Рішення
від 12.08.2024 по справі 922/2860/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41


РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2024м. ХарківСправа № 922/2860/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Жегулін Ю.М., адвокат, ордер серія ВІ № 1116780 від 13.12.2022 р.,

третьої особи: Донченко О.Г., самопредставництво,

відповідача ОСОБА_1 : не з`явився,

відповідача ОСОБА_2 : Котляр А.О., ордер серія ХВ № 000011 від 28.11.2018 р;

відповідача ОСОБА_3 : не з`явився,

відповідача ОСОБА_4 : Котляр А.О., ордер серія ХВ №000011 від 28.11.2018 р;

відповідача ОСОБА_5 : не з`явився,

відповідача ОСОБА_6 : Феленко С.О., адвокат, ордер серія ВВ № 1025738 від 03.10.2022 р;

відповідача ОСОБА_7 : не з`явився,

відповідача ОСОБА_8 : Горшкова Г.І., адвокат, ордер серія АХ № 1161679 від 12.04.24 р.

відповідача ОСОБА_9 : не з`явився,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, місто Київ, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Банк Золоті Ворота», місто Харків,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Банк Золоті Ворота", м. Харків; Національний банк України, місто Київ,

до відповідачів: ФО ОСОБА_1 , м. Харків, ФО ОСОБА_2 , м. Харків, ФО ОСОБА_3 , м. Харків, ФО ОСОБА_4 , м. Харків, ФО ОСОБА_5 , м. Харків, ФО ОСОБА_6 , м. Харків, ФО ОСОБА_7 , м. Харків, ФО ОСОБА_8 , м. Харків, ФО ОСОБА_9 , м. Харків, ФО ОСОБА_8 , м. Харків,

про стягнення коштів в розмірі 618 682 051,50 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Банк Золоті Ворота», звернувся до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про стягнення солідарно з відповідачів заподіяної АТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» та його кредиторам шкоди у розмірі 618 682 051,50 грн. (з урахуванням заяви позивача, поданої в порядку ст. 46 ГПК України (вх. № 10937 від 30 вересня 2022 року)) разом з додатковими поясненнями (вх. № 10938 від 30 вересня 2022 року).

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (суддя Калініченко Н.В.)

25 липня 2022 року, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, скасовано постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 24.10.2019 у справі № 922/2860/18. Справу № 922/2860/18 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

30 серпня 2022 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято справу № 922/2860/18 до провадження судді-доповідача Калініченко Н.В. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/2860/18 підготовче провадження і призначено підготовче засідання.

05 жовтня 2022 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду заяву позивача, подану в порядку ст. 46 ГПК України (вх. № 10937 від 30 вересня 2022 року) разом з додатковими поясненнями (вх. № 10938 від 30 вересня 2022 року).

06 жовтня 2022 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено без розгляду відзив (вх. № 11216 від 05 жовтня 2022 року) третього відповідача, ОСОБА_2 , та п`ятого відповідача, ОСОБА_10 .

02 листопада 2022 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, зобов`язано Четверту Харківську міську державну нотаріальну контору надати відомості про те, чи заведено після смерті (оголошення померлим) ОСОБА_11 спадкову справу, чи видано свідоцтво про право на спадщину, інформацію чи наявний заповіт/спадковий договір, а також інформацію щодо його спадкоємців та отримане у спадщину майно, відомості щодо нотаріуса, яким саме заведено спадкову справу.

22 листопада 2022 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, задоволено заяву (вх. № 14330 від 18 листопада 2022 року) представника позивача, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Визначено вірне ім`я по-батькові п`ятого відповідача ОСОБА_4 .

07 грудня 2022 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, задоволено клопотання (вх. № 15219 від 01 грудня 2022 року) позивача, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про долучення додаткових доказів. Долучено до матеріалів справи доказ - Звіт про незалежну оцінку цінних паперів від 07 листопада 2022 року, підготовлений ТОВ «Європейський центр консалтингу та оцінки».

19 грудня 2022 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, задоволено клопотання (вх. № 11289 від 05 жовтня 2022 року та вх. № 11885 від 18 жовтня 2022 року) позивача, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про зупинення провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступників відповідача ОСОБА_11 . Провадження у справі № 922/2860/18 зупинено до залучення правонаступників (спадкоємців) першого відповідача, ОСОБА_11 .

09 травня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, поновлено провадження у справі № 922/2860/18. Залучено ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_12 до участі у справі № 922/2860/18 як правонаступників першого відповідача, ОСОБА_11 .

09 травня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, надіслано Третій Харківській міській державній нотаріальній конторі Запит про надання витягу (інформаційної довідки) із Спадкового реєстру. Зобов`язано Третю Харківську міську державну нотаріальну контору надати відомості щодо осіб, які прийняли спадщину від ОСОБА_12 (спадкова справа № 103/2021). Провадження у справі № 922/2860/18 зупинено до залучення правонаступників (спадкоємців) відповідача, ОСОБА_12 .

30 червня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, задоволено клопотання (вх. № 16260 від 23 червня 2023 року) позивача, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про поновлення провадження у справі. Поновлено провадження у справі № 922/2860/18. Залучено Осмоловську Олену до участі у справі № 922/2860/18 як правонаступника ОСОБА_12 .

18 вересня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 (вх. № 12686 від 27 жовтня 2022 року) про призначення судово-економічної експертизи.

02 жовтня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено без задоволення клопотання про витребування доказів (вх. № 26268 від 28 вересня 2023 року).

Також, 02 жовтня 2023 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

10 жовтня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, визнано необґрунтованою заяву про відвід судді Калініченко Н.В. (вх. № 27418 від 09.10.2023 року). Передано заяву про відвід судді Калініченко Н.В. (вх. № 27418 від 09.10.2023 року) на розгляд іншому судді.

11 жовтня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області (суддя Добреля Н.С.), відмовлено в задоволенні заяви про відвід судді Калініченко Н.В.

30 жовтня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, задоволено клопотання адвоката Феленка С.А. (представника відповідача ОСОБА_6 ) про долучення доказів (вх. № 28033 від 16 жовтня 2023 року). Визнано поважними причини неподання відповідачем, ОСОБА_6 , доказів у встановлений строк, які подані разом з клопотанням про долучення доказів (вх. № 28033 від 16 жовтня 2023 року). Встановлено відповідачу, ОСОБА_6 , додатковий строк до 30 жовтня 2023 року для подання доказів, які надані разом з клопотанням про долучення доказів (вх. № 28033 від 16 жовтня 2023 року). Прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи докази, що подані разом із клопотанням про долучення доказів (вх. № 28033 від 16 жовтня 2023 року).

08 травня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, вирішено не приймати до розгляду докази, що додані до клопотання відповідача, ОСОБА_8 , про долучення доказів (вх. № 11869 від 06 травня 2024 року).

Відносно реалізації учасниками процесу права на подання заяви по суті справи (при новому розгляді) та інших заяв:

1) позивачем, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, надано:

- відповідь на відзив відповідача ОСОБА_6 та спільний відзив відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (вх. № 16003 від 09 грудня 2022 року), що прийнята до розгляду із залученням до матеріалів справи протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 19 грудня 2022 року;

- додаткові пояснення (вх. № 30699 від 09 листопада 2023 року), що прийняті до розгляду із залученням до матеріалів справи протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 13 листопада 2023 року;

2) третьою особою, Національним Банком України, надані:

- пояснення (вх. № 10588 від 26 вересня 2022 року), що долучені до матеріалів справи протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 03 жовтня 2022 року;

3) відповідачем, ОСОБА_6 , надані:

- відзив на заяву про збільшення позовних вимог (вх. № 12242 від 21 жовтня 2022 року), що прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2022 року;

- заперечення на відповідь на відзив (вх. № 169 від 03 січня 2023 року), що прийняті до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 30 червня 2023 року;

4) відповідачами, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , надані:

- відзив на заяву про збільшення позовних вимог (вх. № 13948 від 14 листопада 2022 року), що прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 22 листопада 2022 року;

- заперечення на відповідь на відзив (вх. № 24 від 02 січня 2023 року), що прийняті до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 30 червня 2023 року.

Крім того, суд враховує позиції відповідачів, які подали заяви по суті справи при первинному розгляді, однак не надали заяв по суті справи при новому розгляду, а саме:

1) відповідачем ОСОБА_3 надано:

- відзив на позовну заяву (вх. № 33822 від 04 грудня 2018 року), що долучений до матеріалів справи 04 грудня 2018 року;

- додатково до відзиву на позов подано клопотання про долучення доказів (вх. № 35940 від 27 грудня 2018 року), що долучено до матеріалів справи 27 грудня 2018 року;

2) відповідачем ОСОБА_5 надано:

- відзив на позовну заяву (вх. № 33873 від 04 грудня 2018 року), що долучений до матеріалів справи 04 грудня 2018 року;

- додатково до відзиву на позов подано клопотання про долучення доказів (вх. № 35942 від 27 грудня 2018 року), що долучено до матеріалів справи 27 грудня 2018 року;

3) відповідачем ОСОБА_1 , надані:

- відзив на позовну заяву (вх..№33874 від 04 грудня 2018 року), що долучений до матеріалів справи 04 грудня 2018 року;

- додатково до відзиву на позов подано клопотання про долучення доказів (вх. № 35941 від 27 грудня 2018 року), що долучено до матеріалів справи 27 грудня 2018 року.

При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Водночас, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який і наразі є продовженим (строк дії воєнного стану в Україні). З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку апарату суду, суддів, а тому був вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв`язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя та працював певний час у дистанційному режимі. За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Радою суддів України 02 березня 2022 року опубліковано рекомендації щодо роботи суддів в умовах воєнного стану, з урахуванням яких керівництвом Господарського суду Харківської області тимчасово до усунення вищезазначених обставин встановлено певний порядок роботи. Відповідно до частини 1 та 2 статті Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-яким іншим міркуванням в судовому процесі.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, з огляду на великий обсяг матеріалів справи (понад 30 томів), враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд констатує про те, що передбачені ст. ст. 177, 195 Господарського процесуального кодексу України строки розгляду справи не є розумними, адже не враховують всі ці обставини. При цьому, суд вказує про те, що ним здійснено усі необхідні дії для розгляду справи, а в матеріалах справи достатньо матеріалів для вирішення спору по суті.

У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації учасниками процесу прав, що передбачені ГПК України.

2. КОРОТКИЙ ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН

Позивач та третя особа повністю підтримують позовні вимоги, просять стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 солідарно заподіяну АТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» та його кредиторам шкоду у розмірі 618 682 051,50 грн.

Відповідачі повністю заперечують проти задоволення позовних вимог.

3. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Відповідно до змісту частин першої - третьої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Спір у справі стосується наявності правових підстав для покладення на відповідачів, як пов`язаних з банком осіб, в порядку частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", обов`язку з відшкодування завданої банку шкоди за наслідками прийняття ними, як членами правління та кредитного комітету, необґрунтованих рішень з кредитування юридичних осіб без додержання основних принципів кредитування, у тому числі перевірки кредитоспроможності позичальників та без перевірки наявності ліквідного забезпечення таких кредитів, за результатом яких здійснено ряд завідомо збиткових активних операцій, які протирічили інтересам банку та його кредиторам, що, на переконання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, призвело до завдання банку збитків.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції визначив, що предметом доказування у цій справі є (п. 122 постанови):

1) персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання / призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників Банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов`язаної з Банком особи;

2) факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;

3) факт вчинення Банком сумнівного правочину (укладення договору);

4) факт виконання Банком сумнівного правочину (перерахування / отримання коштів, передання / отримання майна чи майнових прав);

5) факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності Банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики Банку, відсутність в Банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, дії відповідачів усупереч інтересам Банку тощо);

6) збитки Банку від конкретного правочину (балансова вартість активу на дату початку виведення Банку з ринку, розмір грошових коштів, фактично стягнутих за рішенням суду та включених до ліквідаційної маси, оціночна вартість активу, визначена незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації, вартість продажу такого активу в процесі ліквідації Банку) та їх причини;

7) розмір недостатності майна Банку для розрахунків з кредиторами (як мінімальний розмір збитків Банку та шкоди, завданої кредиторам Банку невиваженою інвестиційною політикою, ризикованою кредитною діяльністю, бездіяльністю відповідачів, що призвело до неплатоспроможності та ліквідації Банку).

Аналогічні висновки суду щодо визначення предмета доказування відображаються і в інших постановах, викладених, зокрема, у постановах від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 07.09.2022 у справі 904/3867/21, від 27.09.2022 у справі № 904/3864/21, від 25.07.2023 у справі № 910/13325/21.

У зв`язку із цим, під час нового розгляду, суд вважає за можливе здійснювати аналіз спірних правовідносин та представлених доказів з огляду на визначений КГС ВС у постанові від 25 липня 2022 року у справі № 922/2860/18 предмет доказування. При цьому, суд надасть оцінку і наявності чи відсутності елементів складу цивільного правопорушення.

Позивач стверджує, що під час здійснення процедури ліквідації АТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» (надалі «Банк») встановлено, що недостатність майна Банку, тобто вимоги кредиторів цього Банку, в т.ч. і самого позивача, залишились незадоволеними на загальну суму 618 682 051,50 грн.

Так, позивач зазначає, що в період з 2007 року по 2014 рік між Банком та контрагентами були укладені 17 (сімнадцять) правочинів, внаслідок яких Банк втратив високоліквідні активи і набув неліквідні активи та укладалися кредитні договори без забезпечення або неналежного забезпечення. Рішення про укладення цих правочинів приймалося пов`язаними особами.

На переконання позивача, пов`язаними особами Банку (керівники Банку, керівники та члени кредитного комітету), якими спричинені збитки Банку та його кредиторам, є наступні особи: 1. ОСОБА_11 , 2. ОСОБА_6 , 3. ОСОБА_5 , 4. ОСОБА_1 , 5. ОСОБА_4 , 6. ОСОБА_2 , 7. ОСОБА_7 , 8. ОСОБА_3 .

3.1. ВСТАНОВЛЕННЯ НОРМАТИВНИХ ПІДСТАВ ЗВЕРНЕННЯ З ПОЗОВОМ ДО СУДУ ТА РЕДАКЦІЇ НОРМ, ЯКІ МАЮТЬ БУТИ ЗАСТОСОВНІ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Щодо редакції норм статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», які мають бути застосовані до спірних правовідносин, слід зазначити таке.

Вищезазначені статті за своєю правовою природою містять як норми матеріального права, так й норми процесуального права, про що, зокрема, зазначено у практиці Верховного Суду (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 910/12930/18 та від 28 жовтня 2021 року у справі № 910/9851/20). Так, Верховний Суд зазначає про те, що до норм матеріального права належать норми, які визначають осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави та розмір відповідальності. Тоді як до процесуальних, процедурних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності.

Норми права, що визначають порядок дій Фонду як ліквідатора банку, зокрема щодо вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання - до суду, є процесуальними, процедурними нормами. Відповідно до правовідносин, учасником яких є Фонд як ліквідатор неплатоспроможного банку (який вчиняє дії з виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з банком осіб, звернення з позовом до суду) мають застосовуватися редакції статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки та банківську діяльність", що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій. Фонд звернувся до суду з позовом 17 жовтня 2018 року (т. 7. а.с. 17), про що свідчить відповідний штамп АТ «Укрпошта» на описі вкладеного до цінного листа. Відповідно стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та стаття 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» у частинах, які визначають порядок здійснення процедурних питань, мають застосовуватися у редакціях, що були чинними станом на 17 жовтня 2018 року.

Водночас норми статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак щодо них застосовується принцип незворотної дії закону в часі (статті 58 Конституції України). Такі норми поширюють свою дію тільки на ті відносини, що виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абз. 2, 4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-зп/1997 від 13 травня 1997 року). Тобто, при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме вчинення такими особами відповідних дій, тобто у спірних правовідносинах у 2007 - 2014 роках.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та частин четвертої - шостої статті 58 Закону "Про банки і банківську діяльність" стосовно процесуального чи матеріального характеру цих норм викладені у пунктах 131 - 148 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 910/12930/18.

З огляду на викладене, суд зазначає, що Фонд, звертаючись до суду з позовом у цій справі, реалізував своє процесуальне право на пред`явлення до суду вимоги про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, передбачене частиною п`ятою статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, чинній станом на дату подання Фондом позову у цій справі, та, вчиняючи такі дії, правильно керувався редакцією цієї норми, чинною станом на дату подання ним позову, яка вже містила такі терміни як «недостатність майна» та «пов`язані з банком особи». Станом на дату подання Фондом позову наявність такого показника як «недостатність майна банку» була умовою для пред`явлення такого позову. Зокрема, такі дії, як виявлення недостатності майна банку, протиправної поведінки пов`язаних з банком осіб, шкоди, визначення її розміру тощо є діями Фонду, що вчиняються відповідно до положень чинного законодавства, чинного станом на дату вчинення Фондом таких дій.

Разом з цим до правовідносин, що стосуються здійснення відповідачами своїх повноважень у період 2007 - 2014 років, при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності, підлягають застосуванню Закон України «Про банки і банківську діяльність» та Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакціях, чинних у відповідні періоди здійснення відповідачами своїх повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду.

Згідно із абз. 5, 6 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

Встановлення категорії осіб, які є пов`язаними особами Банку, буде здійснюватися в межах аналізу кожного правочину, що визначені позивачем, з огляду на персональний склад осіб, які приймали участь щодо ухвалення спірних рішень.

3.2. АНАЛІЗ ПРАВОЧИНІВ ТА ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ ЗА НИМИ, З ОГЛЯДУ НА ПРЕДМЕТ ДОКАЗУВАННЯ

3.2.1. ВІДНОСНО ПОЗИЧАЛЬНИКА ТОВ «ЛЄМЄТРА ЛТД»

04 грудня 2009 року, згідно із випискою з протоколу засідання кредитного комітету, вирішено відкрити кредитну лінію (невідновлювальну) для ТОВ «ЛЄМЄТРА ЛТД» у розмірі 4 700 000,00 грн за ставкою 11,00% річних (т. 1 а.с. 234), що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину.

Головою цього кредитного комітету вказаний ОСОБА_11 , а членами кредитного комітету « ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_1 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 » (мовою оригіналу - російська), що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

07 грудня 2009 року, як підтверджено протоколом засідання Правління Банку, затверджено вищезазначене рішення кредитного комітету, що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину (т. 1 а.с. 235). В.о. Голови правління є ОСОБА_5 , а членами правління ОСОБА_19 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 . Результат голосування «За»: 4 особи, «Утримались» - ОСОБА_4 , ОСОБА_2

07 грудня 2009 року між Банком, в особі заступника голови правління ОСОБА_1 , та ТОВ «ЛЄМЄТРА ЛТД» укладено договір на кредитну лінію (невідновлювальну) № 272 (т. 1 а.с. 197). Банк зобов`язався надати кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 4 700 000,00 грн зі сплатою процентів за користування ним за ставкою 11% річних. Договір підписаний з обох сторін, що вказує на факт вчинення Банком такого правочину.

