Рішення

від 19.08.2024 по справі 520/20814/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

19.08.2024 р. справа №520/20814/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕРЕСЕНЬ-Л" (далі за текстом - позивач, заявник)до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління державної податкової служби в Харківській області від 08.04.2024р. №00178120701.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що оскаржене податкове повідомлення-рішення субєкта владних повноважень є неправомірним, бо суперечить положенням п.69.6 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України в частині зупинення до 01.08.2023р. перебігу строків давності згідно з ч.3 ст.13 Закону України «Про валюту та валютні операції».

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що заявник у межах укладеного з нерезидентом України - продавцем (JSC MS (Литва)) контрактом від 06.03.2023р. №Е-01/23 13.03.2023р. здійснив грошовий платіж на користь контрагента у сумі 17.000,00євро (еквівалент 18.010,65дол. США або 658.624,20грн.; граничний строк надходження товару 08.09.2023р.) та 21.03.2023р. здійснив грошовий платіж на користь контрагента у сумі 17.000,00 євро (еквівалент 18.010,65дол. США або 1.272.326,25грн.; граничний строк надходження товару 16.08.2023р.), а отримав товар 18.09.2023р. на суму 54.788,54дол. США (еквівалент 2.003.540,20грн.) за митною декларацією від 18.09.2023р. №23UA500490006194U8 (25.869,60 дол. США) та за митною декларацією від 18.09.2023р. №23UA500490006189U9 (28.918,94 дол. США), тобто поза межами визначеного Національним банком України граничного строку у 180 днів (постанова Національного банку України від 24.02.2022р. №18). Стверджував, що оскаржене податкове повідомлення-рішення винесено правомірно та обґрунтовано.

Позов було отримано судом 25.07.2024р.

Відзив на позов було отримано судом 06.08.2024р.

Відповідь на відзив була отримана судом 07.08.2024р.

Заперечення на відповідь на відзив були отримані судом 12.08.2024р.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті у судовому засіданні - 19.08.2024р., адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Представниками сторін до суду подані заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України та подані сторонами у справі процесуальні документи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник пройшов визначену законом процедуру державної реєстрації суб`єктів господарювання, набув правового статусу резидента України - юридичної особи приватного права, значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 39000343, у спірних правовідносинах знаходився на податковому обліку в установі відповідача.

06.03.2023р. заявником (у якості постачальника) із резидентом Литви компанією JSC MS (у якості продавця) було укладено зовнішньоекономічний контракт у формі договору поставки від 06.03.2023р. №Е-01/23.

13.03.2023р. заявник здійснив на користь контрагента грошовий платіж у сумі 17.000,00євро (еквівалент 18.010,65дол. США або 658.624,20грн.).

21.03.2023р. заявник здійснив на користь контрагента грошовий платіж у сумі 32.500,00євро (еквівалент 18.010,65дол. США або 1.272.326,25грн).

18.09.2023р. заявник отримав від нерезидента продавця товар на суму 54.788,54дол. США (еквівалент 2.003.540,20грн.) за митною декларацією від 18.09.2023р. №23UA500490006194U8 (8.640,00дол. США, еквівалент - 241.341,12грн.) та за митною декларацією від 18.09.2023р. №23UA500490006189U9 (28.918,94дол. США, еквівалент 1.057.525,15грн.).

Національний банк України сповістив Державну податкову службу України про порушення заявником валютного законодавства за укладеним із резидентом Литви компанією JSC MS (у якості продавця) зовнішньоекономічним контрактом у формі договору поставки від 06.03.2023р. №Е-01/23, а ДПС України листом від 03.11.2023р. №27629/7/99-00-07-05-01-07 було спрямовані ці відомості до відповідача ГУ ДПС у Харківській області.

16.02.2024р. відповідачем відносно заявника було прийнято наказ від 16.02.2024р. №796-п з приводу призначення документальної позапланової виїзної перевірки з питання дотримання вимог валютного законодавства при здійсненні розрахунків за укладеним із резидентом Литви компанією JSC MS (у якості продавця) зовнішньоекономічним контрактом у формі договору поставки від 06.03.2023р. №Е-01/23 за період 06.03.2023р.-31.01.2024р.

Доказів оскарження заявником цього наказу до контролюючого органу вищого рівня або до суду матеріали справи не містять.

Результати проведеної перевірки були оформлені актом від 04.03.2024р. №7524/20-40-07-01-03/39000343 (далі за текстом Акт №7524).

У тексті Акту №7524 субєктом владних повноважень викладені власні судження про вчинення заявником порушення ч.3 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» за рахунок порушення строків розрахунків за укладеним із резидентом Литви компанією JSC MS (у якості продавця) зовнішньоекономічним контрактом у формі договору поставки від 06.03.2023р. №Е-01/23.

08.04.2024р. із посиланням на Акт №7524 контролюючим органом було видано податкове повідомлення - рішення №00178120701 про застосування 25.869,85грн. пені.

Стверджуючи про невідповідність закону оскарженого податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Учасники спору не оскаржують відображених в Акті перевірки №7524 обставин календарних дат виникнення та розмірів обсягу зобов"язань нерезидента-покупця, відсутності розрахунків, обчислень субєкта владних повноважень в частині порушення заявником строку відповідно до ч.3 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» та обчисленої у звязку із цим пені.

Відтак, ці обставини не входять до предмету доказування в ініційованому заявником спорі, можуть бути окремими підставами нових позовів заявника і тому у межах даної справи судом не досліджуються на не оцінюються.

Суд зазначає, що у силу ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до підпункту 19-1.1.4 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України), контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу: здійснюють контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті.

Підпунктами 20.1.4, 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41цього Кодексу, мають право: - проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків; - застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з ст.1 Податкового кодексу України норми Податкового кодексу України не містять ані прямої вказівки про поширення їх дії на регламентування валютного законодавства, ані прямого застереження про непоширення їх дії на регламентування валютного законодавства.

Закон України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» (який набрав чинності з 07.07.2018р. та введений в дію з 07.02.2019р.; далі за текстом - Закон України від 21.06.2018р. №2473-VIII) визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства.

Частиною 1 ст.3 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII встановлено, що відносини, що виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону.

Згідно з ч.3 ст.3 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII у разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.

Отже, норми ст.3 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII не виключають можливості регламентування окремих сфер валютного регулювання і нагляду приписами інших актів права (у тому числі і нормами Податкового кодексу України) за виключенням недоторканності саме основ валютного регулювання та основ валютного нагляду.

При цьому, механізми реалізації субєктами владних повноважень заходів контролю, процедури притягнення винних учасників суспільних правовідносин до запровадженої законом міри юридичної відповідальності, склад протиправних діянь та обставини, що виключають відповідальність Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII не віднесені ані до основ валютного регулювання, ані до основ валютного нагляду.

Відповідно до ч.4 ст.11 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства.

Частинами п`ятою, шостою ст.11 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII передбачено, що Національний банк України у визначеному ним порядку здійснює валютний нагляд за уповноваженими установами. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами (крім уповноважених установ) та нерезидентами вимог валютного законодавства.

Згідно з ч.9 ст.11 Закон України від 21.06.2018р. №2473-VIII органи валютного нагляду мають право проводити перевірки з питань дотримання вимог валютного законодавства визначеними частинами п`ятою і шостою цієї статті суб`єктами здійснення таких операцій. Під час проведення перевірок з питань дотримання вимог валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об`єктом таких перевірок, надання доступу до систем автоматизації валютних операцій, підтвердних документів та іншої інформації про валютні операції, а також пояснень щодо проведених валютних операцій, а агенти валютного нагляду та інші особи, які є об`єктом таких перевірок, зобов`язані безоплатно надавати відповідний доступ, пояснення, документи та іншу інформацію.

За змістом ч.10 ст.11 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII у разі виявлення порушень валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об`єктом таких перевірок і допустили такі порушення, дотримання вимог валютного законодавства та застосовувати заходи впливу, передбачені законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.12 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, погіршення стану платіжного балансу України, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та (або) фінансової системи держави, має право запровадити такі заходи захисту: встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої - восьмої ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав-з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання.

Порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

У разі якщо виконання договору, передбаченого частинами другою або третьою цієї статті, зупиняється у зв`язку з виникненням форс-мажорних обставин, перебіг строку розрахунків, установленого згідно з частиною першою цієї статті, та нарахування пені відповідно до частини п`ятої цієї статті зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин.

Підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин є відповідна довідка уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту).

