Постанова

від 14.08.2024 по справі 903/1283/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року Справа № 903/1283/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД» на рішення Господарського суду Волинської області від 28 лютого 2024 року по справі №903/1283/23 (суддя Дем`як В.М.)

час та місце ухвалення рішення: 28 лютого 2024 року; м. Луцьк, пр. Волі, 54а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО СТАРТ ТРАНС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД»

про стягнення 294 863 грн 90 коп.

за участю представників сторін:

від Позивача - Зогаль О.М.;

від Відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТО СТАРТ ТРАНС" (надалі - Позивач) звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД" (надалі - Відповідач) про стягнення 129 211 грн 69 коп. основного боргу, 110 208 грн 72 коп. пені, 8772 грн 23 коп. 3% річних, 46 671 грн 26 коп. інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на порушення Відповідачем договору про перевезення вантажів №12/05-2021 від 20 травня 2021 року (надалі - Договір; а.с. 9-11) в частині своєчасної оплати послуг перевезення вантажу.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 28 лютого 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто із Відповідача на користь Позивача 129 211 грн 69 коп. основного боргу, 8772 грн 23 коп. 3% річних, 46 671 грн 26 коп. інфляційних втрат. Також, судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 2769 грн 82 коп та 10000 грн витрат на правову допомогу. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 110208 грн 72 коп. пені відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання умов Договору Позивач надав послуги з перевезення вантажу, а Відповідач прийняв їх на загальну суму 510481 грн 69 коп., що підтверджується актами надання послуг, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріпленні їх печатками. В рішенні вказано, що Відповідач частково оплатив даний товар на суму 381 270 грн та, що Позивач 6 листопада 2023 року звернувся із претензією до Відповідача про оплату 129 211 грн 69 коп. основного боргу, 99 517 грн 78 коп. пені та 39 298 грн 58 коп. інфляційних втрат. Місцевий господарський суд виснував, що сума заборгованості 129 211 грн 69 коп. повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, Відповідачем не спростована належними та допустимими доказами, відображається у акті звірки взаємних розрахунків від 31 грудня 2021 року, підписаному з Позивачем, а відтак є підставною та підлягає до задоволення.

Щодо нарахування Позивачем пені на суму 110 208 грн 72 коп. за період з 1 вересня 2021 року по 5 грудня 2023 року, то місцевий господарський суд вказав, що оцінивши встановлену сторонами відповідальність за порушення умов Договору, вбачається, що в частині стягнення з Відповідача пені слід відмовити, оскільки така відповідальність та її розмір Договором не передбачена та, окрім того, у даному випадку пеня не визначена певним законодавчим актом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні виснував, що згідно з наданими розрахунками Позивачем відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України нараховано Відповідачу 46 671 грн 26 коп. суми інфляційних нарахувань за період з 1 вересня 2021 року по 31 жовтня 2023 року та 8772 грн 23 коп. трьох відсотків річних за період з 1 вересня 2021 року по 5 грудня 2023 року.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних та процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд виснував, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених Позивачем розмірах.

Що ж до стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 грн, то місцевим господарським судом зазначено, що Позивачем згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України було доведено понесення витрат в розмірі 10000 грн на надання Позивачу адвокатом Зогаль О.М. послуг з професійної правничої допомоги. Доводи Відповідача про те, що документи підписані не представником Позивача адвокатом, а безпосередньо Позивачем на переконання місцевого господарського суду не спростовують факту надання адвокатських послуг адвокатом, що підтверджується наданими до справи доказами. Відсутність у тексті акту наданих послух посилання на ту чи іншу судову справу, її номер чи суб`єктний склад сторін за позиції суду першої інстанції не спростовують факту надання відповідних послуг у тій чи іншій справі.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (а.с. 82-87), в якій з підстав, висвітлених у ній, просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що судом першої інстанції не надано правову оцінку тому, що кінцевим бенефіціарним власником Позивача на момент виникнення заборгованості згідно Договору та на момент початку військової агресії була громадянка росії - ОСОБА_1 . Враховуючи вказане, апелянт вважає, що Позивач підпадає під санкції, введені проти країн-агресорів. Апелянт вважає, що Позивачем належним чином не підтверджено, що ОСОБА_1 на законних підставах перебувала в Україні під час введення воєнного стану. Окрім того Позивач здійснив зміни щодо кінцевого бенефіціарного власника, що вкотре підтверджує факт того, що ОСОБА_1 не мала законних підстав для перебування на території України.

