Рішення

від 08.08.2024 по справі 914/418/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2024 Справа № 914/418/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Будіндустрія-1"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Компанія"

про стягнення 897573,70 грн

за участю представників:

від позивача Тонконог В.В.

від відповідача Билень Т.Я.

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Приватним підприємством "Будіндустрія-1" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Компанія" про стягнення 897573,70 грн, з яких 857677,52 грн - основний борг, 6274,00 грн - 3% річних та 33622,18 грн - інфляційні витрати.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.

Ухвалою суду від 14.05.2024, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.06.2024.

Представник позивача подав уточнення позовних вимог (вх.№19387/24 від 01.08.2024) та додаткові пояснення (вх.№19383/24 від 01.08.2024) згідно з якими позивач зазначає, що відповідачем сплачено суму основного боргу в розмірі 857677,52 грн та просить стягнути з відповідача 6274,00 грн - 3% річних та 33622,18 грн - інфляційних витрат.

Також представником позивача подано заяву (вх.№19388/24 від 01.08.2024) про стягнення з відповідача 22400,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, у задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав, що наведені у відзиві на позовну заяву.

Також представник відповідача до закінчення судових дебатів заявив клопотання про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу, зазначивши при цьому, що докази на підтвердження їх розміру будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, суд встановив таке.

30.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Компанія" (постачальник) та Приватним підприємством "Будіндустрія-1" (покупець) укладено договір поставки №30/09/2021, відповідно до пункту 1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти щебінь гранітний різної фракції, щебеневу суміш та відсів (надалі - товар) та своєчасно оплатити його вартість на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 3.1. договору, поставка товару здійснюється на умовах EXW (Франко-завод) зі складу постачальника транспортом покупця та за його рахунок, адреса приймання-передачі товару вказується у заявці покупця, відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (2010).

Пунктами 3.2. та 3.3. договору встановлено, що покупець надає постачальнику підписану уповноваженою особою та скріплену печаткою покупця заявку на поставку відповідної партії товару, наведену у додатку №1, що є невід`ємною частиною договору. Заявка є окремим документом, що надається постачальнику у письмовій або усній формі, по факсу, електронній пошті або засобами поштового зв`язку, яка визначає найменування, асортимент, кількість товару та інші необхідні умови для здійснення поставки.

Відповідно до пунктів 3.6. та 3.7. договору, товар повинен бути поставлений покупцю в термін, погоджений у заявці з постачальником, на кожну окрему партію товару, відповідно до умов цього договору. Датою поставки (передачі) товару постачальника у власність зазначена в товарно-транспортних накладних, що підтверджує отримання товару покупцем.

Згідно з пунктами 5.1., 5.2. та 5.3. договору, ціна товару та порядок розрахунків погоджується сторонами та зазначається в рахунках-фактурах та специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього договору. Ціна товару встановлюється у національній валюті України - гривні. Загальна вартість цього договору (ціна договору) складається із загальної вартості товару, поставленого постачальником на користь покупця в період дії договору, і формується з вартості товару, зазначеної у всіх рахунках-фактурах та специфікаціях, підписаних сторонами до цього договору.

Пунктом 5.4. договору встановлено, що покупець оплачує кожну партію товару на умовах повної попередньої оплати.

Як зазначено у позовній заяві, покупець здійснив замовлення та попередню оплату на поставку товару на суму 857677,52 грн, однак відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання щодо постачанням товару на цю суму.

Також позивач зазначає, що 27.11.2023 він надіслав відповідачу претензію від 24.11.2023 з вимогою виконати зобов`язання з поставки товару або повернути отриману попередню оплату протягом 7 днів з дня отримання вимоги.

Як стверджує позивач, відповідач здійснивши часткову передачу товару так і не виконав пред`явлені йому вимоги у повному обсязі, а будь які перемовини чи прохання повернути попередню оплату ним ігноруються, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 857677,52 грн. При цьому позивач посилається на частину другу статті 693 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Керуючись частиною 2 статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу 6274,00 грн - 3% річних та 33622,18 грн - інфляційних витрат.

З огляду на вищезазначене, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 897573,70 грн, з яких 857677,52 грн - основний борг, 6274,00 грн - 3% річних та 33622,18 грн - інфляційні витрати.

Як встановлено судом, після закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, позивачем подано уточнення позовних вимог (вх.№19387/24 від 01.08.2024) та додаткові пояснення (вх.№19383/24 від 01.08.2024) згідно з якими позивач зазначає, що відповідачем сплачено суму основного боргу в розмірі 857677,52 грн та просить стягнути з відповідача 6274,00 грн - 3% річних та 33622,18 грн - інфляційних витрат.

Відповідач проти позову заперечив, подавши відзив на позовну заяву, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Компанія" зазначає, що позовні вимоги викладені в позовній заяві не визнаються повністю.

Зокрема відповідач посилається на пункт 3.1. договору, згідно з яким поставка товару здійснюється на умовах EXW (Франко-завод) зі складу постачальника транспортом покупця та за його рахунок.

Як вказано у відзиві на позовну заяву, обставини справи, обґрунтування позовних вимог та сума заборгованості, що заявлена позивачем не відповідає дійсності.

Що стосується 3% річних та інфляційних втрат, які нарахував позивач, відповідач зазначив, що він не порушив умов договору щодо строків поставки товару, оскільки сам відповідач згідно з пунктом 3.1. договору не здійснював відбір товару.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, суд дійшов висновку частково закрити провадження у справі та відмовити у задоволенні решти позовних вимог з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 30.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Компанія" (постачальник) та Приватним підприємством "Будіндустрія-1" (покупець) укладено договір поставки №30/09/2021, відповідно до 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти щебінь гранітний різної фракції, щебеневу суміш та відсів (надалі - товар) та своєчасно оплатити його вартість на умовах, визначених цим договором.

Як вбачається із позовної заяви, позивачем заявлено до стягнення суму основного боргу в розмірі 857677,52 грн. Однак при цьому, як вбачається із поданих матеріалів, позивачем не враховано, що станом на дату подання позовної заяви відповідач здійснив поставку товару на суму 38425,20 грн. Зокрема позивачем не враховано, що станом на 12.02.2024 (дата подання позовної заяви) відповідач здійснив такі поставки: 01.02.2024 на суму 11242,00 грн, 05.02.2024 на суму 11079,20 грн, 07.02.2024 на суму 10590,80 грн, 09.02.2024 на суму 5513,20 грн.

Таким чином, як встановлено судом, позивачем безпідставно заявлено позов на суму 38425,20 грн.

Враховуючи наведене, судом встановлено, що розмір суми попередньої оплати, що перебувала у відповідача станом на дату подання позовної заяви (станом на 12.02.2024) становила не 857677,52 грн, а 819252,32 грн (857677,52 грн - 38425,20 грн = 819252,32 грн).

Як також встановлено судом, після відкриття провадження у справі відповідач частково повернув позивачу кошти на суму 636735,92 грн (платіжна інструкція №202 від 14.03.2024) та частково здійснив поставку товару на загальну суму 182516,40 грн. Зокрема відповідачем після подання позивачем позову було здійснено такі поставки: 04.03.2024 на суму 5636,40 грн, 01.03.2024 на суму 22224,40 грн, 13.02.2024 на суму 5579,20 грн, 15.02.2024 на суму 5566,00 грн, 16.02.2024 на суму 5557,20 грн, 19.02.2024 на суму 5746,40 грн, 20.02.2024 на суму 5092,00 грн, 21.02.2024 на суму 11250,80 грн, 22.02.2024 на суму 9191,40 грн, 23.02.2024 на суму 5759,60 грн, 26.02.2024 на суму 5539,60 грн, 27.02.2024 на суму 5676,00 грн, 29.02.2024 на суму 5667,20 грн, 12.03.2024 на суму 5544,00 грн, 08.03.2024 на суму 45161,60 грн, 07.03.2024 на суму 11369,60 грн, 06.03.2024 на суму 11237,60 грн, 28.02.2024 на суму 10717,60 грн.

Отже, як вбачається із матеріалів справи, відповідач після пред`явлення позивачем позову (після 12.02.2024) повернув позивачу кошти та поставив позивачу товар на загальну суму 819252,32 грн (636735,92 грн + 182516,40 грн = 819252,32 грн).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 819252,32 грн основного боргу.

Тим не менше, щодо позовних вимог про стягнення як суми основного боргу так і 3% річних та інфляційних витрат суд зазначає таке.

Згідно із статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 6.1. договору, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань по даному договору винна сторона несе відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

У розумінні частини першої статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, лише у тому випадку, якщо він не вчинив дій, які встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку (Постанова ВП ВС від 10.04.2024 у справі N 750/319/18).

Як встановлено судом, відповідно до пункту 3.1. договору, поставка товару здійснюється на умовах EXW (Франко-завод) зі складу постачальника транспортом покупця та за його рахунок, адреса приймання-передачі товару вказується у заявці покупця, відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (2010).

Термін Франко завод, відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (2010), означає, що продавець вважається таким, що виконав свої обов`язки з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за завантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту.

Пунктами 3.2. та 3.3. договору встановлено, що покупець надає постачальнику підписану уповноваженою особою та скріплену печаткою покупця заявку на поставку відповідної партії товару, наведену у додатку №1, що є невід`ємною частиною договору. Заявка є окремим документом, що надається постачальнику у письмовій або усній формі, по факсу, електронній пошті або засобами поштового зв`язку, яка визначає найменування, асортимент, кількість товару та інші необхідні умови для здійснення поставки.

Відповідно до пунктів 3.6. та 3.7. договору, товар повинен бути поставлений покупцю в термін, погоджений у заявці з постачальником, на кожну окрему партію товару, відповідно до умов цього договору. Датою поставки (передачі) товару постачальника у власність зазначена в товарно-транспортних накладних, що підтверджує отримання товару покупцем.

Суд зазначає, що заявок позивача на поставку товару у письмовій формі матеріали справи не містять.

27.11.2023 позивач надіслав відповідачу претензію від 24.11.2023 з вимогою виконати зобов`язання з поставки товару або повернути отриману попередню оплату протягом 7 днів з дня отримання вимоги.

Однак, з поданого позивачем акту звірки вбачається, що як до 27.11.2023 так і після цієї дати поставка товару відповідачем здійснювалась. Матеріалами справи не підтверджено неможливість поставок відповідачем товару у будь-який час та у кількості, замовленій позивачем.

Відповідач зазначає, що не перешкоджав позивачу відбирати товар у будь-який час та кількості на умовах пункту 3.1. договору, і в матеріалах справи відсутні докази у підтвердження факту неможливості відвантаження відповідачем товару у строк та у кількості, що замовлялась позивачем та відповідала вантажомісткості наданого позивачем транспорту. З огляду на вказане, позивачем не доведено невиконання чи прострочення виконання зобов`язання з поставки товару відповідачем.

Поряд з цим, з урахуванням вищенаведеного, відповідач у даному випадку не є боржником за грошовим зобов`язанням, як про це стверджує позивач, з огляду на наступне.

27.11.2023 позивач надіслав відповідачу претензію від 24.11.2023 з вимогою виконати зобов`язання з поставки товару або повернути отриману попередню оплату протягом 7 днів з дня отримання вимоги.

Проте судом не встановлено факту неможливості відвантаження відповідачем товару у будь-який час та кількості, що замовлялась позивачем, заявок позивача на поставку товару у письмовій формі матеріали справи не містять, а відтак обгрунтованість вищенаведеної претензії з вимогою виконати зобов`язання з поставки товару є недоведеною, як такою, що не відповідає фактичним обставинам справи, а відповідно вимога про повернення коштів не відповідає положенням частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, та умовам договору.

Зі змісту частини другої статті 693 Цивільного кодексу України вбачається, що покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати лише у випадку якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк.

Судом, у даній справі, не встановлено порушення відповідачем умов договору щодо передачі товару позивачу у кількості та строк обумовлений сторонами.

Суд звертає увагу, що згідно умов договору (пункт 6.3. (1.)) можливість повернення попередньої оплати є лише у випадку відмови позивача (покупця) від прийняття замовленого товару належної якості, внаслідок чого, попередня оплата повертається постачальником (відповідачем) за мінусом 30 % штрафу, що накладається на покупця (позивача) в зв`язку з відмовою прийняти товар належної якості. Інших випадків повернення попередньої оплати договором не обумовлено.

Тобто, з огляду на вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням ним договірних зобов`язань є необгрунтованою та безпідставною, грошового зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати у відповідача не виникло.

З урахуванням вищенаведеного, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних витрат у порядку статті 625 Цивільного кодексу України теж відсутні.

Також суд зазначає, що після подання позову відповідач частково повернув грошові кошти і частково поставив товар на суму зазначену позивачем як сума основного боргу, однак з урахуванням фактичних обставин справи, беручи до уваги доводи відповідача, наведені у відзиві на позов, суд не може розцінювати ці дії відповідача, як такі, що пов`язані з невиконанням чи неналежним виконанням ним умов договору або з визнанням ним грошового зобов`язання.

Отже, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині стягнення 819252,32 грн основного боргу та відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Щодо заяви (вх.№19388/24 від 01.08.2024) про стягнення з відповідача 22400,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин 1-3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається із попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат позивача, розмір витрат на професійну правову допомогу адвоката складає 20000,00 грн.

До заяви (вх.№19388/24 від 01.08.2024) позивачем у підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу долучено договір про надання правової допомоги від 01.11.2023, акт виконаних робіт від 22.07.2024 та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 22.07.2024.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Частиною 9 статті 129 ГПК України визначено, зокрема, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Судом встановлено необгрунтованість та безпідставність позову, а відтак з урахуванням вищенаведених норм процесуального законодавства, заява позивача (вх.№19388/24 від 01.08.2024) про стягнення з відповідача 22400,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає.

Крім того, як вже зазначалося судом, представник відповідача до закінчення судових дебатів заявив клопотання про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу, зазначивши при цьому, що докази на підтвердження їх розміру будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у даній справі.

Так, відповідно до статті 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із пунктом 5 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.

Таким чином, враховуючи наведене, суд дійшов висновку призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та встановити відповідачу строк для подання доказів щодо розміру таких витрат.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 123, 126, 129, 221, 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. В частині позовних вимог про стягнення 819252,32 грн основного боргу закрити провадження у справі.

2. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3. Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на професійну правничу допомогу на 22.08.2024 на 15:30 год.

4. Докази понесених судових витрат на професійну правничу допомогу подати до 13.08.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлено 21.08.2024.

Суддя Петрашко М.М.