Постанова

від 23.11.2007 по справі 11/55-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

11/55-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

23.11.2007р.м.Київ№ 11/55-А

За позовомДержавної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

до1. Приватного підприємства „Древал”,2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Престо”

провизнання недійсною угоди.

Суддя Євсіков О.О.

Секретар судового засідання Пунейко Л.М.

Представники сторін:

від позивача       Варченко  А.В. (предст. за дов.);

від відповідачівне з'явились.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 23.11.2007 о 10 год. 01 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 29.11.2007 на 17 год. 30 хв., про що повідомлено представника позивача після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України. З технічних причини виготовлення повного тексту постанови відкладено на 10.12.2007.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна податкова інспекція у Оболонському районі м. Києва звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним з підстав, передбачених ст. 49 ЦК УРСР, укладеного між  Приватним підприємством „Древал” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Престо” договору шляхом обміну наступними документами: податкова накладна № 3654 від 04.09.2003, акт приймання-здачі робіт/послуг від 04.09.2003. Позивач також просить зобов'язати ПП „Древал” повернути ТОВ „Престо” кошти, отримані за спірною за угодою у сумі 36.768,00 грн., а також стягнути з ТОВ „Престо” на користь держави кошти, отримані за спірною угодою, вартістю 36.768,00 грн.

Ухвалою суд від 23.11.2007 закрито провадження у справі в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Престо»у зв'язку з ліквідацією (припиненням) відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Престо»як юридичної особи через визнання його банкрутом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступні обставини.

Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР необхідними умовами для визнання недійсною угоди є укладання її з метою завідомо суперечною інтересам держави, суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

На думку позивача, умисел відповідача-1 на укладання угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, підтверджується тим, що рішенням Лутугинського районного суду Луганської області від 05.05.2004  визнано недійсними статут та установчий договір Приватного підприємства „Древал”, актом від 30.07.2004 анульовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 17313165, видане ПП „Древал” 13.06.2003; також актом ДПІ у Оболонському районі м. Києва від № 218/23-202-31810427 від 16.02.2005 „Про результати  планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю „Престо”, код ЄДРПОУ 31810427, за період з 01.07.2003 по 30.06.2004” встановлено, що за результатами виконання спірного договору ТОВ «Престо»безпідставно віднесло до податкового кредиту суму ПДВ у розмірі  6.128,00 грн.

Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” № 3 від 28.04.1978 (з наступними змінами) роз'яснив, що до угод, укладених з метою, свідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.

Відповідачі відзивів на позов не надали, явку своїх представників в судове засідання не забезпечили. У зв'язку з нез'явленням представників відповідачів та ненаданням витребуваних доказів розгляд справи неодноразово відкладався, ухвали про призначення розгляду справи та про її відкладення а також повістки-виклики  направлялися відповідачам за всіма наявними у матеріалах справи адресами, в т.ч. зазначеними в їх установчих та реєстраційних документах.

Відповідно до ст. 128 КАС України справа вирішується на підставі наявних і ній доказів.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення його представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, між відповідачем-1 - Приватним підприємством „Древал” (продавець, виконавець) та відповідачем-2 - Товариством з обмеженою відповідальністю „Престо” (покупець, замовник)  у 2003 році шляхом обміну документами було укладено договір на виконання робіт з асфальтування території для картингу.

На виконання умов договору ПП „Древал” виписало на адресу ТОВ „Престо” податкову накладну № 3654 від 04.09.2003 на суму 36.768,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 36.768,00 грн.

Роботи були виконані ТОВ „Престо” згідно з актом приймання-здачі робіт/послуг від 04.09.2003.

Ухвалами суду неодноразово витребовувалась від позивача інформація на підтвердження розрахунків з ПП "Древал" з ТОВ "Престо" у період виконання спірного договору від АКБ "Східноєвропейський банк" та АБ "Столичний".

Разом з тим вказаних відомостей та доказів на їх підтвердження позивачем надано не було.

За змістом ст. 49 ЦК УРСР недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною  інтересам соціалістичної держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди обома сторонами чи однією.

Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” № 3 від 28.04.1978 (з наступними змінами) роз'яснив, що до угод, укладених з метою, свідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.

Відповідно до абзацу 3 п. 9 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” № 02-5/111 від 12.03.1999 якщо у встановленому порядку буде з'ясовано, що зміну носіїв корпоративних прав або продажу таких прав здійснено для укладення відповідним суб'єктом підприємницької діяльності угод з метою ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів або легалізації коштів, набутих злочинним шляхом, суд має визнавати такі угоди недійсними за ознаками ст. 49 ЦК УРСР.

Згідно з п. 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” № 02-5/111 від 12.03.1999 необхідними умовами для визнання угоди недійсною є укладання її з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. До угод, що підпадають під ознаки статті 49 Цивільного кодексу, належать, зокрема, угоди, спрямовані на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

В абзаці другому пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25 грудня 1992 року, із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25 травня 1998 року, зазначено, що задовольняючи позов у такій справі, суд повинен у рішенні вказати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети.

Згідно з п. 19 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” № 02-5/111 від 12.03.1999 у разі визнання у встановленому  порядку  недійсними установчих  документів  суб'єкта підприємницької діяльності або скасування  його  державної  реєстрації  у  зв'язку із здійсненням відповідної  реєстрації  на  підставі  загубленого  документу,  що посвідчує особу, або на підставну особу - засновника суб'єкта підприємницької  діяльності  та  за  наявності інших обставин, які свідчать  про  укладення  оспорюваних  угод  з  метою, суперечною інтересам держави і суспільства,  укладені  таким  суб'єктом підприємницької  діяльності  угоди  мають  визнаватися  недійсними згідно  із статтею 49 ЦК УРСР незалежно від часу  їх укладення.

Позивач, стверджуючи про наявність в діях відповідача-1 умислу, спрямованого на досягнення мети суперечної інтересам держави, вважає, що підставою для висновку щодо спрямованості діяльності відповідача-1 є рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 05.05.2004, яким визнано недійсними статут та установчий договір Приватного підприємства „Древал”; також на підставі вказаного рішення актом Ленінської МДПІ у м. Луганську від 30.07.2004 анульовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 17313165, видане ПП „Древал” 13.06.2003

Цим же рішенням суду встановлено, що ПП "Древал" зареєстровано у державних органах на підставі неправдивих відомостей, оскільки особа, яка значиться засновником товариства –гр. Шафранська Л.А., до діяльності підприємства відношення не має, статутний фонд не створювала, фінансово-господарських документів не підписувала.

Рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 05.05.2004  на момент розгляду справи є чинним.

Як підтверджено матеріалами справи, первинні документи, якими оформлено спірну угоду, зокрема вищевказана податкова накладна, від імені ПП „Древал” підписані із зазначенням прізвища - Шафранська Л.А.

Згідно з відомостями Ленінської МДПІ у м. Луганську (органу, в якому ПП "Древал" перебуває на податковому обліку), засновником ПП "Древал" є гр.  Шафранська Л.А. Згідно з установчими та реєстраційними документами гр.  Шафранська Л.А. наділена належними повноваженнями на здійснення діяльності від іменні Шафранська Л.А.

В обґрунтування позову позивачем зроблено посилання на протиправність умислу лише у ПП "Древал". Враховуючи наведене, встановлення умислу підприємства на укладення угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, є предметом дослідження у цій справі. Однак наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними та скасування державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у цивільній справі була, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.

Відповідно до п. 4.7 Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженої наказом ДПА України № 80 від 19.02.1998, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 березня 1998 року за № 172/2612, у редакції, чинній на момент взяття ПП "Древал" на податковий облік, для взяття на облік платники податків - юридичні особи подають в органи державної податкової служби за своїм місцезнаходженням такі документи:

заяву за формою N 1-ОПП (додаток 1);

завірені в нотаріальному порядку копії статуту (якщо це потрібно для створюваної організаційної форми підприємства), установчих договорів з відміткою органу, що здійснив державну реєстрацію;

копію положення (для бюджетних установ, благодійних організацій);

копію свідоцтва про державну реєстрацію;

копію довідки про включення до ЄДРПОУ з присвоєним їй ідентифікаційним кодом.

Пунктом 4.13 вказаної Інструкції встановлено, що усі документи, перелічені в пункті 4.7,  подає особисто власник, засновник (власники, засновники) або уповноважена ним (ними) особа (заявник), або призначений керівник, або головний бухгалтер. Документи приймаються лише за наявності паспорта особи, яка подає документи, довідок про присвоєння ідентифікаційного номера з ДРФО власників, засновників (фізичних осіб), директора та головного бухгалтера.

Заяви приймають відділи обліку та реєструють у загальному відділі (канцелярії). Приймання заяви фіксується в журналі реєстрації заяв та повідомлень про взяття на облік (перереєстрацію, реорганізацію, унесення змін) платників податків за ф. N 2-ОПП. Перевірку паспортних даних та встановлення місцезнаходження платника податків виконують підрозділи податкової міліції. Заява заповнюється друкарським способом або від руки чорнилом темного кольору друкованими літерами та підписується власником, засновником або призначеним керівником, чи головним бухгалтером підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, підставами для реєстрації гр.  Шафранської Л.А. у податкових органах як засновника ПП "Древал" стали визначенні законодавством документи, на підставі яких здійснювалась відповідна реєстрації, і їх відповідність законодавству перевірялась під час реєстрації.

Судження, висновки суду, викладені у рішенні Лутугинського районного суду Луганської області від 05.05.2004, яким були визнані недійсними установчі документи ПП "Древал" та свідоцтво про його реєстрацію платником ПДВ, не є обов'язковим для господарського суду.

Обставини, встановлені судовим рішенням в цивільній справі,  що набрало законної сили,  згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України не доказуються при розгляді інших  справ,  у  яких беруть  участь  ті самі особи або особа,  щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до ч. 1 ст. 70 належними  є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.  Суд не бере до розгляду докази,  які  не  стосуються предмету доказування.

Таким чином рішення районного суду не звільняє позивача від доведення наявності умислу ПП "Древал" на укладення угоди, що суперечить інтересам держава та суспільства.

Суд також враховує, що спірний договір (а саме податкова накладна) від імені ТОВ ПП "Древал" підписано гр. Шафранською Л.А.. Разом з тим позивачем не надано беззаперечних доказів того, що вказана особа не була уповноважена у встановленому законом порядку на підписання  вказаного договору.

Відповідно до ч. 2  ст. 18  Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Позивач, стверджуючи про наявність в діях відповідача-1 умислу, спрямованого на досягнення мети суперечної інтересам держави, також вважає, що підставою для висновку щодо спрямованості діяльності відповідача-1 є те, що актом ДПІ у Оболонському районі м. Києва від № 218/23-202-31810427 від 16.02.2005 „Про результати  планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю „Престо”, код ЄДРПОУ 31810427, за період з 01.07.2003 по 30.06.2004” встановлено, що за результатами виконання спірного договору ТОВ «Престо»безпідставно віднесло до податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 2.444,00 грн.

Даючи оцінку зібраним у справі доказам, суд виходить з того, що згідно зі ст. 49 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома  сторонами  -  в доход держави стягується все одержане ними за угодою.

Для даної норми закону характерними є такі ознаки:

а) вчинення дій об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;

б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;

в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.  

Суд вважає, що позивачем не доведено факту наявності суб'єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідачів, чи одного з них, на укладення спірної угоди з метою приховування від оподаткування доходів.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Оскільки суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування, судом визнається, що позивачем не надано доказів, які свідчили б про порушення кримінальної справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позовній заяві.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Зокрема, при цьому суд відзначає, що не надано і доказів притягнення до кримінальної відповідальності (за ухилення від оподаткування, фіктивне підприємництво, підроблення документів, печатки тощо) осіб, які діяли від імені ПП "Древал".

Ухвалою суд від 23.11.2007 закрито провадження у справі в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Престо»у зв'язку з ліквідацією (припиненням) відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Престо»як юридичної особи через визнання його банкрутом.

Відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" юридичним наслідком визнання ТОВ «Престо»банкрутом є здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в т.ч. держави. В зв'язку з ліквідацією ТОВ «Престо»питання щодо будь-яких його зобов'язань, в т.ч. щодо сплати податків та зборів, є вирішеними, що вказує на відсутність заборгованості також і перед бюджетом.

Сам факт визнання підприємства банкрутом чи скасування його державної реєстрації не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Суду не надано належні докази на підтвердження того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.

Допустимих доказів наявності у відповідачів податкових зобов'язань або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання спірного договору, позивач не надав.

Відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1991 № 509-ХП зі змінами і доповненнями на державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції покладені функції здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) та забезпечення застосування та своєчасного стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами (ч. 1, ч. 6 ст. 10).

Згідно з п. 1.12 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 №2181-ІІІ зі змінами і доповненнями контролюючий орган - державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу. Вичерпний перелік контролюючих органів визначається статтею 2 цього Закону. Стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпунктах 2.1.1-2.1.3 цього пункту є органи державної податкової служби.

Підпунктом 4.2.2 п.4.2 ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:

а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;

б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;

в) контролюючий   орган   внаслідок   проведення   камеральної  перевірки виявляє арифметичні   або   методологічні   помилки   у   поданій   платником   податків   податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

г)          згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

У відповідності до пп. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги, які є письмовою вимогою податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу (пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6, п. 1.10 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами").

Порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксуються у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішенні податкової служби, яке повинно бути виконане упродовж встановленого податковим законодавством строку. Податковим законодавством не передбачені інші документи, які можуть підтверджувати наявність виявлених порушень податкового або валютного законодавства.

В матеріалах справи відсутні допустимі докази наявності у ПП "Древал" податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання спірного договору. До справи не надано рішень податкового органу про донарахування ПП "Древал" податкових зобов'язань, податкових повідомлень, які б підтвердили наявність податкового борг у ПП "Древал", про умисел якого стверджує позивача, в т.ч. внаслідок виконання саме спірного договору.

Суд відхиляє посилання позивача на те, що актом ДПІ у Оболонському районі м. Києва від № 218/23-202-31810427 від 16.02.2005 „Про результати  планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю „Престо”, код ЄДРПОУ 31810427, за період з 01.07.2003 по 30.06.2004” встановлено, що за результатами виконання спірного договору ТОВ «Престо»безпідставно віднесло до податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 6.128,00 грн.; а податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 16.02.2005 № 0000062320/0, яким ТОВ „Престо” визначено суму податкових зобов'язань з ПДВ.

Як зазначалось вище, відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" юридичним наслідком визнання ТОВ «Престо»банкрутом є здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в т.ч. держави. В зв'язку з ліквідацією ТОВ «Престо»питання щодо будь-яких його зобов'язань, в т.ч. щодо сплати податків та зборів, є вирішеними, що вказує на відсутність заборгованості також і перед бюджетом.

Суд також звертає увагу на те, що в пункті 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 зазначено, що порушення  сторонами  договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом  не  подано  доказів  спрямованості  укладеної  угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою  для  визнання  угоди недійсною.

Отже,  твердження позивача про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мають правового значення для справи. Таке твердження не відповідає вимогам процесуального закону про належність доказів та підстави звільнення від доказування.

Сама по собі досліджувана судом угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Такий товар не виключено законом із цивільного обігу, не було й інших законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.

Окрім того суд вважає безпідставним посилання позивача на ст. 49 Цивільного кодексу УРСР.

1 січня 2004 року, згідно з п. 1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року втратив чинність.

Цивільний кодекс України, який набрав чинності, не містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 Цивільного кодексу України), не є адміністративно-правова конфіскація.

За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Таким чином, застосування при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в Цивільному кодексі України на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є необґрунтованим.

Окрім того суд вважає безпідставним посилання позивача на ст.ст. 207 та 208 Господарського кодексу України.

Згідно з п. 1 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, цей кодекс набрав чинності з  1 січня 2004 року.

Відповідно до ч. ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 статті 208 ГК України визначено, що у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що  вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї  першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, вказаний Кодекс містить публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди. Цим кодексом встановлена відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення такої угоди, яка порушує публічний порядок є адміністративно-правова конфіскація.

При цьому суд відзначає, що моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 ГК України, є момент укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Як підтверджено матеріалами справи, спірна угода була укладена відповідачами у 2003 році, тобто до набрання чинності ГК України.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень ГК України положення Господарського кодексу України щодо відповідальності  за  порушення  правил  здійснення  господарської діяльності, а також  за  порушення  господарських  зобов'язань застосовуються у  разі,  якщо  ці  порушення  були  вчинені  після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення  господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність  договором,  укладеним  до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.

Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності  за  порушення,  зазначені в абзаці першому цього пункту,  вчинені до  набрання  чинності  відповідними  положеннями цього  Кодексу  стосовно  відповідальності учасників господарських відносин,   застосовуються   у   разі   якщо   вони    пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

Таким чином за змістом п. 5 Прикінцевих положень ГК України цей кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004, передбачає таку ж саму відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції, яка була встановлена ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, а тому цей Кодекс не пом'якшує відповідальності за укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відтак, застосування публічно-правової санкції, передбаченої Господарським кодексом України, за порушення, вчинене до набрання чинності відповідними положеннями цього  Кодексу,  яка не пом'якшує відповідальності учасників господарських відносин,  є необґрунтованим.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного складу правопорушення. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, у т.ч. факту навмисного ухилення від сплати податків у відповідачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За таких обставин, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 69-72, 94, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В позові відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.  ст.  185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                                        О.О. Євсіков

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –10.12.2007.