Апелянт вказав, що згідно правової позиції, яка викладена в Постанові Верховного Суду від 21 листопада 2023 року по справі № 910/14552/22 та постанові Верховного Суду від 8 листопада 2023 року в справі №915/18/23 у подібних правовідносинах належить встановити, чи є позивач кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України "Про санкції", а також чи є позивач особою щодо якої постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 року № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань: та чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України.

Відповідач вказав, що вирішуючи питання про стягнення з Відповідача основного боргу, 3% річних та інфляційних витрат, суд міг не нараховувати 3% річних та інфляційні втрати за період, коли кінцевим бенефіціарним власником, засновником та керівником товариства була громадянка росії (країни-агресора), врахувавши тільки той період, коли юридична особа змінила кінцевих бенефіціарних власників відповідно до законодавства України, а саме за період з 17 червня 2022 року по 5 грудня 2023 року в порядку статті 625 Цивільного кодексу України.

В апеляційній скарзі Відповідач також вказав, що розмір заявлених Позивачем витрат на правову допомогу занадто великий та не відповідає фактичним обставинам справи, змісту позовної заяви, складності справи, констатуючи, що дана справа малозначна та те, що справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Крім того апелянт вказав, що в даному випадку позов задоволено частково, однак судом першої інстанції не зменшено розміру витрат на правову допомогу в частині.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 квітня 2024 року по справі №903/1283/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача та запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу (а.с. 109).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив від Позивача, в котру Позивач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Позивач вказав, що заборгованість Відповідача, що є предметом розгляду у даній справі виникла 1 вересня 2021 року, що підтверджується погодженим Відповідачем актом звірки взаєморозрахунків станом на 30 грудня 2021 року, тобто за 8 місяців до повномаштабної агресії російської федерації. Позивач вказав, що правомірно розраховував що в першій декаді вересня 2021 року Відповідач оплатить виконану Позивачем роботу, але Відповідач протиправно не виконав взятого обов`язку з оплати виконаної роботи. Зазначив, що з 1 вересня 2021 року по 6 листопада 2023 року, протягом двох років Позивач неодноразово в телефонному режимі звертався із претензіями, щодо не сплати заборгованості до Відповідача, вимагав оплати лише заборгованість в сумі 129211 грн 69 коп. за виконану ним роботу, неодноразово попереджав Відповідача, що у разі не сплати заборгованості Позивач звернеться до суду та нарахує штрафні санкції. Констатує, що зазначені Постановою №187 обмеження не застосовується до громадян російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, та юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, або виключно громадяни України та громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах. Вказав, що бенефіціарний власник до 16 червня 2022 року - ОСОБА_1 - постійно проживала в Україні на законних підставах, до Позивача в період з 24 лютого 2022 року по теперішній час обмеження пов`язані із військовою агресією російською федерацією не застосовувалися. Позивач вказав, що здійснює свою господарську діяльність, веде фінансово-бухгалтерські операції без обмежень та що на час прийняття Постанови 187 Позивач має статус зареєстрованого за законами України, діючого підприємства України, платника податків, здійснювача видаткових операцій на території України.

14 травня 2024 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Відповідача надійшла відповідь на відзив, в якій Відповідач вказав, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд повинен користуватися розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2024 року в справі №903/1283/23 проведення підготовчих дій закінчено, розгляд апеляційної скарги призначено на 17 червня 2024 року об 14:00 год.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Мельника О.В., на підставі Службової записки головуючого судді по даній справі, розпорядженням керівника апарату суду від 14 червня 2024 року за №01-05/269 призначено заміну судді-члена колегії по справі №903/1283/23.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., Бучинська Г.Б..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 червня 2024 року прийнято справу №903/1283/23 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б.. Клопотання представника Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі №903/1283/23- задоволено. Забезпечено представнику Позивача участь в судовому засіданні по справі №903/1283/23 призначеному на 17 червня 2024 року о 14:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 червня 2024 року, з підстав, наведених у даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги відкладено на 14 серпня 2024 року об 14:40 год. Забезпечено представнику Позивача участь в судовому засіданні по справі №903/1283/23 призначеному на 14 серпня 2024 року о 14:40 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В судове засідання від 14 серпня 2024 року представник Відповідача, не з`явився.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 17 червня 2024 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

Разом з тим суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначено статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на повторну неявку представника Відповідача, закінчення шістдесятиденного строку розгляду апеляційної скарги, колегія апеляційного господарського суду вбачає можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Відповідача, за наявними в матеріалах справи доказами.