Як вбачається із матеріалів справи, в подальшому до договору внесено 34 зміни, що оформлені договорами про внесення змін (т. 1 а.с. 201 - 233). Зокрема, договорами про внесення змін поступово збільшено розмір кредитного ліміту, а також поступово зменшено річну процентну ставку. При цьому, розмір річної процентної ставки також знижався до 1%, про що свідчить договір про зміни № 10 від 09.04.2012 року. В кінцевому випадку, відповідно до договору про зміни від 02 червня 2014 року визначено 4 (чотири) кредитні ліміти: 1) до 12 200 00,00 грн 7,5% річних; 2) 5 900 000,00 грн 7,5% річних; 3) 2 500 000,00 грн - 7,5% річних; 4) 16 500 000,00 грн - 9,5% річних.

Обґрунтування позивача щодо сумнівності та ризикованості цього правочину, є надання кредиту пов`язаному позичальнику на неринкових умовах та без належного забезпечення та без мети його повернення, що завдало Банку і його кредиторам збитків. Тобто, позивач посилається на той факт, що порушено саме порядок надання кредиту, а отже підлягає дослідженню законність/незаконність виданого кредиту та аналіз наданого забезпечення.

З цього приводу суд зазначає наступне.

По-перше, відповідно до абз. 5 ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (на момент ухвалення спірних рішень про надання кредиту) власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених структурних підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність згідно із законами України. Згідно із ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» істотна участь - пряме або опосередковане, самостійно або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи. У відповідності до абз. 1 ст. 42 Закону України «Про банки та банківську діяльність» керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених структурних підрозділів банку.

Відповідно до абз. 5, 6 ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (на момент звернення з позовом до суду) пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

Тобто, відповідальність власників істотної участі або керівників банку на момент укладання спірного договору (07.12.2009 року) обмежувалась виключно випадками: 1) фіктивного банкрутства; 2) доведення до банкрутства; 3) приховування стійкої фінансової неспроможності банку. З означених підстав позивачем не ставиться питання про стягнення із відповідачів шкоди.

Щодо Закону України «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб», то на момент ухвалення спірних рішень про надання кредиту взагалі діяв закон № 2740-III від 20.09.2001, який втратив чинність 21.09.2012 року. Означений закон на момент ухвалення спірних рішень про надання кредиту взагалі не передбачав відповідальність членів кредитних комітетів чи правління банку за завдання шкоди Банку.

Таким чином, подальший аналіз дат обрання / призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників Банку чи власників істотної участі; факти протиправної поведінки відповідачів; чи наявні збитки від цього правочину не підлягають дослідженню, адже позивачем не визначено в якості підстав позову здійснення відповідачами фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку.

Означене вже самостійно свідчить про відсутність підстав для покладання на відповідачів збитків за спірним правочином.

По-друге, як слушно зазначав адвокат Котляр А.О., під час голосування 07.12.2009 року на засіданні Правління Банку ОСОБА_4 та ОСОБА_2 утрималися від голосування за надання кредитної лінії цьому позичальнику. Тобто, в чому полягає протиправність дій ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо укладання спірного правочину, є недоведеним. Аналогічно незрозуміло в чому полягає протиправність дій/бездіяльності ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , адже ці особи взагалі не брали участі ані у засіданні кредитного комітету від 04 грудня 2009 року, ані у засіданні Правління Банку від 07 грудня 2009 року. Іншими словами, не враховуючи відсутність підстав для відповідальності, що передбачені абз. 5 ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (на моменту ухвалення спірних рішень про надання кредиту), неможливо покладати відповідальність на осіб, які взагалі не брали участь у засіданнях органів Банку, що приймають рішення про надання кредиту.

По-третє, серед переліку осіб, які брали участь в засіданні Правління Банку, позивачем вказано в якості відповідачів всіх учасників цього засідання, окрім ОСОБА_19 . Тобто, позивачем вибірково визначено суб`єктний склад відповідачів, що може вказувати на зменшення кількості осіб, які мають бути визначені відповідачами у цій справі, що призведене на покладання неправомірного додаткового фінансованого тягаря на інших учасників справи.

По-четверте, окрім вищенаведеного, як стверджує позивач, в забезпечення виконання зобов`язань оформлялись договори застави майнових прав за депозитними договорами ОСОБА_20 (акціонер Банку) та ОСОБА_11 (голова Спостережної ради), які в подальшому розірвано. Наведене, на думку позивача, прямо вказує на пов`язаність позичальника з власниками та керівниками Банку. Тобто, на переконання позивача, кредит видано пов`язаному позичальнику на неринкових умовах та без належного забезпечення та без мети його повернення, що завдало Банку та його кредиторам збитків.

З цього приводу суд звертає увагу, що позивачем не доведений той факт, що ТОВ «ЛЄМЄТРА ЛТД», яке є позичальником, є пов`язаною особою Банку. Саме по собі надання пов`язаними особами банку, зокрема ОСОБА_11 , забезпечення за кредитним договором, не свідчить про пов`язаність позичальника - ТОВ «ЛЄМЄТРА ЛТД». Це є виключно припущенням позивача.

Не враховуючи вищевикладене, суд звертає увагу, що у відповідності до абз. 1 ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльності» (в редакції на момент вчинення правочину; близька за змістом норма міститься і на момент звернення позивача із позовом до суду) угоди, що здійснюються з пов`язаними з банком особами (далі - пов`язані особи), не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із пов`язаними особами на умовах, сприятливіших за звичайні, визнаються судом недійсними з моменту їх укладення.

Тобто, якщо позивач вважав, що договір був укладений не неринкових умовах, то останній мав право звернутися з позовом до суду задля доведення того факту, що пов`язаним особам надано більш вигідні умови, аніж іншим позичальникам. Також позивач в межах такого окремого процесу мав і доводити, що ТОВ «ЛЄМЄТРА ЛТД» є пов`язаною особою Банку. Натомість, до матеріалів справи не представлено відомостей про звернення позивача із позовом до суду щодо визнання спірного договору на кредитну лінію (невідновлювальну) № 272 від 07 грудня 2009 року недійсним з моменту його укладення.

Отже, на переконання суду, позивачем не доведений факт того, що ТОВ «ЛЄМЄТРА ЛТД» є пов`язаною особою Банку. Також, позивачем не надано доказів визнання такого договору недійсним у зв`язку із тим, що він укладений на неринкових умовах з пов`язаною особою.

По-п`яте, відносно посилання позивача на той факт, що позичальник був неплатоспроможний, що підтверджується копією висновку щодо некредитоспроможності ТОВ «ЛЄМЄТРА ЛТД» (т. 2 а.с. 96), суд зазначає наступне. Скан-копія висновку представлена до суду в поганій якості, що не дозволяє дослідити зміст висновку за результатами аналізу позичальника.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що на момент укладання договору на кредитну лінію (невідновлювальну) № 272 від 07 грудня 2009 року спеціальне законодавство взагалі не передбачало відшкодування керівниками банку шкоди, завданої діями чи бездіяльністю таких осіб. Також, відповідальність за прийняття рішення про укладення договору покладається на ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які утрималися від голосування на засіданні Правління Банку. Не враховуючи цього, суд констатує про те, що сума заборгованості за цим кредитом покладається на осіб, які взагалі не брали участь ані в засіданні кредитного комітету, ані в засіданні Правління Банку ( ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ). І, навпаки, хоча ОСОБА_19 і брав участь у засіданні Правління Банку і голосував «За», однак позивач не визначив цю особу в якості відповідача у цій справі. Означене вказує на те, що заборгованість за цим кредитним договором покладається на осіб, які не брали участі у засіданнях органів Банку, однак навпаки не покладається на особу, яка голосувала на засіданні Правління Банку «За» прийняття рішення про надання кредиту. Також, позивачем не надано доказів того, що кредит наданий пов`язаній особі та про те, що договір був визнаний судом недійним.

Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов`язку із відшкодування шкоди за спірним правочином.

3.2.2. ВІДНОСНО ПОЗИЧАЛЬНИКА ТОВ «САЙФ-ЛО»

27 квітня 2011 року згідно із протоколом засідання кредитного комітету вирішено укласти договір з ТОВ «САЙФ-ЛО», що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. Головою кредитного комітету зазначений ОСОБА_11 , а членами « ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_1 , ОСОБА_21 » (мовою оригіналу - російська), що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

Означене рішення кредитного комітету затверджено протоколом засідання Правління № 51 від 27 квітня 2011 року, що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. В.о. голови правління вказаний ОСОБА_5 , а членами - ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» 4 особи, утрималися 2 особи, а саме - ОСОБА_2 і ОСОБА_4

27 квітня 2011 року між Банком, в особі заступника голови правління ОСОБА_1 , та ТОВ «САЙФ-ЛО» укладено договір на кредитну лінію (невідновлювальну) № 80 (т. 2 а.с. 98). За цим договором Банк зобов`язався надати кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 20 250 000,00 грн зі сплатою процентів за користування ним за ставкою 1% річних. Договір підписаний з обох сторін, що вказує на факт вчинення Банком такого правочину.

Як вбачається із матеріалів справи, в подальшому до договору внесено 28 змін, що були оформлені договорами про зміни (т. 2 а.с. 102 - 129). Зокрема, договорами про внесення змін поступово збільшено розмір кредитного ліміту до 23 000 000,00 грн, а також поступово збільшено річну процентну ставку до 7,5%. При цьому, за окремі періоди передбачалась сплата процентів у розмірі 24% річних, що підтверджується договором про зміни № 27 від 30 вересня 2013 року (т. 2 а.с. 128).

Як зазначає позивач, в забезпечення зобов`язань оформлялися договори застави майнових прав за депозитними договорами фізичних осіб, в тому числі ОСОБА_22 (акціонер Банку), ОСОБА_11 (голова спостережної ради), які в подальшому розривалися. 07.05.2014 року в заставу оформлено акції прості іменні ПАТ «БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ «КРЕДИТ СЕРВІС» в кількості 1667 шт номінальною вартістю 1000,00 грн за 1 шт та заставою вартістю 25 005 000,00 грн, що в 15 разів перевищувало номінальну вартість акцій. Разом із цим, фінансові показники ПАТ «Бюро кредитних історій «Кредит Сервіс», на думку позивача, вказували на неплатоспроможність емітента.

Таким чином, на думку позивача, кредит видано пов`язаному позичальнику на неринкових умовах та без належного забезпечення, що в кінцевому рахунку і призвело до непогашення цього кредиту та завдання Банку та його кредиторам збитків.

З цього приводу суд зазначає наступне.

По-перше, як стверджує позивач, кредит видано без належного забезпечення, що і призвело до непогашення цього кредиту. Однак, суд не може погодитися із даним твердженням, з огляду на наступне.

Згідно із протоколом засідання кредитного комітету від 27.04.2011 року, вирішено надати ТОВ «САЙФ-ЛО» кредит під заставу майнових прав з відстроченням надання до 25.05.2011 року. 26 травня 2011 року прийнято рішення кредитного комітету про продовження ТОВ «САЙФ-ЛО» строку на надання в заставу майнових прав до 23.06.2011 року. 31 травня 2011 року між Банком та ТОВ «РУБІКОН ІНПРОМ ГРУП» укладено договір застави майнових прав № 80/1 із заставною вартістю майнових прав за договором поставки № 67/11-96 від 16.05.2011 року у розмірі 71 000 000,00 грн. (т. 2 а.с. 137-145). Також, 29 липня 2011 року між ОСОБА_22 та Банком укладено договір застави майнових прав № 80/1, а саме: право вимоги щодо повернення 4 150 000,00 грн на умовах депозитного договору. Також укладалася ще низка договорів застави майнових прав, що містяться в матеріалах справи.

Тобто, з аналізу матеріалів справи вбачається, що після укладання договору на кредитну лінію (невідновлювальну) № 80 від 27.04.2011 року Банку передано в якості забезпечення декілька майнових прав, що перевищують суму кредиту, а отже не можна прийти до висновку, що кредит видано без належного забезпечення.

По-друге, окрім вищенаведеного, як стверджує позивач, в забезпечення виконання зобов`язань оформлялись договори застави майнових прав за депозитними договорами ОСОБА_22 (акціонер Банку) та ОСОБА_11 (голова Спостережної ради), які в подальшому розірвано. Наведене, на думку позивача, прямо вказує на пов`язаність позичальника з власниками та керівниками Банку. Тобто, на переконання позивача, кредит видано пов`язаному позичальнику на неринкових умовах та без належного забезпечення, що завдало Банку та його кредиторам збитків.

З цього приводу суд звертає увагу, що позивачем не доведений той факт, що ТОВ «САЙФ-ЛО» є пов`язаною особою Банку. Саме по собі надання пов`язаними особами банку, зокрема ОСОБА_11 , забезпечення за кредитним договором, не свідчить про пов`язаність позичальника - ТОВ «САЙФ-ЛО». Це є виключно припущенням позивача.

Не враховуючи вищевикладене, суд звертає увагу, що у відповідності до абз. 1 ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльності» (в редакції на момент вчинення правочину; близька за змістом норма міститься і на момент звернення позивача із позовом до суду) угоди, що здійснюються з пов`язаними з банком особами (далі - пов`язані особи), не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із пов`язаними особами на умовах, сприятливіших за звичайні, визнаються судом недійсними з моменту їх укладення.

Тобто, якщо позивач вважав, що договір був укладений не неринкових умовах, то останній мав право звернутися з позовом до суду задля доведення того факту, що пов`язаним особам надано більш вигідні умови, аніж іншим позичальникам. Також, позивач в межах такого окремого процесу мав і доводити, що ТОВ «САЙФ-ЛО» є пов`язаною особою Банку. Натомість, до матеріалів справи не представлено відомостей про звернення позивача із позовом до суду щодо визнання спірного договору договір на кредитну лінію (невідновлювальну) № 80 від 27.04.2011 недійсним з моменту його укладення.

Отже, на переконання суду, позивачем не доведений факт того, що ТОВ «САЙФ-ЛО» є пов`язаною особою Банку. Також, позивачем не надано доказів визнання такого договору недійсним у зв`язку із тим, що він укладений не неринкових умовах з пов`язаною особою.

По-третє, як слушно зазначав адвокат Котляр А.О., під час голосування 27.04.2011 року на засіданні Правління Банку ОСОБА_4 та ОСОБА_2 утрималися від голосування за надання кредитної лінії цьому позичальнику. Тобто, в чому полягає протиправність дій ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо укладання спірного правочину є недоведеним.

Водночас, відносно посилання позивача на той факт, що 07.05.2014 року в заставу оформлені акції прості іменні ПАТ «БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ «КРЕДИТ СЕРВІС» в кількості 1667 шт. номінальною вартістю 1000,00 грн за 1 шт. та заставною вартістю 25 005 000,00 грн, хоча фінансові показники ПАТ «БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ «КРЕДИТ СЕРВІС» вказували на неплатоспроможність емітента.

В матеріалах справи міститься звіт про оцінку заставного майна (цінних паперів) в ретроспективі - на дату ухвалення рішення про оформлення їх в заставу АТ «Банк «Золоті ворота» від 07 листопада 2022 року. Відповідно до цього звіту вартість пакету акцій у сукупності складає 519 474,20 грн, хоча заставна їх вартість за відповідним договором складала 25 005 000,00 грн. При цьому, з аналізу фінансових документів оцінювач надає висновок, що протягом 2010-2012 роки товариством не вело операційної діяльності, щороку отримувало збитки. За результатами діяльності у 2013 році товариство отримало 6 тис. грн прибутку при валюті балансу 101 745 тис. грн., що є мізерним показником і свідчить про неефективну діяльність товариства. Податок на прибуток протягом 2010-2013 роки товариство жодного разу не сплачувало. Протягом 2010-2013 роки товариство не нараховувало та не сплачувало дивіденди. Фактично товариство майже не має основних засобів, ні власних, ні орендованих, які б забезпечили здійснення операційної діяльності компанії. Даний фактор є одним з показників фіктивності товариства. Висновок підписаний оцінювачем ОСОБА_23 , яка включена до Державного реєстру «Оцінювачі», що міститься на сайті Фонду державного майна України. Щодо посилання адвоката Котляра А.О. на той факт, що звіт про оцінку мав бути підданий рецензуванню, суд зазначає наступне. Відповідно до абз. 3 ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов`язковим. Водночас, такий звіт про оцінку не погоджується, затверджується чи приймається позивачем. Фонд отримав на замовлення означений звіт та використав його в якості доказу у справі без погодження, затвердження або прийняття.

Таким чином, означений звіт є належним та допустимим доказом щодо оцінки цінних паперів ПАТ «БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ «КРЕДИТ СЕРВІС».

Водночас, в матеріалах справи відсутнє рішення кредитного комітету чи правління Банку з приводу вирішення питання про укладання договору застави цих цінних паперів. Однак, договір застави акцій № 5 від 07 травня 2014 року підписаний зі сторони Банку В.В. Дубровіним.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено факт укладання договору без належного забезпечення. Однак, судом встановлено, що Банком неналежним чином проведено оцінку заставного майна - цінних паперів ПАТ «БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ «КРЕДИТ СЕРВІС». При цьому, суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб`єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не представлено до матеріалів справи. В свою чергу, суд констатує про те, що договір підписаний з боку ОСОБА_1 . Окрім цього, відповідальність за прийняття рішення про укладення договору покладається на ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які утрималися від голосування на засіданні Правління Банку, однак на них позивачем покладається сума заборгованості за цим кредитом. Також, позивачем не надано доказів того, що кредит наданий пов`язаній особі та про те, що договір був визнаний судом недійним.

Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов`язку із відшкодування шкоди за спірним правочином.

3.2.3. ВІДНОСНО ПОЗИЧАЛЬНИКА ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПЛАТІЖНИЙ ЦЕНТР»

19 лютого 2014 року згідно із випискою з протоколу засідання кредитного комітету вирішено надати кредит ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПЛАТІЖНИЙ ЦЕНТР» у формі овердрафта з лімітом 2 000 000,00 грн строком на 1 місяць без забезпечення (т. 6 а.с. 221). Головою комісії вказаний ОСОБА_11 , а членами комітету « ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 » (мовою оригіналу російська), що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

Як стверджує сам позивач, рішення правління Банку про затвердження вказаного рішення кредитного комітету в нього відсутнє (аркуш 10 додаткових пояснень вх. № 10938 від 30.09.2022 року), що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. Головою кредитного комітету вказаний ОСОБА_11 , а членами комітету « ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 » (мовою оригіналу - російська), що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

19 лютого 2014 року між Банком та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПЛАТІЖНИЙ ЦЕНТР» укладено договір про надання кредиту за овердрафтом № 29 (т. 6 а.с. 214). За цим Договором Банк зобов`язався надати позичальникові кредит у формі овердрафта в сумі 2 000 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 24% річних. Договір підписаний з обох сторін, що вказує на факт вчинення Банком такого правочину.

В подальшому, до договору вносилися зміни з урахуванням яких Банк надає кредит у формі овердрафта в сумі 37 000 000,00 грн строком до 02.03.2015 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 8% річних (ставку встановлено з 05.03.2014 року, в період з 01.04.2014 року до 16.05.2014 року діяла ставка 6,5% річних; т. 6 а.с. 220).

