Ухвала

від 19.08.2024 по справі 320/32262/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

про відмову у відкритті

провадження в адміністративній справі

19 серпня 2024 року м. Київ № 320/32262/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Донець В.А., ознайомившись із позовною заявою Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Восток", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗГУРТРАНС" про визнання недійсним договору поставки,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС в Одеській області звернулось до суду з позовом:

- визнати недійсним Договір поставки сільськогосподарських культур 13/03/23-1 від 13.03.2023 укладений між ТОВ «ТК «ВОСТОК» та ТОВ «ЗГУРТРАНС».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Як убачається зі змісту доказів, доданих до позовної заяви, між ТОВ «ТК «ВОСТОК» (постачальник) та ТОВ «ЗГУРТРАНС» (продавець) укладено договір поставки сільськогосподарських культур 13/03/23-1 від 13.03.2023

Згідно з пунктом 1 вказаного договору:

в порядку та на умовах цього Договору Постачальник зобов`язується в певний термін поставити Покупцеві сільськогосподарську продукцію (далі - Товар), а Покупець прийняти та оплатити Товар на умовах, зазначених у цьому Договорі та в Додатку (ах) до цього;

товар - сільськогосподарські культури. Вид культур, рік врожаю, якість, кількість, ціна і загальна вартість Товару визначається Сторонами в Додатку (ах) до цього Договору, що є його невід`ємною (ими) частиною (ами). Додаток (тки) має (ють) бути підписані обома Сторонами;

поставка Товару здійснюється партіями, кількість/обсяг яких вказується в Додатку(ах) до цього Договору. Загальний обсяг Товару визначається як сума всіх партій Товару;

постачальник має право самостійно визначати обсяг кожної партії Товару, але весь обсяг Товару повинен бути готовий до відвантаження зі складу в межах терміну поставки, вказаному в Додатку(а) до цього Договору;

якість Товару повинна відповідати параметрам якості, зазначеним у Додатку (ах) до відповідної партії Товару та нормам згідно ДСТУ. Товар повинен бути у здоровому стані, не зіпрілий та без теплового пошкодження під час сушіння; мати запах, властивий здоровому зерну (без' затхлого, солодового, пліснявого, інших сторонніх запахів), колір, властивий здоровому зерну відповідного типу;

постачальник, що є товаровиробником с/г продукції, гарантує, що Товар, який є предметом даного Договору, є власно виробленим Постачальником, на земельних ділянках, які перебувають у його власності та/або в користуванні (оренді, суборенді, право емфітевзісу), речові права Постачальника на які зареєстровано у відповідності до норм діючого законодавства України, нікому перед цим не відчужувався, і Покупець є першою особою, яка придбала цей Товар, про що, відповідно, надає Покупцеві лист-підтвердження;

якщо Постачальник не є товаровиробником сільськогосподарської продукції, то він документально підтверджує (надає договір поставки, додаткову угоду (за наявності), видаткову(і) і податкову(і) накладні, лист-підтвердження від виробника тощо), що Товар був придбаний у сільськогосподарського підприємства виробника.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі уклали оспорюваний договір без мети здійснення господарської діяльності, а тільки з метою отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту та введення в обіг товару невідомого походження та отримання бюджетного відшкодування з ПДВ.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

За загальним правилом критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Крім того, законом може бути прямо визначено вид судочинства, у якому розглядається певна категорія справ.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Велика Палата неодноразово наголошувала, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а та від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18).

Публічно-владні управлінські функції передбачають прямий безпосередній публічно-владний вплив на іншого суб`єкта цих правовідносин, який є обов`язковим для цього суб`єкта. Публічно-владний вплив також означає, що суб`єкт владних повноважень наділений законними повноваженнями вирішувати питання про права, свободи та інтереси іншого суб`єкта, який вступає з ним у правові відносини.

Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні, майновій самостійності та вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу їх учасника.

Як вбачається з матеріалів справи, спір у даній справі стосується договору, укладеного між рівноправними учасниками, що не є адміністративно-правовими, а позовні вимоги направлені на припинення зобов`язальних правовідносин суб`єктів приватного права (відповідачів).

Правовою аксіомою вважається, що правочин є правомірною дією суб`єктів цивільного права та найбільш поширеним юридичним фактом, на підставі якого набуваються, змінюються або припиняються права та обов`язки учасників цивільних правовідносин. Договір є дво- чи багатостороннім правочином.

При цьому до визначених частиною першою статті 5 та частиною другою статті 245 КАС України загальних способів звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах такий спосіб захисту, як визнання недійсними правочинів, зокрема цивільно-правових договорів, не належить.

Отже, обраний ГУ ДПС в Одеській області спосіб захисту інтересів у спірних правовідносинах - визнання недійсним правочину (господарського договору) є характерним саме для приватноправового спору та не властивий публічно-правовим правовідносинам.

Позовні вимоги направлені на припинення договірних (зобов`язальних) правовідносин суб`єктів приватного права (відповідачів) у приватноправовій сфері.

Позивач не є стороною оспорюваних договорів та не уповноважений владно керувати чи здійснювати прямий безпосередній вплив на господарську діяльність відповідачів, давати дозвіл чи іншим чином визначати дії сторін щодо вчинення чи виконання цього правочину.

На думку суду, заявляючи позов про визнання недійсним договору, ГУ ДПС в Одеській області втручається у сферу приватноправових відносин, що склалися між відповідачами на принципах свободи вибору контрагентів та свободи договору.

Враховуючи вказані обставини суд вважає, що спір у цій справі до публічно-правових не належить, з огляду на приватноправовий характер правовідносин стосовно укладення і виконання оспорюваного договору, у яких позивач - контролюючий орган безпосередньо не здійснював владно-управлінських повноважень та обраний ним спосіб захисту права/інтересу властивий саме приватноправовим правовідносинам - визнання недійсним договору на підставі статей 203, 215 ЦК України та застосування наслідків їх недійсності, передбачених частиною третьою статті 228 цього Кодексу.

При цьому відповідно до статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Згідно з частиною другою статті 4 Господарського кодексу України визначено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Оскільки правовідносини щодо укладання договорів на принципах вільного волевиявлення, свободі договору та вибору контрагентів, юридичній рівності, майновій самостійності їх учасників, а також визнання їх недійсними належать до сфери приватного права, що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі статтею 20 ГПК України, враховуючи, що відповідачі діяли як самостійні господарюючі суб`єкти, спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства і не відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

Вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, згідно з частиною першою статті 2 ГПК України є завданням господарського судочинства та відповідно до статті 20 цього Кодексу підвідомчі господарським судам.

В даному випадку судом враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду наведену у постанові від 29 лютого 2024 року у справі №580/4531/23.

У постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок про те, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на висновок суду про належність спору до юрисдикції господарських судів, відсутні підстави для відкриття провадження в адміністративній справі.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №320/32262/24 за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Восток", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗГУРТРАНС" про визнання недійсним договору поставки.

Роз`яснити позивачу право звернення з даним позовом до відповідного господарського суду з урахуванням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно зі статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Донець В.А.