Постанова

від 14.08.2024 по справі 285/6168/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 285/6168/21

провадження № 61-3868св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Гудими Д. А., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державний навчальний заклад «Новоград-Волинське вище професійне училище»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державного навчального закладу «Новоград-Волинське вище професійне училище» на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 вересня 2023 року у складі судді Коцюби О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Трояновської Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного навчального закладу «Новоград-Волинське вище професійне училище» (далі - ДНЗ «Новоград-Волинське вище професійне училище») про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що вона працює на посаді майстра виробничого навчання у ДНЗ «Новоград-Волинське вище професійне училище».

Наказом від 08 листопада 2021 року № 115-Вк її відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

При винесенні цього наказу відповідач не врахував, що наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARKS-CoV-2, а лише затверджує перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. У свою чергу, відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Положеннями трудового законодавства України не передбачена можливість відсторонення від роботи у разі відсутності щеплення.

Також зазначає, що має проблеми зі здоров`ям, водночас вакцина не пройшла випробування у повному обсязі й відсутня інформація про всі можливі ризики для здоров`я.

Просила суд:

визнати незаконним та скасувати наказ директора ДНЗ «Новоград-Волинське вище професійне училище» № 115-ВК від 08 листопада 2021 року про відсторонення її від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року;

стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до дня поновлення на роботі;

стягнути з відповідач 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 вересня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що статтею 46 КЗпП України, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року, пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153, які на час винесення оспорюваного наказу не скасовано та не визнано неконституційними, вбачається, що на керівників установ, підприємств законодавством покладено обов`язок про відсторонення працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. При цьому зазначені норми права не надають їм повноважень, виходячи з окремих випадків та ситуацій, на власний розсуд приймати рішення щодо відсторонення чи не відсторонення працівника від роботи.

Зі змісту оскарженого наказу вбачається, що він був виданий керівником на підставі зазначених норм права, в зв`язку з чим відсутні підстави для визнання його незаконним та скасування.

Щодо пропорційності втручання у приватне життя за відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача, критерії оцінки якої сформулювала Велика Палата Верховного Суду.

Застосовуючи наведені критерії оцінки пропорційності втручання у приватне життя позивача, суд враховує, що у справі встановлено, що позивач працює майстром виробничого навчання у ДНЗ «Новоград-Волинське вище професійне училище» та належить до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. ОСОБА_1 , як майстер виробничого навчання, забезпечує навчання студентів, організовує та планує навчальний процес, що обумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками цього закладу та студентами, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, тому ДНЗ «Новоград-Волинське вище професійне училище» правомірно було змушено ухвалити рішення про відсторонення позивача від роботи.

З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачем причин, що зумовили його відсторонення від роботи та після його допуску до роботи, суд не встановив порушення права позивача на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

Принцип пропорційності втручання у право позивача на повагу до його приватного життя не було порушено в результаті відсторонення його від роботи у зв`язку з непроходженням обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 до моменту, коли буде усунуто причини такого відсторонення, оскільки за обставинами справи загроза створення небезпеки оточуючим діями позивача (його бездіяльністю) переважає над метою обмеження втручання у право на повагу до його приватного життя. Позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семеньки В. М. задоволено.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 вересня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Визнано незаконним та скасовано наказ директора ДНЗ «Новоград-Волинське вище професійне училище» № 115-ВК від 08 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року.

Стягнено з ДНЗ «Новоград-Волинське вище професійне училище» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи у розмірі 48 369,46 грн (без врахування податків і обов`язкових платежів).

Стягнено з ДНЗ «Новоград-Волинське вище професійне училище» на користь ОСОБА_1 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зазначено, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARKS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясовувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети. За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARKS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікувати коронавірусом SARKS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню.

Велика Палата Верховного Суду у цій постанові також зазначила, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівників, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку про те, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19.

Отже, при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють на особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Колегія суддів вважає, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи відбулося без жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків. Суду не надано доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. За таких обставин таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивача.

