Рішення

від 06.08.2024 по справі 910/1672/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.08.2024Справа № 910/1672/22За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Фінанс Груп"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровал"

2. ОСОБА_1

3. ОСОБА_2

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "АРБ Інвестменс"

про визнання права вимоги, визнання права іпотекодержателя та звернення стягнення на майно, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Різник О.О. (адвокат за ордером серії АА№1361340 від 09.10.2023 року);

від відповідача 1: не з`явились;

від відповідача 2: не з`явились;

від відповідача 3: ОСОБА_2 (особисто);

Сизько Б.Б. (адвокат за довіреністю 20.01.2024 року);

від відповідача 4: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04.02.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Фінанс Груп" (позивач) подала до Господарського суду міста Києва позовну заяву про:

- визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Фінанс Груп" права вимоги за Кредитним договором №КЛ-10323/1-980 відновлювальної відкличної кредитно лінії від 18.02.2014 року;

- визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Фінанс Груп" права іпотекодержателя за Іпотечним договором від 18.02.2014 року;

- визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Фінанс Груп" права іпотекодержателя за Іпотечним договором від 17.04.2014 року;

- в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Агровал" за Кредитним договором №КЛ-10323/1-980 відновлювальної відкличної кредитної лінії від 18.02.2014 року у сумі 1 155 821,43 грн звернути стягнення на: 1) предмет іпотеки: 3-кімнатна квартира зі всіма об`єктами функціонально пов`язаними з цим нерухомими майном загальною площею 75,8 кв.м., житловою площею 51,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) предмет іпотеки - земельна ділянка площею 0,0759 га, цільове призначення якої - обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер 8000000000:72:267:0039, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , у спосіб продажу шляхом проведення електронного аукціону у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, встановлено на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій згідно Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою від 09.02.2022 року було вирішено звернутись до Головного управління ДМС у Харківській області та Золотоніського районного відділу ДМС України із запитами щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ).

25.04.2022 року від Золотоніського районного відділу ДМС України до суду надійшов лист №7118-164/7118.1-22 від 23.02.2022 року, в якому зазначено, що 04.04.2016 року повноваження з приводу реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання покладені на органи реєстрації, виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, у зв`язку з чим задля надання відомостей про реєстрацію місця проживання громадянина ОСОБА_2 необхідно звернутись до відділу ЦНАП у місті Золотоноша виконавчого комітету Золотоніської міської ради.

Ухвалою від 02.05.2022 року було вирішено звернутися до Відділу ЦНАП у місті Золотоноша виконавчого комітету Золотоніської міської ради із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ).

17.05.2022 року від Відділу ЦНАП у місті Золотоноша виконавчого комітету Золотоніської міської ради надійшов лист №166 від 12.05.2022 року, в якому зазначено, що ЦНАП немає технічної можливості надавати актуальну та достовірну інформацію про місце реєстрації проживання фізичних осіб.

20.06.2022 року від ГУ ДМС у Харківській області надійшла відповідь, відповідно до якої адресою місця проживання ОСОБА_1 зазначено: АДРЕСА_3 .

Ухвалою від 01.07.2022 року було вирішено звернутися до ДМС України із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ), за формою, наведеною в додатку №3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ №207 від 02.03.2016 та зобов`язано ДМС України надати інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ).

25.11.2022 року від ДМС України до суду надійшла відповідь №6.2-7932/6-22 від 14.11.2022 року із зазначенням місця реєстрації ОСОБА_2 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.02.2023.

30.01.2023 до суду від відповідача-3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачем не надано до матеріалів справи доказів видачі кредитних коштів основному боржнику. Відповідачем-3 також зазначено, що оскільки позивач не надав доказів реального існування заборгованості, правочин щодо його передачі є неукладеним. При цьому, відповідач-3 наголосив на тому, що правова природа нарахованих позивачем відсотків за користування кредитними коштами є невірною, оскільки не врахована позиція Верховного Суду вказана у справі №912/1120/16.