У разі прийняття до розгляду судом, міжнародним комерційним арбітражем позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, що виникла внаслідок недотримання нерезидентом строку, передбаченого зовнішньоекономічним договором (контрактом), або прийняття до провадження уповноваженим органом відповідної країни документа про стягнення такої заборгованості з боржника-нерезидента на користь резидента в позасудовому (досудовому) примусовому порядку строк, встановлений відповідно до цієї статті, зупиняється з дня прийняття до розгляду такої заяви (прийняття до провадження відповідного документа) і пеня за порушення строку в цей період не нараховується.

У разі ухвалення судом, міжнародним комерційним арбітражем рішення про відмову в позові повністю чи частково в частині майнових вимог або про відмову у відкритті провадження у справі чи про залишення позову без розгляду, а також у разі визнання документа про стягнення заборгованості з боржника-нерезидента таким, що не підлягає виконанню, недійсним, незаконним тощо та (або) закриття (припинення) провадження без зарахування грошових коштів на рахунки резидентів у банках України за таким документом строк, встановлений відповідно до цієї статті, поновлюється і пеня за його порушення нараховується за кожний день прострочення, включаючи період, на який цей строк було зупинено.

У разі ухвалення судом, міжнародним комерційним арбітражем рішення про задоволення позову сплаті підлягає лише пеня, нарахована до дня прийняття позовної заяви до розгляду судом, міжнародним комерційним арбітражем.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, за результатами перевірки стягує у встановленому законом порядку з резидентів пеню, передбачену частиною п`ятою цієї статті.

Відповідно до ст.ст. 6, 7, 7-1, 15, 28, 30, 33, 44, 45, 46, 48, 56, 71 Закону України «Про Національний банк України», ст.99 Конституції України, ст.ст.2, 6, 9, 12, 13, 16 Закону України «Про валюту і валютні операції» постановою Правління Національного банку України №5 від 02.01.2019р. було затверджено Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (далі за текстом - Положення № 5).

Положення №5 відповідно до пункту 1 визначає заходи захисту, запроваджені Національним банком України, порядок їх застосування (порядок здійснення валютних операцій в умовах запроваджених цим Положенням заходів захисту), а також порядок здійснення окремих операцій в іноземній валюті.

Згідно з пунктами 21, 23 Положення № 5 граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.

Розрахунки за операціями резидентів з експорту та імпорту товарів здійснюються не пізніше строку, визначеного пунктом 21 розділу II цього Положення, з урахуванням вимог пункту 22 розділу II цього Положення, у повному обсязі, з урахуванням вимог пункту 22 розділу II цього Положення стосовно операцій з експорту, імпорту товарів у незначній сумі (уключаючи незавершені розрахунки за операцією). Грошові кошти від нерезидента за операціями резидента з експорту товарів підлягають зарахуванню на рахунок резидента в Україні в банку.

У подальшому п.142 постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022р. №18 було установлено, що граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 180 календарних днів та застосовуються до операцій, здійснених з 05 квітня 2022 року.

Суд зауважує, що відповідно до ч.6 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII дія форс-мажорних обставин є підставою, що звільняє учасника суспільних відносин (формально винного у недодержанні строку проведення розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів у 180 календарних днів, тобто у діянні якого наявна і подія порушення, і склад порушення) від несення міри юридичної відповідальності у вигляді нарахування пені.

Однак, за вимогами Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин є відповідна довідка уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту).

Статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Суд зважає, що у спірних правовідносинах Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) ухвалила рішення про спрощення процедури засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), та з метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у період дії введеного воєнного стану, на сайті ТПП України було розміщено 28.02.2022 загальний офіційний лист ТПП України щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (лист від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1).

Проте, обставини спірних правовідносин склались у достатній віддаленості у часі виняткового по суті рішення ТПП України про визнання обставин введення у дію правового режиму воєнного стану через повномасштабну збройну агресію Російської Федерації проти України з 24.02.2022р. і проведенням заявником 13.03.2023р. та 21.03.2023р. грошових платежів на користь резидента Литви за зовнішньоекономічним контрактом у формі договору поставки від 06.03.2023р. №Е-01/23.

Тому у даному конкретному випадку назване рішення ТПП України не має жодного юридичного значення для правильного вирішення по суті даного спору.

