ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 серпня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/7730/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАПРЕМОНТ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
В С Т А Н О В И В:
Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАПРЕМОНТ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 39289,40 грн.
Позов обґрунтований тим, що відповідачем на виконання вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" у 2023 році не забезпечено виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та не сплачено у добровільному порядку у встановлений законом строк адміністративно-господарську санкцію у сумі 39289,40 грн.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач не скористався правом на надання відзиву на позовну заяву у строк, встановлений судом. Копію ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 знаходиться у поштовому відділенні більше місяця, що підтверджується скрином поштових відправлень. .
Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
Згідно з розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю Товариству з обмеженою відповідальністю "КАПРЕМОНТ" нараховано суму адміністративного-господарських санкцій за 2023 рік виходячи з наступних даних:
середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік 8 осіб;
середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, 0 осіб;
норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення) 1 особа;
фонд оплати праці штатних працівників 628630,36 грн;
середня річна заробітна плата штатного працівника (04/01) 78578,80 грн;
кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше (03 02) одиниць 0;
сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05х06); від 16 до 25 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05); від 8 до 15 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05/2) 39289,40 грн.
Посилаючись на те, що відповідачем у 2023 році не виконано норматив працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач, виходячи з приписів статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", стверджував про наявність у відповідача обов`язку зі сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 39289,40 грн за 1 незайняте особами з інвалідністю робоче місце.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частинами першою - третьою статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" №875-XII від 21.03.1991 (надалі Закон №875-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Як визначено частиною третьою вказаної статті, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини третьої статті 181 Закону №875-XII, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Частиною першою статті 19 Закону №875-XII встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI "Про зайнятість населення" (надалі - Закон №5067-VI), роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).
На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05.12.2016 №1476), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520 та чинним до 07.07.2022, затверджено форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".
Пунктом 5 розділу І Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" визначено, що форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
07.07.2022 набрав чинності Порядок подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", що затверджений наказом Міністерства економіки України 12.04.2022 №827-22, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.05.2022 за № 565/37901.
Відповідно до пунктів 1.4, 1.5 цього Порядку, подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії). Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає суду підстави для висновку про те, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом №5067-VI та відповідним Порядком; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
У свою чергу закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 03.12.2020 у справі №812/1189/18.
Законом №875-ХІІ визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.
Тож обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, є наказ по підприємству стосовно створення відповідних робочих місць, а доказом інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю є звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному відповідним наказом Міністерства.
Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.07.2020 у справі №804/4097/18, від 24.03.2021 у справі №440/2371/19.
Також варто зазначити, що періодичність подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлена, натомість указано, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії.
Тобто, передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, вважається, що він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку роботодавець вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17, від 20.05.2019 у справі №820/1889/17, від 22.10.2020 у справі №1.380.2019.003187.
Частинами першою - п`ятою статті 20 Закону №875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.
Статтею 217 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до частин першої, другої статті 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У постанові від 24.03.2021 у справі №440/2371/19 Верховний Суд зазначив, що передбачена частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або: 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875-ХІІ, а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування відповідної категорії працівників, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону №875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулась до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості. При цьому суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення. У зв`язку з цим, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
На виконання вимог ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 Диканський відділ Полтавської філії Полтавського обласного центру зайнятості листом №16/29/51-24 від 24.07.2024 повідомила, що Товариством з обмеженою відповідальністю "КАПРЕМОНТ" звіти за ф.3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" протягом 2023 року для працевлаштування осіб з інвалідністю не надавались.
Отже судовим розглядом встановлено, що відповідач не виконав обов`язок щодо надання державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідач належних та допустимих доказів інформування державної служби зайнятості до суду не надав, також не надано доказів працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві відповідача.
Натомість наявність у відповідача обов`язку зі сплати адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення у 2023 році працевлаштування на підприємстві одного працівника з інвалідністю у розмірі 36284,16 грн підтверджена залученими до матеріалів справи письмовими доказами.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки позивач, який є суб`єктом владних повноважень, витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не поніс, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
В И Р І Ш И В:
Позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул.Європейська, 49, м. Полтава, код ЄДРПОУ 13937406) до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАПРЕМОНТ" (вул. Шкільна, буд. 2/Б, смт.Диканька, Полтавська область, код ЄДРПОУ 43164263) про стягнення адміністративно-господарських санкцій задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КАПРЕМОНТ" (код ЄДРПОУ 44503083) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 13937406) адміністративно-господарські санкції у розмірі 39289,40 грн. (тридцять дев`ять тисяч двісті вісімдесят дев`ять гривен сорок копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Г.В. Костенко
Суд | Полтавський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 22.08.2024 |
Оприлюднено | 26.08.2024 |
Номер документу | 121161269 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо соціального захисту (крім соціального страхування), з них осіб з інвалідністю |
Адміністративне
Полтавський окружний адміністративний суд
Г.В. Костенко
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні