Рішення

від 08.08.2024 по справі 916/1813/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" серпня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1813/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Борисової Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: адвокат Козачок І.П.,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1813/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Адама Україна» (вул. Миколи Пимоненка, № 13, оф. 4А/41, м. Київ, 04050)

до відповідача: Приватного підприємства «Агрі-Юг» (вул. Терни, № 6, с. Коробки, Каховський р-н, Херсонська обл., 74824)

про стягнення 2 762 883,29 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

24.04.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Адама Україна» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Агрі-Юг», в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 2 762 883,29грн, з яких: 1 268 000,38 грн попередньої оплати, яка підлягає поверненню, 708 778,53 грн пені, 280 197,32 грн штрафу та 505 907,06 грн 26% річних.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки від 17.01.2022 № ADV_AGR_2/2022 в частині здійснення повної та своєчасної поставки оплаченого позивачем товару.

Як вказує позивач, у відповідності до умов договору, відповідач зобов`язався поставити та передати у власність позивача товар - соняшник, врожаю 2022 року, українського походження у кількості 132,322 т (+/- 5%) за ціною товару 8470,17 грн за 1 тонну з ПДВ, попередньою вартістю 1120789,28 грн. Строк поставки товару був визначений з 20.09.2022 до 20.10.2023, обидві дати включно; місце поставки ТОВ «АТ Каргілл»: Каховська філія ТОВ «АТ Каргілл», Херсонська обл., м. Каховка, вул. Південна, 1.

Як вказує позивач, він, скориставшись наданим йому правом, 17.02.2022 здійснив попередню оплату на користь відповідача в сумі 900480,27 грн, проте відповідач не здійснив поставку у визначений термін.

В подальшому, як наголошує позивач, керуючись п.12.3. договору поставки, 15.12.2023 позивач направив на електронну адресу відповідача, яка була вказана в реквізитах договору поставки, претензію за договором поставки № ADV_AGR_2/2022 від 17 січня 2022 року. При цьому, позивач додає, що не мав фізичної можливості направити претензію відповідачу, оскільки згідно листа АТ «Укрпошта», воно не здійснює свою господарську діяльність на території Каховської міської територіальної громади Херсонської області, до складу якої входить с. Коробки.

За ствердженням позивача, станом на 16.04.2024 відповідач не виконав вимог позивача, викладених у претензії, не здійснив поставку товару та не здійснив повернення одержаної попередньої оплати. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором, позивач нарахував та заявив до стягнення пеню та штраф за порушення строків поставки товару.

Відповідач відзив на позов не до суду надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2024 позовна заява вх.№ 1860/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

29.04.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 1860/24 від 24.04.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1813/24. Справу № 916/1813/24 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "21" травня 2024 року об 11:20 год.

01.05.2024 року за вх.№ 17671/24 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Адама Україна» надійшло клопотання про участь його представника у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів. Вказане клопотання відповідною ухвалою суду від 02.05.2024 було задоволено повністю.

21.05.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/1813/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "06" червня 2024 року об 11:20 год., про що відповідача було повідомлено у відповідності до вимог ст. 120 ГПК України відповідною ухвалою суду від 23.05.2024.

06.06.2024 у підготовчому засіданні по справі № 916/1813/24, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/1813/24 до судового розгляду по суті на "27" червня 2024 року о 12:00 год. Окрім того, призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи № 916/1813/24 по суті на 09 липня 2024 року о 12:00 год.

Приватне підприємство «Агрі-Юг» про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/1813/24 був повідомлений ухвалою суду від 07.06.2024, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.

27.06.2024 у судовому засіданні по справі № 916/1813/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву, згідно раніше визначеної резервної дати, до 09 липня 2024 року о 12:00 год.

09.07.2024, у зв`язку з неможливістю завершити розгляд справи по суті, у судовому засіданні по справі № 916/1813/24 судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "08" серпня 2024 року о 12:00 год., про що відповідач був повідомлений ухвалою суду від 09.07.2024, постановленою відповідно до вимог ст. 120 ГПК України.