Позивач зазначає, що 30.04.2014 року в заставу оформлено майнові права ТОВ «Фінансова компанія «ПЛАТІЖНИЙ ЦЕНТР» щодо повернення Банком 6 090 000,00 грн по депозитному договору, а з 16.05.2014 року розмір забезпечення збільшено до 14 640 000,00 грн. Цілком очевидно, що депозит в розмірі 14 640 000,00 грн не міг забезпечити повернення кредиту в розмірі 37 000 000,00 грн, а також оплату відсотків по цьому кредиту. Таким чином, на думку позивача, кредит видано на неринкових умовах та без належного забезпечення, що в кінцевому рахунку і призвело до непогашення цього кредиту та завдання Банку та його кредиторам збитків.

З цього приводу суд зазначає наступне.

У cправі № 910/7305/21 Верховний Суд зазначив, що посадові особи органів АТ несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. При цьому, Верховний Суд в постанові ВС від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 зазначив, що члени кредитного комітету, які не входили до складу правління, є посадовими особами АТ.

16 травня 2014 року, згідно із випискою з протоколу засідання кредитного комітету, вирішено збільшити ліміт до 37 000 000,00 грн, встановити процентну ставку 8% річних під заставу майнових прав на депозит в сумі 14 640 000,00 грн, що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. Головою кредитного комітету вказаний ОСОБА_11 , а членами кредитного комітету « ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 » (мовою оригіналу - російська), що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

Тобто, на засіданні кредитного комітету ( ОСОБА_11 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ) від 16.05.2014 року погоджено збільшення позичальнику ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПЛАТІЖНИЙ ЦЕНТР» кредитного ліміту до 37 000 000,00 грн під заставу майнових прав на депозит у розмірі 14 640 000,00 грн.

Означене рішення кредитного комітету затверджене на засіданні правління Банку, що підтверджується протоколом № 46 від 16 травня 2014 року, що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. В.о. голови правління вказаний ОСОБА_6 , а членами правління ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Результат голосування «За» 2 особи, утрималися ОСОБА_4 та ОСОБА_2

16 травня 2014 року до договору застави майнових прав № 29/1 від 30 квітня 2014 року внесені зміни договором про зміни № 1, яким передбачено заставу майнових прав на депозит у розмірі 14 640 000,00 грн.

З цього приводу, суд зазначає, що очевидним є той факт, що не забезпечує в повній мірі виконання зобов`язання з повернення кредиту у розмірі 37 000 000,00 грн депозит на суму 14 640 000,00 грн. Таке забезпечення можливо лише частково покривати суму наданого кредиту, але не в змозі забезпечити виконання зобов`язання з повернення всієї суми за договором про надання кредиту у формі овердрафту.

Окрім цього, суд також вважає неправомірним та необґрунтовано ризикованим надання кредиту у формі овердрафту в розмірі 2 000 000,00 грн без будь-якого забезпечення, рішення про яке оформлено протоколом засідання кредитного комітету від 19.02.2014 року.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що дії ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_3 перешкоджали інтересам Банку. Однак, встановити розмір збитків, що завданий цими відповідачами не передбачається за можливе, адже не представлені відомості щодо руху коштів за цим кредитним договором. При цьому, позивач зазначає у додаткових поясненнях (вх. № 10938 від 30 вересня 2022 року), що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 року у справі № 922/583/13 встановлено факт неповернення кредиту та наявність заборгованості у загальному розмірі 38 409 238,72 грн. При цьому, на 2 аркуші цих пояснень зазначено, що сума заборгованості, списана у збиток, складає 86 790 744,49 грн. При цьому, на 8 аркуші позову відносно ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПЛАТІЖНИЙ ЦЕНТР» вказана сума заборгованості у розмірі 70 359 045,10 грн.

Тобто, самим позивачем у своїх документами незрозуміло визначено суму заборгованості за договором про надання кредиту за овердрафтом № 29 від 19.02.2014 року.

Крім того, як слушно зазначав адвокат Котляр А.О., під час голосування 16.05.2014 року на засіданні Правління Банку ОСОБА_4 та ОСОБА_2 утрималися від голосування за збільшення кредитної лінії цьому позичальнику із зменшеним розміром застави. Тобто, в чому полягає протиправність дій ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо укладання спірного правочину є недоведеним. Аналогічно незрозуміло в чому полягає протиправність дій/бездіяльності ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , адже ці особи взагалі не брали участі ані у засіданні кредитного комітету від 16 травня 2014 року, ані у засіданні Правління Банку від 16 травня 2014 року. Тобто, неможливо покладати відповідальність на осіб, які взагалі не брали участь у засіданнях органів Банку, що приймають спірне рішення.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_3 діяли не в інтересах Банку коли приймали рішення про збільшення кредитного ліміту із майже вдвічі меншим забезпеченням виконання зобов`язань. Однак, встановити точний розмір збитків від таких дій не вбачається за можливе, адже позивачем не представлено рух коштів за цим договором. Крім того, в матеріалах справи містяться 3 різні суми заборгованості за цим Договором.

Також, відповідальність за прийняття рішення про укладення договору покладається на ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які утрималися від голосування на засіданні Правління Банку. Невраховуючи цього, суд констатує про те, що відповідальність покладається на осіб, які взагалі не брали участь ані в засіданні кредитного комітету, ані в засіданні Правління Банку ( ОСОБА_5 , ОСОБА_7 ). Означене вказує на те, що заборгованість за цим кредитним договором покладається на осіб, які не брали участі у засіданнях органів Банку.

Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов`язку із відшкодування шкоди за спірним правочином.

3.2.4. ВІДНОСНО ПОЗИЧАЛЬНИКА ТОВ «СКІФ-2011»

27 березня 2013 року, згідно із випискою з протоколу засідання кредитного комітету, вирішено надати ТОВ «СКІФ-2011» кредит у формі не відновлювальної кредитної лінії, що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. Головою цього кредитного комітету вказаний ОСОБА_11 , а членами кредитного комітету: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

03 квітня 2014 укладено договір на кредитну лінію (невідновлювальну) № 50 (т. 2 а.с. 218 - 222). За цим Договором Банк зобов`язався надати позичальнику кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 42 050 000,00 грн зі сплатою процентів у розмірі 24% річних. Договір підписаний з обох сторін, що вказує на факт вчинення Банком такого правочину.

В подальшому до кредитного договору внесено зміни з урахуванням яких строком повернення кредиту визначено 11.03.2015 року, а проценти за користування кредитом знижено з 08.04.2014 року до 6,5% річних.

Як зазначає позивач, кредитні кошти надано без забезпечення, за наявності висновку про неплатоспроможність позичальника (т. 2 а.с. 227). 23.04.20214 року в заставу оформлено акції прості іменні ПАТ «БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ «КРЕДИТ СЕРВІС» в кількості 3334 шт номінальною вартістю 1000,00 грн за 1 шт. та заставною вартістю 50 100 000,00 грн., що в 15 разів перевищувало номінальну вартість акцій.

З цього приводу суд зазначає наступне.

В матеріалах справи міститься звіт про оцінку заставного майна (цінних паперів) в ретроспективі - на дату ухвалення рішення про оформлення їх в заставу АТ «Банк «Золоті ворота» від 07 листопада 2022 року. Відповідно до цього звіту вартість пакету акцій у сукупності складає 519 474,20 грн, хоча заставна їх вартість за відповідним договором складала 25 005 000,00 грн. При цьому, з аналізу фінансових документів оцінювач надає висновок, що протягом 2010-2012 роки товариство не вело операційної діяльності, щороку отримувало збитки. За результатами діяльності у 2013 році товариство отримало 6 тис. грн прибутку при валюті балансу 101 745 тис. грн., що є мізерним показником і свідчить про неефективну діяльність товариства. Податок на прибуток протягом 2010-2013 роки товариство жодного разу не сплачувало. Протягом 2010-2013 роки товариство не нараховувало та не сплачувало дивіденди. Фактично товариство майже не мало основних засобів, ні власних, ні орендованих, які б забезпечили здійснення операційної діяльності компанії. Даний фактор є одним з показників фіктивності товариства. Висновок підписаний оцінювачем ОСОБА_23 , яка включена до Державного реєстру «Оцінювачі», що міститься на сайті Фонду державного майна України. Щодо посилання адвоката Котляра А.О. на той факт, що звіт про оцінку мав бути підданий рецензуванню, суд зазначає наступне. Відповідно до абз. 3 ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов`язковим. Водночас, такий звіт про оцінку не погоджується, затверджується чи приймається позивачем. Фонд отримав на замовлення означений звіт та використав його в якості доказу у справі без погодження, затвердження або прийняття.

Таким чином, означений звіт є належним та допустимим доказом щодо оцінки цінних паперів ПАТ «БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ «КРЕДИТ СЕРВІС».

Водночас, в матеріалах справи відсутнє рішення кредитного комітету чи правління Банку з приводу вирішення питання про укладання договору застави цих цінних паперів. Однак, договір застави акцій № 3 від 23 квітня 2014 року підписаний зі сторони Банку В.В. Дубровіним.

При цьому, неможливо встановити точний розмір збитків по цьому правочину. Суд звертає увагу, що у позові сума заборгованості за цим позичальником вказана у розмірі 77 842 614,38 грн, у додаткових поясненнях зазначається, що за рішенням суду стягнуто 43 451 068,98 грн (справа № 922/577/15), а списано у збиток Банку 95 640 903,92 грн.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено факт укладання договору без належного забезпечення. Однак, судом встановлено, що Банком неналежним чином проведено оцінку заставного майна - цінних паперів ПАТ «БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ «КРЕДИТ СЕРВІС». При цьому, суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб`єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не представлено до матеріалів справи. В свою чергу, суд констатує про те, що договір підписаний з боку В.В. Дубровіна. Крім того, не можна встановити точний розмір збитків, адже позивачем не надано руху коштів по цьому кредитному договору, а в матеріалах справи містяться 3 різні показники заборгованості за цим кредитним договором.

Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов`язку із відшкодування шкоди за спірним правочином.

3.2.5. ВІДНОСНО ПОЗИЧАЛЬНИКА ТОВ «АВТОЕНЕРГІЯ 7»

06 жовтня 2010 року, згідно із випискою з протоколу засідання кредитного комітету, вирішено відкрити кредитну лінію (невідновлювальну) для ТОВ «АЕН 7» у розмірі 17 000 000,00 грн за ставкою 24,00% річних (т. 2 а.с.154), що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. Головою цього кредитного комітету вказаний ОСОБА_11 , а членами кредитного комітету: « ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_1 , ОСОБА_17 » (мовою оригіналу - російська), що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

06 жовтня 2010 року, як вбачається із витягу з протоколу спільного засідання Спостережної ради та Правління Банку № 42/1, затверджено вищезазначене рішення кредитного комітету, що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину (т. 2 а.с. 152). На засіданні присутні від спостережної ради: президент ОСОБА_11 , члени спостережної ради: ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_22 , ОСОБА_20 , а від правління присутні: в.о. голови правління ОСОБА_5 та члени правління: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

21 жовтня 2010 року між Банком, в особі заступника голови правління Дубровіна Віталія Валентиновича, та ТОВ «АВТОЕНЕРГІЯ 7» укладено договір на кредитну лінію (невідновлювальну) № 198 (т. 2 а.с. 186). За цим договором Банк зобов`язався надати кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 17 000 000,00 грн, а за умови повного погашення заборгованості за договором № 234 про надання кредиту за овердрафтом від 05.10.2009, Банк зобов`язався надати кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 18 000 000,00 грн зі сплатою процентів за користування ним за ставкою 24% річних. Договір підписаний з обох сторін, що вказує на факт вчинення Банком такого правочину.

Як вбачається із матеріалів справи, в подальшому до договору внесено 4 зміни, що оформлені договорами про зміни (т. 2 а.с. 190 - 193). Зокрема, договорами про внесення змін поступово поступово зменшено річну процентну ставку до 8%.

Позивач зазначає, що 13.04.2011 року Господарським судом Харківської області порушено провадження у справі № 523/2604/11 про банкрутство позичальника. Також, в забезпечення виконання зобов`язань оформлявся договір застави майнових прав Вишневського Вадима (акціонер Банку) за депозитним договором, який в подальшому розірвано. Наведене, на думку позивача, прямо вказує на пов`язаність позичальника з власниками Банку. Крім того, в заставу надано майнові права на корисну модель (спосіб приготування сумішевого моторного біопалива), заставною вартістю 57 512 390,00 грн, проте Банк своїм правом застави не скористався.

Таким чином, на думку позивача, кредит видано пов`язаній компанії на неринкових умовах і без мети його повернення, що призвело до завдання Банку та його кредиторам збитків. На переконання позивача, керівництво Банку не провело належної перевірки платоспроможності позичальника та не врахувало існуючі ризики, пов`язані із таким кредитуванням, або свідомо їх проігнорувало.

З цього приводу суд зазначає наступне.

По-перше, позивач вважає, що ТОВ «АВТОЕНЕРГІЯ 7» є пов`язаною особою Банку, адже в забезпечення виконання зобов`язань оформлявся договір застави майнових прав ОСОБА_26 (акціонер Банку) за депозитним договором, який в подальшому розірвано.

Суд звертає увагу, що визначення терміну «пов`язана особа» чітко закріплено в Законі України «Про банки та банківську діяльність», в абз. 2 ст. 52 якого вказано, що для цілей цього Закону пов`язаними особами є: 1) керівники банку; 2) власники істотної участі в банку; 3) близькі родичі, чоловік, жінка, діти, батьки будь-якої особи, що зазначені в пунктах 1 і 2; 4) афілійовані особи банку, керівники і власники істотної участі в афілійованих особах, а також їх близькі родичі.

Позивачем не надано жодного доказу того, що ТОВ «АВТОЕНЕРГІЯ 7» підпадає під один із вищенаведених критеріїв, що вказує не необґрунтованість його (позивача) позиції. При цьому, в матеріалах справи дійсно міститься договір застави майнових прав № 198/2 (т. 2 а.с. 207-209), який укладений між Банком та Вишневським Вадимом в забезпечення виконання зобов`язань за описаним кредитним договором. Однак, ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність» не передбачено заборону надання пов`язаними особами Банку забезпечення за кредитними договорами, що укладені з Банком.

Тобто, позивач не надав докази того, що ТОВ «АВТОЕНЕРГІЯ 7» є пов`язаною особою Банку.

По-друге, позивач посилається на той факт, що кредит виданий на неринкових умовах.

Суд зазначає, що 21 жовтня 2010 року кредит наданий під 24% річних, а лише 14 лютого 2011 року відсоткова ставка змінена на 17% річних, а 01 квітня 2011 року змінена до 8% річних. Водночас, кожного разу рішення про зменшення відсоткової ставки оформлювалося відповідними документами, зокрема: протоколом засідання кредитного комітету від 14.02.2011 року та протоколом засідання правління Банку від 14.02.2011 року щодо зменшення відсотку до 17% річних; протоколом правління Банку № 38 щодо зменшення відсотку до 8% річних.

Тобто, сам факт зменшення відсоткової ставки за кредитним договором не може свідчити про порушення Банком вимог банківського законодавства.

Не враховуючи вищевикладене, суд звертає увагу, що у відповідності до абз. 1 ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльності» (в редакції на момент вчинення правочину; близька за змістом норма міститься і на момент звернення позивача із позовом до суду) угоди, що здійснюються з пов`язаними з банком особами (далі - пов`язані особи), не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із пов`язаними особами на умовах, сприятливіших за звичайні, визнаються судом недійсними з моменту їх укладення.

Тобто, якщо позивач вважав, що договір був укладений не неринкових умовах, то останній мав право звернутися з позовом до суду задля доведення того факту, що пов`язаним особам надано більш вигідні умови, аніж іншим позичальникам. Також, позивач в межах такого окремого процесу мав і доводити, що ТОВ «АВТОЕНЕРГІЯ 7» є пов`язаною особою Банку. Натомість, до матеріалів справи не представлено відомостей про звернення позивача із позовом до суду щодо визнання спірного договору на кредитну лінію (невідновлювальну) № 198 від 21 жовтня 2010 року недійсним з моменту його укладення.

По-третє, відповідно до абз. 5 ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (на момент ухвалення спірних рішень про надання кредиту) власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених структурних підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність згідно із законами України. Згідно із ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» істотна участь - пряме або опосередковане, самостійно або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи. У відповідності до абз 1 ст. 42 Закону України «Про банки та банківську діяльність» керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених структурних підрозділів банку.

Відповідно до абз. 5, 6 ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (на моменту звернення з позовом до суду) пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

Тобто, відповідальність власників істотної участі або керівників банку на момент прийняття спірних рішень про укладання договору (06.10.2010 року) обмежувалась виключно випадками: 1) фіктивного банкрутства; 2) доведення до банкрутства; 3) приховування стійкої фінансової неспроможності банку. З означених підстав позивачем не ставиться питання про стягнення із відповідачів шкоди.

Щодо Закону України «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб», то на момент ухвалення спірних рішень про надання кредиту взагалі діяв закон № 2740-III від 20.09.2001, який втратив чинність 21.09.2012 року. Означений закон на момент ухвалення спірних рішень про надання кредиту взагалі не передбачав відповідальність членів кредитних комітетів чи правління банку за завдання шкоди Банку.

Таким чином, подальший аналіз дат обрання / призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників Банку чи власників істотної участі; факти протиправної поведінки відповідачів; чи наявні збитки від цього правочину не підлягають дослідженню, адже позивачем не визначено в якості підстав позову здійснення відповідачами фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку.

Означене вже самостійно свідчить про відсутність підстав для покладання на відповідачів збитків за спірним правочином.

По-четверте, не враховуючи вищенаведене, суд звертає увагу, що рішення про зменшення процентних ставок ухвалювалося не повним складом відповідачів у справі. Так, як вбачається із протоколу засідання правління Банку № 16 від 14.02.2011 року, яким зменшено процентну ставку до 17% річних, участь брали: в.о. голови правління: Штагер В.І. та члени правління: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (т. 2 а.с. 198). При цьому, за результатами голосування, голосувати «За» - 3 особи, а утрималися ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Тобто, в чому полягає протиправність дій ОСОБА_5 та ОСОБА_4 щодо укладання спірного правочину є недоведеним. Аналогічно незрозуміло в чому полягає протиправність дій/бездіяльності ОСОБА_3 , адже він взагалі не брав участі ані у засіданні кредитного комітету від 14 лютого 2011 року, ані у засіданні Правління Банку від 14 лютого 2011 року, квітня 2011 року. Також, на засіданні Правління Банку від квітня 2011 року (т. 2 а.с. 199) від голосування про зменшення процентної ставки утрималась ОСОБА_2 .

Тобто, не враховуючи відсутність підстав для відповідальності, що передбачені абз. 5 ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (на моменту ухвалення спірних рішень про надання кредиту), неможливо покладати відповідальність на осіб, які взагалі не брали участь у засіданнях органів Банку, що приймають рішення про надання кредиту, або утрималися від голосування. Тобто, не можна покладати на всіх відповідачів у справі солідарну відповідальність за цим кредитом по якому заборгованість складає 18 707 336,14 грн, адже це є неправомірним. Не може бути відшкодована шкода особою, яка своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю їх не завдавала.

По-п`яте, щодо посилання позивача на те, що 13.04.2011 року Господарським судом Харківської області порушено провадження у справі № 523/2604/11 про банкрутство позичальника, суд звертає увагу на наступне.

