Рішення

від 30.04.2024 по справі 910/11718/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.04.2024Справа № 910/11718/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/11718/23

За позовом Фізичної особи ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Вибір"

про визнання недійсним рішення загальних зборів та виключення запису з реєстру

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вибір» (далі - відповідач) про визнання недійсним рішення загальних зборів в частині.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу стало відомо, що 02.07.2009 рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вибір», яке оформлено протоколом №1, прийнято рішення про призначення на посаду директора товариства ОСОБА_1 . Однак, своєї згоди на призначення позивач не надавав, у зв`язку з чим звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним рішення загальних зборів №1 від 02.07.2009 в цій частині та виключення запису з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про призначення позивача директором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 відкрито провадження у справі № 910/11718/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

У судовому засіданні 22.08.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про встановлення учасникам справи процесуальних строків для подання заяви по суті справи, продовження строку підготовчого засідання у справі на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання.

У судовому засіданні 26.09.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 17.10.2023 та зобов`язання Подільської районної в місті Києві державної адміністрації надати суду належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вибір».

Положеннями статті 177 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість.

Враховуючи предмет та підстави позовних вимог, а також обставини, які входять до предмета доказування у даній справі, суд дійшов висновку про необхідність та доцільність зобов`язання Подільської районної в місті Києві державної адміністрації надати належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вибір» з метою повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи.

12.10.2023 року до відділу діловодства суду від Подільської районної в місті Києві державної адміністрації надійшли копії реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вибір».

У судовому засіданні 07.11.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 28.11.2023.

У судовому засіданні 28.11.2023, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.

У судовому засіданні 06.03.2024 суд, у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 14.03.2024.

Втім, судове засідання, призначене на 14.03.2024, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 30.04.2024 року.

У судове засідання 30.04.2024 представник позивача не з`явився, втім про розгляд даної справи був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про доставлення процесуального документа «ст. 120 Ухвала про повідомлення і виклики» від 15.04.2024 року до електронного кабінету представника позивача Ніколенко Б.О., який діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АХ №1141019 від 22.07.2023 року та брав участь у судових засіданнях під час розгляду справи.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Пономарьов проти України», сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У свою чергу, відповідач взагалі в судові засідання не з`являвся, хоча про час, місце і дату судових засідань був повідомлений належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відтак, враховуючи, що позивач і відповідач були належним чином повідомлені про розгляд даної справи, втім про причини своєї неявки не повідомили і не подали жодних клопотань, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.

Разом з цим суд зазначає, що у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 16-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду ані відзиву на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак не скористалися наданим йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 3 статі 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

В нарадчій кімнаті 30.04.2024 року судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.07.2009 року проведено загальні збори учасників ТОВ «Торговий дім «Вибір», згідно з пунктом 2 порядку денного загальних зборів товариства на обговорення та голосування було поставлено, зокрема, питання щодо призначення на посаду директора ТОВ «Торговий дім «Вибір» ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу №1 від 02.07.2009 загальних зборів учасників ТОВ «Торговий дім «Вибір» учасниками товариства прийнято рішення про призначення на посаду директора товариства ОСОБА_1 .

На підставі зазначеного протоколу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців були внесені відомості про керівника юридичної особи ТОВ «Торговий дім «Вибір», яким вказано ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.01.2023 № 260119095943.

Проте, за твердженням позивача, він не вчиняв жодних дій, спрямованих на встановлення трудових чи будь-яких інших відносин з відповідачем, зокрема, не писав будь-якої заяви на призначення його на посаду директора ТОВ «Торговий дім «Вибір».

14.06.2023 року ОСОБА_1 рекомендованим листом № 0504578187128 (з описом вкладення) було надіслано заяву на юридичну адресу ТОВ «Торговий дім «Вибір», у якій позивач просив зібрати збори учасників товариства та визнати нечинним рішення засновників про призначення ОСОБА_1 на посаду директора зі скасуванням реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі про призначення його керівником.

Втім, вказаний лист був повернутий відправнику не врученим у зв`язку з закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується наданою позивачем роздруківкою з офіційного сайту «Укрпошта» за ідентифікатором 0504578187128.

Відповідно до підпункту «л» пункту 9.6 Статуту ТОВ «Торговий дім «Вибір», до виключної компетенції зборів учасників товариства належить призначення та звільнення директора товариства.

Оскільки збори учасників товариства за клопотанням ОСОБА_1 не відбулись, то ОСОБА_1 продовжує обліковуватись як директор ТОВ «Торговий дім «Вибір».

