Ухвала

від 20.08.2024 по справі 911/2184/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"20" серпня 2024 р. Справа № 911/2184/24

Суддя Шевчук Н.Г. розглянувши матеріали позовної заяви

ТОВ "Інтершланг", 07400, Київська область, місто Бровари, вулиця Металургів, будинок 50

до INTERHOSE PLASTIK INSAAT TURIZM SANAYI VE TICARET LIMITED SIRKETI, адреса: Ivedikoy mah. 1492 CAD. № 13. Yenimahalle / Ankara, Turkey

(Інтерхозе Пластік Іншаат Тюризм Санаї Ве Тіджарет Лімітед Шіркеті), (дреса: Іведікьой мах. 1492 джад. № 13. Єнімахалле / Анкара, Туреччина)

про стягнення 134 000 доларів США за контрактом № 22/01/2024 від 22.01.2024

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтершланг" звернулося через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" до Господарського суду Київської області з позовом до INTERHOSE PLASTIK INSAAT TURIZM SANAYI VE TICARET LIMITED SIRKETI про стягнення 134 000 доларів США, що еквівалентно 5 531 922, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані не виконанням відповідачем умов контракту № 22/01/2024 від 22.01.2024 в частині проведення оплати за поставлений товар.

Звертаючись з означеним позовом, відповідачем в якому вказано нерезидента України, а саме юридичну особу створену за законодавством Турецької Республіки - INTERHOSE PLASTIK INSAAT TURIZM SANAYI VE TICARET LIMITED SIRKETI, позивач не наводить жодних обґрунтувань підсудності спору.

Натомість розглянувши матеріали позовної заяви, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Згідно із частинами першою, другою статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

За приписами статті 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Вожночас відповідно до статті 366 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.

Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".

Відповідно до частини першої статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.

Так, згідно із статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

За приписами статті 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: 1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів у рамках державно-приватного партнерства, укладених Кабінетом Міністрів України, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт; 2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; 3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання; 4) якщо спір пов`язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; 5) якщо спір пов`язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; 6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; 7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; 8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; 9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України; 10) в інших випадках, визначених законами України.

Судом досліджено, що спір між сторонами виник внаслідок не виконання відповідачем свого зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару (не з дії чи події).

Отже враховуючи зміст статей 76, 77 Закону України "Про міжнародне приватне право", суд не вбачає підстав ані виключної підсудності справи, ані таких, що можуть вплинути на прийняття справи до провадження Господарським судом Київської області.

Відповідно до частини десятої статті 29 Господарського процесуального кодексу України позови до відповідача, який не має в Україні місцезнаходження чи місця проживання, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна.

Зазначена норма господарського процесу кореспондується із пунктом 2 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право".

З матеріалів справи вбачається, що доказів наявності у відповідача майна на території України позивачем не подано, як і доказів того, що відповідач на території України має місцезнаходження, філію чи представництво.

Умовами контракту № 22/01/2024 від 22.01.2024 не передбачено підсудності справи господарським судам України, в тому числі Господарському суду Київської області.

Водночас у розділі 10 Контракту сторони узгодили, що усі спори, які можуть виникнути за цим контрактом підлягають розгляду у Міжнародному комерційному арбітражному суді при торгово-промисловій палаті України. Рішення арбітражного суду є остаточним та обов`язковим для виконання сторонами. Цей контракт регулюється правом України.

Право сторін на передачу спору для вирішення третейським судом передбачено частиною п`ятою статті 4 та статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною п`ятою статті 4 Господарського процесуального кодексу України угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном; спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об`єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб`єктами права України; а також спори між адміністратором за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями, якщо принаймні одна зі сторін спору є підприємством з іноземними інвестиціями.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітраж - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.

Згідно із статтею 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Арбітражна угода укладається в письмовій формі.

При цьому, право сторін погодити передачу спорів, які можуть виникнути між ними з укладеного правочину чи стосовно такого правочину, на розгляд арбітражу ґрунтується на вільному волевиявленні, тобто сторони такого правочину на власний розсуд вирішують питання щодо укладення арбітражної угоди та, відповідно, визначення арбітражу.

Отже, за наявності укладеної між сторонами арбітражної угоди, яка є дійсною, не втратила чинність, щодо якої не встановлено неможливості її виконання, суд застосовує принцип імунітету та автономії арбітражної угоди, у зв`язку із чим не вбачає підстав для визнання арбітражного застереження таким, що не може бути виконане, в результаті чого суд дійшов висновку про те, що заявник має право звернутися з відповідною заявою до Міжнародного комерційного арбітражного суду.

Уклавши арбітражне застереження, позивач реалізував своє волевиявлення на звернення до міжнародного комерційного арбітражу і повинен виконувати обов`язки, які випливають з арбітражного застереження.

Реалізація сторонами права на укладення арбітражної угоди щодо передачі спорів, які виникнуть з укладеного ними правочину чи у зв`язку з ним, на розгляд арбітражу не є відмовою від права на звернення до господарського суду, оскільки являє собою вибір сторонами такого правочину одного із способів реалізації права на звернення за захистом своїх прав.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 3 червня 2020 року у справі № 908/1481/19, у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 904/4384/17.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Згідно із частиною шостою статті 175 Господарського процесуального кодексу України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Позивач має право звернутися із позовом до Міжнародного комерційного арбітражного суду при торгово-промисловій палаті України.

Керуючись статтями 3, 4, 29, 175, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтершланг" у відкритті провадження за позовом до INTERHOSE PLASTIK INSAAT TURIZM SANAYI VE TICARET LIMITED SIRKETI про стягнення 134 000 доларів США.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Ухвалу підписано: 20.08.2024