Рішення

від 20.08.2024 по справі 640/33256/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2024 року справа №640/33256/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кузьменко енд Джі Пі Компані» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Кузьменко енд Джі Пі Компані» (далі позивач) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі відповідач), в якому просить суд:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.07.2021 №15058/0902, видане ГУ ДПС у Київській області Товариству з обмеженою відповідальністю «Кузьменко енд Джі Пі Компані» (ідентифікаційний код 41723048), згідно якого виявлено порушення вимог статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» №481/95-ВР від 19.12.1995 та застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 500 000,00 грн.;

-стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кузьменко енд Джі Пі Компані» (ідентифікаційний код 41723048) судові витрати у розмірі 32500,00 грн., з яких судовий збір у розмірі 7500,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25000,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

22.12.2022 від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла адміністративна справа №640/33256/21 на виконання Закону України № 2825-IX від 13 грудня 2022 р. Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду.

20.04.2023 протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями цю справу передано на розгляд судді Шевченко А.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 08.06.2023 (суддя Шевченко А.В.) прийнято справу до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Відповідно до наказу голови суду від 13 лютого 2024 року № 1-ктр/гс «Про надання соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку Анні Шевченко», частини 3 Засад використання автоматизованої системи документообігу Київського окружного адміністративного суду, затверджених рішенням зборів суддів Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року (з наступними змінами і доповненнями), Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України № 30 26 листопада 2010 року (з наступними змінами і доповненнями), з метою додержання процесуальних строків, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктами 2.3.3, 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, підпункту 3.3.2 пункту 3.3 частини 3 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду Київського окружного адміністративного суду призначено повторний автоматизований розподіл справ на підставі Розпорядження від 27.02.2024 №90 р/ка.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №640/33256/21 передано 01.03.2024 на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 адміністративну справу №640/33256/21 прийнято до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розгляд справи ухвалено здійснювати спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

30.04.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечує проти вимог позову, оскільки позивачем не надано доказів, які б підтвердили об`єм паливних баків транспортних засобів. До того ж, суб?єкт господарювання вказує, що використовує в своїй діяльності транспортні засоби, проте останні не відображені в звітності такого підприємства. Транспортні засоби з приводу яких, позивач зазначає, що відбувалось реалізація пального безпосередньо у паливні баки, відсутні в Повідомленні форми 20-ОПП, які були подані позивачем. Факт відвантаження пального зафіксовано саме акцизною накладною від 20.11.2020 №1216, проте, в цей період та станом на момент проведення перевірки у позивача у власності та користуванні будь які транспортні засоби були відсутні, звітність щодо об`єктів оподаткування стосовно транспортних засобів взагалі не подавалась. У зв`язку з вищевикладеним, розлив пального безпосередньо в баки транспортних засобів пального був неможливим та підтверджує, що ТОВ «КУЗЬМЕНКО ЕНД ДЖІ ПІ КОМПАНІ» здійснювало зберігання пального за адресою місця зберігання пального, який не є акцизним складом. Отже, нормами Податкового кодексу України завжди було передбачено обов?язок платника податків повідомляти про всі об?єкти оподаткування й об?єкти, пов?язані з оподаткуванням. Тому, платник податків зобов`язаний подавати повідомлення про об?єкти оподаткування або об?єкти, пов?язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП кожного разу після реєстрації, створення чи відкриття нових об?єктів оподаткування або об?єктів, пов`язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

На підставі п.п.80.2.5. п.80.2. ст.80 Податкового кодексу України, згідно з наказом ГУ ДПС у Київській області від 01.06.2021 №962-П та направленнями на проведення фактичної перевірки від 07.06.2021 №№3768/10-36-09-00-10, 3769/10-36-09-00-10 посадовими особами ГУ ДПС у Київській області з 08.06.2021 по 16.06.2021 проведена фактична перевірка об?єкта ТОВ «КУЗЬМЕНКО ЕНД ДЖІ ПІ КОМПАНІ» за адресою: Київська область. Києво-Святошинський район, с. Святопетрівське, вул. Чорновола, 33, за наслідками якої складено АКТ від 16.06.2021 №9396/10-36-09-00-10/41723048.