Представник позивача - ТОВ «Адама Україна» під час розгляду справи по суті виступив із вступною промовою, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у поданому ним позові, в судових дебатах просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач - ПП «Агрі-Юг» про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, проте свого представника в судові засідання не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали у даній справі скеровувались відповідачу судом за адресою: вул. Терни, № 6, с. Коробки, Каховський р-н, Херсонська обл., 74824, тобто за його місцезнаходженням, зазначеним у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Втім, судові повідомлення не були доставлені на адресу відповідача у зв`язку із призупиненням АТ «Укрпошта» приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, на території яких не працюють відділення поштового зв`язку у зв`язку з повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

При цьому, пунктом 21 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особливості судових викликів та повідомлень, направлення копій судових рішень учасникам справи, у разі якщо адреса їх місця проживання (перебування) чи місцезнаходження знаходиться на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, визначаються законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції».

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом № 309 від 22.12.2022, зареєстрований в у Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, вся територія Каховського району Херсонської області, за винятком смт. Козацьке та с. Веселе, з 24.02.2022 перебуває в тимчасовій окупації Російської Федерації.

Питання провадження господарської діяльності на тимчасово окупованих територіях врегульовано Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Відповідно до частини першої статті 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи 23.05.2024, 10.06.2024, 28.06.2024 та 10.07.2024 на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») розміщені відповідні оголошення, які долучено судом до матеріалів справи.

Також, суд вживав додаткові заходи сповіщення відповідача про розгляд справи шляхом направлення ухвал суду на повідомлену позивачем адресу електронної пошти: na27117355@ukr.net, та як вбачається з наявних в матеріалах справи довідок про доставку електронного листа, документи були доставлені до електронної скриньки відповідача.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.

Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Ухвали Господарського суду Одеської області по справі № 916/1813/24 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Таким чином, суд зазначає, що відповідач також не був позбавлений права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», та за відомим номером даної справи № 916/1813/24 ознайомитися із змістом ухвал Господарського суду Одеської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.

Крім того, суд зазначає, що відповідач зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервали часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Згідно ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Пунктом 3 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.

Суд зауважує, що Господарський суд Одеської області наразі безперервно працює, відповідач та його представник міг скористатись своїм правом звернутись до суду із заявою, в порядку ч. 3, 4 ст. 197 ГПК України та мав можливість безперешкодно прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, доказів зворотного суду не надано.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи та дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні за відсутності відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Застосовуючи згідно зі ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

Зважаючи на те, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані користуватися визначеними законом процесуальними правами; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи та дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні за відсутності відповідача.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилалися під час судового розгляду як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

08.08.2024 в судовому засіданні Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України після виходу з нарадчої кімнаті проголошена вступна та резолютивна частини рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

17.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Адама Україна» (надалі - позивач або покупець) та Приватним підприємством «Агрі-Юг» (надалі - відповідач або постачальник) був укладений договір поставки ADV_AGR_2/2022 (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, на умовах та в порядку, визначених договором, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар українського походження, вказаний у специфікації до договору (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти такий товар та оплатити його вартість.

Найменування товару, його номенклатура, кількість, якісні показники, умови поставки, період поставки, ціна та порядок ціноутворення, а також загальна вартість товару визначається сторонами у специфікаціях (надалі - специфікація) до договору, які є його невід`ємними частинами (п.1.2. договору).

Згідно із пунктами 3.1, 3.2 договору товар може постачатись на наступних умовах поставки відповідно до Інкотермс 2010 (крім поставки товару у відповідності до умов пункту 3.5 при поставці на умовах DPU, які регулюються Інкотермс 2020), за винятком застережень, прямо передбачених договором та/або відповідною специфікацією. Конкретний базис поставки товару, зазначається сторонами у специфікації. Допускається поставка товару партіями. Під партією товару розуміється кількість товару, поставлена постачальником протягом 1 (однієї) календарної доби. Для уникнення сумнівів, сторони підтверджують, що постачальник зобов`язався поставити покупцеві товар згідно з даним договором в межах періоду поставки, визначеного у відповідній специфікації.

