Рішення

від 12.08.2024 по справі 1527/16908/12

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 1527/16908/12

Провадження №2/523/1341/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2024 р. м.Одеса

Суворовський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Далеко К.О.

за участю секретаря судових засідань Дмітрієвої В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 17 в м. Одесі, в загальному позовному провадженні, цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.

Зміст позову.

30.10.2012 року Акціонерне товариство «УКРСИББАНК» звернулось до Суворовського районного суду м. Одеси з позовними вимогами до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.07.2007 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11186891000. ОСОБА_1 було надано кредит в сумі 57400 доларів США строком до 20.07.2028 року зі сплатою 12,5 % річних. Станом на 21.09.2012 року ОСОБА_1 не виконує умови погашення кредиту і заборгованість складає 85347,59 доларів США, що за курсом НБУ на 21.09.2012 складає 682183 грн. 25 коп. Також, між позивачем та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договори поруки №№ 1384072, 1384076. Згідно з умовами договорів поруки відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 взяли на себе зобов`язання перед позивачем відповідати в повному обсязі по зобов`язанням ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору. З урахуванням викладеного, представник позивача просить суд: стягнути з відповідачів в солідарному порядку на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором.

Зміст заперечень відповідача ОСОБА_4

04.07.2022 року на адресу суду надійшла заява (вх. № 4382) за підписом представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Попової Олени Анатоліївни про застосування строків позовної давності. В обґрунтування поданої заяви представник відповідача зазначила, що відповідач просить застосувати строки позовної давності до позовних вимог, по яким пропущено строки, а саме про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками за період з 23.12.2008 року по 30.10.2009 року, а також по вимогам про стягнення пені за період з 22.09.2011 року по 30.10.2011 року.

Окрім того, Відповідач вважає, що слід застосувати строки позовної давності, у разі встановлення під час судового розгляду наступних обставин: 1. Якщо судом буде встановлено, що основну та/або додаткову вимогу було заявлено після спливу позовної давності. 2. Якщо судом буде встановлено, що вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) було заявлено після спливу спеціальної позовної давності. 3. Якщо судом буде встановлено, що вимоги про стягнення окремих платежів кредитної розстрочки, заявлено після спливу позовної давності по кожному окремому платежу (Постанова ВСУ №6-116цс13 від 06.11.2013 року). 4. Якщо судом буде встановлено, що Позивач скористався правом, наданим йому статтею 1050 ЦК України, заявивши вимогу про дострокове погашення кредиту (листом до боржників або позовом, який залишено без розгляду), встановивши, таким чином новий строк повного погашення боргу, після якого вже відбувся сплив позовної давності. 5. Якщо судом буде встановлено, що вимогу, яка стосується кредитного договору було заявлено після спливу позовної давності (Постанова ВСУ №6-14цс14 від 19.03.2014 року).

З урахування викладеного представник відповідача просить: у разі встановлення під час судового розгляду ситуацій, вказаних у даній заяві, застосувати позовну давність й відмовити у задоволенні вимог повністю, або частково, в залежності від фактичних обставин справи (а.с.4-5 том №2).

04.07.2023року (вх. № 4382) надійшов відзив на позовну заяву за підписом представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Попової Олени Анатоліївни.

Згідно поданого відзиву на позовну, представник зазначила, що відповідач позовні вимоги не визнає та вважає позов не обґрунтованим та безпідставним.

1) Порука ОСОБА_3 є припиненою, внаслідок зміни основного зобов`язання без згоди поручителя.

З матеріалів справи вбачається, що 20липня 2007року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №1 до Договору про надання споживчого кредиту № 11186891000 від 20 липня 2007 року, згідно умов якої сторони погодилидоповнити пункт10.2 кредитного договору новим абзацом наступного змісту: у випадках настання обставин передбачених підпунктами «а», «б» пункту 10.2Договору процентна ставказа користуваннякредитними коштамивстановлюється врозмірі подвійноїпроцентної ставки,що дієвідповідно п.1.3.1Договору;передбачених підпунктом«в» пункту 10.2 Договору процентна ставка за Договором збільшується не більше ніж на 10% для кредитів у національній валюті та не більше ніж на 5% для кредитів в іноземній валюті, відповідно до розміру ставки, що діє відповідно п. 1.3.1 Договору; передбачених підпунктом «г» пункту 10.2 Договору процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється на рівні діючих процентних ставок Банку за програмами кредитування.

