Ухвала

від 16.08.2024 по справі 760/21357/23

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/21357/23 2/760/10057/23

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2024 року місто Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Верещінської І.В., за участі секретаря судового засідання Прищепи С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Житлово-будівельний кооператив «Гідроприлад-1» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг,

В С Т А Н О В И В :

Позивач Житлово-будівельний кооператив «Гідроприлад-1» звернувся до Солом`янський районного суду м. Києва із позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 25.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом Житлово-будівельний кооператив «Гідроприлад-1» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг. Розгляд справи постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.

15.08.2024 до суду від представника позивача Заремби В.А. надійшла заява, у якій просить суд закрити провадження за позовом Житлово-будівельний кооператив «Гідроприлад-1» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, у зв`язку із відсутністю предмета спору, оскільки після відкриття провадження у справі відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти. При цьому, представник позивача просить повернути з Державного бюджету сплачений судовий збір та стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20 конкретизував висновок про застосування норм права до спірних правовідносин, вказавши, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першоїстатті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Ураховуючи, що спірні правовідносини між сторонами врегульовано, чим усунено підстави, які становили предмет позову, суд дійшов висновку, що у даній справі відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження у справі за позовом Житлово-будівельний кооператив «Гідроприлад-1» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, необхідно закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 255 ЦПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Ураховуючи вищезазначене, суд вважає за доцільне повернути Житлово-будівельному кооперативу «Гідроприлад-1» з Державного бюджету сплачений судовий збір в розмірі 2684 грн. сплачений згідно квитанції №1042 від 25.08.2023.

У частині вимог про стягнення витрат на правову допомогу, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною третьою статті 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Згідно із п.38 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати цивільних справах» від 17.10.2014 року № 10, передбачено, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача. Визнання відповідачем позову не є підставою для звільнення його від сплати судових витрат.

Заявлені позовні вимоги були задоволені відповідачем після пред`явлення позову до суду, шляхом внесення на розрахунковий рахунок позивача коштів.

Із наведеного слідує, що позивач не підтримує свої вимоги внаслідок задоволення їх відповідачем після звернення позивача із даним позовом до суду та відкриття провадження у справі.

З огляду на вказане, приймаючи до уваги положення статті 142 ЦПК України, суд вважає, що в даному випадку наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат на підставі ч. 3 ст. 142 ЦПК України.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Витрати на правову допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі.

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу до позовної заяви позивачем було надано договір про надання правничої (правничої) допомоги укладений між позивачем та адвокатським об`єднанням від 01.06.2023, рахунок на оплату № 6 від 14.08.2023 року, платіжну інструкцію № 1039 від 25.08.2023, акт надання послуг № 6 від 28.08.2023 року.

Верховний Суд в постанові від 28.12.2020 року по справі № 640/18402/19 дійшов висновку, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Крім того, слід зазначити, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України), що узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема, постановою від 22.01.2021 року в праві 925/1137/19.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Слід також зазначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Проаналізувавши обставини справи та факт добровільного виконання відповідачем заявлених позовних вимог, враховуючи обсяги наданих адвокатом послуг правничої допомоги, приймаючи до уваги, що представник позивача участі у судових засіданнях не брав, а також те, що справа відноситься до категорії малозначних справ та не становить значної складності, позовна заява не містить будь-яких складних розрахунків чи описань подій, враховуючи співмірність з ціною позову, керуючись принципом пропорційності, достатності та справедливості, суд вважає, що справедливим, співмірним та обґрунтованим є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу на загальну суму 2000 грн., а тому, вимога про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню. Врешті вимог, слід відмовити.

Керуючись статтями 137-142, 255, 256, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву представника позивача Заремби В.А. щодо закриття провадження у справі за позовом Житлово-будівельний кооператив «Гідроприлад-1» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг - задовольнити.

Провадження у справі №760/21357/23 за позовом Житлово-будівельний кооператив «Гідроприлад-1» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг - закрити.

Роз`яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Заяву представника позивача Заремби В.А. у частині повернення сплаченого судового збору та стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу - задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повернути платнику Житлово-будівельному кооперативу «Гідроприлад-1» судовий збір в розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні, сплачений згідно квитанції №1042 від 25.08.2023.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Житлово-будівельного кооперативу «Гідроприлад-1» витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя І.В. Верещінська