Рішення

від 21.08.2024 по справі 953/11096/23

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/11096/23

н/п 2/953/1075/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 року Київський районний суд м.Харкова в складі:

головуючого судді Зуб Г.А.,

за участю секретаря Черниш О.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: П`ята Харківська міська державна нотаріальна контора про розірвання договору довічного утримання,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла вказана позовна заява, в якій представник позивача просить:

- розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений 09.12.2010 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори Ахмад А.П., зареєстрований в реєстрі за № 7-1485;

- застосувати наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду), а саме: визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;

-скасувати державну реєстрацію обтяження нерухомого майна квартири за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного державним нотаріусом П`ятої Харківської державної нотаріальної контори Ахмад А.П., зареєстрованого в реєстрі за № 7-1486.

Позовні вимоги мотивовані наступним. 09.12.2010 між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з однієї сторони, та ОСОБА_3 , з другої сторони, було укладено договір довічного утримання (догляду), посвідчений державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори Ахмад А.П., реєстровий № 7-1485 (далі договір). Згідно із п. 1 договору ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та позивач передали у власність ОСОБА_3 належну їм на праві власності (по одній третій частці кожний) квартиру АДРЕСА_2 . Вказана квартира складається з трьох кімнат, житловою площею 41,2 кв.м., загальною площею 64,8 кв.м., ізольована та належала на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Харківської міської ради 02.03.2000 за № 2А-00-195614, розпорядження від 02.03.20222 за № 3695, зареєстрованого Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 24.03.2000 за №П-2-27364 та договору про визначення ідеальних часток квартири, посвідченого Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою 10.09.2010 за реєстраційним № 2-1010, зареєстрованого Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 30.09.2010 за № П-2-27364. Відповідно до п.п. 3, 4 договору відповідач зобов`язався довічно повністю утримувати ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та позивача, забезпечуючи їх харчуванням, одягом, доглядом і необхідною допомогою. Вартість матеріального забезпечення /харчування, одягу, догляду і необхідної допомоги/ визначено сторонами у розмірі 300,00 грн. щомісячно, кожному з відчужувачів. Крім того, пунктом 5 договору передбачено, що вищевказана квартира залишається у користуванні ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 довічно, безкоштовно. 09.12.2010 державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори Ахмад А.П. у зв`язку із посвідченням вищевказаного договору накладено заборону відчуження зазначеної у договорі квартири АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_3 , до припинення чи розірвання договору довічного утримання, про що внесено запис в реєстрі за № 7-1486. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від 02.11.2023, право власності на квартиру АДРЕСА_3 , в цілому зареєстровано за ОСОБА_3 . Відчужувачі за договором померли: ОСОБА_5 23.10.2018, та ОСОБА_4 19.06.2019, тому у цій частині договір довічного утримання (догляду) від 09.12.2010 вважається виконаним. Проте, вже досить тривалий час відповідачем не виконуються умови договору в частині довічного утримання (догляду) позивача ОСОБА_2 Відповідач пересилився у належну йому за договором довічного утримання квартиру АДРЕСА_3 , після чого створив ОСОБА_2 неможливі умови для проживання: виселив зі своєї кімнати, не надавав ніякої допомоги, хоча єдиним джерелом її доходу є пенсія, не допомагав готувати їсти, а також змінив замки та заборонив спілкуватися зі знайомими, друзями та донькою. З виписки по картковому рахунку позивача за період з 01.01.2020 по 24.10.2023, наданої 24.10.2023 АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що від ОСОБА_3 на банківський рахунок ОСОБА_2 жодного разу не надходили кошти щомісячного матеріального забезпечення. Також, у зв`язку з несплатою відповідачем за надані послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за період з 01.05.2019 по 01.06.2020 утворилась заборгованість у розмірі 2992,61 грн., внаслідок чого за заявою КП «Жилкомсервіс» Київським районним судом м. Харкова було видано судовий наказ від 20.08.2020 у справі № 953/11966/20, яким зазначену заборгованість стягнуто у судовому порядку солідарно з ОСОБА_2 та відповідача. Цю заборгованість сплатила донька позивача. 03.04.2022 відповідач, користуючись немічним станом ОСОБА_2 , перевіз її та її особисті речі до квартири доньки ОСОБА_7 , що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , де позивач фактично проживає до теперішнього часу, оскільки доступу в квартиру АДРЕСА_3 вона не має. При цьому, під час переселення ОСОБА_2 до квартири доньки відповідач забрав собі всі її документи, у тому числі паспорт громадянина України, у зв`язку з чим позивач змушена була отримати новий паспорт громадянина України, який отримала 11.08.2022. Разом з цим, відповідач (як власник квартири АДРЕСА_3 ) продовжує ігнорувати рахунки за спожиті комунальні послуги, внаслідок чого станом на теперішній час утворилась значна заборгованість у загальному розмірі 45253,01 грн., що підтверджується довідками про оплату та нарахування за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води. Відтак, існує загроза припинення постачання певних комунальних послуг, що призведе до неможливості проживання у квартирі. Отже, усупереч умовам договору відповідач позбавив ОСОБА_2 права користування довічно, безкоштовно квартирою АДРЕСА_3 , яку він набув у власність за договором довічного утримання (догляду) від 09.12.2010. Оскільки позивач є людиною похилого віку та має певні проблеми зі здоров`ям (кардіосклероз, гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, хронічна ішемія, ангіопатія нижніх кінцівок), тому потребує постійної сторонньої допомоги. На відміну від відповідача, саме донька позивача - ОСОБА_7 дбає про її здоров`я (23.05.2023 останньою від імені позивача було укладено декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу № 0001-ХТ48-Х6А0), забезпечує необхідними ліками, продуктами харчування та одягом, здійснює догляд за матір`ю ОСОБА_2 . Таким чином, відповідач фактично самоусунувся від виконання умов договору щодо