Таким чином, ОСОБА_1 , вважаючи свої права порушеними у зв`язку з обранням його директором товариства всупереч його волевиявленню, зважаючи на те, що право на працю є правом, а не обов`язком позивача відповідно до положення статті 22 КЗпП України, звернувся до суду з даним позовом.

Згідно із частиною 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 ГПК України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень частин 1, 6 статті 96-1 Цивільного кодексу України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України до підвідомчості господарських судів України віднесено справи з корпоративних спорів, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

З огляду на цей припис перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, й охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою. Стороною цих спорів не обов`язково є учасник такої особи. Спір щодо припинення трудових відносин одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов`язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у справі №448/362/22 року від 14.06.2023.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 у справі №448/362/22 також виснувала, що вимогу позивача стосовно виключення з ЄДР запису про директора товариства слід розглянути у господарській юрисдикції разом із вимогою про визнання трудових відносин і відносин представництва припиненими, але не тому, що перша є похідною від другої. Належність й ефективність обох зазначених вимог має оцінити під час розгляду справи господарський суд.

Предметом розгляду у даній справі є вимога позивача, який значиться директором ТОВ «Торговий дім «Вибір», про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства в частині призначення його директором товариства, а тому даний спір є корпоративним та має розглядатися в порядку господарського судочинства, оскільки є спором, пов`язаним з управлінням юридичною особою.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 №14-рп/2004, від 16.10.2007 №8-рп/2007 та від 29.01.2008 №2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

У Рішенні №1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010 Конституційний Суд України також наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Наведені висновки також підтримані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в постановах від 10.09.2019 у справі № 921/36/18, від 30.01.2019 у справі № 145/1885/15-ц та від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, де остання також виснувала, що хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Статтею 36 КЗпП визначено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін, розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи роботодавця або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу.

За частиною 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства або підприємства. По суті, директор об`єднує в собі і статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення Статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством. Тобто, директор завжди може скористатися статтею 38 КзПП та ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.

Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 Цивільного кодексу України). У товариствах, в яких законом передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього.

Відповідно до частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Частиною 4 статті 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою 3 статті 99 Цивільного кодексу України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Підставою набуття виконавчим органом товариства (членами правління та головою правління) повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами членів товариства як вищого органу управління товариства.

Отже, підставою для набуття ОСОБА_1 повноважень з управління товариством є призначення його загальними зборами учасників товариства директором товариства.

Зміст положень частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час з будь-яких підстав, що є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Таким чином, припинення повноважень директора товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи на підставі положень Кодексу законів про працю України, та відбувається на підставі прийняття загальними зборами учасників товариства відповідного рішення про припинення повноважень керівника товариства.

Наказ про звільнення керівника з посади має видаватися на підставі рішення загальних зборів товариства, але при його ухваленні мають бути дотриманими права особи, яка звільняється, а також гарантії, що визначені трудовим законодавством України. Трудове законодавство має застосовуватися при оформленні наказу про звільнення керівника з посади на підставі статті 38 КЗпП України, зокрема, у відповідному наказі про звільнення.

Судом встановлено за матеріалами справи, що позивачем були вчинені дії, спрямовані на припинення повноважень директора товариства, а саме: позивачем було надіслано відповідачу повідомлення з пропозицією провести загальні збори з метою вирішення питання про припинення повноважень директора товариства та визнання нечинним попереднього рішення учасників товариства про призначення позивача на посаду директора, з огляду на відсутність волевиявлення позивача на призначення його на посаду директора відповідача.

Однак загальні збори проведено не було, рішення про припинення повноважень директора відповідача не прийнято, тому, з урахуванням встановленого статтею 43 Конституції України принципу заборони примусової праці, така бездіяльність відповідача порушує права позивача.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), відтак дії учасників господарських правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони відповідного правовідношення.

Згідно з частиною 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині 1 статті 11 ГПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява № 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява " № 20372/11, § 65))

Частиною 2 статті 5 ГПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic, заява N 47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchli v. France, заява N 35787/03, § 29).

При цьому Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях "правової визначеності" та "належного здійснення правосуддя" як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); "Ефстатіу та та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); "Ешим проти Туреччини" (Esim v. Turkey, заява N 59601/09, § 21).

Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Водночас особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Із поданих доказів суд встановив, що позивача призначено на посаду директора товариства за відсутності відповідного волевиявлення останнього. Відтак обрання ОСОБА_1 на посаду директора товариства без згоди останнього є порушенням конституційного права позивача на свободу праці.

З огляду на викладене, оскільки позивач не вчиняв жодних дій, спрямованих на встановлення трудових чи будь-яких інших відносин з відповідачем, зокрема, не писав будь-якої заяви на призначення його на посаду директора ТОВ «Торговий дім «Вибір», ОСОБА_1 рекомендованим листом № 0504578187128 (з описом вкладення) було надіслано заяву на юридичну адресу ТОВ «Торговий дім «Вибір», у якій позивач просив зібрати збори учасників товариства та визнати нечинним рішення засновників про призначення ОСОБА_1 на посаду директора із скасуванням реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі про призначення його керівником.

Проте, станом на момент розгляду даної справи загальні збори учасників ТОВ «Торговий дім «Вибір» щодо прийняття рішення про визнання нечинним рішення загальних зборів учасників товариства про обрання позивача директором товариства та про внесення до ЄДРПОУ відповідних відомостей, не проведено. Наразі, в ЄДРПОУ досі містяться відомості про позивача як директора відповідача.

Тоді як, відповідно до приписів статті 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.

Судом констатується, що в даному випадку позивач не має можливості реалізувати своє право на припинення повноважень директора відповідача у визначеному законодавством порядку, що порушує його право на працю, відтак підлягає захисту в судовому порядку.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У частині другій статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №917/1212/21, від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 та від 22.10.2019 у справі №923/876/16.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Отже, коли особа звернулася до суду за захистом порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до відповідного порушення, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №911/3135/20 від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18).

Суди повинні встановити, настання яких дійсних правових наслідків прагне досягнути позивач шляхом подання позову і чи за встановлених обставин обраний позивачем спосіб захисту призведе до поновлення його прав та інтересів

Приймаючи до уваги вищевикладене, виходячи з принципу верховенства права, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення правовідносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Торговий дім «Вибір», суд вважає, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку, буде такий спосіб захисту як визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Торговий дім «Вибір» в частині призначення на посаду директора товариства ОСОБА_1 .

Рішення загальних зборів є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Тоді як, у даному випадку, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про наявність будь-якого волевиявлення позивача на призначення його на посаду директора відповідача, а відтак саме відповідним рішенням загальних зборів відповідача порушено права позивача, якого визначено директором товариства без його волевиявлення, що свідчить про наявність правових підстав для визнання оскаржуваного рішення недійсним в цій частині.

При цьому, оскільки судом під час розгляду справи не встановлено обставин укладення між ТОВ «Торговий дім «Вибір» та ОСОБА_1 трудового договору (контракту), суд дійшов висновку про те, що між позивачем та товариством не виникав спір стосовно припинення такого правочину. Відтак необхідність застосування у спірних правовідносинах норм КЗпП України, зокрема статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, - відсутня.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що враховуючи особливості правового регулювання призначення та звільнення директора господарського товариства з посади, позивач позбавлений можливості самостійно припинити повноваження директора товариства в односторонньому порядку і захистити своє порушене право.

Таким чином, не вирішення заяви позивача про визнання недійсним рішення учасників ТОВ «Торговий дім «Вибір» в частині призначення ОСОБА_1 на посаду директора відповідача є порушенням прав позивача щодо вільного вибору праці, тому наявні достатні підстави для задоволення позову в цій частині.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 13 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, зокрема, відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

У частині 1 статті 25 вказаного Закону визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, а також судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.

З аналізу приписів частини 1 статті 25 вищевказаного Закону слідує, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом пункту 3 частини 5 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).

Як вже зазначалось судом, статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з приписами статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 року в справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Отже, вирішивши питання про правомірність позовних вимог про визнання недійсним рішення учасників ТОВ «Торговий дім «Вибір» в частині призначення ОСОБА_1 на посаду директора, суд має вирішити питання щодо внесення цієї інформації до Єдиного державного реєстру, враховуючи той факт, що саме такий спосіб захисту порушених прав позивача сприятиме процесуальній економії та забезпечить їх відновлення, у зв`язку з чим позовні вимоги про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про ОСОБА_1 як керівника ТОВ «Торговий дім «Вибір» підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Вибір" про визнання недійсним рішення загальних зборів та виключення запису з реєстру задовольнити.

2. Визнати недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вибір» (ідентифікаційний код 33942494) від 02.07.2009 року, що оформлене протоколом №1 в частині призначення на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вибір» (ідентифікаційний код 33942494) ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

3. Виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Вибір» (ідентифікаційний код 33942494) ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Вибір" (04071, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 11/13-А, ідентифікаційний код 33942494) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір у розмірі 4294 (чотири тисячі двісті дев`яносто чотири) грн 40 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.08.2024.

Суддя Т.В. Васильченко