Постанова

від 22.08.2024 по справі 380/336/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2024 року Справа № 380/336/24 пров. № А/857/10337/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача Качмара В.Я.,

суддів Мікули О.І., Пліша М.А.

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2024 року (суддя Брильовський Р.М., м.Львів),-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (далі Академія) в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача 48307,09 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2024 року позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити.

В доводах апеляційної скарги вказує, що до спірних відносин не підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) та посилається на практику Верховного Суду щодо подібних відносин.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні є протиправними, оскільки Академія при звільненні позивача з військової служби не провела з останнім остаточний розрахунок.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 у період з 21.03.2016 по 25.02.2019 проходив військову службу у Академії.

Наказом начальника Академії від 25.02.2019 №52 солдата ОСОБА_1 звільнено у зв`язку із закінченням строку контракту.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі №380/6633/22, яке набрало законної сили 07.03.2023 (далі Рішення суду), зокрема, зобов`язано Академію нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 рік за період з 21.03.2016 по 28.02.2018 відповідно до вимог «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004; зобов`язано Академію нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 21.03.2016 по 25.02.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

На виконання Рішення суду відповідачем 25.12.2023 здійснено виплату на рахунок позивача в розмірі 76224,13 грн.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-IX), яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП, зокрема, у статті 116 цього Кодексу третє речення частини першої викладено в такій редакції: «Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати»; частину другу викладено в такій редакції: «У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму».

Водночас текст статті 117 КЗпП викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Наведена редакція статті 117 КЗпП, як і Закон №2352-IX, набрала чинності 19.07.2022.

Наразі вже сформована усталена судова практика щодо застосування положень статті 117 КЗпП у редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошували на тому, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника і додержанням принципів справедливості та співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок і міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після ухвалення судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Разом із тим, Верховний Суд у постановах від 30 листопада 2023 року в справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року в справі №560/9586/22, від 22 лютого 2024 року в справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року в справі №460/42448/22, від 14 березня 2024 року в справі №560/6960/23, від 30 квітня 2024 року в справі №400/8493/23 наголосив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Наведений в указаній постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Водночас відповідно до статті 117 КЗпП у чинній редакції, згідно із Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За висновками Верховного Суду в указаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП як до змін, внесених Законом №2352-ІХ, та і після їх внесення, то за такого правового регулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Водночас, в розглядуваній справі, позивач була звільнена вже після 19.07.2022, а отже суд першої інстанції вірно при розрахунку спірної суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні застосувавши до суми середнього грошового забезпечення строк затримки розрахунку 184 календарних дні (піврічний строк згідно вимог статті 117 КЗпП у редакції Закону №2352-ІХ).

За змістом статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною п`ятою статті 308 КАС передбачено, що суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Заперечуючи проти задоволення позову, у наведений в рішенні суду спосіб, відповідач лише вказує, що на спірні відносини не поширюються вимоги КЗпП та наводить практику Верховного Суду щодо застосування норм статей 116 та 117 КЗпП, чинних до прийняття Закону №2352-ІХ, порядок застосування яких описано вище, та які не поширюються на спірні відносини.

Крім того, Верховний Суд України в постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція неодноразово підтримана Верховним Судом.

За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18, від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20, від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 09 жовтня 2020 року у справі №580/3988/19, від 03 серпня 2021 року у справі №580/278/19 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

З урахуванням наведеного, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Крім того, враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 522/11257/16-а та від 29 квітня 2020 року у справі № 240/10130/19.

Інших доводів щодо неправильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права апелянтом не наведено.

Відтак, апеляційний суд, з метою дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, зокрема і уникнення несприятливих наслідків для відповідача, вважає за можливе залишити оскаржуване рішення суду без змін.

Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 324, 325, 328, 329 КАС суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 9 квітня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. І. Мікула М. А. Пліш