утримання та догляду за ОСОБА_2 , що є істотним порушенням договору, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.

Представник позивача адвокат Гетьман О.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, та просила суд їх задовольнити, та проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач в судове засідання не з`явився, повідомлявся у встановленому законом порядку, причину не явки суду не повідомив, клопотань про відкладення судового засідання до суду не надходило.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р., суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008р. у справі «Пономарьов проти України» (заява №3236/03) вказує, що сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача в заочному провадженні за згодою представника позивача та за наявними в справі доказами.

10.11.2023 вказана позовна заява надійшла до суду, та розподілена судді Зубу Г.А.

16.11.2023 судом здійснено електронні запити до Реєстру територіальної громади м. Харкова для встановлення місцеперебування позивача та відповідача, відповіді на які надано 16.11.2023.

Ухвалою судді від 17.11.2023 прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження в ній за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 19.04.2024 закрито підготовче провадження по справі, та справу призначено до судового розгляду по суті.

Судом встановлено, що 09.12.2010 між ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з однієї сторони, та ОСОБА_3 , з другої сторони, було укладено договір довічного утримання (догляду), посвідчений державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори Ахмад А.П., реєстровий № 7-1485.

У договорі довічного утримання (догляду) від 09.12.2010 сторони передбачили, що:

-ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та позивач передали у власність ОСОБА_3 належну їм на праві власності (по одній третій частці кожний) квартиру АДРЕСА_2 . Вказана квартира складається з трьох кімнат, житловою площею 41,2 кв.м., загальною площею 64,8 кв.м., ізольована та належала на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Центром (відділом) приватизації державного житлового фонду Харківської міської ради 02.03.2000 за № 2А-00-195614, розпорядження від 02.03.20222 за № 3695, зареєстрованого Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 24.03.2000 за №П-2-27364 та договору про визначення ідеальних часток квартири, посвідченого Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою 10.09.2010 за реєстраційним № 2-1010, зареєстрованого Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 30.09.2010 за № П-2-27364 (пункт 1);

-ОСОБА_3 зобов`язувався довічно повністю утримувати ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , забезпечуючи їх харчуванням, одягом, доглядом і необхідною допомогою (пункт 3);

-вартість матеріального забезпечення/харчування, одягу, догляду і необхідної допомоги/визначено сторонами у розмірі 300 грн. щомісячно, кожному з відчужувачів (пункт 4);

-вищевказана квартира залишається у користуванні ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 довічно, безкоштовно (пункт 5);

-цей договір може бути розірваний за згодою сторін, а на випадок невиконання його умов або відмовлення від добровільного розірвання однією із сторін у сулдовому порядку (пункт 6);

-п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених Постановою КМУ від 08.10.1992 за №572 в ред. від 14.01.2009 №5,

ОСОБА_3 державним нотаріусом роз`яснено (пункт 10).

Відчужувачі за договором померли: ОСОБА_5 23.10.2018, та ОСОБА_4 19.06.2019.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див.: постанова Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 757/39725/19-ц (провадження № 61-15916св20)).

Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров`я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння) передусім має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує в наслідок недієздатності.

Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення,

а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом (стаття 751 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Порушення є істотним, якщо тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19 (провадження № 61-11407св20).

Верховний Суд у постанові від 13 травня 2021 року (справа № 752/818/17) та від 24 червня 2021 року (справа № 644/1566/19) зазначив, що істотними умовами договору довічного утримання є: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного проживання у відчужуваному житловому будинку, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, надання побутових послуг. Відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач. Такі висновки щодо застосування положень

статей 755, 756 ЦК України узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц та від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19.

Аналогічні висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 345/1359/22 (провадження № 61-1736св23), від 24 квітня 2024 року у справі № 754/11230/20 (провадження № 61-1105св24).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач вказуэ, що відповідач ОСОБА_3 не виконує умови укладеного договору, зокрема виселив її з квартири, не перерахує їй щомісячне грошове утримання у належному розмірі, не сплачує за комунальні послуги у квартирі.

Таким чином, істотними умовами договору довічного утримання сторони визначили: довічне безоплатне право проживання відчужувача у квартирі, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, вчасну сплату щомісячного грошового утримання визначеному розмірі платежу, проживання у квартирі довічно.

Так, судом встановлено, що дійсно, відповідач не виконує свої обов`язки щодо оплати комунальних послуг, про що свідчать надані до суду довідки про нарахування, та копія судового наказу про стягнення заборгованості за надані послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій за період з 01.05.2019 по 01.06.2020.

Умовами договору довічного утримання передбачено виключно обов`язки набувача з матеріального утримання відчужувача, а саме: вартість матеріального забезпечення у розмірі 300 грн. щомісячно.

З матеріалів справи не вбачається що відповідач відповідно до вимог договору сплачував грошове забезпечення виходячи з умов договору.

Також суд враховує той факт, що позивач є особою похилого віку та, укладаючи договір довічного утримання, розраховувала на сторонню допомогу.

У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 645/3284/19 (провадження № 61-15301св20) вказано, що «аналіз статті 744 ЦК України

свідчить, що законодавець, передбачивши можливість визначення в договорі обов`язків як з утримання, так і догляду, розмежував указані поняття. Так, утримання характерне для зобов`язань майнового характеру, в той час як догляд, з-поміж іншого, може полягати в конкретних діях, турботі та опікуванні набувача над відчужувачем у силу його похилого віку та потребі в сторонній допомозі».

Таким чином, укладення договору довічного утримання між сторонами передбачає ще й обов`язки немайнового характеру, такі як надання догляду, необхідних послуг, які відповідач взагалі не надає, що ним не спростовано.

Крім того, сплата щомісячного грошового утримання без здійснення догляду відчужувача є неналежним виконанням обов`язків набувача.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про розірвання договору довічного утримання, оскільки відповідач не надав доказів належного виконання ним своїх обов`язків, передбачених договором довічного утримання, зокрема, щодо сплати матеріального утримання, надання позивачу у будь-який спосіб коштів для оплати комунальних послуг та здійснення догляду за позивачем.

Встановивши передумови для розірвання спірного договору довічного утримання, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог про визнання права власності на 1/3 частину спірної квартири та скасування державної реєстрації заборони на вказану частку нерухомого майна як похідних. Що стосується вимоги про скасування державної реєстрації заборони на всю квартиру, то суд в її задоволенні відмовляє, оскільки вказана вимога виходить за межі обраного захисту порушеного права.

Відповідно до ст. 141 ч.1 ЦПК України, судові витрати слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.4, ст. 12, ст. ст. 79-81, 141,258-265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ,третя особа:П`ятаХарківська міськадержавна нотаріальнаконтора пророзірвання договорудовічного утримання задовольнити частково.

Розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений 09.12.2010 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори Ахмад А.П., та зареєстрований в реєстрі за № 7-1485.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/3 частку квартири, загальною площею 64,8 кв.м., житловою площею 41,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати державну реєстрацію заборони на нерухоме майно на 1/3 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження: 10590083, зареєстровану 09 грудня 2010 року за №10590083 Восьмою Харківською державною нотаріальною конторою.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , витрати по оплаті судового збору в розмірі 2505 (дві тисячі п`ятсот п`ять) гривень 07 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач ОСОБА_2 , місцеперебування: АДРЕСА_4 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_3 , місцеперебування: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 .

Третя особа П`ята Харківська міська державна нотаріальна контора, місцезнаходження: м. Харків, вул. Валентинівська, 27-Г, код ЄДРПОУ 02900726.

Повний текст рішення виготовлено 23 серпня 2024 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