Постанова

від 19.08.2024 по справі 420/31729/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/31729/23

Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О.В. Дата і місце ухвалення: 29.05.2024р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ МВС України в Одеській області, в якому, з урахуванням уточнення 03.01.2024р. позовних вимог, просив суд:

-визнати неправомірними дії відповідача, які полягають у не нарахуванні та не виплаті на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 06.11.2014р. по 10.03.2015р., з 03.03.2016р. по 03.01.2018р., з 24.07.2018р. по 25.09.2018р., з 20.12.2018р. по 17.04.2019р., з 13.09.2019р. по 17.02.2020р., з 21.12.2020р. по 23.04.2021р., з 21.12.2022р. по 19.05.2023р. та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за вказані періоди;

-зобов`язати ГУ МВС України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 06.11.2014р. по 10.03.2015р., з 03.03.2016р. по 03.01.2018р., з 24.07.2018р. по 25.09.2018р., з 20.12.2018р. по 17.04.2019р., з 13.09.2019р. по 17.02.2020р., з 21.12.2020р. по 23.04.2021р., з 21.12.2022р. по 19.05.2023р. та грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за вказані періоди;

-визнати неправомірними дії ГУ МВС України в Одеській області щодо не зарахування до вислуги років ОСОБА_1 трудового стажу за період з 18.12.2020р. по 08.09.2023р.;

-зобов`язати ГУ МВС України в Одеській області зарахувати трудовий стаж ОСОБА_1 за період роботи з 18.12.2020р. по 08.09.2023р. включно до вислуги років.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що наказом ГУ МВС України в Одеській області від 04.11.2015р. №1336о/с його було звільнено з посади начальника Теплодарського ВП Біляївського РВ. Вказаний наказ скасовано постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2016р. по справі №815/6908/15 та поновлено ОСОБА_1 на посаді. В подальшому відповідач неодноразово звільняв позивача зі служби з наступним поновленням за судовими рішеннями. Однак, з причин, що не залежали від позивача, ГУ МВС України в Одеській області не здійснювало на його користь виплат середнього заробітку за час затримки виконання рішень судів, зокрема, за періоди з 06.11.2014р. по 10.03.2015р., з 03.03.2016р. по 03.01.2018р., з 24.07.2018р. по 25.09.2018р., з 20.12.2018р. по 17.04.2019р., з 13.09.2019р. по 17.02.2020р., з 21.12.2020р. по 23.04.2021р., з 21.12.2022р. по 19.05.2023р. А відтак, на підставі ст.236 КЗпП України, позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді за відповідні періоди, за судовим рішенням. Також, позивач зазначав, що ГУ МВС України в Одеській області незаконно не зарахувало до вислуги років ОСОБА_1 період його вимушеного прогулу з 18.12.2020р. по 08.09.2023р.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2024р. адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог, заявлених за період з 21.12.2022р. по 19.05.2023р. залишено без розгляду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2024р. позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії ГУ МВС України в Одеській області, які полягають у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 03.03.2016р. - 03.01.2018р., з 24.07.2018р. - 25.09.2018р., з 20.12.2018р. - 17.04.2019р., з 13.09.2019р. - 17.02.2020р., з 21.12.2020р. - 23.04.2021р.

Зобов`язано ГУ МВС України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за періоди з 03.03.2016р. - 03.01.2018р., з 24.07.2018р. - 25.09.2018р., з 20.12.2018р. - 17.04.2019р., з 13.09.2019р. - 17.02.2020р., з 21.12.2020р. - 23.04.2021р. у сумі 114685,20 грн.

Визнано протиправними дії ГУ МВС України в Одеській області щодо не зарахування до вислуги років ОСОБА_1 трудового стажу за період з 18.12.2020р. по 08.09.2023р.

Зобов`язано ГУ МВС України в Одеській області зарахувати трудовий стаж ОСОБА_1 за період роботи з 18.12.2020р. по 08.09.2023р. включно до вислуги років.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ГУ МВС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ГУ МВС України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення від 29.05.2024р., з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням відповідача на те, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника. А відтак, строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. ОСОБА_1 пропущено тримісячний строк звернення до суду з вимогами про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 03.03.2016р. - 03.01.2018р., з 24.07.2018р. - 25.09.2018р., з 20.12.2018р. - 17.04.2019р., з 13.09.2019р. - 17.02.2020р., з 21.12.2020р. - 23.04.2021р. За таких обставин, позов у відповідній частині підлягає залишенню без розгляду.

