Постанова

від 20.08.2024 по справі 644/5239/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«20» серпня 2024 року

м. Харків

справа № 644/5239/23

провадження № 22ц/818/2642/24

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Пилипчук Н. П.. Тичкової О. Ю.,

за участю секретаря - Волобуєва О.О.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 , представниця позивачки - ОСОБА_2 ,

відповідачка - ОСОБА_3 , представник відповідачки - ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2024 року в складі судді Федорової О.В.

в с т а н о в и в:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, про визнання грошових коштів спільною сумісною власністю подружжя та про визнання права власності на частину грошових коштів в порядку поділу спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_5 спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу більше 23 років, починаючи з 1999 року.

Після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилося спадкове майно у вигляді: земельної ділянки площею 10,81 га з кадастровим номером 6325783500:02:002:0081 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Шевченківської селищної (колишньої - Великохутірської сільської) ради Куп`янського (колишнього - Шевченківського) району Харківської області; 2/3 частин житлового будинку АДРЕСА_1 ; частки засновника у статутному капіталі у Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю «Червоний партизан» в розмірі 2 220,00 грн (30 % статутного капіталу); грошових коштів на рахунках у Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк», в тому числі на вкладному рахунку № НОМЕР_1 , залучених у депозит на підставі Заяви-Договору № R0-СA15-120099714 про вклад «Універсальний+» від 21 грудня 2021 року; земельної ділянки площею 0,82 га з кадастровим номером 6325783300:02:002:0200 для ведення особистого селянського господарства на території Шевченківської селищної (колишньої - Великохутірської сільської) ради Куп`янського (колишнього - Шевченківського) району Харківської області; автомобілю 3AЗ 110307, реєстраційний номер НОМЕР_15, рік випуску 2003, колір - червоний.

Зазначила, що за життя ОСОБА_5 залишив заповіт, згідно з яким заповідав належну йому на праві власності земельну ділянку площею 10,81 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Великохутірської сільської ради Шевченківського району Харківської області на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 700082, виданого Великохутірською сільською радою Шевченківського району Харківської області 08 червня 2001 року та зареєстрованого за № 81 у рівних частинах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; житловий будинок АДРЕСА_1 та присадибну земельну ділянку - ОСОБА_1 ; частку у статутному капіталі, частку майна і грошових коштів, в тому числі частку пасивів та активів в Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю «Червоний партизан», грошові кошти на рахунках у банківських установах - ОСОБА_3

Посилалася на те, що в передбачені чинним законодавством строк вона подала заяву про прийняття спадщини за заповітом і за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки вона є спадкоємицею четвертої черги, оскільки на момент смерті ОСОБА_5 не перебувала з ним в офіційно зареєстрованому шлюбі, хоча прожила з ним як дружина більше 23 років за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказала, що більше 23 років вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_5 як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу в його будинку. Разом з ними жили його сестри ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Вони вели спільний побут, мали взаємні права та обов`язки як чоловік та дружина, вона забезпечувала побут в сім`ї, виконувала хатню роботу, працювала на городі, піклувалася про свого цивільного чоловіка ОСОБА_5 , оточувала його любов`ю та турботою, лікувала його, доглядала за ним після перенесених операцій. Також здійснювала догляд за його сестрами, які в силу похилого віку потребували піклування. Окрім того, вона постійно працювала різноробочою, полола ланки, працювала на току, отримувала заробітну плату, яку вкладала в спільний бюджет та спільно нажите майно. Після смерті ОСОБА_5 вона повністю взяла на себе організацію поховання та поминання, у тому числі фінансову.

Зазначила, що на похованні ОСОБА_5 жодного його родича, у тому числі відповідачки, яка є його племінницею, не було. Наголосила, що під час спільного проживання вони вели спільне господарства, мали спільний побут, спільний бюджет, спільний відпочинок, користувалися правами та виконували обов`язки, притаманні подружжю.