Ціна товару, порядок визначення ціни товару визначається сторонами у відповідних специфікаціях до договору (п. 4.1. договору).

Пунктами 5.1, 5.2 договору передбачено, що порядок здійснення оплати за товар визначається сторонами у відповідній специфікації до договору. Покупець здійснює попередню оплату вартості товару, якщо інше не передбачено специфікацією.

За невиконання або неналежне виконання умов договору сторона, що допустила таке невиконання або неналежне виконання, несе відповідальність, передбачену цим договором та законодавством України (п. 8.1. договору).

Відповідно до умов п. 8.4. договору, у випадку порушення строків поставки, постачальник сплачує на користь покупця неустойку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (https://bank.gov.ua/) від вартості непоставленого товару, за кожен день прострочення поставки.

Відповідно до умов п. 8.5. Договору, сторони погодились, що положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не застосовуються до даного договору, тобто нарахування штрафних санкцій за прострочення зобов`язань за договором здійснюється за весь період такого порушення.

За прострочення поставки Товару строком більше, ніж на 10 (десять) календарних днів (в т.ч. у випадку не поставки та/або неповної поставки товару) - постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 25% (двадцяти п`яти відсотків) від остаточної вартості товару, визначеної згідно умов відповідної специфікації (п. 8.6. договору).

Відповідно до умов п. 8.14. договору сторони домовились, що у випадку неможливості визначення остаточної вартості товару з підстав порушення умов договору (непоставка товару), для розрахунку штрафних санкції сторони використовуватимуть попередню загальну вартість товару, визначену згідно умов відповідної специфікації.

В п. 12.6. договору визначено, що будь-які повідомлення, скарги, претензії, листи тощо вважаються вручені постачальнику належним чином, якщо вони надіслані покупцем на електронну адресу постачальника na27117355@ukr.net.

За умовами п.13.1. договору останній вступає в силу з дати його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, що випливають з договору.

Відповідно до умов п. 13.3. та пп. 13.3.1. договору, у разі розірвання договору згідно з умовами цього договору або у випадку непоставки товару постачальником, та у випадку здійснення покупцем попередньої оплати за товар, постачальник зобов`язується протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту направлення покупцем постачальнику вимоги про повернення попередньої оплати, повернути покупцю попередню оплату у сумі, яка визначається наступним чином.

У випадку, якщо курс продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на момент закриття торгів на ньому в робочий день, що передує даті фактичного повернення попередньої оплати постачальником покупцю, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua збільшився порівняно з курсом продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на кінець робочого дня, що передує даті здійснення покупцем попередньої оплати за товар згідно п. 5.1. договору, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua, то постачальник повертає покупцю суму коштів, яка розраховується наступним чином: СП = ПО * К3/К2;

де:

СП - сума коштів, яка підлягає поверненню постачальником покупцю;

ПО - сума попередньої оплати у гривнях з ПДВ, здійсненої покупцем постачальнику на виконання умов договору, та яка розрахована згідно умов відповідної специфікації.

К3 - курс продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на момент закриття торгів на ньому в робочий день, що передує даті фактичного повернення коштів постачальником покупцю згідно умов даного пункту договору, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua;

К2 - курс продажу долара США, який склався на міжбанківському валютному ринку України на момент закриття торгів на ньому в робочий день, що передує даті здійснення покупцем постачальнику попередньої оплати за товар згідно умов відповідної специфікації.

Сторони дійшли згоди, що у випадку не поставки постачальником товару у строки, визначені умовами відповідної специфікації, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України у розмірі 26% річних від дня, коли постачальник отримав попередню оплату від покупця, до дня фактичного повернення покупцю суми попередньої оплати (п.13.4. договору).

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками зазначених суб`єктів господарювання.