Окрім того, суд відмічає, що у силу ч.4 ст.44, ч.2 ст.78, ч.3 ст.78, п.4 ч.5 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України обовязок повідомлення суду усіх обставин справи та підтвердження доводів про існування цих обставин відповідними доказами покладений, насамперед, на учасників справи сторони спору.

Окрім того, суд згідно з ч.4 ст.9 КАС України обтяжений законодавцем обовязком встановити обєктивну істину у кожному спорі за власною ініціативою безвідносно до стану виконання учасниками справи сторонами спору згаданого вище процесуального обовязку.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024р. у справі №400/1217/23: 1) Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) Посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Суд відзначає, що у межах даної справи між сторонами відсутній спір про будь-які факти обєктивної дійсності, бо ініційований заявником спір стосується суто питання про право.

Попри загальну відомість обставин повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022р. суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку навіть у силу прямої дії норм ст.8 Конституції України фактори розпочатої з 24.02.2022р. збройної військової агресії Російської Федерації проти України відповідно до ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII та ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» не виключають правомірність притягнення заявника до будь-якої міри юридичної відповідальності з 24.02.2022р. безвідносно до наявності або відсутності окремого письмового рішення ТПП України про засвідчення цих факторів у якості форс-мажорних обставин, позаяк матеріали справи не містять жодних обєктивних даних, котрі б засвідчували існування безпосереднього причинного наслідкового зв`язку між фізичною здатністю сторін укладеного із резидентом Литви компанією JSC MS (у якості продавця) зовнішньоекономічного контракту у формі договору поставки від 06.03.2023р. №Е-01/23 своєчасно та належно виконати зобовязання за правочином та будь-якими факторами розпочатої з 24.02.2022р. збройної військової агресії Російської Федерації проти України.

Розвязуючи даний спір, суд зауважує, що запроваджена ч.5 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII міра юридичної відповідальності у вигляді пені (за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості) за правовою природою, суттю та призначенням є заходом державного примусу (впливу) до учасника суспільних відносин, який не дотримався дисципліни розрахунків за зовнішньоекономічним договором.

Тому суд вважає, що на спірні правовідносини може бути поширена дія суміжних актів права, котрі визначають механізми правила притягнення винних осіб до подібних заходів державного примусу (впливу) у сфері дотримання податкової дисципліни та у сфері провадження господарської діяльності, зокрема, приписи ст.112 Податкового кодексу України та ст.218 Господарського кодексу України.

Відповідно до п.112.1 ст.112 Податкового кодексу України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п.112.2 ст.112 Податкового кодексу України особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

За змістом п.112.7 ст.112 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Положення цього пункту застосовуються виключно в разі, якщо умовою притягнення до фінансової відповідальності за податкове правопорушення є наявність вини платника податків.

Як то указано у п.п.112.8.9 ст.112 Податкового кодексу України обставиною, що звільняє від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи є вчинення діяння (дії або бездіяльності) внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажору).

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 22.08.2023р. у справі №120/2403/20-а: «Згідно з ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення).

Відтак, приписами ч.2 ст.218 Господарського кодексу України визначені підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.».

Оскільки відсутність існування безпосереднього та прямого причинно-наслідкового звязку між дією факторів нездоланної сили та реальною свободою поведінки субєкта права вчинення діяння в умовах форс-мажору не звільняє учасника суспільних відносин від юридичної відповідальності і за приписами ст.112 Податкового кодексу України, і за приписами ст.218 Господарського кодексу України, то суд доходить до переконання про те, що обставини повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України з 24.02.2022р. (які у розумінні ч.3 ст.78 КАС України є загальновідомими і не потребують додаткового доказування, але у даному конкретному випадку все ж таки додатково підтверджені листом ТПП України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1) у даному конкретному випаду не мали жодного випливу на порушення строків за операціями з імпорту товарів поза межами 180 днів.

Стосовно поширення на спірні правовідносини дії п.521 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції законів України від 30.03.2020р. №540-ІХ та від 13.05.2020р. №591-ІХ та юридичних наслідків встановленого Кабінетом Міністрів України карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19; далі за текстом - Карантин, згідно з якими штраф не застосовується ані протягом дії Карантину, ані після завершення дії Карантину) суд зазначає, що положення п.521 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції законів України від 30.03.2020р. №540-ІХ та від 13.05.2020р. №591-ІХ містять чітку та однозначну вказівку про звільнення учасника суспільних відносин від відповідальності за порушення податкового законодавства.