При цьому згідно з пунктом 1.3.1.основного кредитногодоговору розмірпроцентної ставкистановив 12,50% і саме такі умови договору погоджувалася забезпечувати поручитель.

Згідно розрахунку заборгованості, наданого Позивачем до позову встановлено, що починаючи з 20.02.2008 р. відсоткова ставка нараховувалася в подвійному розмірі (25% річних).

Отже, Додатковою угодою від 20 липня 2007 року Кредитор та Позичальник погодили можливість нарахування відсоткової ставки в подвійному розмірі та у збільшеному розмірі. Така зміна відсоткової ставки, тобто умов основного договору, безперечно призвела до збільшення обсягу відповідальності Поручителя. Проте, ОСОБА_3 згоди на укладення Додаткової угоди №1 та на підвищення відсоткової ставки не надавала, жодних додаткових угод не підписувала.

2) З 41 календарного дня з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту, тобто з 03листопада 2009року кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання.

За такихобставин,перебіг шестимісячногостроку дляпред`явлення АТ«УкрСиббанк» вимогидо поручителя ОСОБА_3 розпочався 04.11.2009року тазакінчився 04.05.2010року. В зазначений проміжок часу Позивач до суду з відповідними вимогами не звертався.

Таким чином, враховуючи, що вимоги до Поручителя були пред`явленні Кредитором більше ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України, порука ОСОБА_3 припинилася з 05.05.2010 року, а відтак у задоволенні позовних вимог до поручителя слід відмовити.

3)В матеріалахсправивідсутнідокази отриманняпозичальникомкредиту в тих сумах, що зазначає Позивач. Єдиним допустимим доказом отримання іноземної валюти позичальником шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника та факту виконання умов договору є меморіальний ордер.

4) ОСОБА_3 не погоджується з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, оскільки згідно інформації яку їй повідомила Позичальник, останньою на виконання умов кредитного договору було перераховано значно більшу суму. В той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку).

5) Нарахування Позивачем відсотків за користування кредитом за період з 03.11.2009 року по 21.09.2012 року та пені за період з 22.09.2011 року по 21.09.2012 року є незаконним і, як наслідок, розрахунок заборгованості, наданий Банком не відповідає дійсності та підлягає перерахунку.

У позовній заяві Позивач заявляє вимогу про стягнення з Відповідачів заборгованості за кредитними договорами, зокрема заборгованості по відсотках за користування кредитом у розмірі 26540,52 дол. США, які нараховані за період з 20.07.2007 року по 21.09.2012 року та по пені за несвоєчасне погашення відсотків у розмірі 24962,58 грн., яка нарахована за період з 22.09.2011 року по 21.09.2012 року. Згідно матеріалів справи встановлено, що 23.09.2009року Банк направив Позичальнику та Поручителям вимоги, в яких вимагав дострокового повернення кредиту, нарахованих відсотків, та комісій згідно з кредитним договором у повному обсязі протягом 31 календарного дня з дати отримання цього повідомлення. З огляду на вказане, слід дійти висновку, що після направлення позичальнику у 2009 році письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію, а кредитор втратив можливість нарахування та стягнення з боржника відсотків за кредитним договором та пені.

Оскільки матеріали справи не містять доказів отримання зазначених вимог позичальником та поручителями, таким чином, з 41 календарного дня з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту, тобто з 03листопада 2009року кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання і саме з цього часу Банк втратив право для нарахування процентів за користування кредитом та нарахування неустойки.

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (провадження № 14-154цс18) від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18).

6) Позивачем пропущено строк позовної давності.

30.10.2012року дата звернення Банку з позовом до суду. Виходячи з наданого Позивачем розрахунку заборгованості останній платіж по тілу кредиту був вчинений позичальником 22.12.2008 року.

Виходячи з викладеного, по частині позовних вимог пропущено строк позовної давності, а саме по вимогах про стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками за період з 23.12.2008 по 30.10.2009 року, а також по вимогам про стягнення пені за період з 22.09.2011 року по 30.10.2011 року.

Зміст відповіді на відзив.

Не погоджуючись з позицією відповідача, викладеною у відзиві на позовну заяву, представник відповідача 26.05.2023 року (вх. № 6553) надав суду відповідь на відзив, згідно якої зазначив наступне.

1) Щодо припинення поруки.

