Рішення

від 22.08.2024 по справі 757/47144/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/47144/23-ц

пр. 2-4340/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №757/47144/23-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій»

третя особа 1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Верона»

третя особа 2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпейка»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Верона», Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпейка», про зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, -

представник позивача - адвокат Пономаренко В.М.

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2023 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просить зобов`язати відповідача вилучити інформацію з її кредитної історії щодо кредитного договору №104545 від 21.08.2017 року та стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що в зв`язку з важким фінансовим станом у 2017 році змушена була скористатись послугами фінансової компанії «Гроші Всім» з метою отримання мікрозайму в сумі 3 000, 00 грн. Проте в тому ж році вона розрахувалась з компанією, і, як вважає, повністю повернула позичені кошти.

У 2019 року вона взяла шлюб. У 2023 році її чоловік отримав схвалення з банку на іпотечний кредит за пільговою програмою «єОселя».

Втім в процесі оформлення іпотечного договору з`ясувалось, що в Українському бюро кредитних історій міститься інформація про неї, як особу, яка має заборгованість. В електронному кабінеті компанії з мікрокредитування «Гроші Всім» зазначено, що її борг перед ТОВ «Фінансова компанія «Альянсстандарт» (нова назва «ТОВ «Карпейка») складає 25 002,80 грн.

Наголошує на тому, що не має жодної заборгованості, до того ж не отримувала ніяких повідомлень про наявність боргу, до суду про стягнення заборгованості ніхто до неї не звертався. Також про заміну кредитора її ніхто не повідомляв.

Вказує, що не надавала свого письмового дозволу на збір, зберігання, використання та поширення інформації про неї через Українське бюро кредитних історій, однак відповідь на вимогу вилучити інформацію про неї із бюро, отримала відмову, чим також було завдано їй моральної шкоди, яку оцінює у 50 000, 00 грн, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.10.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву, та встановлено третій особі строк на подання пояснень щодо позову протягом десяти днів із дня отримання ухвали про відкриття провадження (а.с. 41).

Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачу та третім особам направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронного кабінету учасника справи (а.с. 42).

На адресу суду повернувся лист з копією ухвали про відкриття провадження, направлений на адресу позивача, з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 65), на електронну пошту представника позивача ухвалу доставлено - 23.11.2023 року (а.с. 43).

Відповідно до рекомендованого повідомлення, направленого на адресу відповідача, останній отримав копію ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви з додатками - 04.03.2024 року, на електронну пошту відповідача ухвалу доставлено - 23.11.2023 року (а. с. 44).

На адресу суду повернувся лист з копією ухвали про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками, направлений на адресу третьої особи 1, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 63).

На адресу суду повернувся лист з копією ухвали про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками, направлений на адресу третьої особи 2, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 64).

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

20.03.2024 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що позивачем в обґрунтування вимог не надається ані кредитного договору, ані доказів про відсутність кредитної заборгованості. Щодо вилучення інформації про неї, яка міститься в Українському бюро кредитних історій, представник зазначила, що згідно з ст. 10 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» бюро вилучає з кредитної історії: 1) інформацію, у разі відсутності кредитного правочину/договору або визнання їх недійсними; 2) всю інформацію, що міститься у кредитній історії, у разі відсутності письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації про нього; 3) у разі закінчення терміну зберігання інформації в кредитній історії. Також вказала, що бюро зберігає інформацію протягом десятирічного терміну з моменту припинення кредитного правочину. Отже, оскільки правочин про який іде мова в позові, не визнано недійсним, а лише переданий (проданий) за договором переуступки прав вимоги, підстав для видалення інформації про позивача немає. Інформація потрапила до бюро у законний спосіб, тому відповідач не є особою, яка порушила права позивача. Відповідно відсутні підстави і для задоволення вимог в частині моральної шкоди (а.с. 47-55).

25.03.2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому наголошено на тому, що позивач зберігала квитанцію про оплату боргу три роки, протягом яких до неї не звертались з приводу заборгованості, довше зберігати чек вона не бачила сенсу, до того ж зазначила, що договір №104545 від 21.08.2017 року не підписувала та не мала його копії. Також зазначила, що не надавала письмової згоди на збір, зберігання, використання та поширення інформації про неї через Українське бюро кредитних історій (а.с. 56-62).

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків то інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що Українське бюро кредитних історій (яке є збирачем, зберігачем і користувачем інформації, що становить кредитну історію) зберігає кредитну історію позивача, зокрема: 21.08.2017 року ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_1 ) на підставі кредитного договору №104545 був виданий кредит в сумі 3000 грн, з терміном повернення до 13.10.2017 року, донором інформації - є фінансова компанія «Верона» (а.с. 19). З цієї ж кредитної історії видно, що станом на травень 2018 року загальна заборгованість по кредиту становить 25002,80 грн, термін прострочення - понад 90 днів.

Позивач стверджує, що дійсно у 2017 році отримувала кредитні кошти у вказаній сумі, але того ж року повернула всю суму.

В той же час, не надала суду ані копію договору №104545 від 21.08.2017 року, на підставі якого вона отримувала кредитні кошти, ані квитанцію про оплату цього кредиту.