В момент прийняття рішення про надання кредиту (06 жовтня 2010 року) ще не існувало ухвали Господарського суду Харківської області від 13.04.2011 року про порушення справи про банкрутство. Тобто, на засіданні кредитного комітету чи правління Банку не міг бути врахований документ, якого не існувало.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що на момент укладання договору на кредитну лінію (невідновлювальну) № 198 від 21 жовтня 2010 року спеціальне законодавство взагалі не передбачало відшкодування керівниками банку шкоди, завданої діями чи бездіяльністю таких осіб. Також, відповідальність за прийняття рішення про укладення договору покладається на ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , які утрималися від голосування на засіданні Правління Банку. Невраховуючи цього, суд констатує про те, що сума заборгованість за цим кредитом покладається на осіб, які взагалі не брали участь ані в засіданні кредитного комітету, ані в засіданні Правління Банку ( ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ). Означене вказує на те, що заборгованість за цим кредитним договором покладається на осіб, які не брали участі у засіданнях органів Банку. Також, позивачем не надано доказів того, що кредит наданий пов`язаній особі та про те, що договір був визнаний судом недійним.

Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов`язку із відшкодування шкоди за спірним правочином.

3.2.6. ВІДНОСНО ПОЗИЧАЛЬНИКА ТОВ «СОЮЗ ЛТД»

07 листопада 2007 року згідно із протоколом засідання кредитного комітету, вирішено надати кредит ТОВ «СОЮЗ ЛТД», що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. Головою цього кредитного комітету визначений ОСОБА_22 , а членами « ОСОБА_24 , ОСОБА_14 , ОСОБА_27 , ОСОБА_16 , ОСОБА_28 , ОСОБА_1 » (мовою оригіналу - російська), що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

Як зазначив сам позивач у додаткових поясненнях (вх. № 10938 від 30.09.2022 року), протоколи Правління Банку по цьому кредиту у нього відсутні.

14 листопада 2007 року між Банком та ТОВ «СОЮЗ ЛТД» укладено договір на мультивалютну кредитну лінію № 56/07U (т. 6 а.с. 229). За цим договором Банк зобов`язався надати позичальнику кредит у рамках мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з максимальною сумою заборгованості 7 070 000,00 грн зі ставкою 21% річних у гривні та 15,5% річних у доларах США. Договір підписаний з обох сторін, що вказує на факт вчинення Банком такого правочину.

Як вбачається із матеріалів справи, в подальшому до договору внесено 6 змін, що були оформлені договорами про зміни (т. 6 а.с. 233 - 241). Зокрема, договорами про зміни збільшено кредитний ліміт до 1 400 000 доларів США.

Як стверджує позивач, кредит надавався на погашення кредиторської заборгованості, рефінансування боргу, та з оформленням в наступну іпотеку нерухомого майна, що вже перебувало в іпотеці АКБ «ТАС-Комерцбанк». Також, в забезпечення виконання зобов`язань по кредиту оформлявся договір застави майнових прав на депозит ОСОБА_29 , який в подальшому розірвано. Позивач зазначає, що кредит видано без належного забезпечення, що призвело до неможливості повернути видані кошти та призвело до завдання Банку та його кредиторам збитків.

З цього приводу суд зазначає наступне.

По-перше, відповідно до абз. 3 ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (на момент ухвалення спірних рішень про надання кредиту) учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Відповідно до абз. 5, 6 ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (на моменту звернення з позовом до суду) пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

Тобто, відповідальність власників істотної участі або керівників банку на момент укладання спірного договору (14.11.2007 року) взагалі не передбачалась.

Щодо Закону України «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб», то на момент ухвалення спірних рішень про надання кредиту взагалі діяв закон № 2740-III від 20.09.2001, який втратив чинність 21.09.2012 року. Означений закон на момент ухвалення спірного рішення про надання кредиту взагалі не передбачав відповідальність членів кредитних комітетів за завдання шкоди Банку.

Таким чином, подальший аналіз дат обрання / призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників Банку чи власників істотної участі; факти протиправної поведінки відповідачів; чи наявні збитки від цього правочину не підлягають дослідженню через відсутність у членів кредитного комітету відповідальності за збитки, завдані Банку.

Означене вже самостійно свідчить про відсутність підстав для покладання на відповідачів збитків за спірним правочином.

По-друге, не враховуючи вищевикладеного, як вбачається із протоколу засідання кредитного комітету від 07.11.2007 року, участь у його засідання брали: ОСОБА_22 (голова комітету), а членами « ОСОБА_24 , ОСОБА_14 , ОСОБА_27 , ОСОБА_16 , ОСОБА_28 , ОСОБА_1 » (мовою оригіналу - російська). При цьому, ОСОБА_22 (голова комітету) та « ОСОБА_24 , ОСОБА_27 , ОСОБА_16 , ОСОБА_28 » (мовою оригіналу - російська) не визначені позивачем в якості відповідачів у справі з невідомих причин, хоча, ці особи брали участь у засіданні кредитного комітету та голосували «За» видачу відповідного кредиту.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що на момент укладання договору на кредитну лінію (невідновлювальну) № 56/07U від 14 листопада 2007 року спеціальне законодавство взагалі не передбачало відшкодування пов`язаними особами банку шкоди, завданої діями чи бездіяльністю таких осіб. Також, відповідальність за прийняття рішення про укладення договору покладається лише на ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , хоча й інші особі голосували «За» видачу кредиту.

Невраховуючи цього, суд констатує про те, що сума заборгованість за цим кредитом покладається на осіб, які взагалі не брали участь в засіданні кредитного комітету, а саме на: ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Означене вказує на те, що заборгованість за цим кредитним договором покладається на осіб, які не брали участі у засіданнях органів Банку.

Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов`язку із відшкодування шкоди за спірним правочином.

3.2.7. ВІДНОСНО ПОЗИЧАЛЬНИКА ТОВ ФІРМА «ЭКСПРЕСС»

02 жовтня 2013 року, згідно із протоколом засідання кредитного комітету, вирішено відкрити кредитну лінію для ТОВ ФІРМА «ЭКСПРЕСС», що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. Головою кредитного комітету вказаний ОСОБА_11 , а членами комітету: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

02 жовтня 2013 року, згідно із витягом з протоколу засідання правління Банку № 105, вирішено затвердити вищезазначене рішення кредитного комітету, що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. В.о. голови правління вказаний ОСОБА_5 , а членами є ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

03 жовтня 2013 між Банком та ТОВ ФІРМА «ЭКСПРЕСС» укладено договір на кредитну лінію (відновлювальну) № 174 (т. 6 а.с. 192-195). За цим договором Банк зобов`язався надати позичальнику кредит у рамках відновлювальної кредитної лінії з максимальною сумою заборгованості у розмірі 23 540 000,00 грн зі сплатою 8% річних. Договір підписаний з обох сторін, що вказує на факт вчинення Банком такого правочину.

В подальшому до кредитного договору внесено зміни з урахуванням яких Банк надає кредит у рамках відновлювальної кредитної лінії з максимальною сумою заборгованості за нею 28 500 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 9,5% річних (ставка діяла з 19.05.2014 року).

Позивач зазначає, що кредитні кошти надано без забезпечення і лише 31.10.2013 в забезпечення кредиту оформлено заставу майнових прав на кошти ОСОБА_30 , розміщені на депозиті в сумі 1 800 000,00 грн, але 07.05.2014 року договір застави майнових прав розірвано та в заставу оформлено акції компанії ПАТ «БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ «КРЕДИТ СЕРВІС».

З цього приводу суд зазначає наступне.

В матеріалах справи міститься звіт про оцінку заставного майна (цінних паперів) в ретроспективі - на дату ухвалення рішення про оформлення їх в заставу АТ «Банк «Золоті ворота» від 07 листопада 2022 року. Відповідно до цього звіту вартість пакету акцій у сукупності складає 519 474,20 грн, хоча заставна їх вартість за відповідним договором складала 25 005 000,00 грн. При цьому, з аналізу фінансових документів оцінювач надає висновок, що протягом 2010-2012 роки товариство не вело операційної діяльності, щороку отримувало збитки. За результатами діяльності у 2013 році товариство отримало 6 тис. грн прибутку при валюті балансу 101 745 тис. грн., що є мізерним показником і свідчить про неефективну діяльність товариства. Податок на прибуток протягом 2010-2013 роки товариство жодного разу не сплачувало. Протягом 2010-2013 роки товариство не нараховувало та не сплачувало дивіденди. Фактично товариство майже не мало основних засобів, ні власних, ні орендованих, які б забезпечили здійснення операційної діяльності компанії. Даний фактор є одним з показників фіктивності товариства. Висновок підписаний оцінювачем ОСОБА_23 , яка включена до Державного реєстру «Оцінювачі», що міститься на сайті Фонду державного майна України. Щодо посилання адвоката Котляра А.О. на той факт, що звіт про оцінку мав бути підданий рецензуванню, суд зазначає наступне. Відповідно до абз. 3 ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов`язковим. Водночас, такий звіт про оцінку не погоджується, затверджується чи приймається позивачем. Фонд отримав на замовлення означений звіт та використав його в якості доказу у справі без погодження, затвердження або прийняття.

Таким чином, означений звіт є належним та допустимим доказом щодо оцінки цінних паперів ПАТ «БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ «КРЕДИТ СЕРВІС».

Водночас, в матеріалах справи відсутнє рішення кредитного комітету чи правління Банку з приводу вирішення питання про укладання договору застави цих цінних паперів. Однак, договір застави акцій № 4 від 07 травня 2014 року підписаний зі сторони Банку В.В. Дубровіним.

При цьому, неможливо встановити точний розмір збитків по цьому правочину. Суд звертає увагу, що у позові сума заборгованості за цим позичальником вказана у розмірі 40 198 214,98 грн, у додаткових поясненнях зазначається, що за рішенням суду стягнуто 30 119 849,65 грн (справа № 922/581/15), а списано у збиток Банку 46 259 352,69 грн.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено факт укладання договору без належного забезпечення. Однак, судом встановлено, що Банком неналежним чином проведено оцінку заставного майна - цінних паперів ПАТ «БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ «КРЕДИТ СЕРВІС». При цьому, суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб`єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не представлено до матеріалів справи. В свою чергу, суд констатує про те, що договір підписаний з боку В.В. Дубровіна. Крім того, не можна встановити точний розмір збитків, адже позивачем не надано руху коштів по цьому кредитному договору, а в матеріалах справи містяться 3 різні показники заборгованості за цим кредитним договором.

Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов`язку із відшкодування шкоди за спірним правочином.

3.2.8. ВІДНОСНО ПОЗИЧАЛЬНИКА ТОВ «БІЗНЕСЦЕНТР ТЕХНОЛОДЖИ 2»

01 квітня 2011 року, згідно із виписки з протоколу кредитного комітету, вирішено надати ТОВ «БІЗНЕСЦЕНТР ТЕХНОЛОДЖИ 2» кредит, що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. Головою кредитного комітету є ОСОБА_11 , а членами комітету є: « ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_1 , ОСОБА_21 » (мовою оригіналу - російська), що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

01 квітня 2011 року, згідно із витягом із протоколу засідання правління Банку № 38, вирішено затвердити рішення кредитного комітету про надання кредиту ТОВ «БІЗНЕСЦЕНТР ТЕХНОЛОДЖИ 2», що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. В.о. голови правління вказаний ОСОБА_5 , а членами правління є ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» 3 особи, утрималися 2 особи, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_4

01 квітня 2011 року між Банком та ТОВ «БІЗНЕСЦЕНТР ТЕХНОЛОДЖИ 2» укладено договір про надання кредиту за овердрафтом № 61 (т. 4 а.с. 88). За цим договором, Банк зобов`язався надати позичальникові кредит у формі овердрафта з лімітом 2 320 000,00 грн з відсотковою ставкою 1% річних. Договір підписаний з обох сторін, що вказує на факт вчинення Банком такого правочину.

Як вбачається із матеріалів справи, в подальшому до договору внесено 33 зміни, що були оформлені договорами про зміни (т. 4 а.с. 93 - 129). Зокрема, договорами про внесення змін поступово збільшено розмір кредитного ліміту до 30 000 000,00 грн, а також поступово збільшено річну процентну ставку до 9,5%. При цьому, за більшість періоду передбачалась сплата процентів у розмірі 1% річних.

Як зазначає позивач, кредитні кошти були видані без забезпечення, проте в подальшому в забезпечення виконання зобов`язань оформлялись майнові права за депозитними договорами фізичних осіб, в тому числі ОСОБА_6 (заступника голови правління Банку), але згодом договори застави розірвано. Наведене, на думку позивача, вказує на пов`язаність позичальника з керівництвом Банку. Крім цього, 30.04.2014 року в заставу оформлено майнові права ТОВ «КИЛИМИ УКРАЇНИ» на депозит у розмірі 2 247 228,57 грн.

З цього приводу суд зазначає наступне.

У cправі № 910/7305/21 Верховний Суд зазначив, що посадові особи органів АТ несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. При цьому, Верховний Суд в постанові від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 зазначив, що члени кредитного комітету, які не входили до складу правління, є посадовими особами АТ.

10 квітня 2014 року, згідно із випискою з протоколу засідання кредитного комітету, вирішено здійснити реструктуризацію боргу, а також змінити тип договору на кредитний ліміт до 20 000 000,00 грн під додаткову заставу нерухомого майна або майнових прав з відстроченням надання по 30.04.2014 року (т. 4 а.с. 191). Головою комітету вказаний ОСОБА_11 , а членами комітету ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .

30.04.2014 року між Банком та ТОВ «КИЛИМИ УКРАЇНИ» укладено договір застави майнових прав № 61/5, а саме застави за договором депозиту щодо повернення 2 247 228,57 грн.

З цього приводу, суд зазначає, що очевидним є той факт, що не забезпечує в повній мірі виконання зобов`язання з повернення кредиту у розмірі 20 000 000,00 грн депозит на суму 2 247 228,57 грн. Таке забезпечення можливо лише частково покривати суму наданого кредиту, але не в змозі забезпечити виконання з повернення всієї суми за договором про надання кредиту у формі овердрафту.

В свою чергу, суд констатує про той факт, що протокол засідання кредитного комітету від 10 квітня 2014 року чітко не передбачає погодження укладання саме цього договору застави з такими умовами. Тобто, не можна вказати про те, що члени кредитного комітету вирішили укласти договір застави із таким розмір забезпечення. Проте, підписантом договору застави з боку Банку є В.В. Дубровін.

Суд також не може визначити точний розмір збитків, завданий такими діями, адже позивач не надає руху коштів по цьому кредитного договору. При цьому, у позові розмір заборгованості вказаний 51 831 258,62 грн, за рішенням суду, як зазначає позивач, стягнено 31 299 401,74 грн (справа № 915/1105/15), а у додаткових поясненнях визначено, що у збиток списано 63 632 412,36 грн.

Таким чином, судом встановлено, що договір застави майнових прав № 61/5 від 30.04.2014 року укладений не в інтересах Банку, адже розмір забезпечення набагато менший за виданий кредитний ліміт. Однак, встановити точний розмір збитків від таких дій не вбачається за можливе, адже позивачем не представлено рух коштів за цим договором. Крім того, в матеріалах справи містяться 3 різні суми заборгованості за цим Договором.

Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов`язку із відшкодування шкоди за спірним правочином.

3.2.9. ВІДНОСНО ПОЗИЧАЛЬНИКА ТОВ «АВАЛОР»

22 червня 2012 року, згідно із витягу із протоколу засідання кредитного комітету, прийнято рішення укласти кредитний договір із ТОВ «АВАЛОР», що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. Головою кредитного комітету є ОСОБА_11 , а членами комітету є: « ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 » (мовою оригіналу - російська), що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

22 червня 2012 року, згідно із витягом з протоколу засідання Правління Банку № 89, вирішено затвердити рішення кредитного комітету, що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. В.о. голови правління визначений ОСОБА_6 , а членами правління ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 ), що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» 3 особи, утрималась ОСОБА_7

22 червня 2012 року між Банком та ТОВ «АВАЛОР» укладено договір на кредитну лінію (невідновлювальну) № 118 (т. 5 а.с. 228). За цим договором, Банк зобов`язався надати позичальникові кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 21 120 000,00 грн. зі сплатою процентів у розмірі 1% річних (процентна ставка діяла до 27.12.2012 року, а з 28.12.2012 року 7,5% річних). Договір підписаний з обох сторін, що вказує на факт вчинення Банком такого правочину.

В подальшому до кредитного договору вносилися зміни, з урахуванням яких Банк зобов`язався надати позичальникові кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 23 500 000,00 грн. зі сплатою процентів у розмірі 7,5% річних.

Як зазначає позивач, кредитні кошти видано без забезпечення та використані на придбання у ПАТ «ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКА ПТАХОФАБРИКА» (акціонер Банку) неліквідних цінних паперів ВАТ «БІОТЕХМЕТ» та ВАТ «ФІНАНТЕК». 27.06.2012 року в забезпечення виконання зобов`язань оформлено заставу товарів в обороті (курчата бройлерів), що належали ПАТ «ВОЛОЖИМИР-ВОЛИНСЬКА ПТАХОФАБРИКА». Проте, як виявилося пізніше, ПАТ «ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКА ПТАХОФАБРИКА» не визнає своїх зобов`язань за договором застави, оскільки даний правочин не був схвалений Наглядовою радою підприємства, будь-які документи щодо укладення договору застави на підприємстві відсутні, а його директор ОСОБА_31 заперечує факт підписання цього договору. За даним фактом ліквідатор Банку звернувся до правоохоронних органів.

З цього приводу суд зазначає наступне.

По-перше, відповідно до абз. 5 ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (на момент ухвалення спірних рішень про надання кредиту) власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених структурних підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність згідно із законами України. Згідно із ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» істотна участь - пряме або опосередковане, самостійно або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи. У відповідності до абз 1 ст. 42 Закону України «Про банки та банківську діяльність» керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених структурних підрозділів банку.

Відповідно до абз. 5, 6 ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (на моменту звернення з позовом до суду) пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

Тобто, відповідальність власників істотної участі або керівників банку на момент ухвалення спірних рішень про надання кредиту (22.06.2012 року) обмежувалась виключно випадками: 1) фіктивного банкрутства; 2) доведення до банкрутства; 3) приховування стійкої фінансової неспроможності банку. З означених підстав позивачем не ставиться питання про стягнення із відповідачів шкоди.

Щодо Закону України «Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб», то на момент ухвалення спірних рішень про надання кредиту взагалі діяв закон № 2740-III від 20.09.2001, який втратив чинність 21.09.2012 року. Означений закон на момент ухвалення спірних рішень про надання кредиту взагалі не передбачав відповідальність членів кредитних комітетів чи правління банку за завдання шкоди Банку.

Таким чином, подальший аналіз дат обрання / призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників Банку чи власників істотної участі; факти протиправної поведінки відповідачів; чи наявні збитки від цього правочину не підлягають дослідженню, адже позивачем не визначено в якості підстав позову здійснення відповідачами фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку.

Означене вже самостійно свідчить про відсутність підстав для покладання на відповідачів збитків за спірним правочином.

