Рішення

від 12.08.2024 по справі 903/343/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 серпня 2024 року Справа № 903/343/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Назарова Н.В., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Екопрод (43005, Волинська область, місто Луцьк, Майдан Привокзальний, будинок 1, код ЄДРПОУ 31183665)

до відповідача: Луцької міської ради (43025, місто Луцьк, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 19, код ЄДРПОУ 34745204)

про визнання права власності на земельну ділянку

Представники сторін:

від позивача: Деркач Денис Володимирович;

від відповідача: Загоруйко Олександр Сергійович

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю Екопрод звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Луцької міської ради та просить суд визнати право власності на земельну ділянку кадастровий номер 0710100000:11:06260048 площею 0, 0347 га.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним придбано нерухоме майно у Луцької міської ради, однак всупереч вимогам чинного законодавства Луцька міська рада безпідставно відмовила у безкоштовній передачі у власність позивача земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:11:06260048 площею 0, 0347 га. на якій знаходиться відповідне нежитлове приміщення.

Ухвалою суду від 11.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.05.2024.

В судовому засіданні 14.05.2024 за клопотанням позивача оголошено перерву на підставі ст. 183 ГПК України до 22.05.2024 до 10:40 год.

Ухвалою суду від 22.05.2024 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Екопрод про витребування доказів задоволено, постановлено зобов`язати Луцьку міську раду та Головне управління Держгеокадастру у Волинській області протягом 5-ти календарних днів з дня отримання ухвали надати суду: належним чином завірену копію матеріалів технічної документації щодо формування та реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки кадастровий номер 0710100000:11:06260048 площею 0,0347 га. Продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 11.07.2024. Відкладено підготовче засідання 19.06.2024.

Ухвалою суду від 19.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.08.2024.

Відповідач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав відзив на позовну заяву за вх.№ 01-75/3074/24 від 25.04.2024.

Від Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на виконання вимог ухвали суду від 22.05.2024, через відділ документального забезпечення та контролю суду надійшов супровідний лист за вх.№ 01-75/3812/24 від 03.06.2024 до якого долучено проект землеустрою на 66 аркушах.

Від Виконавчого комітету Луцької міської ради надійшов лист за вх.№ 01-75/4006/24 від 10.06.2024 на виконання вимог ухвали суду від 22.05.2024 у якому останній повідомляє, що у Луцької міської ради відсутня технічна документація щодо формування та реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки кадастровий номер 0710100000:11:06260048 площею 0,0347 га.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задоволити позов.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив щодо позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку.

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

10.08.2001 між Луцькою міською радою (відповідач) та ТОВ «Екопрод» (позивач) було укладено договір №53 купівлі-продажу майна комунальної власності нежитлового приміщення кафе «Волинянка» загальною площею 137 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, м-н Привокзальний, 1 (а.с. 6-10).

До моменту відчуження зазначене нерухоме майно належало Луцькій міській раді на праві комунальної власності, що підтверджується Свідоцтвом на право власності серії АБ №302112 виданого 13.11.2000 Виконавчим комітетом Луцької міської ради та зареєстрованому в Волинському обласному бюро технічної інвентаризації 17.11.2000 за реєстровим номером 728 (а.с. 11).

В подальшому 18.09.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності були відомості щодо реєстрації за ТОВ «Екопрод» права власності на нежитлове приміщення кафе «Волинянка» загальною площею 137 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, м-н Привокзальний, 1 (а.с. 12).

Із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що 31.12.2020 Відділом у Краснокутському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області здійснено державну реєстрацію спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:11:06260048 площею 0,0347 га. категорія земель житлової та громадської забудови (а.с. 13-16).

Листом №1.1-30/1392/2023 від 02.04.2023 «Про повернення безпідставно збережених коштів внаслідок використання земельних ділянок комунальної власності на м-ні Привокзальному, 1 у м. Луцьку без правовстановлюючих документів та оформлення права оренди на неї» Виконавчий комітет Луцької міської ради повідомив ТОВ «ЕКОПРОД», що на пленарних засіданнях сесій Луцької міської ради VII скликання неодноразово розглядалося питання: «Про надання ТОВ «ЕКОПРОД» на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування нежитлового приміщення на м-ні Привокзальному, 1 у м. Луцьку» та враховуючи що рішення прийняте не було, оскільки не набрало необхідної кількості голосів, просили надати особисто або надіслати через засоби зв`язку в департамент «Центр надання адміністративних послуг у м. Луцьку» Луцької міської ради актуальні документи, вказані у формулярі заяви Ф-02/ІК-223/20.3/13, для повторного розгляду Луцькою міською радою питання надання на умовах оренди спірної земельної земельної ділянки. Крім того зазначила про необхідність повернення безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною спірною земельною ділянкою комунальної власності (а.с. 17).

Листом від 23.04.2023 №1.1-16/1744/2023 від 23.04.2023 Виконавчий комітет Луцької міської ради повідомив ТОВ «ЕКОПРОД» про необхідність сплати безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати (3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки) за фактичне використання спірної земельної ділянки (а.с. 18-19).

У відповідь на клопотання від 09.02.2024 №3 щодо безоплатної передачі у власність позивача спірної земельної ділянки, Виконавчий комітет Луцької міської ради Листом №1.1-16/1091/2024 від 06.03.2024 «Про передачу у власність ТОВ «ЕКОПРОД» земельної ділянки на майдані Привокзальному, 1» повідомив директора ТОВ «ЕКОПРОД» Людмилу Башкаленко, що станом на 10.03.2024 ТОВ «ЕКОПРОД» не зверталося до Луцької міської ради в порядку, визначеному в статті 128 Земельного кодексу України з відповідними заявами та документами щодо прийняття рішень про надання товариству дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:11:06260048 та її продажу товариству шляхом викупу, а Луцькою міською радою відповідно, не приймалися рішення, які були б підставою для укладення товариством договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки та реєстрації за товариством права власності на земельну ділянку, а відтак у випадку наміру ТОВ «ЕКОПРОД» набути приватну власність на земельну ділянку комунальної власності шляхом викупу роз`яснила щодо необхідності подачі заяви та документів для затвердження Луцькою міською радою проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та отримання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, а після затвердження проєкту щодо відведення земельної ділянки та проведення її експертної грошової оцінки, подання заяви та документів щодо продажу, товариству, шляхом викупу, вищезазначеної земельної ділянки комунальної форми власності (а.с. 20-21).

Отже, звертаючись до суду із позовом позивач доводить, що ним придбано нерухоме майно у Луцької міської ради, однак всупереч вимогам чинного законодавства Луцька міська рада безпідставно відмовила у безкоштовній передачі у власність позивача земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:11:06260048 площею 0, 0347 га. на якій знаходиться відповідне нежитлове приміщення.

Не погоджуючись із доводами позивача, що викладені у позовній заяві, відповідач подав відзив на позовну заяву за вх.№ 01-75/3074/24 від 25.04.2024 у якому зазначає, що ТОВ «Екопрод» є юридичною особою, а відтак порядок безоплатної приватизації земельної ділянки, передбачений статтею 121 Земельного кодексу України, застосовуватись не може.

Відповідач доводить, що Луцька міська рада, як розпорядник земель комунальної власності Луцької міської територіальної громади, не виставляла земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:11:062:0048 на земельні торги, а тому підстава набуття ТОВ Екопрод права власності на таку земельну ділянку шляхом проведення земельних торгів (аукціону) не застосовується.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що ТОВ Екопрод не зверталося до Луцької міської ради в порядку, визначеному в статті 128 Земельного кодексу України з відповідними заявами та документами щодо прийняття рішень про надання товариству дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 0710100000:11:062:0048 та її продажу шляхом викупу, у зв`язку з чим Луцькою міською радою не приймалися рішення, які були б підставою для укладення купівлі-продажу цієї земельної ділянки та реєстрації за товариством права власності на таку ділянку. Жодних рішень щодо продажу чи відчуження іншим чином земельної ділянки комунальної власності Луцької міської територіальної громади з кадастровим номером 0710100000:11:062:0048, площею 0,0347 га, Луцькою міською радою не приймалось.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами статей 13 Конституції України Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Згідно з ч.1 ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок комунальної власності із постійного користування відповідно до цього Кодексу;

ґ) викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;

з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

ї) встановлення та зміна меж сіл, селищ;

ї-1) внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст у випадках, передбачених законом;

й) вирішення земельних спорів;

к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить:

а) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону;

б) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом;

в) здійснення інших повноважень у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно із п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, в тому числі питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

У відповідності до ст. 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

10.08.2001 між Луцькою міською радою (відповідач) та ТОВ «Екопрод» (позивач) було укладено договір №53 купівлі-продажу майна комунальної власності нежитлового приміщення кафе «Волинянка» загальною площею 137 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Луцьк, м-н Привокзальний, 1 (а.с. 6-10).

Суд встановив, що до моменту відчуження зазначене нерухоме майно належало Луцькій міській раді на праві комунальної власності, що підтверджується Свідоцтвом на право власності серії АБ №302112 виданий 13.11.2000 Виконавчим комітетом Луцької міської ради та зареєстрований в Волинському обласному бюро технічної інвентаризації 17.11.2000 за реєстровим номером 728 (а.с. 11).

За змістом ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 3 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Зважаючи на ці положення, власник нерухомого майна не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що 31.12.2020 Відділом у Краснокутському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області здійснено державну реєстрацію спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:11:06260048 площею 0,0347 га. категорія земель житлової та громадської забудови на якій знаходиться об`єкт нерухомого майна приміщення кафе «Волинянка» (а.с. 13-16).

Слід врахувати, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0710100000:11:062:0048, площею 0,0347 га, відповідно до пункту 24 розділу Х Перехідні Положення Земельного кодексу України, є земельною ділянкою комунальної власності Луцької міської територіальної громади в особі Луцької міської ради.

Згідно ч.1 ст. 118 Земельного кодексу України, громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову (ч. 2 ст. 118 Земельного кодексу України).

Позивач доводить, що Луцька міська рада, безпідставно відмовила у безкоштовній передачі у власність спірної земельної ділянки, що на думку ТОВ «ЕКОПРОД» є порушенням наданих йому законодавством прав.

У відповідності до ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Водночас, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Екопрод» є юридичною особою, а відтак зазначений вище порядок безоплатної передачі земельної ділянки у даному випадку не підлягає до застосування.

Згідно ч.1 ст. 128 Земельного кодексу України, продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

У відповідності до ч.1 ст. 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Продаж земельних ділянок комунальної власності, відповідно до статей 128, 135 Земельного кодексу України, здійснюється органами місцевого самоврядування.

Згідно ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності, зокрема у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

При цьому, перехід права власності на земельну ділянку здійснюється шляхом укладення договору купівлі-продажу між органом місцевого самоврядування та власниками об`єктів нерухомого майна, розташованих на такій ділянці.

Матеріалами справи підтверджується, що право власності на нерухоме майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці набуте ТОВ «Екопрод» 10.08.2001 у зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу №53, однак державна реєстрація права власності на нежитлове приміщення кафе «Волинянка» відбулось 18.09.2017.

За змістом ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, переходить право власності і на земельну ділянку на якій воно розміщене.

Між тим, на момент укладення договору купівлі-продажу №53 від 10.08.2001 нежитлового приміщення - кафе «Волинянка» дана норма Закону була відсутня.

Водночас, позивач вважає, що на момент набуття права власності, який пов`язаний з державною реєстрацією в порядку ст. 318 ЦК України, перехід права власності на нерухоме майно тягне за собою перехід права власності на земельну ділянку на якій це майно розташоване.

За доводами позивача, державна реєстрація договору купівлі-продажу нерухомого майна у 2017 році дає йому підстави набуття права власності на земельну ділянку безкоштовно, шляхом його визнання у судовому порядку.

Однак, такі доводи не відповідають нормам права, які регулюють правові підстави виникнення у юридичної особи права власності на земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності.

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Між тим, на момент купівлі позивачем приміщення кафе «Волинянка», переходу права власності на спірну земельну ділянку не могло відбутись, оскільки такої ділянки не існувало як об`єкта цивільних прав.

Держава є одним з суб`єктів права власності на землю держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (ст. 80 ЗК України).

У відповідності до ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Враховуючи вищезазначені обставини, право власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:11:06260048 площею 0,0347 га. може набуватись позивачем лише після відповідного рішення органу місцевого самоврядування, водночас як вже зазначив суд, жодних рішень щодо продажу чи відчуження спірної земельної ділянки комунальної власності Луцької міської територіальної громади з кадастровим номером 0710100000:11:062:0048, площею 0,0347 га, Луцькою міською радою не приймалось.

Слід врахувати, що суд не має права втручатися в дискреційні повноваження органу виконавчої влади та перебирати на себе її повноваження.

Статтею 17 ЦК України визначено, що орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Наведене свідчить, що захист прав та інтересів особи здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування, судом відповідно до своїх дискреційних повноважень.

Водночас, суд не вправі підміняти будь-який орган державної влади або орган місцевого самоврядування, приймати замість нього конкретні рішення чи давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого органу.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз статті 19 Конституції України дає підстави для висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом».

Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень (у тому числі делегованих) виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Аналізуючи наявність чи відсутність дискреції в органів публічної влади, суд застосовує підхід, взявши до уваги Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.07.2022 у справі № 910/886/21.

Отже, дискреційними є права суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

При цьому, суд не вправі перебирати на себе повноваження державних органів, чи органів місцевого самоврядування, визначених законом, суд не може підміняти орган, до повноважень якого належить прийняття рішення, яке є предметом оскарження, приймати замість нього своє рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта.

Як вже встановив суд, спірна земельна ділянка на якій розташоване нерухоме майно ТОВ «Екопрод», 31.12.2020 сформована Відділом у Краснокутському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (а.с. 13-16).

У судовому засіданні представник Луцької міської ради заперечує щодо зазначеної обставини та доводить, що документація із землеустрою на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки розроблена з порушенням вимог закону, оскільки Луцька міська рада не приймала рішень про надання дозволу на реєстрацію спірної земельної ділянки комунальної власності.

Згідно із рішеннями Європейського суду з прав людини по справах: «Класс та інші проти Німеччини» від 06.09.1978, «Фадєєва проти Росії» (Заява № 55723/00), Страсбург, від 09.06.2005, «Кумпене і Мазере проти Румунії» (Заява N 33348/96), Страсбург, від 17.12.2004 - завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суд не повноважний перебирати функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язувати його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу.

Враховуючи наведене, суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов висновку про наявність правових та фактичних підстав для відмови у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопрод» щодо визнання права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:11:06260048 площею 0, 0347 га.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, у зв`язку із прийняттям судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, сплата судового збору покладається на позивача, за результатами розгляду позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 145, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено 21.08.2024

СуддяВ. М. Дем`як