Перевіркою встановлено, що згідно з договором поставки від 03.02.2020 №03022020, видаткової накладної від 20.11.2020 №792, товарно - транспортної накладної від 20.11.2020, акцизної накладної від 20.11.2020 №1216 ТОВ «Белойл Комодіті» (ЄДРПОУ 41197323) на адресу ТОВ «КУЗЬМЕНКО ЕНД ДЖІ ПІ КОМПАНІ» реалізовано паливо дизельне ОТ-JT-К5 в кількості 2070,12 літрів, за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Святопетрівське, вул. Чорновола, 33.

При цьому, за вказаною вище адресою ТОВ «КУЗЬМЕНКО ЕНД ДЖІ ПІ КОМПАНІ» отримано ліцензію лише від 30.12.2020 №10130414202001709 на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) на загальну місткість резервуарів 6 000 літрів.

Таким чином, ТОВ «КУЗЬМЕНКО ЕНД ДЖІ ПІ КОМПАНІ» здійснювало зберігання пального за відсутності діючої ліцензії на право зберігання пального, чим порушено ст.15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон України №481/95-ВР).

Згідно з абзацом 8 ст.17 Закону України №481/95-ВР за зберігання пального без наявності ліцензії до суб`єктів господарювання застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу у розмірі 500 000 гривень.

На підставі викладеного, ГУ ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення - рішення від 19.07.2021 №15058/0902 про застосування штрафної санкції в розмірі 500 000 гривень.

За результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення до податкового органу вищого рівня, скарга була залишена без задоволення, податкове повідомлення-рішення без змін (рішення ДПС України від 19.07.2021 №15058/0902).

Вважаючи необґрунтованим податкове повідомлення-рішення від 19.07.2021 №15058/0902, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог з урахуванням дії норми закону у часі, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України врегульовані Законом України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР.

Стаття 15 Закону № 481/95-ВР визначає умови провадження діяльності з імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального.

Статтею 17 Закону № 481/95-ВР встановлена відповідальність за порушення норм цього Закону. Так, за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Цією нормою встановлено щонайменше 22 випадки, за наявності яких до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів та визначено розмір таких. Визначені цією нормою розміри штрафів є або фіксованими, або у відсотковому співвідношенні до вартості товару із визначенням граничної межі.

Отже, стаття 15 Закону № 481/95-ВР містить значну кількість вимог до імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального, а стаття 17 Закону № 481/95-ВР містить значну кількість підстав для застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в залежності від характеру виявленого правопорушення.

Відповідач стверджує, що штрафні санкції застосовані на підставі акта перевірки у зв`язку із порушенням позивачем вимог Закону № 481/95-ВР щодо зберігання пального без наявності відповідної ліцензії.

Позивач, оскаржуючи податкове повідомлення-рішення про застосування до нього штрафу у розмірі 5000000,00 грн., обґрунтовує свої вимоги тим, що протягом 2020 року закупляв пальне, однак не мав відведеного стаціонарного місця для зберігання пального та стаціонарних ємностей для зберігання пального, оскільки не мав в цьому потреби та використовував придбане пальне виключно з метою його використання в паливних баках своїх транспортних засобів та обладнання (дизель-генератора).

Транспортні засоби та генератор в розумінні законодавства не являються нерухомим майном та не мають чіткої прив?язки до місця (території) згідно з Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 року за №481/95-ВР, що в свою чергу не створювало обов?язку позивача по оформленню ліцензії на право зберігання пального.

Так, після отримання пального, пальне перебувало у паливних баках транспортних засобів та обладнанні, які позивач використовував у власній господарській діяльності, що не є зберіганням пального.

Таким чином, у період з 01.04.2020 року по 31.12.2020 рік позивачем було придбано 82 560 літрів дизельного топлива, 82 560 літрів від загального об?єму придбаного топлива перелито до баків транспортних засобів та дизель-генератора, які належать підприємству, що підтверджується копією рахунків 203 за 2020 рік за відповідний період в розрізі транспортних засобів та бухгалтерською довідкою щодо витрат пального. Тобто, пальне було доставлено позивачу на його адресу і одразу було використано у зв?язку з виробничою необхідністю для заправки транспортних засобів і обладнання, які перебувають у його користуванні. Задля забезпечення здійснення господарської діяльності позивачем здійснювалося переміщення пального одразу безпосередньо до паливних баків автомобілів і генератору.

З 1 липня 2019 року набрав чинності Закон України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів"», яким внесено зміни до ПК України та Закону № 481/95-ВР.

З цього часу Закон № 481/95-ВР почав додатково визначати основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, а норми ПК України встановили більш ширше поняття акцизних складів, в тому числі, визначили критерії, за яких відповідна територія/ємність не вважається акцизним складом.

Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону № 481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

За змістом частин сьомої, восьмої, десятої, шістнадцятої статті 15 Закону № 481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.

Частинами тридцять другою, тридцять восьмою статті 15 Закону № 481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону № 481/95-ВР).

При цьому, згідно з частиною дев`ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина двадцять перша статті 15 Закону №481/95-ВР).

Статтею 1 Закону № 481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Однак Закон № 481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям "споруди", "обладнання", "ємності". При цьому, якщо загальні визначення понять "споруда" та "обладнання" є більш чітко окресленими, то поняття "ємність" таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі № 481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

У зв`язку з тим, що Закон № 481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, суд вважає, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.

Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема:

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:

а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);

б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;

в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

Не є акцизним складом пересувним:

транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;

паливний бак транспортного засобу.

При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:

у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;

при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:

а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;

б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які: призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг; належать іншим особам; виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;

в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.

Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 ПК України розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб: реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий; ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.

Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.

Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону № 481/95-ВР у їх взаємозв`язку дають підстави для формулювання такого правового висновку. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємкостей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню "акцизного складу" та/або "акцизного складу пересувного", незалежно від того, чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення "акцизного складу" та/або "акцизного складу пересувного", такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Отже, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення.

Так, під час судового розгляду справи судом встановлено, що позивач 20.11.2020 року придбав пальне від Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛОЙЛ КОМОДІТ» за договором поставки №03022020 від 03.02.2020 року, видатковою накладною №792 від 20.11.2020 року, товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 20.11.2020 року акцизною накладною форми «П» від 20.11.2020 року.

Також підтвердженим є факт отримання позивачем ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки за реєстраційним номером 10130414202001709, заяву на отримання якої було подано у вересні 2020 року.

Суд акцентує увагу, що відповідачем в жодному документі, в тому числі у відзиві не зазначено та не доведено належними та допустимими доказами факт та місце зберігання пального у період, за який здійснювалася перевірка. Відповідачем встановлено лише факт отримання позивачем пального, що вказує на відсутність причинно-наслідкового зв`язку між придбанням палива у листопаді 2020 року та проведенням операції зі зберігання пального по день отримання позивачем ліцензії.

Також суд зазначає, що позивачем було надано до суду копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів та документів на дизель-генератор, в яких зазначені моделі транспортних засобів та дизель-генератору, що в свою чергу дає змогу визначити інформацію про об?єм паливних баків.

Також в матеріалах справи містяться копії сервісних книжок транспортних засобів та документу на дизель-генератор, в яких зазначені об`єми паливних баків.

Викладене спростовує доводи відповідача про те, що позивачем не надано жодних доказів які б визначали об`єм паливних баків транспортних засобів та обладнання.

Відносно тверджень відповідача, що підприємством не подавалась форма 20-ОПП, яка є обов`язковою для подачі та в якій позивача повинен був відобразити належні йому транспортні засоби.

Судом встановлено, що транспортні засоби, свідоцтва на реєстрацію яких були подані до суду знаходяться у тимчасовому платному користуванні позивача та належать на праві приватної власності фізичній особі, власнику та директору ТОВ «КУЗЬМЕНКО ЕНД ДЖІ ПІ КОМПАНІ» - ОСОБА_1 , який передав в оренду транспортні засоби на підставі договорів оренди, які наявні в матеріалах справи.

В свою чергу неподання повідомлення форми 20-ОПП передбачає застосування до суб`єкта підприємництва штрафу у розмірі 1020,00 гривень згідно положень статті 117 Податкового кодексу України та в жодному разі не передбачає відповідальності за зберігання пального без наявності ліцензії у розмірі 500 000,00 грн.

Відсутність у відповідача інформації щодо наявності у позивача транспортних засобів жодним чином не нівелює факт користування ним такими транспортними засобами та володіння дизель-генератором. Отже, це не є підставою для накладення штрафу за зберігання пального без наявності ліцензії, тоді як таке пальне використовувалось для переливання у паливні баки транспортних засобів та дизель-генератору, які використовуються позивачем, у зв?язку із здійсненням ним своєї господарської діяльності.