Позивач заперечує факт припинення поруки та не погоджується з обставинами, що викладені відповідачем. Представник зазначив, що відповідно до Додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 20.07.2007 року сторони домовились, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі. Вказаною додатковою угоду не встановлено нових зобов`язань, а змінено схему погашення кредиту та деталізовано порядок збільшення відсоткової ставки за користування кредитними коштами понад встановлений Договором термін. На підтвердження власної позиції представник зазначив, що п.10.2 Договору визначено, що процентна ставка може бути змінена в порядку і на умовах, визначених Договором. Також, за змістом вказаного пункту наведено підстави для можливого збільшення відсоткової ставки.

Отже, представник позивача зазначає, що для застосування положення ч. 1 ст. 559 ЦК України необхідно встановити саме факт зміни зобов`язання (зміни грошового обов`язку) та встановити, що така зміна призвела до збільшення обсягу відповідності поручителя (збільшення грошового зобов`язання).

Представник зазначає, що жодна з цих підстав не встановлена. Послався на правову позицію ВС України від 17.02.2016 року справа №6-3176цс15. Зазначив, що укладання додаткової угоди від 20.07.2007 року не дає підстав для застосування ч. 1 ст. 559 КЦ України.

2) Щодо відсутності доказів отримання кредиту.

Представник позивача зазначив, що позиція відповідача є нелогічною, кошти отримані за кредитним договором є коштами за які ОСОБА_1 було придбано нерухоме майно, а саме квартиру, яка з метою забезпечення зобов`язання за кредитним договором було передано в іпотеку за договором іпотеки від 20.07.20007 року. Від самого позичальника не надходило будь яких претензій щодо не отримання кредитних коштів. Крім іншого, доводи відповідача щодо не підтвердження факту отримання коштів, спростовані самими поясненнями відповідача, згідно яких остання зазначила, що боржник сплачувала заборгованість за кредитом. Також, факт отримання кредитних котів підтверджується меморіальним ордером електронної бази обліку бухгалтерських документів банку № 0605236246 від 20.07.2007 року.

3) Щодо розрахунку заборгованості, який на думку відповідача не є належним доказом підтвердження заборгованості.

Розрахунок заборгованості за своєю природою є інформаційним документом здійсненим в результаті обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображає стан нарахування в певні періоди часу. Даний документ складається на основі виписки за кредитним договором, яка є первинним бухгалтерським документом. Розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом, що узгоджується з висновками ВС у подібних справах, зокрема викладеними у постановах від 08.07.2020 року у справі № 754/17518/15-ц від 06.07.2022 року та у справі 501/2443/15-ц.

Представник позивача зазначив, що обов`язок доказування покладається на обидві сторони, зокрема на відповідача покладається обов`язок спростувати наданий банком розмір заборгованості, довести наявними квитанціями факт сплати платежів, що він за вказаний період належним чином виконував свій обов`язок.

З огляду на викладене представник позивача зазначає, що відповідач не надала свого власного розрахунку чи інших доказів, які б давали суду підстави для встановлення іншого розміру заборгованості, та відповідачем не спростовано факту наявності заборгованості.

4) Щодо нарахування відсотків за користування кредитом.

Представник позивача зазначив, що відповідно до положення ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Для вирішення питання щодо нарахуванням відсотків та моменту його припинення, слід враховувати умови кредитного договору.

Представник позивача зазначив, що в судовому рішенні від 24.09.2013 року про стягнення заборгованості, боржник не виконала, тому відповідно до вимог зазначених норм матеріального права, та пунктів кредитного договору, кредитодавець має право на стягнення процентів за користування кредитними коштами та пені до остаточного виконання зобов`язання за кредитним договором.

Також, представник позивача зазначив, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Порядок нарахування процентів врегульовано сторонами і закріплено в п.1.3.3. кредитного договору, відповідно до якого нарахування процентів за договором здійснюється щомісяця у два етапи за методом «30/360». При цьому проценти нараховуються на суму кредиту, що факти надана Банком Позичальнику і які ще не повернуті останнім у власність Банку відповідно до умов кредитного договору. Отже, домовленість сторін щодо строку нарахування процентів полягає у нарахуванні процентів до моменту повернення коштів, та така домовленість є вирішальною при оцінці спірних правовідносин та застосування ст. 1048 ЦК України.

З урізуванням викладеного представник позивача зазначив, що нарахуванням процентів за користування кредитом є правом банку, що відповідно передбачено нормами діючого законодавства а також умовами договору.

5) Щодо направлення вимоги про усунення порушень умов кредитного договору.

