Ухвала

від 21.08.2024 по справі 161/21447/23

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/21447/23

Провадження № 2/161/834/24

У Х В А Л А

21 серпня 2024 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючого судді Івасюти Л.В.

з участю секретаря судового засідання Вольської А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Раулець Марії Миколаївни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «Гнідавський цукровий завод», Товариство з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор», про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом.

Позов обґрунтовує тим, що її батько ОСОБА_2 з 16.06.1982 по 31.01.1991 працював на Гнідавському цукровому заводі, а з 15.09.1992 по 21.02.1996 працював там на сезонних роботах.

Відповідно до Приказу № 131а від 05.11.1983 Львівського виробничо-аграрного об`єднання цукрової промисловості Гнідавський цукровий завод, її батьку ОСОБА_2 надано житло загальною площею 17 кв.м. в АДРЕСА_1 (на даний час АДРЕСА_2 ).За наказом Регіонального відділення по Волинській області Фонду державного майна України № 209 від 20.12.1994 орендне підприємство Гнідавський цукровий завод (вул. Ранкова, 1, м. Луцьк) включено в перелік об`єктів, що підлягають приватизації у порядку встановленому Декретом КМУ «Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі». Згідно рішення засновників регіонального відділення ФДМУ по Волинській області та орендного підприємства «Гнідавський цукровий завод» від 28.11.1996 про створення відкритого акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод», регіональне відділення ФДМУ по Волинській області передало у власність ВАТ об`єкти нерухомого майна згідно з переліком. Будинок АДРЕСА_3 в тому числі квартира АДРЕСА_4 до вказаного переліку не включений та не передавався у власність ВАТ «Гнідавський цукровий завод».

Після смерті її батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , вона проживає у вказаній вище квартирі разом з дочками та онуками. До квартири підведений газ, вода, світло, оплату за які вона здійснює на рахунки компаній постачальників.

Відповідно до ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Ст. 344 ЦК України встановлено, що набувальна давність це один із способів набуття права власності на чуже майно особою, яка добросовісно заволоділа цим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років.

Згідно з п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правиластатті 344Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (ч.4 ст.344 ЦК України).

Добровільне, добросовісне, відкрите, безперервне володіння квартирою за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується квитанціями та рахунками про оплату житлово-комунальних послуг. Вважає, що вона правомірно, добросовісно заволоділа спірним чужим майном та є його власником.

Посилається на те, що вона добросовісно, безтитульно заволоділа нерухомим майном власник якого невідомий і продовжує відкрито, безперервно володіти квартирою АДРЕСА_5 , починаючи з 2010 року, тобто більше 10 років та набула право власності на це майно за набувальною давністю на підставі ч.1 ст.344 ЦК України.

Позивач просить суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

21.08.2024 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову.

Заява обґрунтована тим, що згідно рішення засновників регіонального відділення ФДМУ по Волинській області та орендного підприємства «Гнідавський цукровий завод» від 28.11.1996 про створення відкритого акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод», регіональне відділення ФДМУ по Волинській області передало у власність ВАТ «Гнідавський цукровий завод» об`єкти нерухомого майна згідно з переліком. Будинок АДРЕСА_3 у цей перелік не включений та не передавався у власність ВАТ «Гнідавський цукровий завод». Проте, ВАТ «Гнідавський цукровий завод» стверджує, що квартира АДРЕСА_5 , а також будинок АДРЕСА_3 був переданий та включений до статутного фонду ВАТ «Гнідавський цукровий завод».

Крім цього, позивач зазначає, що 31.07.2024 ПАТ «Гнідавський цукровий завод» здійснив вимкнення електропостачання та водопостачання до будинку АДРЕСА_3 , в тому числі до квартири АДРЕСА_4 , де мешкає позивач з сім`єю. Про таке вимкнення невідомими особами, позивач та її донька повідомили правоохоронні органи. Дії ПАТ «Гнідавський цукровий завод» порушують її права та можуть призвести до інших неправомірних дій з їх боку.

Посилаючись на викладене, просить суд заборонити ПАТ «Гнідавський цукровий завод» та ТОВ «Радехівський цукор» вчиняти будь-які дії, в тому числі відключення комунікацій (водопостачання, електропостачання, газопостачання) у квартирі АДРЕСА_5 до вирішення по суті справи № 161/21447/23.

Дослідивши матеріали справи та заяву про забезпечення позову з доданими до неї доказами на підтвердження обґрунтованості вимог, суд установив таке.

Забезпечення позову це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Відповідно до ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду

Підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 149 ЦПК України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до ч.1 ст. 150 ЦПК України позов може бути забезпечений: накладенням арештуна майнота (або)грошові кошти,що належатьабо підлягаютьпередачі абосплаті відповідачевіі знаходятьсяу ньогочи вінших осіб; накладеннямарешту наактиви,які єпредметом спору,чи іншіактиви відповідача,які відповідаютьїх вартості,у справахпро визнаннянеобґрунтованими активівта їхстягнення вдохід держави; 2)забороною вчинятипевні дії; 3)встановленням обов`язкувчинити певнідії,у разіякщо спірвиник ізсімейних правовідносин; 4)забороною іншимособам вчинятидії щодопредмета споруабо здійснюватиплатежі,або передаватимайно відповідачевічи виконуватищодо ньогоінші зобов`язання; 5)зупиненням продажуарештованого майна,якщо поданопозов провизнання прававласності наце майноі прозняття знього арешту; 6)зупиненням стягненняна підставівиконавчого документа,який оскаржуєтьсяборжником усудовому порядку; 8)зупиненням митногооформлення товарівчи предметів; 9)арештом морськогосудна,що здійснюєтьсядля забезпеченняморської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути спів мірними із заявленими позовними вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006, єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі, а п. 4 вказаної Постанови, передбачено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір і існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Також відповідно до п. 20 постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно, суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову (статті 151, 152 ЦПК), наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до статті 976 ЦК (судовий секвестр).

Перевіривши матеріали справи та заяву про забезпечення позову, оцінивши надані докази, суд враховує, що заява подана з додержанням вимог статті 151 ЦПК України, але заходи забезпечення позову, які просить вжити представник позивача, не відповідають предмету позову та неспівмірні заявленим позовним вимогам.

Крім цього, представником позивача не додано доказів, які свідчили б про утруднення чи загрозу невиконання можливого рішення у справі за поданим ОСОБА_1 позовом та не наведено обґрунтованих мотивів про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди своїм правам та інтересам до ухвалення рішення у справі.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заява представника позивача про забезпечення позову у цивільній справі № 161/21447/23 до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст. 149-153, 352-354 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Раулець Марії Миколаївни про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «Гнідавський цукровий завод», Товариство з обмеженою відповідальністю «Радехівський цукор», про визнанняправа власностіна нерухомемайно занабувальною давністю- відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Л.В. Івасюта