Постанова

від 20.08.2024 по справі 916/4093/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/4093/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Жайворонок Т.Є.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Державного підприємства "СЕРВІС" (далі - ДП "СЕРВІС", позивач, скаржник) - Завадко С.В. (самопредставництво), Сажієнко І.О. (адвокатка),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "РОНДО 2023" (далі - ТОВ "РОНДО 2023", відповідач) - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЧОРНОМОР-БРИЗБУД" (далі - ТОВ "ЧОРНОМОР-БРИЗБУД", третя особа) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДП "СЕРВІС"

на рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 (головуюча - суддя Гут С.Ф.) та

постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 (головуюча - суддя Діброва Г.І., судді: Ярош А.І., Савицький Я.Ф.)

у справі за позовом ДП "СЕРВІС"

до ТОВ "РОНДО 2023",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача -ТОВ "ЧОРНОМОР-БРИЗБУД",

про стягнення 1 441 465, 00 грн,

ВСТУП

Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для стягнення коштів, сплачених позивачем, як судновласником, третій особі, як власнику причалу, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем, як фрахтувальником, умов договору.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1 ДП "СЕРВІС" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТО-ГАЗОВИЙ ЦЕНТР БЕЗПЕКИ ТА НАВЧАННЯ" (яке в подальшому змінило свою назву на ТОВ "РОНДО 2023") про стягнення збитків.

1.2. Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що сторонами укладено договір бербоут-чартеру (фрахтування) танкеру "Таманський", проте, у зв`язку із порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань позивачем розірвано відповідний договір у односторонньому порядку та укладено договір із іншим контрагентом. Танкер "Таманський" знаходився пришвартованим до причалу, який на праві власності належить третій особі, та з яким відповідачем укладений договір на послуги з організації відстою плавзасобу, споживання електричної енергії та охорони. При цьому, третя особа повідомила позивача про те, що у відповідача за період з травня 2021 року до серпня 2022 року утворилася заборгованість за загальним розміром 1 441 465 грн у зв`язку із невиконанням вищезазначеного договору. Позивачем, як власником танкера "Таманський", з метою уникнення негативних наслідків та звільнення належного йому судна танкера "Таманський" від наявних або майбутніх обтяжень, на рахунок третьої особи сплачено заборгованість відповідача у розмірі 1 441 465 грн, які позивач вважає прямими збитками підприємства, а тому наявні підстави для стягнення відповідних коштів з відповідача.

1.3. Правовою підставою позову означено низку статей Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема і статті 22, 528 ЦК України.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.03.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2024, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями, ДП "СЕРВІС" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області 07.03.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 у справі №916/4093/23 повністю та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У поданій касаційній скарзі та касаційній скарзі (нова редакція) із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права - положень статті 22, частини третьої статті 528 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 41, 42, 192 Кодексу торговельного мореплавства в контексті спірних правовідносинах.

4.2. Із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункти 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає про те, що: попередні судові інстанції не з`ясувавши всіх обставин, що мають значення для справи, не дослідивши пов`язані з ними докази та без належного мотивування, залишивши поза увагою доводи позивача, що стосуються підстав позову, припустилися порушення вимог статей 86, 236 ГПК України щодо повного та всебічно дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного вирішення даної справи; суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання про долучення, які подав скаржник, та не врахував додані до клопотання докази, при прийнятті рішення, а надані докази, мають суттєве значення для правильності вирішення справи, так як впливають на факт доведеності чи не доведеності складу правопорушення для можливості відшкодування збитків;

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Відзиви на касаційну скаргу від ТОВ "РОНДО 2023" та ТОВ "ЧОРНОМОР-БРИЗБУД" до Верховного Суду не надходили.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. ДП "СЕРВІС" (судновласник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафто-Газовий Центр Безпеки та Навчання" (фрахтувальник) 03.03.2021 укладено договір бербоут-чартеру (фрахтування) Судна № 01/21 (далі - договір), згідно з умовами пункту 1.1. якого судновласник зобов`язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для здійсненням ним господарської діяльності з перевезення вантажу, тренувальних цілей чи для інших цілей торгівельного мореплавства на строк, передбачений в даному договорі, а фрахтувальник зобов`язаний своєчасно сплачувати плату фрахт у розмірі та порядку передбаченому даним договором.