17 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Адама Україна» і Приватним підприємством «Агрі-Юг» було підписано специфікацію №1 до договору поставки ADV_AGR_2/2022 відповідно до якого постачальник зобов`язаний поставити покупцеві товар українського походження на наступних умовах:

1) товар - соняшник, врожаю 2022 року, Код УКТ ЗЕД 120600, кількість товару - 132,322 тонн (+/- 5%) (п.1.1. специфікації);

2) попередня загальна вартість товару з ПДВ - 1120789,28 грн (п.1.2. специфікації);

3) строк поставки товару - з 20.09.2022 до 20.10.2022 (обидві дати включно) (п.1.3. специфікації);

4) базис поставки та місце поставки товару - поставка товару здійснюється згідно з правилами Інкотермс 2010 за вибором покупця на наступних умовах: DAP, місце поставки: ТОВ «АТ Каргілл»: Каховська філія ТОВ «АТ Каргілл», Херсонська обл., м. Каховка, вул. Південна, 1 (п.1.4. специфікації);

5) порядок оплати - покупець має право здійснити попередню оплату у сумі, що становить гривневий еквівалент 32000,00 доларів США, в тому числі ПДВ, розрахований за курсом продажу долара США, який складеться на міжбанківському валютному ринку України на момент закриття торгів на нього в робочий день, що передує даті здійснення попередньої оплати за товар, і який публікується на сайті www.kurs.com.ua. Для здійснення попередньої оплати постачальник зобов`язується надати покупцю рахунок, із зазначенням кількості товару, попередньої ціни без ПДВ, попередньої загальної вартості без ПДВ, суми ПДВ, суми до сплати разом з ПДВ. (п/п 1.8.1., 1.8.2. п.1.8. цієї специфікації).

Платіжною інструкцією №580 від 17.02.2022 підтверджується сплата покупцем постачальнику згідно договору ADV_AGR_2/2022 від 17.01.2022 та рахунку № СФ-0000003 від 17.02.2022 попередньої оплати в загальному розмірі 900480,27 грн.

Також в матеріалах справи наявна претензія позивача №417 від 14.12.2023, відповідно до якої ТОВ «Адама Україна» повідомило відповідача про неналежне виконання умов договору та у зв`язку з наведеним просило негайно, впродовж 10 (десяти) робочих днів після отримання даної претензії: здійснити сплату пені за порушення умов поставки товару у розмірі 593864,79 грн; здійснити сплату штрафу за порушення умов поставки товару у розмірі 280197,32 грн; здійснити сплату процентів у розмірі 268121,08 грн; здійснити повернення попередньої оплати з урахуванням п.13.3.1. договору у розмірі 1186660,74 грн.

15.12.2023 позивач направив вказану претензію, підписану за допомогою КЕП, на електронну адресу ПП «Агрі-Юг», зазначену у п. 12.6. договору - na27117355@ukr.net, оскільки, як вбачається з листа АТ «Укрпошта» № 1853-К-2023121810100-В від 19.12.2023, АТ «Укрпошта» не здійснює свою господарську діяльність на території Каховської міської територіальної громади Херсонської області, до складу якої входить село Коробки, а відділення поштового зв`язку Коробки (поштовий індекс 74824) тимчасово не функціонує, послуги поштового зв`язку не надаються, приймання поштових відправлень для пересилання призупинено.

Відповідні докази направлення даної претензії відповідачу наявні в матеріалах справи.

Відповіді відповідача на претензію позивача або доказів її виконання матеріали справи на містять.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 1 268 000,38 грн попередньої оплати, яка підлягає поверненню, 708 778,53 грн пені, 280 197,32 грн штрафу та 505 907,06 грн 26% річних.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

За приписами ч.1 ст. 571 ЦК України якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до норм статей 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 631 Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення.