Також, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції необґрунтовано зобов`язано ГУ МВС України в Одеській області зарахувати трудовий стаж ОСОБА_1 за період роботи з 18.12.2020р. по 08.09.2023р. включно до вислуги років. Відповідний період відповідачем зараховано до трудового стажу позивача у відповідності до наказу від 08.09.2023р. №10о/с.

ОСОБА_1 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ГУ МВС України в Одеській області залишити без задоволення. Позивач зазначає, що позовні вимоги у даній справі стосуються стягнення належної заробітної плати, які, у відповідності до статті 233 КЗпП України (у редакції, що діяла на час спірних правовідносин), не обмежуються будь-яким строком звернення до суду.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги колегія суддів доходить наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, наказом ГУ МВС України в Одеській області №18 від 20.01.2014р. ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Теплодарського ВП Біляївського РВ з обслуговування Біляївського району та м.Теплодар ГУ МВС України в області.

Наказами ГУ МВС від 14.07.2014р. №2104 та від 24.07.2014р. №504о/с позивача звільнено з посади у запас Збройних Сил України за п.66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 01.08.2014р.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2014р. у справі №815/5069/14, серед іншого, визнано протиправним та скасовано п. 2 наказу начальника ГУ МВС України в Одеській області від 14.07.2014р. №2104 в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ; визнано протиправним та скасовано наказ начальника ГУ МВС України в Одеській області від 24.07.2014р. №504о/с; зобов`язано ГУ МВС поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Теплодарського ВП Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді.

На виконання зазначеного судового рішення наказом ГУ МВС України в Одеській області від 11.03.2015р. №161 о/с позивача поновлено на посаді.

Період затримки виконання рішення суду по справі №815/5069/14 склав з 06.11.2014р. (наступний день після постановлення рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2014р.) до 10.03.2015р. (день, який передував прийняттю наказу про поновлення позивача на посаді від 11.03.2015р.), що у розрахунку на робочі дні складає 86 днів.

Наказом ГУ МВС України в Одеській області №1336 о/с від 04.11.2015р. ОСОБА_1 з 06.11.2015р. звільнено з посади начальника Теплодарського відділення міліції згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та п.64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2016р. по справі №815/6908/15 визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Одеській області від 04.11.2015р. №1336 о/с в частині звільнення позивача з посади, поновлено ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ ГУ МВС України в Одеській області та стягнуто з Біляївського РВ ГУ МВС України в Одеській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 17195,40 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Вказана постанова набрала законної сили згідно ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017р.

Наказом голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області №1 о/с від 04.01.2018р. «По особовому складу» майора міліції ОСОБА_1 поновлено на посаді з 06.11.2015р.

Період затримки виконання рішення суду по справі №815/6908/15 склав з 03.03.2016р. (наступний день після ухвалення постанови Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2016р.) по 03.01.2018р. включно (день, який передував прийняттю наказу про поновлення позивача на посаді від 04.01.2018р.), що у розрахунку на робочі дні складає 460 днів.

04.01.2018р., тобто в день поновлення позивача на посаді за судовим рішенням по справі №815/6908/15, голова ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області видав наказ «По особовому складу» №2о/с, в якому зазначено, що ОСОБА_1 вважається звільненим з 06.11.2015р. у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2018р. у справі №815/863/18, серед іншого, визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Одеській області від 04.01.2018р. №2о/с в частині звільнення позивача та поновлено його на посаді з 06.11.2015р. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 4501,88 грн.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2018р. скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2018р. по справі №815/863/18 та прийнято нову постанову, якою, серед іншого, також визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Одеській області від 04.01.2018р. №2о/с в частині звільнення позивача та поновлено його на посаді з 06.11.2015р. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 4501,88 грн.

На виконання рішення суду по справі № 815/863/18 голова ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області видав наказ від 24.09.2018р. №12 о/с про поновлення ОСОБА_1 на посаді з 06.11.2015р.

Період затримки виконання рішення суду по справі №815/863/18 склав з 24.07.2018р. (наступний день після ухвалення рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2018р.) по 23.09.2018р. включно (день, який передував прийняттю наказу про поновлення позивача на посаді від 24.09.2018р.), що у розрахунку на робочі дні складає 43 дні.

Наказом голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області від 28.09.2018р. №13 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено з займаної посади.

На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2018р. по справі №815/863/18 наказом ГУ МВС України в Одеській області від 18.04.2019р. №3 о/с скасовано наказ від 28.09.2018р. №13 о/с та поновлено майора міліції ОСОБА_2 на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м.Теплодар) ГУМВС України в області з 06.11.2015р.

Період затримки виконання рішення суду по справі №815/863/18 становить 80 днів, з 20.12.2018р. (наступний день після ухвалення постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2018р. по справі №815/863/18) по 17.04.2019р. (останній день перед виданням наказу від 18.04.2019р. №3о/с) включно.

Наказом ГУ МВС України в Одеській області від 17.05.2019р. №6 о/с «По особовому складу» майора поліції ОСОБА_1 знову звільнено з посади з 20.05.2019р. згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та п.64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2019р. у справі №420/3196/19, серед іншого, визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Одеській області від 17.05.2019р. №6о/с року в частині звільнення позивача з посади, поновлено на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУ МВС України в Одеській області з 20.05.2019р. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 4501,88 грн.

Вказане рішення суду по справі №420/3196/19 виконано наказом ГУ МВС України в Одеській області від 18.02.2020р. №5 о/с «По особовому складу», яким ОСОБА_1 поновлено на посаді з 20.05.2019р.

Період затримки виконання рішення суду по справі №420/3196/19 склав з 13.09.2019р. (наступний день після ухвалення рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.09.2019р.) по 17.02.2020р. включно (день, який передував прийняттю наказу про поновлення позивача на посаді від 18.02.2020р.), що у розрахунку на робочі дні складає 108 дні.

Наказом голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області від 18.05.2020р. №12 о/с ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2020р. у справі №420/5952/20, серед іншого, визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Одеській області від 18.05.2020р. №12 о/с в частині звільнення позивача з посади, поновлено його на посаді начальника Теплодарського ВП Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар ) ГУМВС України в Одеській області. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді

На виконання вказаного судового рішення наказом ГУ МВС України в Одеській області від 26.04.2021р. №2 о/с «По особовому складу» поновлено майора ОСОБА_1 на службі.

Період затримки виконання рішення суду по справі №420/5952/20 склав з 21.12.2020р. (наступний робочий день після ухвалення рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2020р.) по 23.04.2021р. включно (останній робочий день - п`ятниця перед виданням наказу №2 о/с від 26.04.2021р.), що у розрахунку на робочі дні складає 86 днів.

Наказом ГУ МС України в Одеській області від 25.06.2021р. №4 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 29.06.2021р. у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Згідно вказаного наказу вислуга років позивача у календарному обчисленні становить 31 рік 06 місяців 01 день, у пільговому - 38 років 10 місяців 26 днів.

Наказом ГУ МВС України в Одеській області від 22.05.2023р. №7 о/с позивача поновлено на посаді на підставі рішення суду у справі №420/12655/21 та в подальшому звільнено 08.09.2023р. наказом №10 о/с.

У зв`язку із несвоєчасним виконанням вказаних судових рішень ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за вказані періоди, а також зарахування періоду роботи з 18.12.2020р. по 08.09.2023р. до вислуги років, яка дає право на призначення пенсії.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , зазначив, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. А відтак, за висновками суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 114 685,20 грн. середнього заробітку за час затримки виконання рішень про поновлення на посаді (147,60 грн. х 777 робочих днів) за періоди з 03.03.2016р. - 03.01.2018р., з 24.07.2018р. - 25.09.2018р., з 20.12.2018р. - 17.04.2019р., з 13.09.2019р. - 17.02.2020р., з 21.12.2020р. - 23.04.2021р. Поряд з цим, суд відмовив в задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду по справі №815/5069/14 з 06.11.2014р. по 10.03.2015р., оскільки сторонами суду не надані відомості про заробіток позивача за попередні два місяці перед місяцем звільнення та в самій справі №815/5069/14 вимоги про середній заробіток за час вимушеного прогулу не заявлялись.

Також, суд не знайшов підстав для задоволення вимоги позову про нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за вказані періоди, зазначивши, що щорічна відпустка надається виходячи з тривалості відпрацьованого часу, тоді як у спірні періоди, за які позивач просить суд нарахувати йому грошову компенсацію, останній не працював, у трудових відносин не перебував.

Суд визнав неправомірними дії ГУ МВС України в Одеській області щодо не зарахування до вислуги років ОСОБА_1 трудового стажу за період з 18.12.2020р. по 08.09.2023р., зазначивши, що у вказаний період позивач знаходився у вимушеному прогулі, що фактично прирівнюється до проходження служби в органах внутрішніх справ.

На підставі ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ МВС України в Одеській області, тобто в частині задоволення позову ОСОБА_1 .

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції у відповідній частині колегія суддів виходить з наступного.

