Рішення

від 12.08.2024 по справі 914/1109/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2024 Справа № 914/1109/24

За позовом: Львівського комунального підприємства "Львівсвітло", м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Хіт Електрік Лайт", Львівська обл., м. Трускавець,

про стягнення 56 869, 00 грн

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Амбіцької І.О.

Представники сторін:

від позивача: Цуняк Галина Богданівна - представник,

від відповідача: Сащук Мар`ян Михайлович - представник.

Львівське комунальне підприємство "Львівсвітло" звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хіт Електрік Лайт" про стягнення 56 869, 00 грн збитків за договором підряду від 07.09.2020 року № 7с.

Ухвалою суду від 01.05.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 27.05.2024.

Хід розгляду справи викладено у відповідних ухвалах суду, зокрема ухвалою суду від 17.06.2024 у судовому засіданні оголошено перерву до 05.08.2024. Ухвалою суду від 05.08.2024 у судовому засіданні оголошено перерву до 12.08.2024.

У судове засідання 12.08.2024 представник позивача з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та в усних поясненнях.

У судове засідання 12.08.2024 представник відповідача з`явився, позовні вимоги заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та усних поясненнях.

Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 12.08.2024 справу розглянуто по суті, оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.

Позиція позивача.

Львівське комунальне підприємство "Львівсвітло" (надалі позивач, замовник) звернулося в господарський суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хіт Електрік Лайт" (надалі відповідач, виконавець) про стягнення 56 869, 00 грн збитків за договором підряду від 07.09.2020 року № 7c (надалі договір).

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що 07.09.2020 року між позивачем та відповідачем було укладено договір підряду № 7с. Відповідно до пункту 1.1. договору, позивач доручив відповідачу виконати будівельно-монтажні роботи Влаштування світлодіодних фігур у м. Львів. Вартість робіт відповідно до п. 3.1 договору складала 440 000, 00 грн. Строк дії договору, відповідно до розділу 12 договору, до 31 грудня 2020 року.

За результатами виконання робіт сторони підписали акт КБ-2в і довідку КБ-3.

Західним офісом Держаудитслужби було проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ЛКП «Львівсвітло» за період з 01.01.2020 до 30.09.2023. За результатами ревізії встановлено, що відповідач безпідставно завищив вартість будівельних робіт за договором підряду, чим наніс йому матеріальну шкоду у розмірі 56 869, 00 грн. Як доказ наведеному позивач наводить витяг з акту ревізії від 27.02.2024 № 131306-24/3 Західного офісу Держаудитслужби.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача 58 869, 00 грн збитків, що виникли внаслідок завищення вартості виконаних робіт.

Позиція відповідача.

Відповідач позовні вимоги заперечує у повному обсязі з огляду на те, що передбачені договором роботи були виконані своєчасно та у повному обсязі у вересні 2020 року, а позивач при прийнятті робіт не мав жодних зауважень чи претензій ні щодо обсягу, ні щодо якості, ні щодо їх вартості. На підтвердження вищевказаного, відповідач посилається на Акт КБ-2в і довідку КВ-3, які підписані позивачем без жодних зауважень та на підставі яких було проведено повну оплату.

Також відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності, адже акти виконаних робіт було підписано 15.09.2020, отже строк позовної давності сплив у вересні 2023 року.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд прийшов до висновків про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити виходячи з таких мотивів.

Згідно з ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Судом встановлено, що 07.09.2020 року між позивачем та відповідачем було укладено договір підряду № 7с. Відповідно пункту 1.1. договору, позивач доручив відповідачу виконати будівельно-монтажні роботи Влаштування світлодіодних фігур у м. Львів. Строк дії договору, відповідно до розділу 12 договору, до 31 грудня 2020 року.

Відповідно ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Статтею 843 ЦК України встановлено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 844 ЦК України, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін.

Відповідно до розділу 3 договору, договірна ціна (вартість) робіт за цим договором становить 440 000, 00 грн, визначена відповідно до вимог Правил визначення вартості будівництва ДСТУ БД.1.1-1:2013, відповідає тендерній пропозиції підрядника за результатами аукціону, є твердою на весь обсяг робіт та не уточнюється і не змінюється.

Пунктом 4 статті 882 ЦК України передбачено, що передавання робіт підрядчиком і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами.

У статті 853 ЦК України закріплено зобов`язання замовника прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі

Порядок проведення розрахунків за виконані роботи регулюється розділом 9 договору. Згідно з його положеннями, розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі підписаних сторонами актів приймання виконання будівельних робіт (ф.КБ-2в) та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (ф.КБ-3) (п.9.1. договору).

Підрядник визначає обсяги та вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті та готує акт КБ-2в і довідку КВ-3 у двох примірниках і передає їх до 28 числа звітного місяця особі, що здійснює технічний нагляд. Особа, що здійснює технічний нагляд, до 1 числа місяця, наступного за звітним, перевіряє результат виконаних робіт та, у разі відсутності зауважень, візує передані підрядником акт та довідку і подає їх на підпис замовнику (п.9.2. договору).

Як встановлено судом, всі роботи передбачені договором підрядником були виконані своєчасно та в повному обсязі у вересні 2020 року, а позивач не мав жодних зауважень чи претензій щодо обсягу, якості чи вартості виконаних робіт.

Наведене підтверджується відповідними документами, а саме актом КБ-2в і довідкою КВ-3, які підписані позивачем без жодних зауважень та на підставі яких було проведено повну оплату.

Тобто, підписавши вказані документи, позивач погодився із кількістю, обсягом, вартістю та найменуванням виконаних підрядником робіт. Зважаючи на це, зобов`язання за відповідними договорами виконані сторонами повністю.

Як встановлено судом, Західним офісом Держаудитслужби проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ЛКП «Львівсвітло» за період з 01.01.2020 по 30.09.2023 року.

В ході проведення аудиту діяльності позивача, на думку Держаудитслужби відповідачем недотримано вимоги п.100 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668, що призвело до безпідставно завищення вартості будівельних робіт. Як наслідок, позивачем сплачена завищена вартість вказаних будівельних робіт за актами приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ- 2в) за вересень 2020, чим нанесено матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 56 869, 00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов?язания або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб?єкту. права або законні інтереси якого порушено.

Суд звертає увагу, що роботи, які є предметом позову були виконані ще у вересні 2020 року, а контрольні обміри, на підставі яких було встановлено розбіжності щодо обсягів робіт та матеріалів, були проведені тільки в січні 2024 року, відповідно до акту контрольних обмірів від 19.01.2024, копію якого долучено до матеріалів справи.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до п. 10.6 договору, підрядник несе ризик випадкового пошкодження чи знищення результату виконаних робіт або матеріальних ресурсів, необхідних для виконання робіт, виключно до введення об`єкта в експлуатацію. Як наслідок, з моменту передачі виконаних робіт і до моменту фіксації розбіжностей контрольними обмірами, за вказаний об`єкт відповідав виключно позивач.

Стаття 180 ГК України передбачає, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно з ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків та їх розміру; причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; вини.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором, зокрема щодо завищення вартості виконаних підрядних робіт чи неналежного їх виконання.

Відповідно до ст. ст. 2, 3 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Відповідно до п. 3 та 5 Порядку проведення державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами державного фінансового аудиту суб`єктів господарювання», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.2019 № 252, державний фінансовий аудит діяльності суб`єктів господарювання (даті - аудит) - це вид державного фінансового аудиту, що полягає у перевірці та аналізі стану справ щодо законного та ефективного використання державних та/або комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, стану внутрішнього контролю у суб`єктів господарювання.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства, суд зазначає що аудиторський звіт є актом, складеним в межах реалізації адміністративно - управлінських функцій, та створює правові наслідки саме для суб`єкта аудиту, однак, не має доказового значення при вирішенні господарського спору, який виник з договірних відносин сторін. Висновки, викладені в аудиторському звіті не створюють правових наслідків для відповідача, оскільки стягнення збитків можливо лише при вчиненні відповідачем цивільного правопорушення.

Долучені позивачем докази не можуть свідчити про наявність елементів складу цивільного правопорушення, вчиненого відповідачем, що є умовою для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності шляхом відшкодування збитків.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, то суд зауважує наступне.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно із п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Також, відповідно до п. 7 Прикінцевих положень ГК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2 (зі змінами та доповненнями), а також постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (зі змінами та доповненнями), в Україні встановлено карантин з 12.03.2020.

У той же час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховна Рада України доповнила розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України пунктом 19, згідно із яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Таким чином, враховуючи викладене вище, позовна давність за заявленими позовними вимогами, яка була продовжена на строк дії карантину, після завершення карантину є продовженою на строк дії правового режиму воєнного стану.

Оскільки станом на дату ухвалення рішення у даній справі правовий режим воєнного стану на території України продовжує свою дію, то позивачем не пропущено строк позовної давності за заявленими позовними вимогами.

В той же час, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Як неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема у постанові від 16.12.2021 у справі № 922/3414/19, позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

У відповідності до вимог статей 13, 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 79 ГПК України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи із викладеного вище, суд прийшов до висновку що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 19 серпня 2024 року.

СуддяМанюк П.Т.