За приписами статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 664 ЦК України, унормовано, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до ч. 1 ст. 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вказано в ч.3 ст.693 ЦК України: на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Наведеними вище нормами господарського законодавства врегульовано правові підстави виникнення господарських зобов`язань, до яких, зокрема, належить господарський договір. Порядок укладення та розірвання господарських договорів врегульовано нормами цивільного права та господарського законодавства.

Дослідивши письмові докази, що містяться у матеріалах справи, суд доходить до висновку, що між сторонами виникли майново-господарські зобов`язання.

Суд звертає увагу на те, що розкриваючи зміст засади свободи договору, у ст. ст. 6, 627 Цивільний кодекс України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Зобов`язання, що виникли між сторонами за своїм правовим змістом опосередковують відносини поставки. Аналіз наведених норм права свідчить, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків.

Як встановлено судом вище, 17.01.2022 між сторонами укладений договір поставки № ADV_AGR_2/2022, відповідно до якого ПП «Агрі-Юг» зобов`язується поставити та передати у власність позивача товар українського походження, вказаний у специфікації, а ТОВ «Адама Україна» прийняти та оплатити такий товар.

Суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Щодо вимоги позивача про стягнення з ПП «Агрі-Юг» на його користь 1268000,38 грн. попередньої оплати, суд зазначає таке.

Зі змісту вищезазначених норм законодавства вбачається, що договором на покупця може покладатися обов`язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її оплати встановлюються договором.

На виконання умов договору ТОВ «Адама Україна» було перераховано ПП «Агрі-Юг» попередню оплату у розмірі 900480,17 грн, в рахунок майбутньої поставки товару. В свою чергу, ПП «Агрі-Юг» товар, у строки встановлені специфікацією, не поставило.

Відповідно до п. 1.3. специфікації до договору постачальник зобов`язаний був поставити товар - соняшник, врожаю 2022 року у кількості 132,322 т у термін до 20.09.2022 та 20.10.2022 відповідно та включно.

За змістом частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із змісту наведеної норми права слідує, що однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. При цьому коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним, що є порушенням погодженої між сторонами істотної умови договору.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Судом встановлено та відповідачем не спростовано факт порушення останнім умов договору поставки ADV_AGR_2/2022 від 17.01.2022 в частині дотримання погодженої дати поставки. Матеріали справи не містять доказів поставки відповідачем визначеного у договорі товару, в строки узгоджені сторонами. Акти приймання-передачі товару, видаткові та товарно-транспортні накладні в матеріалах справи відсутні. Доказів в підтвердження виконання взятих на себе зобов`язань, а також неможливості поставки товару відповідач суду не надав.

При цьому, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньо сплачені останнім. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Нормами глави 48 Цивільного кодексу України визначено такі принципи (умови) належного виконання зобов`язання: виконання зобов`язання належними сторонами (ст. 527 ЦК України); виконання у належний спосіб (ст. 529 ЦК України - виконання зобов`язання частинами); належний строк (термін) виконання зобов`язання (ст. 530 ЦК України); належне місце виконання зобов`язання (ст. 532 ЦК України), а також щодо належного предмета.

Виходячи зі змісту статей 526, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснено відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

Тоді як, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку не виконання зобов`язання.

Такі ж висновки підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.10.2020 по справі № 361/8331/18.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.

Враховуючи викладене, здійснений позивачем платіж в сумі 900480,27 грн згідно платіжної інструкції №580 від 17.02.2022 слід вважати саме авансом, а не завдатком, позаяк такий платіж не є способом виконання зобов`язання, а лише є способом платежу.

Умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю.

У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 в справі № 909/524/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення відповідної вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Як свідчать матеріали справи, позивач звертався до відповідача з претензією № 417 від 14.12.2023 про повернення попередньої оплати за товар в розмірі 1186660,74 грн впродовж 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання даної претензії.

Доказів задоволення відповідачем зазначеної претензії та повернення грошових коштів (попередньої оплати) позивачу, як і належних та допустимих доказів здійснення поставки товару на зазначену суму суду не надано.

