Постанова

від 23.04.2007 по справі 46/62-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста 

КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-Б     тел. 230 31 34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

23.04.2007 р.

Справа № 46/62-А 

За позовом

Державної податкової інспекції у

Оболонському районі м. Києва 

До

Приватного підприємства “Катекс”,

Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1

Про

визнання угоди недійсною

                                                                                              Суддя

Шабунін С.В.

Секретар

судового засідання Бушеленко О.В.

Представники:

від позивача

Варченко А.В. -представник за

довіреністю від 13.09.2005 р. № 8031/9/10-12

від відповідача-1

не прибув

від відповідача-2

не прибув

23.04.2007 р. у судовому засіданні

відповідно до п. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України

оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ОБСТАВИНИ

СПРАВИ:

Державна податкова інспекція у

Оболонському районі міста Києва (надалі -ДПІ у Оболонському районі міста Києва,

позивач) звернулась до суду з позовом про визнання недійсним правочину

укладеного між Приватним підприємством “Катекс” (надалі -ПП “Катекс”,

відповідач-1) та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1(надалі -СПД

ОСОБА_1, відповідач-2) шляхом обміну документами: видаткова накладна б/н від

03.06.2004 р., податкова накладна № 03/06 від 03.06.2004 р., з підстав

передбачених ч. 1 ст. 207 ГК України. 

Також позивач просить застосувати наслідки передбачені ч. 1 ст. 208 ГК

України, а саме: зобов'язати ПП “Катекс” повернути СПД ОСОБА_1 кошти отримані

за правочином у сумі 1 575,12 грн., а з останньої стягнути на користь держави

вартість товару, отриманого за угодою згідно видаткової накладної б/н від

03.06.2004 р. на загальну суму 1 575,12 грн.

Ухвалою Господарського суду міста

Києва від 05.02.2007 р. відкрито провадження в адміністративній справі №

46/62-А.

Під час проведення судового

розгляду справи представник позивача позов підтримав та просив його

задовольнити, а саме: визнати недійсним господарське зобов'язання, здійснене

шляхом обміну первинними документами, а також зобов'язати відповідача-1

повернути відповідачу-2 кошти отримані за договором у сумі 1 575,12 грн. в т.ч.

податок на додану вартість -262,52 грн. та стягнути з відповідача-2 на користь

держави вартість товарів отриманих за спірним договором.

В обґрунтування позовних вимог

позивач посилається на те, що відповідно до ст. 207 ГК України господарське

зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка

завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками

господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції

(спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або

відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в

частині.

На думку позивача, умисел

відповідача-1 на укладання угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави

і суспільства, підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від

14.08.2001 р. про скасування державної реєстрації ПП “Катекс”. Свідоцтво про

реєстрацію платником податку на додану вартість анульовано за актом ДПІ у

Святошинському районі міста Києва № 1 від 22.08.2002 р., а протягом 2004-2005

рр. підприємством звітність до податкового органу не надавалась, податки до

бюджету не сплачувались.

Позивач вважає, що сукупність

зазначених фактів є достатньою підставою для висновку щодо спрямованості

діяльності відповідачів, в тому числі при укладенні спірної угоди, на ухилення

від сплати податків.

Відповідачі заперечень проти позову

не надали, явку уповноважених представників не

забезпечили, хоча про дату, час та

місце розгляду справи повідомлені належним чином. За таких обставин, відповідно

до ч. 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, справа

вирішується на підставі наявних доказів.

Дослідивши матеріали справи,

оглянувши надані представниками сторін оригінали копій документів, що

знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін,

всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов,

об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення

спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2004 р. між ПП «Катекс»та

СПД ОСОБА_1 було укладено усну угоду купівлі-продажу товару, згідно якої

останнім придбано у ПП «Катекс»товари на загальну суму 1 575,12 грн., в тому

числі податок на додану вартість 262,52 грн.

Укладення угоди підтверджується

податковою накладною № 03/06 від 03.06.2004 р. (на загальну суму 1 575,12 грн.,

в тому числі ПДВ 262,52 грн.). Товар отримано за видатковою накладною б/н від

03.06.2004 р.

Відповідно до ст. ст. 1, 4

Перехідних положень Господарського кодексу України, Господарський кодекс

України набирає чинності з 1 січня 2004 року та застосовується до господарських

відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до

цього розділу.

Згідно із п. 1 Прикінцевих та

перехідних положень Цивільного кодексу України (далі по тексту -ЦК України), ЦК

України набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та

перехідних положень ЦК України, ЦК України застосовується до цивільних

відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Оскільки правовідносини між

відповідачами  виникли після набрання

чинності Цивільним та Господарським кодексами України, судом визнається, що до

них застосовуються норми Цивільного та Господарського кодексів України.

В даному випадку підлягають застосуванню

ст. 215 ЦК України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є

недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які

встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України

зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного

законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вирішуючи спір про визнання угоди

недійсною, суд повинен з'ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує

визнання угод недійсними і настання відповідних юридичних наслідків.

Правові наслідки такої угоди

залежать від наявності умислу -у обох сторін чи однієї, від виконання угоди

обома сторонами чи однією.

Даючи оцінку зібраним у справі

доказам, суд виходить з того, що згідно зі ст. 207 ГК України господарське

зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка

завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками

господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської

компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із

сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним

повністю або в частині.

Для даної норми закону в частині

доведення наявності умислу завідомо суперечного інтересам держави і суспільства

при укладанні договору, характерними є такі ознаки:

а) вчинення дій об'єктивно

призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в

даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та

нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і

суспільства;

б) такі угоди характеризуються

суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону,

оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і

суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину

сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;

в) факт наявності суб'єктивного

чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої

юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути

встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо

визначеними засобами доказування.

Суд відзначає, що наявні у справі

докази не підтверджують умисел СПД ОСОБА_1 на укладення угоди, що суперечить

інтересам держави та суспільства.

При цьому суду не надано належних

та допустимих доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати

податків СПД ОСОБА_1 встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав

законної сили. Окрім того, суду не надано і доказів притягнення до кримінальної

відповідальності (за ухилення від оподаткування, підроблення документів тощо)

посадових осіб, якими виписані документи на виконання оспорюваного договору від

імені ПП «Катекс».

Як встановлено судом, рішенням

господарського суду м. Києва від 14.08.2001 р. у справі  № 28/103 скасовано державну реєстрацію ПП

«Катекс»з підстав неподання до органів державної податкової служби з травня

2000 р. звітів про фінансово-господарську діяльність. Вказане рішення в

апеляційному чи касаційному порядку не оскаржувалось та є чинним станом на день

розгляду даного спору (довідка про чинність рішення від 16.02.2007 р. наявна у

справі).

Спірний договір було укладено ПП

«Катекс»03.06.2004 р., тобто більше ніж через два роки, після прийняття

Господарським судом міста Києва рішення від 14.08.2001 р. у справі  № 28/103 та набрання ним законної сили.

Відповідно до ст. 80 ЦК УРСР (який

був чинним на момент державної реєстрації ПП «Катекс») юридичною особою є

організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична

особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем

та відповідачем у суді.

Згідно зі ст. 89 ЦК УРСР юридична

особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 91 ЦК УРСР

юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну

правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть

належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути

обмежена лише за рішенням суду. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає

з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного

реєстру запису про її припинення.

Скасування державної реєстрації

позбавляє суб'єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є

підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і

організацій України.

За таких обставин, після скасування

у встановленому порядку державної реєстрації ПП «Катекс», останнє позбавлено

статусу юридичної особи. Згідно з довідкою Головного управління статистики у м.

Києві від 19.03.2007 № 13-1324 ПП «Катекс»(керівник -Сірий Я.В.) все ще

обліковується в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Як підтверджено матеріалами справи,

первинні документи, якими оформлено спірну угоду, зокрема видаткова, податкова

накладні від імені ПП «Катекс»підписані невстановленими особами без належних на

те повноважень.

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.4 ст.

7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку

та складання податкових накладних 

надається  виключно  особам, зареєстрованим як платники податку у

порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 2 та п. 5 Порядку

заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від

30.05.97р. № 165 податкова  накладна  вважається 

недійсною у разі її заповнення 

іншою особою,  ніж яка

зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно

індивідуальний  податковий  номер 

платника  податку   на  

додану вартість.

Статтею 9 Закону України “Про

бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” також передбачено, що

підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні

документи, які  фіксують  факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути  складені

під  час здійснення господарської

операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Первинні та

зведені  облікові документи можуть бути

складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові

реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства,

від імені якого складено документ; зміст та 

обсяг  господарської операції,

одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за

здійснення  господарської операції і

правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу

ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На вимогу суду позивачем надано пояснення

в якому зазначено, що у податковій накладній № 03/06 від 03.06.2004 р.

виписаній на виконання оспорюваного договору зазначено номер свідоцтва про

реєстрацію платником ПДВ № 36760847, який згідно бази обліку платників податків

належить ПП «Толіман», у матеріалах справи наявний корінець свідоцтва №

36760847 про реєстрацію платником податку на додану вартість ПП «Толіман».

Рішенням господарського суду м.

Києва від 14.08.2001 р. у справі  №

28/103 скасовано державну реєстрацію ПП «Катекс», підставою для задоволення

позову ДПІ у Ленінградському районі міста Києва стали встановлені судом

обставини щодо неподання з травня 2000 р. до органів державної податкової

служби звітів про фінансово-господарську діяльність.

Свідоцтво про реєстрацію платником

податку на додану вартість ПП «Катекс»анульовано про що свідчить акт № 1 від

22.08.2002 р., підприємство не є платником податку на додану вартість з

указаної дати, звітність до податкового органу не подає, податки не сплачує.

Відповідно до ч. 2  ст. 18 

Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб

-підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного

реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може

посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на

них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є

недостовірними.

Водночас суд бере до уваги і те, що

визнання недійсними в судовому порядку установчих документів суб'єкта

господарювання має своїм фактичним і правовим наслідком здійснення процедури

припинення юридичної особи та її остаточної ліквідації. Під час цієї процедури

вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави. Сам

факт скасування державної реєстрації підприємства не тягне за собою недійсність

всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту

виключення з державного реєстру.

Проте зважаючи на всі наведені вище

фактичні обставини, матеріали справи свідчать, що спірний договір від імені ПП «Катекс»всупереч

положенням законодавства підписано певними фізичними особами без належних на те

повноважень. При цьому на час укладення спірної угоди в судовому порядку було

скасовано державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності, що свідчить

про відсутність у ПП «Катекс»спеціальної правосуб'єктності (право- та

дієздатності) на укладення спірного договору.

З усіх наведених фактичних обставин

вбачається, що фактично спірну угоду укладало не ПП «Катекс», а невстановлені

особи, котрі  не маючи легалізованих у

належний законний спосіб повноважень на її підписання, використовуючи реквізити

та печатку підприємства, фактично вчинили неправомірні дії стосовно

добросовісної сторони -відповідача-2.

До угод, укладених з метою,

завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди,

спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від

оподаткування.

Зазначені вище обставини у своїй

сукупності є підтвердженням того, що відповідач-1 при укладанні спірного

договору не мав намірів, та не здійснював законну підприємницьку

діяльність,  не сплачував податки.

З урахуванням наведеного суд

приходить до висновку, що спірний договір підлягає визнанню недійсним як такий,

що укладений ПП «Катекс»(особами, що діяли від імені підприємства без належних

на те повноважень і, крім того, після скасування державної реєстрації

підприємства в судовому порядку, а також без визначення їх легітимними

ліквідаторами підприємства в установленій Законом процедурі) з порушенням

господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до ч. 2 ст. 208 ГК

України у разі  визнання  недійсним 

зобов'язання з інших підстав (крім визнання господарського зобов'язання

недійсним як такого, що вчинено з метою, 

яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства) кожна із сторін

зобов'язана повернути другій стороні все 

одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі

-відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності

зобов'язання не передбачені законом.

Як підтверджено матеріалами справи,

відповідач-2 (добросовісна сторона спірного договору) отримав товар, який  використав у власній господарській

діяльності. З урахуванням наведеного, а також вимог ч. 2 ст. 208 ГК України

відповідач-1 повинен повернути відповідачу-2 суму коштів, отриманих в оплату

отриманого товару, а відповідач-1 повинен повернути відповідачу-2 вартість

товарів у зв'язку з їх фактичним використанням. Тобто, сторони спірної угоди

повинні повернути одна одній одну й ту саму суму грошових коштів. За таких

обставин втрачається будь-який економічний та правовий сенс такого повернення

сторін договору у первісний стан. При цьому, з наведених вище підстав, суд

вважає, що в даному випадку взагалі не може йтися про повернення в первісний

стан саме ПП «Катекс», оскільки непричетність осіб, що діяли від його імені, до

цього підприємства підтверджується матеріалами справи. Окрім того, позивачем до

справи не надано доказів фактичної оплати придбаного товару відповідачем-2, в

суду немає підстав застосовувати двосторонню реституцію, визначену ч. 2

ст.  208 ГК України.

Окрім того позивачем пропущені

строки застосування  наслідків

передбачених ст. 208 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 208 ГК України

визначені наслідки недійсності договорів вчинених з метою, яка завідомо

суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності наміру в обох чи

однієї сторони договору.

Зокрема, Кодекс містить

публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди. Цим кодексом встановлена

відповідальність (правові наслідки) у вигляді адміністративно-господарської

санкції (в розумінні ст.  ст.  238, 239 ГК України), яка має конфіскаційний

характер, -стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за

угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та

суспільства.

При цьому суд відзначає, що

моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 ГК України, є момент укладення

угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Як

підтверджено матеріалами справи, спірний договір укладено відповідачами  у червні 2004 р.

Відповідно до ст. 250 ГК України

адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта

господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш

як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими

актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених

законом.

Оскільки позивач звернувся до суду

01.02.2007 р., тобто більш ніж через два роки після вчинення  відповідачем-1, правопорушення, то за таких

обставин суд приходить до висновку про пропущення строків для застосування до

відповідача-2 адміністративної санкції у вигляді конфіскації. У зв'язку з

наведеним вище, невірним та помилковим суд вважає твердження позивача про те,

що наслідки визнання недійсними господарських зобов'язань не є

адміністративно-господарськими санкціями та строки встановлені у ст. 250 ГК

України до них не застосовуються.

Враховуючи все вищевикладене

позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу

адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті

обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідачами позовні

вимоги не заперечені.

На підставі викладеного вище, та

керуючись ст.ст. 71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного

судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Визнати недійсним правочин укладений

між Приватним підприємством «Катекс»(ідентифікаційний код 25642142) та суб'єктом

підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1(ідентифікаційний код

НОМЕР_1) шляхом обміну документами: видаткова накладна б/н від 03.06.2004 р.,

податкова накладна № 03/06 від 03.06.2004 р., з підстав передбачених ч. 1 ст.

207 ГК України.

3.          В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в

порядку, передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства

України. На постанову може бути подано заяву про апеляційне оскарження в

десятиденний термін, в двадцятиденний термін після подачі заяви може бути

подано апеляційну скаргу. Апеляційна скарга може бути подана в десятиденний

термін без попереднього подання заяви.

Суддя                                                                                             

С.В. Шабунін 

Дата

виготовлення у повному обсязі: 01.06.2007 р.

23.04.07                                                     

м. Київ                                    

46/62-А                   

За позовом

До

Третя особа

Предмет адміністративного позову

Суддя Шабунін

С.В.

Секретар судового засідання