Разом із цим, Закон України від 21.06.2018р. №2473-VIII входить до складу валютного законодавства, а не податкового законодавства.

До того ж суд зважає, що порушення учасником суспільних відносин норм Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII в частині строків за операціями з імпорту товарів чи експорту товарів не утворює складу податкового правопорушення у розумінні ст.109 Податкового кодексу України.

Водночас із цим, суд зважає, що у розумінні п.п.14.1.162 ст.14 Податкового кодексу України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов`язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі орган.

Отже, обєктом нарахування пені згідно з п.п.14.1.162 ст.14 Податкового кодексу України є як суми несвоєчасно сплачених податкових зобов`язань і суми несвоєчасно сплачених штрафних (фінансових) санкцій, так і інші випадки вчинення субєктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу стягнення пені за наслідками контролю за дотриманням іншого законодавства, тобто законодавства, котре у тому числі не входить до складу податкового законодавства.

У силу правових висновків Верховного Суду від 15.02.2024р. у справі №420/1538/23: 1) Податковим кодексом України визначено, що пеня за порушення строків розрахунків в іноземній валюті є різновидом грошового зобов`язання платника податків та застосовується контролюючим (податковим) органом в порядку, який передбачений для прийняття податкових повідомлень-рішень, а Закон України «Про валюту і валютні операції», зокрема його стаття 13, містить лише встановлення такого виду відповідальності, як пеня за порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею.; 2) Відтак, реалізуючи мету, з якою у цій справі було відкрито касаційне провадження, колегія суддів формулює такий правовий висновок. Пеня, нарахована за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті, з 01.01.2021 (дата набрання чинності Законом України «Про внесення змін до ПК України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 № 466-IX) є одним із різновидів пені в розумінні приписів підпункту 14.1.162. пункту 14.1. ст. 14 ПК України, та, відповідно, на неї розповсюджується дія положень абз. 11 п. 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, який передбачає, що протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.

Також у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 28.03.2024р. у справі №380/17879/22 пеня, нарахована за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті, з 01.01.2021 (дата набрання чинності Законом України «Про внесення змін до ПК України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020 № 466-IX) є одним із різновидів пені в розумінні приписів підпункту 14.1.162. пункту 14.1. ст. 14 ПК України, та, відповідно, на неї розповсюджується дія положень абз. 11 п. 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, який передбачає, що протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.

Окрім того, у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 13.05.2024р. у справі №420/11208/23: 1) згідно з абзацом одинадцятим пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню.; 2) Законом України «Про внесення змін до ПК України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16 січня 2020 року № 466-IX підпункт 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України викладено в такій редакції: «пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми податкових зобов`язань та/або на суми штрафних (фінансових) санкцій, не сплачених у встановлені законодавством строки, а також нарахована в інших випадках та порядку, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».; 3) Згідно з підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.; 4) Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення, у сфері зовнішньоекономічної діяльності; є контролюючий орган.; 5) Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що ПК України визначено, що пеня за порушення строків розрахунків в іноземній валюті є різновидом грошового зобов`язання платника податків та застосовується контролюючим (податковим) органом в порядку, який передбачений для прийняття податкових повідомлень-рішень, а Закон України «Про валюту і валютні операції», зокрема його стаття 13, містить лише встановлення такого виду відповідальності, як пеня за порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею.; 6) Відповідно до частин другої та третьої статті 3 Закону № 2473-VIII питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону. У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.; 7) У цьому випадку положення ПК України дійсно не регламентують порядок здійснення валютних операцій та не встановлюють відповідальність за його порушення. Зазначене врегульовано Законом України "Про валюту і валютні операції".; 8) Утім, частина восьма статті 16 цього Закону передбачає, що рішення про застосування до уповноважених установ, суб`єктів валютних операцій заходів впливу приймається органами валютного нагляду відповідно до компетенції, визначеної частинами п`ятою і шостою статті 11 цього Закону, у порядку, визначеному законодавством, що діє на день прийняття відповідного рішення.; 9) Отже, Закон № 2473-VIII встановлює лише розмір та порядок обчислення пені, тоді як для визначення порядку прийняття податкового повідомлення-рішення про нарахування пені Закон № 2473-VIII відсилає до відповідного законодавства, що діє на день прийняття відповідного рішення.; 10) Таким чином, Закон № 2473-VIII дозволяє при прийнятті податкового повідомлення-рішення застосовувати положення іншого законодавства, яким у спірному випадку є ПК України, норми якого надають підстави застосовувати мораторій на нарахування пені протягом дії карантину.; 11) З огляду на зазначене, колегія суддів указує на відсутність у контролюючого органу підстав для нарахування позивачеві у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Проте, у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 23.07.2024р. по справі №240/25642/22 (ухваленої у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду): 1) Підстави для ототожнення пені, яка застосовується у податкових правовідносинах, із пенею, яка застосовується у сфері валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду (за порушення строків надходження валютної виручки за операціями з експорту та імпорту товарів, відповідальність за яке встановлено статтею 13 Закону № 2473-VIII) - відсутні; 2) Пеня, що передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», за порушення строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID- 19), застосовується на загальних підставах і на таку не поширюються положення абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України; 3) Положення підпункту 69.9 пункту 69 підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, яким зупинено перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не розповсюджуються на строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, що врегульовано законодавством у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду; 4) пеня, як міра відповідальності, яка нараховується за порушення граничних строків розрахунків, врегульована спеціальним Законом, відповідно на таку (пеню) не розповсюджуються і положення підпункту 129.9.7 пункту 129.9 статті 129 Податкового кодексу України, за аналогією з положеннями абз. 11 пункту 52-1 та підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Згідно з ч.5 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1402-ІІІ «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З огляду на ієрархічну силу правових висновків судових актів Верховного Суду пріоритет у застосуванні належить віддати правовим позиція постанови Верховного Суду від 23.07.2024р. по справі №240/25642/22 (ухваленої у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду).