6.2. Пунктом 4 частини 1 договору встановлено, що назва судна: "Таманский", ІМО номер: 8727044, прапор країни: Україна, дата та місце побудови 1985 Болгарія.

6.3. Порт та місце передачі в чартер Чорноморськ, Україна (пункт 8 частини 1 договору).

6.4. Строк чартеру 5 років (пункт 16 частини 1 договору).

6.5. Орендна плата: US$ 200 на добу, з ПДВ на час експлуатації судна. Орендна плата за період знаходження судна в порту US$ 50 на добу, з ПДВ (пункт 17 частини 1 договору).

6.6. Пунктом про технічне обслуговування та експлуатацію сторони погодили, що фрахтувальник повинен належним чином підтримувати судно в належному стані після ремонту, в ефективному експлуатаційному стані та відповідно до належної практики комерційного обслуговування та за власний рахунок підтримувати Клас судна разом із Класифікаційним товариством… Понесені витрати фрахтувальника на зазначені цілі повинні бути вирахувані із суми чартерних платежів, які має сплачувати фрахтувальник (пункт 13 частини 2 договору).

6.7. Фрахтувальник повинен підтримувати фінансову безпеку чи відповідальність стосовно зобов`язань сторонніх осіб, як того вимагає будь-який уряд, включаючи федеральний, штатський чи муніципальний або інший відділ чи орган влади, щоб дати можливість Судну без штрафних санкцій чи зборів законно виїхати або залишити будь-який порт, місце, територіальні або суміжні води будь-якої країни, штату чи муніципалітету без виконання затримки… (підпункт «с» пункту 13 частини 2 договору).

6.8. Фрахтувальник зобов`язаний відшкодувати власнику будь-яку втрату, шкоду, чи витрати, що виникли внаслідок фрахтування судна або відносно його експлуатації, а також будь-які витрати заставного характеру, що виникли внаслідок події, що сталася протягом періоду Чартеру. Сюди входить відшкодування будь-яких збитків, шкоди або витрат, що виникають внаслідок або стосовно будь-якої міжнародної конвенції, яка може покласти відповідальність на власника. Без шкоди для загального положення вищезазначеного, фрахтувальник погоджується відшкодувати власнику будь-які збитки, що виникають від дій капітана, офіцерів чи агентів, що підписують коносаменти або інші документи… (пункт 21 частини 2 договору).

6.9. Договір підписано представниками сторін та скріплено їх печатками без застережень та зауважень.

6.10. Позивачем та відповідачем 06.04.2021 підписано акт прийому-передачі танкера «Таманский» відповідно до договору бербоут-чартера від 03.03.2021 №01/21.

6.11. Позивач 18.07.2022 звернувся до ТОВ "ЧОРНОМОР-БРИЗБУД" із листом щодо отримання дозволу (забезпечення доступу на судно) на прохід до судна з метою проведення інспектування, посилаючись на укладений позивачем та відповідачем договір бербоут-чартеру судна "Таманский".

6.12. ТОВ "ЧОРНОМОР-БРИЗБУД" 19.07.2022 листом, у відповідь на лист позивача від 18.07.2022 №126/2022 повідомило, що воно не має жодного відношення до договірних відносин позивача та відповідача, зазначило про необхідність отримання письмового дозволу від відповідача для відвідування судна. При цьому, зауважило, що ним та відповідачем укладено договір від 06.04.2021 № 16/0421 про надання послуг з організації відстою плавзасобу.

6.13. ДП "СЕРВІС" (судновласник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ "ЕССАЙМЕНТ" (фрахтувальник) 19.12.2022 укладено стандартний бербоутний чартер Балтійської міжнародної морської ради, за яким останньому передано у фрахт судно: "Таманский", ІМО номер: 8727044, Прапор країни: Україна.

6.14. Судновласником та фрахтувальником 07.03.2023 підписано акт приймання-передачі судна "Таманский".

6.15. На адресу ДП "СЕРВІС" 21.02.2023 надійшло повідомлення від ТОВ "ЧОРНОМОР-БРИЗБУД" № 25, з якого вбачається, що наявна заборгованість ТОВ "НАФТО-ГАЗОВИЙ ЦЕНТР БЕЗПЕКИ ТА НАВЧАННЯ" у розмірі 1441 465 грн, яка виникла на підставі договору № 16/0421 від 06.04.2021, укладеного ТОВ "ЧОРНОМОР-БРИЗБУД" та ТОВ "НАФТО-ГАЗОВИЙ ЦЕНТР БЕЗПЕКИ ТА НАВЧАННЯ", відповідно до якого відповідачу щомісяця надавались послуги з організації відстою плавзасобу, споживання електроенергії та додатково на підставі заявок замовника послуг з охорони т/х "Таманский".

6.16. ТОВ "ЧОРНОМОР-БРИЗБУД" також повідомило судновласника про те, що заборгованість відповідача виникла за період з травня 2021 року по серпень 2022 року та у зв`язку із невиконанням умов договору ТОВ "ЧОРНОМОР-БРИЗБУД" понесено відповідні витрати. Також зазначило, що обізнане про розірвання договору позивачем та відповідачем, та запропонувало оплатити заборгованість у розмірі 1 441 465 грн, після чого до позивача як судновласника та будь-яких фрахтувальників не буде фінансових претензій, у тому числі у розумінні статті 42 Кодексу торговельного мореплавства України.

6.17. ТОВ "ЧОРНОМОР-БРИЗБУД" 21.02.2023 виставило ДП "СЕРВІС" рахунок №16 на оплату 1441465 грн із призначення платежу "сплата заборгованості за послуги відстою т/х "Таманский"".

6.18. Позивач 21.02.2023 перерахував ТОВ "ЧОРНОМОР-БРИЗБУД" 1141465 грн та 300000 грн відповідно до платіжних доручень № 1007 та № 1008 із призначенням платежу "сплата заборгованості за послуги відстою т/х "Таманский" згідно з рахунком 16 від 21.02.2023 року".

6.19. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 у справі №910/13634/22 встановлено факт розірвання з 26.08.2022 позивачем та відповідачем договору бербоут-чартеру (фрахтування) № 01/21 від 03.03.2021 в односторонньому порядку.

6.20. ДП "СЕРВІС" 16.08.2023 на адресу ТОВ "НАФТО-ГАЗОВИЙ ЦЕНТР БЕЗПЕКИ ТА НАВЧАННЯ" направлено претензію, у якій позивач вимагав про сплату коштів в порядку регресу, посилаючись на отриманий лист від ТОВ "ЧОРНОМОР-БРИЗБУД" та сплатою останньому 1 141 465 грн та 300 000 грн, у зв`язку із наявністю заборгованості відповідача перед третьою особою за послуги з організації відстою плавзасобу та споживання електроенергії.

6.21. Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ "НАФТО-ГАЗОВИЙ ЦЕНТР БЕЗПЕКИ ТА НАВЧАННЯ" у січні 2024 року змінило назву на ТОВ "РОНДО 2023".

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2024 у справі № 916/4093/23 визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя - Малашенкова Т.М., судді Булгакова І.В., Жайворонок Т.Є.

7.2. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 17.07.2024 №32.2-01/1421 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/4093/23 у зв`язку з відпусткою судді Булгакової І.В.

7.3. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 916/4093/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуюча), Бенедисюка І.М., Жайворонок Т.Є.

7.4. Ухвалою Верховного Суду від 17.07.2024 відкрито касаційне провадження у справі №916/4093/23 за вказаною касаційною скаргою на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пунктів 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України.

7.6. Протокольною ухвалою Верховного Суду від 13.08.2024 відкладено розгляд касаційної скарги на 20.08.2024.

7.7. Від ДП "СЕРВІС" до Суду 19.08.2024 надійшли письмові пояснення з доданими доказами.

7.8. Суд протокольною ухвалою від 20.08.2024 долучив вказані пояснення, з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України. Водночас, Верховний Суд зауважує, що у відповідності до частини другої статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

7.9. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.8. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Предметом спору у даній справі є вимога позивача, як судновласника, про стягнення з відповідача, як фрахтувальника, коштів, сплачених позивачем третій особі, як власнику причалу, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг з організації відстою плавзасобу, укладеного з третьою особою, ураховуючи умови договору бербоут-чартера.

8.2. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог та постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатами перегляду рішення суду першої інстанції.

