Рішення

від 20.06.2024 по справі 910/4546/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.06.2024Справа № 910/4546/24

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/4546/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІТЕХАВТО-Б"

до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання недійсним одностороннього правочину

За участю представників сторін:

від позивача: Фрідман О.О.

від відповідача: Войнов А.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОЛІТЕХАВТО-Б" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсним одностороннього правочину.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що односторонній правочин відповідача про одностороннє дострокове розірвання Договору № 45/17 про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва від 14.02.2017 з 02.12.2023, оформлене листом-повідомленням від 22.11.2023 за №053-13337 є недійсним в силу приписів ст. 203 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4546/24 та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 23.05.2024.

26.04.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

09.05.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує.

22.05.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли заперечення на клопотання про закриття провадження у справі.

Присутній у підготовчому засіданні 23.05.2024 представник позов підтримав, заперечив щодо задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі та просив призначити справу до судового розгляду по суті.

Представник відповідача просив задовольнити клопотання про закриття провадження у справі, оскільки даний спір не відноситься до юрисдикції господарського суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі, оскільки даний спір не є публічно-правовим спором та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, враховуючи правові висновки Верховного Суду, наведені, зокрема, в постанові від 13.03.2024 у справі №922/1203/23.

Враховуючи відсутність будь-яких інших заяв і клопотань представників сторін, суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.06.2024.

У судовому засіданні 20 червня 2024 представник позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 20 червня 2024 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

14.02.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛІТЕХАВТО-Б" (перевізник) та Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (організатор) було укладено договір про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва №45/17, відповідно до умов якого організатор надає перевізнику право на перевезення пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва, номер маршруту 442, схема слідування маршруту ст.м. «Політехнічний інститут» - Політехнічний пров. - вул. Борщагівська - вул. Гарматна - просп. Перемоги - ст.м. «Політехнічний Інститут», довжина маршруту 7,1 км, кількість рухомого складу 10.

Відповідно до п.3.1 договору Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України «Про автомобільний транспорт» Перевізник зобов`язується здійснити придбання автобусів, які відповідають умовам конкурсу, затвердженим наказом №Н - 66 від « 17» листопада 2016 року Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) у строки:

3.1.1. до « 15» грудня 2017 р. Перевізник зобов`язується придбати 2 автобуса;

3.1.2. до « 15» грудня 2018 р. Перевізник зобов`язується придбати 2 автобуса;

3.1.3. до « 15» грудня 2019 р. Перевізник зобов`язується придбати 2 автобуса;

3.1.4. до « 15» грудня 2020 р. Перевізник зобов`язується придбати 2 автобуса;

3.1.5. до « 15» грудня 2021 р. Перевізник зобов`язується придбати 3 автобуса.

Згідно з п.4.1 договору контроль за виконанням умов Договору, здійснюється Організатором (уповноваженими представниками) на підставі п. 56 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 р. №1081 у порядку, передбаченому цим Договором.

Організатор має право здійснювати чергові та позачергові перевірки дотримання умов Договору. (п.4.2 договору)

У п.4.11 договору визначено, що Виявлені під час перевірок порушення умов Договору (невиконання або неналежне зобов`язань Перевізника цим Договором) фіксуються Організатором уповноваженим представником(-ами)) у Акті.

Згідно з п.4.12 договору Акт складається у 2 (двох) примірниках в останній день проведення перевірки. Кожен з примірників Акта підписується уповноваженим представником(-ами) Організатора, який проводив перевірку та представником Перевізника. Представник Перевізника має право письмово викласти свої пояснення та зауваження щодо змісту Акта. Ці пояснення і зауваження додаються до акта і є його невід`ємною частиною.

Сторони домовились, що у разі відмови представника Перевізника від ознайомлення з Актом або від його підписання, уповноважений представник(и) Організатора, який проводив перевірку, робить про це запис в Акті; один примірник Акта передається представнику Перевізника чи надсилається поштою за місцезнаходженням (юридичною адресою) Перевізника, у порядку, передбаченому п. 4.17. Договору, інший зберігається у Організатора; не підписаний представником Перевізника Акт вважається дійсним і зберігає юридичну силу у випадку підписання його не менше як двома представниками Організатора. (п.4.13 договору)

У п.4.14 договору визначено, що у 20 денний строк, з дня проведення перевірки, Організатор надсилає примірник Акту Перевізнику з пропозиціями про усунення виявлених порушень умов Договору у випадку виявлення першого або другого порушення, допущеного протягом 365 днів з дати складання першого Акту.

У разі виявлення 3 (третього) порушення (невиконання або неналежного виконання) зобов?язань Перевізника за цим Договором, зафіксованого Актом, допущеного протягом 365 днів з дати складання першого Акту, Організатор має право розірвати: Договір в односторонньому порядку, шляхом направлення листа-повідомлення про розірвання Договору. (п.4.15 договору)

Згідно з п.4.18 договору контроль виконання Перевізником інвестиційних зобов?язань здійснюється шляхом перевірки Організатором фактичної наявності автобусів, які відповідають умовам конкурсу, затвердженим наказом Nє H-66 від 17 листопада 2016 року Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації), задіяння вказаних автобусів на маршруті, визначеному в п. 1.1. Договору, оформлення Перевізником права власності (придбання відповідно до договору фінансового лізингу) на автобуси у строки, визначені в п.п. 3.1.1-3.1.5. Договору відповідно.

Відповідно до п.4.19 договору у випадку невиконання Перевізником інвестиційних зобов?язань, передбачених розділом 3 Договору, Організатор має право розірвати Договір в односторонньому порядку відповідно до п. 5.20. Договору.

Згідно з п.4.20 договору невиконанням Перевізником інвестиційних зобов?язань, передбачених розділом 3 Договору вважається один або декілька фактів у сукупності:

4.20.1. Не придбання Перевізником автобусів, які відповідають умовам конкурсу, у строки та в кількості визначенні в п.п. 3.1.1-3.1.5. Договору відповідно;

4.20.2. Не використання на маршруті, який визначений в п. 1.1. Договору, автобусів, які відповідають умовам конкурсу в строки та в кількості визначені у в п.п. 3.1.1-3.1.5. Договору відповідно.

Перевірки виконання Перевізником інвестиційних зобов`язань можуть здійснюватися Організатором у будь-який з періодів, починаючи з дати, вказаної в п.п. 3.1.1. Договору до терміну закінчення дії Договору, визначеного в п. 8.1. Договору без попередження Перевізника ро перевірку. (п.4.21 договору)

У випадку виявлення за результатами перевірки невиконання Перевізником інвестиційних зобов`язань, уповноваженими особами Організатора складається Акт, що є підставою для розірвання Договору, в порядку, визначеному п. 5.20. Договору. (п.4.22 договору)

Згідно з п.5.20 договору у випадку виявлення за результатами контролю дотримання умов договору на виконання перевізником інвестиційних зобов`язань, визначених в п.3.1 договору, організатор має право в односторонньому порядку розірвати договір, попередивши про це перевідника не пізніше як за 6 календарних днів до передбачуваної дати розірвання договору, шляхом направлення перевізнику листа повідомлення про розірвання договору. Цей договір вважається розірваним організатором достроково в односторонньому порядку через 5 календарних днів з дати відправки організатором, у порядку, передбаченому п.4.17 договору, листа-повідомлення про розірвання договору.

Договір укладений на термін з 01.03.2017 до 01.03.2022 (п.8.1 договору).

Додатковою угодою №1 від 22.02.2022 до договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва №45/17 від 14.02.2017 сторони внесли зміни до підпункту п. 1.1. розділу І Договору, зазначивши , що кількості рухомого складу становить вісім.

Додатковою угодою №2 від 01.09.2022 до договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва №45/17 від 14.02.2017 сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору, виклавши в п.8.1 в наступній редакції: «Договір діє на період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення чи скасування».

20.11.2023 Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було проведено позачергову перевірку дотримання перевізником умов договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва, за результатами якої складено акт №2/45/17, яким встановлено, що під час перевірки зафіксовано, що перевізник обслуговує маршрут не виконавши інвестиційні зобов`язання, а саме, використовує транспортні засоби Рута 25 F, державний номерний знак НОМЕР_1 , Рута 25 F, державний номерний знак НОМЕР_2 , Рута 25 F, державний номерний знак НОМЕР_3 , Рута 25 F, державний номерний знак НОМЕР_4 , Рута 25 F, державний номерний знак НОМЕР_5 , Рута 25 F, державний номерний знак НОМЕР_6 , пасажиромісткість яких менша 21 місця для сидіння пасажирів, що є порушенням умов п. п. 1.1, 2.3,8, 2.3.9, 3.1 Договору. Вказаний акт підписаний представниками відповідача Шавановим Р.М., Щербиною В.А. в односторонньому порядку та міститься відмітка про надіслання вказаного акта поштою на адресу місцезнаходження позивача.

Листом-повідомленням №053-18337 від 22.11.2023 відповідач повідомив позивача про одностороннє дострокове розірвання договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва №45/17 від 14.02.2017 з 02.12.2023.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що односторонній правочин відповідача про одностороннє дострокове розірвання договору з 02.12.2023 року, оформлене листом-повідомленням №053-13337 від 22.11.2023, є недійсним, оскільки вимоги п.1.1 договору щодо кількості місць для сидіння пасажирів, крім водія, не поширюються на транспортні засоби пристосовані для перевезення пасажирів з обмеженими фізичними можливостями. Крім того, транспортні засоби Рута 25 F пристосовані для перевезення пасажирів з обмеженими фізичними можливостями, то на такі транспортні засоби не поширюється вимога щодо мінімальної кількості місць для сидіння пасажирів, а тому всі транспортні засоби позивача відповідають вимогам п.1.1 договору. Крім того, вказаний односторонній правочин вчинено заступником директора Кульбако В., який не був уповноважений на вчинення даного правочину. За таких підстав, позивач просить суд визнати недійсним односторонній правочин Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про дострокове одностороннє розірвання Договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва №45/17 від 14.02.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛІТЕХАВТО-Б" та Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оформлений листом №053/13337 від 22.11.2023.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву відповідач зазначив, що позивач не довів порушення його прав та законних інтересів, припинення договірних відносин достроково та в односторонньому порядку відбулось у спосіб і порядок, визначених договором. Крім того, вимоги позивача підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва №45/17 від 14.02.2017 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Що стосується заперечень відповідача в частині того, що вимоги позивача підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, суд зазначає.

Нормами частини першої статті 2 ГПК до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з частиною першою статті 20 ГПК господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Закон України "Про автомобільний транспорт" регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (стаття 3).

Відповідно до частини першої статті 31 Закону України "Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

У договір можуть бути включені інші питання за згодою сторін (частина четверта статті 31 названого Закону).

Перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (частина третя статті 35 Закону України "Про автомобільний транспорт").

Отже договір про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування включає як умови організаційного, так і майнового характеру.

Відповідно до пункту 14-1 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № Договір про організацію перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (або дозвіл на перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах загального користування), строк дії якого закінчується у період дії воєнного стану в Україні, вважається таким, дію якого продовжено на період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення чи скасування. Продовження строку дії договору про організацію перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області, можливе за згодою сторін та за умови підтвердження автомобільним перевізником спроможності виконувати зобов`язання відповідно до укладеного з ним договору.

Згідно з пунктом 4-1 Порядку проведення конкурсу договір або дозвіл, строк дії якого закінчується у період дії воєнного стану в Україні, вважається таким, дію якого продовжено на період дії воєнного стану в Україні і протягом одного року з дня його припинення чи скасування.

Суд зазначає, що предметом розгляду у цій справі є визнання недійсним одностороннього правочину про дострокове розірвання договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва №45/17 від 14.02.2017, оформленого листом №053/13337 від 22.11.2023. Тобто йдеться про вирішення спору у договірних відносинах, які існують між замовником та перевізником, та виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, оскільки зачіпають майнові інтереси перевізника, як контрагента договору.

Предметом розгляду в цій справі не є дії Департаменту як суб`єкта владних повноважень і перевірка результату його дій під час реалізації покладених на нього управлінських функцій, а також відповідність нормам чинного законодавства таких дій і укладеного сторонами за результатами цих дій договору, що могло б свідчити про публічно-правовий, а не приватноправовий характер спірних правовідносин.

За таких підстав, суд зазначає, що вказаний спір підвідомчій господарським судам України, а тому суд не приймає до уваги заперечення відповідача в цій частині.

При зверненні до суду з вказаним позовом позивач просив суд визнати недійсним односторонній правочин Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про дострокове одностороннє розірвання договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва №45/17 від 14.02.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛІТЕХАВТО-Б" та Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оформлений листом №053/13337 від 22.11.2023.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов`язану сторону певних обов`язків.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що "стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню".

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавств відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Листом №18 від 16.06.2023 позивач повідомив відповідача про перелік транспортних засобів, що використовується на маршрутах 442 та 442Д, зокрема, марки транспортних засобів «Рута 23» й «Рута 25F».

Пунктом 1.1 Договору встановлено тип, клас та інші вимоги до рухомого складу: відповідного класу, обладнані двигунами, що відповідають нормам екологічної безпеки не нижче «ЄВРО-4»; пасажиромісткість повинна бути не менше 21 місця для сидіння пасажирів крім водія, з можливістю перевезення стоячих пасажирів, крім транспортних засобів, пристосованих для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями; бути обладнаними не менше ніж двома входами/ виходами для пасажирів з автоматичним відкриттям дверей.

Суд, дослідивши зміст вказаного пункту договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва №45/17 від 14.02.2017, зазначає, що вимоги щодо кількості місць для сидіння пасажирів крім водія, не поширюються на транспортні засоби пристосовані для перевезення пасажирів з обмеженими фізичними можливостями.

Як убачається з матеріалів справи, 20.11.2023 Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було проведено позачергову перевірку дотримання перевізником умов договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва, за результатами якої складено акт №2/45/17, яким встановлено, що під час перевірки зафіксовано, що перевізник обслуговує маршрут не виконавши інвестиційні зобов`язання, а саме, використовує транспортні засоби Рута 25 F, державний номерний знак НОМЕР_1 , Рута 25 F, державний номерний знак НОМЕР_2 , Рута 25 F, державний номерний знак НОМЕР_3 , Рута 25 F, державний номерний знак НОМЕР_4 , Рута 25 F, державний номерний знак НОМЕР_5 , Рута 25 F, державний номерний знак НОМЕР_6 , пасажиромісткість яких менша 21 місця для сидіння пасажирів, що є порушенням умов п. п. 1.1, 2.3.8, 2.3.9, 3.1 Договору. Вказаний акт підписаний представниками відповідача Шавановим Р.М., Щербиною В.А. в односторонньому порядку та міститься відмітка про надіслання вказаного акта поштою на адресу місцезнаходження позивача.

Пунктом 2.3.8. Договору встановлено, що перевізник зобов`язується не використовувати на маршруті транспортні засоби, які не відповідають визначеним в п. 1.1. Договору вимогам до рухомого складу (тип, клас та інші вимоги). Без згоди організатора не змінювати кількість, тип та клас рухомого складу на маршруті.

Відповідно до пункту 2.3.9 Договору перевізник зобов`язується не використовувати на маршруті транспортні засоби, що за своїми технічними характеристиками є гіршими ніж ті, які були подані перевізником на конкурс щодо визначення перевізника на маршруті, враховуючи при цьому інвестиційні проекти-зобов`язання, подані перевізником на конкурс.

Як убачається зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, транспортний засіб марки «Рута 25F», тип - загальний автобус - D, повна маса 4700 кг, маса без навантаження 2990 кг, кількість сидячих місць 20, в тому числі 2 місця для людей пріоритетної категорії, кількість стоячих місць - 4.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 р. № 1166 "Про єдині вимоги до конструкції та технічного стану колісних транспортних засобів, що експлуатуються" із змінами, класифікація колісних транспортних засобів (далі - колісні засоби) залежно від конструкції, призначення чи особливостей здійснюється за такими категоріями, підкатегоріями та класами, зокрема, категорія М - механічні колісні засоби, які мають не менше чотирьох коліс і призначені для перевезення пасажирів та їх багажу, що класифікуються за категоріями та класами відповідно до таблиці 2, зокрема, до категорії М2 відноситься Колісний засіб, що відповідає таким вимогам:

1) призначений для перевезення пасажирів, у якому кількість місць для сидіння без урахування місця водія перевищує вісім, але не більше 22;

2) має максимальну технічно допустиму масу більше ніж 5 тонн;

3) призначений для перевезення пасажирів, які стоять;

4) має місця для сидіння та майданчик для пасажирів, які стоять;

5) має одне місце для сидіння пріоритетної категорії осіб.

Законом України «Про приєднання України до Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, 1958 року з поправками 1995 року» ратифіковано Угоду про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, 1958 року з поправками 1995 року.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 17.08.2012 № 521 затверджено Порядок затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання. Пунктом 1.10 зазначеного Порядку встановлено, технічні приписи - єдині технічні приписи (Правила ЄЕК ООН), нормативно-правові акти, технічні регламенти, національні стандарти, нормативні документи, технічні вимоги, що стосуються певних категорій КТЗ чи обладнання, наведені у додатку 4 або 11 до цього Порядку.

Відповідно до пункту 2.29 Правил ЄЕК ООН №107-01:2004, IDT «місця для осіб пріоритетної категорії - це позначені відповідним чином сидіння з додатковим простором для пасажирів з обмеженими можливостями.» Тобто, місця пріоритетної категорії осіб призначені для сидіння осіб з обмеженими можливостями (осіб з фізичними або розумовими розладами, вагітних жінок, людей похилого віку, пасажирів з дітьми).

Відповідно до Сертифікату відповідності ДТЗ РУТА 25F № UA.010.15477-18 транспортний засіб має 20 місць для сидіння (в тому числі 2 місця для людей з обмеженими можливостями), аналогічна інформація міститься в свідоцтві про державну реєстрацію транспортного засобу днз. НОМЕР_1 .

Відповідно до Сертифікату відповідності ДТЗ РУТА 25F № UA.010.16821-18 транспортний засіб має 20 місць для сидіння (в тому числі 2 місця для людей з обмеженими можливостями), аналогічна інформація міститься в свідоцтві про державну реєстрацію транспортного засобу днз. НОМЕР_3 .

Відповідно до Сертифікату відповідності ДТЗ РУТА 25F № UA.010.12209-18 транспортний засіб має 20 місць для сидіння (в тому числі 2 місця для людей з обмеженими можливостями), аналогічна інформація міститься в свідоцтві про державну реєстрацію транспортного засобу днз. НОМЕР_2 .

Відповідно до Сертифікату відповідності ДТЗ РУТА 25F № UA.010.27511-21 транспортний засіб має 20 місць для сидіння (в тому числі 2 місця для осіб пріоритетної категорії), аналогічна інформація міститься в свідоцтві про державну реєстрацію транспортного засобу днз. НОМЕР_7 .

Відповідно до Сертифікату відповідності ДТЗ РУТА 25F № UA.010.02271-19 транспортний засіб має 20 місць для сидіння (в тому числі 2 місця для людей з обмеженими можливостями), аналогічна інформація міститься в свідоцтві про державну реєстрацію транспортного засобу днз. НОМЕР_5 .

Відповідно до Сертифікату відповідності ДТЗ РУТА 25F № UA.010.01400-20 транспортний засіб має 20 місць для сидіння (в тому числі 2 місця для осіб пріоритетної категорії), аналогічна інформація міститься в свідоцтві про державну реєстрацію транспортного засобу днз. НОМЕР_4 .

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що оскільки транспортні засоби марки «РУТА 25F» мають 2 місця для сидіння пріоритетної категорії осіб, тобто для сидіння осіб з обмеженими можливостями, на такі транспортні засоби не поширюються вимоги щодо мінімальної кількості місць для сидіння пасажирів, що визначено у п.1.1 договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва №45/17 від 14.02.2017.

За таких підстав, посилання відповідача в акті позачергової перевірки дотримання перевізником умов договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва №2/45/17 від 20.11.2023 на те, що перевізник використовує транспортні засоби Рута 25 F, державний номерний знак НОМЕР_1 , Рута 25 F, державний номерний знак НОМЕР_2 , Рута 25 F, державний номерний знак НОМЕР_3 , Рута 25 F, державний номерний знак НОМЕР_4 , Рута 25 F, державний номерний знак НОМЕР_5 , Рута 25 F, державний номерний знак НОМЕР_6 , пасажиромісткість яких менша 21 місця для сидіння пасажирів, що є порушенням умов п. п. 1.1, 2.3.8, 2.3.9, 3.1 Договору, не відповідає умовам укладеного між сторонами договору та нормам чинного законодавства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 №1081 був затверджений Порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, яким визначено процедуру підготовки та проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі території області, на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, що проходять територією двох або більше територіальних громад та не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області, на міських, приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території однієї територіальної громади.

Відповідно до підпункту 2 пункту 55 Порядку (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного правочину) Організатор зобов`язаний забезпечити дострокове розірвання договору або анулювання дозволу з автомобільним перевізником у разі: наявності фактів порушення ним умов договору або дозволу у частині незабезпечення регулярності перевезень з вини перевізника (менш як 90 відсотків за місяць), використання автобусів, що не відповідають зазначеним умовам за пасажиромісткістю, класом, технічними та екологічними показниками, відправлення автобусів з місць, що не передбачені розкладом руху. Розірвання договору або анулювання дозволу здійснюється не раніше ніж через 30 календарних днів після надісланого організатором попередження такому перевізникові про недопущення порушення умов договору (дозволу) та встановлення повторного факту такого порушення (попередження не застосовується у разі настання транспортної події з вини водія автобуса з потерпілими та/або загиблими, яка спричинена діяльністю перевізника). У такому разі для роботи на автобусному маршруті загального користування призначається організатором конкурсу автомобільний перевізник, який за результатами конкурсу визнаний таким, що зайняв друге місце (за наявності), на строк до закінчення строку дії договору або дозволу, який було розірвано (анульовано). У разі відсутності автомобільного перевізника, який за результатами конкурсу визнаний таким, що зайняв друге місце, призначається організатором конкурсу до проведення конкурсу інший автомобільний перевізник, транспортні засоби якого відповідають за параметрами, класом, категорією, комфортністю і пасажиромісткістю вимогам, передбаченим для відповідного виду перевезень, один раз на строк не більш як три місяці підтвердження інформації про факт подання перевізником-претендентом недостовірних відомостей для участі у конкурсі з перевезення пасажирів; ліквідації юридичної особи, припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, смерті фізичної особи - підприємця.

Вказаною нормою не передбачено права на односторонню відмову від договору, а покладено на організатора обов`язок забезпечити дострокове розірвання договору, що має відбуватися згідно загальних положень договірного права та положень умов договорів. Можливість розірвання передбачена, але порядок такого розірвання має бути реалізовано шляхом звернення до суду.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У випадку виявлення за результатами перевірки невиконання Перевізником інвестиційних обов?язань, уповноваженими особами Організатора складається Акт, що є підставою для розірвання Договору, в порядку, визначеному п. 5.20. Договору. (п.4.22 договору)

Згідно з п.5.20 договору у випадку виявлення за результатами контролю дотримання умов договору на виконання перевізником інвестиційних зобов`язань, визначених в п.3.1 договору, організатор має право в односторонньому порядку розірвати договір, попередивши про це перевідника не пізніше як за 6 календарних днів до передбачуваної дати розірвання договору, шляхом направлення перевізнику листа повідомлення про розірвання договору. Цей договір вважається розірваним організатором достроково в односторонньому порядку через 5 календарних днів з дати відправки організатором, у порядку, передбаченому п.4.17 договору, листа-повідомлення про розірвання договору.

Листом-повідомленням №053-18337 від 22.11.2023 відповідач повідомив позивача про одностороннє дострокове розірвання договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва №45/17 від 14.02.2017 з 02.12.2023.

У постанові від 08 жовтня 2020 року по справі № 910/11397/18 Верховним Судом висловлено позицію про те, що у разі коли Законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.

Враховуючи вищенаведені та встановлені обставини у справі, суд приходить до висновку, що станом на момент вчинення правочину Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про дострокове одностороннє розірвання договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва №45/17 від 14.02.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛІТЕХАВТО-Б" та Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оформленого листом №053/13337 від 22.11.2023, не було встановлено наявності порушення позивачем умов укладеного договору в частині порушення п.п.1.1, 2.3.8, 2.3.9, 3.1 договору.

З огляду на викладене, під час розгляду даної справи відповідачем не доведено фактичної наявності визначених умовами Договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва №45/17 від 14.02.2017 підстав для вчинення одностороннього розірвання договору, а також обґрунтованості підстав з огляду на встановлені обставини справи.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Крім того, відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини для встановлення відповідності заходу принципу правомірності необхідно проаналізувати три критерії: чи є такий захід правомірним (передбаченим національним законодавством); чи є легітимною мета такого обмеження; чи є такий захід пропорційним поставленій меті (забезпечує справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини).

Враховуючи викладене, дострокове розірвання договору в односторонньому порядку, оформлене листом, не відповідає принципу правомірності та пропорційності.

Таким чином, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд приходить до висновку, що одностороннє розірвання Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва №45/17 від 14.02.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛІТЕХАВТО-Б" та Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оформленого листом №053/13337 від 22.11.2023, здійснена в порушення приписів п.5.20 договору, що свідчить про недодержання при його вчиненні встановлених ст. 203 Цивільного кодексу України вимог, а тому є підставою для визнання його недійсним в силу приписів статті 215 Цивільного кодексу України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним односторонній правочин Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Леонтовича, 6, м. Київ, 01054; ідентифікаційний код: 37405284) про дострокове одностороннє розірвання договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування м. Києва №45/17 від 14.02.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛІТЕХАВТО-Б" та Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), оформлений листом №053/13337 від 22.11.2023.

3. Стягнути з Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Леонтовича, 6, м. Київ, 01054; ідентифікаційний код: 37405284) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІТЕХАВТО-Б" (03680, місто Київ, ПРОВУЛОК РАДИЩЕВА, будинок 6; ідентифікаційний код: 34189167) судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 21.08.2024.

Суддя А.І. Привалов