У силу ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Положеннями ст.236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Аналіз зазначених вище норм вказує на те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не залежить від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Так, стаття 236 КЗпП України передбачає обов`язок роботодавця, у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, виплатити працівнику середній заробіток за час затримки.

Таким чином, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України, суду належить встановити, чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення з`ясуванню підлягає період цієї затримки, який обраховується від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі та фактичного допуску працівника до роботи; та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Верховний Суд у постанові від 20.10.2022р. по справі №160/12318/21 зазначив, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Стаття 236 КЗпП України не містить жодних застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (зокрема, постанови Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі №2340/3029/18, від 24 грудня 2020 року у справі №807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19, від 05 травня 2022 року у справі №280/4402/21, від 19 жовтня 2023 року у справі №380/8582/22, від 14 березня 2024 року у справі №640/16392/20).

Практика Верховного Суду щодо застосування вказаної норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів вважає за необхідне застосувати їх до спірних правовідносин.

При вирішенні спору суд першої інстанції дійшов висновку, що ГУ МВС України в Одеській області зобов`язане сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за періоди з 03.03.2016р. - 03.01.2018р., з 24.07.2018р. - 25.09.2018р., з 20.12.2018р. - 17.04.2019р., з 13.09.2019р. - 17.02.2020р., з 21.12.2020р. - 23.04.2021р. у сумі 114685,20 грн. (147,60 грн. х 777 робочих днів).

В апеляційній скарзі відповідач не заперечує затримку виконання ним рішень про поновлення позивача на посаді, про які йдеться в оскаржуваному рішенні, як і правильність здійснених судом розрахунків.

Вимоги апеляційної скарги ГУ МВС України в Одеській області у відповідній частині обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 пропущено строк звернення з даним позовом до суду, у зв`язку з чим він підлягає залишенню без розгляду.

Колегія суддів вважає помилковими такі доводи апелянта виходячи з наступного.

Так, питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).

За правилами ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу приписів частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положення статті 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Визначаючи природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу в аспекті застосування статті 233 КЗпП України, якою визначені різні строки звернення до суду з позовами про стягнення заробітної плати та про захист трудових прав, не пов`язаних із оплатою праці, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022р. у справі №755/12623/19 зазначила, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. За цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій, має безумовне право на отримання заробітної плати.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати, бо є заробітною платою. Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

У постанові від 08.02.2022р. у справі №755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду не надавала безпосередньої оцінки природі середнього заробітку у разі затримки роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі, адже вказана справа стосувалася, передусім, розмежування середнього заробітку, передбаченого статтею 235 КЗпП України (за вимушений прогул), та статтею 117 КЗпП України (за нездійснення розрахунку при звільненні) для цілей застосування статті 233 КЗпП України.

Водночас, висновки, викладені у вказаній постанові, свідчать про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) та середній заробіток у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України) мають однакову природу, адже обидві статті гарантують працівникові оплату праці за час, протягом якого він з вини роботодавця не працював: у першому випадку - у зв`язку з незаконним звільненням, у другому - із зволіканням виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Аналогічний підхід підтриманий Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постанові від 01 лютого 2024 року по справі №580/4249/20.

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (частина перша статті 233 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп і від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року №2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява №44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року по справі №380/29686/23 дійшов висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний позов в частині вимог про середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 03.03.2016р. - 03.01.2018р., з 24.07.2018р. - 25.09.2018р., з 20.12.2018р. - 17.04.2019р., з 13.09.2019р. - 17.02.2020р., з 21.12.2020р. - 23.04.2021р. подано ОСОБА_1 з дотриманням установленого законом строку звернення до суду.

Доводи апеляційної скарги ГУ МВС України в Одеській області таких висновків суду не спростовують.

Апелянт посилається на те, що судом першої інстанції необґрунтовано зобов`язано ГУ МВС України в Одеській області зарахувати трудовий стаж ОСОБА_1 за період роботи з 18.12.2020р. по 08.09.2023р. включно до вислуги років. Відповідний період відповідачем зараховано до трудового стажу позивача у відповідності до наказу від 08.09.2023р. №10о/с.

Колегія суддів вважає необґрунтованими такі доводи апелянта, оскільки як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку вислуги років для призначення пенсії по лінії МВС України станом на 11.09.2023р. вислуга років ОСОБА_1 в календарному обчислені становить 30 років 11 місяців 19 днів, в пільговому обчисленні 07 років 04 місяці 25 днів. При цьому у вказаному розрахунку чітко зазначено, що вислугу років враховано станом на 17.12.2020р.

Підсумовуючи викладене колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

А відтак, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 19 серпня 2024 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук