Постанова

від 19.08.2024 по справі 905/1470/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2024 року м. Харків Справа №905/1470/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (вх.№407Д від 14.02.2024) на рішення Господарського суду Донецької області від 17.01.2024, ухвалене у приміщенні Господарського суду Донецької області в м. Харкові, яке підписане 17.01.2024 (суддя Величко Н.В.), у справі №905/1470/23

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама», м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МКТ 954», м. Маріуполь, Донецька область,

про стягнення 69085,63 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Від Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» надійшла позовна заява про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «МКТ 954» заборгованості за договором №1076/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 22.08.2013 у розмірі 69085,63 грн, з яких: 31913,77 грн основний борг, 4787,07 грн штраф 15%, 4996,77 грн 3% річних, 21869,80 грн інфляційні, 5518,22 грн пеня, крім того судові витрати за розгляд справи.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 17.01.2024 у справі №905/1470/23 відмовлено в задоволенні позовних вимог КП «Київреклама» до відповідача ТОВ «МКТ 954» про стягнення 69085,63 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач 06.02.2024 засобами поштового зв`язку звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги КП «Київреклама» до ТОВ «МКТ 954» про стягнення 69085,63 грн; судові витрати стягнути з відповідача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» вказує про наступне:

- суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що ненадання до матеріалів справи розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), означає його відсутність, і як наслідок, відсутність обов`язку вносити плату відповідачем;

- нарахування плати за користування місцями для розміщення рекламних засобів не залежить від підписання сторонами актів користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, для розміщення рекламних засобів, оскільки обов`язок внесення плати за користування місцями розміщення рекламних засобів виникає на підставі отриманого у встановленому законом порядку дозволу та укладеного договору на право тимчасового користування місцем, під час укладання якого досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов;

- акти користування місяцями до Договору наявні у КП «Київреклама», проте останні не долучені у якості доказів, оскільки ТОВ «МКТ 954» не здійснило оплату згідно виставлених рахунків, що проігноровано судом першої інстанції;

- з урахуванням положень чинного законодавства щодо відповідальності за порушення грошового зобов`язання та умов Договору, суд дійшов хибного висновку щодо відмови у стягненні з відповідача нарахованих штрафу, 3% річних, інфляційних втрат, пені;

- оскаржуване рішення суперечить низці існуючих рішень у аналогічних справах та не відповідає висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.02.2024 апеляційну скаргу КП «Київреклама» на рішення Господарського суду Донецької області від 17.01.2024 залишено без руху. Судом апеляційної інстанції встановлено, що апеляційна скарга позивача подана з порушенням п.2 ч. 3 ст. 258 ГПК України, а саме: без доказів сплати судового збору.

12.03.2024 до Східного апеляційного господарського суду від КП «Київреклама» на виконання вимог ухвали Східного апеляційного господарського суду від 23.02.2024 надійшла заява про усунення недоліків, до якої додані докази сплати судового збору.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» на рішення Господарського суду Донецької області від 17.01.2024 у справі №905/1470/23. Ухвалено здійснити розгляд справи №905/1470/23 в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2024 у зв`язку із звільненням у відставку головуючого судді Бородіної Л.І. для розгляду справи №905/1470/23 визначено новий склад суду, а саме: головуючий суддя-доповідач Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

Згідно положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.05.2024 прийнято справу №905/1470/23 за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» на рішення Господарського суду Донецької області від 17.01.2024 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя-доповідач Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

Суд зазначає, що враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З урахуванням вищезазначених законодавчих положень, ухвала про відкриття апеляційного провадження та розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження вручена позивачу в електронному кабінеті системи «Електронний Суд» 18.03.2024.

Відповідач не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС, місцезнаходженням відповідача за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (код ЄДРПОУ 38377080) є місто Маріуполь Донецької області, що перебуває у тимчасовій окупації і на таку територію поштова кореспонденція відділеннями АТ «Укрпошта» не доставляється. З огляду на що, Товариство з обмеженою відповідальністю «МКТ 954» повідомлено про відкриття провадження у цій справі відповідно до п. 21 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України шляхом розміщення відповідного повідомлення на офіційній сторінці суду на веб-порталі «Судова влада України».

Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 10 ст. 270 ГПК України.

Заперечень проти розгляду апеляційної скарги в даному порядку від сторін не надійшло.

Відповідно до ч.1 ст.270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.08.2013 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАДОМАКС» (розповсюджувач) укладено договір №1076/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва.

За цим договором на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) (далі - РЗ), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - Право тимчасового користування), за умов повного дотримання розповсюджувачем цього договору та Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 37/6253, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок), а розповсюджувач зобов`язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов`язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами (п. 1.1 договору).

Згідно з визначенням термінів, наведених у розділі 3 договору, адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення РЗ, на які за розповсюджувачем встановлено пріоритет. Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які встановлено пріоритет, дату та строк дії пріоритету, відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць (п. 3.1); Адресні програми на право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ. Адресна програма на право тимчасового користування має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ, вид РЗ, дату початку та закінчення строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами, з також відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць, що відповідає виду РЗ та визначається згідно відповідного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (п. 3.2).

Відповідно до п. 3.6 договору адресні програми є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 4.2.1 договору встановлено обов`язок підприємства формувати рахунки на оплату на право тимчасового користування, інших платежів та компенсації витрат підприємства на організацію та проведення демонтажу РЗ.

Пунктом 5.2.3 договору визначено, що розповсюджувач зобов`язується не пізніше 25 числа поточного місяця, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Відповідно до п. 6.1 договору, сторони домовились, що ціною цього договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог порядку, цього договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах.

Згідно з п. 6.2, 6.3 договору розмір плати за право тимчасового користування встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та нараховується підприємством відповідно до вимог порядку та умов цього договору. Підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями та внесення розповсюджувачем відповідно плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений договір на право тимчасового користування місцями.

Пунктом 6.7 договору передбачено, що розрахунковим періодом надання права тимчасового користування та нарахування плати за право тимчасово користування є календарний місяць.

Відповідно до п. 6.8 договору плата за право тимчасового користування нараховується щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше 25 числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасово користування.

У пункті 6.9 договору визначено, що акт приймання-передачі до договору, із наведеним у ньому розрахунком плати за Право тимчасового користування, підтверджує факт надання права тимчасового користування у відповідному розрахунковому періоді.

Розповсюджувач не звільняється від плати при відсутності РЗ на місці, по якому виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) прийнято рішення щодо надання дозволу (п. 6.12 договору).

Відповідно до п. 7.2 договору підприємство має право застосовувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення; індекс інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Відповідно до п. 7.3 договору підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 місяця - штраф у розмірі 15 % простроченої суми.

Пунктом 7.7 договору сторони узгодили, що строк позовної давності стягнення штрафних санкцій за цим договором складає три роки та нараховуються протягом всього строку позовної давності.

Згідно пункту 8.1 цей договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення РЗ, у разі наявності у розповсюджувача інших діючих пріоритетів та/або дозволів, не тягне за собою припинення цього договору в цілому.

Відповідно до пункту 8.2 цей договір припиняється внаслідок: скасування (припинення) усіх дозволів, наданих розповсюджувачу; втрати (скасування) пріоритету на місце розміщення РЗ, у разі, якщо на інші місця пріоритет надано не було; не переоформлення дозволу у встановлених законодавством випадках та порядку; в інших випадках, передбачених цим Договором та чинним законодавством.

Зміни та доповнення до цього договору вносяться за взаємною згодою сторін у письмовій формі, шляхом укладення додаткових угод, які стають невід`ємною частиною цього договору (п.8.3. договору).

22.08.2013 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАДОМАКС» (розповсюджувач) підписано Адресну програму на пріоритет №1 до договору №1076/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, за змістом якої, керуючись наказом Дозвільного органу №141 від 11.06.2013 про встановлення пріоритету на місце розташування рекламного засобу, за розповсюджувачем зовнішньої реклами установлено пріоритет на місце розташування рекламної вивіски на будинку (будівлі), споруді, розміром 12.000х0.830 заг.пл. 9.9600 кв.м., в кількості 1 шт., № 33450-13, за адресою: Голосіївський р-н, вул. Саксаганського, 38. Плата за місяць без ПДВ 1743,00 грн. Дата початку строку дії пріоритету 11.06.2013, дата кінця строку дії пріоритету 10.09.2013.

Права та обов`язки, передбачені умовами цієї Адресної програми, застосовуються до сторін, починаючи з 11.06.2013, в порядку, передбаченому п.3 ст.631 ЦК України (п.3 Адресної програми).

26.09.2013 між позивачем та розповсюджувачем підписано Адресну програму на пріоритет №2 до договору №1076/13 від 22.08.2013, за умовами якої, керуючись наказом Дозвільного органу №216 від 06.09.2013 про продовження пріоритету на місце розташування рекламного засобу, за розповсюджувачем зовнішньої реклами установлено пріоритет на місце розташування рекламної вивіски на будинку (будівлі), споруді, розміром 12.000х0.830 заг.пл. 9.9600 кв.м., в кількості 1 шт., № 33450-13, за адресою: Голосіївський р-н, вул. Саксаганського, 38. Плата за місяць без ПДВ 1743,00 грн. Дата початку строку дії пріоритету 11.09.2013, дата кінця строку дії пріоритету 10.12.2013.

Права та обов`язки, передбачені умовами цієї Адресної програми, застосовуються до сторін, починаючи з дати продовження строку дії кожного пріоритету, в порядку, передбаченому п.3 ст.631 ЦК України (п.3 Адресної програми).

30.10.2013 між позивачем та розповсюджувачем підписано Адресну програму на пріоритет №3 до договору №1076/13 від 22.08.2013, за умовами якої, враховуючи розпорядження виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) №1874 від 16.10.2013 про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами, розповсюджувачу зовнішньої реклами надано право на тимчасове користування місцем розташування рекламної вивіски на будинку (будівлі), споруді, розміром 12.000х0.830 заг.пл. 9.9600 кв.м., в кількості 1 шт., №33450-13, за адресою: Голосіївський р-н, вул. Саксаганського, 38. Плата за місяць без ПДВ 1743,00 грн. Дата надання дозволу 16.10.2013, дата кінця строку дії дозволу 15.10.2018.

Права та обов`язки, передбачені умовами цієї Адресної програми, застосовуються до сторін, починаючи з дати видання розпорядження про надання дозволу, в порядку, передбаченому п.3 ст.631 ЦК України (п.3 Адресної програми).

Договір №1076/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 22.08.2013 та Адресні програми до нього підписані Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МАДОМАКС» (розповсюджувач) без зауважень та виправлень, скріплені печатками юридичних осіб.

Як зазначає позивач у позовній заяві, Товариством з обмеженою відповідальністю «МАДОМАКС» змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «МКТ 954».

Позивачем сформовано рахунки на плату за право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу відповідно до договору №1076/13 від 22.08.2013 на загальну суму 31913,77 грн, а саме:

№ 139426 від 15.02.2017 на суму 2091,60 грн. з ПДВ,

№ 140391 від 06.03.2017 на суму 2091,60 грн. з ПДВ,

№ 143147 від 13.04.2017 на суму 2091,60 грн. з ПДВ,

№ 144623 від 15.05.2017 на суму 2091,60 грн. з ПДВ,

№ 146492 від 14.06.2017 на суму 2091,60 грн. з ПДВ,

№ 148425 від 14.07.2017 на суму 2091,60 грн. з ПДВ,

№ 149966 від 15.08.2017 на суму 2091,60 грн. з ПДВ,

№ 157034 від 11.12.2017 на суму 2091,60 грн. з ПДВ,

№ 159068 від 10.01.2018 на суму 2091,60 грн. з ПДВ,

№ 161491 від 13.02.2018 на суму 2091,60 грн. з ПДВ,

№ 163139 від 14.03.2018 на суму 2091,60 грн. з ПДВ,

№ 165167 від 12.04.2018 на суму 2091,60 грн. з ПДВ,

№ 167259 від 10.05.2018 на суму 2091,60 грн. з ПДВ,

№ 169276 від 13.06.2018 на суму 2091,60 грн. з ПДВ,

№ 171252 від 12.07.2018 на суму 2091,60 грн. з ПДВ,

№ 173785 від 13.08.2018 на суму 539,77 грн. з ПДВ.

Матеріали справи містять претензії-вимоги позивача №196-920/КР від 27.02.2018 на суму 25099,20 грн та №196-2920/КР від 02.12.2020 на суму 21455,77 грн, адресовані Товариству з обмеженою відповідальністю «МКТ 954», про сплату заборгованості за договором від 22.08.2013 №1076/13.

Як вказує позивач у позовній заяві, заборгованість відповідача за право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу за період з 15.02.2017 по 13.08.2018 становить 31913,77 грн, яка ним не сплачена. Вказане зумовило звернення позивача до суду з цим позовом про стягнення з відповідача основного боргу за договором, а також нарахованих штрафу у розмірі 15% від простроченої суми 4787,07 грн, 4996,77 грн 3% річних, 21869,80 грн інфляційні, 5518,22 грн пені.

Суд першої інстанції зазначив, що з огляду на досліджені документальні докази, позивачем належними та допустимими доказами не доведено факт отримання відповідачем права користування місцями комунальної власності для розміщення рекламних засобів за період з 15.02.2017 по 13.08.2018, невиконання ним свого обов`язку по сплаті отриманих за договором послуг та факту наявності заборгованості у розмірі 31913,77 грн на підставі укладеного договору. На думку суду, сукупність наданих доказів не підтверджує порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Оскільки вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованих штрафу у розмірі 15% від простроченої суми 4787,07 грн, 3% річних 4996,77 грн (загальний період розрахунку з 25.02.2017 до 31.12.2019), інфляційних 21869,80 грн (конкретний період розрахунку не визначено, вказаний період прострочки у 30461 день), пені 5518,22 грн (загальний період розрахунку з 26.02.2017 по 25.02.2019), є похідними від вимог про стягнення суми основного боргу за договором, в задоволенні яких суд відмовив, тому суд вказав, що такі похідні вимоги також задоволенню не підлягають.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно статтею 509 ЦК України, статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525 ЦК України).

Статтею 530 ЦК встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Правовідносини, пов`язані із розміщенням зовнішньої реклами, що склалися між позивачем та відповідачем, регулюються Законом України «Про рекламу», Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067 та іншими нормативними актами України.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Правовідносини, що виникають у зв`язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами регулюються Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.2003.

Відповідно до пункту 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

У відповідності до пункту 23 та пункту 24 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, дозвіл надається строком на п`ять років, якщо менший строк не зазначено у заяві. Виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов`язаних з розташуванням рекламного засобу.

Пунктом 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, визначено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.

За змістом пункту 1.1 Договору №1076/13 від 22.08.2013 на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) (далі - РЗ), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - Право тимчасового користування).

Отже, право на розміщення рекламного засобу на певний строк та у певному місці виникає на підставі відповідного дозволу, який має видаватись/продовжуватися у встановленому чинним законодавством порядку та строки.

За змістом пункту 4.1 Договору №1076/13 від 22.08.2013 підприємство (позивач) на підставі відповідних рішень дозвільного органу та виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) має право визначати розмір плати за Право тимчасового користування, змінювати розмір плати за Право тимчасового користування.

У п.6.3 Договору №1076/13 від 22.08.2013 сторони погодили, що підставою для нарахування плати за тимчасове користування місцями та внесення розповсюджувачем плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений договір на право тимчасового користування місцями.

Відповідно до п.2. Типових правил розміщення зовнішньої реклами дозвіл це документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

Виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов`язаних з розташуванням рекламного засобу (п.24 Типових правил розміщення зовнішньої реклами).

За умовами п.3.3. Договору №1076/13 від 22.08.2013 дія та умова цього Договору розповсюджується на усі встановлені за розповсюджувачем пріоритети та надані дозволи на розміщення зовнішньої реклами. Факт встановлення будь-якого пріоритету та надання будь-якого дозволу на розміщення зовнішньої реклами, внесення змін до встановленого пріоритету та його скасування (припинення) підтверджується (встановлюється) відповідним наказом дозвільного органу та/або розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять передбачених законодавством та умовами Договору наказів дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце для розміщення рекламного засобу, дозволу на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, а також рішень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами розповсюджувачу (відповідачу).

Комунальними підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» до позовної заяви додано адресні програми на пріоритет та адресну програму на право тимчасового користуванням до Договору, відповідно до умов яких підприємство (позивач) зобов`язується нараховувати плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, а Розповсюджувач (відповідач) зобов`язується оплатити виставлені підприємством (позивачем) рахунки в повному обсязі.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом (статті 525 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України установлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 4.2.1 Договору встановлено обов`язок підприємства (позивача) формувати рахунки на оплату на право тимчасового користування, інших платежів та компенсації витрат підприємства на організацію та проведення демонтажу РЗ.

Позивачем до матеріалів справи надано рахунки за Договором за спірний період без доказів їх направлення/вручення відповідачу.

Позивач зазначає, що відповідно до п. 6.8 договору плата за право тимчасового користування нараховується щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше 25 числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасово користування.

Разом з цим, суд вказує, що за умовами Договору факт надання права тимчасового користування у відповідному розрахунковому періоді підтверджується актом приймання-передачі до договору, із наведеним у ньому розрахунком плати за право тимчасового користування (п.6.9. Договору).

До матеріалів справи позивачем не надано актів приймання-передачі, які б підтверджували факт надання права тимчасового користування у відповідному розрахунковому періоді розповсюджувачу згідно з п. 6.9 Договору.

Водночас, апелянт наполягає на тому, що нарахування плати за користування для розміщення рекламних засобів не залежить від підписання сторонами актів користування місцями, оскільки обов`язок внесення плати за користування місцями розміщення рекламних засобів виникає на підставі отриманого у встановленому законом порядку дозволу та укладеного договору на право тимчасового користування місцем, під час укладання якого досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні правомірно встановлено факт відсутності у матеріалах справи, зокрема, отриманого у встановленому законом порядку дозволу. Вказаний дозвіл (та договір), за твердженням самого ж апелянта, є підставою для виникнення обов`язку із внесення плати за користування місцями розміщення рекламних засобів.

До апеляційної скарги Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» додано Дозвіл №33450-13 на розміщення рекламного засобу та Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) «Про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами» №1874 від 16.10.2013. Колегія суддів з цього приводу вказує про наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень частини другої статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Частинами восьмою, дев`ятою статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Суд констатує, що додані до апеляційної скарги докази до суду першої інстанції подані не були.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи». При цьому тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

Винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи, у даному разі - позивача.

Висновок щодо застосування приписів статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 року у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17.

Водночас, як вбачається зі скарги, позивачем не подано клопотання про поновлення строку на подання доданих доказів, не ставиться питання про долучення цих доказів до матеріалів справи та не зазначено об`єктивних причин неможливості їх подання суду першої інстанції.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, 129 Конституції України, статей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №913/479/18.

Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних принципів господарського судочинства визначає змагальність сторін.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Приписами частини другої статті 42 ГПК України унормовано, що учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з частиною першою статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ст.14 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування варто розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи (п.8.2 постанови Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №908/1879/17).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

Відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 27.06.2023 у справі №910/161/181/18).

Колегія суддів зазначає, що позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, не долучив до позовної заяви вищевказані документи, не заявляв клопотання про їх долучення протягом розгляду справи у суді першої інстанції, а також не надав доказів неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали нього.

Суд звертає увагу, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Так, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (заява №3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі №499/895/19

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що скаржником не доведено неможливість подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього та винятковість даного випадку для прийняття нових доказів на стадії апеляційного розгляду.

