Рішення

від 21.08.2024 по справі 300/4004/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2024 р. справа № 300/4004/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Івано-Франківського відділу УДМС України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Івано-Франківського відділу УДМС України в Івано-Франківській області, за змістом якого просить суд:

- визнати протиправною відмову відповідача у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII;

- зобов`язати відповідача оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 по досягненню 16-го віку звернувся із заявою до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Івано-Франківського відділу УДМС України в Івано-Франківській області щодо оформлення йому паспорта громадянина України виключно у формі паспортної книжечки, оскільки отримання пластикової картки типу ID-1 є правом, а не обов`язком, та форма паспорта у вигляді паспортної книжечки не скасована і є діючою. Проте відповідач відмовив у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. Позивач вважає, що відмова в оформленні паспорта у формі книжечки є протиправною, порушує права дитини на отримання незабороненої форми паспорта громадянина України. Також, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в рішенні від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, просила їх застосувати при вирішенні цього спору і позов задовольнити.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.05.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.16).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 03.06.2024, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Зокрема, вказав на те, що що обставини у цій справі не відповідають обставинам зразкової справи №806/3265/17, на рішення у якій покликається позивачка. Відповідач вважає, що внаслідок видачі позивачці паспорта у вигляді ID картки, її права порушені не будуть, оскільки персональні дані позивачки вже внесено в ЄДДР та присвоєно УНЗР внаслідок оформлення біометричного паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Відповідно, позивачка вже надала згоду на обробку її персональних даних. Крім того, відповідач вважає, що побоювання позивачки є не реальними, а надуманими (а.с.20-25).

19.06.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив (а.с.41-42).

19.06.2024 від представника відповідача, через підсистему «Електронний суд», надійшли заперечення на відповідь на відзив (а.с.36-37).

Головуючий по справі суддя Панікар І.В. в період з 27.06.2024 по 19.07.2024 перебував у відпустці, у зв`язку з чим, строк розгляду справи продовжено.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, зазначає наступне.

25.04.2024 ОСОБА_2 , у зв`язку із досягненням ним шістнадцятирічного віку, звернувся до Івано-Франківського відділу УДМС України в Івано-Франківській із заявою про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року (а.с.8).

На дане звернення, Івано-Франківський відділ УДМС України в Івано-Франківській області листом від 08.04.2024 відмовив в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року з огляду на попереднє оформлення документів засобами Єдиного державного демографічного реєстру, і відповідно, наявність сформованого УНЗР у реєстрі (а.с.9).

З метою захисту прав своєї неповнолітньої дитини позивачка звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного їх правового регулювання.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин 1, 2 статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до частини 2 статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» Постановою Верховної ради України від 26.06.1992 № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення), згідно з пунктами 2 та 3 якого, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Пунктом 13 Положення встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

З 06.12.2012 набрав чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Згідно з частино 1 статті 1 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі- Закон № 5492-VI) суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.

Частиною 1 статті 4 вищевказаного Закону Єдиний державний демографічний реєстр (Реєстр) - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Згідно з частинами 2-3 статті 4 Закону визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».

У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.

Одними із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України та паспорт громадянина України для виїзду за кордон (підпункти «а», «б» пункту 1 частини 1 статті 13 Закону № 5492-VI).

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, містять безконтактний електронний носій.

Згідно з частинами 1-2, 4-5 статті 14 Закону форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Частинами 1-2 статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Відповідно до частини 4 статті 22 Закону паспорт громадянина України для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м`якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних.

Суд встановив, що 17.04.2021 ОСОБА_1 , в інтересах ОСОБА_2 , звернулася до Шевченківського РВ у м. Дніпрі ГУДМС України в Дніпропетровській області з метою отримання адміністративної послуги з питань оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон та надала згоду на обробку персональних даних, ОСОБА_2 було присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі та взято відбитки пальців (а.с.29).

З матеріалів справи також встановлено, що УНЗР було присвоєно позивачу 28.04.2017 у зв`язку із оформленням паспорта громадянина України для виїзду за кордон у 2017, відповідно до заяви-анкети.

Ці обставини позивачка не заперечила ні у змісті позовної заяви, ні у змісті заперечення на відзив на позовну заяву.

Відповідно до положень статті 10 Закону № 5492-VI у разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Покликання позивачки лише на той факт, що у ОСОБА_2 є певні світоглядні погляди на життя, що спричинило неприйняття оформлення йому паспорта у формі ID-картки, є недостатнім та необґрунтованим. Також позивачка не надала суду доказів того, що оформлення їй паспорта у формі ID-картки може спричинити шкоду приватному життю ОСОБА_2 саме як особі із певними світоглядними поглядами на життя.

Отже, суд дійшов висновку, що використання ОСОБА_2 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого позивачка надала згоду на обробку персональних даних та ОСОБА_2 було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді картки жодним чином не порушує права ОСОБА_2 та в будь-якому разі не є втручанням у його приватне і сімейне життя.

Окрім того, суд враховує, що правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), на яку, зокрема, посилається сторона позивача, однак, суд вважає таке безпідставним оскільки ця постанова стосується інших правовідносин, а саме, що при прийнятті рішення суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у формі книжечки виключно з огляду на її релігійні переконання.

Розглянувши зразкову справу № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

В даному ж випадку, судом встановлено, що ОСОБА_2 , звертаючись у минулому із оформленням паспорту громадянина України для виїзду за кордон (біометричного закордонного паспорту) вже надавав згоду на обробку персональних даних із використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, і унікальний номер запису в Реєстрі вже був сформовано.

Разом з тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 08 червня 2023 року у справі № 380/5977/21.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 необґрунтованими, а позов таким, що задоволенню не підлягає.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, внаслідок чого, в задоволенні позову слід відмовити.

З огляду на висновок суду про відмову у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, суд не вбачає.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Івано-Франківського відділу УДМС України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 .

Відповідач:

Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Івано-Франківського відділу УДМС України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 34085354, вул. Академіка Гнатюка, 29, м. Івано-Франківськ, 76010).

Суддя /підпис/ Панікар І.В.