В судовому засіданні від 14 серпня 2024 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача та просив залишити рішення Господарського суду Волинської області без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник Позивача вказав, що заборгованість Відповідача, що є предметом розгляду у даній справі, виникла 1 вересня 2021 року, що підтверджується погодженим Відповідачем актом звірки взаєморозрахунків станом на 30 грудня 2021 року. Позивач правомірно розраховував що в першій декаді вересня 2021 року Відповідач оплатить виконану Позивачем роботу, але Відповідач протиправно не виконав взятого обов`язку з оплати виконаної роботи. З 1 вересня 2021 року по 6 листопада 2023 року, протягом двох років Позивач неодноразово в телефонному режимі звертався із претензіями, щодо не сплати заборгованості до Відповідача, вимагав оплати лише заборгованість в сумі 129211 грн 69 коп. за виконану ним роботу, неодноразово попереджав Відповідача, що у разі не сплати заборгованості Позивач звернеться до суду та нарахує штрафні санкції.

Заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та відповіді на відзив Відповідача стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Як вбачається з доказів, долучених до матеріалів справи, 20 травня 2021 року між Позивачем та Відповідачем укладено Договір (а.с. 9-11).

В силу дії пункту 1.2 Договору, Позивач зобов`язався надавати Відповідачу послуги по перевезенню вантажу на умовах, визначених у даному Договорі, автомобільним транспортом, а Відповідач прийняти й оплатити належним чином виконані Позивачем послуги по перевезенню.

Згідно пункту 1.6 Договору фактичний об`єм та загальна кількість наданих за Договором послуг визначається па підставі підписаних сторонами Актів виконаних робіт (наданих послуг).

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 Договору, оплата наданих перевізником послуг здійснюється із розрахунку вартості однієї тони за кілометр відстані погодженого маршруту перевезення від постачальника (вантажовідправника) до замовника (вантажоодержувача). Вартість послуг, які надає Позивач Відповідачу (провізна плата), погоджується сторонами в усній та або письмовій формі із Відповідачем, вказується в рахунках та в актах виконаних робіт (наданих послуг). Сторони визнають, що достатнім та належним доказом надання послуг з перевезення Позивачем та відповідно їх прийняття Відповідачем є підписання сторонами акту виконаних робіт та товарно-транспортний документ.

Підпунктом 3.1.1 Договору сторони погодили, що Позивач зобов`язався на підставі заявки про перевезення вантажу, направленої Відповідачем здійснити перевезення та доставку вантажу з пункту відправлення в пункт призначення в термін, що є допустимим для транспортування даного виду вантажу.

За підпунктом 3.2.1 Договору, Відповідач зобов`язався своєчасно оплачувати надані послуги, згідно актів виконаних робіт та в строки, визначені даним Договором та додатками до нього.

Пунктом 7.1 Договору визначено, що Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31 грудня 2021 року.

Даний Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками, у встановленому порядку не оспорено, не розірвано та не визнано недійсним, відтак укладений належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Невиконання Відповідачем умов Договору щодо оплати за отриманий товар, стало підставою для звернення Позивач до суду за захистом порушеного, на його думку, права з позовом до Відповідача про стягнення 129 211 грн 69 коп. основного боргу, 110 208 грн 72 коп. пені, 8772 грн 23 коп. 3% річних, 46 671 грн 26 коп. інфляційних втрат.

Колегія суддів констатує, що статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За результатами розгляду даної справи, відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 110208 грн 72 коп. пені, що Відповідачем в апеляційній скарзі не оскаржується.

Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду, зважаючи на доводи та зміст апеляційної скарги у даній справі є рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Відповідача 129 211 грн 69 коп. основного боргу, 8772 грн 23 коп. 3% річних, 46 671 грн 26 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 908 Цивільного кодексу України визначено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Згідно статті 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка мас право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену .плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

У відповідності до статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій па одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Згідно статті 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, колегія суду досліджує доводи та заперечення Відповідача, наведені в апеляційній скарзі щодо того, що Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 № 187 - накладено мораторій (заборону) на виконання грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або особи, пов`язані з державою-агресором, а тому за доводами апелянта, зважаючи на засновника Позивача, який є громадянином російської федерації, строк виконання зобов`язання Відповідача в частині оплати товару за підписаними актами наданих послуг на суму 129211 грн 69 коп., не настав, тобто зобов`язання зі сплати коштів не є простроченим, а відтак правові підстави для задоволення позову щодо стягнення заборгованості за Договором відсутні, і Відповідач не може вважатися боржником, що прострочив виконання зобов`язання в розумінні статті 612 Цивільного кодексу України. Та що в умовах збройної агресії російської федерації та введеного у зв`язку з цим воєнного стану на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022 (з наступними змінами, внесеними указами Президента України), затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, запровадження певних обмежень у цивільному обороті, особливо щодо певних учасників такого обороту, є в цілому допустимим.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про санкції" з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки та оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права (стаття 2 Закону України "Про санкції").

У частині 1 статті 4 Закону України "Про санкції" визначено, що видами санкцій згідно з цим Законом є, зокрема зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань (пункт 5); заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом (пункт 10).

Згідно з частиною 3 статті 5 Закону України "Про санкції" рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2-21, 23-25 частини 1 статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Отже, Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.

Статтею 53 Закону України "Про санкції" визначено, що державний реєстр санкцій (далі - Реєстр) - це інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення та надання інформації про всіх суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Реєстр створюється з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про всіх суб`єктів, щодо яких застосовано санкції. Дані Реєстру є відкритими і загальнодоступними, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 № 187, задля забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, установлено мораторій (заборону) на: виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (особи, пов`язані з державою-агресором): громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації.

Водночас, відповідно до пункту 10.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження", до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, зупиняється вчинення виконавчих дій, забороняється заміна стягувачів у виконавчих діях, стягувачами за якими є російська федерація або такі особи: громадяни російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства, відмінного від законодавства України, серед кінцевих бенефіціарних власників, членів або учасників (акціонерів) яких є російська федерація, громадянин російської федерації або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації.

Зазначене обмеження не застосовується до громадян російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, та юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до закону України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, або виключно громадяни України та громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах.

Отже, наведені Відповідачем обставини підлягають з`ясуванню під час примусового виконання судового рішення, а не при вирішенні спору по суті.

В той же час, згідно інформаційного листа від 8 березня 2022 року №24560/8.1.3/10-22 "Стосовно винятків щодо застосування мораторію на виконання грошових зобов`язань, кредиторами за якими є особи, пов`язані з державою-агресором", Міністерством юстиції України, з метою формування єдиної практики застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 року №187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації", було визначено, що Постановою (абзац п`ятий підпункту 1 пункту 1) встановлено кілька винятків щодо застосування мораторію (заборони). Так, відповідне обмеження не застосовується до: громадян російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах, юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно громадяни України та громадяни російської федерації, які проживають на території України на законних підставах.

У світлі цього зауважено, що проживання на території України на законних підставах - це проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають: у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або військовий квиток, виданий іноземцю чи особі без громадянства, які в установленому порядку уклали контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, або посвідчення біженця чи документ, що підтверджує надання притулку в Україні (стаття 1 Закону України "Про громадянство України"), а також констатовано, що вищенаведений мораторій (заборона) не може бути застосований до: громадян російської федерації, які мають один із наведених вище документів, які підтверджують проживання на території України на законних підставах; юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером) яких є виключно: громадяни російської федерації, які мають один із наведених вище документів, які підтверджують проживання на території України на законних підставах; громадяни України та громадяни російської федерації, які мають один із наведених вище документів, які підтверджують проживання на території України на законних підставах.