Доводи податкового органу, що допущені помилки в акцизній накладній беззаперечно свідчать про факт зберігання позивачем пального, суд не бере до уваги, оскілки акцизна накладна складається та надається постачальником нафтопродукції, а не позивачем. Крім того, допущені помилки в акцизних накладних не спростовують факту наявності транспортних засобів у позивача, факту переливання до паливних баків транспортних засобів та дизель-генератору пального, факту відсутності у позивача акцизного складу та стаціонарних ємностей, резервуарів за період перевірки, факту не виявлення під час перевірки відповідачем ємностей, в яких, згідно позиції податкового органу зберігалося пальне, придбане у листопаді 2020 року.

Щодо тверджень відповідача, що позивачем не підтверджено переливання пального у паливні баки своїх транспортних засобів та дизель-генератору, суд зазначає наступне.

Так, позивачем було надано до суду копії рахунку 203 за 2020 рік та копію бухгалтерської довідки, згідно яких підтверджується інформація про придбання у період з 01.04.2020 року по 31.12.2020 року 82 560 літрів дизельного топлива, переливання 82 560 літрів від загального об`єму придбаного топлива до баків транспортних засобів та дизель-генератора.

Додатково позивач надав до суду суду копію бухгалтерської довідки підприємства від 24.01.2022 року і копію оборотів рахунку 104, що підтверджує факт наявності у позивача дизель-генератору та орендованого транспорту.

Також судом встановлено, що придбаний об`єм пального становить 2 070.12 літрів, за період з 20.11.2020 р. по 30.12.2020 p. перелито пальне у об?ємі 400 літрів, за період з 20.11.2020 р. по 30.12.2020 р. перелито пальне у об?ємі 400 літрів, за період з 20.11.2020 р. по 30.12.2020 р. перелито пальне у об?ємі 1200 літрів.

Таким чином, весь об?єм придбаного пального було розлито в баки транспортних засобів та дизель-генератору.

Крім того, матеріали справи містять інші документи, що також підтверджують факт переливання пального до паливних баків транспортних засобів та дизель-генератору, зокрема: копії подорожних листів транспортних засобів, копію витратної відомості за період з 01.06.2020 р. по 31.12.2020 р., копія зведеної відомості ПММ за період з 01.06.2020 р. по 31.12.2020 р. щодо заправлення відповідних транспортних засобів паливом та його витрати.

Підсумовуючи викладене та зважаючи на правове регулювання спірних правовідносин, судом не встановлено жодних правових підстав, спираючись на які суд мав би змогу дійти висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення від 19.07.2021 №15058/0902 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 500 000 грн.

Решта доводів сторін висновків суду по суті спору не змінюють.

У пункті 70 рішення від 20 жовтня 2011 року «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини (далі також - ЄСПЛ) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Крім того, ЄСПЛ звертає увагу на те, що на державні органи покладено обов?язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наведених обставин у сукупності, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.07.2021 №15058/0902 підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи було сплачено судовий збір на суму 7500,00 грн.

Враховуючи наведене, сума у розмірі 7500,00 грн у вигляді судових витрат зі сплати судового збору, підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо вимоги про стягнення з відповідачів витрат, понесених позивачем на правову допомогу в сумі 25000,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 76397938).

При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

Суд зазначає, що матеріали справи містять наступні документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу: Договір про надання правничої допомоги №2907 від 29.07.2021 з Адвокатським об`єднанням «АРЕОПАГ», додаток 1 до Договору від 29.07.2021, Акт №1 приймання-передачі наданих послуг від 29.07.2021 (а.с 8-10), які не підписані позивачем.

Таким чином, понесені позивачем витрати на правничу допомогу в загальній сумі 25000,00 грн. суд вважає такими, що не підтверджені належними доказами, у зв`язку із чим відсутні підстави для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.

Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кузьменко енд Джі Пі Компані» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити частково;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.07.2021 №15058/0902, видане ГУ ДПС у Київській області Товариству з обмеженою відповідальністю «Кузьменко енд Джі Пі Компані» (ідентифікаційний код 41723048), згідно якого виявлено порушення вимог статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» №481/95-ВР від 19.12.1995 та застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 500000,00 грн.;

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кузьменко енд Джі Пі Компані» понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області;

В іншій частині вимог позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.