Рішення

від 21.08.2024 по справі 320/3466/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2024 року № 320/3466/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянки ОСОБА_1 до Пристоличної сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась громадянка ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25га у с. Щасливе ОСОБА_1 №1067-7-VІІІ від 07.09.2021;

зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25га у с. Щасливе Бориспільського району Київської області.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваного рішення.

Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не подав.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено, що 23.07.2021 позивач звернувся до Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області із заявою про надання земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25га у с. Щасливе, до якої додано: копію паспорту; копію ідентифікаційного коду та схему розташування земельної ділянки графічний матеріал.

Рішенням Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області від 07.09.2021 №1067-7-VІІІ ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в с. Щасливе на підставі невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схеми землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У позовній заяві позивач стверджує, що про оскаржуване рішення дізнався лише 02.06.2022 з листа відповідача №02-14-1010 від 26.05.2022.

Позивач, вважаючи протиправним рішення відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Відповідно до положень частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 цієї ж статті передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини другої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною третьою вказаної статті визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись 23.07.2021 до Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області із заявою про надання земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25га у с. Щасливе, до якої неї додав копію паспорту; копію ідентифікаційного коду та схему розташування земельної ділянки графічний матеріал.

Відповідно до частини п`ятої статті 35 Закону України Про Державний земельний кадастр від 07.07.20211 №3613-VІ викопіювання з кадастрової карти (плану) може бути надане фізичним та юридичним особам. Порядок надання такого викопіювання встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру.

Так, пунктом 162 Порядку ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 №351 (далі - Порядок), відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: 1) Витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; 2) Довідки, що містять узагальнену інформацію про землі (території) за формою згідно з додатком 41; 3) Викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Відомості Державного земельного кадастру надаються за бажанням заявника: у паперовій формі; в електронній формі через Публічну кадастрову карту або Єдиний державний портал адміністративних послуг, у тому числі через інтегровану з ним інформаційну систему Держгеокадастру, за умови електронної ідентифікації особи з використанням кваліфікованого електронного підпису.

Пунктом 181 Порядку передбачено, що викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) із зазначенням на ньому бажаного місцезнаходження земельної ділянки може бути підготовлено в електронній формі та роздруковане заявником самостійно у масштабі 1:5000 або в іншому масштабі, який забезпечує чітке відображення всіх елементів картографічної основи Державного земельного кадастру та відображених на ній відомостей Державного земельного кадастру, за допомогою програмних засобів, які відповідно до частини третьої статті 36 Закону застосовуються цілодобово для оприлюднення відомостей Державного земельного кадастру у відкритому доступі.

Викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) із зазначенням бажаного місцезнаходження майбутньої земельної ділянки, підготовлене та роздруковане самостійно її змовником, може застосовуватися як графічні матеріали у випадках, передбачених частиною шостою статті 118, абзацом другим частини другої статті 123, пунктом «б» частини шостої статті 151 Кодексу.

Таким чином, Витяг з порталу Публічна кадастрова карта України з орієнтовним розташуванням земельної ділянки який було долучено позивачем до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, є належним відповідно до законодавства, а тому відмова з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до ним нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схеми землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є неправомірною.

Отже, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25га у с. Щасливе ОСОБА_1 №1067-7-VІІІ від 07.09.2021.

В частині позовних вимог щодо зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25га у с. Щасливе Бориспільського району Київської області, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В матеріалах справи наявні докази, які свідчать про наявність можливості у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі №484/3745/17.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Суд за наслідками аналізу вказаних положень зазначає, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Водночас, зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Суд зазначає, що перевірку поданого клопотання не може бути здійснено в межах розгляду даної справи.

Таким чином, відсутні підстави для застосування судом приписів частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки для прийняти рішення на користь позивача у вигляді надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не виконано всі умови, визначені законом, для прийняття такого рішення, відповідно суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою, тобто прийняти позитивне рішення.

З огляду на викладене в цій частині позовних вимог підстави для задоволення позову відсутні.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.01.2022 року по справі №200/13539/19-а.

Разом з тим, згідно з пунктом 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Отже, встановивши в ході розгляду справи порушення прав позивача та обираючи належний спосіб захисту, суд вважає за необхідне зобов`язати Пристоличну сільську раду повторно розглянути заяву позивача від 23.07.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25га у с. Щасливе, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини першої, абзаців 1, 2 частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Також суд звертає увагу, що відповідно до частини шостої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 ''Про продовження строку дії воєнного стану в Україні'', затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 ''Про продовження строку дії воєнного стану в Україні'', затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16.11.2022 №2738-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 07.02.2023 №2915-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 06 листопада 2023 року №734/2023 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08 листопада 2023 року №3429-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 05 лютого 2024 року №49/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 06 лютого 2024 року №3564-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 травня 2024 року №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08 травня 2024 року № 3684-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 23 липня 2024 року №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 23 липня 2024 року № 3891-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12.05.2015 №389-VIII.

Законом України від 24.03.2022 №2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07.04.2022, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Відповідно до пп. 5, 23 п. 27 «Перехідних положень» ЗК України у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях особливості регулювання земельних відносин, передбачені цим пунктом, діють відповідно в межах України або окремої її місцевості, у якій введено воєнний стан. У зв`язку з цим у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Відтак суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов`язальній частині, а тому відповідно до частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1984,80 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією про сплату від 03.10.2022 №0.0.2694252710.1.

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Пристоличної сільської ради.

В частині клопотання про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу у розмірі 9000,00грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, в силу положень частини другої цієї статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналізуючи наведені вище норми, суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі стороною, яка хоче компенсувати судові витрати. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання таких послуг та їх вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 23.04.2019 в адміністративній справі № 826/9047/16 та 12.08.2018 в адміністративній справі № 810/4749/15.

При цьому на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу стороною надаються:

1) договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);

2) документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постанові від 06.02.2020 в адміністративній справі № 826/16219/16.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що на підтвердження права надання позивачу правової допомоги в матеріалах справи міститься копія ордеру про надання правової допомоги серії АІ № 1348875, копія договору про надання правової допомоги від 17.05.2022 №17/05/22, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «ЩИГЛОВ І ПАРТНЕРИ», копія додатку №1 до договору, копія акту наданих послуг №1 від 03.04.2023, відповідно до умов якого останній надає позивачу професійну правничу допомогу, зокрема, шляхом представництва інтересів в адміністративних судах усіх інстанцій.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що послуги наданні Адвокатським об`єднанням оплачуються Клієнтом у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок АО, який вказаний у розділі 11 даного Договору протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання Клієнтом у будь-який спосіб відповідного акту наданих послуг або рахунку на оплату.

Послуги вважаються оплаченими з моменту надходження грошових коштів на поточний рахунок АО (п. 5.4 Договору).

Разом з тим, представником позивача до суду не надано доказів виконання позивачем (Клієнтом) вимог п. 5.2 Договору, що свідчить про не оплату понесених позивачем витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги .

За наведених обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00грн.

Керуючись ст. ст. 9, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25га у с. Щасливе ОСОБА_1 №1067-7-VІІІ від 07.09.2021.

Зобов`язати Пристоличну сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.07.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25га у с. Щасливе, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Пристоличної сільської ради судові витрати в розмірі 1984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) грн 80 коп.

У задоволенні клопотання про стягнення з Пристоличної сільської ради витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 (дев`ять тисяч) грн 00 коп відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.