Рішення

від 22.08.2024 по справі 360/811/24

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

22 серпня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/811/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовною заявою адвоката Кокаревої Євгенії Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

19.07.2024 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Кокаревої Євгенії Олександрівни (далі представник позивачки) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області від 27.06.2024 № 262840021018, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, що діяла до 01.04.2015 з дня звернення, а саме з 18.06.2024.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 звернулась до пенсійних органів 18.06.2024 із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», що підтверджується розпискою - повідомлення м № 8939.

Рішенням Головного управління ПФУ в Харківській області від 27.06.2024 №262840021918 позивачці відмовлено у призначенні пенсії. Відмова обґрунтована тим, що стаж роботи позивачки за вислугу років становить 19 років 03 місяці.

Відповідач вважає, що право на пенсію у позивачки виникає з 11.12.2036 при наявності станом на 11.10.2017 стажу 26 років 6 місяців та за умови звільнення з роботи за спеціальністю.

Спірні правовідносини визначаються Законами України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», іншими нормативно-правовими актами у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до трудової книжки позивачки НОМЕР_1 позивачка з 01.04.1994 по 17.07.2010 працювала на посаді помічника санітарного лікаря по гігієні праці у відділі гігієни праці Луганської держсанепідемстанції (запис № 5-7). З 19.07.2010 по 28.12.2012 позивачка працювала на посаді помічника лікаря-гігієніста відділення гігієни праці Державного закладу «Луганська обласна санітарно-епідеміологічна станція» (запис № 8-9). З 02.01.2013 по 31.03.2016 позивачка працювала на посаді помічника лікаря-гігієніста відділу санітарного нагляду управління організації Державного санітарного епідеміологічного нагляду Головного управління Держсанепідемслужби у Луганській області. З 01.04.2016 по 16.12.2016 працювала на посаді фельдшера санітарного відділення ОСГД ДУ «Луганський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України». З 19.12.2016 по 10.09.2019 позивака працювала в медичному центрі «МАТЕРНА» на посаді фельдшера - лаборанта. В подальшому працювала на адміністративних посадах, шо не дають право на пенсію за вислугу років.

Таким чином, стаж роботи позивачки на посадах, що дає право на пенсію за вислугу років із зниженням пенсійного віку становить 25 років 5 місяців. На дату звернення за призначенням пенсії позивачці виповнилось 50 років.

Вважає рішення протиправним.

До Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не погоджується із наведеними позивачем обставинами та правовими підставами позову, з огляду на наступне.

Позивач 18.06.2024 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення та пункту 2-1 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Підтвердження страхового стажу, зокрема у період з 01.07.2000 по 31.12.2003 за даними трудової книжки, потрібно звіряти такі дані з відомостями персоніфікованого обліку. За відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про роботу у період після липня 2000 року до січня 2004 року, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки, проведеної, в тому числі за заявою власника трудової книжки.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до загального страхового стажу позивача зараховано період роботи згідно наданої трудової книжки НОМЕР_2 від 26.11.1990 по 30.06.2000.

Враховуючи зазначене, за наданими документами та відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж ОСОБА_1 на момент звернення складав 27 років 09 місяців 21 день, стаж роботи за вислугу років становить: 19 років 03 місяці 02 дні.

Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №262840021918 від 27.06.2024 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з відсутністю необхідного стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

До Луганського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив представника позивача.

Ухвалою суду від 23.07.2024 прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 12.08.2024 витребувано докази.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей72-76,90 Кодексу адміністративного судочинства України(далі - КАС України), судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) 18.06.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зареєстровану за № 8939, надавши документи зазначені в розписці повідомленні.

За принципом екстериторіальності заяву передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Рішенням про відмову у призначені пенсії від 27.06.2024 номер справи 2628400021918 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовило позивачці у призначені пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з відсутністю необхідного стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років. Вік заявниці 50 років 06 місяців. Страховий стаж заявниці становить 27 років 09 місяців 21 день. Стаж роботи за вислугу років становить 19 років 03 місяці 02 дні.

Відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 26.11.1990 позивачка працювала (у межах спірних правовідносин):

Луганська міськсанепідстанція:

запис 5. 01.04.1994 випускницю стаханівського медколеджу прийнято на посаду помічника санітарного лікаря з гігієни праці у відділі гігієни праці;

запис 6. 28.08.2008 на підставі наказу МОЗ України № 59-о від 26.03.2008 змінено назву «Луганська міська санітарно епідеміологічна станція» на «державна установа «санітарно епідеміологічна станція міста Луганська»;

запис 7. 17.07.2010 звільнена з переведенням в облсанепідстанцію;

запис 8. 19.07.2010 прийнята на посаду помічника лікаря гігієніста відділення гігієни праці з переведенням;

запис 9. 28.12.2012 звільнена за ст. 36 КЗпП України;

Головне управління Держсанепідслужби у Луганській області:

запис 10. 02.01.2013 прийнята на посаду помічника лікаря гігієніста управління соціально гігієнічного моніторингу;

запис 11. 02.01.2013 прийнята на посаду помічника лікаря гігієніста відділу соціально гігієнічного моніторингу;

запис 12. 02.01.2014 переведена на посаду помічника лікаря гігієніста відділу санітарного нагляду;

запис 13. 31.03.2016 звільнено у зв`язку з переведенням до ДУ «Луганський обласний лабораторний центр Держепідслужби України»;

ДУ «Луганський обласний лабораторний центр Держепідслужби України»:

запис 14. 01.04.2016 прийнята на посаду фельдшера санітарного відділення ОСГД в порядку переведення;

запис 15. 16.12.2016 звільнено за згодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України;

ТОВ «Медичний центр «МАТЕРНА»:

запис 16. 05.08.2016 прийнята за сумісництвом на посаду адміністратора;

запис 17. 01.12.2016 переведена на постійну роботу на посаду фельдшера лаборанта (запис № 17 вважати не дійсним);

запис 18. 19.12.2016 переведена на постійну роботу на посаду фельдшера лаборанта;

запис 19. 10.09.2019 звільнена за згодою сторін п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно до протоколу форми РС-право позивачці зараховано до стажу періоди роботи: з 26.11.1990 до 10.08.1991 (00 років 08 місяців 15 днів), з 01.09.1991 до 25.02.1994 (02 роки 05 місяців 25 днів навчання у вищих/середн. НЗ), з 01.04.1994 до 30.06.2000 (06 років 03 місяці 00 днів Прац. охорони здор. (посади із пост.909)), з 06.02.2004 до 28.12.2012 (08 років 10 місяців 20 днів Прац. охорони здор. (посади із пост.909)), з 29.12.2012 до 01.01.2013 (00 років 02 місяці 00 днів), з 02.01.2013 до 31.07.2014 (01 рік 07 місяців 00 днів Прац. охорони здор. (посади із пост.909)), з 24.11.2014 до 31.12.2014 (00 років 01 місяць 14 днів Прац. охорони здор. (посади із пост.909)), з 08.05.2015 до 16.12.2016 (00 років 08 місяців 21 день Прац. охорони здор. (посади із пост.909)), з 17.12.2016 до 18.12.2016 (00 років 01 місяць 00 днів), з 19.12.2016 до 10.10.2017 (00 років 11 місяців 00 днів Прац. охорони здор. (посади із пост.909)), з 11.10.2017 до 30.09.2018 (01 рік місяців 00 днів), з 01.10.2018 до 31.10.2019 (01 рік 01 місяць 00 днів), з 01.12.2019 до 31.01.2020 (00 років 02 місяці 00 днів), з 17.03.2020 до 28.12.2020 (00 років 09 місяців 16 днів), 05.01.2021 до 31.03.2024 (03 роки 03 місяці 00 днів), всього 27 років 09 місяців 21 день.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу за 1998 - 2019 роки (у межах позовних вимог) за формою ОК-5 за персоніфікованими відомостями номер облікової картки позивачки в Реєстрі застрахованих осіб (в межах предмету позову) наявні відомості про страхувальників застрахованих осіб, зокрема:

про сплату страхових внесків з серпня 1998 року до жовтня 2019 року (за січень 1998 року грудень 1999 року, лютий 2004 року грудень 2012 року (28 днів) сплачені Луганська обласна санітарно епідеміологічна станція (Державний заклад «Луганська обласна санітарно епідеміологічна станція» (ідентифікаційний код 01983364); за січень 2013 року липень 2014 року сплачені Головним управлінням Держсанепідслужби у Луганській області (ідентифікаційний код 38251715); за 14 днів листопада та 31 день грудня 2014 року сплачені ТОВ «Мода з доставкою»; 6 днів травня, 30 днів червня та по міс днів за липень грудень 2015 року сплачені ТОВ «КУБ-ГАЗ» (ідентифікаційний код 30694895), ТОВ «КУБГАЗ-Борова» (ідентифікаційний код 39428224) та ТОВ «ОЛБІНА» (ідентифікаційний код 37755545); за 31 день січня, 29 днів лютого, 9 днів березня, по 7 днів квітня травня, 16 днів серпня, 15 днів вересня, 16 днів жовтня, 15 днів листопада та 31 день грудня 2016 року сплачені ТОВ «КУБ-ГАЗ» (ідентифікаційний код 30694895), ТОВ «ОЛБІНА» (ідентифікаційний код 37755545), Головним управлінням Держсанепідслужби у Луганській області (ідентифікаційний код 38251715), ТОВ «Медичний центр «Матерна» (ідентифікаційний код 39989260); за 2017 рік сплачені ТОВ «Медичний центр «Матерна» (ідентифікаційний код 39989260); за 2018 рік сплачені ТОВ «Медичний центр «Матерна» (ідентифікаційний код 39989260), ТОВ «САН медікал клінік» (ідентифікаційний код 37674864), та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ); за січень жовтень, грудень 2019 року сплачені ТОВ «Медичний центр «Матерна» (ідентифікаційний код 39989260) та ТОВ «САН медікал клінік» (ідентифікаційний код 37674864)), та про зарахування спеціального стажу період роботи за кодом ЗПЗ056Ж1 (за 2000 рік - 12 місяців, за 2001 рік 12 місяців, за 2002 рік 12 місяців), за кодом ЗПЗ056Ж2 (2003 рік 12 місяців, 2004 рік 1 місяць 5 днів), за кодом ЗПЗ013І1 (2005 рік норма тривалості 12.00) за кодом ЗПЗ055Е2 (за 2006 рік - норма тривалості 12.00, за 2007 рік - норма тривалості 12.00, за 2008 рік - норма тривалості 12.00, за 2009 рік - норма тривалості 12.00, за січень 2010 року листопад 2016 року всі дні місяці, за грудень 2016 року 16 днів).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до пункту 2-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003(далі -Закон №1058-ІV) особам, які на день набрання чинностіЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій»мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями52,54та55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбаченихЗаконом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням нормстатті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII) набрав чинності 11.10.2017.

Таким чином, пенсії за вислугу років згідно із нормами Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення»(далі - Закон № 1788-XII) призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом № 1788-XIIстрахового і спеціального стажу.

Статтею 2 Закону № 1788-XIIвизначено, що за цимЗакономпризначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно зі статтею 7 Закону № 1788-ХІІзвернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

За змістомстатті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Відповідно достатті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55Закону № 1058-ІV(в редакції, чинній до 01.04.2015 що діяла до внесення змінЗаконом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»(далі - Закон № 213-VIII) таЗаконом України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі- Закон № 911-VIII)), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому з прийняттямЗакону № 213-VIIIпідвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж»статті 55 Закону № 1788-ХІІ, а з прийняттям Закону №911-VIII встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 роківдля працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е»статті 55 Закону № 1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так згідно з пунктом «е»статті 55 Закону № 1788-ХІІ(в редакціїЗакону № 911-VIII), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 рокуне менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 рокуне менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 рокуне менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 рокуне менше 27 років 6 місяців.

До досягнення віку встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 роківякі народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяцівякі народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяцівякі народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 рокиякі народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяцівякі народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 рокиякі народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 рокиякі народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяцівякі народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 роківякі народилися з 1 січня 1971 року.

В свою чергу, Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті55 Закону № 1788-XIIзі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII.

При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Відповідно до статті 51 Закону № 1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України вказав, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 911-VIIIу частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону № 1788-ХІІ, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей1,3частини третьої статті22, статті46 Основного Закону України.

Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту «а» статті54, статті55 Закону № 1788-ХІІзі змінами, внесенимиЗаконом № 213-VIIIщодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту «а» статті54, статті 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесенимиЗаконом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частиниРішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019положення пункту «а» статті54, статті55 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дняухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е»статті 55 Закону № 1788-ХІІнеобхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змінЗаконом № 213-VIIIтаЗаконом № 911-VIII.

Тому суд доходить висновку про безпідставність твердження відповідача про те, що спеціальний стаж позивачки повинен обчислюватись станом на 10.10.2017 і те, що правом виходу на пенсію за вислугу років може скористатися особа, яка має спеціальний стаж станом на 10.10.2017 не менше ніж 26 років і 6 місяців.

Водночас в оскаржуваному рішенні відповідачем не заперечується той факт, що позивачка працювала на посадах в закладах освіти, перелік яких передбачений Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.

Щодо відсутності в Реєстрі застрахованих осіб інформації про сплату внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та відомостей про спецстаж, суд зазначає таке.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені устатті 11 Закону № 1058-IV, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.

Механізм обов`язкового пенсійного страхування передбачає відповідні державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх пенсійних прав.

Так, зокрема, статтею 113 Закону № 1058-IV передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 1058-IV застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.

З цим правом кореспондується обов`язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (пункт 6 частини другої статті 17 Закону № 1058-IV ) незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 20 Закону № 1058-IV ).

Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому, у частині десятійстатті 20 Закону № 1058-IV зазначено, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до положень статті 106 Закону № 1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Також, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 № 909-VIII, який набрав чинності з 01.01.2016, внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI та виключено положення п. 2 ч. 1 ст. 4 зазначеного закону, яка передбачала, що до платників єдиного внеску віднесено працівників - громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють.

Отже, з 01.01.2016 позивачка не є платником єдиного соціального внеску та фактично позбавлений можливості забезпечити сплату сум єдиного внеску.

Тобто, за змістом наведених норм вбачається, що обов`язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за їх несвоєчасну або не в повному обсязі сплату законом покладено на страхувальника.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового та спеціального стажу при визначенні права позивачки напенсію періоду роботи, так само і надавати звіти.

Згідно з Довідником кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства, який є додатком 8 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 10.06.2004 № 7-6, код підстави ЗПЗ056Ж1 діяв з 05.11.1991 та має назву "Час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, до досягнення кожною дитиною 3-річного віку"

Крім того, відповідно до Довідником кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства, який є додатком 8 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 05.11.2009 № 26-1 код підстави ЗПЗ056Ж2 діяв з 05.11.1991 (Час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, до досягнення кожною дитиною 6-річного віку за висновком медичного закладу)

Довідка форми ОК-5 свідчить про перебування позиваки у декретній відпустці по догляду за дитиною за кодом ЗПЗ056Ж1 в 2000-2022 роках за кодом ЗПЗ056Ж2 в 2003 році та в 2004 році 1 місяць 5 днів.

Відповідно до статті 11 Закону № 1058-IV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які відповідно до законів отримують, зокрема, допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).

Пунктом «ж» частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку зараховується до стажу роботи.

Згідно з частиною першоюстатті 181 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шостастатті 179 цього Кодексу) надаються за заявою матері (батька) дитини або осіб, зазначених у частині сьомійстатті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) роботодавця.

Відповідно до частини другоїстатті 181 КЗпП Українивідпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шостастатті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

За приписами абзацу першого частини другоїстатті 24 Закону № 1058-IVстраховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цимЗаконом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»положенняЗакону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Отже, час догляду за дитиною у період до 01.01.2004 зараховується до страхового стажу непрацюючій матері (до досягнення нею 3-річного віку) чи працюючій особі, якій у встановленому закономпорядку надана відповідна відпустка по догляду за дитиною до 3- та 6-річного віку.

Починаючи з 01.01.2004 час догляду за дитиною, в цьому випадку до досягнення нею 3-річного віку, зараховується до страхового стажу у разі отримання відповідної допомоги (за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку).

Тобто до спеціального (пільгового) стажу, що дає право на пенсію за вислугу років і на пільгових умовах, зараховується час догляду працюючої особи за дитиною до досягнення нею 3- і 6- річного віку (у разі оформлення відповідної відпустки). При цьому страховий стаж для визначення розміру пенсії обчислюється у вищезазначеному порядку. Також виключається можливість зменшення тривалості трудового стажу в зв`язку з невиконанням під час відпустки своїх безпосередніх трудових обов`язків.

Відповідачем не зараховано до вислуги років час догляду позивачкою за дитиною, у спірному рішенні не наведено підстав такого незарахування.

Як зазначено судом, на день звернення позивачки із заявою про призначення пенсії за вислугу років (18.06.2024), пунктом «е»статті 55 Закону №1788-ХІІпередбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Суд зазначає, щостаттею 62 Закону № 1788-ХІІвизначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно достатті 62 Закону № 1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Судом встановлено, що записи трудової книжки не містять виправлень, описок, підчищень, записи здійсненні у хронологічній послідовності, а тому, є належними та допустимими доказами які підтверджують періоди роботи позивачки.

Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженопостановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909(далі- Перелік № 909).

У розділі 2 «Лікарняні заклади, лікувально - профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії,амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичноїдопомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри» зазначено: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

Відповідно до примітки 2 до Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості закладів і установ.

З аналізу зазначеного вище суд встановив, що Переліком № 909 установлено заклади охорони здоров`я, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, на відповідних посадах. Разом з тим, згідно з приміткою 2 Переліку № 909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Суд зазначає, що згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 30.01.2019 у справі № 876/5312/17,допільгового стажу осіб у розумінні пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІпри розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії має зараховуватись стаж роботи навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.

Крім того, суд наголошує на тому, що право на набуття пенсії за вислугою років, передбаченої пунктом «е»статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пов`язане не лише з місцем роботизакладом охорони здоров`я, а й з посадою, яку обіймає працівник.

Відповідачем зараховано до вислугу років спеціальний стаж з 01.04.1994 до 30.06.2000, з 06.02.2004 до 28.12.2012, з 02.01.2013 до 31.07.2014, з 24.11.2014 до 31.12.2014, з 08.05.2015 до 16.12.2016, з 17.12.2016 до 18.12.2016, з 19.12.2016 до 10.10.2017.

Проте, як встановлено судом не зараховано до стажу період роботи позивачки на посадах відповідно до Переліку № 909 та догляду за дитиною з 01.07.2000 до 05.02.2004, з 01.08.2014 до 23.11.2014, з 01.01.2015 до 07.05.2015, 17-18.12.2016 та з 11.10.2017 до 10.09.2019, всього 06 років 02 місяці 07 днів.

Записи трудової книжки свідчать про роботу позивачки у спірні періоди:

в санепідстанції з 01.04.1994 до 17.07.2010 на посаді помічника санітарного лікаря по гігієні праці у відділі гігієни (з якого зараховано з 01.04.1994 до 30.06.2000, не зараховано з 01.07.2000 до 05.02.2004, зараховано з 06.02.2004 до 17.07.2010);

в санепідстанції з 19.07.2010 по 28.12.2012 на посаді помічника лікаря-гігієніста відділення гігієни праці (зараховано весь період роботи);

в ГУ Держсанепідслужби у Луганській області з 02.01.2013 до 31.03.2016 (зараховано з 02.01.2013 до 31.07.2014, не зараховано з 01.08.2014 до 23.11.2014, зараховано з 24.11.2014 до 31.12.2014, не зараховано з 01.01.2015 до 07.05.2015, зараховано з 08.05.2015 до 16.12.2016) на посаді помічника лікаря-гігієніста та на посаді фельдшера санітарного відділення;

з 19.12.2016 до 10.09.2019 на посаді фельдшера лаборанта (зараховано з 19.12.2016 до 10.10.2017 та не зараховано з 11.10.2017 до 10.09.2019.

Тобто, матеріали справи вказують на вибірковість зарахування відповідачем періодів роботи позивачки.

Відповідачем у спірному рішенні не наведено обґрунтувань не зарахування до стажу зазначених періодів роботи позивачки.

Так, відповідачем у спірному рішенні визначено вислугу років позивачки 19 років 03 місяці 02 дні.

Водночас, судом встановлено, що наведений відповідачем розрахунок стажу форми РС-право має арифметичні помилки величини зарахованого стажу відносно періоду роботи за період з 29.12.2012 до 01.01.2013 замість 4 днів зараховано 2 місяці, з 08.05.2015 до 16.12.2016 замість 01 року 07 місяців 09 днів, зараховано 08 місяців 21 день без належного обґрунтування такого розрахунку та з 17.12.2016 до 18.12.2016 замість 2 днів зараховано 1 місяць.

Таким чином, матеріли справи свідчать про здійснення відповідачем не належного (не правильного) розрахунку спеціального стажу позивачки.

Аналіз положення пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ свідчить про те, що право на призначення пенсії за вислугу років мають працівники, зокрема, охорони здоров`я не залежно від віку за наявності спеціального стажу від 25 до 30 років.

Матеріалами справи підтверджено факт зарахування позивачці вислуги років 19 років 03 місяці 02 дні, та не зарахування 06 років 02 місяці 06 днів, що у підсумку становить повних 25 років.

Суд не досліджує питання роботи позивачки за сумісництвом, оскільки за 17-18.12.2016 остання працювала на посаді, не віднесеної до Переліку № 909.

З огляду на встановлені обставини у справі та мотиви прийняття оскаржуваного рішення, суд зазначає, що відповідачем не враховано при вирішення питання щодо наявності у позивача права на пенсію за вислугу років норми пункту «е»статті 55 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змінЗаконом №213-VIII та Законом №911-VIII відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019.

На підставі частини другоїстатті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вказані критерії суд приходить до висновку, що рішення відповідача винесено необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; упереджено; непропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Отже, спірне рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років позивачці є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другоюстатті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечитьзаконуі забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суд наголошує на тому, що порушення прав позивача відбулось ще під час розгляду заяви позивача.

Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає, що у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним способом захисту є:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.06.2024 №262840021018;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 18.06.2024, зареєстровану за номером 8939, з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.

В іншій частині позовних вимог слід відмовити з мотивів викладених в рішення суду.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене, позовні вимоги належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

При зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн (квитанція ID: 2396-6245-6279-6124 від 10.07.2024).

Як вже вказано судом, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню внаслідок обрання позивачкою неналежного способу захисту порушеного права.

З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачем конституційного права позивачки на отримання пенсії, як складової частини права на соціальний захист, внаслідок чого позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд присуджує позивачці понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Кокаревої Євгенії Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області ((ідентифікаційний код 14099344, місцезнаходження: майдан Свободи, Держпром, 3 під, 2 поверх, м. Харків, Харківська область) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.06.2024 №262840021018.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 18.06.2024, зареєстровану за номером 8939, з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Смішлива