01.02.2023 до суду від представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про розгляд справи у режимі відеоконференції у приміщенні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2023 відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про розгляд справи №910/1672/22 у режимі відеоконференції у приміщенні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області.

В підготовчому засіданні 07.02.2023 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 04.04.2023.

22.02.2023 та 01.03.2023 до суду від представника відповідача-3 надійшли клопотання про участь представника у режимі відеоконференції у приміщенні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 відмовлено в задоволенні клопотань представника ОСОБА_2 про розгляд справи №910/1672/22 у режимі відеоконференції у приміщенні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області.

22.03.2023 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

31.03.2023 до суду від відповідача-3 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

В підготовчому засіданні 04.04.2023 судом було оголошено перерву до 16.05.2023.

03.04.2023 до суду від відповідача-3 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

В підготовчому засіданні 16.05.2023 судом було оголошено перерву до 04.07.2023.

03.07.2023 до суду від відповідача-3 надійшло клопотання про врахування висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду та клопотання про розгляд справи у режимі відео конференції.

В підготовчому засіданні 04.07.2023 судом було відмовлено в задоволенні клопотань відповідача про зупинення провадження у справі, про розгляд справи у режимі відео конференції та оголошено перерву до 22.08.2023.

В підготовчих засідання 22.08.2023, 10.10.2023 та 28.11.2023 судом оголошувались перерви до 10.10.2023, до 28.11.2023 та до 30.01.2024 відповідно.

25.01.2024 до суду від відповідача-3 надійшло клопотання про участь представника у режимі відеоконференції у приміщенні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про розгляд справи №910/1672/22 у режимі відеоконференції у приміщенні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області.

В підготовчому засіданні 30.01.2024 судом було оголошено перерву до 19.03.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.05.2024.

В судовому засіданні 28.05.2024 судом було оголошено перерву до 06.08.2024.

06.08.2024 року відповідачами подано до суду заяву про застосування позовної давності.

В судовому засіданні 06.08.2024 року в справі оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.02.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Радикал Банк» (кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агровал» (позичальник, відповідач-1) укладено Кредитний договір на відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії №КЛ-10323/1-980 (надалі - Кредитний договір), відповідно до умов якого: ліміт кредитної лінії - 2 000 000,00 грн, термін остаточного повернення - 17.02.2016 року (п. 1.1.2.) (з урахуванням останніх змін внесених до Кредитного договору Додатковим договором №12 від 27.05.2014 року); процентна ставка за користування кредитом/траншем кредиту 24% річних.

Пунктом 1.3. Кредитного договору (з урахуванням змін внесених Додатковим договором №3 від 17.04.2014 року) передбачено, позичальник відповідає перед кредитодавцем усім належним позичальнику майном і коштами, на які може бути накладене стягнення в порядку, встановленому законодавством України. Забезпеченість виконання зобов`язання за цим договором забезпечуватиметься:

- порукою ТОВ «Маруна Нью»;

- порукою ОСОБА_2 ;

- іпотекою нерухомого майна: 3-кімнатної квартири зі всіма об`єктами функціонально пов`язаними з цим нерухомими майном, площею 75,8 кв.м., житловою площею 51,7 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 ; земельної ділянки, зі всіма об`єктами функціонально пов`язаними з цим нерухомими майном, площею 0,0759 га, цільове призначення якої обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер 8000000000:72:267:0039, що знаходиться АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_2 .

Пунктом 2.4. Кредитного договору передбачено, що позичальник здійснює повернення кредиту/траншу кредиту у валюті кредиту/траншу кредиту платіжними дорученнями на відкритий йому позичковий рахунок у строки (терміни), визначені графіком погашення, що наведений у додатку №1 не пізніше строку (терміну), визначено в п. 1.1.2. договору.

Проценти за користування кредитом/траншем кредиту нараховуються з дня перерахування коштів з позичкового рахунку до моменту фактичного повернення кредиту/траншу кредиту (в тому числі і за період прострочення терміну (строку) остаточного погашення кредиту/ траншу кредиту, зазначеного в п. 1.1.2. договору). (п. 2.7.1. Кредитного договору).

18.02.2014 року між ПАТ «Радикал Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, зареєстрований приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дереберою Т.О. за номером 236 (надалі - Іпотечний договір №1), відповідно до умов п. 2.1. якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язання, що випливає з Кредитного договору передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку нерухоме майно: 3-кімнатну квартиру зі всіма об`єктами функціонально пов`язаними з цим нерухомими майном, площею 75,8 кв.м., житловою площею 51,7 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Вартість предмета іпотеки становить 1 674 451,00 грн. (п. 2.3. Іпотечного договору №1).

Пунктом 1.2. Іпотечного договору №1 передбачено, що іпотекодавець зобов`язується, зокрема, повернути іпотекодержателю кредити, надані в межах кредитної лінії, ліміт якої складає 2 000 000,00 грн із загальним терміном користування кредитом до 17.02.2016 року та сплатити іпотекодержателю проценти за користування кредитами, наданими в межах кредитної лінії у розмірі 24% річних.

Іпотека припиняється: а) виконанням в повному обсязі зобов`язань; б) в інших випадках, передбачених чинним законодавством України. (п. 6.4. Іпотечного договору №1).

Також, 17.04.2014 року між ПАТ «Радикал Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, зареєстрований приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Воробйовою Т.А. за номером 3045 (надалі - Іпотечний договір №2), відповідно до умов п. 2.1. якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язання, що випливає з Кредитного договору передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку, зі всіма об`єктами функціонально пов`язаними з цим нерухомими майном, площею 0,0759 га, цільове призначення якої обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер 8000000000:72:267:0039, що знаходиться АДРЕСА_2 .

Вартість предмета іпотеки становить 1 615 767,00 грн. (п. 2.3. Іпотечного договору №2).

Пунктом 1.2. Іпотечного договору №2 передбачено, що іпотекодавець зобов`язується, зокрема, повернути іпотекодержателю кредити, надані в межах кредитної лінії, ліміт якої складає 2 000 000,00 грн із загальним терміном користування кредитом до 17.02.2016 року та сплатити іпотекодержателю проценти за користування кредитами, наданими в межах кредитної лінії у розмірі 24% річних.

Іпотека припиняється: а) виконанням в повному обсязі зобов`язань; б) в інших випадках, передбачених чинним законодавством України. (п. 6.4. Іпотечного договору №2).

Відповідно до наданих позивачем до матеріалів справи пояснень, банком видано відповідачу-1 кредитні кошти в загальному розмірі 2 100 000,00 грн, з яких відповідачем-1 повернуто 200 000,00 грн (тіла кредиту) та станом на 01.08.2019 року за відповідачем-1 рахувалась заборгованість в розмірі 1 900 000,00 грн по тілу кредиту та 91 405,25 грн по відсоткам.

Постановою Правління Національного банку України від 09.07.2015 № 452/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних» віднесено ПАТ «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.07.2015 № 130 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Радикал Банк» розпочати з 10.07.2015 процедуру виведення ПАТ «Радикал Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації; тимчасову адміністрації запроваджено строком на три місяці з 10.07.2015 до 09.10.2015; призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Радикал Банк».

Постановою Правління НБУ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Радикал Банк» від 09.11.2015 № 769 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «Радикал Банк».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Радикал Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 09.11.2015 № 203 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Радикал Банк» з 10.11.2015 по 09.11.2017 включно, з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб; призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Радикал Банк» на два роки з 10.11.2015 по 09.11.2017 включно.

09.07.2015 між Публічним акціонерним товариством «Радикал Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «АРБ Інвестменс», яке діє від імені, в інтересах та за рахунок Закритого недиверсифікованого венчурного пайового інвестиційного фонду «Джерело» укладений Договір про відступлення права вимоги №заг, відповідно до умов п. 1.1 якого перший передав другому право вимоги сплати грошових коштів від позичальників зазначених у додатку №1 до цього договору, зокрема, по Кредитному договору, в межах даної справи.

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.10.2019 в межах справи №911/3474/17, залишеним без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 року, визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги від 09.07.2015 №заг, укладений між ПАТ "Радикал Банк" та ТОВ "Компанія з управління активами "АРБ Інвестменс".

