Рішення

від 21.08.2024 по справі 910/7503/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.08.2024Справа № 910/7503/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи

справу №910/7503/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Романчук»

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПІСІ ЛОДЖИСТИКС"

про стягнення 25 989,31 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Романчук» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮПІСІ ЛОДЖИСТИКС" про стягнення 25 989,31 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору на перевезення вантажів №992 від 09.09.2022 у частині своєчасної оплати наданих послуг, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 20558,97 грн, інфляційні втрати - 3327,34 грн та 3% річних - 2103,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 відкрито провадження у справі №910/7503/24 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Як установлено судом, відповідач має зареєстрований електронний кабінет у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі, відповідно ухвала суду від 24.06.2024 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді була доставлена до електронного кабінету відповідача, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа, залученим до матеріалів справи.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З огляду на приписи ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається, що відповідач отримав 27.06.2024 ухвалу про відкриття провадження у справі від 24.06.2024.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/7503/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене, суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення повідомлення відповідача про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 24.06.2024, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

За приписами ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті у строки, визначені ст. 178, 252 ГПК України, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

09.09.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Романчук» (перевізник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юпісі лоджистикс» (експедитор, відповідач) було укладено Договір на перевезення вантажів №992 (далі - Договір), відповідно до п. 1.2. якого на умовах даного Договору та Замовлення (заявки) Експедитора, Перевізник зобов`язується, доставити (організувати доставку) вантаж до пункту призначення в обумовлений Сторонами строк та видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (вантажоодержувачу), а Експедитор зобов`язується оплатити вартість його перевезення і інші, передбачені даним Договором платежі (в тому числі штрафні санкції, додаткові витрати), за рахунок коштів свого Клієнта.

На виконання умов заявки № 13/11/23 від 13.11.2023 до Договору №992 від 09.09.2022, позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 165 082,68 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями CMR накладної та рахунку.

Крім того, позивачем було понесено додаткові витрати у вигляді штрафу у сумі 350 злотих, що підтверджується повідомленням про штраф, що еквівалентно 3 154,97 грн, який було сплачено готівкою на місці складання повідомлення.

Позивач зазначає, що оригінали CMR №411083 та рахунку №224 від 06.12.2023 були направлені 09.12.2023 експедитору, що підтверджується накладною ТОВ «Нова пошта» №59001066995173.

У подальшому, 16.01.2024 перевізник звернувся до експедитора з вимогою про компенсацію сплаченого штрафу, у якій вимагав негайно компенсувати перевізнику сплачений штраф у розмірі 3 154,97 грн (докази направлення містяться в матеріалах справи).

Однак, як зазначає позивач, грошові зобов`язання виконані відповідачем не були, що стало підставою для звернення до суду з позовною заявою.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 у справі № 910/1438/24 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Романчук» задовольнено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юпісі лоджистикс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Романчук» 168 237 грн 65 коп. основного боргу, 12 824 грн 70 коп. витрат на професійну правничу допомогу, 2 100,00 грн 00 витрат пов`язаних з перекладом документів з нотаріальним посвідченням та 3 028,00 грн судового збору.

21.05.2024 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 у справі № 910/1438/24 видано відповідний наказ.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 у справі № 910/1438/24, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

Як убачається з матеріалів справи, 23.05.2024 на підставі платіжної інструкції №4141 приватним виконавцем Мельниченко К.П. були перераховані на рахунок ТОВ «РОМАНЧУК» кошти в розмірі 186 190,35 грн, стягнуті у ВП № 75109742 із примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/1438/24 від 21.05.2024.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що оскільки відповідач своєчасно не виконав свої грошові зобов`язання за Договором на перевезення вантажів № 992 від 09.09.2022, тому позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі п. 4. 9. Договору пеню за весь час прострочення виконання зобов`язання з 19.12.2023 по 22.05.2024 у розмірі 20 558,97 грн, а також нараховані, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період з січня по травень 2024 року інфляційні втрати в розмірі 3327,34 грн та 3% річних у сумі 2103,00 грн за період з 19.12.2023 по 22.05.2024.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як встановлено судом вище, на виконання умов заявки № 13/11/23 від 13.11.2023 до Договору №992 від 09.09.2022 позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 165 082,68 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями CMR накладної та рахунку.

Крім того, позивачем було понесено додаткові витрати у вигляді штрафу у сумі 350 злотих, що підтверджується повідомленням про штраф, що еквівалентно 3 154,97 грн.

Відповідно до п.3.1.6 Договору Експедитор оплачує послуги Перевізника у відповідності з сумою, на умовах і у строки, погоджені в Замовленні (заявці) на кожне конкретне перевезення та даному Договорі.

Згідно з п. 5.2. Договору, розрахунки між Сторонами за даним Договором відбуваються в безготівковому порядку, шляхом оплати Експедитором, за рахунок коштів свого Клієнта виставлених Перевізником рахунків протягом 20-ти банківських днів з моменту отримання оригіналів наступних, оформлених належним чином, документів: рахунок на виконані послуги; CMR з підписом і печаткою вантажоодержувача та датою розвантаження (зазначенням браку/недостачі якщо вони мали місце); акт виконаних робіт; податкова накладна (якщо перевізник платник ПДВ); контрольний лист прибуття/відбуття. У випадку, якщо в CMR вантажоодержувачем зазначено про виявлення браку/недостачі і, у випадку його складання, складений акт виявлення браку/недостачі, Перевізник зобов`язаний надати даний акт Експедитору. В цьому випадку, навіть за умови надання усіх необхідних для оплати документів, Експедитор має право відкласти оплату до з`ясування всіх обставин, що спричинили брак/недостачу та пред`явлення претензій зацікавленими сторонами.

Відповідно до заявки № 13/11/23 від 13.11.2023, умови оплати були визначені сторонами наступним чином: «Безготівковий розрахунок! Курс НБУ Оплата по оригіналам 7 днів».

Оригінали CMR №411083 та рахунку №224 від 06.12.2023 були направлені позивачем 09.12.2023 відповідачу, що підтверджується накладною ТОВ «Нова пошта» №59001066995173, та отримані останнім 11.12.2023.

Таким чином, враховуючи умови договору та заявки № 13/11/23 від 13.11.2023 у відповідача виник обов`язок з оплати наданих послуг, починаючи з 12.12.2023 по 18.12.2023 включно.

Однак, відповідач взяті на себе зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг не виконав, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовною заявою.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 у справі № 910/1438/24 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Романчук» задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юпісі лоджистикс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Романчук» 168 237 грн 65 коп. основного боргу, 12 824 грн 70 коп. витрат на професійну правничу допомогу, 2 100,00 грн 00 витрат пов`язаних з перекладом документів з нотаріальним посвідченням та 3 028,00 грн судового збору.

21.05.2024 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 у справі № 910/1438/24 видано відповідний наказ.

Судом встановлено, що відповідач рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2024 у справі № 910/1438/24 , яке набрало законної сили, виконав повністю у примусового порядку тільки 23.05.2024, тобто з порушенням встановленого законом та договором строку.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Тож, позивач просить суд стягнути з відповідача нараховані на підставі п. 4. 9. Договору пеню за весь час прострочення виконання зобов`язання з 19.12.2023 по 22.05.2024 у розмірі 20 558,97 грн, а також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з січня по травень 2024 року інфляційні втрати в розмірі 3327,34 грн та 3% річних у сумі 2103,00 грн за період з 19.12.2023 по 22.05.2024.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 4.9. договору, у випадку несвоєчасної оплати, експедитор оплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми фрахту за кожний банківський день прострочення, але не більше 30% розміру плати за перевезення.

Як вбачається з розрахунків пені, наведеного у позовній заяві, позивач за прострочення строків сплати коштів за поставлений товар, керуючись пунктом 4.2. договору, нарахував відповідачу пеню в сумі 117 667,20 грн.

Суд, перевіривши наведений позивачем розрахунок пені, вважає його арифметично вірним, відтак, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню повністю.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, оскільки факт прострочення ТОВ "ЮПІСІ ЛОДЖИСТИКС" перед ТОВ «РОМАНЧУК» виконання грошового зобов`язання встановлено, суд, перевіривши розрахунки позивача, наведені у позовній заяві, дійшов висновку, що заявлені до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованими, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Частинами 1-2 статті 74 ГПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1-3 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи встановлені судом обставини, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів належного виконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором, що фактично призвело до його прострочення, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Стосовно розподілу судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1- 3 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (ч.3 ст. 124 ГПК України).

Так, у позовній заяві позивачем викладено розрахунок судових витрат, які складаються з витрат на оплату послуг правничої допомоги, перекладу та судового збору.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивач, зокрема, просить суд стягнути 6500,00 грн судових витрат, понесених на правову адвоката.

Відповідно до Довіреності від 10.06.2024, позивач уповноважив адвоката Лозу В.М. представляти інтереси ТОВ «Романчук» в судах у спорах, що виникли з ТОВ «Юпісі лоджистикс».

10.06.2024 між Адвокатським бюро «Лози» (повірений) та ТОВ «Романчук» (клієнт) укладено Договір про правову допомогу, відповідно до п.1.1. якого за цим Договором Повірений зобов`язується від імені і за рахунок Довірителя здійснити наступні дії: надати правову допомогу у спорі, що виник із ТОВ «Юпісі лоджистикс». З цією метою: 1. Здійснити огляд, вивчення та попередню правову оцінку документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням (3 год.). 2. Провести заходи досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет безспірного повернення боргу (0,5 год.). 3. Здійснити аналіз судової практики (1 год.). 4. Провести арифметичні розрахунки (3 год.). Підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати позовну заяву (5 год.). 5. Вчинити інші дії необхідні для розгляду справи та її повного юридичного супроводу (3 год.).

Відповідно до п. 2.1. Договору, за здійснення дій, що визначені у п. 1.1. Договору, Довіритель сплачує Повіреному винагороду в розмірі 6500,00 грн.

12.06.2024 між клієнтом та повіреним складено Акт № 2 приймання-передачі наданих послуг, відповідно до умов якого повірений надав, а клієнт прийняв наступні послуги:

- огляд, вивчення та попередня правова оцінка документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням, витрачений час - 3 год.;

- проведення заходів досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет безспірного повернення боргу витрачений час - 20 хвилин.;

- аналіз судової практики, витрачений час - 0 год. 50 хв.;

- проведення арифметичних розрахунків, витрачений час - 3 год.;

- підготовка пакета документів, необхідний для звернення до суду, підготовка позовної заяви, витрачений час - 5 год. 25 хв.;

- вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу, в т.ч. забезпечення виконання судового рішення, витрачений час - 3 год.

Загальна вартість послуг складає 6500,00 грн.

Клієнтом сплачено Повіреному 6500,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №03-06 від 12.06.2024.

Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. При цьому, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним щодо предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20, від 11.11.2021 у справі № 873/137/21 та від 04.10.2022 у справі №873/121/21.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Як убачається з Акту приймання-передачі наданих послуг від 12.06.2024, серед наданих послуг, зокрема, зазначено таку: огляд, вивчення та попередня правова оцінка документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням, витрачений час - 3 год.; проведення заходів досудового врегулювання спору, шляхом проведення переговорів на предмет безспірного повернення боргу витрачений час - 20 хвилин.; вчинення інших дій необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу, в т.ч. забезпечення виконання судового рішення, витрачений час - 3 год.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази досудового врегулювання спору, а також в акті не зазначено про вчинення яких інших дій необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу йде мова, а посилання на те, що до таких дій відноситься забезпечення виконання судового рішення (якого станом на момент складання акту не існувало), свідчить про те, що визначена послуга не відповідає критерію реальності адвокатських витрат.

Також, суд вважає безпідставним включення до акту послуг з огляду, вивчення та попередня правова оцінка документів та ін. доказів за їх місцезнаходженням, оскільки даний спір випливає зі спору, який вже був розглянутий судом у справі № 910/1438/24, та відповідно не потребує якихось додаткових доказів або додаткового часу для вивчення матеріалів справи та судової практики.

Крім того, суд вважає завищеним час на проведення арифметичних розрахунків.

Таким чином, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає обґрунтованими витрачення адвокатом Лозою В.М. часу щодо проведення арифметичних розрахунків та підготовки позовної заяви для звернення до суду у кількості 6 годин, що становить 2608,70 грн, виходячи з суми 6500,00 грн, сплаченої за 14,95 год.

З приводу стягнення «гонорару успіху» у розмірі 2000,00 грн, суд зазначає про таке.

Згідно з п.2.3. Договору від 10.06.2024, при задоволенні позову Довіритель сплачує Повіреному премію (гонорар успіху) у сумі 2000,00 грн.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями у присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70- 72).

З урахуванням наведеного не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 Господарського процесуального кодексу України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд акцентував, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Так, ТОВ «Романчук» просить суд при задоволенні позову, стягнути з відповідача суму гонорару успіху (премії) у сумі 2000,00 грн, що має бути сплачена позивачем.

Суд зазначає, що ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху», у справі яка розглядається, є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді та досягнення обумовленого між сторонами успішного результату.

Так, адвокатом надавався комплекс послуг щодо вчинення дій необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу, які, в свою чергу, можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату (задоволення позову).

При цьому, суд бере до уваги, що правова позиція позивача вже була сформована в позовній заяві та не змінювалась протягом розгляду справи.

Вказане свідчить про розумну необхідність зменшення заявленого розміру судових витрат, оскільки такий розмір не відповідає критерію розумності та реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності); такі витрати не мають характеру необхідних і співмірних з виконаною роботою в суді.

Отже, суд приходить до висновку, що вимога позивача щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу в частині стягнення 2000,00 грн «гонорару успіху» не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, неспіврозмірні з виконаною роботою, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини цієї справи матиме надмірний фінансовий тягар для відповідача, відтак, витрати позивача в частині 2000,00 грн стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юпісі лоджистикс» (03062, м. Київ, пр. Перемоги (Берестейський), буд. 67; ідентифікаційний код 44112808) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Романчук» (44401, Волинська обл., Ковельський р-н, смт Стара Вижівка, вулиця Соборності, буд. 34; ідентифікаційний код 43024461) пеню в розмірі 20558 грн 97 коп., інфляційні втрати - 3327 грн 34 коп., 3% річних - 2103,00 грн, 2608 грн 70 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 3 028,00 грн судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду .

Повний текст рішення складено та підписано: 21.08.2024.

Суддя А.І. Привалов