Представник позивача зазначив, що посилання відповідача у відзиві щодо того, що Позивач змінив строки основного зобов`язання, скориставшись своїм правом про дострокове повернення кредиту шляхом направлення на адресу відповідачів листа-вимоги від 23.09.2009 року.

Представник зазначає, що положенням кредитного договору а саме п.12.2 кредитного договору встановлено, що вказане у п.12.1 повідомлення (вимога) Банку направляється листом (цінний з описом та повідомлення про вручення) або доставляється кур`єром на адресу Позичальника, що вказана у розділі 13 цього Договору. Отже, сторонами погоджено порядок реалізації такого права (шляхом направлення листа (цінний з описом) або вручення кур`єром та порядок настання такого строку.

Таким чином, відповідачем у відзиві не врахованого того, що вимога від 23.09.2009 року була направлена рекомендованим листом а не направлена цінним листом з описом вкладення, як то передбачено в п.12.1 кредитного договору, а відповідно вимога не була направлено відповідно до умов кредитного договору та є такою, що не змінює строк виконання зобов`язання.

6) Щодо строку позовної давності.

Позивач зазначає, що позиція відповідача щодо порушення банком строку позовної давності щодо платежів за період з 23.12.2008 року до 30.10.2009 року, а також по вимогам про стягнення пені за період з 22.09.2011 року по 30.10.2011 року є хибною. З розрахунку заборгованості, який було надано разом з позовом вбачається, що позичальником було здійснено останній платіж в сумі 50 доларів США 19.06.2012 року, який за умовами договору було розподілено на погашення прострочених відсотків (п.1.6. кредитного договору визнає черговість погашення заборгованості). Таким чином, внесення позичальником суми коштів на погашення заборгованості, повністю унеможливлює застосування строків позовної даності.

З урахуванням викладено представник позивача просить: врахувати відповідь на відзив та повністю задовольнити позовні вимоги (а.с.30-35 том№2).

До відповіді на відзив представником позивача надані: меморіальний ордер на суму 57400 США, додаткову угоду № 6 від 30.08.2022 року до Договору № 01/08/1 від 01.08.2019 року.

В подальшому, на адресу суду 31.10.2022 року (вх. № 20858) надійшло клопотання представника позивача про приєднання до матеріалів справи виписки за кредитним договором № 11186891000 за період з 20.07.2007 по 21.09.2012 року (а.с.82-119).

ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 17 січня 2013 року позов публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом було задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на користь публічного акціонерного товариства УкрСиббанк, заборгованість за кредитним договором № 11186891000 від 20.07.2007 року, а саме: заборгованість за тілом кредиту 55684,01 доларів США, що дорівнює по курсу НБУ станом на 21.09.2012 року 445082,29 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом 26540,52 доларів США, що дорівнює по курсу НБУ станом на 21.09.2012 року 212138,38 грн., пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам 24962,58 грн. Всього 682183 грн. 25 коп., що по курсу НБУ станом на 21.09.2012 року становить 85347,59 доларів США (а.с.115-116 том №1).

На адресу суду 01.12.2021 року (вх. № 35226) надійшла заява представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення суду у справі № 1512/16908/12 (а.с.166-173).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 03.12.2021 року заяву про перегляд заочного рішення суду прийнято до провадження та призначено розгляд справи в судове засідання (а.с.184).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 02 червня 2022 року:

- поновлено ОСОБА_3 пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 січня 2013 року по цивільній справі №1527/16908/12 за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором;

- заяву представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Чернушич С.М. про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 січня 2013 року задоволено;

- скасовано заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 січня 2013 року по справі №1527/16908/12 про задоволення позову Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»;

- призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 03.05.2023 року підготовче провадження у справі закрито та призначено розгляд справи в судове засідання по суті (а.с.157 том №2).

На адресу суду 12.02.2024 року (вх. № 4629) надійшло клопотання/заява за підписом представника позивача ОСОБА_6 щодо заявлених позовних вимог відповідачем про стягнення витрат на правничу допомогу.

ІІІ. Позиції сторін.

На останнє судове засідання сторони по справі до суду не з`явились, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином та своєчасно.

Представник позивача Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» Агабалаєва Я.В. звернулась на адресу суду з заявою про слухання справи за відсутності представника позивача, згідно поданої заяви представник позивача зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_7 про дату, час та місце слухання справи повідомлялися шляхом направлення судової повістки до Електронного кабінету їх представника - адвоката Попової О.А., що підтверджується Довідкою про доставку електронного документа.

Відповідач ОСОБА_2 повідомлявся про дату, час та місце слухання справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб сайті судової влади України, в порядку ч.11 ст. 128 ЦПК України.

Судом враховується обставина того, що відповідач ОСОБА_7 надала суду відзив на позовну заяву та заяву про застосування строків позовної давності, а відтак є такою, що висловила свою думку щодо заявлених позовних вимог.

Таким чином судом встановлено, що сторони про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, представник позивача звернулась з заявою про слухання справи за її відсутності, відповідачі про час та місце слухання справи повідомлені, про причини не явки суду не повідомили, а відтак, підстав для відкладення слухання справи передбачених ст. 223 ЦПК України не встановлено.

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності (ч. 3 ст. 211 ЦПК України).

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, законодавство, що регулює спірні правовідносини, докази надані позивачем на підтвердження позовних вимог, відзив на позов та обставини на які посилається відповідач в їх сукупності, дійшов наступних висновків.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що 20.07.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11186891000 (далі - Договір), за умовами якого Банк зобов`язується надати позичальнику однією сумою, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі: 57400 доларів США та сплати проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених цим Договором. Строки кредитування: 252 місяці. Позичальник зобов`язаний у будь-якому випадку повернути Банку кредит у повному обсязі в термін не пізніше 20.07.2028 року, якщо тільки не застосується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін тощо. (а.с.18-28).

Відповідно до п. 1.4 Договору кредит надається позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не пов`язаних з підприємницткою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника), а саме на: споживчі цілі.

Також, 20.07.2007 року між Банком та Позичальником було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору про надання споживчого кредиту, за якою сторони погодили внести зміни в Договір п.1.1.; розділ 4 доповнити новим п.4.12 ; п.10.2 доповнено новим абзацом; п.10.13 доповнено новим абзацом (а.с.29 том №1).

Зокрема, п. 10.2 договору доповнено новим абзацем: у випадках настання обставин:

- передбачених підпунктами "а", "б" пункту 10.2 Договору - процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно п. 1.3.1 Договору;

- передбачених підпунктом "в" пункту 10.2 Договору - процентна ставка за Договором збільшується не більше ніж на 10% для кредитів у національній валюті та не більше ніж на 5% для кредитів в іноземній валюті, відповідно до розміру ставки, що жіє згідно п. 13.1 Договору;

- передбачених підпунктом "г" пункту 10.2 Договору - процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється на рівні діючих процентних ставок Банку за програмами кредитування.

Судом встановлено, що 20.07.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 1384072, за умовами якого: Поручитель зобов`язується перед Кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань що виникли з договору про надання споживчого кредиту.

Згідно п.1.2. Поручителю добре відомі усі умови Основного договору, зокрема: сума основного боргу 57400 доларів США. (а.с.33-34).

Також, 20.07.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_8 було укладено договір поруки. За умовами договору поруки Поручитель зобов`язується відповідати перед Кредитором за невиконання ОСОБА_1 усіх зобов`язань, що виникли з договору про надання споживчого кредиту. Згідно п.1.2. Поручителю добре відомі усі умови Основного договору, зокрема: сума основного боргу 57400 доларів США (а.с.38-39).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (стаття 202 ЦК України).

Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, істотними умовами кредитного договору відповідно до вимог статей 638, 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Зі змісту кредитного договору від 20.07.2007 вбачається, та не оспорюється сторонами, що кредитні правовідносини, які виникли між сторонами мають споживчий характер, кредит надано на придбання житла, а тому на них поширюються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Звертаючись до суду з позовом, представник позивача зазначив, що Банком належним чином були виконані умови Договору, було надано позичальнику кредит в іноземній валюті, відповідачі порушили умови договору, позичальник допустив порушення повернення суми кредиту, а відтак позивач просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитом.

Судом встановлено, що Банком були виконані умови кредитного договору, надано відповідачу ОСОБА_1 в іноземній валюті в сіму 57400,00 доларів США.

При цьому, судом відхиляються та не приймаються до уваги доводи відповідача ОСОБА_3 щодо відсутності доказів надання Банком Позичальнику грошових коштів у валюті - долар США, як такі, що не заслуговують на увагу та прямо спростовані матеріалами справи.

Первинними документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" від 16 липня 1999 рок, щодо дійсної видачі Банком суми кредиту позичальнику можуть бути, зокрема, меморіальний ордер, платіжне доручення на перерахування кредитних коштів тощо). Отже, меморіальний ордер є допустимим доказом отримання іноземної валюти позичальником, шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника, та факту виконання умов договору.

Таке правозастосування відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним зокрема в постанові від 29 травня 2019 року по справі № 539/1582/16-ц, в постанові від 25.11.2022 року по справі № 1512/2-214/11, які враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України.

Суд зазначає, що наявними в матеріалах справи письмовими доказами у їх сукупності підтверджується отримання позичальником грошових коштів у розмірі 57 400 доларів США, зокрема це: меморіальний ордер № 0605236246/ від 20.07.2007 (Т.2, а.с.36), виписка за кредитним договором з 20.07.2007 року по 21.09.2012 року (Т.2, а.с.82-119)., а також зміст п.1.1. Кредитного договору, який містить умови надання кредиту саме в іноземній валюті - 57 400 доларів США, зміст договорів поруки, в яких сума основного договору визначена в іноземній валюті.

До такого висновку суд дійшов також враховуючи правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 26 квітня 2022 року по справі №522/4101/16-ц, на підставі ч.4 ст. 263 ЦПК України.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 610 ЦК України визначено, що невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) визначає як порушення зобов`язання.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

На підставі статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язань або не виконав його у строк, встановлений договором.

В силу приписів статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З огляду на частину першу статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У розумінні частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно до статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

На підставі частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що позичальник ОСОБА_1 порушила умови грошового зобов`язання, кошти у визначений строк не повернула, доказів щодо погашення заборгованості не надала.

Остання сума на погашення кредитної заборгованості - 19.06.2012 року, згідно виписки за кредитним договором (а.с.82-119 том №2) погашення відсотків за кредитним договором відбулось 20.03.2012 року, з позовом до суду позивач звернувся 30.12.2012 року.

Щодо зміни строку виконання кредитного зобов`язання, суд зазначає наступне.

Матеріали справи містять три листа - вимоги АКІБ "УкрСиббанк" від 23.09.2009 року, адресовані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про дострокове повернення кредиту, нарахованих процентів та комісій.

Відповідно до п. 12.1 Договору, відповідно до ст.ст. 525, 611 Цивільного кодексу України сторони погодили, що у випадку настання обставин визначених у п.п. 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 8.4, 10.2, 10.14 цього Договору та направлення Банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протязом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від Банку, вважати термін повернення укредиту таким що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про достроковне повернення кредиту від Банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення Банку чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) Банку з інших підстав, протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) Банком, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від Банку.

Відповідно до п.12.2 Договору, зазначене у п. 12.1 Договору повідомлення (вимога) Банку направляється листом (цінним з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур`єром на адресу позичальника, що вказана у розділі 13 цього договору. Отже, сторонами погоджено порядок реалізації такого права (шляхом направлення листа (цінний з описом) або вручення кур`єром та порядок настання такого строку.

Відповідно до розділу 5 Кредитного договору, у випадку порушення Позичальником терміну погашення будь-яких грошових зобов`язань за цим договором строком більше ніж 1 місяць, Банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати за кредит змінивши при цьому терміни повернення кредиту в сторону зменшення в порядку, встановлено розділом 5 Договору (а.с.43-48).

Позиція позивача Банка по даній справі, в частині зміни строку виконання зобов`язання, зводиться до того, що наведені листи - повідомлення від 23.09.2009 року були направлені відповідачам рекомендованим повідомленням, без цінного листа з описом вкладення, тому у даному випадку не змінився строк виконання зобов`язання.

Позиція представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зводиться до того, що так як Банк направив лист вимогу, то змінився строк виконання зобов`язань, з 03 листопада 2009 року, згідно п. 12.1 Договору, а тому відсутні правові підстави для нарахування процентів та пені.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 459/1099/15-ц (провадження № 61-4011св20) зазначено, що: «порядок направлення передбачених договором кредиту відповідних повідомлень (зокрема, вимог про дострокове стягнення боргу) та підтвердження неодмінного їх вручення як необхідної умови для настання у адресата певного обов`язку визначається умовами такого правочину».

Суд констатує, що так як представник позивача та представник відповідачів - адвокат Попова О.А. визнають направлення досудової вимоги, то не дотримання Банком порядку направлення вимоги, встановленого п. 12.1 Кредитного договору, саме цінним листом з описом вкладення або кур`єром, не нівелює сам факт направлення Банком досудової вимоги взагалі.

Таке правозастосування відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним зокрема в постанові від 15 червня 2022 року по справі № 462/3625/15-ц, які враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, згідно ч.4 ст. 263 ЦПК України.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Слід зазначити, що факт отримання такого повідомлення (вимоги) поручителем не є беззаперечною умовою для настання в останнього обов`язку дострокового погашення боргу перед кредитором, оскільки у даному випадку мова йде про повернення коштів за споживчим кредитом та у зв`язку із цим обов`язковість надсилання досудової вимоги стосується позичальника. Натомість, виконання такої умови щодо поручителя в даному випадку не є обов`язковою, оскільки звернення кредитора до суду із відповідним позовом, в тому числі до поручителя, вважається такою вимогою згідно статті 530 ЦК України.

Таким чином, судом встановлено дотримання банком порядку, обумовленого сторонами спірних правовідносин, надіслання боржнику та поручителю повідомлень (досудових вимог) про дострокове погашення заборгованості, і протилежного відповідачами не доведено.

Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними зокрема в постанові від 06 жовтня 2021 року по справі № 459/1099/15-ц, які враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, в силу ч.4 ст. 263 ЦПК України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку що Банк змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором, який з урахуванням пункту 12.1 кредитного договору, розраховується з 03 листопада 2009 року.

Щодо розміру заборгованості, суд зазначає наступне.

Посилання відповідача на недоведеність позивачем розміру заборгованості та оцінку розрахунку заборгованості, як того що не є належним доказом у справі, суд зазначає, що дані твердження відповідача до уваги не приймаються, з огляду на наступне.

Доведеність видачі кредиту, наявності та розміру суми заборгованості за кредитним договором, є обов`язком позивача, що узгоджується із висновком Верховного Суду у постанові № 219/1704/17, та підтверджується матеріалами справи.

Виписку задоговором заперіод 20.07.2007-21.09.2012, суд вважає належним та допустимим доказом по даній справі, із врахуванням висновків Верховного Суду викладених в постанові від14.07.2020року посправі №367/4970/13-ц,постанові від08.07.2020року посправі №464/4985/15-ц, постанові від 02.07.2020 року по справі №753/16745/15-ц, постанові від 20.10.2020р. по справі № 456/3643/17 (провадження № 61-9882 св20), які враховуються судом, на підставі ч.4 ст.263 ЦПК України.

В свою чергу, суд зазначає що адвокат Попова О.А., посилаючись на незгоду із розрахунком заборгованості позивача, не була позбавлена можливості спростувати його іншими доказами, зокрема шляхом надання власного обгрунтованого розрахунку,заявлення клопотань про призначення експертизи чи надання висновку експерта складеного на її замовлення. У той же час, адвокат Попова О.А. жодним чином не спростувала наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості.

Разом із цим, раніше суд дійшов висновків що кредитор (банк) на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

З огляду на викладене, суд вважає що відсотки за користування кредитом можуть бути стягнуті з ОСОБА_1 лише за період з 20.07.2007 року по 02.11.2009 року включно у сумі 5833,76 доларів США.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З огляду на викладене, на думку суду також відсутні правові підстави для стягнення нарахованої Банком пені за період з 22.09.2011 року по 21.09.2012 року.

Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачів - поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд виходить з наступного.

Судом приймаються до уваги твердження адвоката Попової О.А. щодо припинення поруки відповідача ОСОБА_3 , з підстав зміни зобов`язання, без її згоди. При цьому, під-час розгляду справи судом також встановлено припинення поруки ОСОБА_2 .

Відповідно до п. 1.3.1. кредитного договору договором №11186891000від 20.07.2007року за використання кредитних коштів у межах установленого строку кредитування процентна ставка встановлюється в розмірі 12,50% річних.

Відповідно доп.1.2.Договору поруки№ 1384076 від 20.07.2007 року поручителю добре відомі усі умови Основного договору. Тобто, при підписанні Договору поруки, Поручитель ОСОБА_3 погодилася із встановленням відсоткової ставки за користування кредитними коштами у розмірі 12,50 % річних.

Відповідно доп.1.2.Договору поруки№ 1384072 від 20.07.2007 року поручителю добре відомі усі умови Основного договору. Тобто, при підписанні Договору поруки, Поручитель ОСОБА_2 погодився із встановленням відсоткової ставки за користування кредитними коштами у розмірі 12,50 % річних.

Сторонами у розділі 2 Договорів поруки було визначено порядок та умови виконання договорів. За п. 2.1. сторони домовились, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з Боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя. Під згодою Поручителя сторони розуміють візування Поручителем змін до Основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки Поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення Поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін.

Судом встановлено, що 20 липня 2007 року між Акціонерним комерційнимінноваційним банком«УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №1 до Договору про надання споживчого кредиту № 11186891000 від 20 липня 2007 року, згідно умов якої сторони погодили доповнити пункт 10.2 кредитного договору новим абзацом наступного змісту: у випадках настання обставин передбачених підпунктами «а», «б» пункту 10.2 Договору процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно п. 1.3.1 Договору; передбачених підпунктом «в» пункту 10.2 Договору процентна ставка за Договором збільшується не більше ніж на 10% для кредитів у національній валюті та не більше ніж на 5% для кредитів в іноземній валюті, відповідно до розміру ставки, що діє відповідно п. 1.3.1 Договору; передбачених підпунктом «г» пункту 10.2 Договору процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється на рівні діючих процентних ставок Банку за програмами кредитування.

При цьому згідно з пунктом 1.3.1. основного кредитного договору розмір процентної ставки становив 12,50 % і саме такі умови договору погоджувалася забезпечувати поручитель.

Згідно розрахунку заборгованості, наданого Позивачем до позову встановлено, що починаючи з 20.02.2008 р. відсоткова ставка нараховувалася в подвійному розмірі (25% річних).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку що Банк, всупереч пункту 2.1. договорів поруки, додаткову угоду до кредитного договору ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на візування не надавав, і на їх адресу не направляв. Доказів іншого матеріали справи не містять.

Отже, згода Поручителів на внесення змін і доповнень до кредитного договору АТ «УкрСиббанк» отримана у встановленому законом порядку не була, це питання Банк із Поручителями взагалі не погоджував.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були повідомлені про укладення 20 липня 2007 року вказаної додаткової угоди та надавали свою згоду на підвищення процентної ставки.

Таким чином, Додатковою угодою від 20 липня 2007 року Кредитор та Позичальник погодили можливість нарахування відсоткової ставки в подвійному розмірі та у збільшеному розмірі. Така зміна відсоткової ставки, тобто умов основного договору, безперечно на думку суду призвела до збільшення обсягу відповідальності Поручителів. Проте, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 згоди на укладення Додаткової угоди №1 та на підвищення відсоткової ставки не надавали, жодних додаткових угод не підписували.

Частиною 1 статті 559 ЦК України (в редакції станом на дату укладення договору) передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновків щодо припинення поруки як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_2 .

Крім іншого, згідно із ч.4 ст.559 ЦК (в редакції станом на дату укладення договору) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч.2 ст.251 та ч.2 ст.252 ЦК).

Порука це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків.

Отже, непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання в разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, й обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2024 року по справі № 522/179/16 акцентувала увагу на тому, що застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки треба розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника. Однак і в такому разі кредитор може звернутися із зазначеною вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, пункт 61).

Судом встановлено, що 23.09.2009 року Банк звертався з листами вимогами щодо дострокового повернення суми кредитних коштів, у зв`язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, а відтак перебіг шестимісячногостроку дляпред`явлення АТ«УкрСиббанк» вимогидо поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розпочався 04.11.2009року тазакінчився 04.05.2010року. В зазначений проміжок часу позивач/кредитодавець до суду з відповідними вимогами не звертався.

Таким чином, враховуючи, що вимоги до Поручителів були пред`явленні Кредитором більше ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України, порука ОСОБА_3 та ОСОБА_2 припинилася з 05.05.2010 року, а відтак у задоволенні позовних вимог до поручителів слід відмовити.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором в солідарному порядку з відповідачів/поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , задоволенню не підлягають.

В силу вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору при подачі позову до суду у розмірі: 3219, 00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 530, 536, 559, 610, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 223, 247, 263-265, 280-283, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «УКРСИББАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750, юридична адреса: м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12) - заборгованість за кредитним договором №11186891000 від 20.07.2007 року, у розмірі 61 517,8 дол. США, що складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 55684,01 доларів США та заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 5 833,76 доларів США.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750, юридична адреса: м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12) судовій збір у розмірі: 3 219,00 гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23.08.2024 року, у зв`язку із перебуванням судді Далеко К.О. у відпустці з 13.08.2024 року по 22.08.2024 року включно.

Суддя: К.О. Далеко