02.07.2020 року між ПАТ «Радикал Банк» (банк, продавець) та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу майнових прав №02/07/20-ЮО-МП, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. за №515. Відповідно до умов вказаного договору продавцем передано у власність покупця, а покупцем прийнято у власність права кредитора за правами вимоги до боржників, зокрема, до ТОВ «Агровал» в межах Кредитного договору №КЛ-10323/1-980 від 18.02.2014 року з розміром заборгованості по тілу кредиту в розмірі 1 900 000,00 грн та заборгованість по відсоткам в розмірі 91 405,25 грн. Майнові права забезпечені Іпотечними договорами від 18.02.2014 року та від 17.04.2014 і Договором поруки №ДП-10323/1-980-1 від 18.02.2014 року, укладеним з ТОВ «Маруна Нью».

23.06.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (банк, продавець) та ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лапкевичем Т.В. за №1614. Відповідно до умов вказаного договору продавцем передано у власність покупця, а покупцем прийнято у власність права кредитора за правами вимоги до боржників, зокрема, до ТОВ «Агровал» в межах Кредитного договору №КЛ-10323/1-980 від 18.02.2014 року з розміром заборгованості по тілу кредиту в розмірі 1 900 000,00 грн та заборгованість по відсоткам в розмірі 91 405,25 грн. Майнові права забезпечені Іпотечними договорами від 18.02.2014 року та від 17.04.2014 і Договором поруки №ДП-10323/1-980-1 від 18.02.2014 року, укладеним з ТОВ «Маруна Нью».

22.09.2021 року між ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна» (банк, продавець) та ТОВ «Голден Фінанс Груп» (покупець) укладено Договір №220921/1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р.Т. за №1324. Відповідно до умов вказаного договору продавцем передано у власність покупця, а покупцем прийнято у власність права кредитора за правами вимоги до боржників, зокрема, до ТОВ «Агровал» в межах Кредитного договору №КЛ-10323/1-980 від 18.02.2014 року з розміром заборгованості по тілу кредиту в розмірі 1 900 000,00 грн та заборгованість по відсоткам в розмірі 91 405,25 грн. Майнові права забезпечені Іпотечними договорами від 18.02.2014 року та від 17.04.2014 і Договором поруки №ДП-10323/1-980-1 від 18.02.2014 року, укладеним з ТОВ «Маруна Нью».

Звертаючись до суду з даним позовом, у зв`язку з придбання майнових прав вимоги за Договором №220921/1 від 22.09.2021 року, позивач просить суд про визнання за ним права вимоги за Кредитним договором, права іпотекодержателя за іпотечними договорами та звернення стягнення на предмети іпотек в рахунок погашення заборгованості відповідача-1 у сумі 1 155 821,43 грн.

При цьому, як зазначає позивач вказана заборгованість складається із суми відсотків в розмірі 91 405,25 грн, право стягнення яких куплено за Договором №220921/1 від 22.09.2021 року, та суми самостійно нарахованих позивачем відсотків в розмірі 1 064 416,44 грн (24% річних нарахованих на суму заборгованості по кредиту в розмірі 1 900 000,00 грн за період з 01.09.2019 року по 31.12.2021 року).

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що позивачем не надано до матеріалів справи доказів видачі кредитних коштів основному боржнику, а оскільки позивач не надав доказів реального існування заборгованості, правочин щодо його передачі є неукладеним. При цьому, відповідач-3 наголосив на тому, що правова природа нарахованих позивачем відсотків за користування кредитними коштами є невірною, оскільки не врахована численна позиція Верховного Суду.

Також, відповідачами подано до суду заяви про застосування позовної давності.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Отже підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.

Так, звертаючись до суду позивач зазначив, що 18.02.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Радикал Банк» (кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агровал» (позичальник, відповідач-1) укладено Кредитний договір на відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії №КЛ-10323/1-980, на підставі якого банком видано відповідачу-1 кредитні кошти в загальному розмірі 2 100 000,00 грн, з яких відповідачем-1 повернуто 200 000,00 грн (тіла кредиту) та станом на 01.08.2019 року за відповідачем-1 рахується заборгованість в розмірі 1 900 000,00 грн по тілу кредиту та 91 405,25 грн по відсоткам.