Просила встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 1999 по ІНФОРМАЦІЯ_1;

визнати, що всі грошові кошти ОСОБА_5 , що перебували на рахунках в усіх банківських установах на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 в усіх банківських установах, в тому числі на рахунках у Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк», а також на вкладному рахунку № НОМЕР_2 , залучених у депозит на підставі Заяви-Договору № R0-CA15-120099714 про вклад «Універсальний+» від 21 грудня 2021 року, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на частину всіх грошових коштів ОСОБА_5 , що перебували на рахунках в усіх банківських установах на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , у тому числі у Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк», в тому числі на вкладному рахунку № НОМЕР_3 , залучених у депозит на підставі Заяви-Договору N RO-CA15-120099714 про вклад «Універсальний+» від 21 грудня 2021 року.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2024 року, яке ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 травня 2024 року виправлено описку, позов ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

На вказане рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не надав належної оцінки доказам у справі, не навів мотивів, з яких він відхиляє в якості доказів довіреність від 13 травня 2020 року, заповіт від 14 листопада 2020 року. Також судом не надано оцінку такому факту, що організацією та оплатою поховання, поминок ОСОБА_5 займалася вона, про що не заперечує і відповідачка. Вважала, що це належний та достатній доказ того, що вона та ОСОБА_5 проживали як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. Зазначила, що судом першої інстанції не наведено мотивів, з яких суд відхиляє в якості доказів пояснення свідків, які стверджували, що вона та ОСОБА_5 з 1999 року проживали як чоловік і дружина, вели спільне господарство, працювали на городі, мали взаємні права та обов`язки, а саме вона доглядала за ОСОБА_5 під час лікування в лікарні, разом придбавали меблі, предмети побуту, робили ремонт та інше. Таким чином нею надано докази, які в сукупності підтверджують факт проживання її з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Посилалася на те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про витребування інформації про виклик швидкої допомоги ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_5 , тобто не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, позбавив можливості отримати такий доказ, який безпосередньо стосується предмету позову та цей доказ міг би підтвердити або спростувати, хто здійснював виклик до ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 подала клопотання про прийняття доказів, які не були подані до суду першої інстанції, в якому зазначила, що нею не подано доказів в повному обсязі, оскільки за станом здоров`я, через тривалий час знаходження на стаціонарному лікуванні у лікарні, похилий вік вона не мала можливості своєчасно зібрати всі необхідні документи (докази) та подати їх до суду першої інстанції. Просила визнати причини неподання нею доказів до суду першої інстанції поважними, що не залежали від неї та долучити виписку із медичної карти № 6750 від 06 січня 2021 року ОСОБА_5 ; виписку із медичної карти № 1911 від 18 листопада 2022 року ОСОБА_5 ; довіреність № 262043368304001 від 13 травня 2020 року, якою ОСОБА_5 уповноважує ОСОБА_1 здійснювати по рахунку всі операції; довідку старости Великохутірського старостинського округу № 72 від 03 травня 2024 року про перелік задекларованого в приватній власності господарства; свідоцтва про шлюб її онуків; лист ОСОБА_8 , брата ОСОБА_5 до ОСОБА_5 ; запрошення на весілля її онуки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

28 червня 2024 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому посилалася на те, що в довіреності від 13 травня 2020 року та картці зі зразками підписів довіреної особи зазначено, що позивачка мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , тоді як її дядько мешкав по АДРЕСА_2 . Таким чином ця довіреність не можу бути достатнім та належним доказом, який підтверджує факт ведення спільного господарства. Зазначила, що незважаючи на те, що в заповіті її дядька чітко вказано, що він заповідає окрім іншого грошові кошти на рахунках у всіх банківських установах їй, позивачка порушила волю її дядька в заповіті і перерахувала відразу після його смерті всі його грошові кошти, в тому числі і з депозитного рахунку на свій рахунок. Вважала, що заповіт не є достатнім та належним доказом, який підтверджує наявність стосунків, притаманних подружжю. Цей заповіт свідчить про порядність її дядька. Таким чином, позивачкою, окрім сумнівних показів свідків, не надано жодного підтвердження факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Зазначила, що позивачкою не надано жодних доказів отримання нею будь-якого доходу.

28 червня 2024 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_3 надійшло заперечення на клопотання про прийняття доказів, які не були подані до суду першої інстанції, в яких посилалася на те, що поважних та об`єктивних причин не подання доказів в строки, ОСОБА_1 не зазначено.

12 липня 2024 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу, в яких виклала доводи апеляційної скарги. Також надійшли письмові пояснення на заперечення на клопотання про прийняття доказів, в яких зазначила, що, перебуваючи довготривалий час в стані постійних захворювань вона не мала можливості зосередитись на судовій справи та пригадати про наявність будь-яких доказів, які необхідно знайти вдома або витребувати з установ. Надані виписки свідчать про тривалість та серйозність захворювань, а не перебування один тиждень на місяць в лікарні, про що вказує відповідачка.

19 липня 2024 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_3 надійшов відзив на заперечення на відзив на апеляційну скаргу, а також заперечення на письмові пояснення на заперечення на клопотання про прийняття доказів, які не були подані до суду першої інстанції, в яких виклала доводи відзиву на апеляційну скаргу.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представниця наполягали на задоволенні апеляційної скарги, підтримали її доводи та доводи клопотання. Акцентували увагу суду на тому, що докази, які надала ОСОБА_1 , підтверджують факт її проживання та померлого однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

В свою чергу ОСОБА_3 та її представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги, клопотання, підтримали доводи відзиву на апеляційну скаргу.

Клопотання ОСОБА_1 про прийняття доказів, які не були подані до суду першої інстанції, а саме виписку із медичної карти № 6750 від 06 січня 2021 року ОСОБА_5 ; виписку із медичної карти № 1911 від 18 листопада 2022 року ОСОБА_5 ; довіреність № 262043368304001 від 13 травня 2020 року, якою ОСОБА_5 уповноважує ОСОБА_1 здійснювати по рахунку всі операції; довідку старости Великохутірського старостинського округу № 72 від 03 травня 2024 року про перелік задекларованого в приватній власності господарства; свідоцтва про шлюб її онуків; лист ОСОБА_8 , брата ОСОБА_5 до ОСОБА_5 ; запрошення на весілля її онуки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , то такі докази апеляційним судом не приймаються до уваги, оскільки докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (статті 367 ЦПК України). ОСОБА_1 таких доказів суду апеляційної інстанції надано не було.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду - змінити.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою недоведена наявність між нею та померлим ОСОБА_5 . відносин, притаманних подружжю, факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період, який вказаний у позовній заяві, ведення спільного господарства, існування спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя. Інші позовні вимоги також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними вимогами.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 (а.с.14 том 1).

16 червня 2000 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений секретарем виконавчого комітету В-Хуторської сільської Ради народних депутатів Шевченківського району Харківської області, згідно з яким на випадок своєї смерті зробив наступне розпорядження: все своє майно, яке на день його смерті буде йому належати, в чому б воно не виражалось і де б воно не знаходилось, він заповів своїй сестрі ОСОБА_5 (а.с.107 том 1).

14 листопада 2020 року ОСОБА_5 склав заповіт посвідчений приватним нотаріусом Шевченківського районного нотаріального округу Харківської області Томчук С.М. зареєстрований в реєстрі за № 889, згідно з яким заповідав належну йому на праві власності земельну ділянку площею 10,81 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Великохутірської сільської ради Шевченківського району Харківської області на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 700082, виданого Великохутірською сільською радою Шевченківського району Харківської області 08 червня 2001 року та зареєстрованого за № 81, у рівних частинах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; житловий будинок АДРЕСА_1 та присадибну земельну ділянку - ОСОБА_1 ; частку у статутному капіталі, частку майна і грошових коштів, в тому числі частку пасивів та активів в Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю «Червоний партизан», грошові кошти на рахунках в будь-яких банківських установах - ОСОБА_3 (а.с.15,104 том 1).

З копії довіреності № 263092135202001 від 30 травня 2020 року, складеної у Публічному акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_5 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , цією довіреністю уповноважив ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , здійснювати по рахунку НОМЕР_4 в Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль» всі операції по рахунку. Довіреність видана без права передовіри та діє до 13 травня 2021 року (а.с.26,221 том 1).

13 травня 2020 року складено картку із зразками підписів довіреної особи (а.с.27,222,223 том 1).

ОСОБА_1 з 31 березня 1983 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.12-13 том 1).

ОСОБА_5 з 18 травня 1977 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.212-213 том 1).

За довідкою Шевченківської селищної ради Великохутірського старостинського округу Харківської області від 14 квітня 2023 року № 60, ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 18 травня 1977 року і до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . На ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним за даною адресою фактично проживала ОСОБА_1 співмешканка, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . (а.с.36 том 1).

Як вбачається з довідки Шевченківської селищної ради Великохутірського старостівського округу Харківської області від 19 квітня 2023 року, виданої ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 фактично проживає без реєстрації з 01 серпня 1999 року за адресою: АДРЕСА_2 . Довідка видана на підставі Акту обстеження про підтвердження факту проживання особи без реєстрації, підписаного сусідами ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , старостою, за якою закріплено населений пункт ОСОБА_13 (а.с.37 том 1).

Постановою приватного нотаріуса Куп`янського районного нотаріального округу Харківської області Томчук С.М. № 494/0116 від 29 липня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з відсутністю родинних відносин (а.с.159 том 1).

З повідомлення Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» № 81-15-9/8050-БТ від 10 жовтня 2023 року вбачається, що у ОСОБА_5 обліковуються наступні рахунки №№ НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , НОМЕР_12 , НОМЕР_13 , які відкриті на підставі: заяви № 1561466600 про відкриття та ведення карткового рахунку від 29 липня 2019 року, договору про відкриття та ведення поточного рахунку № НОМЕР_14 від 14 серпня 2013 року, заяви-договору № СА15-RО-33092562 про вклад «Універсальний» від 30 липня 2019 року, заяви-договору № RО-СА15-120099714 про вклад «Універсальний+» від 21 грудня 2021 року, заява-договору № 262033369054 про вклад «Універсальний» від 30 липня 2019 року, заяви № 262043368304 про відкриття та ведення поточного рахунку «Для виплат» від 29 липня 2019 року, заяви-договору № 262052667669 про відкриття та ведення поточного рахунку «Для виплат» від 31 жовтня 2013 року, заяви-договору № 262083369046 про вклад «Універсальний» від 30 липня 2019 року, заяви-договору № 263001705788 про вклад «Ощадний» від 30 жовтня 2013 року, заяви-договору № 263032078853 про вклад «Класичний строковий» від 29 липня 2019 року, заяви-договору № 263092135202 про вклад «Ощадний» від 31 січня 2020 року. У ОСОБА_5 рахунок № НОМЕР_7 відкрито онлайн, документи про відкриття рахунку у банка відсутні (а.с.166-184 том 1).

Також матеріали справи містять виписки по рахункам ОСОБА_5 .

З повідомлення Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Червоний партизан» № 117 від 01 вересня 2023 року вбачається, що ОСОБА_5 отримав наступні дивіденди: у 2017 році нараховано та сплачено 360 000,00 грн; у 2018 році - 390 000,00 грн; у 2019 році - 435 000,00 грн; у 2020 році - 1 380 000,00 грн; у 2021 році - 1 050 000,00 грн; у 2022 році - 1 357 431,56 грн (а.с.85-86 том 1).

З відповіді Першого відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 13 грудня 2023 року вбачається, що перевіркою облікових даних архівного фонду Відділу та даних розширеного пошуку системи Державного реєстру актів цивільного стану громадян актових записів про шлюб ОСОБА_5 та ОСОБА_1 не виявлено. Перевірку проведено за період з 01 січня 1999 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.16 том 1).

На підтвердження спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 однією сім`єю як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 також надала копії особистих документів ОСОБА_5 , у тому числі: копію паспорту та довідки про ІПН ОСОБА_5 ; копію посвідчення водія з талоном ОСОБА_5 ; копії дипломів ОСОБА_5 ; копія свідоцтва про народження ОСОБА_5 ; копія довіреності № 262043368304001 від 13 травня 2020 року з копіями карток із зразками підпису довіреної особи; копію воєнного квитка ОСОБА_5 ; копію трудової книжки колгоспника ОСОБА_5 ; копію відповіді Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Червоний партизан» від 03 серпня 2023 року; копію державного акту на право приватної власності на землю від 08 червня 2001 року; копії договорів про рентні платежі; копію свідоцтва про право власності на житловий будинок від 11 травня 2000 року; копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 серпня 2000 року; копію державного акту на право приватної власності на землю від 19 червня 2003 року; копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 29 серпня 2003 року; копії договорів про рентні платежі; копії договорів про оренду майна та про оренду землі; копії акту прийому-передачі земельної ділянки, додатку до договору оренди землі та додаткової угоди; копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 51020630 та № 51018758 з копіями Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; копії медичних виписок, досліджень про стан здоров`я ОСОБА_5 ; копії довідок про лікування ОСОБА_5 та причину смерті (а.с.16-19,25-27,38-44, 212-279 том 1).

Також до матеріалів справи позивачка надала фотокартки, на яких зображений ОСОБА_5 з ОСОБА_1 (а.с.45, 280-281 том 1).

В суді першої інстанції були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_14 пояснила, що вона є сусідкою позивачки, з якою вони з 1992 року разом працювали до 2002 року. Свідок повідомила, що вони перебувають 20 років у дружніх стосунках. Свідок наголосила, що ОСОБА_1 проживала із ОСОБА_5 з 1999 року разом, вели спільне господарство. Також свідок пояснила, що ОСОБА_1 під час стаціонарного лікування ОСОБА_5 в лікарні доглядала за ним. Свідок стверджувала, що всі їх сприймали як чоловіка і дружину, шлюб вони не реєстрували. Предмети побуту, меблі вони купували разом, робили ремонт в будинку. Зі слів позивачки свідкові відомо, що вони вели спільне господарство та у них був спільний бюджет.

Свідок ОСОБА_15 пояснила суду, що вона є сусідкою позивачки та їй особисто відомо, що ОСОБА_1 проживала із ОСОБА_5 з 1999 року як чоловік і дружина. Вони держали худобу, вели спільне господарство, працювали на городі, разом все придбавали, разом знаходилися у лікарні під час хвороби ОСОБА_5 . Всі оточуючі сприймали їх як чоловіка і дружину.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.

Отже, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року. Кодекс про шлюб та сім`ю УРСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.

Враховуючи наведене, колегія суддів зауважує про відсутності підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період із 1999 року до 01 січня 2004 року, оскільки до правовідносин, що виникли між сторонами у цей період, застосовуються положення Кодекс про шлюб та сім`ю України, якими не передбачено можливості встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 20 червня 2022 року у справі № 755/457/17-ц (провадження № 61-114св22).

Щодо вимог ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не можуть ґрунтуватись на припущеннях.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак, не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19)).

Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 (провадження № 61-21748св18).

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може достовірно свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

За пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо твердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв`язку із втратою годувальника. Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Як вбачається з правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, надавши належну правову оцінку зібраним у справі доказам та встановленим на їх підставі обставинам, дійшов правильного висновку про те, що позивачка не довела належними, допустимими та достатніми доказами факт проживання її та ОСОБА_5 однією сім`єю, спільний побут і взаємні права й обов`язки у зазначений період.

Суд першої інстанції надав належну оцінку показанням допитаних свідків щодо добрих відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , їх часте перебування разом та правильно виходив із того, що жоден свідок не зміг підтвердити факту спільного проживання позивачки із ОСОБА_5 саме як чоловіка та дружини, ведення ними спільного господарства та наявності спільного бюджету, а також того, за яких саме обставин та чиї грошові кошти знаходились на рахунках ОСОБА_5 .

Суд першої інстанції правильно вважав, що фактичне місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за однією адресою, за відсутності інших доказів у їх сукупності про їх спільний побут, не може бути доказом факту проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані позивачкою обставини на обґрунтування позовних вимог, а саме спільний відпочинок, спільні світлини зі свят, самі по собі, без доведення належними доказами факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між позивачкою та ОСОБА_5 склались та мали місце протягом вказаного хронологічного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.

Також суд першої інстанції правильно зазначив, що наявність у позивачки особистих документів померлого ОСОБА_5 не доводить факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю.

Отже, належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали разом як подружжя у період з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 суду не надано.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимим доказами факт її проживання однією сім`єю із ОСОБА_5 у період з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, зокрема ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1, відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на частину всіх грошових коштів ОСОБА_5 , що перебували на рахунках в усіх банківських установах на день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Щодо позовних вимог про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності, колегія суддів виходить з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 466/1403/20 (провадження № 61-10035св22) зазначено, що «за змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право. Відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України). З урахуванням зазначеного, Верховний Суд резюмує, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України».

Частиною першої статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Отже, визнання певних об`єктів спільним сумісним майном з померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неналежність способу захисту права особи.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року у справі № 552/3135/21 (провадження № 61-10360св22), від 01 серпня 2024 року у справі № 723/2176/16-ц.

З огляду на те, що рішенням суду першої інстанції в задоволені позову щодо встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період із 1999 року до 01 січня 2004 року та визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності відмовлено, рішення суду першої інстанції в цій частині слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу по суті залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381, 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2024 року - змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді Н. П. Пилипчук

О. Ю. Тичкова

Повний текст постанови складено 21 серпня 2024 року.