Рішення

від 08.08.2024 по справі 910/6120/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.08.2024Справа № 910/6120/24

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛСТЕХ"доТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙК СЕРВІС"простягнення 318 403,71 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Панченко А.В.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/6120/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волстех» (далі також - позивач, ТОВ «Волстех») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк Сервіс» (далі також - відповідач, ТОВ «Лайк Сервіс») про стягнення заборгованості за договором на будівництво місцевих ліній зв`язку № 05/05-23 від 05.05.2023 в розмірі 263 283,75 грн, пені в розмірі 47 348,31 грн, інфляційних втрат в розмірі 7 771,65 грн.

27.06.2024 позивач надав докази надіслання акту звірки розрахунків відповідачу.

Крім того, 07 та 08 серпня позивач долучив до справи докази понесених витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 08.08.2024.

Представник позивача в судовому засіданні 08.08.2024 наполягав на задоволенні заявленого позову та надав усні пояснення по суті спору.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 08.08.2024 не забезпечив, відзив на позов не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Так, ухвали суду були надіслані за адресою відповідача, яка вказана у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, суд зауважує, що ухвали суду у даній справі були офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua, а також знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет на інших відповідних веб-сайтах.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач не подав до суду відзиву на позов, відповідних клопотань про продовження процесуальних строків, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.

У судовому засіданні 08.08.2024 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайк Сервіс» (як замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волстех» (як підрядником) було укладено договір № 05/05-23 на будівництво місцевих ліній зв`язку (далі також - договір), за умовами якого підрядник зобов`язався на свій ризик, від імені та за дорученням замовника отримати будь які погодження, що необхідні для проведення будівництва МЛЗ та на підставі погоджень, виконати роботи, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити належним чином виконані роботи.

Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. договору, роботи проводяться у відповідності та на умовах Додаткових угод до цього договору, в яких визначається конкретний перелік робіт, строки та ціна. Побудовані МЛЗ мають відповідати будівельним нормам та Технічному завданню до комплексу робіт, форма 1 якого наведена у Додатку № 3 до договору (далі також - Технічне завдання).

У розділі 3 договору сторони погодили, що вартість робіт, виконання яких є предметом цього договору встановлюється в українських гривнях. Прейскурант на проведення робіт з будівництва МЛЗ наведений у Додатку № 1 до договору. Перед виконанням підрядником будь-яких робіт, сторонами складається і підписується відповідна додаткова угода до договору, форма 2 якої наведена у Додатку № 3 до договору, в якій вказуються обсяги, вартість та строки виконання робіт.

Оплата 100% вартості виконаних підрядником робіт здійснюється замовником упродовж 30 календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками обох сторін відповідного Акту приймання-передачі виконаних робіт (Ф.3), включаючи акт прокладання кабелю при потребі, шляхом безготівкового перерахування на рахунок підрядника, що зазначений у цьому договорі (п. 3.9 договору).

Порядок виконання, здачі та приймання робіт сторони узгодили в розділі 4 договору, з якого вбачається, зокрема, таке:

- склад, загальні вимоги та строки виконання робіт наведені у Додатку № 7 до цього договору;

- перед початком виконання будь-яких робіт (груп робіт), сторони складають і підписують відповідну Додаткову угоду до цього договору, в якій обумовлюються обсяги, строки, порядок виконання і вартість робіт;

- завершенням виконання робіт на об`єкті є момент виконання підрядником всіх передбачених умовами договору та відповідної Додаткової угоди робіт та підписання замовником Акту Ф.3 і Акту Ф.4/Ф.5.

Відповідно до п. 10.1. договору, сторони домовилися, що цей договір набуває чинності з дати набуття чинності і діє до 31.05.2025 (включно). Якщо на дату закінчення строку дії цього договору які-небудь з зобов`язань сторін невиконані, вони залишаються чинними до їх повного виконання.

Як стверджує позивач, з метою виконання умов договору сторони підписали 10 Додаткових угод, копії яких долучені до позову.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, як стверджує позивач, що всі роботи, які передбачені умовами Додаткових угод виконані ним належним чином та в передбачені строки, прийняті відповідачем. Проте, відповідач не у повному обсязі розрахувався за виконані роботи, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 263 283, 75 грн.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, викладених у позовній заяви обставин не спростував.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами контракту № 05/05-23 від 05.05.2023, суд дійшов висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Статтею 844 Цивільного кодексу України встановлено, що ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов`язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ст. 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Частиною 4 ст. 882 Цивільного кодексу України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони уклали наступні Додаткові угоди до договору, в яких передбачили:

- Додатковою угодою № 1 від 15.05.2023 замовником та підрядником визначено обсяги, строки виконання відповідних робіт та їх вартість, що становила 43 572,57 грн. (без ПДВ)/52 287,08 грн. (з ПДВ);