При цьому, 18.02.2014 року між ПАТ «Радикал Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, відповідно до умов п. 2.1. якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язання, що випливає з Кредитного договору передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку нерухоме майно: 3-кімнатну квартиру зі всіма об`єктами функціонально пов`язаними з цим нерухомими майном, площею 75,8 кв.м., житловою площею 51,7 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 .

А, 17.04.2014 року між ПАТ «Радикал Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, відповідно до умов п. 2.1. якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язання, що випливає з Кредитного договору передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку, зі всіма об`єктами функціонально пов`язаними з цим нерухомими майном, площею 0,0759 га, цільове призначення якої обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер 8000000000:72:267:0039, що знаходиться АДРЕСА_2 .

Оскільки Постановою Правління Національного банку України від 09.07.2015 № 452/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних» віднесено ПАТ «Радикал Банк» до категорії неплатоспроможних, а в подальшому, Постановою Правління НБУ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Радикал Банк» від 09.11.2015 № 769 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «Радикал Банк» і розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Радикал Банк», останнім за Договір купівлі-продажу майнових прав №02/07/20-ЮО-МП від 02.07.2020 року продано ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» права кредитора за правами вимоги до боржників, зокрема, до ТОВ «Агровал» в межах Кредитного договору №КЛ-10323/1-980 від 18.02.2014 року з розміром заборгованості по тілу кредиту в розмірі 1 900 000,00 грн та заборгованість по відсоткам в розмірі 91 405,25 грн. Майнові права забезпечені Іпотечними договорами від 18.02.2014 року та від 17.04.2014 і Договором поруки №ДП-10323/1-980-1 від 18.02.2014 року, укладеним з ТОВ «Маруна Нью».

В подальшому права кредитора за вказаними договорами від ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» перейшли до ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна» за Договором купівлі-продажу майнових прав від 23.06.2021 року та від ТОВ «Кредитна установа «Інвестиційна» до ТОВ «Голден Фінанс Груп» за Договором №220921/1 від 22.09.2021 року.

Оскільки, як вказує позивач, ним придбано за Договором №220921/1 від 22.09.2021 року право вимоги за Кредитним договором, Іпотечними договорами №1 та №2, він просить зокрема, визнати за ним право вимоги за Кредитним договором та права іпотекодержателя за іпотечними договорами.

Відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Отже, правовими підставами для процесуального правонаступництва є, зокрема, заміна кредитора чи боржника в зобов`язанні.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва.

Згідно з частиною 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України)

Статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, позивач, відповідно до умов укладеного ним Договору №220921/1 від 22.09.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р.Т. за №1324, набув статусу кредитора за Кредитним договором.

При цьому, набуття позивачем статусу кредитора відбувається на підставі вказаного договору, а не на підставі рішення суду, оскільки відповідно до чинного законодавства право кредитора (право вимоги за кредитним договором) у позивача виникло з 22.09.2021 року.

Щодо визнання за позивачем права іпотекодержателя, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про іпотеку" взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Таким чином, момент виникнення права вимоги за іпотечним договором чинне законодавство пов`язує з фактом державної реєстрації іпотеки в порядку, визначеному законодавством.

Враховуючи викладене, виникнення позивача прав іпотекодержателя за договором іпотеки від 09.10.2013 може відбутися лише після нотаріального посвідчення правочину про відступлення прав за іпотечним договором, а також державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

При цьому, позивачем відповідну реєстрацію прав на нерухоме майно не здійснено, що підтверджено представником позивача в судовому засіданні 06.08.2024 року.

Суд зазначає, що виникнення права іпотекодержателя за договором іпотеки може відбутись не за рішенням суду, а виключно після проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, і факт укладення Договору №220921/1 від 22.09.2021 року, яким замінено сторону кредитора, не свідчить про перехід від попереднього кредитора прав іпотекодержателя на нерухоме майно без відповідної проведеної державної реєстрації таких речових прав.