По-друге, під час голосування 22.06.2009 року на засіданні Правління Банку ОСОБА_7 утрималася від голосування за надання кредитної лінії цьому позичальнику. Тобто, в чому полягає протиправність дій ОСОБА_7 щодо укладання спірного правочину є недоведеним. Аналогічно незрозуміло в чому полягає протиправність дій/бездіяльності ОСОБА_10 , адже вона взагалі не брала участі ані у засіданні кредитного комітету від 22 червня 2012 року, ані у засіданні Правління Банку від 22 червня 2012 року. Іншими словами, не враховуючи відсутність підстав для відповідальності, що передбачені абз. 5 ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (на моменту ухвалення спірних рішень про надання кредиту), неможливо покладати відповідальність на осіб, які взагалі не брали участь у засіданнях органів Банку, що приймають рішення про надання кредиту.

По-третє, відносно посилання позивача на той факт, що ліквідатор Банку звернувся до правоохоронних органів з приводу того, що директор ОСОБА_31 заперечує факт підписання договору застави, суд зазначає наступне. До матеріалів справи не долучено та позивачем не представлено відомості щодо вироку суду в межах кримінального провадження щодо цього питання.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що на момент укладання договору на кредитну лінію (невідновлювальну) № 118 від 22 червня 2012 року спеціальне законодавство взагалі не передбачало відшкодування керівниками банку шкоди, завданої діями чи бездіяльністю таких осіб. Також, відповідальність за прийняття рішення про укладення договору покладається на ОСОБА_7 , яка утрималася від голосування на засіданні Правління Банку. Невраховуючи цього, суд констатує про те, що сума заборгованості за цим кредитом покладається на особу, яка взагалі не брала участі ані в засіданні кредитного комітету, ані в засіданні Правління Банку ( ОСОБА_10 ). Означене вказує на те, що заборгованість за цим кредитним договором покладається на осіб, які не брали участі у засіданнях органів Банку або утрималися від голосування «За» ндання кредиту.

Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов`язку із відшкодування шкоди за спірним правочином.

3.2.10. ВІДНОСНО ПОЗИЧАЛЬНИКА ТОВ «ВАСИЛИСК»

14 жовтня 2011 року, згідно із випискою з протоколу кредитного комітету, вирішено укласти кредитний договір з ТОВ «ВАСИЛИСК», що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. Головою кредитного комітету є ОСОБА_11 , а членами комітету є: « ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_1 , ОСОБА_21 » (мовою оригіналу - російська), що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

14 жовтня 2011 року, згідно із витягом з протоколу засідання правління Банку № 130, вирішено затвердити рішення кредитного комітету про укладення договору. що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. В.о. голови правління вказаний ОСОБА_5 , а членами правління ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

14 жовтня 2011 року між Банком та ТОВ «ВАСИЛИСК» укладено договір на кредитну лінію (невідновлювальну) № 188 (т. 3 а.с. 134). За цим договором, Банк зобов`язався надати позичальникові кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 11 292 500,00 грн зі сплатою процентів у розмірі 8% річних. Договір підписаний з обох сторін, що вказує на факт вчинення Банком такого правочину.

В подальшому до договору вносилися зміни, з урахуванням яких Банк зобов`язався надати: 1) кредит у рамках кредитної лінії-1 в розмірі 11 292 500,00 грн строком до 17.12.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 6,5% річних (з 14.10.2011 до 29.02.2012 року процентна ставка становила 8% річних, з 01.03.2012 до 30.09.2012 року 1% річних, з 01.10.2012 року до 12.08.2013 року 8% річних, з 13.08.2013 року 6,5% річних); 2) кредит у рамках кредитної лінії-2 в розмірі 47 100 000,00 грн строком до 13.05.2013 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 7,5% річних (з 08.06.2012 до 27.12.2012 процентна ставка становила 1% річних, з 28.12.2012 до 29.04.2013 7,5% річних, з 30.04.2013 року 20% річних); 3) кредит у рамках кредитної лінії-3 в розмірі 25 000 000,00 грн строком до 18.06.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 20,2% річних (з 16.04.2013 року до 30.04.2013 процентна ставка становила 7,7% річних).

Як зазначає позивач, кредитні кошти видано без забезпечення та за наявності висновку про неможливість кредитування (т. 3 а.с. 244). Пізніше, в забезпечення виконання зобов`язань оформлялися майнові права за депозитними договорами, майнові права за договором поставки. 25.09.2013 року в заставу оформлено прості іменні акції ПАТ «ГАЗОВІ МЕРЕЖІ», що належали ТОВ «Фондова компанія «ФІНЕКС-УКРАЇНА», в кількості 681 500 шт, номінальною вартістю 1,00 грн за 1 шт та заставною вартістю 16 090 215,00 грн, що в 23,61 разів перевищувало номінальну вартість акцій. Разом з цим, як зазначає позивач, ПАТ «Газові Мережі» на момент укладення договору застави мало ознаки фіктивності, а фінансові показники компанії-емітента вказували на неліквідність її цінних паперів. 06.08.2014 року НКЦПФР з метою захисту інвесторів у цінні папери та держави зупинено торгівлю цінними паперами ПАТ «Газові Мережі».

З цього приводу суд зазначає наступне.

По-перше, як слушно звертає увагу позивач, в матеріалах справи дійсно міститься висновок про неможливість видачі кредиту для ТОВ «ВАСИЛИСК». Надходження на рахунок в Банку та інших банках за 01.01.2011 по 30.06.2011 року склали 3 414,50 грн. Тобто, кредит виданий за наявності висновку про неможливість його видачі, що явно суперечить інтересам Банку. Водночас, встановити точний розмір збитків від укладання цього правочину не вбачається можливим, адже позивачем не представлено повний рух коштів за цим договором. Крім того, в позові зазначено, що заборгованість позичальник за цим договором складає 15 690 593,51 грн; у додаткових поясненнях позивача зазначено, що рішення суду (справа № 922/578/15) стягнуто з ТОВ «ВАСИЛИСК» 12 190 243,04 грн, натомість у цих же додаткових поясненнях вказано, що у збиток Банку списано 26 282 316,86 грн.

По-друге, в матеріалах справи міститься звіт про оцінку заставного майна (цінних паперів) в ретроспективі - на дату ухвалення рішення про оформлення їх в заставу АТ «Банк «Золоті ворота» від 07 листопада 2022 року. У цьому звіті зазначено, що протягом 2010-2013 років Товариство отримувало прибуток в розмірі 1,0 чи 2,0 тис. грн. при валюті балансу понад 90 млн грн. Такий результат діяльності свідчить про неефективність використання ресурсів підприємства та свідчить про низьку інвестиційну привабливість даного товариства. Протягом 2010-2013 року товариство не нараховувало та не сплачувало дивіденди. Податок на прибуток протягом 2010-2013 років товариство жодного разу не сплачувало. Станом на кінець аналізованого періоду джерела формування фінансування товариства представлені на 100% власним капіталом, що не є характерним для діючих підприємств. Аналіз діяльності товариства з точки зору інвестування свідчить про великі ризики вкладення в дане підприємство. Загальна оціночна вартість оцінюваних акцій ПАТ «Газові мережі» визначена у розмірі 2 001 285,90 грн. Висновок підписаний оцінювачем ОСОБА_23 , яка включена до Державного реєстру «Оцінювачі», що міститься на сайті Фонду державного майна України. Щодо посилання адвоката Котляра А.О. на той факт, що звіт про оцінку мав бути підданий рецензуванню, суд зазначає наступне. Відповідно до абз. 3 ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов`язковим. Водночас, такий звіт про оцінку не погоджується, затверджується чи приймається позивачем. Фонд отримав на замовлення означений звіт та використав його в якості доказу у справі без погодження, затвердження або прийняття.

Таким чином, означений звіт є належним та допустимим доказом щодо оцінки цінних паперів ПАТ «Газові Мережі».

Означені у звіті висновки вказують на те, що Банк належним чином не здійснив перевірку предмету забезпечення. Незважаючи на це, 25 вересня 2013 року Банком підписано договір застави № 7 щодо отримання в забезпечення акцій ПАТ «Газові мережі» заставною вартістю 16 090 215,00 грн. Водночас, в матеріалах справи відсутнє рішення кредитного комітету чи правління Банку з приводу вирішення питання про укладання договору застави цих цінних паперів. Однак, договір застави акцій № 7 від 25 вересня 2013 року підписаний зі сторони ОСОБА_32 . Комарковим

Таким чином, суд прийшов до висновку, що Банком неналежним чином проведено оцінку заставного майна - цінних паперів ПАТ «Газові мережі». При цьому, суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб`єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не представлено до матеріалів справи. В свою чергу, суд констатує про те, що договір підписаний з боку Д.В. Комаркова.

Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов`язку із відшкодування шкоди за спірним правочином.

3.2.11. ВІДНОСНО ПОЗИЧАЛЬНИКА ТОВ «КОМУНІКАЦІЙНИЙ ЦЕНТР», ДОГОВІР № 82 ВІД 28.04.2011 РОКУ

28 квітня 2011 року, згідно із випискою з протоколу засідання кредитного комітету, вирішено укласти кредитний договір з ТОВ «АКЦЕПТОР», що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. Головою кредитного комітету вказаний ОСОБА_11 , а членами комітету є ОСОБА_5 , ОСОБА_16 , ОСОБА_1 , , що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

28 квітня 2011 року, згідно із витягом з протоколу засідання Правління № 52, вирішено затвердити вищевказане рішення кредитного комітету, що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. В.о. голови правління вказаний ОСОБА_5 , а членами правління зазначені ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

28 квітня 2011 року між Банком та ТОВ «АКЦЕПТОР» укладено договір на кредитну лінію (невідновлювальну) № 82 (т. 2 а.с. 237 - 240). За цим договором, Банк зобов`язується надати позичальникові кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 14 000 000,00 грн зі сплатою процентів за ставкою 8% річних.

В подальшому до кредитного договору вносились зміни, з урахуванням чого Банк зобов`язався надати: 1) кредит у рамках кредитної лінії-1 в розмірі 16 970 000,00 грн строком до 17.12.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 7,5% річних (з 28.04.2011 року до 30.06.2013 року процентна ставка становила 8% річних, з 01.07.2013 року 7,5% річних); 2) кредит у рамках кредитної лінії-2 в розмірі 11 550 000,00 грн строком до 17.12.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 6,5% річних (з 07.10.2011 до 29.02.2012 року процентна ставка становила 8% річних, з 01.03.2012 до 31.07.2012 року 1% річних, з 01.08.2011 до 12.08.2013 8% річних, з 13.08.2013 року 6,5% річних); 3) кредит у рамках кредитної лінії-3 в розмірі 21 030 476,50 грн строком до 17.12.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 7,5% річних (з 24.12.2012 року до 31.12.2012 року процентна ставка становила 24% річних, з 01.01.2013 року 7,5% річних); 4) кредит у рамках кредитної лінії-4 в розмірі 14 807 000,00 грн строком до 17.12.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 21% річних.

Як зазначає позивач, 29.05.2014 року укладено договір переведення боргу від ТОВ «АКЦЕПТОР» та ТОВ «КОМУНІКАЦІЙНИЙ ЦЕНТР» та внесено відповідні зміни до кредитного договору. При цьому, як зазначає позивач, новий позичальник був неплатоспроможним, що підтверджується висновком щодо некредитоспроможності ТОВ «КОМУНІКАЦІЙНИЙ ЦЕНТР» (т. 3 а.с. 132). Договори застави, які забезпечували повернення кредиту або розірвано, або не внесено відповідних змін щодо заміни позичальника, що фактично припинило дію цих договорів. Натомість, в забезпечення виконання зобов`язань оформлено заставу акцій вищезгаданої компанії ПАТ «ГАЗОВІ МЕРЕЖІ» в кількості 3 762 255 шт номінальною вартістю 1,00 грн за 1 шт та заставною вартістю 88 826 840,55 грн.

З цього приводу суд зазначає наступне.

По-перше, дійсно, 29 травня 2014 року між ТОВ «АКЦЕПТОР» (первісний боржник) та ТОВ «КОМУНІКАЦІЙНИЙ ЦЕНТР» (новий боржник) укладено договір про переведення боргу. Як слушно звертає увагу позивач, в матеріалах справи дійсно міститься висновок про неможливість видачі кредиту для ТОВ «КОМУНІКАЦІЙНИЙ ЦЕНТР». Тобто, заборгованість за кредитом переведена за наявності висновку про некредитоздатність нового боржника, що явно суперечить інтересам Банку. Водночас, встановити точний розмір збитків від укладання цього правочину не вбачається можливим, адже позивачем не представлено повний рух коштів за цим договором. Крім того, в позові зазначено, що заборгованість позичальник за цим договором складає 3 927 978,08 грн грн; у додаткових поясненнях позивача зазначено, що рішенням суду (справа № 922/580/15) стягнуто з ТОВ «КОМУНІКАЦІЙНИЙ ЦЕНТР» 12 468 213,78 грн, натомість у цих же додаткових поясненнях вказано, що у збиток Банку списано 26 881 476,78 грн.

По-друге, в матеріалах справи міститься звіт про оцінку заставного майна (цінних паперів) в ретроспективі - на дату ухвалення рішення про оформлення їх в заставу АТ «Банк «Золоті ворота» від 07 листопада 2022 року. У цьому звіті зазначено, що протягом 2010-2013 років Товариство отримувало прибуток в розмірі 1,0 чи 2,0 тис. грн. при валюті балансу понад 90 млн грн. Такий результат діяльності свідчить про неефективність використання ресурсів підприємства та свідчить про низьку інвестиційну привабливість даного товариства. Протягом 2010-2013 року товариство не нараховувало та не сплачувало дивіденди. Податок на прибуток протягом 2010-2013 років товариство жодного разу не сплачувало. Станом на кінець аналізованого періоду джерела формування фінансування товариства представлені на 100% власним капіталом, що не є характерним для діючих підприємств. Аналіз діяльності товариства з точки зору інвестування свідчить про великі ризики вкладення в дане підприємство. Загальна оціночна вартість оцінюваних акцій ПАТ «Газові мережі» визначена у розмірі 2 001 285,90 грн. Висновок підписаний оцінювачем ОСОБА_23 , яка включена до Державного реєстру «Оцінювачі», що міститься на сайті Фонду державного майна України. Щодо посилання адвоката Котляра А.О. на той факт, що звіт про оцінку мав бути підданий рецензуванню, суд зазначає наступне. Відповідно до абз. 3 ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов`язковим. Водночас, такий звіт про оцінку не погоджується, затверджується чи приймається позивачем. Фонд отримав на замовлення означений звіт та використав його в якості доказу у справі без погодження, затвердження або прийняття.

Таким чином, означений звіт є належним та допустимим доказом щодо оцінки цінних паперів ПАТ «Газові Мережі».

Означені у звіті висновки вказують на те, що Банк належним чином не здійснив перевірку предмету забезпечення. Незважаючи на це, 25 вересня 2013 року Банком підписано договір застави № 4 щодо отримання в забезпечення акцій ПАТ «Газові мережі» заставною вартістю 12 281 922,00 грн., 20 червня 2014 року підписано договір застави № 8 щодо отримання в забезпечення акцій ПАТ «Газові мережі» заставною вартістю 407 390,55 грн, 20 червня 2014 року підписано договір застави № 9 щодо отримання в забезпечення акцій ПАТ «Газові мережі» заставною вартістю 6 365 256,00 грн, 20 червня 2014 року підписано договір застави № 9 щодо отримання в забезпечення акцій ПАТ «Газові мережі» заставною вартістю 34 742 115,00 грн, 20 червня 2014 року підписано договір застави № 11 щодо отримання в забезпечення акцій ПАТ «Газові мережі» заставною вартістю 47 312 079,00 грн. Водночас, в матеріалах справи відсутнє рішення кредитного комітету чи правління Банку з приводу вирішення питання про укладання договору застави цих цінних паперів. Однак, договори застави акцій підписані зі сторони Банку Д.В. Комарковим та ОСОБА_1 .

Таким чином, суд прийшов до висновку, що Банком неналежним чином проведено оцінку заставного майна - цінних паперів ПАТ «Газові мережі». Також, договір укладено з некредитоспроможнім позичальником. При цьому, суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб`єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не представлено до матеріалів справи. В свою чергу, суд констатує про те, що договір підписаний з боку Д.В. Комарковим та ОСОБА_1 .

Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов`язку із відшкодування шкоди за спірним правочином.

3.2.12. ВІДНОСНО ПОЗИЧАЛЬНИКА ТОВ «КОМУНІКАЦІЙНИЙ ЦЕНТР», ДОГОВІР № 184 ВІД 10.10.2011 РОКУ

10 жовтня 2011 року, згідно із випискою з протоколу засідання кредитного комітету, вирішено укласти договір з ТОВ «КОМУНІКАЦІЙНИЙ ЦЕНТР», що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. Головою кредитного комітету вказаний ОСОБА_11 , а членами комітету ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_1 , що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

10 жовтня 2011 року, згідно із витягу з протоколу засідання правління № 128, вирішено затвердити рішення кредитного комітету, що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. В.о. голови правління вказаний ОСОБА_5 , а членами правління ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 ,що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

10 жовтня 2011 року між Банком та ТОВ «КОМУНІКАЦІЙНИЙ ЦЕНТР» укладено договір на кредитну лінію (невідновлювальну) № 184 (т. 6 а.с. 26 - 29). За цим договором, Банк зобов`язався надати позичальникові кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 26 000 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 8% річних.

В подальшому до кредитного договору неодноразово вносились зміни, з урахуванням яких Банк зобов`язався надати: 1) кредит у рамках кредитної лінії-1 в розмірі 26 000 000,00 грн строком до 17.12.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 6,5% річних (з 01.03.2012 до 31.08.2012 року процентна ставка становила 1% річних, 01.09.2012 до 30.06.2013 року 8% річних, з 01.08.2013 року до 12.08.2013 року 7,5 річних, з 13.08.2013 року 6,5% річних); 2) кредит у рамках кредитної лінії-2 в розмірі 15 382 000,00 грн строком до 18.06.2014 року зі сплатою процентів за користуванням кредитом за ставкою 20,2% річних (з 08.06.2012 до 27.12.2012 року процентна ставка становила 1% річних, з 28.12.2012 року до 22.04.2013 року 7,5% річних); 3) кредит у рамках кредитної лінії-3 в розмірі 5 916 153,36 грн строком до 17.12.2014 зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 21,2% річних (з 16.02.2013 року до 30.04.2013 процентна ставка становила 7,7% річних, з 01.05.2013 21,2% річних); 4) кредит у рамках кредитної лінії-4 в розмірі 26 400 000,00 грн строком до 17.12.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 21,0% річних (з 27.06.2013 до 26.09.2013 року процентна ставка становила 15% річних, з 27.09.2013 до 30.10.2013 року 20,0% річних, з 31.10.2013 21,0% річних).

Як зазначає позивач, кредитні кошти видані за наявності висновку про неможливість кредитування (т. 6 а.с. 191). 27.05.2014 року в заставу оформлено акції вищезгаданої компанії ПАТ «ГАЗОВІ МЕРЕЖІ», що належали ТОВ «АКЦЕПТОР», в кількості 1 471 500 шт номінальною вартістю 1,00 грн за 1 шт та заставною вартістю 34 742 115,00 грн.

З цього приводу суд зазначає наступне.

По-перше, як слушно звертає увагу позивач, в матеріалах справи дійсно міститься висновок про неможливість видачі кредиту для ТОВ «КОМУНІКАЦІЙНИЙ ЦЕНТР», що явно суперечить інтересам Банку. Водночас, встановити точний розмір збитків від укладання цього правочину не вбачається можливим, адже позивачем не представлено повний рух коштів за цим договором. Крім того, в позові зазначено, що заборгованість позичальник за цим договором складає 71 473 207,54 грн; у додаткових поясненнях позивача зазначено, що рішення суду (справа № 922/573/15) стягнуто з ТОВ «КОМУНІКАЦІЙНИЙ ЦЕНТР» 29 917 108,54 грн, натомість у цих же додаткових поясненнях вказано, що у збиток Банку списано 65 468 144,90 грн.

По-друге, в матеріалах справи міститься звіт про оцінку заставного майна (цінних паперів) в ретроспективі - на дату ухвалення рішення про оформлення їх в заставу АТ «Банк «Золоті ворота» від 07 листопада 2022 року. У цьому звіті зазначено, що протягом 2010-2013 років Товариство отримувало прибуток в розмірі 1,0 чи 2,0 тис. грн. при валюті балансу понад 90 млн грн. Такий результат діяльності свідчить про неефективність використання ресурсів підприємства та свідчить про низьку інвестиційну привабливість даного товариства. Протягом 2010-2013 року товариство не нараховувало та не сплачувало дивіденди. Податок на прибуток протягом 2010-2013 років товариство жодного разу не сплачувало. Станом на кінець аналізованого періоду джерела формування фінансування товариства представлені на 100% власним капіталом, що не є характерним для діючих підприємств. Аналіз діяльності товариства з точки зору інвестування свідчить про великі ризики вкладення в дане підприємство. Загальна оціночна вартість оцінюваних акцій ПАТ «Газові мережі» визначена у розмірі 2 001 285,90 грн. Висновок підписаний оцінювачем ОСОБА_23 , яка включена до Державного реєстру «Оцінювачі», що міститься на сайті Фонду державного майна України. Щодо посилання адвоката Котляра А.О. на той факт, що звіт про оцінку мав бути підданий рецензуванню, суд зазначає наступне. Відповідно до абз. 3 ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов`язковим. Водночас, такий звіт про оцінку не погоджується, затверджується чи приймається позивачем. Фонд отримав на замовлення означений звіт та використав його в якості доказу у справі без погодження, затвердження або прийняття.

Таким чином, означений звіт є належним та допустимим доказом щодо оцінки цінних паперів ПАТ «Газові Мережі».

Означені у звіті висновки вказують на те, що Банк належним чином не здійснив перевірку предмету забезпечення. Незважаючи на це, 25 вересня 2013 року Банком підписано договір застави № 6 щодо отримання в забезпечення акцій ПАТ «Газові мережі» заставною вартістю 34 742 115,00 грн. Водночас, в матеріалах справи відсутнє рішення кредитного комітету чи правління Банку з приводу вирішення питання про укладання договору застави цих цінних паперів. Однак, договір застави акцій № 6 від 25 вересня 2013 року підписаний зі сторони ОСОБА_32 . Комарковим

Таким чином, суд прийшов до висновку, що Банком неналежним чином проведено оцінку заставного майна - цінних паперів ПАТ «Газові мережі». При цьому, суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб`єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не представлено до матеріалів справи. В свою чергу, суд констатує про те, що договір підписаний з боку Д.В. Комаркова.

Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов`язку із відшкодування шкоди за спірним правочином.

3.2.13. ВІДНОСНО ПОЗИЧАЛЬНИКА ТОВ «НТЦ «ЛІЗИНГСТАНДАРТ»

01 квітня 2011 року, згідно із випискою з протоколу засідання кредитного комітету, вирішено укласти кредитний договір, що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. Головою кредитного комітету вказаний ОСОБА_11 , а членами комітету ОСОБА_5 , ОСОБА_16 , ОСОБА_1 , ОСОБА_33 , що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

01 квітня 2011 року, згідно із витягу з протоколу засідання правління Банку № 38, вирішено затвердити вищевказане рішення кредитного комітету, що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. В.о. голови правління вказаний ОСОБА_5 , а членами правління ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2

01 квітня 2011 року між Банком та ТОВ «НТЦ ЛІЗИНГСТАНДАРТ» укладено договір про надання кредиту за овердрафтом № 62 (т. 1 а.с. 78 - 82). За цим договором Банк зобов`язався надати позичальникові кредит у формі овердрафта в сумі 4 100 000,00 грн зі сплатою відсотків у розмірі 1% річних. Договір підписаний з обох сторін, що вказує на факт вчинення Банком такого правочину.

В подальшому до кредитного договору вносились зміни, з урахуванням яких Банк надає кредит у формі овердрафта в сумі 12 050 000,00 грн строком до 10.12.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 7,5% річних, що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» 3 особи, а утримались ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Як зазначає позивач, керівником ТОВ «НТЦ ЛІЗИНГСТАНДАРТ» на час здійснення операцій з кредитування був ОСОБА_3 .. При цьому, товариство зареєстроване лише 24.03.2011 року, а кредитні кошти використано на придбання нерухомого майна в процедурі банкрутства Спільної українсько-російської фірми ТОВ «ІНЕК», яке знаходилося в іпотеці Банку. 28.04.2011 року придбане нерухоме майно в процедурі банкрутства Спільної українсько-російської фірми ТОВ «ІНЕК» оформлено в іпотеку за ринковою вартістю 10 000 000,00 грн. 23.05.2014 року нерухоме майно виведене з іпотеки та реалізоване за ціною 2 417 400,00 грн ТОВ «Туристична компанія «ВІ-ТУР», яке є акціонером Банку.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 28 квітня 2011 року між Банком та ТОВ «НТЦ ЛІЗИНГСТАНДАРТ» укладено іпотечний договір № 11-063 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитний договір. У відповідності до п. 1.3. цього іпотечного договору ринкова вартість майна за згодою сторін становить 10 000 000,00 грн без ПДВ. У матеріалах справи міститься повідомлення заступника голови правління Банку В.В. Дубровіна, що адресоване приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Погрібній Т.П., у якому зазначено, що у зв`язку з реалізацією заставного майна для подальшого виконання зобов`язань ТОВ «НТЦ ЛІЗИНГСТАНДАРТ» за договором про надання кредиту за овердрафтом № 62 від 01.04.2011 року, прошу провести державну реєстрацію припинення заборони відчуження та виключити запис з Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень нерухомого майна, а саме: нежитлову будівлю літ. «А-4», загальною площею 1231,3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка була передана в іпотеку АТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА» (т. 1 а.с. 121). Позивачем також представлено до суду платіжне доручення № 4 від 26 травня 2014 року на суму 1 208 700,00 грн та № 3 від 26 травня 2014 року на суму 1 208 700,00 грн. Як стверджує позивач та не спростовано відповідачами, нерухоме майно, що в іпотеці, в подальшому виведено з іпотеки та реалізовано за ціною 2 417 400,00 грн ТОВ «Туристична компанія «ВІ-ТУР», яка при цьому є акціонером компанії. Водночас, як зазначено в самому іпотечному договорі ринкова вартість майна за згодою сторін становить 10 000 000,00 грн без ПДВ, а реалізоване майно ТОВ «Туристична компанія «ВІ-ТУР» за ціною 2 417 400,00 грн, що явно суперечить інтересам Банку.

Водночас, в матеріалах справи відсутнє рішення кредитного комітету чи правління Банку з приводу вирішення питання про виведення майна з іпотеки.

При цьому, неможливо встановити точний розмір збитків по цьому правочину. Суд звертає увагу, що у позові сума заборгованості за цим позичальником вказана у розмірі 16 590 290,92 грн, а списано у збиток Банку 20 327 183,45 грн.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що іпотечне майно з оціночною вартістю 10 000 000,00 грн, продано за 2 417 400,00 грн, що явно суперечить інтересам Банку. При цьому, суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб`єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не представлено до матеріалів справи. Крім того, не можна встановити точний розмір збитків, адже позивачем не надано руху коштів по цьому кредитному договору, а в матеріалах справи містяться 2 різні показники заборгованості за цим кредитним договором.

Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов`язку із відшкодування шкоди за спірним правочином.

3.2.14. ВІДНОСНО ПОЗИЧАЛЬНИКА ТОВ «КСН «ТРІАНОН», ДОГОВІР № 81 ВІД 28.04.2011 РОКУ

28 квітня 2011 року, згідно із випискою з протоколу кредитного комітету, вирішено укласти договір з ТОВ «КСН «ТРІАНОН», що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. Головою кредитного комітету вказаний ОСОБА_11 , а членами комітету ОСОБА_5 , ОСОБА_16 , ОСОБА_1 , що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

28 квітня 2011 року, згідно із витягу з протоколу засідання правління № 52, вирішено затвердити рішення кредитного комітету, що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. В.о. голови правління вказаний ОСОБА_5 , а членами правління ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

28 квітня 2011 року між Банком та ТОВ «КСН «ТРІАНОН» укладено договір на кредитну лінію (невідновлювальну) № 81 (т. 3 а.с. 245 - 248). За цим договором, Банк зобов`язався надати позичальникові кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 9 567 000,00 грн зі сплатою процентів у розмірі 8% річних. Договір підписаний з обох сторін, що вказує на факт вчинення Банком такого правочину.

В подальшому до кредитного договору вносились зміни, з урахуванням яких Банк зобов`язався надати: 1) кредит у рамках кредитної лінії-1 в розмірі 13 730 000,00 грн строком до 17.12.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 9,5% річних (з 28.04.2011 до 30.04.2013 року процентна ставка становила 8% річних, з 01.05.2013 до 30.09.2013 року - 7,5% річних; з 01.10.2013 року по 31.10.2013 року - 24% річних, з 01.11.2013 до 15.05.2014 року 7,5% річних, з 16.05.2014 року 9,5% річних); 2) кредит у рамках кредитної лінії-2 в розмірі 5 567 500,00 грн строком до 17.12.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 6,5% річних (з 01.03.2012 до 31.08.2012 року процентна ставка становила 1% річних, 01.09.2012 до 30.06.2013 року 8% річних, з 01.07.2013 року до 12.08.2013 року 7,5% річних, з 13.08.2013 року 6,5% річних); 3) кредит у рамках кредитної лінії-3 в розмірі 13 440 000,00 грн строком до 22.12.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 9,5% річних (з 24.12.2012 року до 30.09.2013 року процентна ставка становила 7,5% річних, з 01.10.2013 по 31.10.2013 року 24% річних, з 01.11.2013 до 15.05.2014 року 7,5% річних, з 16.05.2014 року - 9,5% річних).

Як зазначає позивач, позичальник був неплатоспроможним, що підтверджувалось відповідним висновком від 28.04.2011 року (т. 4 а.с. 87). Більше того, кредит видано без забезпечення і лише в подальшому в забезпечення виконання зобов`язань оформлялись майнові права за договором поставки, інвестиційні сертифікати ТОВ «КУА «ФІНЕКС-КАПІТАЛ», але відповідні договори застави розірвано. 27 травня 2014 року в заставу оформлено акції вищезгаданої компанії ПАТ «ГАЗОВІ МЕРЕЖІ», що належали ТОВ «КСН «ТРІАНОН», в кількості 77 172 шт номінальною вартістю 1,00 грн за 1 шт та заставною вартістю 1 991 809,32 грн та акції ПАТ «ГАЗОВІ МЕРЕЖІ», що належали ТОВ «АКЦЕПТОР», в кількості 479 045,00 шт номінальною вартістю 1,00 грн за 1 шт та заставною вартістю 12 364 151,45 грн, що в 23,61 разів перевищувало номінальну вартість акцій.

З цього приводу суд зазначає наступне.

По-перше, як слушно звертає увагу позивач, в матеріалах справи дійсно міститься висновок про неможливість видачі кредиту для ТОВ «КСН «ТРІАНОН». Тобто, кредит виданий за наявності висновку про неможливість його видачі, що явно суперечить інтересам Банку. Водночас, встановити точний розмір збитків від укладання цього правочину не вбачається можливим, адже позивачем не представлено повний рух коштів за цим договором. Крім того, в позові зазначено, що заборгованість позичальник за цим договором складає 64 528 350,39 грн; у додаткових поясненнях позивача зазначено, що рішенням суду (справа № 922/582/15) стягнуто з ТОВ «КСН «ТРІАНОН» 30 136 650,79 грн, натомість у цих же додаткових поясненнях вказано, що у збиток Банку списано 67 490 995,75 грн.

По-друге, в матеріалах справи міститься звіт про оцінку заставного майна (цінних паперів) в ретроспективі - на дату ухвалення рішення про оформлення їх в заставу АТ «Банк «Золоті ворота» від 07 листопада 2022 року. У цьому звіті зазначено, що протягом 2010-2013 років Товариство отримувало прибуток в розмірі 1,0 чи 2,0 тис. грн. при валюті балансу понад 90 млн грн. Такий результат діяльності свідчить про неефективність використання ресурсів підприємства та свідчить про низьку інвестиційну привабливість даного товариства. Протягом 2010-2013 року товариство не нараховувало та не сплачувало дивіденди. Податок на прибуток протягом 2010-2013 років товариство жодного разу не сплачувало. Станом на кінець аналізованого періоду джерела формування фінансування товариства представлені на 100% власним капіталом, що не є характерним для діючих підприємств. Аналіз діяльності товариства з точки зору інвестування свідчить про великі ризики вкладення в дане підприємство. Загальна оціночна вартість оцінюваних акцій ПАТ «Газові мережі» визначена у розмірі 2 001 285,90 грн. Висновок підписаний оцінювачем ОСОБА_23 , яка включена до Державного реєстру «Оцінювачі», що міститься на сайті Фонду державного майна України. Щодо посилання адвоката Котляра А.О. на той факт, що звіт про оцінку мав бути підданий рецензуванню, суд зазначає наступне. Відповідно до абз. 3 ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов`язковим. Водночас, такий звіт про оцінку не погоджується, затверджується чи приймається позивачем. Фонд отримав на замовлення означений звіт та використав його в якості доказу у справі без погодження, затвердження або прийняття.

Таким чином, означений звіт є належним та допустимим доказом щодо оцінки цінних паперів ПАТ «Газові Мережі».

Означені у звіті висновки вказують на те, що Банк належним чином не здійснив перевірку предмету забезпечення. Незважаючи на це, 27 травня 2014 року Банком підписано договір застави № 7 щодо отримання в забезпечення акцій ПАТ «Газові мережі» заставною вартістю 12 364 151,45 грн. Водночас, в матеріалах справи відсутнє рішення кредитного комітету чи правління Банку з приводу вирішення питання про укладання договору застави цих цінних паперів. Однак, договір застави акцій № 7 від 27 вересня 2014 року підписаний зі сторони Банку В.В. Дубровіним.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що Банком неналежним чином проведено оцінку заставного майна - цінних паперів ПАТ «Газові мережі». При цьому, суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб`єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не представлено до матеріалів справи. В свою чергу, суд констатує про те, що договір підписаний з ОСОБА_34 Добровіним.

Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов`язку із відшкодування шкоди за спірним правочином.

3.2.15. ВІДНОСНО ПОЗИЧАЛЬНИКА ТОВ «КСН «ТРІАНОН», ДОГОВІР № 253 ВІД 24.11.2010 РОКУ

24 листопада 2010 року, згідно із витягом з протоколу кредитного комітету, вирішено надати ТОВ «КСН «ТРІАНОН» кредит, що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. Головою кредитного комітету вказаний ОСОБА_11 , а членами комітету ОСОБА_5 , ОСОБА_16 , ОСОБА_1 , ОСОБА_17 , що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

24 листопада 2010 року, згідно із витягом з протоколу засідання правління Банку № 115, вирішено затвердити вищевказане рішення кредитного комітету. що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. В.о. голови правління вказаний ОСОБА_5 , а членами правління вказані ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» 3 особи, утрималися ОСОБА_7 , ОСОБА_2

24 листопада 2010 року між Банком та ТОВ «КСН «ТРІАНОН» укладено договір на кредитну лінію (невідновлювальну) № 253 (т.4 а.с. 232 - 237). За цим договором, Банк зобов`язався надати позичальникові кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 9 012 500,00 грн зі сплатою процентів за ставкою 8% річних. Договір підписаний з обох сторін, що вказує на факт вчинення Банком такого правочину.

В подальшому до кредитного договору неодноразово вносились зміни, з урахуванням яких Банк зобов`язався надати кредит у рамках кредитної лінії в розмірі 10 432 500,00 грн строком до 24.12.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 7,5% річних (з 12.03.2011 року до 23.12.2012 року процентна ставка становила 1% річних, з 24.12.2012 року 7,5% річних).

Як зазначає позивач, зазначений кредит так само видано за наявності висновку про неможливість кредитування (т. 5 а.с. 79) та без належного забезпечення. В забезпечення виконання зобов`язань за описаним кредитом оформлялись майнові права за договорами купівлі-продажу цінних паперів, майнові права за договорами поставки, товар в обороті, але відповідні договори застави розірвано. 25.09.2013 року в заставу оформлено акції вищезгаданої компанії ПАТ «ГАЗОВІ МЕРЕЖІ», що належали ТОВ «АКЦЕПТОР», в кількості 520 200 шт номінальною вартістю 1,00 грн за 1 шт та заставною вартістю 12 281 922,00 грн, що в 23,61 разів перевищувало номінальну вартість акцій.

З цього приводу суд звертає увагу на наступне.

По-перше, як слушно звертає увагу позивач, в матеріалах справи дійсно міститься висновок про неможливість видачі кредиту для ТОВ «КСН «ТРІАНОН». Тобто, кредит виданий за наявності висновку про неможливість його видачі, що явно суперечить інтересам Банку. Водночас, встановити точний розмір збитків від укладання цього правочину не вбачається можливим, адже позивачем не представлено повний рух коштів за цим договором. Крім того, в позові зазначено, що заборгованість позичальник за цим договором складає 10 638 258,06 грн; у додаткових поясненнях позивача зазначено, що рішенням суду (справа № 922/574/15) стягнуто з ТОВ «КСН «ТРІАНОН» 11 359 498,65 грн, натомість у цих же додаткових поясненнях вказано, що у збиток Банку списано 24 917 664,94 грн.

По-друге, в матеріалах справи міститься звіт про оцінку заставного майна (цінних паперів) в ретроспективі - на дату ухвалення рішення про оформлення їх в заставу АТ «Банк «Золоті ворота» від 07 листопада 2022 року. У цьому звіті зазначено, що протягом 2010-2013 років Товариство отримувало прибуток в розмірі 1,0 чи 2,0 тис. грн. при валюті балансу понад 90 млн грн. Такий результат діяльності свідчить про неефективність використання ресурсів підприємства та свідчить про низьку інвестиційну привабливість даного товариства. Протягом 2010-2013 року товариство не нараховувало та не сплачувало дивіденди. Податок на прибуток протягом 2010-2013 років товариство жодного разу не сплачувало. Станом на кінець аналізованого періоду джерела формування фінансування товариства представлені на 100% власним капіталом, що не є характерним для діючих підприємств. Аналіз діяльності товариства з точки зору інвестування свідчить про великі ризики вкладення в дане підприємство. Загальна оціночна вартість оцінюваних акцій ПАТ «Газові мережі» визначена у розмірі 2 001 285,90 грн. Висновок підписаний оцінювачем ОСОБА_23 , яка включена до Державного реєстру «Оцінювачі», що міститься на сайті Фонду державного майна України. Щодо посилання адвоката Котляра А.О. на той факт, що звіт про оцінку мав бути підданий рецензуванню, суд зазначає наступне. Відповідно до абз. 3 ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов`язковим. Водночас, такий звіт про оцінку не погоджується, затверджується чи приймається позивачем. Фонд отримав на замовлення означений звіт та використав його в якості доказу у справі без погодження, затвердження або прийняття.