8.3. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.4. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

8.5. Касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.6. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.7. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.8. Зі змісту касаційної скарги ДП "СЕРВІС", вбачається, що, на думку скаржника відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, а саме: положень статті 22, частини третьої статті 528 ЦК України, статей 41, 42, 192 Кодексу торговельного мореплавства в контексті спірних правовідносинах.

8.9. Так, стаття 22 ЦК України має назву "Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди", а стаття 528 ЦК України "Виконання обов`язку боржника іншою особою". У Кодексі торговельного мореплавства стаття 41 має назву "Повноваження на арешт судна", стаття 42 - "Морські вимоги", а стаття 192 "Морехідний стан судна".

8.10. Верховний Суд зауважує, що з огляду на відсутність такого висновку необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права як необхідної умови для надання висновку.

8.11. Верховний Суд виходить з того, що предметом спору у даній справі є вимога позивача, як судновласника, про стягнення з відповідача, як фрахтувальника, коштів, сплачених позивачем третій особі, як власнику причалу, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг з організації відстою плавзасобу, укладеного з третьою особою, ураховуючи умови договору бербоут-чартера.

8.12. В контексті доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає таке.

8.13. Як установлено судами попередніх інстанцій, 03.03.2021 позивачем та відповідачем укладено договір бербоут-чартеру (фрахтування) Судна № 01/21- "Таманский", ІМО номер: 8727044, прапор країни: Україна, дата та місце побудови 1985 Болгарія.

8.13.1. Тобто, на момент укладення вказаного вище договору між сторонами у справі склалися правовідносини у сфері фрахту, які, в подальшому розірвано за ініціативою власника судна у зв`язку із невиконанням належним чином зобов`язань фрахтувальником зі сплати за бербоут-чартер судна, що вбачається з рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 року у справі №910/13634/22, яке наявне у матеріалах господарської справи та набрало законної сили.

8.13.2. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, з листа від 19.07.2022 позивачу стало відомо про те, що третьою особою та відповідачем укладено договір від 06.04.2021 № 16/0421 про надання послуг з організації відстою плавзасобу, тобто, між відповідачем та третьою особою існували правовідносини у сфері надання послуг. Проте, суди попередніх інстанцій встановили відсутність в матеріалах справи будь яких письмових документів, первинних бухгалтерських документів, актів наданих послуг, тощо на підтвердження цього факту.

8.13.3. За твердженням позивача, він, як судновласник, розпорядився своєю власністю та передав у фрахт судно "Таманский" іншій особі відповідно до укладеного договору від 19.12.2022.

8.13.4. ТОВ "ЧОРНОМОР-БРИЗБУД" повідомило судновласника листом про те, що у відповідача виникла заборгованість у зв`язку із невиконанням умов вищевказаного договору та запропонувало позивачу оплатити заборгованість у розмірі 1 441 465 грн, після чого до нього як до судновласника та будь-яких фрахтувальників не буде фінансових претензій, у тому числі у розумінні статті 42 Кодексу торговельного мореплавства України.

8.13.5. Позивач надав суду платіжні документи № 1007 та № 1008 із призначенням платежу «сплата заборгованості за послуги відстою т/х «Таманский» згідно рах. 16 від 21.02.2023 року» 1 441 465,00 грн.

8.13.6. Звертаючись до господарського суду з позовом про відшкодування відповідачем збитків у розмірі 1 141 465 грн, позивач вказав на те, що його дії з оплати заборгованості відповідача перед третьою особою були покликані можливістю запобігти негативним наслідкам у вигляді наявних або майбутніх обтяжень для судна, яким він володіє на праві власності.

8.14. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень у справі, що переглядається, суди попередній інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшли висновку про недоведеність позивачем наявності складу цивільного правопорушення.

8.15. Місцевий господарський суд виснував про те, що за відсутності представленого до матеріалів справи договору (від 06.04.2021 № 16/0421), укладеного відповідачем та третьою особою, доказів надання послуг за відповідним договором, господарський суд позбавлений можливості встановлення факту наявності у відповідача як фрахтувальника судна обов`язкову сплачувати вартість наданих третьою особою послуг, встановлення відповідної вартості наданих послуг та загального обсягу заборгованості, а відтак відсутня можливість встановлення об`єктивного та підтвердженого обсягу понесених позивачем збитків, які, як зазначає останній, було сплачено третій особі з метою уникнення негативних наслідків та звільнення судна від наявних або майбутніх обтяжень в розумінні приписів Кодексу торговельного мореплавства України за наявними у відповідача, як фрахтувальника судна невиконаними зобов`язаннями.

