Ухвала

від 23.08.2024 по справі 748/3714/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №2-о/748/100/24

Єдиний унікальний № 748/3714/24

У Х В А Л А

23 серпня 2024 рокум. Чернігів

Суддя Чернігівського районного суду Чернігівської області Костюкова Т.В. розглянувши заяву ОСОБА_1 (зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини, заінтересована особа: Служба у справах дітей Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (місцезнаходження юридичної особи: 15558, Чернігівська область, Чернігівський район, сел. Гончарівське, вул. Танкістів, 48А),

ВСТАНОВИВ:

20.08.2024 року до Чернігівського районного суду Чернігівської області звернувся адвокат Федоренко Євген Володимирович, який діє на підставі ордера про надання правничої допомоги серії ВН №1362012 від 15.08.2024 в інтересах заявниці ОСОБА_1 із заявою, в якій просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт самостійного виховання та утримання малолітньої дитини.

Виходячи зі змісту заяви, встановлення вказаного факту необхідне заявнику для оформлення соціальної допомоги, виїзду з дитиною за кордон, оформлення документів на дитину та вирішенням інших питань, пов`язаних з вихованням дитини, в тому числі її навчанням, лікуванням та відпочинком .

Вивчивши заяву та додані до неї матеріали, суддя дійшла наступного висновку.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до ч.7 ст.19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно зі ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Визначений у ч.1 ст.315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки частиною другою зазначеної статті передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19) роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови). Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Окрім того, як зазначає Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі №200/14136/17 (провадження №61-15965св19), суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Аналізуючи вищевказані положення, Верховний Суд зазначив, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а також вказав, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов`язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Згідно зі ст.318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.

З матеріалів заяви вбачається, що звертаючись до суду із заявою в порядку окремого провадження з посиланням на ст.315 ЦПК України, ОСОБА_1 просить встановити факт самостійного виховання та утримання сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 для можливості оформлення соціальної допомоги, виїзду з дитиною за кордон, оформлення документів на дитину та вирішенням інших питань, пов`язаних з вихованням дитини, в тому числі її навчанням, лікуванням та відпочинком.

Відповідно до ст.141 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав .

Отже, захист порушених прав у зв`язку з невиконанням, неприйнятті участі одним із батьків у вихованні дитини, тобто самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.

Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов`язків завжди є важливими й актуальними .Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов`язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них. Тому за неналежне виконання обов`язку щодо виховання дітей передбачена відповідальність.

Окрім того слід зазначати, що при встановленні факту самостійного виховання дитини одним з батьків фактично встановлюється юридичний факт, який є тотожним з підставами обмеження прав батька. Зокрема з тим на підставі якого батько може бути позбавлений батьківських прав щодо дитини на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.

Для позбавлення батьківських прав визначені відповідні процедури та підстави за загальними правилами позовного провадження.

Таким чином, вимоги заявника ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження у розумінні положень ст.293,315 ЦПК України.

Крім того, при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

В силу вимог закону, а саме положень ст. 242 Цивільного кодексу України мати є законним представником дитини і відповідно при зверненні до державних органів, підприємств установ організацій діє без спеціальних на те повноважень.

Також, чинним законодавством передбачена можливість звернення до державних органів та інших закладів чи установ від імені та в інтересах дитини одним із батьків, зокрема з тим, з ким вона проживає, при цьому додатково рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини не вимагається.

В умовах воєнного стану виїзд за кордон дітей з одним з батьків дозволяється без нотаріально посвідченої згоди іншого з батьків (усиновлювачів). Разом з тим, у разі отримання відмови в перетині кордону, така відмова підлягає оскарженню в порядку в порядку позовного провадження за вимогам КАС України,

Також, суд звертає увагу на те, що заявник в заяві просив встановити факт самостійного виховання дитини без участі батька, зокрема, з метою оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги. Порядок отримання соціальної допомоги визначено відповідними нормативно-правовими актами залежно від виду соціальної допомоги. Державна соціальна допомога призначається у встановленому законом порядку та відноситься до компетенції відповідних органів державної влади як суб`єктів владних повноважень, які реалізують державну політику у сфері соціального захисту населення. Кабінет Міністрів України постановою від 27 грудня 2001 року №1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми» затвердив відповідний Порядок, який визначає умови призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми.

З огляду на зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник прагне встановити у суді в тому числі й серед іншого факт для отримання у майбутньому соціальних пільг та гарантій.

Проте, жодних доказів того, що будь-яка із заінтересованих осіб порушує, не визнає чи оспорює права заявника, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, до вказаної заяви заявником суду не надано.Таким чином, заявником не доведено, що факт, про встановлення якого він просить у заяві, має юридичне значення, тобто від нього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав.

Таким чином, заявлена ОСОБА_1 вимога про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду судом в порядку окремого провадження, оскільки факт, що вона самостійно виховує та утримує дитину не породжує юридичного наслідку, тобто від даного факту не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника.

Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.

Встановлення факту, що має юридичне значення в окремому провадженні, можливе при умові, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення та встановлення такого факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У постанові від 22 вересня 2022 року в справі № 462/5368/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу.

Так, документами (доказами), що підтверджують самостійне виховання дитини можуть бути: довідки, листи, акти, інша інформація установ та організацій, рішення суду про позбавлення батьківських прав, рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком, рішення суду про визнання матері дитини безвісно відсутньою, рішення органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини з батьком, нотаріально посвідчений договір між батьками, яким визначене місце проживання дитини з батьком, тощо.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати факт відсутності участі одного з батьків у вихованні дитини наявністю рішення суду про встановлення факту, який просить заявник.

Крім цього, слід зазначити, що норми чинного законодавства України не передбачають право суду перебирати на себе повноваження інших державних органів. У разі відмови заявнику в прийнятті певних документів, якими він підтверджує наявність відповідних обставин чи в прийнятті певного рішення, заявник має право оскаржити такі дії чи рішення до суду. А суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії компетентних державних органів щодо розгляду спірного питання. Тобто, вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної пільги або незабезпечення соціальними гарантіями тощо, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.

Також, не відповідатиме завданням цивільного судочинства і є недопустимим звернення до суду із заявою про встановлення певного факту з метою створення підстав для звільнення від доказування в можливій іншій справі (для встановлення обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що саме по собі встановлення судом факту, який просить заявник, не може породжувати для нього юридичних наслідків, тобто від його встановлення не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

Подібного висновку дійшов Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові № 283/1199/23 від 05 червня 2024 року в іншій категорії справ, зокрема, щодо встановлення факту здійснення постійного догляду за родичами.

Також, суд звертає увагу на те, що заявниця в заяві просить встановити факт самостійного виховання та утримання дитини з метою захисту прав та законних інтересів свого сина та її прав та інтересів, як матері, яка самостійно займається самостійним вихованням та утриманням дитини, однак, заявниця не наводить жодних доказів того, що будь-яка із заінтересованих осіб порушує, не визнає чи оспорює її права, як відсутні докази і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорення.

Отже, вимога про встановлення факту того, що заявниця самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження відповідних дій чи рішень в цивільному чи адміністративному порядку, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.

Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст.293, 315 ЦПК України.

Як вбачається з ч. 4 ст. 315ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що заявниці слід відмовити у відкритті провадження по справі в порядку окремого провадження, оскільки із поданої заяви та доданих до неї документів вбачається спір про право, який розглядається в судовому порядку за правилами позовного провадження.

Керуючись ст.ст. 258-261,293,315,353,354,355 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: служба у справах дітей Гончарівської селищної ради Чернігівського району про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Т.В.Костюкова