Рішення

від 14.08.2024 по справі 903/585/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 серпня 2024 року Справа № 903/585/24

за позовом: Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, м. Луцьк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Ківерцівський національний природний парк Цуманська пуща, м. Ківерці

до відповідачів: 1. Луцької районної державної адміністрації Волинської області, м. Луцьк

2. Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, м. Луцьк

3. Олицької селищної ради, смт. Олика

4. Приватного підприємства Техноклас плюс, м. Луцьк

про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками

Суддя Кравчук А.М.

Секретар судового засідання Королюк І.В.

за участю представників сторін:

від позивача: н/з

від відповідачів: ГУ Держгеокадастр у Волинській області - Гаврилюк М.О., витяг з ЄДР

у судовому засіданні взяв участь прокурор відділу прокуратури Волинської області: Лебедюк-Гудкова Т.В.

встановила: 19.06.2024 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації до відповідачів Луцької районної державної адміністрації Волинської області, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Олицької селищної ради, Приватного підприємства Техноклас плюс про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

Ухвалою суду від 24.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 31.07.2024 об 11 год 30 хв. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Ківерцівський національний природний парк Цуманська пуща. Запропоновано відповідачам подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, копію відзиву надіслати прокурору, позивачу, третій особі, докази чого подати суду; прокуратурі, позивачу - відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачам, третій особі; відповідачам - заперечення на відповідь прокуратури, позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання прокуратурі, позивачу, третій особі; третій особі не пізніше п`ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали подати суду письмові пояснення по суті пред`явленого позову, документи в їх обґрунтування, докази їх надіслання іншим учасникам по справі.

Луцька районна державна адміністрація Волинської області, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, Олицька селищна рада ухвалу суду отримали 24.06.2024.

Строк для подання відзиву по 09.07.2024.

05.07.2024 надійшов відзив Луцької районної державної адміністрації, згідно якого позовні вимоги заперечує. Зазначає, що використання вихідних даних для проведення інвентаризації земель має місце після прийняття територіальним органом Держгеокадастру наказу про проведення державної інвентаризації земель та використовуються разом із таким наказом уже безпосередньо виконавцем, який проводить державну інвентаризацію земель на стадії проведення обстежувальних робіт, які власне включають збір та аналіз виконавцем вихідних даних для проведення інвентаризації земель. Задоволення позовних вимог про скасування розпорядчих актів саме по собі не матиме наслідком відновлення порушеного права позивача, у зв`язку з чим обраний прокурором спосіб захисту не є ефективним, оскільки задоволення вимог про визнання недійсним розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації в частині затвердження технічної документації із землеустрою, яке вичерпало свою дію фактом виконання, не призведе до відновлення порушеного речового права позивача щодо повернення земельної ділянки у його розпорядження. Станом на даний час не було реалізовано заходи, вказані в Указі Президента України Про створення Ківерцівського Національного природного парку Цуманська Пуща, що свідчить про відсутність доказів, що Ківерцівський національний парк Цуманська Пуща є об`єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, і що спірна земельна ділянка увійшла до складу об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення Заказника Зубр. Розгляд справи просить проводити без участі її представника.

ГУ Держгеокадастру у Волинській області у відзиві, який сформований в системі Електронний суд 11.07.2024, на адресу суду надійшов 12.07.2024, позовні вимоги заперечує, оскільки у позовній заяві відсутня аргументація, яка б підтверджувала, що Ківерцівський національний природний парк Цуманська Пуща є об`єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення і що спірні земельні ділянки увійшли до його складу за рахунок земель запасу Дернівської сільської ради. У даній справі не встановлено обставин невиконання або неналежного виконання позивачем своїх функцій щодо самостійного звернення до суду, у зв`язку з чим є підстави для залишення позову без розгляду.

Прокуратура у відповіді на відзив ГУ Держгеокадастру у Волинській області, яка сформована в системі Електронний суд 19.07.2024, на адресу суду надійшла 22.07.2024, зазначає, що вилучення 173 га земель запасу Дернівської сільської ради при створенні НПП підтверджується інформацією про земельні ділянки, які передбачено залучити до складу парку та листами Волинської облдержадміністрації від 28.01.2010 і Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Волинській області від 22.01.2010. Подання даного позову безперечно становить державний інтерес, оскільки стосується значущих правовідносин щодо відновлення порушеного права власності українського народу на землю. Позивачем заходів щодо звернення до суду з даним позовом не вжито, що свідчить про нездійснення захисту інтересів держави.

ГУ Держгеокадастру у Волинській області у запереченнях на відповідь на відзив від 25.07.2024 зазначає, що скасування розпорядчих актів у будь якому випадку не матиме наслідком відновлення порушеного права позивача, який вважає себе власником майна, у зв`язку з чим обраний прокурором спосіб захисту є неефективним, що є самостійною підставою для відмови у позові. Указ президента, на який посилається прокурор, є не реалізованим.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відомості про наявність у ПП Техноклас Плюс зареєстрованого електронного кабінету відсутні.

За приписами ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцем реєстрації відповідача ПП Техноклас Плюс є пр. Волі, 42, оф. 406, м. Луцьк.

Така ж адреса зазначена у позовній заяві.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 24.06.2024 направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на юридичну адресу відповідача.

Однак, судова повістка повернута 30.06.2024 об`єктом поштового зв`язку з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою" (том 2, а.с.1-5).

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі, а саме 30.06.2024.

Строк для подання відзиву по 15.07.2024.

Відзив ПП Техноклас Плюс на адресу суду не надходив.

З метою повного та всебічного розгляду справи, суд протокольною ухвалою від 31.07.2024 долучив до матеріалів справи всі подані заяви по суті спору.

Враховуючи вищевикладене, закінчення строку для подання заяв по суті спору, виконання мети підготовчого провадження, відсутність не розглянутих заяв/клопотань, суд протокольною ухвалою від 31.07.2024 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 14.08.2024 об 11 год 00 хв.

Представник відповідача, прокурор у судовому засіданні дали свої пояснення, доводи, висловили свою думку з питань, які виникли під час розгляду справи.

Позивач, Луцька районна державна адміністрація Волинської області, Олицька селищна рада, Приватне підприємство Техноклас плюс, третя особа правом участі у судовому засіданні не скористалися, повноважних представників не направили, хоч були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 63-64, 66-70).

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Відповідно до ст. 25 Закону України Про природно-заповідний фонд заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Рішенням Волинської обласної ради № 13/6 від 18.08.2000 «Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду області» створено загальнозоологічний заказник місцевого значення «Зубр» (далі також Заказник «Зубр») площею 2 732 га.

Рішенням Волинської обласної ради № 24/14 від 28.11.2008 Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду у зв`язку з приєднанням до територій суміжних цінних ділянок лісових насаджень та рослинних угрупувань до території заказника включено лісогосподарські землі та окремо землі запасу Дернівської сільської ради (урочище Вілька та урочище Балярка) площею 173 га.

Волинською обласною радою 30.01.2009 прийнято рішення № 26/20, яким скасовано рішення Волинської обласної ради № 24/14 від 28.11.2008 Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду в частині зміни меж заказника, які не погоджені з первинним користувачем ДП Цуманське лісове господарство.

Рішенням Дернівської сільської ради № 21/7 від 27.10.2008 Про погодження розширення території загальнозоологічного заказника Зубр сільська рада погодила розширення території заказника на землях сільської ради, у тому числі запасу, в урочищі Вілька площею 173 га.

Від моменту створення площа заказника змінювалась декілька разів. Востаннє, 24 березня 2017 року рішенням Волинського окружного адміністративного суду у справі № 803/312/17 за позовом Державного підприємства Ківерцівське лісове господарство визнано незаконним та скасовано рішення Волинської обласної ради №24/67 від 31.07.2014 Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду в частині зміни меж заказника з 5 530 га до 10 043,6 га.

На час розгляду справи залишається чинним рішення Волинської обласної ради №12/35 від 21.06.2012, яким до території заказника Зубр віднесено 5 530 га земель.

Станом на час розгляду справи заказник знаходиться в межах земель Олицької селищної (колишньої Дернівської сільської) ради площею 173 га та лісового фонду, наданих у користування лісогосподарським підприємствам площею 5 357 га.

Управлінням екології та природних ресурсів Волинської ОДА 17.02.2009 на підставі ст. 53 Закону України Про природно-заповідний фонд та рішень Волинської обласної ради №13/6 від 18.08.2000, №9/12 від 16.12.2003, №24/14 від 28.11.2008 видано охоронне зобов`язання №232 на земельну ділянку в межах землеволодіння Дернівської сільської ради, урочище Вілька та Балярка загальною площею 173 га.

В подальшому такі охоронні зобов`язання Дернівській сільській раді видавались неодноразово, зокрема 23.04.2012 за № 215/23 та 05.04.2019 за №232.

Включення до території заказника Зубр земель Дернівської сільської ради загальною площею 173 га також підтверджується рішенням Волинської обласної ради № 12/35 від 21.06.2012.

Указом Президента України № 203/2010 від 22.02.2010 на території Ківерцівського району Волинської області було створено Ківерцівський національний природний парк Цуманська пуща. Парк створено з метою збереження, відтворення і раціонального використання цінних природних комплексів та історико-культурних об`єктів Волинського Полісся, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.

Згідно з додатком 1 до Указу до території Ківерцівського національного природного парку Цуманська пуща погоджено включити землі Ківерцівської районної державної адміністрації (землі запасу та землі загального користування) площею 1 832,43 га.

У вказану площу, серед інших земель, увійшла й територія заказника Зубр (розділ 2 Існуючі природно-заповідні території проекту створення національного природного парку Ківерцівський).

Згідно з ч. 4 ст. 7 Закону України Про природно-заповідний фонд України межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно з ч.5 ст. 52 Закону (у редакції станом на 22.02.2010, тобто на дату створення парку) проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду передавались у встановленому порядку центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища чи його органами на місцях, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, уповноваженим приймати рішення про створення чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Невід`ємною складовою проектів створення об`єктів природно-заповідного фонду є клопотання, що містить обґрунтування необхідності створення чи оголошення території або об`єкту природно-заповідного фонду певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, естетичної та іншої цінності природних комплексів та об`єктів, що пропонуються для заповідання, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал.

За клопотанням завідувача міжвідомчої комплексної лабораторії НАН України та Мінприроди України Андрієнко-Малюк Т.Л., старшого наукового співробітника міжвідомчої комплексної лабораторії Прядко О.І., директора Наукового центру заповідної справи Клестова М.Л., головного інженера Наукового центру заповідної справи Кот А.С. та старшого наукового співробітника Інституту зоології НАН України Береет З.Л., внесеного 08.05.2005 до Міністерства екології та природних ресурсів України за вхідним № 847, було розпочато роботу погодження меж майбутнього національного природного парку.

В матеріалах погодження майбутнього національного природного парку міститься інформація органів влади та місцевого самоврядування щодо відведення земель запасу Дернівської сільської ради площею 173 га із вилученням у землекористувача.

Управління Держкомзему у Ківерцівському районі Волинської області листом № 01-4/2790 від 17.12.2009 розглянувши матеріали про створення Ківерцівського НПП, враховуючи згоду землекористувачів та органів місцевого самоврядування, погодило створення національного природного парку за рахунок земель Дернівської сільської ради, у тому числі за рахунок земель запасу площею 173 га, що підтверджується додатками до висновку Експлікація земель проектуємого Ківерцівського національного природного парку Цуманська пуща в розрізі земельних угідь з вилученням із користування.

Вилучення 173 га земель запасу Дернівської сільської ради при створенні національного природного парку підтверджується також інформацією про земельні ділянки, які передбачено залучити до складу Ківерцівського національного природного парку в розрізі місцевих рад та користувачів заступника начальника управління Держкомзему у Ківерцівському районі Волинської області (п. 12 інформації).

Передача 173 га земель запасу Дернівської сільської ради із вилученням підтверджується листами Волинської обласної державної адміністрації № 409/28/2-10 від 28.01.2010 та Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Волинській області № 136/01-08-07 від 22.01.2010, адресованими Міністерству охорони навколишнього природного середовища України. Вказаними листами органи влади повідомили Міністерство про те, що враховуючи згоду землекористувачів та органів місцевого самоврядування, листів-погоджень від управління Держкомзему у Ківерцівському районі Волинської області вони погоджують створення Ківерцівського національного природного парку.

Державне управління охорони навколишнього природного середовища у Волинській області видало Дернівській сільської раді охоронне зобов`язання № 215/23 від 23.04.2012, відповідно до якого Дернівська сільська рада надала зобов`язання, що утворений відповідно до Указу Президента України №203/2010 від 22.02.2010 Ківерцівський національний природний парк Цуманська пуща в межах Дернівської сільської ради загальною площею 173,0 га (територія, яка надана в постійне користування парку) буде охоронятись і утримуватись в належному стані з додержанням вимог Закону України Про природно-заповідний фонд України.

Наведені докази підтверджують, що до території заказника Зубр, а в подальшому до Ківерцівського національного природного парку Цуманська пуща, увійшли землі запасу за межами населених пунктів Дернівської сільської ради площею 173 га, які одночасно із створенням (розширенням меж) вказаних об`єктів природно-заповідного фонду віднесено до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а на Дернівську сільську раду покладено обов`язок охороняти та зберігати вказані землі.

На підставі рішення Олицької селищної ради № 1/23 від 09.12.2020 Про початок реорганізації Дернівської сільської ради шляхом приєднання до Олицької селищної ради було розпочато процедуру реорганізації Дернівської сільської ради. Згідно з пунктом 2 вказаного рішення Олицька селищна рада є правонаступником всього майна, прав і обов`язків Дернівської сільської ради.

08.02.2021 головою та членами комісії з реорганізації Дернівської сільської ради затверджено передавальний акт, згідно з яким передано в тому числі документи, що підтверджують право власності або користування земельними ділянками.

Таким чином, до Олицької селищної ради перейшли усі права та обов`язки Дернівської сільської ради, в тому числі й щодо охорони природно-заповідного фонду, розташованого на території колишньої Дернівської сільської ради.

Відповідно до ст. 20 Закону України Про природно-заповідний фонд національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Відповідно до Положення про Ківерцівський національний природний парк Цуманська пуща, затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України № 110 від 31.08.2020, парк є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення (п. 1.1). Парк є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою і входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання (п. 1.2). Загальна площа парку становить 33 475,34 га земель, у тому числі 3 471,54 га земель, що надаються у постійне користування парку, та 30 003,80 га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів (п. 1.6). Парк створений з метою збереження, відтворення і раціонального використання особливо цінних природних комплексів та об`єктів Волинського Полісся, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення (п. 2.1).

Передбачені розділом 4 Положення вимоги щодо структури та режиму територій парку, в тому числі заборонених видів діяльності на його території, є тотожними до визначених у ст. 21 Закону України Про природно-заповідний фонд, відповідно до якої на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням.

Таким чином, Ківерцівський національний природний парк Цуманська пуща юридично створений та функціонує з 2010 року, є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання, включає 33 475,34 га земель, у тому числі 3 471,54 га земель, що надаються у постійне користування парку (із вилученням у землевласників), й, зокрема, 173 га земель за межами населених пунктів Дернівської сільської ради (нині - Олицької селищної ради).

Розпорядженням Ківерцівської районної державної адміністрації №224 від 22.08.2013 та наказом Головного управління Держземагентства у Волинській області №58 від 19.11.2013 надано дозвіл на проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної форми власності за межами населених пунктів Ківерцівського району Волинської області.

На виконання вказаного розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації державним підприємством Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою виготовлено технічну документацію, яку затверджено розпорядженням Ківерцівської районної державної адміністрації № 342 від 19.12.2013.

Вказаною технічною документацією, серед іншого, передбачено створення (формування) 28 окремих земельних ділянок сільськогосподарського призначення не наданих у користування державної форми власності за рахунок земель запасу, що розташовані за межами населених пунктів Дернівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області загальною площею 500,7268 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 11-ОТГ від 03.12.2020 на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1113 від 16.11.2020 прийнято рішення про передачу Олицькій територіальній громаді Ківерцівського району у комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення загальною площею 1502,0359 га.

03.12.2020 складено акт приймання-передачі, згідно з яким Головне управління Держгеокадастру у Волинській області передало, а Олицька селищна рада прийняла земельну ділянку з кадастровим номером 0721882000:06:000:1613 площею 39,9322 га.

Рішенням № 2/8 від 24.12.2020 Олицька селищна рада зареєструвала за собою право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0721882000:06:000:1613.

На підставі рішення Олицької селищної ради №14/12 від 28.01.2022 селищна рада затвердила технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0721882000:06:000:1613 площею 39,9322 га, в результаті чого утворились земельні ділянки з кадастровими номерами: 0721882000:06:000:1956 площею 20 га; 0721882000:06:000:1957 площею 19,9322 га.

В результаті проведення законодавчих змін в Україні, повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення, що розташовані за межами населених пунктів, перейшло до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастру) та його структурних підрозділів.

Олицькою селищною радою продано право оренди вищевказаних земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а саме:

- земельну ділянку з кадастровим номером 0721882000:06:000:1956 площею 20 га передано в оренду Приватному підприємству «Техноклас Плюс» на підставі договору оренди від 10.05.2023 строком на 25 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (номер запису про інше речове право: 50317627).

- земельну ділянку з кадастровим номером 0721882000:06:000:1957 площею 19,9322 га передано в оренду ПП «Техноклас Плюс» на підставі договору оренди від 10.05.2023 строком на 25 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (номер запису про інше речове право: 50317897).

Розташування земельних ділянок з кадастровими номерами 0721882000:06:000:1956, 0721882000:06:000:1957 на території вищевказаного об`єкту ПЗФ підтверджується, серед іншого, інформацією та картографічними матеріалами приватної фірми «Реформатор» № 05/3 від 29.05.2024, картою земельних ділянок, що надаються парку у постійне користування і ввійшли до його складу без вилучення у землекористувачів з Проекту організації території Ківерцівського НПП «Цуманська пуща», а також картами-схемами з Публічної кадастрової карти.

Наведені докази, у тому числі картографічні матеріали, на яких доступно для візуального сприйняття зображене накладення земельних ділянок з кадастровими номерами 0721882000:06:000:1956 площею 20 га, 0721882000:06:000:1957 площею 19,322 га та меж території НПП «Цуманська пуща», у сукупності та взаємному зв`язку підтверджують, що спірні ділянки, які передані у комунальну власність Олицької селищної ради та відведені нею в оренду ПП «Техноклас Плюс», входять у межі цього об`єкту і за своїми характеристиками належить до земель природно-заповідного фонду.

Факт порушення вимог природоохоронного законодавства зафіксовано Державною екологічною інспекцією у Волинській області під час проведення перевірки в Ківерцівському національному природному парку «Цуманська пуща» в січні 2022 року. Зокрема, в акті перевірки №12/01.22 від 18.01.2022 встановлено, що в результаті порушень вимог законодавства Олицькою селищною радою під виглядом передачі земель сільськогосподарського призначення надані самозаліснені землі (земельна ділянка з кадастровим номером 0721882000:06:000:1613 (земельна ділянка до поділу), які відповідно до Указу Президента України повинні входити до складу території Парку з вилученням у землекористувачів, внаслідок чого порушено вимоги ст. 64 Закону України «Про природно-заповідний фонд».

Статтею 178 Цивільного кодексу України, яка регулює питання оборотоздатності об`єктів цивільних прав, передбачено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту або не обмежені в обороті.

Відповідно до ч. 2 цієї статті види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається законодавчими актами, зокрема, Конституцією України, Земельним кодексом України, іншими законами.

Відповідно до п. в ч. 3 ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції статті станом на 22.02.2010) до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об`єктами, що мають національне та загальнодержавне значення.

Як передбачено ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Аналогічна норма щодо земель комунальної власності міститься й у ст. 83 Земельного кодексу України.

Також чинним законодавством передбачено, що землі під об`єктами природно-заповідного фонду окремих категорій не можуть передаватися не лише до приватної, а й до комунальної власності, тобто можуть перебувати виключно у державній власності.

Згідно із ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності поряд із іншими перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель державної власності, відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону та з інших підстав, передбачених законом.

Згідно із п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

З огляду на наведені приписи законодавства, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення не можуть бути передані до комунальної власності.

Отже, як під час створення Ківерцівського національного природного парку, так і під час передачі Олицькій селищній раді вказані земельні ділянки не могли бути передані до комунальної власності Олицької селищної ради.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі природо-заповідного та іншого природоохоронного призначення (ст. 19 Земельного кодексу України).

Статтею 43 Земельного кодексу України передбачено, що землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Аналогічне визначення міститься й у ст. 7 Закону України Про природно-заповідний фонд України.

Згідно зі ст. 44 Земельного кодексу України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Статтею 3 Закону України Про природно-заповідний фонд України передбачено, що заказники та національні природні парки належать до природно-заповідного фонду України.

Відповідно до ст. 20 Закону України Про природно-заповідний фонд України національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

Згідно зі ст. 25 Закону України Про природно-заповідний фонд України заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Таким чином, враховуючи приписи ст.ст.43,44 Земельного кодексу України, ст. 61 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища, ст. 3 Закону України Про природно-заповідний фонд України заповідники та національні природні парки належать до природно-заповідного фонду України.

Територіям природно-заповідного фонду законодавець надав особливий, виключний статус.

У відповідності із статтею 5 Закону України Про природно-заповідний фонд України, завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону, і затверджуються:

-центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

-обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища - щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

Частиною 3 ст. 7 вказаного Закону встановлено, що на землях природно- заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Статтею 9 цього Закону визначено вичерпний перелік видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, який не передбачає використання територій природно-заповідного фонду для сільськогосподарських потреб, а заготівля сіна та випасання худоби можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню таких територій.

Статтею 5 Закону України Про екологічну мережу України передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду є складовою екомережі.

У ст. 4 цього Закону зазначено, що збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до принципів забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі.

Розташування земельних ділянок з кадастровими номерами 0721882000:06:000:1956, 0721882000:06:000:1957 в межах об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення заказника Зубр та загальнодержавного значення національного природного парку Цуманська пуща свідчить про їх належність до земель природно-заповідного фонду, які не можуть передаватись у комунальну власність та в оренду з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Такий висновок узгоджується із практикою Верховного Суду, сформованою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №487/10127/14-ц, від 09.12.2020 у справі № 676/190/18, від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19, від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19), відповідно до якої земельна ділянка, що перебуває в обмеженому обороті, не може передаватись у приватну власність.

Практика розгляду справ подібної категорії, сформована Верховним Судом, свідчить про запровадження юридичної конструкції, за якою землі, перехід права володіння якими до фізичних та юридичних осіб неможливий, зважаючи на пряму вказівку закону, вважаються такими, що залишилися у володінні законного власника (держави або територіальної громади), і в такому разі їх державна реєстрація, використання і розпорядження іншою особою розцінюються як триваюче порушення прав власника, не пов`язане з позбавленням права володіння.

Верховний Суд застосував такий підхід в основному при визначенні режиму земель водного фонду. Водночас, оскільки землі природно-заповідного й водного фондів мають аналогічні обмеження щодо оборотоздатності, вказана юридична конструкція може бути застосована й для кваліфікації спірних правовідносин. Про правильність такої позиції свідчать постанови Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19 та від 16.09.2022 у справі № 752/3090/19.

Цільове призначення спірних земельних ділянок фактично було змінено під час їх формування у 2013 році шляхом проведення інвентаризації земель.

Згідно інформації з державного земельного кадастру, яка наявна в реєстраційних справах вказаних земельних ділянок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельні ділянки з кадастровими номерами 0721882000:06:000:1956, 0721882000:06:000:1957 утворились в процесі проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної форми власності на підставі розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації № 224 від 22.08.2013.

Розпорядженням Ківерцівської районної державної адміністрації № 342 від 19.12.2013 було затверджено технічну документацію із землеустрою проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної форми власності за межами населених пунктів Ківерцівського району Волинської області.

Висновком начальника відділу Держземагентства у Ківерцівському районі Волинської області № 63-4/303 від 04.12.2013 було погоджено вищевказану технічну документацію із землеустрою та фактично формування оспорюваних земельних ділянок як пасовищ (ділянки зазначені у висновку під номерами 1-11).

Віднесення вказаних земель до пасовищ також підтверджується наявними в матеріалах технічної документації довідками про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями відповідно до форми державної статистичної звітності 6-зем на території Дернівської сільської ради.

Та обставина, що Ківерцівська РДА та ГУ Держгеокадастр у Волинській області віднесли спірні земельні ділянки до земель сільськогосподарського призначення, не змінює їхнього статусу як земель, розташованих у межах об`єктів природно-заповідного фонду із спеціальним режимом цієї території.

У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 викладено висновок про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов`язаний із фактом знаходження на ній об`єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Неприйняття місцевою радою рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.

Враховуючи наведені приписи законодавства, земельні ділянки з кадастровими номерами 0721882000:06:000:1956, 0721882000:06:000:1957, які зареєстровані на праві комунальної власності за Олицькою селищною радою, належать до земель природно-заповідного призначення у зв`язку з розташуванням на них об`єктів природно-заповідного фонду заказника Зубр та національного природного парку Цуманська Пуща, що узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16.

У постанові від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 Верховний Суд зазначив, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.

Відповідно до ст. 14 Закону України Про природно-заповідний фонд України режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об`єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Статтею 21 Закону України Про природно-заповідний фонд України визначено, що на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням.

Проектом організації території національного природного парку Цуманська пуща, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів, затвердженим наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 300 від 15.08.2022, визначено функціональне зонування території парку. Згідно з картографічними матеріалами, які є додатком до цього Проекту (карти Функціональне зонування території та Земельні ділянки, що надаються парку у постійне користування), спірні земельні ділянки накладаються на господарську зону парку із вилученням у землекористувачів.

Враховуючи те, що територія площею 173 га, на якій розташовані спірні земельні ділянки, передана парку із вилученням у землекористувачів у 2010 році, її використання має здійснювати адміністрація національного природного парку.

Отже, цільове призначення земельної ділянки слід розуміти як визначений законодавством правовий режим її експлуатації (використання), водночас поширення на відповідну територію режиму природно-заповідного фонду, передбаченого законом, обтяжує цю земельну ділянку тими обмеженнями, які встановлюються для збереження та охорони цих земель.

Таким чином установлене спірним земельним ділянкам цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не впливає на їх обмежену оборотоздатність і не передбачає можливості їх справжнього використання за таким призначенням, оскільки з часу включення в межі заказника Зубр у 2008 році та створення національного природного парку Цуманська пуща ця територія має статус природно-заповідного фонду та її правовий режим і цільове призначення визначаються фактом розташування на ній вказаних об`єктів.

Ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).

Згідно п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 способи захисту суб`єктивних земельних прав слід розуміти як закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Титул і правовий режим обмежено оборотоздатних земель як об`єктів права власності, які не можуть набуватися приватними власниками, встановлено законодавством і до внесення відповідних змін до законодавства є невід`ємним та незмінним. Доки вказаний правовий титул зберігається, суб`єкт права власності зберігає також і повноваження правової охорони та захисту свого права. Реалізація такого права повинна відбуватися з урахуванням зазначених особливостей, які відмежовують обмежено оборотоздатні об`єкти цивільних прав від об`єктів, які можуть перебувати у приватній власності та у вільному обігу між приватними особами.

При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправного передання цих об`єктів у приватну власність відповідне порушення, ураховуючи їхній правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача щодо створення позивачу перешкод у здійсненні цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може охоплювати не тільки фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та у постановах Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 676/2332/18, від 10.02.2021 у справі № 449/723/17 наведені можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме: шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 викладено висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Таким чином, власник і законний володілець земельних ділянок, які входять у межі об`єкта природно-заповідного фонду, яким у цій справі є держава в особі Волинської обласної державної адміністрації, може вимагати усунення порушення його права власності на ці ділянки, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути ці ділянки з одночасним скасуванням реєстраційних дій, вчинених щодо них.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 0721882000:06:000:1956, 0721882000:06:000:1957 зареєстровані на праві комунальної власності за Олицькою селищною радою, проте з огляду на законодавство вони не можуть перебувати у комунальній власності, тому права держави на реалізацію всіх правомочностей щодо вказаних земельних ділянок, а саме користування і розпорядження ними, підлягають захисту шляхом зобов`язання Олицької селищної ради повернути ці землі у державну власність.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Передані у комунальну власність Олицької селищної ради земельні ділянки належать до земель природно-заповідного фонду, а тому їх правовий режим регулюється, крім земельного, також природоохоронним законодавством.

Статтею 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відносини в галузі охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законами України Про охорону навколишнього природного середовища, Про природно-заповідний фонд України та іншими актами законодавства України.

Частиною 1 ст. 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно зі ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до п.п. в п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення.

Оскільки спірні земельні ділянки належать до земель державної власності, входять в межі об`єкта природно-заповідного фонду загальнодержавного значення національний природний парк Цуманська пуща, то вони належать до земель, які згідно зі ст. 178 Цивільного кодексу України, п.п. в п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України не можуть бути надані у комунальну власність для ведення товарного сільськогосподарського призначення.

У відповідності із ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

Частиною 8 ст. 122 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, зокрема, у випадках, визначених ст. 149 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно зі ст. 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки у випадках, визначених законом.

За змістом ст. 149 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), земельні ділянки, надані в постійне користування із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною 9 ст. 149 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Кабінет Міністрів України, зокрема, вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у державній власності, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

Згідно з п. г ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України, до особливо цінних земель, зокрема, належать землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у п.п. в і г ч. 1 цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Таким чином, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством було визначено, що вилучення земель природно- заповідного фонду належало до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 0721882000:06:000:1956, 0721882000:06:000:1957 Кабінетом Міністрів України у встановленому законом порядку зі складу природно-заповідного фонду не вилучалися, про що зазначено у листі Секретаріату Кабінету Міністрів України № 18472/02-23 від 19.07.2023.

Однак, Ківерцівська районна державна адміністрація та ГУ Держгеокадастру у Волинській області в позасудовому порядку з перевищенням наданих їм законом повноважень вилучили поза волею належного розпорядника держави в особі Кабінету Міністрів України (на час виникнення спірних правовідносин) спірну земельну ділянку із земель природно-заповідного фонду та передали її у комунальну власність Олицької селищної ради, яка розпорядилась ними на власний розсуд.

Крім цього, внаслідок відведення земельних ділянок у комунальну власність Олицької ОТГ за рахунок земель природно-заповідного фонду фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення цих ділянок всупереч приписів ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України, без необхідних погоджень органів контролю.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу II Землі України Земельного кодексу України свідчать про те, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності стосовно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Також у постанові від 03.09.2020 № 911/3306/17 Верховний Суд зазначив, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок.

Тобто, вирішення питання про зміну цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

Статтею 9 Закону України Про природно-заповідний фонд України встановлено обмеження щодо видів використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Використання таких територій можливе лише у спосіб, який не суперечить їхньому цільовому призначенню, а також установленим вимогам щодо їх охорони і відтворення.

Частиною 1 ст. 20 та ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначено, що передання у власність земельних ділянок громадянам і юридичним особам зі зміною їхнього цільового призначення здійснюється за проектами землеустрою.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу (ч. 8 ст. 118 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду, підлягає погодженню із структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

За інформацією Волинської обласної державної адміністрації № 5597/54/2-23 від 11.08.2023 облдержадміністрації не було відомо про передання цих земель у приватну власність.

У відповідності із ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З наведених норм права вбачається, що відносно земель природо-заповідного фонду встановлено пріоритет державної власності на об`єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення над комунальною.

Право державної власності на спірну ділянку не могло припинитися внаслідок рішення органу виконавчої влади, який відповідно до своєї компетенції не наділений повноваженнями на розпорядження земельними ділянками природно-заповідного фонду. Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19.

Отже, оскільки спірні земельні ділянки мають природно-заповідне призначення загальнодержавного значення, то Ківерцівська РДА та ГУ Держгеокадастру у Волинській області, надаючи дозвіл на проведення інвентаризації та передачу земель у комунальну власність, перевищили свої повноваження, їхні дії призвели до зміни цільового призначення спірних земельних ділянок із земель природно-заповідного фонду на землі сільськогосподарського призначення.

Положеннями ст. 21 Земельного кодексу України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади про надання (передання) земельних ділянок громадянам, угод щодо земельних ділянок та для відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Відповідно до ст. ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів державної влади.

Статтею 155 Земельного кодексу України визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про Державний земельний кадастр державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч.ч.. 1, 4, 7, 9 ст. 9 Закону України Про Державний земельний кадастр).

Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Як передбачено ч. 1 ст. 22 Закону України Про Державний земельний кадастр документи, які є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру, мають відповідати законодавству.

Положеннями ч. 10 ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр визначено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Також згідно з ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Оскільки документи, подані для державної реєстрації спірних земельних ділянок, не відповідали вимогам законодавства, то державний кадастровий реєстратор на підставі ч. 6 ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр був зобов`язаний відмовити у такій реєстрації.

Враховуючи те, що розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації №342 від 19.12.2013 Про затвердження технічних документацій із землеустрою стосуються земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, розпоряджатися якими районна адміністрація не була уповноважена поза волею розпорядника Кабінету Міністрів України (на час виникнення спірних правовідносин), то це розпорядження порушує інтереси держави, що згідно зі ст. ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст. ст. 21, 152, 155 Земельного кодексу України є підставою для визнання його недійсним з одночасним скасуванням державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр, ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України.

На запит окружної прокуратури Луцька районна державна адміністрація повідомила, що відповідно до абзацу 3 пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України № 1635-р Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій від 16.12.2020 передбачено здійснення реорганізації районних державних адміністрацій районів, ліквідованих згідно з постановою Верховної Ради України № 807-IX від 17.07.2020 Про утворення та ліквідацію районів, шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених зазначеною постановою.

З метою здійснення заходів щодо реорганізації районних державних адміністрацій Волинської області, головою обласної державної адміністрації 15.01.2021 видано розпорядження № 5 Про утворення комісії з реорганізації Горохівської, Ківерцівської та Рожищенської районних державних адміністрацій.

Згідно пункту 8 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1321 від 16.12.2020 Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються перехід майна, майнових прав та обов`язків райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється з дня затвердження передавального акта комісії з реорганізації.

Передавальний акт затверджено розпорядженням голови обласної державної адміністрації Про затвердження передавальних актів № 161 від 02.04.2021.

Таким чином, датою виникнення правонаступництва Луцької районної державної адміністрації щодо майна, майнових прав та обов`язків реорганізованої Ківерцівської районної державної адміністрації є 02.04.2021, а тому прокурор обґрунтовано визначив відповідачем у справі Луцьку районну державну адміністрацію.

Встановлені вище судом обставини дають підстави для висновку, що оспорювані земельні ділянки сформовані за рахунок земель заказника Зубр та Ківерцівського НПП Цуманська пуща. Отже, вказані земельні ділянки не вибули з володіння держави, а їх зареєстрований власник змінився лише формально. Проте, факт реєстрації права комунальної власності є юридичною перешкодою у реалізації державою правомочностей користування та розпорядження землею.

Статтею 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відносини в галузі охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України Про охорону навколишнього природного середовища, Законом України Про природно-заповідний фонд України та іншими актами законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Як передбачено ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно із Перехідними положеннями Земельного кодексу України землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

У відповідності із ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки у випадках, визначених законом (ст. 141 Земельного кодексу України).

За змістом ст. 149 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), земельні ділянки, надані в постійне користування із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною 9 ст. 149 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Кабінет Міністрів України, зокрема, вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у державній власності, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та у випадках, визначених ст. 150 цього Кодексу.

Згідно з п. г ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель, зокрема, відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пунктах в і г частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Отже, вилучення земель природно-заповідного фонду належить до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.

Спірні земельні ділянки Кабінетом Міністрів України у встановленому законом порядку з державної власності не вилучалися.

Частиною 1 ст. 20 та ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначено, що передача у власність земельних ділянок громадянам і юридичним особам зі зміною їх цільового призначення здійснюється за проектами землеустрою.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (ч. 8 ст. 118 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду, підлягає погодженню із структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з інформацією Волинської обласної державної адміністрації, їй не було відомо про інвентаризацію спірних земельних ділянок як земель сільськогосподарського призначення та їх передачу у комунальну власність.

У відповідності із ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною (ст. 21 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав є визнання незаконними рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Як передбачено ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Оскільки наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області ГУ Держгеокадастру у Волинській області № 11-ОТГ від 03.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та рішення Олицької селищної ради № 2/8 від 24.12.2020 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Олицької об`єднаної територіальної громади в особі Олицької селищної ради» стосується земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, які не можуть бути передані у комунальну чи приватну власність поза волею розпорядника Кабінету Міністрів України (Волинської обласної державної адміністрації), такі рішення суперечать ст. ст. 116, 122, 123, 141, 149 ЗК України та порушують інтереси держави, що згідно зі ст. ст. 16, 21 ЦК України, ст. ст. 21, 152, 155 ЗК України є підставою для визнання їх недійсними в частині, що стосуються земельних ділянок з кадастровими номерами 0721882000:06:000:1956, 0721882000:06:000:1957.

10.05.2023 між Олицькою селищною радою та ПП «Техноклас Плюс» укладено договори оренди, згідно умов яких в оренду передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за кадастровими номерами 0721882000:06:000:1956 площею 20,0000 га, 0721882000:06:000:1957 площею 19,9322 га. Договори укладено строком на 25 років.

У відповідності із ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угод недійсними.

У ст. 203 Цивільного кодексу України закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, є підставою недійсності правочину (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Зміст ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України свідчить, що недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів, зокрема дефектів (незаконності) змісту, форми, суб`єктного складу, волевиявлення тощо.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладання) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторін і яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Оспорювати правочин можуть не лише сторони, а й заінтересована особа, яка не була його стороною, проте її власний інтерес полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про оренду землі оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них.

Об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності (ст. 3 Закону України Про оренду землі).

У ст. 4 Закону України Про оренду землі визначено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Згідно зі ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Таке право вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Договір оренди є правочином щодо розпорядження майном, а тому правом на його укладання відповідно до приписів ст. ст. 317, 319 Цивільного кодексу України наділений лише законний власник майна, тобто особа, яка має всі правомочності щодо майна (користування, розпорядження та володіння).

Крім цього, з урахуванням змісту ст. 178 Цивільного кодексу України щодо неможливості вільного відчуження обмежених в цивільному обороті об`єктів право власності на майно набувається та право користування переходить від однієї приватної особи до іншої лише у тому разі, якщо майно не має передбачених законодавством обмежень в оборотоздатності.

З умов договорів оренди вбачається належність земельних ділянок на праві комунальної власності орендодавцю.

В той же час, право власності на спірні земельні ділянки належить державі та з огляду на наведені вище вимоги законодавства орган місцевого самоврядування не може набувати право комунальної власності на них, що підтверджує незаконність подальшої передачі цих земельних ділянок у користування ПП «Техноклас Плюс».

Крім того, в оспорюваних договорах оренди зазначено про те, що відсутні обставини, які б перешкоджали вчиненню правочинів та які обмежують можливість використання земельних ділянок за цільовим призначенням, що суперечить приписам ст. 178 ЦК України, ст. ст. 43, 44, 84 ЗК України, ст. ст. 5, 61 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища, ст. ст. 3, 7, 9, 53 Закону України Про природно-заповідний фонд України, зі змісту яких випливає обмеженість оборотоздатності земельних ділянок і таких, що не можуть бути предметом договору оренди.

Положеннями про загальнозоологічний заказник місцевого значення Зубр заборонено передачу у господарське використання, оренду територій вказаного заказника, що є самостійною підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Таким чином, оскільки при укладанні згаданих договорів наведених вище вимог Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Законів України Про охорону навколишнього природного середовища, Про природно-заповідний фонд України не було дотримано, вимога прокурора про визнання на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України договорів оренди від 10.05.2023 недійсними підставна та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає із дня такої реєстрації.

Оскільки за змістом ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис формально наділяє певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно створює перешкоди для реалізації своїх прав законному власнику державі.

Разом з цим державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 при дослідженні судом обставин наявності в особи права власності необхідно передусім встановити підставу, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності.

Державна реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю - на земельні ділянки природно-заповідного фонду за органом місцевого самоврядування, який не має на нього прав, є перешкодою у реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.

Статтею 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, відповідні права припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Вказані положення узгоджуються з приписами п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, згідно з якими державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

У постанові від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, постанові від 11.02.2020 у справі № 915/572/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що навіть у випадку, якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи відповідно до закону та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), це не є перешкодою для задоволення позову.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Згідно з положеннями ст. ст. 84, 122 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення до суду) обласні державні адміністрації є розпорядниками земель державної форми власності, які знаходяться на їхній території за межами населених пунктів, для всіх потреб та відповідно суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 26, 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, ст. 152 Земельного кодексу України, ст. 16 Цивільного кодексу України, з метою забезпечення Волинській обласній державній адміністрації реальної та безперешкодної можливості реалізувати правомочності власника щодо спірних земельних ділянок слід усунути перешкоди у користуванні ними шляхом скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності за Олицькою селищною радою на оспорювані земельні ділянки з одночасним припиненням права комунальної власності Олицької селищної ради на них та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, здійсненої на його підставі реєстрації права оренди оспорюваних земельних ділянок за ПП «Техноклас Плюс».

За змістом ч. ч.3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбаченихстаттею 174 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.

У пунктах 79-81 постанови від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Прокурор пояснює пред`явлення позову необхідністю забезпечити на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства, зокрема, спірних земельних ділянок природно-заповідного фонду, порушення ґрунтового покриву (розорювання, дискування) яких заборонено законом.

Позов прокурора про повернення державі спірних земельних ділянок природно-заповідного фонду (особливо цінні землі) спрямований на збереження екосистеми України, захист довкілля і реалізацію екологічних прав громадян, а також контроль за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.

Держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов`язана забезпечити належну охорону земель природно-заповідного фонду, у тому числі спірних земельних ділянок, які входять у межі заказника та національного природного парку Цуманська пуща. Виконання таких зобов`язань якнайкраще відповідає громадським інтересам, оскільки це сприятиме не лише збереженню унікального об`єкта екосистеми і стабільності навколишнього природного середовища, а й дасть населенню доступ до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 наголосив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

Відповідно до положень ст. ст. 5, 10 та 246 ГК України забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території країни становить одну з конституційних основ правового господарського порядку. Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення. Здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров`ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється.

Отже, індивідуальне конституційне право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом, протиставляється публічному інтересу, який полягає в дотриманні вимог екологічної безпеки, забезпеченні державою права на безпечне довкілля, що закріплено у ст. 50 Конституції України, та, за загальним правилом, має безумовний пріоритет.

Згадана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01.12.2022 у справі № 360/4969/21.

Згідно зі ст. ст. 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Принципами земельного законодавства є: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель; пріоритет вимог екологічної безпеки.

Таким чином, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19.

Враховуючи викладене, подання позову прокурором про повернення земельних ділянок становить державний інтерес, оскільки стосується суспільно значущих правовідносин, а саме: у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення у державну власність землі, що незаконно вибула з власності держави.

За таких обставин у прокурора є підстави для захисту порушених інтересів держави та суспільства.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

До 27.05.2021, коли набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин від 28.04.2021 № 1423-IX, повноваження на розпорядження землями природно-заповідного фонду належали Кабінету Міністрів України.

Згідно з положеннями ст. ст. 84, 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації є розпорядниками земель державної форми власності, які знаходяться на їхній території за межами населених пунктів, для всіх потреб та відповідно суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Таким чином, на час звернення прокурора з позовом до суду Волинська обласна державна адміністрація (відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 Про утворення військових адміністрацій Волинська обласна військова адміністрація) мала право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державної форми власності за межами населених пунктів для всіх потреб, а тому саме вона є належним позивачем у спірних правовідносинах, однак заходів для усунення порушень законодавства не вжила.

Луцькою окружною прокуратурою з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах листами №53/2-1792 від 20.07.2023, №53-5184 від 06.06.2024 (том 1, а.с. 137, 163) повідомлено Волинську обласну державну адміністрацію про виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства щодо незаконності вибуття земель природно-заповідного фонду.

Однак, Волинська обласна державна адміністрація до суду з позовом про повернення у державну власність спірних земельних ділянок не звернулася (лист № 5597/54/2-23 від 11.08.2023, том 1, а.с. 134).

Враховуючи те, що спірні земельні ділянки належать до земель державного природно-заповідного фонду, які перебувають під особливою охороною держави, невжиття Волинською обласною державною адміністрацією (Волинською обласною військовою адміністрацією) впродовж розумного строку після отримання повідомлення про наявність порушень інтересів держави заходів, спрямованих на їх поновлення, є достатньою підставою для звернення з позовом прокурора.

З огляду на викладене, на підставі ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру, ст.53 ГПК України перший заступник керівника Луцької окружної прокуратури обгрунтовано звернувся в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) з позовом до господарського суду, а тому правові підстави для залишення позову без розгляду відповідно до п.1 ч.1 ст.226 ГПК України відсутні, оскільки Волинська обласна державна адміністрація, як власник та розпорядник земель державної форми власності за межами населених пунктів, не вживала заходів для усунення порушень законодавства.

При прийнятті рішення суд виходив з вірогідності наявних у матеріалах справи доказів, керуючись ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідачів то витрати по сплаті судового збору в сумі 45 391 грн 80 коп відповідно до ст. 130 ГПК України слід віднести на них пропорційно.

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73-80, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації № 342 від 19.12.2013 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою» в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної форми власності за межами населених пунктів Ківерцівського району Волинської області з кадастровими номерами 0721882000:06:000:1613 площею 39,9322.

3. Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 11-ОТГ від 03.12.2020 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі із державної власності у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0721882000:06:000:1613 площею 39,9322 га.

4. Визнати недійсним рішення Олицької селищної ради № 2/8 від 24.12.2020 «Про прийняття земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність Олицької об`єднаної територіальної громади в особі Олицької селищної ради» в частині отримання із земель державної власності у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0721882000:06:000:1613 площею 39,9322 га.

5. Визнати недійсним рішення Олицької селищної ради № 14/12 від 28.01.2022 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність Олицької селищної ради за кадастровими номерами 0721882000:06:000:1956 та 0721882000:06:000:1957».

6. Скасувати рішення державного реєстратора Городищенської сільської ради Луцького району Олімпіюка С.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.02.2022 № 63585724 та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності Олицької селищної ради (вул. Замкова, 17, смт. Олика, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 04333879) на земельну ділянку площею 20 га з кадастровим номером 0721882000:06:000:1956 та припинити право комунальної власності Олицької селищної ради (вул. Замкова, 17, смт. Олика, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 04333879) на неї.

7. Визнати недійсними договір оренди земельної ділянки площею 20 га з кадастровим номером 0721882000:06:000:1956 від 10.05.2023, укладений між Олицькою селищною радою (вул. Замкова, 17, смт. Олика, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 04333879) та Приватним підприємством «Техноклас Плюс» (пр. Волі, 42, оф. 406, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 32144590).

8. Скасувати рішення державного реєстратора Мар`янівської селищної ради Луцького району Яремчука Г.В. від 18.05.2023 № 67654682 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і здійснену на його підставі реєстрацію права оренди земельної ділянки за Приватним підприємством «Техноклас Плюс» (пр. Волі, 42, оф. 406, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 32144590) та припинити право оренди Приватному підприємству «Техноклас Плюс» (пр. Волі, 42, оф. 406, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 32144590) на земельну ділянку площею 20 га з кадастровим номером 0721882000:06:000:1956.

9. Зобов`язати Олицьку селищну раду (вул. Замкова, 17, смт. Олика, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 04333879) повернути у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) (Київський майдан, 9, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку площею 20 га з кадастровим номером 0721882000:06:000:1956.

10. Зобов`язати Приватне підприємство «Техноклас Плюс» (пр. Волі, 42, оф. 406, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 32144590) повернути з незаконного користування у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) (Київський майдан, 9, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку площею 20 га з кадастровим номером 0721882000:06:000:1956.

11. Визнати незаконною та скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 20 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки: 0721882000:06:000:1956, дата державної реєстрації 17.02.2022 (номер запису 46817379), виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру.

12. Скасувати рішення державного реєстратора Городищенської сільської ради Луцького району Олімпіюка С.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.02.2022 № 63585203 та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності Олицької селищної ради (вул. Замкова, 17, смт. Олика, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 04333879) на земельну ділянку площею 19,9322 га з кадастровим номером 0721882000:06:000:1957 та припинити право комунальної власності Олицької селищної ради (вул. Замкова, 17, смт. Олика, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 04333879) на неї.

13. Визнати недійсними договір оренди земельної ділянки площею 19,9322 га з кадастровим номером 0721882000:06:000:1957 від 10.05.2023, укладений між Олицькою селищною радою (вул. Замкова, 17, смт. Олика, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 04333879) та Приватним підприємством «Техноклас Плюс» (пр. Волі, 42, оф. 406, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 32144590).

14. Скасувати рішення державного реєстратора Мар`янівської селищної ради Луцького району від 18.05.2023 № 67655140 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і здійснену на його підставі реєстрацію права оренди земельної ділянки за Приватним підприємством «Техноклас Плюс» (пр. Волі, 42, оф. 406, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 32144590) та припинити право оренди Приватному підприємству «Техноклас Плюс» (пр. Волі, 42, оф. 406, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 32144590) на земельну ділянку площею 19,9322 га з кадастровим номером 0721882000:06:000:1957.

15. Зобов`язати Олицьку селищну раду (вул. Замкова, 17, смт. Олика, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 04333879) повернути у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) (Київський майдан, 9, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку площею 19,9322 га з кадастровим номером 0721882000:06:000:1957.

16. Зобов`язати Приватне підприємство «Техноклас Плюс» (пр. Волі, 42, оф. 406, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 32144590) повернути з незаконного користування у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) (Київський майдан, 9, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку площею 19,9322 га з кадастровим номером 0721882000:06:000:1957.

17. Визнати незаконною та скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 19,9322 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки: 0721882000:06:000:1957, дата державної реєстрації 17.02.2022 (номер запису 46816802), виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру.

18. Стягнути з Луцької районної державної адміністрації (вул. Ковельська, 53, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 04051425) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915)

- 11 347 грн 95 коп (одинадцять тисяч триста сорок сім грн 95 коп) витрат по сплаті судового збору.

19. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (вул. Винниченка, 67, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 39767861) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915)

- 11 347 грн 95 коп (одинадцять тисяч триста сорок сім грн 95 коп) витрат по сплаті судового збору.

20. Стягнути з Олицької селищної ради (вул. Замкова, 17, смт. Олика, Луцький р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 04333879) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915)

- 11 347 грн 95 коп (одинадцять тисяч триста сорок сім грн 95 коп) витрат по сплаті судового збору.

21. Стягнути з Приватного підприємства «Техноклас Плюс» (пр. Волі, 42, оф. 406, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 32144590) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄДРПОУ 02909915)

- 11 347 грн 95 коп (одинадцять тисяч триста сорок сім грн 95 коп) витрат по сплаті судового збору.

22. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення

складений 21.08.2024.

СуддяА. М. Кравчук