З огляду на викладене, вимоги позивача про визнання за ним права вимоги за кредитним договором та визнання за ним права іпотекодержателя задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про звернення стягнення на предмети іпотек в рахунок погашення заборгованості відповідача-1 у сумі 1 155 821,43 грн, суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що станом на 01.08.2019 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб за відповідачем-1 зафіксовано заборгованість в розмірі 1 900 000,00 грн по тілу кредиту та 91 405,25 грн по відсоткам.

При цьому, позивачем здійснено донарахування 24% річних на суму боргу по тілу кредиту в розмірі 1 900 000,00 грн за період з 01.09.2019 року по 31.12.2021 року, в результаті чого, за розрахунком позивача, загальний борг по відсоткам за цей період становить 1 155 821,43 грн (1 064 416,44 грн + 91 405,25 грн = 1 155 821,43 грн).

Обґрунтовуючи право здійснювати нарахування 24% річних на кредитний борг, передбачений умовами Кредитного договору, позивач посилався на п. 2.7.1. Кредитного договору, яким передбачено, що проценти за користування кредитом/траншем кредиту нараховуються з дня перерахування коштів з позичкового рахунку до моменту фактичного повернення кредиту/траншу кредиту (в тому числі і за період прострочення терміну (строку) остаточного погашення кредиту/траншу кредиту, зазначеного в п. 1.1.2. договору).

З цього приводу суд звертає увагу на таке.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Означена позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду №910/4518/16 від 05.04.2023 року, де суд також звернув увагу на аналогічне правове регулювання можливості стягнення процентів поза межами встановленого договором строку повернення вкладу в спорах, в яких банки, на порушення умов договору банківського вкладу, не повертають вкладникам банківські вклади та нараховані за ними проценти. Проценти за банківським вкладом нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі банківського вкладу, тобто за правомірне користування цими коштами. Інакше кажучи, так само як банк не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 444/9519/12), так само і вкладник за договором банківського вкладу після закінчення строку, на який зроблений вклад, позбавлений права вимагати стягнення процентів за правомірне користування банком цими коштами.

Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №761/26293/16-ц сформульовано такі висновки.

Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом установленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами такого договору способу виконання зобов`язання з повернення коштів банку перед вкладником.

У разі якщо договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, то після здійснення зазначеної операції правовідносини сторін трансформуються у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень частини третьої статті 1058 ЦК України.

Така трансформація означає, що вкладник має право отримати готівкою повернуті банком на поточний рахунок кошти за вкладом, але до правовідносин між ними вже не можуть застосовуватись положення договору строкового банківського вкладу у зв`язку з тим, що строк його дії закінчився.

Близькі за змістом висновки також сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

При цьому, боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.

Як вже встановлено вище, строк дії кредиту за Кредитним договором скінчився 17.02.2016 року.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов`язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов`язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.

Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов`язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Тобто твердження позивача про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння позивачем правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Таким чином, підсумовуючи викладене, позивачем не доведено суми заборгованості відповідача-1 у розмірі 1 155 821,43 грн (не обґрунтовано порядок нарахованої суми), в рахунок погашення якої він просить суд здійснити звернення стягнення на предмети іпотек, а оскільки предметом розгляду в межах даної справи є саме звернення стягнення суми боргу на предмет іпотек, у суду відсутня правова підстава здійснити перерахунок суми відсотків, визначений позивачем.

За положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Підсумовуючи все вищевикладене, у задоволенні позовних вимог в межах даної справи слід відмовити.

При цьому, відповідачами було заявлено про застосування спливу строку позовної давності до позовних вимог.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року).

Таким чином, оскільки судом встановлено відсутність підстав для задоволення позовних вимог, позовна давність в межах даної справи не застосовується.

Судовий збір позивача, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку відмовою в задоволенні позовних вимог, залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 19.08.2024 року.

Суддя С. МОРОЗОВ