Вимога про повернення попередньої оплати за договором на користь ТОВ «Адама Україна», у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань, є такою, що передбачена як умовою договору, так і регламентована положеннями ст. 693 Цивільного кодексу України.

При цьому, судом визначено правову природу сплаченої суми коштів саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Про належне виконання позивачем своїх грошових зобов`язань зі здійснення попередньої оплати вищенаведеного товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення покупцем своїх зобов`язань за договором.

За розрахунком позивача, розмір суми попередньої оплати станом на 16.04.2024 становить 1268000,38 грн. Детально дослідивши наданий позивачем розрахунок суми попередньої оплати судом встановлено, що означений розрахунок є обґрунтованим та арифметично правильним.

Таким чином, зважаючи на виконання позивачем своїх зобов`язань з перерахування відповідачу попередньої оплати за товар, а також беручи до уваги нездійснення ПП «Агрі-Юг» поставки покупцю цього товару, суд, з урахуванням обставин даної справи, дійшов висновку про те, що у позивача відповідно до частин 1 та 2 статті 693 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати непоставленого товару на вищевказану суму, яким він скористався, направивши відповідачу претензію від 14.12.2023 року № 417, а також звернувшись у подальшому до суду з наведеним позовом.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.

Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача попередньої оплати у розмірі 1268000,38 грн, яка підлягає поверненню відповідно до п.п. 13.3.1. договору, є правомірною та обґрунтованою, підтверджена документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростована, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заявленої попередньої оплати за договором.

Окрім суми основного боргу, ТОВ «Адама Україна» нараховано та заявлено до стягнення з ПП «Агрі-Юг» 708 778,53 грн - пені, 280 197,32 грн - штрафу та 505 907,06 грн - 26% річних за прострочення виконання зобов`язання за договором щодо поставки товару.

Так, згідно із п. 13.4 договору сторони дійшли згоди, що у випадку не поставки постачальником товару у строки, визначені умовами цього договору, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України у розмірі 26% річних від дня, коли постачальник отримав попередню оплату від покупця, до дня фактичного повернення покупцю суми попередньої оплати.

Отже, сторони, керуючись принципом свободи договору, визначили на свій розсуд, погодили та досягли згоди щодо визначення такої міри відповідальності, як сплату відсотків за користування чужими грошовими коштами.

При цьому, нарахування 26% річних в порядку ст. 536 ЦК України не є штрафною санкцією, а належить до окремого виду відповідальності в силу приписів частини третьої статті 693 ЦК України.

Здійснивши перерахунок 26% річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «LІGA 360» за період прострочення з 18.02.2022 по 16.04.2024 на суму 900480,27 грн судом встановлено, що здійснений позивачем розрахунок перебуває в межах розрахунку суду, тому така складова заборгованості підлягає задоволенню у заявленій позивачем сумі 505907,06 грн.

Окрім того, оскільки, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, відповідачем допущено порушення умов договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами договору товару, позивачем на підставі статей 216-218, 231 Господарського кодексу України та пунктів 8.4.-8.6. договору нараховано відповідачеві пеню та штраф у розмірі 25% від попередньої загальної вартості непоставленого товару, які позивач просить суд стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві.

При цьому, як вже було встановлено судом, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань в частині здійснення поставки товару, передбаченого умовами договору, відсутності боргу з оплати заявлених до стягнення сум або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Наразі, матеріалами справи підтверджується той факт, що в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами договору в частині своєчасного постачання товару покупцю - ТОВ «Адама Україна» у визначений договором строк.

Отже, враховуючи визначений умовами договору граничний строк поставки товару - 20 жовтня 2022 року, починаючи з 21.10.2022 відбулося прострочення виконання зобов`язання з постачання товару.

Визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині штрафу та пені, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

При розгляді даного спору, суд вказує, що погодження сторонами в договорі відповідальності у вигляді сплати пені за прострочення виконання зобов`язання, а також штрафу за допущення прострочення, відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України, а також приписам статей 546 ЦК України, статті 231 ГК України, тому одночасне стягнення вказаних штрафних санкцій не суперечить статті 61 Конституції України.

За результатами здійсненої за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «LІGA 360» перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем судом періоду прострочення з 21.10.2022 по 16.04.2024, становить 708778,53 грн, а отже розрахунок позивача на вказані суми є вірним, відповідає умовам договору та положенням законодавства, відповідачем не спростований, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про обґрунтованість нарахування пені в сумі 708778,53 грн.

Арифметичною перевіркою правильності нарахованого позивачем штрафу згідно із п. 8.6. договору помилок не виявлено, що свідчить про обґрунтованість такої вимоги в сумі 280197,32 грн.

Проте, розглядаючи питання про стягнення суми штрафу, 26% річних та пені суд не може залишити поза увагою те, що розмір штрафних санкцій складає 1494882,91 грн в умовах наявності боргу за основним зобов`язанням 1268000,38 грн.

В той же час, враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача, з огляду на таке.

Згідно із статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься перелік виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Тлумачення вказаних норм свідчить, що закон не передбачає вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17. Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п.28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому слід враховувати, що правила ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, необхідно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Застосоване у частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19).

Відтак, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

До прикладу, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги наступне.

Як вже зазначалось, у відповідності до Указу Президента України №64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої ст. 106 Конституції України. Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року. Надалі воєнний стан на території України було продовжено.

Суд зазначає, що військова агресія розпочалась всупереч волі та бажання сторін. Договір укладався до початку ведення воєнних дій, воєнні дії почались раптово та неочікувано не лише для сторін договору, а й для всього населення України, відтак, в момент укладення договору сторони виходили з того, що військові дії вестися не будуть.

Ані позивач, ані відповідач не є особами, здатними впливати на причини, початок, хід та/або наслідки воєнних дій на території України, а тому, воєнні дії зумовлені причинами, які сторони не могло усунути після їх настання.

Суд враховує той факт, що підприємство відповідача з 24.02.2022 опинилось на території, де велись активні бойові дії, а потім м. Херсон та Херсонська область були повністю окуповані, внаслідок чого майно підприємства залишилась на окупованій території, що ускладнило роботу підприємства та яке вочевидь зазначало значних пошкоджень та збитків.

З урахуванням того, що вказані обставини продовжуються вже майже 3 роки, а також те, що через їх настання підприємство відповідача знаходиться на тимчасово окупованій території, виконання умов договору наразі є об`єктивно неможливим, що, в свою чергу, позбавляє позивача того, на що він розраховував на момент укладення договору, у зв`язку з чим позивач вирішив передати спір на вирішення суду.

В свою чергу, суд приймає до уваги, що через те, що відповідач з моменту повномасштабної військової агресії знаходиться на тимчасово окупованій території, у зв`язку з чим наявні реальні труднощі в комунікації з відповідачем щодо погодження альтернативних шляхів виконання цього договору та досягнення відповідної домовленості.

При цьому, масштабні військові дії, які вчиняються Російською Федерацією з 24.02.2022, спрямовані на знищення державності України, спричинили загибель людей, пошкодження та знищення житла, іншого майна, інфраструктури населених пунктів, зумовили проведення загальної мобілізації, а отже і величезні зміни в економіці, правовому регулюванні, зайнятості населення, житті громадянського суспільства України.

Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомість фактів військової агресії, знаходження, зокрема, відповідача тривалий час на окупованій території, ракетні обстріли підтверджуються органами державної влади та місцевого самоврядування України, безліччю публікацій у національних та міжнародних засобах масової інформації, а також не заперечується агресором.

Таким чином, наведені факти є загальновідомими обставинами, а отже в силу приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування. При цьому, ці обставини відомі обом сторонам.