У разі відсутності доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції, апеляційний суд залишає такі докази поза увагою та не приймає їх до розгляду.

Аналогічні висновки знайшли своє відображення у сталій практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 23.01.2020 у справі №910/16322/18, від 22.01.2020 у справі №915/99/19, від 14.01.2020 у справі №910/5280/19, від 24.12.2019 у справі №902/377/19.

Відтак, зважаючи на вищенаведене, додані позивачем до апеляційної скарги документи, а саме Дозвіл №33450-13 на розміщення рекламного засобу та Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) «Про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами» №1874 від 16.10.2013, не приймаються судом апеляційної інстанції до розгляду, оскільки вони не надавались до суду першої інстанції та ним не досліджувались.

Апеляційний господарський суд констатує, що матеріали справи не містять доказів направлення відповідачу долучених до позовної заяви претензій-вимог позивача №196-920/КР від 27.02.2018 на суму 25099,20 грн та №196-2920/КР від 02.12.2020 на суму 21455,77 грн про сплату заборгованості за договором від 22.08.2013 № 1076/13. Відсутні також докази часткової сплати заборгованості за Договором, чи будь-які інші докази на підтвердження визнання боргу відповідачем за спірні періоди.

Апелянт також вказує, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що ненадання до матеріалів справи розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), означає його відсутність, і як наслідок, відсутність обов`язку вносити плату відповідачем.

Водночас, колегія суддів зазначає, що висновок про відмову у задоволенні позовних вимог зроблений судом першої інстанції на підставі оцінки всіх наявних у матеріалах справи доказів у сукупності та обставин справи. Оскаржуване рішення не містить висновку про відсутність розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як такого. Натомість судом зазначено про те, що позивачем не додано до позовної заяви сукупності доказів, які підтверджують заявлені вимоги, зокрема, не надано і розпорядження виконавчого органу.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення заявленої суми боргу у спірних правовідносинах є законним та обґрунтованим.

Позовні вимоги про стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат є похідними від позовних вимог про стягнення основного боргу. А тому оскільки судом відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення основної заборгованості, вказані похідні вимоги також задоволенню не підлягають.

Щодо посилання апелянта на практику судів першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.5,6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Тобто, колегія суддів зазначає, що висновки щодо застосування норм права є обов`язковими у разі їх формулювання саме Верховним Судом як органом, який забезпечує сталість та єдність судової практики, у зв`язку з чим застосування практики суду першої інстанції або апеляційного суду не узгоджується із нормами чинного законодавства.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що тлумачення правової норми судом у процесі вирішення спору з метою застосування закону до конкретних правовідносин, які виникли між сторонами, одночасно і процесуальне право, і обов`язок суду. Жоден суд не може ухвалити рішення, не витлумачивши норму закону, яку він застосовує.

Разом із тим суддівський розсуд необхідна складова незалежності суду. Знаходячись поза межами прецедентної судової системи, суд проявляє свій розсуд у тому, що вирішує спір, ґрунтуючись виключно на статутному праві, самостійно даючи йому тлумачення, виходячи зі змісту, значення конкретного закону, галузі права і законодавства в цілому у рамках індивідуальних особливостей обставин конкретної справи, що розглядається. А тому висновки зроблені судами за інших фактичних обставин справи не можуть враховуватися судом.

У судових рішеннях, якими позивач обґрунтовує правильність своєї позиції, відмінні фактичні обставини справи із даною, зокрема обсяг доказової бази на підтвердження позовних вимог. З огляду на що доводи апелянта про суперечність оскаржуваного судового рішення аналогічним рішенням суду першої інстанції є помилковим та не впливає на правильність висновку суду першої інстанції про відмову у позові.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 17.01.2024 у справі №905/1470/23 без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 09.11.2024 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23.07.2024 №3891-IX).

Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

З огляду на поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.273 ГПК України.

Керуючись статтею 129, 232, 233, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 17.01.2024 у справі №905/1470/23 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 19.08.2024.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян