Рішення

від 19.08.2024 по справі 910/5089/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.08.2024Справа № 910/5089/24

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОСАФ МБС УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТПЛАСТ КОМПАНІ"

про стягнення заборгованості у розмірі 68 621,61 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОСАФ МБС УКРАЇНА" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТПЛАСТ КОМПАНІ" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів № С41490475-21 від 19.03.2021 у розмірі 68 621,61 грн, з яких 54 032,16 грн боргу, 2 030,69 грн інфляційних втрат, 1 051,12 грн три проценти річних та 11 507,64 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням з боку відповідача обов`язку своєчасного внесення оплати за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/5089/24 та ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Відповідач в установлений строк не скерував до суду відзив на позовну заяву.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Зі змісту повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Товариства вбачається, що ухвала про відкриття провадження у справі від 30.04.2024 була доставлена в кабінет ЕС 30.04.2024, а днем отримання судом інформації про доставку документа в кабінет ЕС 01.05.2024.

За приписами частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Таким чином відповідач є таким, що повідомлений належним чином, проте у строк до 16.05.2024 відзиву на позовну заяву до суду не надав.

13.06.2024 до суду через систему «Електронний суд» позивачем було подане клопотання про долучення доказів понесених судових витрат Підприємства на правничу допомогу по справі №910/5089/24.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОСАФ МБС УКРАЇНА», як Постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "АРТПЛАСТ КОМПАНІ", як Покупцем, укладено договір поставки за №С41490475-21 (далі - договір).

Згідно з пунктом 1.1. договору Постачальник передає суперконцентрати та добавки (надалі - Товар) у власність Покупцю, а Покупець приймає та оплачує Товар відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 2.2. договору прийом-передача Товару за кількістю здійснюється відповідно до товарно-супровідних документів, за якістю - згідно відповідним документам про якість.

Згідно з пунктом 3.1. договору, у редакції додаткової угоди № 1 від 08.07.2021, цiна Товару визначається у Специфiкацiї та включає в себе вci витрати i видатки, якi несе постачальник при виконаннi договiрних зобов`язань.

Відповідно до пункту 3.2. договору, у редакції додаткової угоди № 1 від 08.07.2021, цiна на Товар за договором встановлюється в нацiональнiй валютi України та в еквiвалентi долара CШA. Розрахунок цiни Товару в нацiональнiй валюті України здiйснюється з використанням показника офiцiйного курсу гривнi до долара CШA за станом на день оформлення вiдповiдної Специфікації. Специфiкацiя оформляється на кожну партiю Товару. Для визначення курсу долара CШA Сторони використовують вiдповiдну iнформацiю, що розмiщується Національним банком України на сайтi https://bank.gov.ua/market/.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що при розрахунку покупця з постачальником за відвантажений Товар згiдно пункту 3.11 договору, якщо на день оплати за відвантажений Товар курс долара CШA змінюється (підвищується або знижується) бiльше нiж на 3% вiд курсу долара CШA на день оформлення специфікація, постачальник (як у випадку підвищення, так й у випадку зниження) здійснює перерахунок вapтості поставленого Товару за формулою: А:В/С*D, де А - Bapтість Товару з урахуванням перерахунку цiни на день оплати (грн.), В - Bapтість Товару на день оформлення Специфiкації (грн.), С - Курс долара CШA на день оформлення Специфiкацii (грн.), D - Курс долара США на день оплати за Товар (грн).

Згідно пункту 3.11. договору оплата партiї Товару, що поставляється за, договором, здiйснюється покупцем у нацiональнiй валютi України шляхом перерахування всієї суми грошових коштiв, що пiдлягає до сплати за відповідну партію Товару та вказану у рахунку, на поточний банкiвський рахунок Постачальника протягом 21 (двадцяти одного) календарних днiв з моменту отримання партії Товару вiд постачальника.

Відповідно до пункту 4.5. договору датою поставки Товару є дата, визначена в накладній про передачу Товару покупцю. Накладна фіксує дату передачі Товару Покупцю та підтверджує факт передачі Товару Постачальником та факт його отримання Покупцем. Право власності на Товар та ризик його випадкової загибелі переходить від Постачальника до Покупця в момент фактичного отримання Товару Покупцем відповідно до умов поставки, узгоджених Сторонами у відповідній Специфікації (пункт 4.6 договору).

Відповідно до погоджених умов договору сторонами було погоджено Специфікацію, згідно з якою погоджено поставку наступних Товарів:

1. Процесінг AP5645PE EU в кількості 200 кг на загальну суму 35668,80 грн з ПДВ, сума в еквіваленті долар США 964, 02 доларів США

2. Суперконцентрат SB6616PE сліп/антиблок в кількості 40 кг, на загальну суму 8 465,76 грн з ПДВ, сума в еквіваленті долар США 228,80 доларів США;

3. Суперконцентрат МЕ66666К синій в кількості 50 кг, на загальну суму 9897,60 грн з ПДВ, сума еквівалент долар США 267,50 доларів США.

Зафіксований Сторонами в специфікації курс долара США складає 37 грн за 1 долар США. Зафіксовані умови постачання товару ЕXW. Місце завантаження товару: Київська область, м. Вишневе, вул. Київська, 6 г.

На виконання умов укладеного договору позивачем було поставлено відповідачу Товар, що підтверджується Видатковою накладною №2250 від 11.08.2023 на суму 54 032,16 грн, яка складена, підписана та скріплена печатками обох сторін.

Також, Підприємством виписано на адресу відповідача податкову накладну №117 від 11.08.2023, яка зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 7.1. договору в редакції додаткової угоди № 3 від 30.12.2022, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023 (включно), але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. Якщо жодна із сторін за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії договору не заявить про його розірвання, договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах.

Товариство у порушення умов укладеного договору не здійснив оплату поставленого та прийнятого Товару, тому позивач звернувся до відповідача з претензією № 1 від 04.10.2023, в якій просив сплатити заборгованість та здійснити виплату нарахованої пені за порушення строків виконання грошового зобов`язання. Вказана претензія отримана відповідачем 13.11.2023, як то вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Оскільки заборгованість не сплачена, претензія залишена без виконання з боку відповідача, Підприємство звернулось з даним позовом до суду в межах якого просила суд стягнути 54 032,16 грн боргу, 2 030,69 грн інфляційних втрат, 1 051,12 грн три проценти річних та 11 507,64 грн пені за період з 01.09.2023 по 24.04.2024.

Як вказано судом вище Товариство не скористалось своїм правом на подання відзиву.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписи вказаної статті кореспондуються із нормами статті 712 ЦК України. Частиною 2 якої передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором поставки, яка становить 54 032,16 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, Товариство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, а строк виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого товару є таким, що настав, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної поставки товару, позивач також просив суд стягнути з Товариства 11 507,64 грн пені за період з 01.09.2023 по 24.04.2024.

Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (далі - Закон) передбачено, що цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 5.2. договору у випадку прострочення Покупцем оплати вартості Товару на термін, більше ніж 5 (п`ять) календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення платежу. Оплата пені не звільняє Покупця від зобов`язання сплачувати погоджені в рамках договору платежі.

Дослідивши зміст наведеного пункту договору, суд дійшов висновку про те, що сторони не узгодили інший строк нарахування пені в договорі, ніж передбачений приписами частини 6 статті 232 ГК України. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що умова договору про сплату штрафних санкцій за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції, оскільки формулювання "за кожний день прострочення", установлює лише порядок нарахування такої штрафної санкції як пеня, що також дозволяє її відмежувати від неустойки іншого виду, але вказане формулювання жодним чином не визначає період чи строк, за який ця неустойка нараховується. Зазначення в договорі іншого, ніж визначено частиною 6 статті 232 ГК України періоду нарахування штрафних санкцій, може бути здійснено або шляхом відображенням в його умовах конкретного строку нарахування штрафної санкції (на зразок "нараховується протягом року" тощо), або шляхом зазначення додаткових застережень щодо настання певної обставини (на зразок "до повного виконання зобов`язання", "до повної сплати заборгованості", "протягом всього періоду існування прострочення" тощо), які б дозволяли точно встановити момент закінчення строку нарахування неустойки, відмінний від визначеного ГК України. Такий підхід до застосування частини 6 статті 232 ГК України разом з умовами договору де міститься положення про нарахування штрафних санкцій за кожний день прострочення, відображено й у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/15492/17, від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про помилковість визначення позивачем початку періоду нарахування пені 01.09.2023. Так, оскільки оплата Товару мала бути проведена протягом 21 календарного дня з 11.08.2023, тобто останнім днем виконання грошового зобов`язання за договором є 01.09.2023, а прострочення виконання грошового зобов`язання слід відліковувати з 02.09.2023. Крім того, позивачем здійснений розрахунок пені без урахування приписів частини 6 статті 232 ГК України.

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням вищевказаних норм чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача підлягає 9 155,74 грн за період з 02.09.2023 по 02.03.2024.

Також Підприємством були передані на розгляд суду вимоги про стягнення 2 030,69 грн інфляційних втрат за період з вересня 2023 року по березень 2024 року та 1 051,12 грн трьох процентів річних за період з 01.09.2023 по 24.04.2024.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013).

З огляду на викладене, судом здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат за період з вересня 2023 року по березень 2024 року та трьох процентів річних за період з 02.09.2023 (з урахуванням викладеного вище) по 24.04.2024 та встановлено, що стягненню з відповідача компенсаційні виплати підлягають у розмірі 2 030,69 грн інфляційних втрат та 1 042,25 грн три проценти річних.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. У постанові Верховного Суду від 01.06.2023 у справі №914/596/22 наголошено на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Беручи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2 923,83 грн.

Щодо витрат позивача з надання правничої допомоги суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частина 1 статті 1 вказаного Закону).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частина 3 стаття 2 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (статті 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (статті 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (статті 129 ГПК України).

Відповідно до частини 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 стаття 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пунктами 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді на суму 25 000,00 грн позивач надав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 10517/10 від 07.02.2022, договір № 30 про надання правничої (адвокатської) допомоги від 27.03.2024,ордер на надання правничої (правової) допомоги № 1597958 від 24.04.2024, звіт № 1 про надані послуги від 10.06.2024, акт приймання-передачі наданих послуг від 10.06.2024 на суму 25 000,00 грн.

Таким чином, матеріали справи містять документи, які свідчать про реальність надання правової допомоги та її вартість.

Згідно з приписами частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої зазначеної статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Такий висновок викладено в пунктах 44, 47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Суд зауважує, що відповідачем не подано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

При цьому, частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи відсутність заперечень відповідача щодо розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу, враховуючи обсяг виконаних робіт, з урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, ураховуючи критерій розумності розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача, беручи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 24 139,93 грн.

Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОСАФ МБС УКРАЇНА" стягнення заборгованості у розмірі 68 621,61 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТПЛАСТ КОМПАНІ" (Україна, 02125, місто Київ, проспект Визволителів, будинок 13, офіс 103; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 41490475) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОСАФ МБС УКРАЇНА" (Україна, 02002, місто Київ, вулиця Микільсько-Слобідська, будинок 1а, офіс 292; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 38740414) 54 032,16 грн (п`ятдесят чотири тисячі тридцять дві гривні 16 копійок) основного боргу, 9 155,74 грн (дев`ять тисяч сто п`ятдесят п`ять гривень 74 копійки) пені, 2 030,69 грн (дві тисячі тридцять гривень 69 копійок) інфляційних втрат, 1 042,25 грн (одну тисячу сорок дві гривні 25 копійок) три проценти річних, 2 923,83 грн (дві тисячі дев`ятсот двадцять три гривні 83 копійки) витрат зі сплати судового збору та 24 139,93 грн (двадцять чотири тисячі сто тридцять дев`ять гривень 93 копійки) витрат з надання правничої допомоги.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

4. У частині стягнення 2 351,90 грн пені, 8,87 грн трьох процентів річних, 104,17 грн судового збору та 860,07 грн витрат з надання правничої допомоги відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