Із відповіді відповідача на запит представника позивача (а.с. 25) вбачається, що джерелами формування кредитних історій є відомості які не вимагають документального супроводу та надаються користувачем до бюро на договірних засадах. Інформація щодо кредитного договору №104545 від 21.08.2017 року передана до бюро користувачем бюро - ТОВ «Фінансова компанія «Верона» зі статусом «проданий», з останньою датою оновлення 31.05.2018 року, без вказівки кінцевого кредитора. Оскільки ТОВ «Фінансова компанія «Верона» в односторонньому порядку припинив співпрацю з бюро, останнє не має права вносити корективи в кредитну історію без належного обґрунтування. Рекомендовано заявнику звернутись до кредитора за деталями кредитної угоди, або надати підтверджуючі документи про закриття кредитного договору. При цьому таке закриття треба довести відповідною довідкою, яка має містити: номер та дату видачу договору, інформацію про факт закриття та погашення заборгованості.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій»:

- бюро кредитних історій (Бюро) - юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію;

- ведення кредитної історії - діяльність Бюро із збирання, оброблення, зберігання, захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію;

- кредитна історія - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов`язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону;

- користувач Бюро (Користувач) - юридична або фізична особа - суб`єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до Договору надає і має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію;

- договір - правочин, сторонами якого є Користувач і Бюро і предметом якого є врегулювання питань надання та отримання інформації, що складає кредитну історію;

- суб`єкт кредитної історії - будь-яка юридична або фізична особа, яка звернулася до Користувача з метою укладення кредитного правочину або вже уклала кредитний правочин та щодо якої формується кредитна історія.

З наведеного можна зробити висновок, що інформація до кредитної історії позивача потрапила до відповідача від суб`єкта кредитної історії, яким не є позивач (оскільки вона це заперечує), відповідно джерелом інформації могла бути фінансова установа, що надала позивачу кредитні кошти. Проте стверджувати це напевно неможливо, адже суд не має копії самого кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».

Із буквального тлумачення змісту цієї норми слідує, що кредитний договір укладається між кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) та позичальником (фізичною або юридичною особою) і спрямований на передачу останньому визначеної в умовах договору грошової суми під зобов`язання сплатити встановлені за погодженням сторін відсотки за користування кредитом.

Під терміном «інша фінансова установа» слід розуміти фінансову установу (юридичну особу), яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До таких фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, згідно з абз. 1-2 пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг в Україні».

Отже, у розумінні ст. 1054 ЦК України кредитодавцем може виступати як банк так і інша фінансова установа, яка на власний ризик може надавати кредитні послуги на підставі кредитного договору.

Відповідно до положень ст. ст. 626, 638, 640 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Кредитні договори, по своїй суті направлені на виникнення майнових прав і обов`язків для кредитодавця та позичальника, відповідно мають містити норми про персональні дані, тобто, зміст та способи отримання згоди на обробку персональних даних, мету і умови обробки персональних даних, правила інформування позичальників про характер дій щодо їхніх персональних даних.

За частинами 1, 2, 5 ст. 9 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» інформація для формування кредитної історії надається Користувачем до Бюро лише в разі наявності письмової згоди юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з Користувачем. Користувач у разі укладення кредитного правочину та отримання письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації щодо нього надає до Бюро інформацію:

1) про себе, що ідентифікує його як Користувача;

2) про суб`єкта кредитної історії, яка визначена пунктами 1 і 2 частини першої статті 7 цього Закону.

Бюро залучає інформацію, передбачену пунктом 3 частини першої статті 7 цього Закону, тільки для формування кредитної історії.

Не маючи копії кредитного договору, позивач не може напевно стверджувати, що не надавала згоди кредитній фінансовій установі на розміщення інформації про неї в Українському бюро кредитних історій.

З огляду на наведене, кредитний договір №104545 від 21.08.2017 року з великою ймовірністю мав містити норми, які передбачали збір, зберігання, поширення персональної інформації позичальника-позивача, проте оскільки остання не надала копії кредитного договору, перевірити це неможливо.

Таким чином, дії відповідача презюмуються, і суд немає підстав вважати, що відповідач діяв всупереч профільному закону і на свій розсуд розмістив інформацію про позивача в її кредитну історію.

Враховуючи наведене вбачається, що позивачем невірно обрано спосіб захисту.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає звернення до суду за захистом порушеного права, однак, суд має пересвідчитись, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права забезпечить його відновлення. Неправильний спосіб захисту порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову у позові.

Також слід зазначити, що «Гроші Всім» не є фінансовою компанією/установою, в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг в Україні», а є брендом (назвою фінансової пропозиції). Хто є кінцевим бенефіціаром (вигодонабувачем) за кредитним договором №104545 від 21.08.2017 року позивач не вказала.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов`язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб`єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення. Цей спосіб захисту може знаходити свій прояв у вимогах про усунення перешкод у здійсненні права спільної власності між співвласниками.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Аналогічний принцип закріплено й у національному законодавстві, а саме ст. 2 ЦПК України, згідно з якою завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною другою вказаної статті суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Однак, позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача, що в силу вимог ст. 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком позивача.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

За таких обставин ця вимога позивача задоволенню не підлягає.

До того ж вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від основної вимоги, у якій суд відмовляє.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 23, 626, 638, 640, 1054, 1167ЦК України, ст. ст. 3, 9 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволені позову ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Верона», Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпейка», про зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», адреса: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 33546706.

Третя особа 1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Верона», адреса: просп. Степана Бандери, 8 корп. 6, м. Київ, 04073, код ЄДРПОУ 41602157.

Третя особа 2: Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпейка», адреса: 25009, вул. Андріївська, 12, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009, код ЄДРПОУ 41384681.

Повний текст рішення складено 22.08.2024 року.

Суддя Г.О.Матійчук