Рішення

від 09.08.2024 по справі 757/46822/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/46822/23-ц

пр. 2-4324/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г.О.

секретар судового засідання Музика В.П.

справа №757/46822/23-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціальні кореспонденти»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальні кореспонденти» про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування, -

представник позивача: адвокат Марченко Д.І.

представник відповідача: ОСОБА_7

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2023 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просить:

1. Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 інформацію, яка поширена ТОВ «Спеціальні кореспонденти» 11 липня 2023 у публікації під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 а саме:

- (заголовок) « ІНФОРМАЦІЯ_1 »

- «Після втечі батька екс-міністра ОСОБА_2 у Крим у 2014 році, ОСОБА_1 залишилась в Україні. Все майно ОСОБА_2 було переписане на неї. Після цього ОСОБА_1 стала одноосібним власником холдингу «Аурум Груп», який складається із десятків підприємств у сфері вагонобудування, машинобудування, транспортних перевезень, промислового насособудування».

- «Займаючи керівні посади або здійснюючи вирішальний вплив через свого офіційного дилера в РФ ОСОБА_1 здійснювала постачання обладнання на порохові заводи Російської Федерації. Це «Казанський державний пороховий завод», «Тамбовський пороховий завод» та «Пермський пороховий завод».

- «Торгівля компаній ОСОБА_1 з компаніями РФ тривала як до початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, так і після його початку, але вже через естонські фірми з власниками - вихідцями з Росії.»

- « ОСОБА_1 у 2020-2022 роках поставила російському ВПК продукції на 1,9 млн доларів.»

- «Майже 100 гектарів землі на Харківщині та Київщині, яку досі здає в оренду агропідприємствам».

- «Контракти з естонськими та казахстанськими підприємствами, які мають тісні зв`язки із РФ свідчать про обхід ОСОБА_1 санкцій і подальшу торгівлю з Росією.»

- «Підбиваючи підсумки можна сказати те, що фактично рік після початку повномасштабного вторгнення компаніями ОСОБА_1 відбувалось постачання обладнання країні-агресору, тобто РФ, яке допомагає і сьогодні виготовляти боєприпаси для армії окупанта, яким вони продовжують вбивати українських дітей, цивільне населення та воїнів, які героїчно боронять нашу країну від цієї чуми 21 століття.»

2. Зобов`язати ТОВ «Спеціальні кореспонденти» не пізніше 5 (п`яти) днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення на веб-порталі «Спеціальні кореспонденти» (https://speccor.org.ua) публікації із заголовком «Спростування недостовірної інформації стосовно ОСОБА_1 » та з викладенням вступної та резолютивної частини рішення суду у даній праві.

3. Стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 на веб-порталі «Спеціальні кореспонденти» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 була опублікована стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», в якій міститься недостовірна інформація про те, що позивач/компанії, які належать позивачу постачали обладнання для оборонної сфери російської федерації; що після втечі ОСОБА_5 до Криму, на позивача було переписано все майно ОСОБА_5 , внаслідок чого, остання стала одноосібним власником холдингу «Аурум Груп»; що позивач здає в оренду агропідприємствам майже 100 гектарів землі на Київщині та Харківщині; що позивач чи її компанії вчиняють дії, спрямовані на обхід накладених санкцій.

Позивач вважає, що відповідач в оскаржуваній публікації доносить до суспільства інформацію, викладену у формі фактичних тверджень про діяльність позивача. Зазначає, що поширена інформація є недостовірною, оскільки жодна з компаній групи Aurum Group ніколи не мала жодних фінансових, договірних, господарських чи будь яких інших відносин з підприємствами військово-промислового комплексу російської федерації, позивач була бенефіціарним власником низки підприємств в період 2008-2013 років, а учасником (засновником) та/або кінцевим бенефіціарним власником інших підприємств позивач стала через значний проміжок часу після подій 2014 року, а саме у 2016-2021 роках та пов`язано це виключно з розширенням бізнесу позивача.

Також вказує, що не здає в оренду землю агропідприємствам, оскільки у зв?язку із окупацією військами рф території с. Тавільжанське Куп?янського р-н. Харківської обл., позивач втратила контроль над земельними ділянками, які перебувають у неї на праві приватної власності та були передані в оренду ПСП «Тавільжанське».

Зазначає, що є недостовірною інформація про те, що позивач вчиняє дії, спрямовані на обхід санкцій, оскільки постачання ПрАТ «Свеський насосний завод» компаніям-нерезидентам ENTEN Engineering та АТ «Соколово-Сарбайское горно-обагатительное производственное объединение» обладнання здійснюється протягом останніх 7 років - за 5 років до повномасштабного вторгнення рф та, відповідно, введення санкцій, що свідчить про те, що господарські відносини між вказаними юридичними особами носять реальний характер та жодним чином не спрямовані на обхід накладених санкцій.

Вважає, що така інформація є негативною для неї, оскільки створює негативні наслідки у вигляді приниження позитивної соціальної оцінки в очах оточуючих, а також приниження суспільної оцінки її ділових і професійних якостей, здобутих протягом багатьох років.

Наведена у публікаціях інформація не відповідає дійсності, не підтверджена будь-якими доказами, а її поширення призвело до порушення її особистих немайнових прав, зокрема, права на повагу до честі та гідності, недоторканість ділової репутації, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.10.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву.

Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачу направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронного кабінету учасників справи.

06.12.2023 року від представника позивача - адвоката Марченка Д. І. надійшло клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.12.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Марченка Д. І. про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

26.12.2023 року від представника позивача - адвоката Марченка Д. І. знову надійшло клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні.

04.01.2024 року надійшов відзив відповідача на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що висновок експерта від 07 вересня 2023 року за результатами семантико-текстуального (лінгвістичного) дослідження за заявою адвоката Марченка Д. І. є неналежним доказом по справі, оскільки до висновку не долучено жодного документу, який підтверджує, що даний експерт є атестованим судовим експертом. Вказує на те, що поширена у вказаній публікації інформація виражена у формі оціночних суджень, які не можуть бути перевірені на предмет правдивості. Хоча у оспорюваній публікації і містяться провокативні висловлювання, однак їх не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони є оцінкою дій та дають можливість проаналізувати і сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями. Крім того вказує, що позивач є донькою колишнього міністра оборони України, відомою підприємицею та позиціонує себе ще й як громадський діяч, про що свідчить заснування нею та активна діяльність «Благодійного фонду ОСОБА_1 «Аурум», тобто позивач є публічною особою, а відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо неї є значно ширшими, оскільки вона безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави, та її безпосередні дії становлять суспільний інтерес.

03.01.2024 року надійшла відповідь на відзив позивача, подана її представником, у якому останній вказав, що відхиляє заперечення, надані відповідачем. Зокрема зазначив, що Висновок експерта від 07.09.2023 року є належним та допустимим доказом в даній цивільний справі, оскільки проведення даної експертизи було проведено в належній експертній установі та належним експертом та в порядку ч. 1 ст. 106 ЦПК України. Експерт ОСОБА_6 має повну вищу філологічну освіту, кваліфікацію експерта за спеціальністю «Лінгвістичне дослідження писемного мовлення», інформація про неї міститься в Реєстрі атестованих судових експертів, який є загальнодоступним та будь-яка особа може перевірити відомості щодо наявності експерта в даному реєстрі. Вказує на те, що поширена відповідачем інформація виражена у формі фактичних тверджень та може бути перевірена на предмет достовірності. Зазначив, що посилання відповідача на наявність у позивача статусу публічної особи, за відсутності «добросовісності» відповідача (за відсутності доказової бази для поширення інформації про певні факти та нездійснення належної перевірки фактів) не може призводити до автоматичного позбавлення права публічної особи на захист своїх особистих немайнових прав.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22.01.2024 здійснено перехід з розгляду цивільної справи №757/46822/23-ц за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін - в розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті - підготовчим судовим засіданням.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.05.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

29.05.2024 року від представника позивача - адвоката Марченка Д. І. надійшли додаткові пояснення у справі.

Представник позивача - адвокат Марченко Д. І. у судовому засіданні надав пояснення, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_7. у судовому засіданні надав пояснення, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 на веб-порталі «Спеціальні кореспонденти» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 була опублікована стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», у якій містяться наступні висловлювання:

- «ІНФОРМАЦІЯ_1» (Заголовок публікації).

- «Після втечі батька екс-міністра ОСОБА_2 у Крим у 2014 році, ОСОБА_1 залишилась в Україні. Все майно ОСОБА_2 було переписане на неї. Після цього ОСОБА_1 стала одноосібним власником холдингу «Аурум Груп», який складається із десятків підприємств у сфері вагонобудування, машинобудування, транспортних перевезень, промислового насособудування».

- «Заи?маючи керівні посади або здіи?снюючи вирішальнии? вплив через свого офіціи?ного дилера в РФ ОСОБА_1 здіи?снювала постачання обладнання на порохові заводи Росіи?ськоі? Федераціі?. Це «Казанськии? державнии? пороховии? завод», « Тамбовськии? пороховии? завод » та «Пермськии? пороховии? завод».

- «Торгівля компаніи? ОСОБА_1 з компаніями РФ тривала як до початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, так і після и?ого початку, але вже через естонські фірми з власниками - вихідцями з Росіі?.»

- « ОСОБА_1 у 2020-2022 роках поставила росіи?ському ВПК продукціі? на 1,9 млн доларів.»

- «Майже 100 гектарів землі на Харківщині та Київщині, яку досі здає в оренду агропідприємствам».

- «Контракти з естонськими та казахстанськими підприємствами, які мають тісні зв?язки із РФ свідчать про обхід ОСОБА_1 санкціи? і подальшу торгівлю з Росією.»

- «Підбиваючи підсумки можна сказати те, що фактично рік після початку повномасштабного вторгнення компаніями ОСОБА_1 ? відбувалось постачання обладнання краі?ні-агресору, тобто РФ, яке допомагає і сьогодні виготовляти боєприпаси для арміі? окупанта, яким вони продовжують вбивати украі?нських дітеи?, цивільне населення та воі?нів, які героі?чно боронять нашу краі?ну від цієі? чуми 21 століття.»

У відповідності з ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з ч. 1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

У відповідності до глави 22 ЦК України до особистих немайнових прав включені, зокрема, право на повагу до гідності та честі (стаття 297) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299). Гідність та честь фізичної особи, її ділова репутація є недоторканими (згідно із ч. 2 ст. 297 та ч. 1 ст. 299 ЦК України).

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. (згідно із ч. 1 ст. 275 ЦК України). Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (ч. 2 ст. 299 ЦК України).

В свою чергу ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року №1 визначено, що під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Статтею 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснює особа, яка поширила інформацію. Якщо недостовірна інформація міститься в документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликано.

За змістом приписів ст. 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, визначене ст. 277 ЦК України, мають не лише фізичні, а й юридичні особи в передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (ч. 6 ст. 277 ЦК України).

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч. 7 ст. 277 ЦК України).

Згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України «Про інформацію» реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року №1 зазначено, що при розгляді даної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Отже, спростуванню підлягає тільки поширена недостовірна інформація і саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Так, факт поширення вказаної публікації підтверджується звітом, виготовленим Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів та адрес» № 161/2023-ЗВ від 21.07.2023 року.

Компетентність Дочірного підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів та адрес» у видачі звітів за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет та довідок з відомостями про власників веб-сайтів/реєстрантів доменних імен або інформацією про їх встановлення з використанням онлайн сервісу «WEB-FIX» відповідно до Договору про акредитацію від 08 травня 2019 року, підтверджується Свідоцтвом про акредитацію, виданим 04 січня 2022 року.

Таким чином, суд вважає встановленим, що у публікації відповідача міститься посилання на особу ОСОБА_1 , враховуючи вживання її прізвища та імені у поєднанні з її зображеннями та відомостями про належне їй майно та родинні зв`язки.

При цьому, суд бере також до уваги те, що у ході судового розгляду відповідачем не заперечувалось, що у оскаржуваній публікації йдеться саме про особу позивача.

Щодо належності відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальні кореспонденти» у справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року №1 відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.

Власник веб-сторінки - особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення веб-сторінки на веб-сайті, та яка управляє і (або) розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої веб-сторінки. Власник веб-сайту не є власником веб-сторінки, якщо останній володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею (ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Суд бере до уваги, що директор та головний редактор ТОВ «Спеціальні кореспонденти» ОСОБА_7 листом Вих. № 22-08/23-1 від 22 серпня 2023 року повідомив, що сайт https://speccor.org.ua є офіційним сайтом ТОВ «Спеціальні кореспонденти», на якому відповідач висвітлює новини та що автором публікації від ІНФОРМАЦІЯ_5 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» є саме ОСОБА_7 .

Відповідач під час судового розгляду підтвердив, що сайт https://speccor.org.ua є офіційним сайтом ТОВ «Спеціальні кореспонденти» та що він здійснював поширення оспорюваної публікації.

Відтак, суд вважає встановленим, що власником сайт https://speccor.org.ua є саме ТОВ «Спеціальні кореспонденти».

Таким чином, зазначена інформація поширена відповідачем у мережі Інтернет на веб-порталі https://speccor.org.ua, тобто доведена до необмеженого кола осіб - користувачів мережі Інтернет.

Відтак, суд приходить до висновку, що ТОВ «Спеціальні кореспонденти» є належним відповідачем у даній справі.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що розміщена і поширена про неї інформація є недостовірною, а поширення такої інформації принижує її честь, гідність та завдає шкоди її діловій репутації.

Так, пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1 визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про інформацію» поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації. Інформація може існувати, як в формі фактичних тверджень, так і в формі оціночних суджень.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду (ч. 2 ст. 30 цього Закону).

Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Так, відповідач вказує, що інформація, яка міститься в публікації від ІНФОРМАЦІЯ_5 не може бути спростована, оскільки містить оціночні судження і її поширення не є підставою для притягнення до відповідальності.

Проаналізувавши інформацію, висловлену відповідачем, а також характер використаних при її викладенні мовностилістичних засобів, зокрема, відсутність алегорій, сатири, гіпербол тощо, суд дійшов висновку, що вказана інформація подана саме у формі фактичних тверджень (даних) та не може кваліфікуватись, як оціночні судження. Відтак така інформація може бути перевірена на предмет її відповідності дійсності, і, як наслідок, може бути визнана недостовірною. Висновок суду про вираження відповідачем інформації у формі фактичних тверджень також підтверджується Висновком експерта від 07 вересня 2023 року за результатами семантико-текстуального (лінгвістичного) дослідження за заявою адвоката Марченка Д. І.

Суд відхиляє доводи відповідача про неналежність Висновку експерта від 07 вересня 2023 року, оскільки вказаний висновок проведено атестованим експертом першого кваліфікаційного класу ОСОБА_6 , яка має повну вищу філологічну освіту, кваліфікацію експерта за спеціальністю «Лінгвістичне дослідження писемного мовлення» та відомості про вказаного експерта містяться в Реєстрі атестованих судових експертів.

Судом встановлено, що відповідачем у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_5 допущено висловлювання про те, що компанії позивача постачали обладнання для оборонної сфери російської федерації. Зазначену недостовірну інформацію містять наступні цитати:

- « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Заголовок публікації);

- «Заи?маючи керівні посади або здіи?снюючи вирішальнии? вплив через свого офіціи?ного дилера в РФ ОСОБА_1 здіи?снювала постачання обладнання на порохові заводи Росіи?ськоі? Федераціі?. Це «Казанськии? державнии? пороховии? завод», « Тамбовськии? пороховии? завод » та «Пермськии? пороховии? завод».

- «Торгівля компаніи? ОСОБА_1 з компаніями РФ тривала як до початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, так і після и?ого початку, але вже через естонські фірми з власниками - вихідцями з Росіі?.»;

- « ОСОБА_1 у 2020-2022 роках поставила росіи?ському ВПК продукціі? на 1,9 млн доларів.»;

- «Підбиваючи підсумки можна сказати те, що фактично рік після початку повномасштабного вторгнення компаніями ОСОБА_1 ? відбувалось постачання обладнання краі?ні-агресору, тобто РФ, яке допомагає і сьогодні виготовляти боєприпаси для арміі? окупанта, яким вони продовжують вбивати украі?нських дітеи?, цивільне населення та воі?нів, які героі?чно боронять нашу краі?ну від цієі? чуми 21 століття.».

Суд бере до уваги листи від ТОВ «КУА «ПАРАНГОН», ТОВ «АЛЬГАР», ТОВ «АУРУМ РЕЙЛ», ТОВ «АУРУМ СЕК`ЮРИТІ», ФГ «ОСОБА_8», ТОВ «ІНРИДАН ЛТД», ТОВ «СТАРТАП «ФІНАНС», ТОВ «АУРУМ ГРУП», ТОВ «ІНТЕР КАР ІНЖИНІРИНГ», АТ «АРКОН», ПрАТ «СВЕСЬКИЙ НАСОСНИЙ ЗАВОД», ТОВ «ІНТЕР КАР ФІНАНС», ТОВ «ТРАНС ЕНЕРДЖИ», ТОВ «ЛІЗІНВЕСТ», ТОВ «ГЕРОН-ТРЕЙД», ТОВ «ДИЗЕЛЬНИЙ ЗАВОД», ТОВ «ТД «КРАСИТЕЛЬ», ТОВ «КУП`ЯНСЬК-АГРОІНВЕСТ», ПП «МАРАНТА», ТОВ «АГРЕГАТБУД», ТОВ «УКРКОМПЛЕКТ ПЛЮС», ТОВ ТД «НАСОСХОЛДИНГ», ПСП «ТАВІЛЬЖАНСЬКЕ», ПАТ «ЗНВКІФ «СТАРТАП», з яких вбачається, що вказані суб`єкти господарської діяльності не мали та не мають господарських та/або інших взаємовідносин з Федеральними казенними підприємствами «Тамбовський пороховий завод», «Пермський пороховий завод», «Казанський пороховий завод» та, відповідно, не здійснювали постачання обладнання до оборонних заводів російського ВПК.

На підставі всебічної та повної оцінки доказів у справі суд дійшов висновку, що поширена інформація про позивача є недостовірною, оскільки при поширенні цієї інформації відповідачем не надано доказів на її підтвердження, в той час, як позивачем надано докази, які спростовують поширену відповідачем інформацію.

Судом встановлено, що у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_5 відповідачем було поширено інформацію про те, що після втечі ОСОБА_5 до Криму, на ОСОБА_1 було переписано все майно ОСОБА_5 , внаслідок чого, остання стала одноосібним власником Aurum Group, а саме: «Після втечі батька екс-міністра ОСОБА_2 у Крим у 2014 році, ОСОБА_1 залишилась в Україні. Все майно ОСОБА_2 було переписане на неї. Після цього ОСОБА_1 стала одноосібним власником холдингу «Аурум Груп», який складається із десятків підприємств у сфері вагонобудування, машинобудування, транспортних перевезень, промислового насособудування».

Інформація, що оскаржується позивачем, не підпадає під ознаки оціночних суджень та висловлювань, а є твердженнями про факти, яких у дійсності не існувало, оскільки відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження вказаних тверджень, навпаки спростовується інформацією з офіційного джерела - Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Зокрема, згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач була засновником (учасником)/кінцевим бенефіціарним власником низки суб`єктів господарської діяльності в період 2008-2013 року, а саме: ТОВ «КУА «ПАРАНГОН», ТОВ «ІНТЕР КАР ІНЖИНІРИНГ», ПрАТ «СВЕСЬКИЙ НАСОСНИЙ ЗАВОД», ТОВ «ЛІЗІНВЕСТ», ТОВ «ТД «КРАСИТЕЛЬ», ПП «МАРАНТА», ТОВ «ТД «НАСОСХОЛДИНГ», ПрАТ «ЦУКРОГІДРОМАШ», ТОВ «ТРАНСВАГОН», ТОВ «АРМАПРОМ».

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у період з 2016 по 2022 роки позивач стала засновником (учасником)/кінцевим бенефіціарним власником інших суб`єктів господарської діяльності, а саме: ТОВ «ІНРИДАН ЛТД», ТОВ «СТАРТАП «ФІНАНС», ТОВ «АУРУМ ГРУП», ТОВ «ІНТЕР КАР ФІНАНС», ТОВ «ТРАНС ЕНЕРДЖИ», ТОВ «АУРУМ РЕЙЛ», ТОВ «АУРУМ СЕК`ЮРИТІ», ТОВ «ГЕРОН-ТРЕЙД», ТОВ «ДИЗЕЛЬНИЙ ЗАВОД», ФГ «ОСОБА_8», ТОВ «КУП`ЯНСЬК-АГРОІНВЕСТ», ПСП «ТАВІЛЬЖАНСЬКЕ», ТОВ «АЛЬГАР», АТ «ЗНВКІФ «АРКОН». При цьому, судом встановлено, що в жодному з вказаних підприємств, відповідно до даних ЄДР засновником/учасником/кінцевим бенефіціарним власником ніколи не був ОСОБА_5 - батько позивача.

Інших доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачем не надано, у зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що інформація, яка міститься в публікації відповідача про «переписування» майна ОСОБА_5 на позивача, внаслідок чого остання стала одноосібним власником Aurum Group є недостовірною.

Судом встановлено, що відповідачем у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_5 поширено інформацію про те, що позивач здає в оренду агропідприємствам майже 100 гектарів землі на Київщині та Харківщині, а саме: «Майже 100 гектарів землі на Харківщині та Київщині, яку досі здає в оренду агропідприємствам».

Судом під час судового розгляду досліджено витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, в якому міститься інформація про належні позивачу земельні ділянки в Київській та Харківській областях.

При цьому, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутні відомості про надання позивачем в оренду земельних ділянок, які знаходяться на території Київської області і які їй належать на праві приватної власності.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, позивач надає в оренду належні їй земельні ділянки, які знаходяться в Харківській області Приватному сільськогосподарському товариству «Тавільжанське».

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 року (в редакції Наказу від 25.08.2023 року) «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» село Тавільжанка Дворічанської селищної територіальної громади Куп?янського району Харківської області є тимчасово окупованим російською федерацією.

Відтак, суд погоджується з позицією позивача, що внаслідок бойових дій та окупацією військами рф території с. Тавільжанське Куп?янського р-н. Харківської обл., позивач втратила контроль над земельними ділянками, які перебувають у неї на праві приватної власності та були передані в оренду ПСП «Тавільжанське».

Відтак, суд доходить до висновку, що інформація, яка міститься в публікації відповідача, що позивач здає в оренду агропідприємствам майже 100 гектарів землі на Київщині та Харківщині є недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності.

Судом встановлено, що відповідачем у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_5 поширено інформацію про те, що позивач та її компанії вчиняють дії, спрямовані на обхід накладених санкцій, зазначена інформація міститься в наступному реченні: «Контракти з естонськими та казахстанськими підприємствами, які мають тісні зв`язки із РФ свідчать про обхід ОСОБА_1 санкціи? і подальшу торгівлю з Росією.»

Судом досліджено Контракти та Договори, укладені ПрАТ «Свеський насосний завод» з компаніями-нерезидентами та вантажні митні декларації, з яких вбачається що господарські взаємовідносини між вказаними юридичними особами тривають значний період часу, а саме з жовтня 2016 року. З вказаних вантажних митних декларацій вбачається, що відправником товарів є ПрАТ «Свеський насосний завод», а отримувачами - ENTEN Engineering та АТ «Соколово-Сарбайское горно-обагатительное производственное объединение».

Суд погоджується з доводами позивача, що постачання ПрАТ «Свеський насосний завод» компаніям-нерезидентам ENTEN Engineering та АТ «Соколово-Сарбайское горно-обагатительное производственное объединение» обладнання протягом останніх 7 років - за 5 років до повномасштабного вторгнення рф та, відповідно, введення санкцій, свідчить про те, що господарські відносини між вказаними юридичними особами носять реальний характер та жодним чином не спрямовані на обхід накладених санкцій.

Відтак, суд доходить до висновку, що інформація, яка міститься в публікації відповідача про те, що позивач чи її компанії вчиняють дії, спрямовані на обхід накладених санкцій є недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності.

Відповідач вказував, що позивач є публічною особою, донькою колишнього міністра оборони України, відомою підприємицею та позиціонує себе ще й як громадський діяч, про що свідчить заснування нею та активна діяльність «Благодійного фонду ОСОБА_1 «Аурум», а відтак в силу свого статусу піддається вищому ступеню уваги, критики та оцінки з боку громадськості та медіа.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (справа від 06 жовтня 2015 року «Карпюк та інші проти України» (Karpyuk and others v. Ukraine).

Разом з тим, про те, що право на свободу вираження поглядів, встановлене ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним, неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини. І в кожному конкретному випадку необхідно розглянути питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи.

Згідно із рішенням ЄСПЛ, постановленим 04 жовтня 2016 року у справі «Дорота Каня проти Польщі № 2», розглядаючи скаргу, Суд наголосив, що свобода вираження поглядів, захищена статтею 10 ЄКПЛ, не є абсолютною і поширюється на журналістів лише за умови, якщо вони діють відповідально та з дотриманням своїх професійних обов`язків: добросовісно виконують свою роботу, надають точну та достовірну інформацію згідно з вимогами журналістської етики (що також стосується поширення інформації з тем, до яких є значний публічний інтерес). Суд зазначив, що ЗМІ мають обов`язок перевіряти інформацію, що є потенційно дифамаційною стосовно приватних індивідів, для звільнення від якого необхідна наявність особливих підстав.

Також, ЄСПЛ зазначає, що стаття 10 Конвенції надає гарантії щодо поширення інформації з питань суспільного інтересу за умови, що таке поширення є сумлінним, а інформація є точною та достовірною відповідно до вимог журналістської етики (п. 45 рішення у справі «Ojala and Etukeno Oy проти Фінляндії», п. 65 рішення у справі «Бладет Тромсе і Стенсос проти Норвегії»). Суд нагадує основне значення захисту приватного життя з точки зору розвитку особистості кожного людини. Такий захист, як зазначається вище, розширюється за межі приватного сімейного кола та також включає соціальний аспект. Суд вважає, що будь-яка особа, навіть добре відома громадськості, має можливість «правомірного очікування» захисту та поваги до свого приватного життя (п. 69 рішення у справі «Фон Ганновер (принцеса Ганноверська) проти Німеччини (№1)».

Право на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції про права людини, має захищати індивіда не тільки від втручання офіційної влади, а й від втручання з боку приватних осіб або установ, включаючи засоби масової інформації. Внутрішньодержавне законодавство повинно включати положення, що гарантують такий захист.

Відтак, поширювачі інформації мають право на гостру критику публічних осіб щодо обставин, що викликають суспільний інтерес, лише у випадку наявності достатнього фактичного підґрунтя для своїх висловлювань.

Судом встановлено, хоча інформація, поширена відповідачем викликає певний суспільний інтерес, в той же час поширення такої інформації відповідачем не відбулося добросовісно, оскільки ними не було здійснено належної перевірки обставин про які зазначено у публікації, що свідчить про відсутність достатнього фактичного підґрунтя для своїх висловлень.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позову із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 147, 20 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 34, 68 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 91, 201, 275, 277, 297, 299 ЦК України, ст. ст. 5, 14, 30 Закону України «Про інформацію», Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року № 1, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальні кореспонденти» про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування - задовольнити.

Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права ОСОБА_1 інформацію, яка поширена ТОВ «Спеціальні кореспонденти» 11 липня 2023 у публікації під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 а саме:

- (заголовок) « ІНФОРМАЦІЯ_1 »

- «Після втечі батька екс-міністра ОСОБА_2 у Крим у 2014 році, ОСОБА_1 залишилась в Україні. Все майно ОСОБА_2 було переписане на неї. Після цього ОСОБА_1 стала одноосібним власником холдингу «Аурум Груп», який складається із десятків підприємств у сфері вагонобудування, машинобудування, транспортних перевезень, промислового насособудування».

- «Займаючи керівні посади або здійснюючи вирішальний вплив через свого офіційного дилера в РФ ОСОБА_1 здійснювала постачання обладнання на порохові заводи Російської Федерації. Це «Казанський державний пороховий завод», «Тамбовський пороховий завод» та «Пермський пороховий завод».

- «Торгівля компаній ОСОБА_1 з компаніями РФ тривала як до початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, так і після його початку, але вже через естонські фірми з власниками - вихідцями з Росії.»

- « ОСОБА_1 у 2020-2022 роках поставила російському ВПК продукції на 1,9 млн доларів.»

- «Майже 100 гектарів землі на Харківщині та Київщині, яку досі здає в оренду агропідприємствам».

- «Контракти з естонськими та казахстанськими підприємствами, які мають тісні зв`язки із РФ свідчать про обхід ОСОБА_1 санкцій і подальшу торгівлю з Росією.»

- «Підбиваючи підсумки можна сказати те, що фактично рік після початку повномасштабного вторгнення компаніями ОСОБА_1 відбувалось постачання обладнання країні-агресору, тобто РФ, яке допомагає і сьогодні виготовляти боєприпаси для армії окупанта, яким вони продовжують вбивати українських дітей, цивільне населення та воїнів, які героїчно боронять нашу країну від цієї чуми 21 століття.»

Зобов`язати ТОВ «Спеціальні кореспонденти» не пізніше 5 (п`яти) днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення на веб-порталі «Спеціальні кореспонденти» (https://speccor.org.ua) публікації із заголовком «Спростування недостовірної інформації стосовно ОСОБА_1 » та з викладенням вступної та резолютивної частини рішення суду у даній праві.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з ТОВ Спеціальні кореспонденти» (ЄДРПОУ: 42166707) витрати на оплату судового збору у розмірі 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Спеціальні кореспонденти», адреса: вул. Марії Приймаченко, буд. 1/27, офіс 409, м. Київ, 01042, код ЄДРПОУ 42166707.

Повний текст рішення складено 19.08.2024 року.

Суддя Г. О. Матійчук