- Додатковою угодою № 2 від 15.05.2023 замовником та підрядником визначено обсяги, строки виконання відповідних робіт та їх вартість, що становила 22 123,97 грн. (без ПДВ)/26 548,76 грн. (з ПДВ);

- Додатковою угодою № 3 від 15.05.2023 замовником та підрядником визначено обсяги, строки виконання відповідних робіт та їх вартість, що становила 28 932,20 грн. (без ПДВ)/34 718,76 грн. (з ПДВ);

- Додатковою угодою № 4 від 15.05.2023 замовником та підрядником визначено обсяги, строки виконання відповідних робіт та їх вартість, що становила 14 372,02 грн. (без ПДВ)/ 17 246,42 грн. (з ПДВ);

- Додатковою угодою № 5 від 14.06.2023 змовником та підрядником визначено обсяги, строки виконання відповідних робіт та їх вартість, що становила 28 702,76 грн. (без ПДВ)/34 443,31 грн. (з ПДВ);

- Додатковою угодою № 6 від 14.06.2023 замовником та підрядником визначено обсяги, строки виконання відповідних робіт та їх вартість, що становила 38 350,56 грн. (без ПДВ)/46 020,67 грн. (з ПДВ);

- Додатковою угодою № 7 від 14.06.2023 замовником та підрядником визначено обсяги, строки виконання відповідних робіт та їх вартість, що становила 28 358,94 грн. (без ПДВ)/34 030,73 грн. (з ПДВ);

- Додатковою угодою № 8 від 14.06.2023 замовником та підрядником визначено обсяги, строки виконання відповідних робіт та їх вартість, що становила 18 162,24 грн. (без ПДВ)/21 794,69 грн. (з ПДВ);

- Додатковою угодою № 9 від 14.06.2023 замовником та підрядником визначено обсяги, строки виконання відповідних робіт та їх вартість, що становила 73 844,87 грн. (без ПДВ)/88 613,84 грн. (з ПДВ);

- Додатковою угодою № 10 від 14.06.2023 замовником та підрядником визначено обсяги, строки виконання відповідних робіт та їх вартість, що становила 50 146,00 грн. (без ПДВ)/60 175,20 грн. (з ПДВ).

Факт виконання позивачем та прийняття відповідачем робіт за договором та Додатковими угодами підтверджується:

- Актом приймання-передачі виконаних робіт № 1 від 23.06.2023 за Додатковою угодою № 1 від 15.05.2023 на суму 43 572,57 грн. (без ПДВ) та 52 287,08 грн. (з ПДВ);

- Актом приймання-передачі виконаних робіт № 2 від 23.06.2023 за Додатковою угодою № 2 від 15.05.2023 на суму 22 123,97 грн. (без ПДВ) та 26 548,76 грн. (з ПДВ);

- Актом приймання-передачі виконаних робіт № 3 від 01.09.2023 за Додатковою угодою № 3 від 15.05.2023 на суму 28 638,30 грн. (без ПДВ) та 34 365,96 грн. (з ПДВ);

- Актом приймання-передачі виконаних робіт № 4 від 01.09.2023 за Додатковою угодою № 4 від 15.05.2023 на суму 14 372,02 грн. (без ПДВ) та 17 246,42 грн. (з ПДВ);

- Актом приймання-передачі виконаних робіт № 2 від 01.08.2023 за Додатковою угодою № 5 від 14.06.2023 на суму 28 702,76 грн. (без ПДВ) та 34 443,31 грн. (з ПДВ);

- Актом приймання-передачі виконаних робіт № 6 від 01.08.2023 за Додатковою угодою № 6 від 14.06.2023 на суму 38 350,56 грн. (без ПДВ) та 46 020,67 грн. (з ПДВ);

- Актом приймання-передачі виконаних робіт № 6 від 01.08.2023 року за Додатковою угодою № 7 від 14.06.2023 на суму 28 358,94 грн. (без ПДВ) та 34 030,73 грн. (з ПДВ);

- Актом приймання-передачі виконаних робіт № 8 від 17.08.2023 за Додатковою угодою № 8 від 14.06.2023 на суму 18 162,24 грн. (без ПДВ) та 21 794,69 грн. (з ПДВ);

- Актом приймання-передачі виконаних робіт № 9 від 18.08.2023 за Додатковою угодою № 9 від 14.06.2023 на суму 73 844,87 грн. (без ПДВ) та 88 613,84 грн. (з ПДВ);

- Актом приймання-передачі виконаних робіт № 10 від 18.08.2023 за Додатковою угодою № 10 від 14.06.2023 на суму 50 146,00 грн. (без ПДВ) та 60 175,20 грн. (з ПДВ).

Всього позивачем було виконано робіт за договором на суму 415 526,66 грн, а відповідачем такі роботи прийнято.

У період з 22.09.2023 по 23.01.2024 відповідач оплатив на користь позивача 152 242, 91 грн за виконані роботи. Доказів оплати робіт на суму 263 283, 75 грн матеріали справи не містять та відповідачем не надані.

Тож, зважаючи на наведені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення суми основного боргу в розмірі 263 283,75 грн та про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення пені на загальну суму 47 348, 31 грн, то суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з п. 7.2. договору, у разі несвоєчасної або неповної оплати вартості робіт з вини замовника, підрядник має право нарахувати замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу.

Строки оплати виконаних підрядником робіт встановлені п. 3.9. договору та Додатковими угодами до нього.

З огляду на прострочення виконання грошового зобов`язання, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню в розмірі 47 348, 31 грн за загальний період з 02.09.2023 по 29.03.2024.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що поданий позивачем розрахунок виконано невірно, а позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню на суму 44 613, 38 грн.

Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 7 771, 65 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату № 265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам законодавства, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 7 771, 65 грн.

Стосовно заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 900, 00 грн, то суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, у позовній заяві позивачами було заявлено орієнтовний розрахунок судових витрат на послуги адвоката в розмірі 15 000, 00 грн.

Крім того, судом прийнято до розгляду докази понесення позивачами витрат в розмірі 13 900, 00 грн, які були долучені до справи 07 та 08 серпня 2024.

На підтвердження понесених витрат позивачем надані наступні докази (належним чином завірені копії):

- договір про надання правничої допомоги № 29/02 від 29.02.2024;

- Заява № 1 від 29.02.2024 до договору про надання правничої допомоги № 29/02 від 29.02.2024;

- Акт № 1 від 18.04.2024 приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) на суму 7 000, 00 грн;

- платіжна інструкція № 100 від 21.03.2024 на суму 7 000, 00 грн;

- Заява № 2 від 10.05.2024 до договору про надання правничої допомоги № 29/02 від 29.02.2024;

- Акт № 1 від 14.05.2024 приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) на суму 1 500, 00 грн;

- платіжна інструкція № 173 від 10.05.2024 на суму 1500, 00 грн;

- Заява № 3 від 24.06.2024 до договору про надання правничої допомоги № 29/02 від 29.02.2024;

- Заява № 4 від 16.07.2024 до договору про надання правничої допомоги № 29/02 від 29.02.2024;

- Акт № 3 від 28.06.2024 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) на суму 2 700, 00 грн;

- рахунок-фактура № 29 від 01.03.2024 на суму 7 000, 00 грн;

- рахунок-фактура № 63 від 09.05.2024 на суму 1 500, 00 грн;

- рахунок-фактура № 85 від 24.06.2024 на суму 2700, 00 грн;

- рахунок-фактура № 91 від 16.07.2024 на суму 2 700, 00 грн;

- платіжна інструкція № 280 від 02.08.2024 на суму 2700, 00 грн.

Відповідно до п. 3.1. договору про надання правничої допомоги № 29/02 від 29.02.2024, вартість заявлених об`ємів робіт визначається в Заяві до договору. Загальна вартість договору визначається від загальної кількості Заяв, що є невід`ємною частиною договору.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частинною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 "Послуги. Загальні положення" підрозділу 1 розділу III Книги п`ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також, за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 09.04.2019 р. у справі №826/2689/15 зазначив, зокрема, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості, а тому сторона не повинна надавати докази на підтвердження обґрунтованості ринкової вартості послуг.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Відповідна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Частина третя статті 126 ГПК України встановлює, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи зміст зазначених приписів суд наголошує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Вказану правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21.

Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Судом надано оцінку наданим позивачами доказам понесених витрат та обсягу наданих послуг. З огляду на наявні в матеріалах справи фактичні дані, позивачем доведено розмір та обсяг витрат на професійну правничу допомогу, який становить 13 900,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не доведено надмірності понесених позивачами витрат на правову допомогу та не надано доказів про наявність підстав зменшити розмір таких витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору та витрат позивача на професійну правничу допомогу на сторони, пропорційно до розміру задоволених вимог згідно з вимогами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛСТЕХ" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙК СЕРВІС" (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, 11, оф. 309; код ЄДРПОУ 40193223) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛСТЕХ" (01011, м. Київ, вул. П.Мирного, 11, оф. 2/4; код ЄДРПОУ 42373815) заборгованість в розмірі 263 283,75 грн, пеню в розмірі 44 613,38 грн, інфляційні втрати в розмірі 7 771,65 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 735,02 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 780,60 грн.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.08.2024 року.

Суддя Ю.О.Підченко