Суд враховує, що метою штрафних санкцій в першу чергу є стимулювання боржника до виконання своїх обов`язків за договором, при цьому розмір таких санкцій не є джерелом збагачення кредитора. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. В умовах воєнного стану неустойка не може становити непомірний тягар для осіб, місце розташування яких та місце ведення їх бізнесу є окуповані території або території, які знаходяться в зоні бойових дій. Суд, в даному випадку, вважає несправедливим отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, притримуючись принципу «справедливого балансу інтересів сторін», беручи до уваги невідповідність розміру стягуваної неустойки з наслідками порушення зобов`язання, запровадження на всій території країни воєнного стану, періодичних ракетних обстрілів, що вочевидь призводить до численних руйнувань промислових та цивільних об`єктів, що значним чином вплинуло на ведення господарської діяльності підприємств, суд з власної ініціативи на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір штрафних санкцій заявлених до стягнення позивачем до 20%.

Встановлення такого значного розміру штрафних санкцій, на переконання суду, несумісне з принципом розумності, справедливості, та носить не компенсаційний характер, а є додатковим надходженням для позивача, які б він не отримав, за умови належного виконання відповідачем зобов`язань за договором.

Також, на думку суду застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки.

Одночасно суд враховує, що негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов`язання, компенсуються, окрім пені та штрафу, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку статті 536 ЦК України.

За переконанням суду, є достатніми підстави для зменшення заявленої позивачем до стягнення пені та штрафу, оскільки, за даних обставин, присудження до стягнення із відповідача всього розміру пені та штрафу матиме наслідком покладення на відповідача невиправданого тягаря, оскільки порушення відповідачем грошових зобов`язань за договором є безпосереднім наслідком неможливості відповідача виконувати власні зобов`язання у зв`язку із певними обставинами. Таким чином, зменшення заявленої позивачем до стягнення пені та штрафу на 80% повною мірою відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.

З огляду на наведене, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір пені та штрафу до 20% від нарахованих сум, що буде адекватною та співрозмірною компенсацією з порушеним інтересом позивача у даному конкретному випадку, з огляду на що до стягнення підлягає 141755,71 грн пені та 56039,46 грн штрафу. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу позивачу слід відмовити.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у Постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку передбаченому нормами ГПК України, відповідна оцінка доказів у ній здійснюється, зокрема, через призму такого стандарту доказування, як баланс «вірогідностей».

Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази позивачем і ненадання жодних доказів на спростування позиції позивача відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази, надані позивачем, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що більш вірогідно підтверджують обставини щодо порушення відповідачем укладеного між сторонами договору в частині невиконання зобов`язання щодо поставки спірного товару.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними, доказами наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення попередньої оплати з урахуванням положень п. 13.3.1. договору, а також задоволення вимог позивача щодо стягнення 141755,71 грн пені, 56039,46 грн штрафу та 505 907,06 грн 26% річних.

Натомість, позовні вимоги в частині стягнення 567022,82 грн пені та 224157,86 грн штрафу, хоча і є обґрунтованими, але з урахуванням зменшення нарахованих сум задоволенню не підлягають.

Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів наведених учасниками судового процесу, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час вирішення даного спору.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем судовий збір покладається на відповідача. У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Агрі-Юг» (вул. Терни, № 6, с. Коробки, Каховський р-н, Херсонська обл., 74824, код ЄДРПОУ 34393156) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адама Україна» (вул. Миколи Пимоненка, № 13, оф. 4А/41, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 36138418) попередню оплату, яка підлягає поверненню, в розмірі 1 268 000 (один мільйон двісті шістдесят вісім тисяч) грн 38 коп, 26% річних в розмірі 505 907 (п`ятсот п`ять тисяч дев`ятсот сім) грн 06 коп, штраф в розмірі 56 039 (п`ятдесят шість тисяч тридцять дев`ять) грн 46 коп, пеню в розмірі 141 755 (сто сорок одна тисяча сімсот п`ятдесят п`ять) грн 71 коп та судовий збір в розмірі 33 154 (тридцять три тисячі сто п`ятдесят чотири) грн 60 коп.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 19 серпня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський