Рішення

від 21.08.2024 по справі 910/7614/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.08.2024Справа № 910/7614/23За позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Авто"

про стягнення 30 614,89 грн

Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін: без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі також - позивач, МТСБУ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз-Авто" (далі також - відповідач, ТОВ "Авто-Союз") про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з регламентною виплатою в розмірі 28 934,89 грн та суми витрат на встановлення розміру збитку та збір документів в розмірі 1 680,00 грн.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 відкрито провадження у справі № 910/7614/23, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Разом із позовом позивачем заявлено клопотання про витребування у відповідача доказів.

З метою всебічного та повного розгляду всіх матеріалів справи в їх сукупності виникла необхідність у витребуванні у відповідача доказів з метою встановлення наявності або відсутності трудових відносин між ОСОБА_1 та відповідачем на дату скоєння ДТП. Суд виніс відповідну ухвалу 17.08.2023.

Станом на 21.08.2024 вимог ухвали суду про витребування відповідач не виконав, витребувані докази не надав.

Розглядаючи дану справу судом враховано, що згідно з ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд також враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Так, ухвала суду була надіслана за адресою відповідача, яка вказана у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, суд зауважує, що ухвала суду про відкриття провадження у даній справі була офіційно оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua, а також знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет на інших відповідних веб-сайтах.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, ухвалу про відкриття провадження у справі представник відповідача отримав 29.05.2023.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, відповідних клопотань про продовження процесуальних строків, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.02.2022 у м. Києві мала місце дорожньо-транспортна пригода (далі також - ДТП) за участі колісного транспортного засобу марки «Богдан А-09202», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 та колісного транспортного засобу марки "Kia Ceed" реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 . Внаслідок вказаної ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власники зазнали матеріальних збитків.

З постанови Деснянського районного суду м. Києва від 19.04.2022 у справі № 754/2807/22 вбачається, що 11.02.2022 о 14 год 36 хв. ОСОБА_1 в м. Києві по вул. Хоткевича, 3, керуючи автомобілем "Богдан А-09202" номерний знак НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції, не був уважним, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем "Kia Ceed" номерний знак НОМЕР_2 , водій ОСОБА_2 , що призвело до механічних пошкоджень вказаних транспортних засобів.

Даною постановою суду водія автомобіля "Богдан А-09202" номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_1 визнано винним за вчинене правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення в розмірі 850,00 грн.

Судом встановлено, що станом на дату вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Богдан А-09202" номерний знак НОМЕР_1 , не була застрахована, про що зазначає позивач у позовній заяві та не заперечується відповідачем.

Враховуючи, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля "Богдан А-09202" номерний знак НОМЕР_1 не була застрахована, представником власника пошкодженого автомобіля "Kia Ceed" номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_2 подано до МТСБУ 18.02.2022 заяву щодо здійснення відшкодування оціненої шкоди, заподіяної в результаті ДТП транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Як стверджує позивач, у зв`язку з настанням події, передбаченої п.п. "а" п. 41.1. ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", 18.02.2022 потерпілою особою ОСОБА_2 подано до Моторного (транспортного) страхового бюро України заяву про здійснення відшкодування шкоди заподіяної в результаті ДТП транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

З метою підтвердження належності колісного транспортного засобу марки «Богдан А-09202», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 ТОВ «Союз-Авто» та перебування водія ОСОБА_1 у трудових відносинах із вказаним Товариством, на адресу останнього 22.03.2023 позивач спрямував адвокатський запит № 83083. Вказаний адвокатський запит відповідач отримав 27.03.2023, але, згідно з доводами позивача, відповіді на нього не надав.

Крім того, з метою отримання відомостей про наявність/відсутність трудових відносин між ТОВ «Союз-Авто» та ОСОБА_1 , суд витребував у відповідача докази. Однак, вимог ухвали суду виконано не було.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до пункту 39.1 статті 39 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам.

Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" основним завданням МТСБУ є, зокрема, здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Абзацом 2 пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За змістом підпункту "а" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Згідно з підпунктом 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

За визначенням, наведеним у пункті 1.6 статті 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

За приписами частин 1, 3 статті 397 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

За загальними правилом частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Згідно з частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З аналізу змісту глави 82 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Так, стаття 1187 Цивільного кодексу України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц викладено висновок, згідно з яким особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Тлумачення частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України свідчить про те, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17.

За приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18 та від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16.

Обставини, встановлені у постанові Деснянського районного суду м. Києва від 19.04.2022 мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи, оскільки підтверджують, що дорожньо-транспортна пригода відбулася з вини ОСОБА_1 , водія транспортного засобу «Богдан А-09202», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 .

Водночас у цьому рішенні не було встановлено власника транспортного засобу «Богдан А-09202», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 на момент ДТП та службових обов`язків ОСОБА_1 .

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, відповідач не надав жодних пояснень із спростуванням або підтвердженням факту наявності у нього права власності на транспортний засіб «Богдан А-09202», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 .

У той же час, згідно з відповіддю НПУ стосовно ДТП, власником транспортного засобу «Богдан А-09202», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 вказано ТОВ «Союз Авто».

Відповідач вказаних відомостей не спростовував та не заперечував проти належності йому ТЗ «Богдан А-09202», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 .

Однак, для стягнення з ТОВ «Союз-Авто» шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, необхідно встановити не лише належність йому транспортного засобу, ай наявність трудових відносин з особою, яка винна у скоєнні ДТП, а ДТП сталася саме під час виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків.

Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі № 910/14685/17.

Проте, матеріали справи не містять жодних підтверджень, що ОСОБА_1 на момент ДТП 11.02.2022 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Союз-Авто» та виконував службові обов`язки.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору за подання позову в розмірі 3 028,00 грн покладаються на позивача у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 75, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 21.08.2024.

Суддя Ю.О. Підченко