Таким чином, означений звіт є належним та допустимим доказом щодо оцінки цінних паперів ПАТ «Газові Мережі».

Означені у звіті висновки вказують на те, що Банк належним чином не здійснив перевірку предмету забезпечення. Незважаючи на це, 25 вересня 2013 року Банком підписано договір застави № 3 щодо отримання в забезпечення акцій ПАТ «Газові мережі» заставною вартістю 12 281 922,00 грн. Водночас, в матеріалах справи відсутнє рішення кредитного комітету чи правління Банку з приводу вирішення питання про укладання договору застави цих цінних паперів. Однак, договір застави акцій № 7 від 27 вересня 2014 року підписаний зі сторони Банку Д.В. Комарковим.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що Банком неналежним чином проведено оцінку заставного майна - цінних паперів ПАТ «Газові мережі». При цьому, суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб`єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не представлено до матеріалів справи. В свою чергу, суд констатує про те, що договір підписаний з боку Д.В. Комарковим.

Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов`язку із відшкодування шкоди за спірним правочином.

3.2.16. ВІДНОСНО ПОЗИЧАЛЬНИКА ТОВ «БЮРО «СТАНДАРТИ ТА ЯКІСТЬ»

30 березня 2011 року, згідно із протоколом засідання кредитного комітету, вирішено укласти договір з ТОВ «БЮРО «СТАНДАРТИ ТА ЯКІСТЬ», що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. Головою кредитного комітету вказаний ОСОБА_11 , а членами комітету є: « ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_1 » (мовою оригіналу - російська), що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

30 березня 2011 року, згідно із витягом з протоколу засідання Правління Банку № 36, затверджено вищевказане рішення кредитного комітету, що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. В.о. голови правління Банку вказаний ОСОБА_5 , а членами правління ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» 3 особи та 3 особи утримались, а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4

30 березня 2011 року між Банком та ТОВ «БЮРО «СТАНДАРТИ ТА ЯКІСТЬ» укладено договір на кредитну лінію (невідновлювальну) № 55 (т. 5 а.с. 80). За цим договором, Банк зобов`язався надати позичальникові кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 400 000,00 грн зі сплатою процентів за користування коштів у розмірі 1% річних. Договір підписаний з обох сторін, що вказує на факт вчинення Банком такого правочину.

Як вбачається із матеріалів справи, в подальшому до договору внесено ряд змін, з урахуванням яких Банк зобов`язався надати: 1) кредит у рамках кредитної лінії-1 в розмірі 420 000,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 7,5% річних (з 30.03.2011 до 27.12.2012 року процентна ставка становила 1% річних, а з 28.12.2012 року 7,5% річних); 2) кредит у рамках кредитної лінії-2 в розмірі 25 590 000,00 грн строком до 17.12.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 6,5% річних (з 07.10.2011 до 29.02.2012 процентна ставка становила 8% річних, з 01.03.2012 до 30.09.2012 1% річних, з 01.10.2012 до 30.06.2012 8% річних, з 01.07.2013 до 12.08.2013 року 7,5% річних, з 13.08.2013 року до 6,5% річних); 3) кредит у рамках кредитної лінії-3 в розмірі 16 970 000,00 грн строком до 17.12.2013 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 7,5% річних (впродовж всього періоду кредитування процентна ставка становила 7.5% річних, крім періоду з 01.10.2013 року по 31.10.2013 року, на який встановлено ставку 24% річних.

Як зазначає позивач, кредитні кошти видано без забезпечення (з відстрочкою оформлення застави) для придбання на прилюдних торгах нерухомого майна, що належало ОСОБА_35 (боржнику банку). Договір іпотеки зазначеного майна оформлено лише 28.08.2011 року, але 29.11.2012 року іпотеку припинено. 25.09.2013 року в заставу оформлено акції вже згаданої компанії ПАТ «ГАЗОВІ МЕРЕЖІ», що належали ТОВ «Фондома компанія «ФІНЕКС-УКРАЇНА», в кількості 2 003 900 шт номінальною вартістю 1,00 грн за 1 шт та заставною вартістю 47 312 079,00 грн, що в 23,61 разів перевищувало номінальну вартість акцій.

З цього приводу суд зазначає наступне.

В матеріалах справи міститься звіт про оцінку заставного майна (цінних паперів) в ретроспективі - на дату ухвалення рішення про оформлення їх в заставу АТ «Банк «Золоті ворота» від 07 листопада 2022 року. У цьому звіті зазначено, що протягом 2010-2013 років Товариство отримувало прибуток в розмірі 1,0 чи 2,0 тис. грн. при валюті балансу понад 90 млн грн. Такий результат діяльності свідчить про неефективність використання ресурсів підприємства та свідчить про низьку інвестиційну привабливість даного товариства. Протягом 2010-2013 року товариство не нараховувало та не сплачувало дивіденди. Податок на прибуток протягом 2010-2013 років товариство жодного разу не сплачувало. Станом на кінець аналізованого періоду джерела формування фінансування товариства представлені на 100% власним капіталом, що не є характерним для діючих підприємств. Аналіз діяльності товариства з точки зору інвестування свідчить про великі ризики вкладення в дане підприємство. Загальна оціночна вартість оцінюваних акцій ПАТ «Газові мережі» визначена у розмірі 2 001 285,90 грн. Висновок підписаний оцінювачем ОСОБА_23 , яка включена до Державного реєстру «Оцінювачі», що міститься на сайті Фонду державного майна України. Щодо посилання адвоката Котляра А.О. на той факт, що звіт про оцінку мав бути підданий рецензуванню, суд зазначає наступне. Відповідно до абз. 3 ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов`язковим. Водночас, такий звіт про оцінку не погоджується, затверджується чи приймається позивачем. Фонд отримав на замовлення означений звіт та використав його в якості доказу у справі без погодження, затвердження або прийняття.

Таким чином, означений звіт є належним та допустимим доказом щодо оцінки цінних паперів ПАТ «Газові Мережі».

Означені у звіті висновки вказують на те, що Банк належним чином не здійснив перевірку предмету забезпечення. Незважаючи на це, 25 вересня 2013 року Банком підписано договір застави № 5 щодо отримання в забезпечення акцій ПАТ «Газові мережі» заставною вартістю 47 312 079,00 грн. Водночас, в матеріалах справи відсутнє рішення кредитного комітету чи правління Банку з приводу вирішення питання про укладання договору застави цих цінних паперів. Однак, договір застави акцій № 5 від 25 вересня 2013 року підписаний зі сторони Банку Д.В. Комарковим.

Незважаючи на це, встановити точний розмір збитків від укладання цього правочину не вбачається можливим, адже позивачем не представлено повний рух коштів за цим договором. Крім того, в позові зазначено, що заборгованість позичальника за цим договором складає 462 241,19 грн; у додаткових поясненнях позивача зазначено, що рішенням суду (справа № 922/579/15) стягнуто з ТОВ «БЮРО «СТАНДАРТИ ТА ЯКІСТЬ» 46 235 590,53 грн, натомість у цих же додаткових поясненнях вказано, що у збиток Банку списано 100 473 868,20 грн.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що Банком неналежним чином проведено оцінку заставного майна - цінних паперів ПАТ «Газові мережі». При цьому, суд позбавлений можливості встановити персональний склад суб`єктного кола органу Банку, що приймав рішення про укладання цього договору, адже відповідне рішення не представлено до матеріалів справи. В свою чергу, суд констатує про те, що договір підписаний з боку Д.В. Комаркова.

Тобто, позивачем в цій частині не обґрунтовано підстав для покладання на відповідачів у справі обов`язку із відшкодування шкоди за спірним правочином.

3.2.17. ВІДНОСНО ПОЗИЧАЛЬНИКА ТОВ «ХАРКІВ ЕСТЕЙТ МЕНЕДЖМЕНТ»

01 лютого 2012 року, згідно із протоколом засідання кредитного комітету, вирішено надати кредит ТОВ «ХАРКІВ ЕСТЕЙТ МЕНЕДЖМЕНТ», що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. Головою кредитного комітету вказаний ОСОБА_11 , а членами кредитного комітету є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_1 , ОСОБА_36 , що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

01 лютого 2012 року згідно із протоколом засідання правління Банку № 17 вирішено затвердити рішення кредитного комітету про надання кредиту ТОВ «ХАРКІВ ЕСТЕЙТ МЕНЕДЖМЕНТ», що вказує про факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення правочину. В.о. голови правління вказаний ОСОБА_5 , в членами правління є ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , що вказує на персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення правочину. Результат голосування «За» одноголосно.

01 лютого 2012 року між Банком та ТОВ «ХАРКІВ ЕСТЕЙТ МЕНЕДЖМЕНТ» укладено договір на кредитну лінію (невідновлювальну) № 18. За цим договором Договором банк надав кредит у рамках кредитної лінії у розмірі 15 000 000,00 грн та сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 2,5%.

В подальшому до кредитного договору неодноразово вносились зміни,з урахуванням яких Банк зобов`язався надати: 1) кредит у рамках кредитного ліміту 1 в розмірі 41 939 500,00 грн строком до 26.12.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 9,5% річних (з 01.02.2012 до 29.02.2012 року процентна ставка становила 2,5% річних, з 01.03.2012 до 27.12.2012 року 1% річних, з 28.12.2012 року до 27.12.2014 року до 7,5% річних, з 28.12.2014 року 9,5% річних); 2) кредит у рамках кредитного ліміту 1 в розмірі 560 500,00 грн строком до 26.12.2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 9,5% річних (з 29.08.2012 року до 27.12.2012 року процентна ставка становила 1% річних, з 28.12.2012 року до 27.12.2014 року до 7,5% річних, з 28.12.2014 року 9,5% річних.

Як зазначає позивач, 23.05.2014 року виведено із іпотеки нежитлова будівля за адресою: м. Харків, вул. Римарська, 21-А з подальшою реалізацією вказаної застави за ціною 2 000 000,00 грн в рахунок погашення кредиту.

З цього приводу, суд зазначає наступне.

До суду не представлено ані договору про видачу кредиту, ані іпотечного договору. Так само, не представлено рішення кредитного комітету та правління Банку про затвердження рішення про виведення з іпотеки майна. Тобто, суд позбавлений можливості дослідити викладені позивачем обставини через відсутність відповідних документів.

3.3. ВІДНОСНО ВИЗНАЧЕННЯ ВІДПОВІДАЧІВ У СПРАВІ

Згідно з частинами першою та третьою статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Аналіз норм процесуального права свідчить про те, що право визначення відповідача у справі належить позивачу. По суті відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до участі у справі внаслідок пред`явленої до нього позовної вимоги.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, установлення належності відповідача / відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 910/7122/17. Верховний Суд зазначає про те, що для правильного вирішення питання щодо належності відповідача необхідно встановити наявність у нього обов`язку відповідати за пред`явленим до нього позовом. Установлення факту відсутності у відповідача такого обов`язку означає те, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові щодо такого (неналежного) відповідача. Крім того суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу.

Позивач у позові посилається на те, що в період з 2007 року по 2014 року пов`язаними особами банку вчинялася ризикована політика щодо кредитування, що призвело до завдання Банку та його вкладникам збитків.

Натомість, позивачем не враховано той факт, що підстави відповідальності особи визначаються станом на конкретний момент (дату) ухвалення відповідного рішення. Також, визначення суб`єктного складу осіб, що мають відповідати в межах завдання збитків Банку, також мають бути визначені з огляду на чинне законодавство на момент ухвалення відповідного рішення про надання кредиту, внесення змін до нього, тощо.

Відтак, суд звертає увагу, що правовою підставою покладання на відповідачів збитків позивач визначає статтю 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та статтю 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

3.3.1. ВІДНОСНО РЕДАКЦІЇ СТАТТІ 58 ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО БАНКИ І БАНКІВСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ» У ПЕРІОД ПРИЙНЯТТЯ ВІДПОВІДАЧАМИ СПІРНИХ РІШЕНЬ, ТОБТО З 2007 РОКУ ПО 2014 РІК, СУД ЗАЗНАЧАЄ НАСТУПНЕ.

Так, в період з 07.11.2007 року (дата прийняття самого першого рішення кредитним комітетом про укладання договору із ТОВ «СОЮЗ ЛТД») по 03.04.2014 року (дата укладання останнього договору із ТОВ «СКІФ-2011») Закон України «Про банки і банківську діяльність» мав 3 редакції статті 58.

Перша редакція статті. Відповідно до абз. 3 ст. 58 Закону (в редакції від 20.06.2007 року, тобто що діяла на момент ухвалення рішення щодо позичальника ТОВ «СОЮЗ ЛТД») учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. У відповідності до статті 2 цього ж Закону учасники банку - засновники банку, акціонери банку, який є відкритим акціонерним товариством, і пайовики кооперативного банку.

Тобто, в період з 20.06.2007 року по 24.11.2009 року Закон України «Про банки та банківську діяльність» взагалі не передбачав відповідальності керівників Банку чи інших осіб за доведення Банку до неплатоспроможності чи здійснення ризикованої політики, що завдала шкоди Банку. В цей період укладено 1 договір з ТОВ «СОЮЗ ЛТД».

Друга редакція статті. В подальшому, на момент укладання наступного за датою зростання спірного договору із ТОВ «ЛЄМЄТРА ЛТД» (07.12.2009 року) вже діяла інша редакція Закону (редакція від 24.11.2009 року). Так, відповідно до абз. 3, 4, 5 ст. 58 Закону учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності (банкрутства) банку. Власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених структурних підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність згідно із законами України. Відповідно до статті 2 цього Закону істотна участь - пряме або опосередковане, самостійно або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи.

Тобто, в період з 24.11.2009 року по 21.09.2012 року діяла редакція Закону, яка передбачала, що власники істотної участі зобов`язані вживати заходів для запобігання настання неплатоспроможності і вони ж відповідають за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку. Натомість, предметом позову у справі не є жодна із перелічених дій, що відповідно виключає можливість притягнення власників істотної участі до відповідальності в межах цього провадження за завдання шкоди Банку. В цей період прийнято 4 спірних рішення, а саме щодо ТОВ «ЛЄМЄТРА ЛТД», ТОВ «АВТОЕНЕРГІЯ 7», ТОВ «СОЮЗ ЛТД», ТОВ «АВАЛОР».

Третя редакція статті. В період з 21.09.2012 року і на момент укладання останнього спірного договору (03.04.2014 року) діяла інша редакція статті 58 Закону, яка передбачала, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних. Згідно із абз. 1 статті 42 цього ж Закону Керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку. Відповідно до статті 2 Закону істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.

Отже, означена редакція Закону передбачала покладання на власників істотної участі та керівників Банку відповідальності за зобов`язаннями Банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних. Позивач посилався на те, що акціонери Банку укладали із Банком правочини із забезпечення виконання зобов`язання, вважаючи це узгодженими із позичальником діями. Натомість, позивачем не надано інформацію чи були такі особи власниками істотної участі і якщо так, то чи це впливало на визнання Банку неплатоспроможним, з огляду на те, що такі правочини із забезпечення виконання зобов`язання в майбутньому розривалися до повного виконання зобов`язання позичальником.

Таким чином, 4 із 17 спірних договорів укладені за редакції Закону України «Про банки і банківську діяльність» за якою не передбачалося відповідальності керівників Банку за зобов`язаннями Банку в разі віднесення останнього з їх вини до категорії неплатоспроможних.

3.3.2. ВІДНОСНО РЕДАКЦІЇ СТАТТІ 52 ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО СИСТЕМУ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ» У ПЕРІОД ПРИЙНЯТТЯ ВІДПОВІДАЧАМИ СПІРНИХ РІШЕНЬ, ТОБТО З 2007 РОКУ ПО 2014 РІК, СУД ЗАЗНАЧАЄ НАСТУПНЕ.

Першочергово суд звертає увагу, що за спірний період 2007-2014 роки мало місце 2 (два) Закони стосовно Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: 1) Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» № 2740-II від 20.09.2001, який діяв в межах спірного періоду з 2007 року по 21.09.2012 року; 2) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI від 23.02.2012 року, який діяв в межах спірного періоду з 21.09.2012 року і до сьогоднішнього дня.

Отже, 4 із 17 спірних рішень прийняті в той період, коли діяв Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» № 2740-II від 20.09.2001 року, а саме в межах договорів з: ТОВ «ЛЄМЄТРА ЛТД», ТОВ «АВТОЕНЕРГІЯ 7», ТОВ «СОЮЗ ЛТД», ТОВ «АВАЛОР». Означений Закон в період з 2007 року по 21.09.2012 року взагалі не передбачав відповідальність посадових осіб банку чи його учасників (власників істотної участі) за шкоду, заподіяну Банку.

Механізм звернення до власників істотної участі, контролерів та керівників банку із вимогою про виплату збитків передбачено лише у Законі України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI від 23.02.2012 року, під дію якого підпадають лише 4 із 17 спірних договорів, а саме: ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПЛАТІЖНИЙ ЦЕНТР», ТОВ «СКІФ-2011», ТОВ «АВТОЕНЕРГІЯ 7», ТОВ «ФІРМА «ЭКСПРЕСС».

Проаналізувавши вищевикладене, суд встановив, що за спірний період 4 з 17 договорів укладені під час дії редакції Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» № 2740-II від 20.09.2001 та Закону України «Про банки і банківську діяльність», які не передбачали відповідальності посадових осіб банку чи його учасників (власників істотної участі) за шкоду, заподіяну Банку.

В той же час, відносно інших 13 договорів позивачем вибірково визначено склад відповідачів у справі, хоча за чинним на момент ухвалення окремих рішень мали бути досліджені питання винності власників істотної участі. При цьому, сам позивач посилається на той факт, що акціонери Банку надавали забезпечення виконання зобов`язань за певними кредитами, але згодом такі угоди розірвано. Також, іпотечне майно реалізовано на користь акціонерів Банку. В цій частині, позивачем взагалі не ставиться питання відносно відповідальності цих осіб.

Водночас, як вже зазначено у цьому рішенні, означене вказує на необґрунтоване стягнення ВСІЄЇ суми недостатності майна Банку із відповідачів у справі та, навпаки, упущення вирішення питання відповідальності осіб, які згідно із законодавством можуть нести таку відповідальності в спірний період, однак не визначені відповідачами у справі.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що неправильне визначення суб`єктного кола відповідачів є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

3.4. ВІДНОСНО АНАЛІЗУ ВИКОНАННЯ/НЕВИКОНАННЯ РІШЕНЬ СУДІВ ПРО СТЯГНЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ, ЩО ВПЛИВАЄ НА РОЗМІР НЕДОСТАТНОСТІ МАЙНА БАНКУ

Відповідно до п. 6-2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції на моменту звернення з позовом до суду) недостатність майна банку - перевищення розміру зобов`язань банку відповідно до реєстру акцептованих вимог кредиторів над оціночною вартістю ліквідаційної маси банку, за винятком майна банку, що є предметом застави та використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя.

