Рішення

від 15.08.2024 по справі 607/9825/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.08.2024 Справа №607/9825/24 Провадження №2/607/2365/2024

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Герчаківської О.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Баб`як Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Великоберезовицької селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Тернопільська районна державна нотаріальна контора, в особі державного нотаріуса Осадчук Валентини Юліанівни про визнання права власності на спадкове майна за заповітом,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Великоберезовицької селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Тернопільська районна державна нотаріальна контора, в особі державного нотаріуса Осадчук Валентини Юліанівни про визнання за позивачем права власності на 1/5 житлового будинку АДРЕСА_1 , з належними до нього будівлями та спорудами, у порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 2-7).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , належав колгоспному двору, який складався з п`яти членів, головою якого був ОСОБА_3 , іншими членами - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , після якого відкрилася спадщина та 06 липня 2012 року був укладений договір про поділ спадкового майна між спадкоємцями, який посвідчений державним нотаріусом Тернопільської районної державної нотаріальної контори. Згідно даного договору було поділено спадкове майно таким чином: - до дружини померлого ОСОБА_2 перейшли грошові вклади з нарахованими відсотками та компенсаціями; - до дочки померлого ОСОБА_4 перейшло частка земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,08 га, яка розташована на території Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області та 1/5 частка житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель і споруд АДРЕСА_1 ; - до дочки померлого ОСОБА_6 перейшло частка земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,08 га, яка розташована на території Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2016 року, справа № 607/10688/16, визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/5 частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3

05 жовтня 2018 року ОСОБА_2 склала заповіт на ОСОБА_1 , який посвідчений секретарем Буцнівської сільської ради (реєстровий № 32), відповідно до якого усе її майно, що буде їй належати на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, а також все те, на що вона за законом буде мати право і що буде належати їй на момент смерті заповіла позивачу.

Відповідно до інформаційної довідки про технічний стан нерухомого майна № 433, виданої Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації від 23 травня 2022 року, по обліку житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, внаслідок чого відкрилася спадщина.

15 травня 2023 року позивач подав заяву про прийняття спадщини за заповітом, під реєстровим № 432, до Тернопільської районної державної нотаріальної контори, де заведена спадкова справа № 164/2023. 18 травня 2023 року дочка померлої ОСОБА_4 подала заяву, яка зареєстрована за № 453, про відмову про прийняття спадщини. Інші спадкоємці щодо прийняття спадщини не звертались.

Згідно довідки № 347, виданої Великоберезовицькою сільською радою 03 жовтня 2023 року, станом на 15 квітня 1991 року членами колгоспного двору за адресою: АДРЕСА_1 , були зареєстровані п`ятеро осіб, головою якого був ОСОБА_3 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ), інші члени: ОСОБА_7 дружина (померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_4 дочка, ОСОБА_5 внук, ОСОБА_1 внук.

11 березня 2024 року постановою про відмову у вчинені нотаріальної дії № 5702-31 державним нотаріусом Тернопільської районної державної нотаріальної контори позивачу було відмовлено у вчинені нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, на частку житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , після смерті бабусі ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не була проведена і правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення власності цього майна попередньому власнику та наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Враховуючи те, що розмір частки члена колгоспного двору визначається з рівності часток усіх його членів, що в даному випадку становить 1/5 частка колгоспного двору житлового будинку АДРЕСА_1 , із господарськими будівлями та спорудами, яка належала померлій ОСОБА_2 , та у зв`язку з неможливістю отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, ОСОБА_1 змушений був звернутись із вказаним позовом.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 червня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Великоберезовицької селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Тернопільська районна державна нотаріальна контора, в особі державного нотаріуса Осадчук В. Ю. про визнання права власності на спадкове майна за заповітом. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження (а.с. 33).

Відповідач Великоберезовицька селищна рада, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Тернопільська районна державна нотаріальна контора, в особі державного нотаріуса Осадчук В. Ю. своїм правом на відзив та надання пояснень щодо позову, передбаченим статтями 178, 181 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) не скористалися.

Протокольною ухвалою від 15 серпня 2024 року, постановлено без виходу в нарадчу кімнату закрити підготовче судове засідання та призначити справу до розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився будучи належним чином повідомленим, що підтверджується розпискою (а.с. 42), а також, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600276078221, однак, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позов підтримує у повному обсязі, просив його задовольнити.

Представник відповідача Великоберезовицької селищної ради в судове засідання не з`явилася, хоча про місце, день та час судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600276078078, проте, подав клопотання, в якому просив розгляд справи проводити без його участі, проти задоволення позовних вимог не заперечує (а.с. 39).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Тернопільська районна державна нотаріальна контора, в особі державного нотаріуса Осадчук В. Ю. в судове засідання не з`явилася, хоча про місце, день та час судового засідання повідомлялася належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0600276077110, № 0600278936640, № 0600279308775, однак, подала заяву про розгляд справи без її участі, при розгляді даної цивільної справи покладається на думку суду.

У зв`язку з неявкою учасників справи, з підстав, передбачених частиною 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до частин 1, 4 статті 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будьякій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві, а також у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

За змістом частини 3 статті 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.

Жилий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 належить колгоспному двору, який складається з 5-х членів, головою якого є ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом на право особистої власності на жилий будинок від 31 березня 1990 року, виданим на підставі рішення виконкому Тернопільської районної ради народних депутатів № 64 від 29 березня 1990 року про оформлення права власності на жилі будинки, та записаний в реєстрову книгу № 1 стор № 246, за реєстром № 123 (а.с. 8).

В договорі про поділ спадкового майна від 06 липня 2012 року, Серія ВРХ UA 087402, вказано, що після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 переходить: 1) дружині померлого гр. ОСОБА_2 : грошові вклади з нарахованими відсотками та компенсаціями; 2) дочці померлого гр. ОСОБА_4 : (одна друга) частка земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,08 га, яка розташована на території Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області та 1/5 частка житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель і споруд АДРЕСА_1 ; 3) дочці померлого гр. ОСОБА_6 : (одна друга) частка земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,08 га, яка розташована на території Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області (а.с. 9).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2016 року, справа № 607/10688/16-ц, визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/5 частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 (а.с. 10-11).

05 жовтня 2018 року ОСОБА_2 склала заповіт, в якому вказала, що усе її майно, що буде їй належати на день її смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалося, а також все те, на що вона за законом буде мати право і що буде належати їй на момент смерті заповіла ОСОБА_1 , який посвідчений секретарем Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області ОСОБА_8 , зареєстровано в реєстрі за № 32 (а.с. 12).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_1 , актовий запис № 230 (а.с. 14).

Відповідно до інформаційної довідки, виданої Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації № 432 від 23 травня 2023 року, за матеріалами бюро станом на 01 січня 2013 року житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 зареєстровано за головою колгоспного двору ОСОБА_3 на підставі свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок, видане Тернопільською районною радою 31 березня 1990 року на підставі рішення виконкому № 64 від 29 березня 1990 року та записано 31 березня 1990 року в реєстрову книгу № 1 з реєстровим № 123 (а.с. 15).

Як вказано в інформаційній довідці про технічний стан нерухомого майна, виданої Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації № 433 від 23 травня 2023 року, по обліку бюро житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 рахується за: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (а.с. 13).

Згідно з довідкою № 347 від 03 жовтня 2023 року, виданою Буцнівським старостинським округом Великоберезовицької селищної ради, в АДРЕСА_1 рахується будинковолодіння. Станом на 15 квітня 1991 року двір колгоспний. Головою колгоспного двору був ОСОБА_3 . Членами двору були та зареєстровані: 1) ОСОБА_3 голова (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ); 2) ОСОБА_2 дружина (померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ); 3) ОСОБА_4 дочка, ІНФОРМАЦІЯ_6 ; 4) ОСОБА_5 внук, ІНФОРМАЦІЯ_7 ; 5) ОСОБА_1 внук, ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с. 16).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 573/02-31 від 11 березня 2024 року, винесеною державним нотаріусом Тернопільської районної державної нотаріальної контори Осадчук В. Ю., відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, на частку житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , після смерті бабусі ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Нотаріус зазначила про те, що у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація власності на яке не була проведена і правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення власності цього майна попередньому власнику та наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку (а.с. 17).

Згідно висновку про ринкову вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 27 травня 2024 року, загальною площею 135,3 кв.м., становить 387750 гривень, в тому числі ринкова вартість 1/5 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що належить ОСОБА_2 становить 77550 гривень, складеного суб`єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Світлиця» (а.с. 26, 29, 32).

Відтак, проаналізувавши вищенаведене, суд дійшов до висновку, що до виниклих спірних правовідносин слід застосувати наступні норми матеріального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права.

При вирішенні спору, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Колгоспний двір - це сімейно-трудове об`єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб.

Його створення і діяльність врегульовувалось положеннями статей 120-127 ЦК УРСР від 18 липня 1963 року №1540-VI (далі ЦК УРСР), спадкування майна колгоспного двору регулювалося статтею 563 ЦК УРСР.

Так, згідно з частиною першою статті 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь в його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору у складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини.

Частиною другою статті 123 ЦК УРСР передбачено, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено в зв`язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.

Відповідно до статті 563 ЦК УРСР в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу. Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах.

06 січня 1994 року набрав чинності Закон України від 16 грудня 1993 року №3718-XII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким виключено з ЦК УРСР статті 120-127, які врегульовували створення та діяльність колгоспного двору, і статтю 563, якою врегульовано питання спадкування майна колгоспного двору.

15 квітня 1991 року набув чинності Закон України «Про власність» від 07 лютого 1991 року №697-ХІІ, яким було передбачено право спільної власності громадян, гарантії захисту права власності, правомірності володіння майном.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» №20 від 22 грудня 1995 року судам роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітні та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке зберіглося.

Подібні правовідносини проаналізовані Верховним Судом України у постановівід 18 листопада 2015 року у справі №6-350цс15.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

Судом встановлено, що спірне будинковолодіння, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 , відносилось до колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_3 , та складалося з п`ятьох членів, про що свідчить свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок від 31 березня 1990 року, виданого на підставі рішення виконкому Тернопільської районної ради народних депутатів № 64 від 29 березня 1990 року про оформлення права власності на жилі будинки, та записаний в реєстрову книгу № 1 стор № 246, за реєстром № 123 (а.с. 8).

Даний факт також підтверджується інформаційною довідкою, виданої Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації № 432 від 23 травня 2023 року, в якій вказано, що за матеріалами бюро станом на 01 січня 2013 року житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 зареєстровано за головою колгоспного двору ОСОБА_3 на підставі свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок, видане Тернопільською районною радою 31 березня 1990 року на підставі рішення виконкому № 64 від 29 березня 1990 року та записано 31 березня 1990 року в реєстрову книгу № 1 з реєстровим № 123 (а.с. 15).

Крім того, в інформаційній довідці про технічний стан нерухомого майна, виданої Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації № 433 від 23 травня 2023 року, по обліку бюро житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 рахується за: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (а.с. 13).

Як зазначено в довідці № 347 від 03 жовтня 2023 року, виданій Буцнівським старостинським округом Великоберезовицької селищної ради, в АДРЕСА_1 рахується будинковолодіння. Станом на 15 квітня 1991 року двір колгоспний. Головою колгоспного двору був ОСОБА_3 . Членами двору були та зареєстровані: 1) ОСОБА_3 голова (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ); 2) ОСОБА_2 дружина (померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ); 3) ОСОБА_4 дочка, ІНФОРМАЦІЯ_6 ; 4) ОСОБА_5 внук, ІНФОРМАЦІЯ_7 ; 5) ОСОБА_1 внук, ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с. 16).

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року №112/5 (далі - Вказівки №112/5), а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за №5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року №69 (далі - Вказівки №69). Згідно зі змістом Вказівок №112/5 і №69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок №112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

Таким чином, кожен з членів даного колгоспного двору мав по 1/5 частки, в тому числі і спадкодавець ОСОБА_2 .

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною першою статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Частиною другою статті 1223 ЦК України передбачено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30 травня 2008 року, у разі неприйняття спадщини чи відмови від неї одним із спадкоємців за заповітом застосовується норма частини першої статті 1275 ЦК України, відповідно до якої частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.

Враховуючи волю заповідача таке тлумачення статті 1275 ЦК України дозволяє усунути конкуренцію між спадкуванням за заповітом та законом, оскільки ніхто не може бути одночасно спадкоємцем за законом та заповітом відносно спадкової маси охопленої заповітом. Якщо призначені кілька спадкоємців за заповітом і той або інший з них відмовляється від прийняття своєї частини або, взагалі, вибуває з числа інших, то частиниу спадщині інших у відповідній мірі збільшуються.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року №4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, судам роз`яснено, що правила статті 563 ЦК УРСР про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. При припиненні колгоспного двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

У підпункті г) пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам роз`яснено, що загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

05 жовтня 2018 року ОСОБА_2 склала заповіт, в якому вказала, що усе її майно, що буде їй належати на день її смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалося, а також все те, на що вона за законом буде мати право і що буде належати їй на момент смерті заповіла ОСОБА_1 , який посвідчений секретарем Буцнівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області ОСОБА_8 , зареєстровано в реєстрі за № 32 (а.с. 12).

Відтак, спадкоємцем за заповітом від 05 жовтня 2018 року, складеним за життя спадкодавцем, є позивач ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Дочка померлої ОСОБА_4 відмовилася від прийняття спадщини після померлої метері ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_9 позивач, після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , звернувся із заявою про прийняття спадщини до Тернопільської районної державної нотаріальної контори, яка зареєстрована за № 432 та була заведена спадкова справа № 164/2023.

Таким чином, ОСОБА_1 звернувся із даною заявою в межах шестимісячного строку.

Крім того, як вказано у довідці № 159 від 09 травня 2023 року, виданої Буцнівським старостинським округом Великоберезовицької селищної ради, в житловому будинку по АДРЕСА_1 на день смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) були зареєстровані і проживали: 1) ОСОБА_2 (померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ); 2) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 дочка померлої; 3) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 внук померлої; 4) ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_10 правнук померлої; 5) ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_11 правнук померлої; 6) ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_12 правнук померлої.

Відтак, ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 та в подальшому звернувся до нотаріуса із відповідною заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Однак, постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 573/02-31 від 11 березня 2024 року, винесеною державним нотаріусом Тернопільської районної державної нотаріальної контори Осадчук В. Ю., відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, на частку житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , після смерті бабусі ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не була проведена і правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення власності цього майна попередньому власнику та наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку (а.с. 17).

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зіст.3зазначеногоЗакону,речовіправана нерухомемайнотаїх обтяження,щовиникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Таким чином, виникнення права власності на житлові будинки, споруди, в тому числі на житлові будинки, які відносились до колгоспного двору, не залежить від державної реєстрації цього права.

Щодо правовстановлюючого документу на вищевказане спадкове майно, то суд виходить з наступного. Пунктом 18 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, погодженої заступником Голови Верховного суду Української РСР 15 січня 1966року, яка булачинною начас набуттясторонами по справі та спадкодавцем у власність майна колгоспного двору, передбачено процедуру отримання правовстановлюючого свідоцтва направо власності.Зокрема,у разібудівництва будинку на колгоспній землі, розташованій усмузі містаабо селищаміського типу,виконкоммісцевої Радидепутатів трудящих,на підставівитягу зрішення загальнихзборів колгоспниківабо довідкиправління колгоспупро наданняземельноїділянкидля будівництва,дозволувиконкому набудівництво таакту прозакінчення будівництваі введеннявексплуатацію будинку,разом ззатвердженням цьогоакту вирішуєпитанняпрооформлення прававласностіі видачусвідоцтва проце. В свідоцтві на право власності, яке видано колгоспному двору, вказується, що будинок належить колгоспному двору і зазначається голова цього двору.

ОСОБА_3 , як голова колгоспного двору, членом якого була померла ОСОБА_2 , отримував свідоцтво на право особистої власності на жилий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 , та належить колгоспному двору, який складається з 5-х членів, від 31 березня 1990 року, видане на підставі рішення виконкому Тернопільської районної ради народних депутатів № 64 від 29 березня 1990 року про оформлення права власності на жилі будинки, та записаний в реєстрову книгу № 1 стор № 246, за реєстром № 123, а тому невизнання цього документу є підставою для застосування ст. 392 ЦК України до виниклих між сторонами правовідносин.

Відповідно до пункту 37 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини 1 статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

За встановлених обставин, суд дослідивши докази та з`ясувавши обставини справи дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими і такими, що не порушують прав інших осіб та підлягають задоволенню, а тому за позивачем слід визнати право власності на 1/5 житлового будинку АДРЕСА_1 , з належними до нього будівлями та спорудами, у порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У позовній заяві позивач не просив суд стягнути судові витрати з відповідача, тому суд не здійснює розподіл судових витрати на підставі статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.2, 4, 12, 13, 7678, 83, 141, 200, 206, 258268, 273, 352355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , право власності на 1/5 житлового будинку АДРЕСА_1 , з належними до нього будівлями та спорудами, у порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , Паспорт НОМЕР_3 , виданий Тернопільським РВ УМВС України в Тернопільській області 05 січня 2005 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , телефон: НОМЕР_4 .

Відповідач: Великоберезовицька селищна рада, код ЄДРПОУ: 04393462, адреса місця знаходження: Тернопільська область, Тернопільський район, смт. Велика Березовиця, вулиця Степана Бандери, будинок 26, поштовий індекс: 47724.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Тернопільська районна державна нотаріальна контора, в особі державного нотаріуса Осадчук Валентини Юліанівни, код ЄДРПОУ: 05466080, адреса місця знаходження: Тернопільська область, Тернопільський район, місто Тернопіль, вулиця Котляревського, будинок 27, поштовий індекс: 46002.

Суддя Тернопільського міськрайонного суду

Тернопільської області О.Я. Герчаківська