Суд зважає, що у силу спеціального застереження за п.п.69.2 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 12.05.2022р. №2260-ІХ у разі виявлення порушень законодавства за результатами проведення перевірок до платників податків застосовується відповідальність згідно з цим Кодексом, законами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, з урахуванням обставин, передбачених підпунктом 112.8.9 пункту 112.8 статті 112 цього Кодексу, що звільняють від фінансової відповідальності. При цьому вимоги законодавства щодо мораторію (зупинення) застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на період дії воєнного, надзвичайного стану та/або на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), не застосовуються.

Отже, з моменту набуття чинності Законом України від 12.05.2022р. №2260-ІХ (27.05.2022р.) виникла колізія між п.521 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції законів України від 30.03.2020р. №540-ІХ та від 13.05.2020р. №591-ІХ та п.п.69.2 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 12.05.2022р. №2260-ІХ.

Оскільки і платежі за зовнішньоекономічним контрактом були проведені заявником після 27.05.2022р., і товар від нерезидента-продавця за зовнішньоекономічним контрактом був отриманий заявником після 27.05.2022р., то положення ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі Серков проти України (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), не створюють підстав для віддання пріоритету у застосуванні саме п.521 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції законів України від 30.03.2020р. №540-ІХ та від 13.05.2020р. №591-ІХ, адже і п.521 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції законів України від 30.03.2020р. №540-ІХ та від 13.05.2020р. №591-ІХ, і п.п.69.2 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 12.05.2022р. №2260-ІХ є рівносильними однопредметними актами права, але п.п.69.2 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 12.05.2022р. №2260-ІХ був прийнятий пізніше у часі.

Стосовно правил обчислення строку давності у спірних правовідносинах суд зазначає, що згідно з п.113.1 ст.113 Податкового кодексу України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування грошових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.

Відповідно до п.113.2 ст.113 Податкового кодексу України перебіг строку давності для застосування штрафних (фінансових) санкції (штрафів) зупиняється у випадках, визначених пунктом 102.3 статті 102 цього Кодексу.

Згідно з п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації або уточнюючої декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань, в межах поданих уточнень, за такою податковою декларацією протягом 1095 днів (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу) з дня подання уточнюючого розрахунку (декларації).

У разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов`язаних з декларуванням податкових зобов`язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення.

З місцевих податків та/або зборів, за якими передбачено подання річної податкової декларації, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право за результатами перевірки самостійно визначити суму грошових зобов`язань, у разі виявлення ним за результатами перевірки заниження суми визначеного платником податків податкового зобов`язання з цих податків, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати цих податків, визначених відповідними розділами цього Кодексу.

Відповідно до п.102.2 ст.102 Податкового кодексу України грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо: 102.2.1. податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано; 102.2.2. посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов`язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

Контролюючий орган має право проводити перевірку з питань дотримання вимог статті 393 цього Кодексу фінансовими агентами та власниками рахунків та визначати суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) у випадках та розмірах, визначених цим Кодексом, не пізніше 1825 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання звіту про підзвітні рахунки, а якщо відповідний звіт був поданий пізніше - за днем його фактичного подання. Строк давності, визначений цим абзацом, не застосовується щодо перевірки фінансового агента, який не подав звіт про підзвітні рахунки за звітний період у визначеному цим Кодексом порядку.

Обєктивних даних, які б указували на існування у спірних правовідносинах підстав для зупинення перебігу строку давності для застосування штрафних (фінансових) санкції (штрафів) згідно з п.102.3 ст.102 Податкового кодексу України, матеріали справи не містять.

Законом України від 17.03.2020р. №533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 18.03.2020р., до Податкового кодексу України було внесено зміни, зокрема, підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» доповнено п.521 та п.525.

Відповідно до абзацу 10 п.522 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України у редакції Закону України від 17.03.2020р. №533-IX на період з 18.03.2020р. по 31.05.2020р. зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Законом України від 13.05.2020р. №591-IX до пункту 522 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України внесені зміни (набрали чинності 29.05.2020р.), якими в абзаці десятому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023р. №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Крім того, Законом України від 15.03.2022р. №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (набрав чинності з 17 березня 2022 року) статтю 102 Податкового кодексу України було доповнено пунктом 102.9 такого змісту: « 102.9. На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».

У подальшому пункт 102.9 статті 102 Податкового кодексу України було виключено на підставі Закону України від 30.06.2023р. №3219-IX, який набрав чинності 01 серпня 2023 року.

Отже, в період з 18 березня 2020 року по 30 червня 2023 року, строк давності, передбачений статтею 102 ПК України, був зупинений з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а в період з 17 березня 2022 року по 01 серпня 2023 року - у зв`язку з дією правового режиму воєнного, надзвичайного стану.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.12.2023р. по справі №240/34220/22.

Проте, за юридичною природою та суттю згаданий у ч.1 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» граничний строк розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів та згаданий у ст.102 Податкового кодексу України строк давності не можуть бути кваліфіковані у якості ідентичних правових категорій.

Відповідно до ч.5 ст.14 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, має право адекватно вчиненому порушенню застосувати до юридичних осіб (крім уповноважених установ) захід впливу у вигляді штрафних санкцій у розмірі до 100 відсотків суми операції, проведеної з порушенням валютного законодавства.

Згідно з ч.2 ст.15 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» заходи впливу можуть бути застосовані протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через три роки з дня його вчинення.

У силу прямого застереження ч.3 ст.3 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» у разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.

За відсутності чіткої вказівки у нормах Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» про протилежне суд вважає, що строк давності згідно з ст.102 Податкового кодексу України та юридичні наслідки зупинення перебігу цього строку під час дії правового режиму воєнного стану до 01.08.2023р. обєктивно не здатні призвести до зупинення течії згаданого у ч.1 ст.13 Закону України від 21.06.2018р. №2473-VIII «Про валюту та валютні операції» граничного строку розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах субєкт владних повноважень забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичної дійсності з`ясував із достатньою повнотою, дав вірну оцінку усім істотним юридично значимим факторам, правильно кваліфікував вчинок приватної особи, не припустився помилки у тлумаченні належної норми закону, унаслідок чого реально вчинене управлінське волевиявлення узгоджується як із нормативним регламентуванням, так і із дійсним змістом та характером спірних відносин, не призводить до безпідставного погіршення правового становища заявника.

Обрані заявником доводи не спростовують юридичної правильності та документальної доведеності відображених в Акті №7524 суджень субєкта владних повноважень.

Натомість, правові висновки постанови Верховного Суду від 23.07.2024р. по справі №240/25642/22 (ухваленої у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду) доводять правомірність оскарженого заявником управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень.

Наведене є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми зясування обєктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття обєктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко