Ухвала

від 20.08.2024 по справі 308/12278/24

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/12278/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2024 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого-судді Фазикош О.В., за участю секретаря Цмур В.Р., заявника ОСОБА_1 , представника заявника адвоката Горват І.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, заяву ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , про встановлення юридичного факту самостійного утримання і виховання дитини батьком, треті особи: ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_1 ,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.6 ст.259 та ч.6 ст.268 ЦПК України 20.08.2024 року було проголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Повний текст ухвали виготовлено та підписано 22.08.2024 року.

ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із заявою про встановлення юридичного факту самостійного утримання і виховання дитини батьком, треті особи: ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 30.07.2024 року заяву ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , про встановлення юридичного факту самостійного утримання і виховання дитини батьком, треті особи: ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено без руху.

Від представника заявника, адвоката Горват І.І.., 01.08.2024 надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 02.08.2024 року відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , про встановлення юридичного факту самостійного утримання і виховання дитини батьком, треті особи: ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено справу до судового розгляду по суті.

Заява мотивована тим, що з 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом однією сім`єю. ІНФОРМАЦІЯ_2 від цих стосунків у них народилася дочка ОСОБА_4 , яку вони разом з мамою дитини забрали з полового будинку. Державну реєстрацію народження було проведено за заявою матері. Оскільки Заявник з ОСОБА_3 не перебували у зареєстрованому шлюбі, а заяву про державну реєстрацію народження дочки подавала мати, то відомості про батька до актового запису про народження дитини були внесені за вказівкою матері на підставі ч. 1 ст. 135 СК України. У зв`язку з цим, так як особи проживали однією сім`єю, Заявник у 2020 році звернувся до суду із заявою про встановлення батьківства і рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.07.2020 року по справі № 308/14312/19: ОСОБА_1 визнано батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Копія рішення суду від 15.07.2020 року та свідоцтва про народження ОСОБА_5 Серії НОМЕР_1 додаються. Дитина залишається з батьком за місцем їх постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою ОСББ (ЄДРПОУ 43579979) від 31.05.2024 року. В такому випадку вважає доцільним, оскільки донька знаходиться на утриманні ОСОБА_1 та він самостійно виховує доньку, необхідність юридичного фіксування вказаного факту для подальшого оформлення документів для отримання відстрочки від мобілізації у період дії на території України військову стану, що можна забезпечити тільки будучи постійно з дитиною.

Заявник зазначає, що мати дитини ОСОБА_3 з досягнення дочці 3 років жодної участі у вихованні та утриманні дитини не приймає, батько самостійно здійснює догляд за своєю дитиною. За весь термін з того моменту жодних коштів та іншої допомоги на утримання дочки Заявник - ОСОБА_1 не одержував. Вказує, що від моменту досягнення дитині 3 років ОСОБА_3 ухиляється від утримання дитини, її виховання, не піклується про здоров`я дитини, її фізичний, духовний розвиток.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 липня 2024 року по справі № 308/10129/24 позов задоволено та призначено стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі по 4 000,00 гривень, щомісячно, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 06.06.2024 року і до досягнення нею повноліття.

Згідно з Психологічно-педагогічною характеристикою №381 від 21.06.2024 року підтверджується той факт, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 1-го класу навчається в 3-Б класі Ужгородського ліцею №3. Навички самообслуговування розвинуті на високому рівні: навчальні речі охайно складені, до уроків дитина готується вчасно. Домашні завдання виконує. Довідка №17/07-1 від 17.07.2024 року підтверджує те, що Заявник - ОСОБА_1 має місце роботи, а саме працює на підприємстві ТОВ "СНУП «Дракенберг»" з 15.07.2024 року та займає посаду менеджера з питань регіонального розвитку. Оклад в місяць складає 23000.00 грн. Тобто Заявник здатний забезпечувати належне фінансове становище своєї дитини, піклується щоб у дитини було всього достатньо. Даний факт також підтверджується Розрахунковими квитанціями №297406 від 22.10.2023 року, №297407 від 01.03.2024 року, № №297408 від 15.05.2024 року (додаються), в яких прямо вказано про купівлю предметів одягу для дитини, а також інших всіх необхідних речей.

В той же час заявник зазначає, що мама дитини ОСОБА_3 веде аморальний спосіб життя, неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП, а саме 3 рази лише за 2023 рік, а саме: рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області по справі № 308/5489/23 від 04 жовтня 2023 року, справі № 308/6768/23 від 08 червня 2023 року, справі № 308/16180/22 від 31 січня 2023 року. ОСОБА_3 є боржником у шести виконавчих провадженнях, а саме: № 71600344, № 71870142, № 72029971, № 72695709, № 73440597, № 74752691, що підтверджується Витягом з Єдиного реєстру боржників сформованим 19.06.2024 року.

Таким чином на думку заявника, всі вищенаведені факти підтверджують те, що встановлення юридичного факту є необхідним, так, як ОСОБА_1 дійсно самостійно виховує та утримує дитину, що підтверджують всі долучені докази до цієї заяви.

Заявник вказує, що встановлення факту самостійного виховання ним дитини пов`язане з виконанням військового обов`язку та реалізації ним права на відстрочку від призову на військову службу. Зазначає, що в досудовому порядку таке право не вбачається можливим реалізувати, оскільки єдиним документом відповідно до ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", що підтверджує факт самостійного виховання та утримання дитини є саме рішення суду. Що підтверджується і Додатком 5 до «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, відповідно до якого документом, які вказують, що особа самостійно виховує та утримує дитину є рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.

З урахуванням наведеного заявник просить суд встановити факт самостійного виховання та перебування на утриманні дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4

В судовому засіданні заявник підтримав заяву, просив задоволити з наведених у ній підстав. Зазначив, що з заявами до ІНФОРМАЦІЯ_5 з приводу відстрочки з підстав перебування на утриманні дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 не звертався, додатково вказував що встановлення юридичного факту надасть можливість вирішувати питання тимчасового виїзду за межі України та належного виконання трудових обов`язків, з огляду на виконання ним роботи менеджером з питань регіонального розвитку товариства.

В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Горват І.І. підтримав заяву з наведених у ній підстав.

Заінтересовані особи в судове засідання не з`явились, від представника ІНФОРМАЦІЯ_6 надійшли на адресу суду заперечення на подану заяву, в яких просить відмовити в задоволенні такої заяви про встановлення факту. Крім того, вважає що не було залучено Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Служби у справах дітей Ужгородської міської ради. Клопотань про відкладення розгляду справи не подавав на адресу суду.

ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, про місце і дату слухання справи повідомлена належним чином. Заяв, клопотань до суду не направляла.

Заслухавши пояснення заявника та його представника, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі, з таких підстав.

Суд приходить до висновку, що до встановлених правовідносин сторін підлягають застосуванню такі норми права.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають в порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Визначаючи, чи пов`язується з установленням факту виникнення в заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення статті 1 Цивільного кодексу. За змістом частини першої статті 1 ЦК цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Відповідно, у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Юридичні факти - це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Однак не всі життєві обставини є юридичними фактами. Життєві факти (обставини) стають юридичними фактами внаслідок визнання їх такими державою і закріплення в законі.

Із системного аналізу положень статті 293 ЦПК України, глави 6 розділу ІV ЦПК України слідує, що у судовому порядку підлягають встановленню юридичні факти, які мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Так, заявник просить суд: встановити факт самостійного виховання та перебування на утриманні дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Заявник вказує, що встановлення факту самостійного виховання ним дитини пов`язане з виконанням військового обов`язку та реалізації ним права на відстрочку від призову на військову службу.

Від встановлення даного факту залежить виникнення у нього прав та обов`язків, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

За змістом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року в справі № 287/167/18-ц, вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суд повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суд мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній.

За змістом частини першої статті 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Отже, цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.

Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.

Вимоги ОСОБА_1 , пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу, від чого в подальшому залежить виникнення у нього прав та обов`язків, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Тож за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлено спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).

Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, особа відповідно до вимог ст. 318 ЦПК України вказує мету встановлення юридичного факту, яка дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи зумовлює він правові наслідки. У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та навести докази його існування.

Закон надає юрисдикції суду встановлювати факти, що мають юридичне значення, але при певних умовах: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Спір про право характеризує такий стан відносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав та обов`язків, здійснення яких неможливо без судового втручання.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (далі - «Постанова Пленуму»), в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: - згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; - чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; - заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; - встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Як вбачається з п. 3 Постанови Пленуму, у кожному разі суддя зобов`язаний перевірити підвідомчість даної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.

За даною заявою заявник просить встановити факт самостійного виховання та догляду батьком своєї малолітньої дитини.

Верховним Судом у Постанові від 27.09.2023 року у справі №201/5972/22 зазначено наступне:

«У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України не є вичерпним.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Згідно зі статтею 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.

Заявником у заяві про встановлення факту зазначається, що чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення даного юридичного факту.

Як вбачається зі змісту заяви, та з наданих в судовому засіданні пояснень, заявник просив встановити факт самостійного виховання дитини батьком без участі матері з метою отримання права для отримання відстрочки від призову під час мобілізації.

Визначаючи, чи пов`язується з встановленням факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Відповідно, у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.

Виходячи із заявленої ОСОБА_1 мети встановлення факту, шо має юридичне значення, слід зазначити наступне.

Факт самостійного виховання дитини одним із батьків, відсутності участі іншого з батьків у вихованні дитини може бути встановлений у мотивувальній частині рішення суду у цивільній справі при вирішенні у порядку позовного провадження спору щодо позбавлення особи батьківських прав, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини тощо.

Слід звернути увагу, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України, мати та батько мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.

Права і обов`язки у кожного з батьків не тільки рівні, але і взаємні. Отже, право одного з батьків протистоїть обов`язку іншого не перешкоджати у здійсненні права на виховання дитини і навпаки.

Обоє батьків несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Частиною четвертою статті 157 СК України визначено, що батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

У разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, такий спір вирішується судом. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи (стаття 159 СК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Факт самостійного виховання дитини одним із батьків, відсутності участі іншого з батьків у вихованні дитини може бути встановлений у рішенні суду при вирішенні спору щодо позбавлення особи батьківських прав у порядку позовного провадження.

У разі виникнення спору щодо місця проживання дитини (опіки над дитиною), ухилення від виконання (невиконання) батьківських обов`язків - такий спір підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.

В судовому засіданні заявник зазначив, що з такими вимогами до суду не звертався.

Частиною четвертою статті 19 СК України підтверджується, що спір щодо участі у вихованні дитини вирішується судом і у цьому спорі обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який має подати суду висновок щодо розв`язання спору.

Крім того, у постанові від 22 вересня 2022 року в справі №462/5368/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу.

Так, документами (доказами), що підтверджують самостійне виховання батьком дитини можуть бути: довідки, листи, акти, інша інформація установ та організацій, рішення суду про позбавлення матері батьківських прав, рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком, рішення суду про визнання матері дитини безвісно відсутньою, рішення органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з батьком, нотаріально посвідчений договір між батьками, яким визначене місце проживання дитини з батьком, тощо.

Також, чинним законодавством передбачена можливість звернення до державних органів та інших закладів чи установ від імені та в інтересах дитини одним із батьків, зокрема з тим, з ким вона проживає, при цьому додатково рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини не вимагається.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати факт відсутності участі одного з батьків у вихованні дитини наявністю рішення суду про встановлення факту, який просить заявник.

Крім цього, слід зазначити, що норми чинного законодавства України не передбачають право суду перебирати на себе повноваження інших державних органів. У разі відмови заявнику в прийнятті певних документів, якими він підтверджує наявність відповідних обставин чи в прийнятті певного рішення, заявник має право оскаржити такі дії чи рішення до суду. А суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії компетентних державних органів щодо розгляду спірного питання. Тобто, вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної пільги або незабезпечення соціальними гарантіями тощо, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.

Також, не відповідатиме завданням цивільного судочинства і є недопустимим звернення до суду із заявою про встановлення певного факту з метою створення підстав для звільнення від доказування в можливій іншій справі (для встановлення обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що саме по собі встановлення судом факту, який просить заявник, не може породжувати для нього юридичних наслідків, тобто від його встановлення не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

Таким чином, за встановлених у цій справі обставин та мети подання заяви про встановлення факту самостійного виховання ним дочки, заявлені ОСОБА_1 вимоги не є вимогами, які пов`язані із здійсненням особистих немайнових чи майнових прав, а тому не підлягають розгляду судом в порядку окремого провадження на підставі статей 293, 315 ЦПК України.

Також, ОСОБА_1 виходячи зі змісту поданої заяви, без підтвердження вказаного факту може бути мобілізований.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року (справа № 362/643/21) зазначено, що військова служба є різновидом публічної, тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців, належать до юрисдикції адміністративних судів.

Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, а також територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації (стаття 1 Закону України «Про оборону України»).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, визначений статтею 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку». Для набуття права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації можуть мати значення такі факти, як самостійне виховання та утримання особою дитини.

Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).

Ураховуючи, що між ОСОБА_1 та відповідним ІНФОРМАЦІЯ_7 може виникнути спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, і не пов`язаний з виникненням чи реалізацією цивільних прав та обов`язків заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір може стосуватися лише сфери публічно-правових відносин, а отже не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

При цьому, суд враховує, що згідно надісланих пояснень від представника ІНФОРМАЦІЯ_6 надійшли на адресу суду, в яких просить відмовити в задоволенні такої заяви про встановлення факту.

Це ж стосується і можливого спору з Державною прикордонною службою України в разі відмови заявнику у перетині державного кордону України, оскільки рішення органу Державної прикордонної служби України про відмову у перетині кордону є предметом самостійного оскарження, і такий спір також повинен розглядатися в рамках адміністративного судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таке рішення узгоджується з правовою позицією, висловленою у постановаі Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року у справі № 201/5972/22 .

За таких обставин необхідно закрити провадження у справі, оскільки цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

Аналогічні по суті висновки викладені у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19, постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року по справі № 290/289/22-ц.

Щодо розмежування умов залишення без розгляду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, а також закриття провадження у справі в порядку окремого провадження,суд зазначає наступне.

Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Верховний Суд в аналізі застосування частини шостої статті 294 ЦПК України виходить з того, що залишити без розгляду заяву, подану в порядку окремого провадження, у зв`язку із встановленням існування спору про право можливо виключно у тому разі, якщо виявлений спір можливо вирішити саме в порядку цивільного судочинства.

Якщо ж такий спір вирішити в порядку цивільного судочинства неможливо, суд повинен закрити провадження у справі (або відмовити у відкритті провадження на стадії прийняття поданої заяви) із зазначенням правильного для вирішення такого правового питання виду судочинства.

Враховуючи те, що вимоги ОСОБА_1 підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, відсутні підстави для застосування згаданих висновків.

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , про встановлення факту про встановлення юридичного факту самостійного утримання і виховання дитини батьком, треті особи: ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 255 ч.1 п.1, 256, 260, 261 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , про встановлення факту про встановлення юридичного факту самостійного утримання і виховання дитини батьком, треті особи: ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_1 - закрити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи,якому повна ухвала суду не була вручена удень її проголошення або складення,має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Фазикош О.В.