8.16. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові також зазначив, що позивачем не доведено ані наявності факту спричинення збитків саме відповідачем, як обов`язкового елементу настання цивільної відповідальності та протиправності поведінки заподіювача збитків, ані причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та понесеними збитками. При цьому, звернення позивача з позовом про відшкодування йому за рахунок відповідача збитків, а також добровільна сплата останнім відповідних послуг, наданих відповідачу іншою особою, не може розглядатися як винні дії відповідача у контексті доведення всіх необхідних складових цивільного правопорушення, оскільки по суті таке звернення позивача ґрунтується виключно на обставинах уникнення ним ризику безперешкодного здійснення останнім власної підприємницької діяльності.

8.16.1. Колегія суддів апеляційного господарського суду також зауважила, що обґрунтовуючи позов, позивач фактично має на меті повернення йому відповідачем добровільно сплачених судновласником коштів, які, в розумінні статті 22 ЦК України не є збитками, оскільки за нормами цивільного законодавства збитками є витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною, а позивачем не доведено належним чином (письмовими доказами: договорами, укладеними між відповідачем та третьою особою на виконання послуг, виставленими рахунками, актами наданих послуг), що понесені ним витрати мають саме такий характер, як і не доведено ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції наявність всіх чотирьох складових для настання цивільної відповідальності відповідача перед позивачем, що у цьому випадку, зважаючи на наявні у матеріалах справи письмові докази, не прослідковується, зокрема, і щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку між збитками, понесеними позивачем в результаті самостійних дій та недоведеної протиправної поведінки відповідача.

8.16.2. Колегія суддів в оскаржуваній постанові наголосила про те, що предметом позову у цій справі є саме стягнення збитків з відповідача, відтак, у таких справах господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення збитків, оцінюючи надані сторонами докази, а не встановлює факт обов`язковості або необов`язковості для позивача виконання вимог інших осіб, чи то наявність у позивача права на стягнення збитків з відповідача, оскільки у відповідності до статті 14 ГПК України, яка визначає диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. При цьому, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Тобто, у цьому випадку, в межах доводів та вимог позовної заяви ДП "СЕРВІС", суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено прерогативу визначення, в першу чергу, наявності чотирьох складових цивільного правопорушення, в тому числі і вини відповідача, а не встановлення обставин, пов`язаних як із добровільною сплатою позивачем заборгованості відповідача, так і з правом позивача на заявлення відповідних вимог до відповідача про стягнення збитків, оскільки таке право у позивача передбачене чинним законодавством.

8.17. Верховний Суд вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними з огляду на таке.

8.18. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторонам (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

8.19. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

8.20. Згідно зі статтею 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

8.21. Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

8.22. Частиною першою статті 516 ЦК України унормовано, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

8.23. Згідно із частинами першою, другою статті 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

8.24. У відповідності до частини третьої статті 528 ЦК України інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.

8.25. За змістом зазначених норм матеріального права зобов`язання боржника за його волею може бути ним покладено на іншу особу та у випадку виконання зобов`язання іншою (третьою) особою до цієї особи переходять права та обов`язки кредитора у зобов`язанні.

8.26. Крім покладення виконання обов`язку на іншу особу (частина перша статті 528 ЦК України) як виду правовідносин з участю третіх осіб, виконання третіми особами обов`язку боржника з основного (головного) цивільного правовідношення може мати місце й за умов, про які йдеться в частині третій статті 528 ЦК України, яка надає третій особі право саме з її власної ініціативи й у власному інтересі виконати зобов`язання замість боржника без його згоди. Умовою такого виконання є небезпека втрати права на майно боржника (право оренди, право застави тощо).

8.27. Тобто, якщо третя особа розуміє, що невиконання боржником зобов`язання може потягнути за собою втрату його прав на майно, яке знаходиться у володінні та/або користуванні такої третьої особи, остання без отримання згоди боржника і навіть без його повідомлення вправі виконати зобов`язання боржника перед кредитором. В такому разі до виконавця переходять всі права кредитора в зобов`язанні, тобто зобов`язання зберігається, але відбувається заміна кредитора.

