Постанова

від 30.07.2024 по справі 169/1006/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 169/1006/23 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О. В. Провадження № 22-ц/802/643/24 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Савчук О. В.,

прокурора ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу позовом керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Ковельської районної державної адміністрації, третя особа, Державне підприємство «Ліси України», про скасування розпорядження, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_2 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 09 квітня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року керівник Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації звернувся до суду із зазначеним позовом.

Покликався на те, що розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 21 лютого 2014 року № 37 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність відповідачу ОСОБА_4 земельної ділянки, орієнтовною площею 0.10 га, рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради Ковельського району Волинської області.

Після чого розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 21 серпня 2014 року № 197 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_5 земельної ділянки, площею 0.0812 га, з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради Ковельського району Волинської області.

На підставі даного розпорядження райдержадміністрації остання 10 вересня 2014 року, отримавши свідоцтво про право власності на земельну ділянку, зареєструвала своє речове право на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також прокурор вказував, що 17 жовтня 2014 року ОСОБА_4 подарувала зазначену земельну ділянку відповідачу ОСОБА_3 , про що свідчить відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Крім того прокурор зазначав, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 12018030000000520 було встановлено, що спірна земельна ділянка до передання її у власність відповідачу ОСОБА_4 , перебувала у постійному користуванні ДП «Турійське лісове господарство» та у визначеному законом порядку з користування останнього не вилучалась і оскільки дана земельна ділянка частково розташована в межах земель лісового фонду, що підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 13 листопада 2020 року № 8023-8024, вона не могла бути передана у приватну власність іншій особі без її вилучення від попереднього користувача.

Також прокурор вказував, що зважаючи на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, то це є підставою для усунення перешкод Волинській ОДА у здійснені нею права користування та ропорядження спірною ділянкою на підставі статті 152 ЗК України, статті 391 ЦК України, а саме надання земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням норм ЗК України та ЛК України слід вважати як не пов`язане з позбавленням володіння порушенням права власності держави.

В такому разі, на думку позивача, власник майна може звернутися до суду з негаторним позовом про зобов`язання повернути земельну ділянку.

Ураховуючи викладене, прокурор просив суд: визнати незаконним та скасувати пункт 2 частини 1 розпорядження Турійської районної державної адміністрації № 197 від 21.08.2014 «Про затвердження проектів землеустрою та надання у власність земельних ділянок»; скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 площею 0,0812 га; скасувати у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 площею 0,0812 га; скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 площею 0,0812 га; усунути перешкоди державі у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, шляхом зобов`язання ОСОБА_3 повернути у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 площею 0,0812 га та стягнути судові витрати.

Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 09 квітня 2024 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано пункт 2 частини 1 розпорядження Турійської районної державної адміністрації № 197 від 21.08.2014 «Про затвердження проектів землеустрою та надання у власність земельних ділянок».

Скасовано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 площею 0,0812 га; державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 площею 0,0812 га.

Скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 площею 0,0812 га.

Усунуто перешкоди державі у здійснення права користування та розпорядження земельною ділянкою, шляхом зобов`язання ОСОБА_3 повернути у власність держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації земельну ділянку з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 площею 0,0812 га.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив його скасувати і ухвалити нове рішення яким у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача на користь його довірителя судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, приймаючи рішення по справі, допустив порушення норм процесуального права, давши невірну правову оцінку зібраним доказам, неправильно застосував норми матеріального права що регулюють спірні правовідносини, також суд не врахував, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушених прав позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор, вважаючи рішення місцевого суду, яке оскаржує представник відповідача, законним і справедливим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач районна державна адміністрація не мала повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою, дана земельна ділянка вибула з володіння її власника поза його волею, а саме її повернення у володіння держави відповідає критерію законності та суспільним інтересам.

Проте погодитись з такими висновками суду не можна.

Встановлено, що розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 21 лютого 2014 року № 37 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_4 земельної ділянки, орієнтовною площею 0.10 га, рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради Ковельського району Волинської області.

З наявного в матеріалах справи розпорядження Турійської районної державної адміністрації Волинської області від 21 серпня 2014 року № 197 слідує, що даний орган місцевої влади затвердив проект землеустрою щодо відведення у власність відповідачу ОСОБА_5 земельної ділянки, площею 0.0812 га, з кадастровим номером 0725586500:04:001:0906 рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради Ковельського району Волинської області.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за відповідачем ОСОБА_3 , на підставі договору дарування від 17 жовтня 2014 року, укладеного з дарувальником ОСОБА_4 .

Крім того, з приєднаних до справи письмових матеріалів досудового розслідування кримінального провадження № 12018030000000520 встановлено, що спірна земельна ділянка до передання її у власність відповідачу ОСОБА_4 , перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Турійське лісове господарство» та у визначеному законом порядку з користування останнього не вилучалась.

З наявного в матеріалах справи висновку експерта судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 13 листопада 2020 року № 8023-8024, вбачається, що земельна ділянка, яка є предметом спору і зареєстрована за відповідачем ОСОБА_3 , частково розташована на землях лісового фонду, які є в постійному користуванні ДП «Турійське лісове господарство» в межах Турійського лісництва на території Соловичівської сільської ради Ковельського району Волинської області. Площа земельної ділянки, що перебуває в межах лісового фонду становить 0,0460 га.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Звертаючись до суду з позовом, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, яка перебуває у державній власності, її передання у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, в подальшому ця земельна ділянка була відчужена іншій фізичній особі, що є підставою для усунення державі перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконними та скасування пунктів розпоряджень Турійської районної державної адміністрації Волинської області, скасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності та зобов`язання повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення, що відповідає негаторному позову.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі№ 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Крім того, відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Разом із тим, вирішуючи позов в частині вимог про визнання незаконним та скасування розпоряджень районної державної адміністрації про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність, слід враховувати, що вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначила, що під час розгляду справи, у якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане недійсним.

Фактично оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного повинна бути надана при розгляді відповідного віндикаційного позову, а висновки викладені в мотивувальній частині судового рішення.

Таким чином, оскільки частина спірної земельної ділянки лісового фонду, як вважає позивач, вибула з володіння держави, тобто держава позбавлена права володіння даною земельною ділянкою, право власності на яку зареєстроване за її добросовісним набувачем ОСОБА_3 , то заявлений прокурором негаторний позов про повернення цієї земельної ділянки у контексті зазначених обставин справи не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду, і це є самостійною підставою для скасування рішення суду та відмови в позові.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2024 року у справі № 490/6040/20.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з неповним з`ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи і як наслідок неправильним застосуванням норм матеріального права, в силу вимог ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Турійського районного суду Волинської області від 09 квітня 2024 року скасувати та постановити нове рішення.

У задоволенні позову керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Ковельської районної державної адміністрації, третя особа, Державне підприємство «Ліси України», про скасування розпорядження, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки відмовити.

Стягнути з Волинської обласної прокуратури на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 22710 (двадцять дві тисячі сімсот десять) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді