Рішення

від 08.08.2024 по справі 910/3670/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.08.2024Справа № 910/3670/24

За позовомКомунальної установи "Одесреклама" Одеської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Довіра Аутдор"простягнення 8 660 295,66 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Руденко В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/3670/24 за позовом Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради (далі також - позивач, КУ «Одесреклама») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра Аутдор» (далі також - відповідач, ТОВ «Довіра Аутдор») про стягнення заборгованості за договором № 351-рд від 01.05.2015 про право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів у розмірі 8 749 927,43 грн.

16.04.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позов.

Крім того, 10.05.2024 позивачем подано заяву про зміну (уточнення) предмету позову, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів у сумі 8 660 295,66 грн та долучити докази.

Відповідач звернувся до суду із заявою про відкладення, а позивач у клопотанні від 15.05.2024 просив проводити розгляд справи за відсутності його представника.

27.06.2024 відповідачем подані письмові пояснення до яких додано докази. У вказаних поясненнях, зокрема, наголошено на неврахуванні позивачем оплати основного боргу в сумі 859 585,36 грн.

Безпосередньо в підготовчому засіданні 27.06.2024 представник відповідача усно та письмово наполягав на долученні до справи доказів, поданих разом із заявою від 27.06.2024. Суд долучив вказані докази.

За результатами розгляду клопотання позивача про зміну (уточнення) предмету позову суд дійшов висновку, що фактично заявлено про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені.

Враховуючи те, що вимоги позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийняв заяву позивача до розгляду, а спір у справі буде вирішений з урахуванням вимог по стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 5 616 221,83 грн, плати за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів у розмірі 238 887,48 грн та пені в розмірі 2 805 186,35 грн, а разом 8 660 295,66 грн.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 08.08.2024.

03.07.2024 позивач надав додаткові пояснення у справі в яких, у тому числі, підтвердив сплату відповідачем частини заборгованості на суму 858 585,36 грн.

До початку судового засідання відповідачем подані докази сплати на користь позивача суми основного боргу в розмірі 276 195,12 грн та заявлено про зменшення штрафних санкцій до 10 000,00 грн.

Представник відповідача безпосередньо в судовому засіданні 08.08.2024 наполягав на врахуванні часткової оплати та просив, у разі задоволення позову, зменшити пеню до 10 000,00 грн.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання 08.08.2024 не забезпечив, 15.05.2024 заявляв клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Керуючись положеннями ст. 207 Господарського процесуального кодексу України, суд долучив подані сторонами заяви, які надійшли після закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Наявних у матеріалах справи доказів достатньо для вирішення спору по суті, а неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні 08.08.2024 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.05.2015 між Комунальним підприємством «Одесреклама» Одеської міської ради (як підприємством) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Довіра Аутдор» (як користувачем) було укладено договір № 351-рд на право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів (далі також - договір), за умовами якого підприємство надає користувачу право за плату тимчасово використовувати для розташування рекламних засобів місця на територіях, будівлях, спорудах, що є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси, або інших об`єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організації Одеської місткої ради та не передані у власність іншим особам.

Відповідно до п.п. 2.2., 2.3. договору, місця для розташування рекламних засобів та розрахунок плати за їх використання визначаються у відповідних додатках до цього договору. Користувач використовує надані йому місця виключно за цільовим призначенням з дня укладення сторонами цього договору та відповідного додатку до нього, сплачує вартість користування цими місцями в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно п.п. 5.1. та 5.2. договору:

- плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючи коефіцієнтів до них, встановлених Виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору;

- користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів до бюджету міста Одеси на відповідний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України, зазначений договорі.

Пунктом 5.3. договорів передбачено, у випадках розповсюдження користувачем на місцях, визначених цим договором, протягом місяця, за який вноситься плата, соціальної реклами та/або інформації соціальної спрямованості, плата за користування таким місцем не нараховується.

В подальшому до договору сторони вносили зміни, які оформлені додатками та додатковими угодами.

Так, Додатком № 20 від 10.12.2021 до договору, сторони узгодили «Перелік рекламних засобів, їх кількість та місця розташування» та «Бухгалтерський розрахунок плати за право тимчасового користування місцями для розташування рекламних засобів». У відповідності до бухгалтерського розрахунку розмір щомісячної плати за тимчасове користування складає 276 195,12 гривень.

Як вбачається з Додаткової угоди від 01.02.2023, у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні, згідно Указу президента № 64/2022 від 24.02.2022, у відповідності до п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, сторони дійшли згоди продовжити термін дії договору № 351-рд від 01.05.2015 на період дії воєнного стану в Україні з 01.01.2023.

Обґрунтовуючи заявлений позов КУ «Одесреклама» наголошує, що в період з 01.01.2020 по 29.02.2024, з урахуванням розміщення відповідачем сюжетів соціальної реклами та незаповнених сюжетом рекламних засобів, у ТОВ «Довіра Аутдор» сформувалась заборгованість за договором у сумі 5 616 221,83 грн основного боргу та 238 887,48 грн плати за розміщення незаповнених сюжетом рекламних засобів.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, як стверджує позивач, що в порушення умов договору відповідачем не були сплачені у повному обсязі кошти за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів, внаслідок чого у ТОВ «Довіра Аутдор» перед КУ «Одесреклама» як уповноваженою особою власника місць розміщення рекламних засобів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, а в кінцевому рахунку перед бюджетом міста Одеси, виник борг у загальному розмірі 8 660 295,66 грн за період з 01.01.2020 по 29.02.2024, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом для захисту порушених прав та законних інтересів.

Заперечуючи проти заявленого позову, відповідач посилався на наступне:

- заявляючи про розміщення відповідачем незаповнених сюжетом рекламних засобів в період з вересня 2022 року по лютий 2024 року, позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження заявлених обставин;

- позивачем нараховано пеню з порушенням строків позовної давності;

- умову, передбачену у пункті 6.4 договору неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, оскільки зазначений пункт договору не містить посилання ані на інший строк, ані на інший період;

- повномасштабне вторгнення російської федерації зумовило значне зниження кількості замовників реклами та тяжке матеріальне становище відповідача;

- з огляду на очевидність настання форс-мажорних обставин у договірних взаємовідносинах сторін, відповідач має право посилатися на них як на підставу невиконання своїх обов`язків за договором навіть за умови ненадання сертифіката ТПП України про форс-мажорні обставини;

- заявляючи про заборгованість в розмірі 5 616 221,83 грн за період з 01.01.2020 по 30.03.2024, позивач не врахував проведені відповідачем оплати на загальну суму 1 134 780,48 грн;

- враховуючи те, що розмір штрафних санкцій є необґрунтовано завищеним, тому для дотримання розумного балансу інтересів сторін, для забезпечення права позивача на отримання передбачених договором штрафних санкцій в розумних розмірах, не перетворення при цьому цих нарахувань із методу стимулювання дотримання договірної дисципліни на непосильний тягар на боржника та джерело збагачення для кредитора без вжиття ним будь-яких заходів до отримання грошових коштів за товари та послуги в сфері підприємництва та конкуренції, відповідач просить суд зменшити розмір пені до 10 000 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами контракту № 351-рд від 01.05.2015, суд дійшов висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як визначено частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підтвердження своїх доводів позивачем подані рахунки-фактури за період надання послуг з 01.01.2020 по 29.02.2024.

Крім того, сторони підписали Акт звіряння взаєморозрахунків за період з 01.02.2022 по 29.02.2024, з якого вбачається, що сальдо по боргу складає 5 855 109,31 грн, а сальдо по пені складає 2 974 879,98 грн на користь КУ «Одесреклама». Акт звіряння підписаний бухгалтерами сторін.

Суд наголошує, що сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо (зокрема не може засвідчувати факт належного, або неналежного виконання зобов`язань з перевезення), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Таким чином, акти звірки є суто бухгалтерськими документами за якими бухгалтерії підприємств-учасників певних господарських операцій звіряють бухгалтерський облік цих операцій (у контексті визначення дебіторської або кредиторської заборгованості), а наявність чи відсутність будь-яких зобов`язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.

Надані позивачем первинні документи підтверджують факт виконання позивачем обов`язків та прийняття відповідних послуг відповідачем.

Щодо нарахування коефіцієнту -2 до незаповнених площин та наданих позивачем рахунків, то необхідно звернути увагу на наступне.

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.04.2008 р. № 434 затверджені Правила розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі (далі - Правила № 434, знаходяться у загальному доступі на сайті Одеської міської ради за посиланнями https://omr.gov.ua/ru/acts/committee/13987/ та https://omr.gov.ua/ua/city/offices/reklama/).

Розділом 14 Правил №434 визначається Плата за тимчасове користування місцями розташування для розміщення зовнішньої реклами.

Згідно із п. 14.1. Правил № 434, розмір плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності міста, для розташування рекламних засобів встановлюється виконавчим комітетом Одеської міської ради, а місцями, що перебувають у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Відповідно до п. 14.10. Правил №434, при визначенні розміру плати враховуються коригуючі коефіцієнти шляхом їх множення на відповідні тарифи, затверджені виконавчим комітетом Одеської міської ради.

Згідно із п. 14.12. Правил №434, до незаповненого сюжетом рекламного засобу незалежно від типу (пуста площина) застосовується коригуючий коефіцієнт - 2.

Коефіцієнт -2 є нормативно встановленим коригуючим коефіцієнтом, який застосовується при розрахунку плати за відповідних умов, а саме при наявності незаповнених сюжетом рекламних засобів (коли на рекламній площині відсутній повністю або частково рекламний сюжет) та не є штрафною санкцією за порушення договору.

Згідно із п. 3.2.2. Правил № 434, підприємство зобов`язано перевіряти зовнішній вигляд, художньо-естетичний, технічний та/або санітарний стан рекламних засобів, розташованих на місцях, визначених цим договором, та вимагати усунення виявлених недоліків та/або порушень.

Як наголошував позивач, у випадку виявлення працівниками інспекційного відділу КУ «Одесреклама» незаповнених рекламних сюжетів, вони повідомляють керівництву. Після чого, в телефонному режимі та/або письмово про факти виявлення незаповнених рекламних сюжетів повідомляється Користувач. Користувачі завжди невідкладно відновлюють рекламні сюжети підприємства та письмово з інформують про усунення зауважень КУ «Одесреклама».

За період протягом якого були відсутні рекламні сюжети на рекламних конструкціях відповідно до Розділу 14 Правил № 434 нараховується плата з урахуванням коригуючого коефіцієнта. Це означає, що за незаповнені рекламними сюжетами рекламні конструкції нараховується плата в подвійному розмірі. Тобто, до оплати яка підлягає відповідно до погодженого тарифу додається така ж сума з урахуванням ( в залежності від ) кількості сторін незаповненого рекламного засобу (якщо односторонній то -1, якщо двохсторонній, то або 0.5 або 1, трьохсторонні «тривіжн» то 0.43 для однієї сторони) яка відображається в рахунку-фактурі (копії надані до суду).

Рахунки про нарахування додаткової плати за тимчасове користування місцями розміщення рекламних засобів направляються та/або вручаються користувачам.

Також, позивач звертав увагу на те, що у зв`язку із організацією роботи щодо отримання та видачі документів органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами під час дії карантинних обмежень та військовою агресією російської федерації починаючи з 2021 року подання та отримання документів відбувалось через спеціально встановленні скриньки в приміщенні будівлі на першому поверсі без безпосередньої комунікації із співробітниками установи. Тому, за твердженнями позивача, на наданих до суду рахунках, на деяких є підписи про отримання особисто представником а на тих рахунках, які представник відповідача отримав шляхом самостійного отримання з відповідного місця зберігання документів на першому поверсі будівлі підписи відсутні.

На підтвердження обставин нарахування додаткової плати за розміщення пустих площина позивач надав доповідні записки про факти в виявлення незаповнених рекламних сюжетів, які протягом тривалого часу були (по кілька місяців) не були заповнені, що стало підставою для нарахування додаткової плати до незаповненого сюжетом рекламних засобів коригуючого коефіцієнту - 2.

В той же час, жодних доказів про наявність заперечень або невірності у розрахунках Установи, з якими сторона відповідача б зверталася до позивача у 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 представником відповідача не надано.

З наведеного вбачається, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором, вартість наданих послуг у визначений договором строк у повному обсязі не оплатив, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 5 855 109, 31 грн, з яких сума основного боргу 5 616 221,83 грн та сума плати за розміщення незапланованих сюжетом рекламних засобів 238 887,48 грн.

Тож, зважаючи на наведені обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу 5 616 221,83 грн та суми плати за розміщення незапланованих сюжетом рекламних засобів 238 887,48 грн й про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Проте, суд вважає за необхідне надати оцінку доводам сторін та перевірити наявність/відсутність факту оплати відповідачем частини суми боргу.

На підтвердження доказів оплати відповідачем надано наступні платіжні інструкції:

- № 230від 27.03.2024 на суму 286 195,12 грн;

- № 440 від 15.05.2024 на суму 10 000,00 грн;

- № 441 від 15.05.2024 на суму 276 195,12 грн;

- № 673 від 14.06.2024 на суму 276 195,12 грн;

- № 675 від 14.06.2024 на суму 10 000,00 грн;

- № 787 від 10.07.2024 на суму 276 195,12 грн.

Всього матеріали справи містять докази оплати на суму 1 134 780,48 грн.

З письмових пояснень позивача вбачається, що він підтверджує факт отримання оплати на загальну суму 858 585,36 грн.

Докази оплати на суму 276 195,12 грн надійшли до суду вже після подання позивачем письмових пояснень від 03.07.2024.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Так, господарський суд закриває провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, якщо наявними в матеріалах справи доказами підтверджується відсутність предмета спору, зокрема, у випадку припинення його існування (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Однак, слід зауважити, що закриття провадження у справі на підставі Господарського процесуального кодексу України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина може зумовлювати відмову в позові, а не закриття провадження у справі (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 13/51-04).

Тож, з урахуванням наданих відповідачем доказів оплати суми основного боргу, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 1 134 780,48 грн підлягає закриттю за відсутністю предмета спору відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Решта позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 4 481 441,35 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення пені на загальну суму 2 805 186,35 грн, то суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з п. 6.2. договору, у випадку прострочення платежів, передбачених пп. 5.1., 5.2. цього договору, користувач сплачує на користь підприємства пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки національного банку України.

Заперечуючи проти заявленого позивачем розміру пені, відповідач посилався на пропуск строку давності та надав власний контррозрахунок.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як встановлено судом, за умовами п. 6.3. договору нарахування пені не припиняється через шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

Згідно із п. 6.5 договору, позовна давність щодо стягнення плати за цим договором та пені, передбачених пп. 5.1, 6.1 договору, встановлюється строком в 4 (чотири) роки.

За правилами частини першої статті 259 ЦК України сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність.

Умова про збільшення позовної давності може бути вміщена як в укладеному сторонами договорі купівлі-продажу, поставки, надання послуг тощо, так і в окремому документі або в листах, телеграмах, телефонограмах та інших документах, якими обмінювалися сторони і які повинні однозначно свідчити про досягнення згоди сторін щодо збільшення строку позовної давності.

Отже, з огляду на наведені вище обставини, позивачем не пропущено строку позовної давності для нарахування пені.

Крім того, у п. 6.3. договору сторони погодили не припинення нарахування пені через шість місяців, коли зобов`язання було виконано.

Припис частини шостої статті 232 ГК України передбачає не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та встановив, що поданий позивачем розрахунок виконано вірно, а позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню на суму 2 805 186,35 грн.

Стосовно доводів відповідача про зменшення розміру пені, наявність підстав для звільнення від відповідальності через настання форс-мажорних обставин, то суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги:

- ступінь виконання зобов`язання боржником;

- майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні;

- не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

З огляду на наведені вище обставини, суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 5 855 109, 31 грн. З урахуванням здійсненої відповідачем оплати, стягненню підлягає заборгованість в розмірі 4 720 328,83 грн (з урахуванням плати за розміщення незапланованих сюжетом рекламних засобів).

Вказана заборгованість виникла у період з 01.01.2020 по 29.02.2024.

У той же час, відповідач усвідомлюючи ризики несвоєчасної оплати за договором та відповідальність пов`язану з цим, протягом останніх 2 років не вживав заходів для розірвання договору або зменшення кількостей рекламних конструкцій аби оптимізувати витрати та не збільшувати існуючу заборгованість.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України). Тобто, можна звільнити від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок буде оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

ВС в постанові від 25 січня 2022 р. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. При цьому, той факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що їх наявність може бути засвідчена відповідним компетентним органом.

Аналогічного висновку дійшов і ВС й у постанові від 16 липня 2019 р. у справі № 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Довідка ТПП - єдиний регламентований законодавством і загальноприйнятий документ, який підтверджує факт настання форс-мажорних обставин. Але для суду одного документу може бути недостатньо. Судова практика одностайна в тому, що обставини непереборної сили повинні бути підтверджені документально (Постанова ВС від 15 лютого 2022 р. у справі № 910/4532/21). Такими доказами можуть бути, зокрема, сертифікат ТПП України. При цьому, щоб засвідчити форс-мажорні обставини, особі необхідно звернутися до ТПП, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається як на підставу неможливості виконати зобов`язання;

При цьому, сертифікат ТПП України є не єдиним документом на підтвердження надзвичайних обставин - обставини форс-мажору можуть доводитися будь-якими доказами. Така позиція ВС викладена в постанові від 21 липня 2021 р. по справі № 912/3323/20.

Відповідно до регламенту Торгово-промислової палати України, остання засвідчує форс-мажорні обставини з усіх питань договірних відносин. Регіональні ТПП можуть засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком зобов`язань за зовнішньоторговельними угодами і міжнародними договорами України, зовнішньоекономічними угодами, а також угодами між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою, тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за них настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 регламенту).

За умовами п. 6.2. регламенту, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви подається окремий комплект документів, зокрема копія договору (контракту, угоди) з відповідними додатками, специфікаціями та інші документи, що підтверджують обсяг і термін настання виконання зобов`язання.

Збройна агресія російської федерації дійсно є форс-мажорною обставиною в розумінні українського законодавства, однак не механізмом універсальної дії, а сертифікат ТПП не може бути абсолютним доказом неможливості належного виконання зобов`язання. Форс-мажор - це механізм захисту, а не зловживання.

Суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявність форс-мажорних обставин та підстав для зменшення розміру пені до 10 000,00 грн. Тому, позов в частині стягнення пені підлягає задоволенню на суму 2 805 186,35 грн,

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача згідно з вимогами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 231, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра Аутдор" на користь Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради основного боргу в розмірі 1 134 780, 48 грн.

2. Позов Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра Аутдор" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 23; код ЄДРПОУ 33501602) на користь Комунальної установи "Одесреклама" Одеської міської ради (65091, м. Одеса, вул. Косовського, 2-Д; код ЄДРПОУ 25830211) основний борг в розмірі 4 481 441,35 грн, плату за розміщення незапланованих сюжетом рекламних засобів в розмірі 238 887, 48 грн, пеню в розмірі 2 805 186, 35 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 103 923,54 грн.

4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.08.2024 року.

Суддя Ю.О.Підченко