8.28. За загальним правилом кредитор може звернути стягнення на майно боржника тільки в разі невиконання чи неналежного виконання ним обов`язку, що, як наслідок, може призвести до настання для третьої особи правових наслідків негативного характеру, що є можливим виключно за наявності відповідного правового зв`язку третьої особи з боржником основного зобов`язання.

8.29. Виконання третьою особою обов`язку замість боржника на підставі частини третьої статті 528 ЦК України фактично є різновидом суброгації, під якою розуміють передбачений законом перехід прав кредитора до третьої особи (суброганта) в результаті виконання зобов`язання боржника третьою особою на користь кредитора (суброгата) в рамках чинних зобов`язальних правовідносин внаслідок здійсненого платежу.

8.30. Суброгація прав кредитора третій особі виникає на підставі виконання останньою обов`язку боржника за наявності таких умов: 1) третя особа є носієм права на майно боржника (право оренди, право застави тощо); 2) наявність небезпеки втрати третьою особою цього права, яка має місце не тільки за прострочення боржника, а й за загрози такого прострочення; 3) указана небезпека втрати права на майно боржника виникає внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно, причому не обов`язково, щоб звернення стягнення на майно боржника вже було реально розпочато.

8.31. Водночас, якщо в разі покладення виконання (частина перша статті 528 ЦК України) третьою особою опосередковується задоволення інтересу боржника основного (головного) зобов`язання, то за виконання третьою особою обов`язку замість боржника на підставі частини третьої вказаної статті опосередковується задоволення її власного інтересу, що обумовлено специфікою кожного з цивільних правовідношень.

8.32. Колегія суддів зазначає, що за таких обставин сплата позивачем заборгованості відповідача перед третьою особою має наслідком набуття ним (позивачем) прав кредитора у цьому зобов`язанні, а як наслідок набуває права вимагати повернення коштів.

8.33. Судами попередніх інстанцій установлено, що правовою підставою позову позивач визначив положення статті 22 ЦК України, яка регламентує відшкодування збитків.

8.34. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц, відповідно до якої позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову (пункт 53) .

8.35. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц).

8.36. Отже, предметом позову як певної матеріально-правової вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є фактично спосіб захисту цього права чи інтересу.

8.37. Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем (пункт 4.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04, пункт 32 постанови Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 918/1090/20, постанова Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №916/144/18).

8.38. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2019 у справі №917/1739/17, пункт 6.55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19). Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки (пункт 9.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2024 у справі №990/29/24).

8.39. Підставу позову становлять фактична й правова підстава (пункт 9.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2024 у справі №990/29/24).

8.40. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

8.41. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (пункт 6.55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19).

8.42. Верховний Суд виходить з того, що предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

8.43. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються, зокрема, такий вид господарської санкцій як відшкодування збитків.

8.44. При цьому, статтею 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

8.45. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

8.46. Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки, суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

8.47. Згідно зі статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

8.48. Статтею 22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

8.49. За загальним правилом особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611 ЦК України).

8.50. Правові висновки щодо елементів складу цивільного правопорушення; їх визначення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника; а також підстав та умов цивільної відповідальності містяться у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20.

8.51. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, постанови Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, №910/5100/19 від 07.05.2020, №910/21493/17 від 04.12.2018, №914/1619/18 від 27.08.2019, №904/982/19 від 24.02.2021).

8.52. Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Правова позиція щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 16.02.2023 у справі №910/14588/21, від 25.05.2023 у справі №910/17196/21 тощо).

8.53. Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 такого змісту:

"6.56. У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

6.57. Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах".

8.54. Також Верховний Суд звертається і до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові 12.10.2021 у справі №910/17324/19, такого змісту:

« 32. Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі №265/6582/16-ц (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (пункт 83), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 101), від 4 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (пункт 84), від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 8.1)].

33. Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (пункт 85)]. З`ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 (пункт 7.43) та від 4 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (пункт 85)].

34. Саме суд має обов`язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 86)]».

8.55. Верховний Суд виходить з того, що розглядаючи спір у даній справі, суд перш за все мав встановити зміст договору бербоут-чартеру (фрахтування) Судна №01/21 з встановленням обсягу прав та обов`язків сторін; чи передбачено умовами договору зобов`язання фрахтувальника підтримувати фінансову безпеку чи відповідальність стосовно зобов`язань сторонніх осіб та відшкодування власнику будь-яких претензій, втрат, шкоди, чи витрат, що виникли внаслідок фрахтування судна або відносно його експлуатації; дії, які сторони мали вчинити або вчинили на виконання зобов`язань за договором.

8.56. Зазначаючи, що позивачем не доведено належним чином (письмовими доказами: договорами, укладеними між відповідачем та третьою особою на виконання послуг, виставленими рахунками, актами наданих послуг) факт понесених ним витрат, суди поза увагою залишили рахунок №16 від 21.02.2023 на оплату 1441465 грн із призначення платежу "сплата заборгованості за послуги відстою т/х "Таманский" від ТОВ "ЧОРНОМОР-БРИЗБУД", адресований ДП "СЕРВІС", лист ТОВ "ЧОРНОМОР-БРИЗБУД" № 25 та умови договору бербоут-чартеру судна "Таманский".

8.57. У частині четвертій 74 ГПК України зазначено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів

8.58. Отже, відповідно до статті 74 ГПК України обов`язок доказування, зокрема подання доказів, покладено на сторони та інших учасників справи. Однак зазначене не позбавляє суд права витребувати у сторони докази у передбаченому статтею випадку.

8.59. За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

8.60. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виснував про те, що за відсутності представленого до матеріалів справи договору (від 06.04.2021 № 16/0421), укладеного відповідачем та третьою особою, доказів надання послуг за відповідним договором, господарський суд позбавлений можливості встановлення факту наявності у відповідача як фрахтувальника судна обов`язкову сплачувати вартість наданих третьою особою послуг, встановлення відповідної вартості наданих послуг та загального обсягу заборгованості.

8.61. Суд апеляційної інстанції, залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову, зазначив, що позивачем не доведено належним чином (письмовими доказами: договорами, укладеними між відповідачем та третьою особою на виконання послуг, виставленими рахунками, актами наданих послуг), що понесені ним витрати мають характер збитків в розумінні статті 22 ЦК України.

8.62. Проте, у тому випадку, коли саме у суду виникли сумніви щодо підтвердження надання послуг за договором, укладеним відповідачем та третьою особою, відповідно до зазначених вище положень ГПК України він не був позбавлений права витребувати у третьої особи копію цього договору, та в разі необхідності й інші докази, зазначені в ухвалених судових рішеннях у справі.

8.63. Верховний Суд вкотре наголошує на тому, що саме суд має обов`язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 86)].

8.64. Таким чином, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою положення статей 236, 237, 267, 270, 282 ГПК України щодо обов`язку, визначеного процесуальним законом, стосовно повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи; не встановили дійсний характер спірних правовідносин; поза увагою залишили підстави позову у їх контексті з правовими підставами, означеними у позовній заяві та з урахуванням принципу «jura novit curia» («суд знає закони»).

8.65. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час касаційного перегляду справи. За таких обставин, беручи до уваги вищезазначене, Верховний Суд вважає, що інші доводи касаційної скарги (див. пункт 4.2. цієї постанови) не впливають на висновки Суду про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

8.66. Суд наголошує, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.67. Ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, з огляду на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального справа та допустили порушення норми процесуального права, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі для вирішення даного спору, з огляду на предмет і підстави позову, на підставі доказів і доводів сторін, беручи до уваги, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які імперативно визначені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню та передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв`язку з чим Верховний Суд не формулює остаточного правового висновку з підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.68. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.69. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.70. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, з огляду на доводи касаційної скарги та характер спірних правовідносин.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли часткове підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Спочатку суд першої інстанції, а потім суд апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 80, 86, 236, 237 ГПК України.

9.3. Порушення судами попередніх інстанцій норм права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

9.4. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.5. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

9.6. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права.

9.7. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, визначити характер спірних правовідносин, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону, в редакції, яка підлягає застосуванню.

10. Судові витрати

10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу цього судового збору.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "СЕРВІС" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 у справі №916/4093/23 скасувати.

3. Справу №916/4093/23 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Жайворонок