Відтак, застосування встановленого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 № 187 мораторію (заборони) потребує з`ясування наявності або відсутності у відповідного громадянина російської федерації документів, які підтверджують його проживання на території України на законних підставах.

Відтак, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові №187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.

Таким чином, за змістом Закону України "Про санкції" та Постанови №187 установлено мораторій (заборону) на виконання грошових та інших зобов`язань, за якими кредиторами (стягувачами) є російська федерація або особи, пов`язані з державою-агресором.

Подібний висновок наведено в постановах Верховного Суду від 30 травня 2023 року в справі №925/1248/21, від 9 серпня 2023 року в справі №922/1589/22, від 8 листопада 2023 року в справі №915/18/23, від 21 листопада 2023 року в справі №910/14552/22, від 5 грудня 2023 року в справі №910/13756/22.

Водночас, підсумовуючи усе вищеописане колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку мова йде саме про виконання у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, адже відсутність чи наявність заборгованості встановлюється виключно за результатами дослідження певних доказів та обставин у справі, за наслідками чого й виноситься судове рішення, яким і встановлено відповідний розмір заборгованості.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав.

Відтак, саме на стадії виконання судового рішення, яким встановлено заборгованість у даній справі відповідні визначені законодавством посадові особи повинні надавати правову оцінку обставинам, за котрих, на переконання Відповідача, Позивач підпадає/чи не підпадає під дію мораторію, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України №187 від 3 березня 2021 року "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації".

Також відповідно до правової позиції суду касаційної інстанції, викладеної у постанові від 5 грудня 2023 року в справі №910/13756/22, у подібних правовідносинах судам належить встановити, чи є позивач кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України "Про санкції", а також чи є позивач особою щодо якої Постановою №187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань; чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України; та чи наявні/відсутні у Реєстрі відомості стосовно позивача.

При цьому, колегія суддів враховує правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 8 листопада 2023 року в справі №915/18/23, від 21 листопада 2023 року в справі №910/14552/22 про необхідність надавати правову оцінку доводам Відповідача (боржника) щодо можливості застосування у спірних правовідносинах Закону України "Про санкції" та підзаконних нормативно-правових актів в частині наявності/відсутності щодо Позивача обмежувальних заходів, передбачених Законом України "Про санкції".

Колегією суддів встановлено, що на час виникнення заборгованості по Договору (з 1 вересня 2021 року) кінцевим бенефіціаром Позивача була - ОСОБА_1, яка є громадянинкою російської федерації, при цьому з 16 червня 2022 року кінцевим бенефіціаром зазначено ОСОБА_2 , яка є громадянинкою України.

Як вбачається з відомостей з ЄДР стосовно Позивача, інформація про громадянина російської федерації - Бокової Світлани, як кінцевого бенефіціарного власника Позивача, на час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду даної справи в реєстрі була відсутня.

При цьому питання законності чи незаконності права власності (кінцевого бенефеціара) на час розгляду даної спарви не оспорено в судовом порядку відповідними органами (з огляду на можливу конфіскацію майна таких підприємств), що опосередковано вказує на безпідставність доводів апелянта в цій частині (жодних доказів з цього приводу сторонами не подано).

В той же час, Постанова № 187 набрала чинності з 3 березня 2022 року, проте обов`язок поставки товарів за актами надання послуг на вказану дату вже був прострочений.

Окрім того, з огляду на усе вищевказне, колегія суддів резюмує про те, що Відповідач не надав належних та допустимих доказів наявності підстав для застосування до Позивача вимог Постанови № 187.

Також колегією суддів встановлено, що у державному реєстрі санкцій (https://drs.nsdc.gov.ua/) відсутні відомості як відносно позивача, так і вищезазначених юридичних та фізичних осіб.

Таким чином, колегія суддів виснує про не поширення на Позивача мораторію, введеного постановою КМУ №187 від 3 березня 2022 року та зупинення строку для оплати поставленого товару.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як встановлено вище в даній постанові, відносини між Позивачем та Відповідачем носять договірний характер, укладений між сторонами Договір не був предметом судових розглядів, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний чи змінений не був.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статтей 526, 527 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання.