Відсутність у відповідача можливості забезпечити роботу ОСОБА_1 за дистанційною чи іншою, альтернативною очній, формами навчання, не свідчить про наявність підстав для її відсторонення від виконання посадових обов`язків, оскільки у спірних правовідносинах працівник є слабшою стороною й саме на роботодавцеві лежить обов`язок не допускати непропорційного втручання у права останнього.

Долучена до матеріалів справи довідка про доходи ОСОБА_1 свідчить про те, що її середньоденний заробіток становить 681,26 грн ((13 671,94 грн +14 941,07 грн) : (22 р.д. + 20 р.д.)). Термін відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року по 15 лютого 2022 року становить 71 робочий день. Тоді, середній заробіток позивачки за цей період становитиме 48 369,46 грн (681,26 грн х 71 роб. дн.).

Відповідно до положень статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Внаслідок незаконного відсторонення від роботи позивачка тривалий час не виконувала свої посадові обов`язки й не отримувала заробітну плату, яка є єдиним джерелом її доходів. Вказані обставини свідчать про наявність підстав для відшкодування їй моральної шкоди у розмірі 500,00 грн.

Аргументи учасників справи

У березні 2024 року ДНЗ «Новоград-Волинське вище професійне училище» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила постанову апеляційного скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційним судом було взято до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 та у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19. Проте суд апеляційної інстанцій безпідставно не взято до уваги: пункти 10-132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, постанову Верховного Суду від 22 березня 2023 року по аналогічній справі № 285/6167/21 за позовом ОСОБА_2 до ДНЗ «Новоград-Волинське вище професійне училище».

Колегія суддів помилково зробила висновок, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи відбулося без жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, відсутність нагальності потреби у відстороненні саме позивачки від роботи та про те, що таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки, що відсутність у відповідача можливості забезпечити роботу ОСОБА_1 за дистанційною чи іншою, альтернативною очній, формами навчання, не свідчить про наявність підстав для її відсторонення від виконання посадових обов`язків, оскільки у спірних правовідносинах працівник є слабшою стороною й саме на роботодавцеві лежить обов`язок не допускати непропорційного втручання у права останнього.

Також безпідставним є висновок про відшкодування роботодавцем моральної шкоди, які провадяться у разі, якщо порушення законних прав працівника призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Заподіяння моральної шкоди не доведено позивачем, а висновок апеляційного суду про те, що внаслідок незаконного відсторонення від роботи позивач тривалий час не виконувала свої посадові обов`язки й не отримувала заробітну плату, яка є єдиним джерелом її доходів, не підтверджено доказами, при тому, що позивач є особою пенсійного віку і отримує пенсію.

Системний аналіз частини шостої, сьомої статті 12 Закону № 1645-111 дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року справі № 130/3548/21 наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-ХІІ та інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-ХІІ. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-111.

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див.: пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Тому висновки апеляційного суду про те, що роботодавець відсторонив позивачку без належних правових підстав, не відповідають дійсності.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див. пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

З огляду на те, що за позивачкою на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачкою причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після її допуску до роботи (виконання робіт), не було порушено права ОСОБА_1 на працю, передбачене у статті 46 Конституції України. В аналогічній справі № 285/6167/21 за позовом ОСОБА_2 до ДНЗ «Новоград-Волинське вище професійне училище» Верховний Суд в постанові від 22 березня 2023 року не встановив порушення права позивача на працю, передбаченого у статті 43 Конституції України.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, від 22 березня 2023 року у справі № 285/6167/21, від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20).

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ДНЗ «Новоград-Волинське вище професійне училище» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи та відшкодування 500 грн моральної шкоди. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини

Судивстановили, що ОСОБА_1 працює на посаді майстра виробничого навчання ДНЗ «Новоград-Волинське вище професійне училище».

Наявні в матеріалах справи протоколи зборів трудового колективу вказаного навчального закладу від 27 серпня 2021 року та від 20 вересня 2021 року містять інформацію про те, що адміністрація училища ознайомила працівників про необхідність вакцинації від COVID-19 в залежності від рівня епідемічної безпеки.

04 та 08 листопада 2021 року відповідачем складені акти про те, що працівники училища, у тому числі й позивач, були ознайомлені про необхідність отримання обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 та про наслідки у разі відмови або ухилення від щеплення (у вигляді відсторонення від роботи).

05 листопада 2021 року ОСОБА_3 звернулася до адміністрації училища із заявою, в якій просила надати дозвіл на період дії карантину виконувати свої посадові обов`язки дистанційно.

Наказом директора ДНЗ «Новоград-Волинське вище професійне училище» від 08 листопада 2021 року № 115-ВК позивача та інших працівників відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року N 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року N 2153.

Термін відсторонення позивача від роботи з 08 листопада 2021 року по 15 лютого 2022 року.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 2-1 КЗпП України, тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

У статті 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що «оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом позивач посилалася на те, що її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним і таким, що порушує її право на працю;

суди встановили, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем на посаді майстра виробничого навчання, а наказом відповідача від 08 листопада 2021 року №115-ВК її відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на період відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати;

суд першої інстанції вважав, що оскаржений наказ був виданий керівником на законній підставі, в зв`язку з чим відсутні підстави для визнання його незаконним та скасування. При цьому відповідні норми права не надають їм повноважень, виходячи з окремих випадків та ситуацій, на власний розсуд приймати рішення щодо відсторонення чи невідсторонення працівника від роботи. ОСОБА_1 , як майстер виробничого навчання, забезпечує навчання студентів, організовує та планує навчальний процес, що обумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками цього закладу та студентами, що підвищує ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню. Позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у його приватне життя;

апеляційний суд встановив, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації для позивача дистанційної роботи. Суд вказав, що відповідач не надавдоказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому зробив обґрунтований висновок, що таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої ОСОБА_1 ;

натомість суд першої інстанції помилково послався на безальтернативний обов`язок керівника відсторонити працівника від роботи підприємства за відсутності щеплення проти COVID-19, не врахував, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, і саме роботодавець повинен надати докази та обґрунтувати необхідність відсторонення працівника, зокрема, створення загроз, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку;

встановивши підстави для скасування оскарженого наказу про відсторонення від роботи позивача, апеляційний суд зробив правильний висновок про стягнення на її користь середнього заробітку за час відсторонення від роботи;

встановивши, що у зв`язку з незаконним призупиненням трудового договору позивач була позбавлена можливості отримувати заробітну плату як джерело для існування, суд апеляційної інстанції належним чином мотивував факт завдання моральної шкоди ОСОБА_1 та визначив розмір її компенсації, ураховуючи вимоги розумності, виваженості та справедливості.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позову.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 285/6167/21 (провадження № 61-3658св22), оскільки в наведеній справі судом першої інстанції встановлено, що позивачка є педагогічним працівником у навчальному закладі, характер роботи якої передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, то роботодавець обґрунтовано відсторонив її від роботи, оскільки загроза створення небезпеки оточуючим діями позивачки (її бездіяльністю) у зв`язку з непроходженням обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19 переважає над метою обмеження втручання у право на повагу до її приватного життя. Водночас апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов протилежного висновку про визнання відсторонення незаконним, оскільки роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівницю від роботи із зупиненням виплати заробітної плати. За обставин наведеної справи Верховний Суд не погодився з такими висновками апеляційного суду.

Натомість у цій справі апеляційний суд встановив, що застосування до позивача встановлених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків та фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права в оскарженій частині позовних вимог, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в оскарженій частині - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного навчального закладу «Новоград-Волинське вище професійне училище» залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 13 лютого 2024 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Державного навчального закладу «Новоград-Волинське вище професійне училище» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи та відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Д. А. Гудима

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко