Рішення

від 23.08.2024 по справі 140/7163/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2024 року ЛуцькСправа № 140/7163/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Стецика Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП ГРУП ВОЛИНЬ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі відділення Фонду, позивач) звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ДП ГРУП ВОЛИНЬ» (далі ТОВ «ДП ГРУП ВОЛИНЬ», відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 179747,17 грн та пені в сумі 6255,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ відповідач у 2023 році не забезпечив норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 особа. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 179 747,17 грн, яка відповідачем в добровільному порядку сплачена не була. За несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій відповідачу нарахована пеня в сумі 6 255,17 грн, яку позивач просить стягнути із сумою адміністративно-господарських санкцій в примусовому порядку.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав. В обгрунтування своєї позиції зазначив, що у період з 01.01.2023 по 30.06.2023 у штаті ТОВ «ДП ГРУП ВОЛИНЬ» перебувало до шести працівників. Відтак, до вказаної дати у товариства не виникало обов`язку по створенню робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. Після збільшення штатної чисельності працівників, відповідачем створене робоче місце для особи з інвалідністю, і у серпні 2023 року на вказане робоче місце відповідачем самостійно працевлаштовану особу з інвалідністю. Відомості про прийняття вказаної особи на роботу у встановлений строк подано до податкового органу. Перебування особи з інвалідністю з серпня по грудень 2023 року у штаті ТОВ «ДП ГРУП ВОЛИНЬ» підтверджено додатками до податкових розрахунків доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб і сум утримуваного з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 3 та 4 квартали 2023 року з яких вбачається факт сплати відповідачем за працевлаштовану особу з інвалідністю єдиного соціального внеску за вказаний податковий період.

З огляду на вказане відповідач стверджує, що ним були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо працевлаштування відповідної кількості осіб з інвалідністю, що виключає підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені.

01.08.2024 до суду надійшла відповідь позивача на відзив ТОВ «ДП ГРУП ВОЛИНЬ» у якому відділення Фонду вказує, що для зарахування виконання відповідачем квоти у кількості однієї особи зараховуються особи з інвалідністю, які працювали в календарному звітному 2023 році не менше 6 (шести) місяців та були прийняті в будь-який місяць року. В цьому разі сума середньооблікової чисельності працівників з інвалідністю за всі місяці року становитиме: (6 : 12) = 0.5 - показник округлюється до цілого математичного числа і буде становити «1». Натомість, особу з інвалідністю працевлаштована відповідачем лише в серпні 2023 року, а тому розрахунок середньооблікової чисельності працівників з інвалідністю становить: (4 : 12) = 0,3 - показник округлюється до цілого математичного числа та становить «0». Введення вакантної посади у серпні 2023 році не могло забезпечити працевлаштування особи з інвалідністю на термін не менше 6 місяців у 2023 році. Відтак, відповідач не виконав вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в частині забезпечення працевлаштування однієї особи з інвалідністю у 2023 році.

У запереченні на відповідь на відзив представник відповідача підтримала заперечення на позов, які були викладені у відзиві на позовну заяву та вказала про безпідставність застосування адміністративно-господарських санкцій до ТОВ «ДП ГРУП ВОЛИНЬ».

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДП ГРУП ВОЛИНЬ» (код за ЄДРПОУ: 41455341, місцезнаходження: Україна, 45603, Волинська область, Луцький район, село Струмівка, вулиця Рівненська, 80А), зареєстроване як юридична особа 12.07.2017, основним видом діяльності якої є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до витягу з централізованого банку даних з проблем інвалідності (ЦБІ), наданого Пенсійним фондом України Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, середньооблікова кількість штатних працівників ТОВ «ДП ГРУП ВОЛИНЬ» у 2023 році становить 9 працівників, а осіб з інвалідністю у вказаний період - 0 (а.с.8).

Згідно із розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, та розрахунком позову, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для ТОВ «ДП ГРУП ВОЛИНЬ» становить 1 (одне) робоче місце, сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання вказаного нормативу складає 179 747,17 грн, з врахуванням середньорічної заробітної плати в розмірі 359 494,35 грн, пеня за порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій (87 днів) 6 255,30 грн (а.с.4,6).

Квитанцією від 07.03.2024, позивач надіслав відповідачу розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік (а.с.7).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон №875-XII).

Частинами першою, другою статті 18 Закону №875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ (в редакції до 06.11.2022) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-IX (чинний з 06.11.2022) частину третю статті 18 Закону №875-ХІІ викладено в новій редакції: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченимстаттею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону №875-ХІІ).

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб`єктів господарювання, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до ст.218 ГК України є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права щодо відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності - адміністративно-господарських санкцій.

Питання, пов`язані з обліком штатних працівників, регулюються Інструкцією зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за №1442/11722 (далі - Інструкція №286), дія якої згідно із пунктом 1.1 поширюється на всі юридичні особи, їх філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також на фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю.

Відповідно до пункту 3.2 та підпунктів 3.2.1, 3.2.2, 3.2.5 Інструкції №286 середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору. Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з`явились або не з`явились на роботу. Середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця. Кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день. У випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість штатних працівників облікового складу за кожний з цих днів приймається на рівні кількості працівників облікового складу за робочий день, що їм передував. При обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв`язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції). Облік цих категорій працівників ведеться окремо.Середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.

Судом встановлено, що згідно із звітними та уточнюючими податковими розрахунками сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного податку (далі - Податковий розрахунок) за І-IV квартали 2023 року ТОВ «ДП ГРУП ВОЛИНЬ», в графі №101 зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників за вказані періоди становить: за І квартал 2023 року 1+1+1 осіб, за ІІ квартал 2023 року 1+5+6 осіб, за ІІІ квартал 2023 року 13+18+19 осіб; за IV квартал 2023 року 15+15+16 осіб.

Таким чином, середньооблікова кількість штатних працівників ТОВ «ДП ГРУП ВОЛИНЬ» у 2023 році становила 9 осіб ((1+1+1+1+5+6+13+18+19+15+15+16)/12), що в силу вимог статті 19 Закону № 875-ХІІ вимагало від відповідача створення одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю.

У поданому позові відділення Фонду зазначає, що відповідачем у 2023 році не виконало норматив щодо працевлаштування 1 (однієї) особи з інвалідністю.

Разом з тим, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, наказом ТОВ «ДП ВОЛИНЬ ГРУП» №26 від 23.08.2023 на посаду діловода за основним місцем роботи прийнято ОСОБА_1 , яка згідно посвідчення серія НОМЕР_1 та довідки МСЕК серії НОМЕР_2 має статус особи з інвалідністю ІІІ групи з дитинства.

Працевлаштування вказаної особи на роботу на підприємстві відбулось в результаті безпосереднього звернення ОСОБА_1 із заявою від 22.08.2023.

Прийняття на роботу вказаної особи відображено відповідачем у трудовій книжці серії НОМЕР_3 та у податкових розрахунках доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб і сум утримуваного з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску ТОВ «ДП ГРУП ВОЛИНЬ» за 3 та 4 квартали 2023 року (графа 102).

При цьому, суд враховує, що обов`язок щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування однієї особи з інвалідністю відповідно до приписів частини 1 статті 19 Закону №875-ХІІ виник у ТОВ «ДП ВОЛИНЬ ГРУП» лише з липня 2023 року, коли кількість працівників товариства перевищила 8 осіб. Вказану обставину не заперечує і сам позивач у поданому до суду запереченні на відповідь на відзив.

За правовими висновками постанови Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №815/3117/18 (провадження №К/9901/6698/19) виконання товариством свого обов`язку щодо працевлаштування особи з інвалідністю на роботу з того моменту, з якого у нього виник цей обов`язок, виключає обставини для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені.

Як встановлено судом в ході розгляду даної справи, відповідачем виконані вимоги статті 18 Закону №875-XII щодо створення робочих місць для інвалідів та прийняття заходів для їх працевлаштування, і не порушувалися вимоги статті 19 вказаного Закону (не мало місце безпідставної відмови у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості).

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що оскільки ТОВ «ДП ГРУП ВОЛИНЬ» з серпня 2023 року працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, тому до відповідача не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році згідно із частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ, у зв`язку з чим у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

У контексті оцінки доводів та аргументів сторін суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи аргументи сторін у даному спорі отримали достатню оцінку.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014, заява №19336/04, пункт 268; рішення у справі «Баришевський проти України», заява №71660/11, пункт 95; рішення у справі «Двойних проти України», заява №72277/01, пункт 80; рішення у справі «Меріт проти України», заява №66561/01, пункт 88). Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

У постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №380/3142/20 викладено такі правові висновки:

1) в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором;

2) розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо;

3) відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат;

4) у силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою;

5) суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг;

6) при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Окрім того, за правовими висновками постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року у справі №820/479/18 документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, але суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.

У силу п.9 ч.3 ст.2 та ч.5 ст.242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу конкретного розміру гонорару адвоката (у тому числі і фіксованого розміру гонорару адвоката) за представництво інтересів у суді або досягнення домовленості з приводу обчислення розміру гонорару за іншими складовими не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді обтяження іншої сторони обов`язком відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.8 ст.139, ч.9 ст.139 КАС України безвідносно до виконання учасником справи вимог ч.6 ст.134 та ч.7 ст.134 КАС України, позаяк протилежне тлумачення змісту наведених норм закону явно та очевидно суперечить такому складовому елементу верховенства права як справедливість.

Таке тлумачення змісту наведених норм права повністю корелюється із правовими висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

У відзиві на позовну заяву представником відповідача заявлено вимогу щодо стягнення з Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь ТОВ «ДП ГРУП ВОЛИНЬ» витрат на правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн.

На підтвердження витрат на правничу допомогу відповідач подав копії договору про надання правничої допомоги №24-03/01 від 24.03.2023, додаткової угоди №17/07/24 від 17.07.2024, рахунку №16 від 26.07.2024 та платіжної інструкції №341 від 29.07.2024, з яких вбачається, що відповідач ТОВ «ДП ВОЛИНЬ ГРУП» сплатило в користь адвокатського об`єднання «ДЖЕНЕРАЛ ЛІГАЛ ГРУП» кошти на надані юридичні послуги в сумі 7 500, 00 грн.

Позивач у відповіді на відзив відповідача заперечив щодо стягнення з відділення Фонду гонорару у розмірі 7 500,00 грн. На його переконання заявлені відповідачем витрати на оплату послуг адвоката є завищеними, оскільки розмір таких витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом обсягом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), як це передбачено ст.134 КАСУ. Так як вказана справа не є складною, правовідносини, які є предметом спору у даній справі чітко врегульовані, судова практика в такій категорії справ однозначна, позивач просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 500,00 грн.

Вирішуючи питання співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зважає, що спір у даній справі не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб`єкта владних повноважень, котрі були покладені в основу заявленої до суду вимоги.

Причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об`єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з`ясування справжніх обставин спірних правовідносин, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб`єкта владних повноважень.

Справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та проведення судового засідання.

З урахуванням зазначеного, та за наслідками оцінки співмірності заявленого адвокатом розміру відшкодування витрат на правничу допомогу із обсягом виконаних ним робіт, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача частини заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП ГРУП ВОЛИНЬ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити повністю.

Стягнути з Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП ГРУП ВОЛИНЬ» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн (три тисячі гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (43008, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Олімпійська, будинок 3А, код ЄДРПОУ 13369882).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДП ГРУП ВОЛИНЬ (45603, Волинська область, Луцький район, село Струмівка, вулиця Рівненська, будинок 80А, код ЄДРПОУ 41455341).

Суддя Н.В. Стецик