У додаткових поясненнях (вх. № 10938 від 30 вересня 2022 року) позивач посилається на той факт, що відносно позичальників ухвалені рішення судів про стягнення заборгованості. Позивач посилається на ці факти як на підтвердження невиконання позичальником своїх зобов`язань за кредитними договорами.

Водночас, надаючи такі посилання на судові рішення, якими стягнено заборгованість із позичальників, позивач не надає доказів звернення до виконавчої служби, а також заходів, що були здійснені в межах виконавчих проваджень, а також сум, що були стягненні в межах виконання судового рішення.

У відповідності до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

В свою чергу, здійснення цих дій прямопропорційно впливає на формування показника ліквідаційної маси, що зменшує недостатність майна Банку. Однак обставини щодо того, чи мали дії / бездіяльність позивача негативні наслідки щодо обсягу формування ліквідаційної маси неплатоспроможного банку, не входять до предмета доказування у цьому спорі. При цьому, можлива бездіяльність позивача також не виключає відповідальність відповідачів за вчинення дій на шкоду інтересам Банку та вкладників. В межах цього провадження суд може лише встановити про відсутність в матеріалах справи доказів виконання судових рішень, що напряму впливає на розмір недостатності майна, стягнення якого є предметом позову у цій справі.

За відсутності доказів та відомостей щодо заходів виконання судових рішень, які набрали законної сили, суд не може констатувати про те, що розмір недостатності майна визначений вірно. Тим паче, відповідачі у справі звертають на це увагу в обґрунтування своєї позиції.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів примусового виконання рішення судів за кожним позичальником, суд констатує про те, що позивачем неналежним чином обґрунтовано розмір однієї із складових визначення недостатності майна, а саме вартість ліквідаційної маси.

Окремо суд звертає увагу, що посилання адвоката Котляра А.О. на той факт, що позивачем не представлені копії судових рішень, а лише надані реквізити справи та посилання на ЄДРСР, тобто не представлені допустимі докази існування таких рішень, відхиляються судом з огляду на наступне. Відповідно до п. 9 ч. 1 розділу І Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень - державна інформаційна система, що входить до складу Єдиної судової інформаційної системи і забезпечує збирання, облік (реєстрацію), накопичення, зберігання, захист, пошук та перегляд інформаційних ресурсів Реєстру та їх образів. У відповідності до ч. 1 розділу ІІ вказаного порядку електронний примірник судового рішення або окремої думки судді виготовляється судом в АСДС у день ухвалення судового рішення або виготовлення його повного тексту в паперовій формі, підписується КЕП судді, який ухвалив таке судове рішення, а в разі колегіального розгляду - КЕП усіх суддів, що входять до складу колегії, та зберігається у стані, що унеможливлює його подальше коригування. Згідно із ч. 1 розділу ІІІ цього ж Порядку електронний примірник судового рішення або окремої думки судді оприлюднюється шляхом надсилання до Реєстру у день його виготовлення засобами АСДС.

Отже, електронний примірник судового рішення, що міститься в ЄДРСР є офіційним документом, що містить ДОСТОВІРНІ дані про зміст судового рішення. У зв`язку із цим, учаснику справи достатньо надати реквізити справи та судового рішення задля можливості його ідентифікації в реєстрі. Вимагання від сторони роздруківки із ЄДРСР або надання копії судового рішення з суду є надмірним формалізмом. При цьому, такий висновок не розповсюджується на випадки, коли у суду є сумніви щодо достовірності відомостей.

3.5. ВІДНОСНО АНАЛІЗУ СКЛАДУ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ

В попередньому підрозділі цього рішення судом встановлено, що на момент ухвалення рішень відповідачами по окремих позичальниках, у спеціальному законодавстві відсутні норми щодо відповідальності посадових осіб за збитки, завдані Банку.

Натомість, частинами першою та другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як: 1) неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства; 2) наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду; 4) вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України). Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою. Водночас зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача.

Як убачається зі змісту позовних вимог, позивач просить у цій справі стягнути з відповідачів солідарно шкоду, заподіяну ними банку як посадовими особами цього банку, тобто йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 ЦК України (в редакції на момент ухвалення відповідачами рішень) орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Також статтею 89 ГК України передбачено, що посадові особи відповідають за збитки (шкоду), завдані ними господарському товариству. Стаття 63 Закону України "Про акціонерні товариства" визначає, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.

Цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.

У постанові від 04.12.2018 у справі № 910/21493/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав таке. Згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Аналогічні висновки зроблені і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16, від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 та постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18. Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього). Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до збитків підприємству й зобов`язання їх відшкодувати.

Таким чином, при застосуванні статті 92 ЦК України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином. Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов`язків. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.

Означені висновки викладені у п. 70-86 постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 липня 2022 року у справі № 922/2860/18.

Хоча судом відносно певних договорів зроблено висновок про те, що Закон України «Про банки і банківську діяльність», а також Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачав відповідальність керівників Банку за шкоду, завдану своїми ризикованими рішеннями, діями чи бездіяльністю, однак на той момент діяли норми загального законодавства, що передбачали таку відповідальність, зокрема, це ст. 1166 ЦК України, ст. 89 ГК України, а також стаття 63 Закону України "Про акціонерні товариства".

Відтак, з огляду на вказані висновки Верховного Суду у цій справі (№ 922/2860/18), а також приписи чинного на той час законодавства, суд зобов`язаний проаналізувати наявність чи відсутність елементів складу цивільного правопорушення.

3.5.1. ЩОДО АНАЛІЗУ ПЕРШОГО ЕЛЕМЕНТУ СКЛАДУ ПРАВОПОРУШЕННЯ - НЕПРАВОМІРНОЇ ПОВЕДІНКИ ВІДПОВІДАЧІВ.

Як вже зазначалося, неправомірність поведінки особи у деліктному зобов`язанні полягає у невідповідності такої поведінки (дії та /або бездіяльності) вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства. Позовні вимоги у цій справі про відшкодування шкоди заявлені Фондом до керівників Банку (пов`язаних осіб Банку), тобто осіб, які у спірний період діяли від імені Банку, були його посадовими особами, та своїми діями / бездіяльністю заподіяли шкоду банку та його кредиторам. Отже йдеться про підстави та умови застосування відповідальності власників юридичної особи та членів органів юридичної особи перед юридичною особою.

Відповідно до частини другої статті 89 Господарського кодексу України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: - діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; - діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; - діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; - бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; - іншими винними діями посадової особи. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. За змістом статті 63 Закону України "Про акціонерні товариства" (у редакціях, чинних у спірний період протягом 2008 - 2014 років) посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі, якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.

Отже, у наведених положеннях законодавства закріплені обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення (фідуціарні обов`язки).

Визначення терміну «фідуціарний обов`язок» міститься у Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, схвалених постановою Правління Національного банку України № 98 від 28 березня 2007 року, що були чинними у спірний період 2007 - 2014 років. Відповідно до пункту 1.12. Глави 1 Розділу І цих Методичних рекомендацій фідуціарний обов`язок - обов`язок діяти якнайкраще в інтересах іншої особи. Керівник банку (фідуціар) зобов`язаний діяти з урахуванням інтересів банку (тобто всіх його акціонерів та клієнтів), а не з особистих (приватних) інтересів. Від фідуціара завжди вимагається діяти добросовісно та безпристрасно. Фідуціар повинен бути чесним і не повинен вести справи в такий спосіб, що надає йому необумовлені вигоди або завдає шкоди інтересам клієнтів або акціонерів.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 910/12930/18 з подібними цій справі, що переглядається, правовідносинами, акти рекомендаційного характеру можуть бути застосовані судами при оцінці дій / бездіяльності відповідачів. Щодо регулювання діяльності банків такими документами є не тільки зазначені Методичні рекомендації, але й Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку (далі ОЕСР), ухвалені на засіданні Ради ОЕСР у 1999 році (застосовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18, пункт 7.15.). Зазначені Методичні рекомендації дійсно носять рекомендаційний характер, але разом з тим закріплюють певний стандарт належної поведінки керівників банку, який характеризується підвищеними вимогами до добросовісності та розумності, виваженості дій та прийняття рішень при веденні господарської діяльності, з урахуванням інтересів юридичної особи, яку він представляє.

Згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 92 Цивільного кодексу України викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/21493/17, від 21 липня 2021 року у справі № 910/12930/18. Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки посадових осіб підприємств, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).

Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до завдання шкоди підприємству і зобов`язання її відшкодувати. Отже, при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників / акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином. Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов`язків відповідачами. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства. Стаття 43 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній протягом 2007 -2014 років з певними змінами) передбачає, що при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані: - ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків; - приймати рішення в межах наданих повноважень; - не використовувати службове становище у власних інтересах.

Водночас, як встановлено судом у розділі 3.2. цього рішення, окремі відповідачі проводили ризиковану кредитну політику, здійснювали ризиковані кредитні операції, а саме: приймали рішення про видачу незабезпечених кредитів; не здійснювали фактичну оцінку кредитного ризику, фінансового стану позичальника).

Зокрема, суд вважає, що:

1) надання кредиту під 1% річних в таких обсягах не може вважатися добросовісною поведінкою відповідачів, адже не може забезпечити належного доходу для Банку від таких операцій. В свою чергу, дохід банку від надання кредитів впливає на можливість виконання зобов`язань з виплат відсотків та тіла за депозитними договорами. Якщо відсоткові ставки за кредитами будуть менше ніж відсоткові ставки за депозитами це може призвести до неплатоспроможності Банку перед вкладниками. Відповідачами не надано належного обґрунтування причин надання кредитів під 1% річних (економічне обґрунтування). Саме по собі посилання відповідачів на не визначення «ринковості» умов відсоткової ставки за кредитами, не свідчить про виконання їх фідуціарних обов`язків. Зокрема, кредит у розмірі 2 320 000,00 грн для ТОВ «БІЗНЕСЦЕНТР ТЕХНОЛОДЖИ 2» наданий під 1% річних, ТОВ «АВАЛОР» наданий кредит у розмірі 21 120 000,00 грн під 1% річних, ТОВ «НТЦ «ЛІЗИНГСТАНДАРТ» наданий кредит у розмірі 4 100 000,00 грн під 1% річних, ТОВ «БЮРО «СТАНДАРТИ ТА ЯКІСТЬ» наданий кредит у розмірі 400 000,00 грн під 1% річних;

2) отримання в забезпечення пакетів акцій компаній ПАТ «БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ «КРЕДИТ СЕРВІС» та ПАТ «ГАЗОВІ МЕРЕЖІ», реальна вартість яких в десятки разів є меншою за заставну вартість відповідно до договорів застави, є проявом неналежного вивчення предмета застави, а отже і порушення керівниками Банку своїх фідуціарних обов`язків. При цьому, суд звертає увагу, що відносно таких компаній на момент видачі кредитів можливо отримано інформацію про їх діяльність (зокрема, публічний реєстр «SMIDA») або ж надіслати відповідний запит до заставодавців. Крім того, відносно цих же компаній прийнято рішення національною комісією про припинення обігу їх акцій;

3) отримання в забезпечення майнових прав за депозитами, розмір яких майже в 2 (рази) менший від суми виданого кредиту, очевидно свідчить про те, що у разі виникнення факту непогашення кредиту за рахунок забезпечення неможливо буде задовольнити вимогу кредитора. Зокрема, такі рішення були прийняті за кредитними договорами, що укладені з ТОВ «Фінансова компанія платіжний центр», ТОВ «БІЗНЕСЦЕНТР ТЕХНОЛОДЖИ 2»;

4) надання кредитів юридичних особам, за наявності висновків про їх некредитоспроможність, свідчить про проведення свідомо ризикованої кредитної політики.

При цьому, судом враховується, що згідно з пунктом 1.1. глави 1 Розділу V Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 368 від 28 серпня 2001 року (надалі «Інструкція № 368») ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов`язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов`язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати). Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов`язаннями у зв`язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат. У зв`язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов`язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів зі збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

За таких обставин, судом встановлено наявність одного із обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення, а саме: - неправомірної поведінки відповідачів.

3.5.2. ЩОДО ДРУГОГО ЕЛЕМЕНТУ СКЛАДУ ПРАВОПОРУШЕННЯ - ШКОДИ ТА ЇЇ РОЗМІРУ.

За загальним правилом розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Отже, якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо. Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Тобто у цьому разі розмір недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів є мінімальною оцінкою шкоди, завданої банку.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у пунктах 7.59. - 7.61. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 та у пункті 203 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 910/12930/18.

При цьому, судом враховується, що такий показник як недостатність майна банку для покриття вимог кредиторів банку, з огляду на саму правову природу недостатності майна банку, може бути визначеним лише у процедурі ліквідації банку, є цілісним показником, який не підлягає поділу на окремі суми. Водночас, такий показник визначається із 2-х елементів, а саме: 1) розміру зобов`язань банку відповідно до реєстру акцептованих вимог кредиторів; 2) оціночної вартості ліквідаційної маси банку. Перевищення розміру зобов`язань банку відповідно до реєстру акцептованих вимог кредиторів над оціночною вартістю ліквідаційної маси банку і є недостатністю майна банку.

Подаючи позов, позивач визначає (з урахуванням збільшення позовних вимог), що в ході ліквідації банку виникла недостатність майна Банку у розмірі 618 682 051,50 грн. Означене підтверджується звітом про виконання ліквідаційної процедури, що містить в собі відповідні показники. Тобто, позивачем підтверджено наявність шкоди у розмірі 618 682 051,50 грн.

В свою чергу, як вже зазначав суд в цьому рішенні, означена сума належним чином не обґрунтована, зокрема: 1) до суду не представлені докази пред`явлення до примусового виконання судових рішень, за якими здійснено стягнення заборгованості за кредитними договорами; 2) в межах кожного із правочинів наявні 3 (три) різні суми заборгованості за договором: перша сума зазначена на 8-9 аркуші позову; друга сума стягнена за кредитним договором відповідно до рішення суду; третя сума списана у збиток банку, що зазначено у додаткових поясненнях позивача (вх. № 10987 від 30 вересня 2022 року). При цьому, заборгованість, що списана у збиток Банку є більшою від заборгованості, що стягнута за рішенням суду.

Таким чином, хоча позивачем і підтверджено про наявність шкоди, однак розмір такої шкоди, на думку суду, належним чином не підтверджений та не обґрунтований.

3.5.3. ЩОДО ТРЕТЬОГО ЕЛЕМЕНТУ СКЛАДУ ПРАВОПОРУШЕННЯ - ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВОГО ЗВ`ЯЗКУ МІЖ ПРОТИПРАВНОЮ ПОВЕДІНКОЮ ТА ЗАВДАНОЮ ШКОДОЮ.

Важливим елементом доказування наявності повного складу правопорушення є причинно-наслідковий зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, який полягає у тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Тобто слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

На переконання суду, позивачем не надано жодних доказів того, що саме прийняття спірних рішень щодо укладання спірних кредитних договорів або отримання за ними неліквідних забезпечень призвело до завдання шкоди Банку. Суд не вбачає прямого зв`язку між протиправною поведінкою і збитками.

3.5.4. ЩОДО ЧЕТВЕРТОГО ЕЛЕМЕНТУ СКЛАДУ ПРАВОПОРУШЕННЯ - ВИНИ.

Згідно з частиною другою статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Відповідно до частини першої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Отже виною є невжиття особою всіх належних від неї заходів для запобігання заподіянню шкоди.

Як уже зазначалося вище по тексту цього рішення, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Отже, спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди. Такі висновки Верховного Суду щодо презумпції вини заподіювача шкоди у деліктних правовідносинах підтверджені численною усталеною практикою Верховного Суду та викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 753/7281/15-ц, від 23 січня 2018 року у справі № 686/20040/2012, 06 лютого 2018 року у справі № 334/9899/14-ц та інших, на які послався позивач у касаційній скарзі. Крім того аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 910/12930/18.

Натомість, судом не встановлено наявності причинно-зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою відповідачів. У зв`язку із цим, суд констатує про те, що вина відповідачів полягає лише у прийнятті спірних рішень без врахування всіх обставин, що були по конкретному позичальнику або забезпеченню, що надавалося.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що відсутня наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, що є обов`язковим для відшкодування шкоди її заподіювачами.

3.6. ВІДНОСНО НЕНАДАННЯ ПОЗИВАЧЕМ ДОКУМЕНТІВ, ЩО ПІДТВЕРДЖУЮТЬ ФАКТ ПЕРЕРАХУВАННЯ КОШТІВ ЗА КРЕДИТНИМИ ДОГОВОРАМИ

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції у цій справі визначив, що предметом доказування у цій справі, зокрема, є (п. 122 постанови):

1) факт виконання Банком сумнівного правочину (перерахування / отримання коштів, передання / отримання майна чи майнових прав);

2) збитки Банку від конкретного правочину (балансова вартість активу на дату початку виведення Банку з ринку, розмір грошових коштів, фактично стягнутих за рішенням суду та включених до ліквідаційної маси, оціночна вартість активу, визначена незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації, вартість продажу такого активу в процесі ліквідації Банку) та їх причини.

Водночас, для встановлення цих обставин, позивачем не представлено до суду відповідних документів щодо фінансової частини спірних взаємовідносин. Тобто, суд позбавлений можливості встановити означені обставини, адже позивачем не надано відповідних доказів.

У зв`язку із цим, суд констатує про те, що позивачем не обґрунтовано свою позицію щодо стягнення збитків, адже за кожним із спірних правочинів не представлено до суду руху грошових коштів. Означене є самостійною підставою для відмови у позові.

3.7. ВІДНОСНО СТРОКУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, дослідження питання строків позовної давності є неактуальним.

3.8. ВІДНОСНО ВИТРЕБУВАННЯ ОРИГІНАЛІВ ДОКУМЕНТІВ

Адвокат Котляр А.О. під час судових засідань ставив питання про витребування у позивача оригіналів письмових доказів, що подані у копіях.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 91 ГПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

З цього приводу суд зазначає, що витребування оригіналів документів є правом судом, а не обов`язком, яке реалізується у випадках наявності обґрунтованих сумнівів у поданих копіях доказах. Адвокатом Котляром А.О. до суду не представлено такі переконливі аргументи, що поставили під сумнів представлені копії документів.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання адвоката Котляра А.О. про витребування оригіналів доказів.

4. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати, понесені позивачем покладаються на нього.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Банк Золоті Ворота», - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "20" серпня 2024 р.

СуддяН.В. Калініченко

СудГосподарський суд Харківської області
Дата ухвалення рішення12.08.2024
Оприлюднено22.08.2024
Номер документу121104110
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань банківської діяльності кредитування

Судовий реєстр по справі —922/2860/18

Ухвала від 26.11.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Слободін Михайло Миколайович

Ухвала від 04.11.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Слободін Михайло Миколайович

Ухвала від 22.10.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Слободін Михайло Миколайович

Ухвала від 09.10.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Слободін Михайло Миколайович

Ухвала від 09.10.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Слободін Михайло Миколайович

Ухвала від 01.10.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Слободін Михайло Миколайович

Ухвала від 01.10.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Слободін Михайло Миколайович

Ухвала від 17.09.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Слободін Михайло Миколайович

Ухвала від 10.09.2024

Господарське

Східний апеляційний господарський суд

Слободін Михайло Миколайович

Рішення від 12.08.2024

Господарське

Господарський суд Харківської області

Калініченко Н.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні