Постанова

від 13.08.2024 по справі 908/1957/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/1957/21(908/1489/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль"</a>

на рішення Господарського суду Запорізької області від 31.10.2023

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2024

у справі №908/1957/21 (908/1489/23)

за позовом Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Запорізькій області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль"</a>,

про стягнення 308 507,00 грн,

в межах справи №908/1957/21

про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль"</a>

ВСТАНОВИВ:

1. В провадженні Господарського суду Запорізької області перебуває справа №908/1957/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль"</a>.

2. До Господарського суду Запорізької області 02.05.2023 надійшла позовна заява Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль"</a> про стягнення 1 189 873,53 грн, для розгляду в межах справи № 908/1957/21 про банкрутство відповідача.

Короткий зміст та мотиви рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 31.10.2023 у справі № 908/1957/21(908/1489/23) позов задоволено; стягнуто з ТОВ "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" на користь ГУК у Зап. обл./ТГ м. Запоріжжя (код одержувача 37941997 в Казначейство України (ЕАП) код платежу 14060100 на р/р UA 218999980313010029000008001) суму податкового боргу з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 308 507,00; стягнуто з ТОВ "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 627, 60 грн.

4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2024 рішення Господарського суду Запорізької області від 31.10.2023 у справі № 908/1957/21 (908/1489/23) залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. До Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль"</a> надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить Суд скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 31.10.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2024 у справі №908/1957/21 (908/1489/23) та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

5.1. На виконання вимог пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без врахування висновків, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 17.01.2024 у справі №903/51/20.

Скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: п. 3 ст. 41, 42, ч.8 ст. 45 КУзПБ, п. 5 ч. 1 ст. 602 ЦК України, п.1 ст. 57, ст. 79, п. 1.3 ст. 1, п.87.10. ст. 87 ПК України.

Вказує, що враховуючи приписи статті 20 ГПК України справу/спір розглянуто з порушенням юрисдикції господарських судів, оскільки позов Головного управління ДПС у Запорізькій області (податкового органу) поданий і розглянутий у справі про банкрутство про стягнення грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

6. Головне управління ДПС у Запорізькій області подало відзив на касаційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій залишити без змін.

Провадження у Верховному Суді

7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №908/1957/21 (908/1489/23) визначено колегію суддів у складі: Жуков С.В. (головуючий), Картере В.І., Огороднік К.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2024.

8. Ухвалою Верховного Суду від 19.06.2024, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль"</a>, яка подана на рішення Господарського суду Запорізької області від 31.10.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2024 у справі №908/1957/21 (908/1489/23).

Призначено до розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль"</a> у справі №908/1957/21 (908/1489/23) у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Верховний Суд, перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

10. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

11. Судом першої інстанції установлено, що боржником були самостійно подані податкові декларації з податку на додану вартість:

- нарахування ПДВ по податковій декларації з податку на додану вартість № 9197680720 від 19.07.2021 року (термін сплати 30.07.2021 року) у розмірі 308 507,00 грн., з урахуванням сплати/переплати у розмірі - 97 227, 00 грн., залишок боргу складає - 211 280, 00 грн;

- нарахування ПДВ по податковій декларації з податку на додану вартість № 9271649070 від 17.09.2021 року (термін сплати 30.09.2021 року) у розмірі - 96 654,00 грн.;

- нарахування ПДВ по податковій декларації з податку на додану вартість № 9307767252 від 18.10.2021 року (термін сплати 01.11.2021 року) у розмірі - 573,00 грн.

12. Відповідно до п. 1 ст. 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

13. Згідно з п. 1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

14. Відповідно до п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

15. Згідно з п.п. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 ПК України, контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

16. Відповідно до п. 41.4 ст. 41 ПК України, органами стягнення є виключно контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 цього пункту, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

17. Суди обох попередніх інстанцій дійшли до висновків про те, що податковий борг по податковій декларації з податку на додану вартість № 9197680720 від 19.07.2021 року виник у відповідача після закінчення строку на самостійну сплату суми податкового зобов`язання, тобто після 30.07.2021 року. Відповідно право вимоги у контролюючого органу до платника податку (боржника) на стягнення податкового боргу також виникло після 30.07.2021 року, що згідно з ч. 1 ст. 1 КУзПБ свідчить про поточний характер заявлених позивачем вимог.

18. Також судами зроблено висновки про те, що поточними вимогами є вимоги позивача, які виникли на підставі податкової декларації відповідача з податку на додану вартість № 9271649070 від 17.09.2021 року та податкової декларації з податку на додану вартість № 9307767252 від 18.10.2021 року, адже провадження у справі про банкрутство боржника було відкрито 23.07.2021р.

19. Отже, предметом спору у цій справі є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль"</a> суми податкового боргу з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 308 507,00 грн, в межах справи № 908/1957/21 про банкрутство відповідача.

20. В ході розгляду справи виник спір і щодо юрисдикційної підсудності цього податкового спору (з розмежуванням між господарською та адміністративною) з огляду на те, що Відповідач є боржником, щодо якого порушено та здійснюється провадження у справі про банкрутство, а тому Суд вважає за необхідне звернутись до визначених процесуальним законом правил розгляду таких спорів.

21. Згідно частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.

22. Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.

23. Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх "змішування" в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

24. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

25. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

26. Правила визначення юрисдикції регламентуються виключно базовими процесуальними кодексами - ГПК України, ЦПК України, КАС України, а не будь-якими іншими кодифікованими актами, у тому числі з процедурних питань.

27. Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.

28. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

29. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

30. Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

31. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

32. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

33. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

34. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

35. Водночас ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).

36. Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

37. Справи, що відносяться до господарської юрисдикції наведені в статті 20 ГПК України, серед яких, зокрема, є справи про банкрутство як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.

38. Так, у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема:

- справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати;

- поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника,

- за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

39. Зазначена правова норма визначає вичерпний перелік спорів, що підсудні господарським судам у межах розгляду справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить виняток щодо поширення юрисдикції господарських судів на певні спори (податкові спори) у межах цієї категорії справ, а саме про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

40. Особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ. При цьому КУзПБ не можна розглядати з точки зору розширення господарської юрисдикції на певні категорії спорів, щодо яких встановлено виняток пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, що розглядаються у межах справ про банкрутство, оскільки саме ГПК України визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 ГПК України.

41. Згідно з преамбулою КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

42. Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав.

43. Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства в цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).

44. Статтею 7 цього Кодексу визначено порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

45. Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

46. Так само як особливості розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України, особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ.

47. Згідно із частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

48. Вказана текстуальна конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори, при цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК України.

49. Зазначення у статті 7 КУзПБ "всі майнові спори" є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України.

50. Відсутність у КУзПБ застереження про не виключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.

51. Отже, юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Тобто зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.

52. При цьому ПК України регулює особливості порядку та процедуру розгляду спорів, що здійснюються в межах спеціалізації адміністративного судочинства, - спорів, що виникають з податкових правовідносин, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

53. Натомість КУзПБ регулює окрему судову процедуру, що здійснюється в межах спеціалізації господарського судочинства, - банкрутство, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ.

54. Іншими словами, КУзПБ та ПК України є кодексами з консолідованими нормами права, тобто є спеціальними в частині розгляду окремого виду господарських спорів (про банкрутство), які розглядаються господарським судом за правилами ГПК України з урахуванням особливостей, визначених КУзПБ, та відповідно окремого виду адміністративних спорів (податкових спорів), які розглядаються адміністративним судом за правилами КАС України з урахуванням особливостей, визначених ПК України.

55. ЄСПЛ у рішенні від 12.07.2001 року у справі "Феррадзіні проти Італії" (Ferrazzini v. Italy), заява №44759/98, указав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов`язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов`язково створюють для платника податків (пункт 29).

56. Однак, у тлумаченні відповідних положень процесуальних законів, які визначають правила та юрисдикцію вказаного спору, а саме норм статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 20 ГПК України, статей 2, 7 Кодексу України з питань банкрутства, правова позиція неодноразово зазнавала змін та відступлень з боку Великої Палати Верховного Суду.

57. Зокрема згідно з останньою правовою позицією в постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про розгляд за правилами адміністративного судочинства справ за позовними вимогами, що стосуються перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, у спорі щодо суми заборгованості з ПДВ, строку сплати такої заборгованості та тривалості прострочення, оскільки такі спори є спорами публічно-правового характеру.

58. Ця правова позиція в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) (провадження №12-46 гс23), предметом спору у якій є визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень.

59. Наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду щодо адміністративної юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків, щодо якого порушено справу про банкрутство, підлягали врахуванню судами попередніх інстанцій з огляду на дати ухвалення Великою Палатою Верховного Суду відповідних постанов, а саме до постановлення оскаржуваних у цій справі судових рішень, а також з огляду на таке.

60. Враховуючи зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду щодо підсудності судам адміністративної юрисдикції спорів, які виникають з податкових правовідносин, Суд зазначає, що оскільки у справі, що розглядається, позовні вимоги стосуються перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, а предметом спору є нарахування ПДВ по податковій декларації з податку на додану вартість, то цей спір має публічно-правовий характер та належить до юрисдикції адміністративних судів.

61. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

62. В контексті справи, що розглядається (№908/1957/21(908/1489/23)) колегія суддів зазначає, що в цьому випадку Державна податкова служба України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Запорізькій області звернулась в Господарський суд Запорізької області з позовною заявою до боржника про стягнення податкового боргу зі сплати податку на додану вартість (ПДВ) на підставі податкової декларації відповідача (боржника) з податку на додану вартість № 9271649070 від 17.09.2021 року та податкової декларації з податку на додану вартість № 9307767252 від 18.10.2021 року, в порядку передбаченому саме статтею 7 КУзПБ, а не із заявою кредитора з грошовими вимогами до боржника в розумінні статей 1, 45, 59 КУзПБ.

63. Оскільки спір про стягнення з боржника податкового боргу зі сплати податку на додану вартість носить публічно-правовий характер, тому, враховуючи положення пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, пункту 87.10 статті 87 ПК України та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

64. Між тим, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та всупереч наведеним процесуальним нормам та без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 та від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) здійснили розгляд по суті заявлених у цій справі позовних вимог з порушенням правил юрисдикції господарських судів, визначених статтею 20 ГПК України, з ухваленням оскаржуваних судових рішень, що є обов`язковою підставою для скасування цих рішень згідно з частиною другою статті 313 ГПК України.

65. Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника, що є підставою для часткового задоволення вимог касаційної скарги.

66. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 5 частини першої статті 308 та статті 313 ГПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

67. Крім цього, враховуючи висновки про те, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду адміністративної юрисдикції, Суд звертає увагу Позивача на приписи частини четвертої статті 313 ГПК України, згідно з якими, у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

68. Аналогічні положення містить частина друга статті 231 ГПК України, згідно з положеннями якої: якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи; суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства; заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 231, 300, 301, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль"</a> задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 31.10.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2024 у справі №908/1957/21 (908/1489/23) скасувати.

3. Провадження у справі №908/1957/21 (908/1489/23) закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.І. Картере

К.М. Огороднік