За підпунктом 3.2.1 Договору, Відповідач зобов`язався своєчасно оплачувати надані послуги, згідно актів виконаних робіт та в строки, визначені даним Договором та додатками до нього.

В період з 31 травня 2021 року по 20 грудня 2021 року Позивач надав Відповідачу послуги по перевезенню вантажу за Договором на загальну суму 510481 грн 69 коп., що підтверджується наступними актами надання послуг у 2021 році: №13 на суму 137 858 грн 94 коп. від 31 травня 2021 року; №26 на суму 10 077 грн 60 коп. від 1 червня 2021 року; №30 на суму 16 302 грн 52 коп. від 2 червня 2021 року; №29 на суму 241216 грн 40 коп. від 23 червня 2021 року; №31 на суму 66 231 грн 51 коп. від 23 червня 2021 року; №50 на суму 38 794 грн 72 коп. від 12 липня 2021 року (а.с. 15-20).

Відповідач перерахував на розрахунковий рахунок Позивача оплату в розмірі 381 270 грн, таким чином Позивач надав послуги по перевезенню вантажу на суму 510 481 грн 69 коп., Відповідач оплатив лише 381 270 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх обов`язків щодо повної оплати поставленого позивачем товару за Договором, строк оплати якого настав, суд апеляційної інстанції виснує про наявність у Відповідача боргу в розмірі 129 211 грн 69 коп. за Договором.

З огляду на усе вищеописане, враховуючи укладений між сторонами Договір, перевезення Позивачем на виконання умов Договору Відповідачу товарів, їх отримання Відповідачем та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про підставність пред`явленого Позивачем до Відповідача позову в частині стягнення заборгованості в розмірі 129211 грн 69 коп.. Саме тому позовні вимоги щодо стягнення 129211 грн 69 коп., є обґрунтованими та підставними, а тому підлягають задоволенню.

Дане рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін у цій частині.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 8772 грн 23 коп. 3% річних, 46 671 грн 26 коп. інфляційних втрат, то колегія суддів зауважує наступне.

У відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з наданими розрахунками, Позивачем відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України нараховано Відповідачу 46 671 грн 26 коп. інфляційних нарахувань за період з 1 вересня 2021 року по 31 жовтня 2023 року та 8772 грн 23 коп. трьох відсотків річних за період з 1 вересня 2021 року по 5 грудня 2023 року.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних та процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, колегія суддів вважає, що дані позовні вимоги підставні, та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених Позивачем розмірах.

Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Що ж стосується заперечень апеляційної скарги Відповідача в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, то колегія суддів зауважує наступне.

Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України: учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

В силу дії пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (а саме: - подання (заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи); зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

За положеннями частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України вбачається що, судові витрати складаються з: судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального України: витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (аналогічна правова позиція наведена в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21.

Як слідує з матеріалів справи, 1 листопада 2023 року між Адвокатським бюро "О.Зогаля" (Адвокат) та Позивачем укладено договір про надання правової допомоги №01/11 (надалі - Договір 01/11).

Згідно умов пункту 1.1 Договору 01/11, адвокатське бюро бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а Позивач зобов`язався сплатити винагороду (гонорар) та витрати, необхідні для виконання його доручень, у порядку та строки обумовлені сторонами у договорі.

Відповідно до пункту 1.2 Договору 01/11 адвокатське бюро відповідно до узгоджених Сторонами доручень:

· надає Позивачу консультаційні та юридичні послуги щодо захисту інтересів у правовідносинах із фізичними та юридичними особами, в органах державної влади, органах прокуратури, МВС та СБУ, державній податковій службі України, державної виконавчої служби, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних, адміністративних та господарських судах України усіх інстанцій, зокрема у цивільних, господарських та адміністративних справах, у справах про адміністративні правопорушення, у справах окремого та наказного провадження, в кримінальному провадженні, втому числі при оскарженні дій та бездіяльності службових та посадових осіб;

· представляє інтереси клієнта з усіма правами, які надано законом стороні процесу (цивільному позивачу та відповідачу), відповідачу, потерпілому, третій особі, свідку, заявнику, скаржнику, стягувану, боржнику, у тому числі з правом пред`явлення позову, зміни підстав або предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, пред`явлення зустрічного позову, подання заяв та скарг, укладання мирової угоди на будь- якій стадії процесу, вимагати виконання судового рішення, оскарження рішення, постанов і ухвали суду, одержання, рішень, ухвал, виконавчого листа, наказу та пред`явлення його до виконання; з правом підписувати та подавати документи, зокрема заяви, клопотання, відводи, заперечення, скарги, уточнення, пояснення, запити, звернення, повідомлення, докази та інше; нести попередні переговори та узгоджувати процесуальні питання; отримувати документи, в тому числі відповіді, довідки, свідоцтва, витяги, виписки, рішення, ухвали, постанови, заочне рішення тощо, а також їх копії; сплачувати від імені Клієнта державне мито, судовий збір та інші необхідні платежі; вчиняти інші дії в інтересах клієнта;

· представляє інтереси Позивача в судах, в органах прокуратури, поліції, МВС та СБУ під час досудового та судового слідства, кримінального провадження, у справах про адміністративні правопорушення, подавати заяви, клопотання, пояснення, докази та вчиняти інші дії щодо захисту прав та інтересів замовника.

Згідно пункту 3.1 Договору 01/11, цей Договір 01/11 набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2024 року, але в будь-якому випадку, до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Пунктами 4.1-4.2 Договору 01/11, сторони погодили, що гонорар є формою винагороди адвоката за надання правової допомоги клієнту.

Відповідно до акту наданої правової допомоги від 11 грудня 2023 року Адвокатське бюро "О.Зогаля" надало Позивачу послуги з професійної правничої допомоги на загальну суму 10 000 грн.

Враховуючи вказане, Позивачем, згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України підтверджено понесення витрат в розмірі 10 000 грн на надання адвокатом Зогаль О.М. послуг з професійної правничої допомоги.

Доводи Відповідача про те, що документи підписані не представником Позивача адвокатом, а безпосередньо Позивачем не спростовують факту надання адвокатських послуг адвокатом, а саме готування та складання позовної заяви, що підтверджується наданими до справи доказами.

Окрім того, відсутність у тексті акту наданих послух посилання на ту чи іншу судову справу, її номер чи суб`єктний склад сторін не спростовують факту надання відповідних послуг у тій чи іншій справі.

Що стосується заперечень Відповідача наведених в апеляційній скарзі щодо поручення принципу розподілу судових витрат визначеного частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, то колегія суддів звертає увагу апелянта на частину 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до положень котрої частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правовничу допомогу.

Дана правова позиція наведена в додатковій постанові Верховного Суду від 6 липня 2022 року по справі №905/681/19.

Суд апеляційної інстанції вважає, що у випадку виконання належним чином своїх обов`язків щодо розрахунку за поставлений товар, Позивач apriopi не звертався б до суду за захистом свого порушеного права, а відтак суд апеляційної інстанції вважає, що спір виник з огляду на неправомірні дії Відповідача, що в силу вищевказаної норми Господарського процесуального кодексу України дає право Позивача на стягнення 10000 грн витрат з такої сторони. При цьому сд апеляційної інстанції враховує факт того, що Відповідачем не сплачено стягувану заборгованість протягом тривалого часу (більше двох років) з причин, що не впливають з фінансового стану сторони (адже всі заперечення щодо оплати грунтуються виключно на тому, що такий товар не має оплачуватися в силу дії Постанови №187, що не знайшло свого підтвердження під час розгляду даної судової справи).

З огляду на вказане та керуючись статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що витрати Позивача на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді першої інстанції підлягають стягненню з Відповідача в розмірі 10 000 грн.

Враховуючи все вищеописане колегія суду задоволює заяву Позивача про покладення на Відповідача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 10 000 грн.

Дане рішення в цій частині прийнято і місцевим господарським судом, а тому колегія суду залишає відповідне судове рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі щодо судового рішення, безпідставними, документально необґрунтованими, та відхиляються з підстав, вказаних вище в даній постанові.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, відповідно, колегія суддів залишає судове рішення без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача, згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД» на рішення Господарського суду Волинської області від 28 лютого 2024 року по справі №903/1283/23 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 28 лютого 2024 року по справі №903/1283/23 - залишитии без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу №903/1283/23 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови виготовлено 19 серпня 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.