Рішення

від 22.08.2024 по справі 910/15823/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.08.2024Справа № 910/15823/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А. М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ»(вул. Січових Стрільців, 50, м. Київ,04053)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІС ОІЛ ЛОДЖІСТІК»(вул. Панаса Мирного, 1, оф. 2, м. Київ,01011)

про вилучення предмета лізингу

Представники сторін (не викликались).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІС ОІЛ ЛОДЖІСТІК» про вилучення предмета лізингу: автомобіля Toyota Corolla, колір чорний, 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на виникнення у відповідача обов`язку з повернення предмета лізингу у зв`язку з розірванням спірного Договору фінансового лізингу № FL505-04/21 від 08.04.2021 року рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 року у справі № 910/1589/23 внаслідок несплати лізингових платежів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 25.10.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 17.10.2023 року надійшла заява б/н від 18.10.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15823/23 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/15823/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи № 910/15823/23 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 31.10.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Панаса Мирного, 1, оф. 2, м. Київ,01011, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Проте, ухвала суду від 31.10.2023 року, яка надсилалась на адресу відповідача, повернута відділенням поштового зв`язку 04.12.2023 року неврученою відповідачу у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача «СВІС ОІЛ ЛОДЖІСТІК» зазначеній на конверті, що повернувся.

Інші дані (поштові адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі №10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/18).

Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Суд також зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи (це, зокрема, фізичні особи, у тому числі фізичні особи-підприємці) реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов`язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.

Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов`язані зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов`язковому порядку.

Наразі, як вбачається зі сформованої засобами підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" за запитом суду 22.08.2024 року відповіді № 3164382 про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС у юридичної особи із ідентифікаційним кодом 43122045, яка також зазначена як відповідач в позовній заяві, Товариство з обмеженою відповідальністю «СВІС ОІЛ ЛОДЖІСТІК» має зареєстрований електронний кабінет.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Отже, з метою додаткового повідомлення відповідача про розгляд справи №910/15823/23 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 31.10.2023 року була також направлена судом в його електронний кабінет, факт отримання якої 01.11.2023 року підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронного листа до електронного кабінету.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/15823/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 31.10.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Однак, як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 30.10.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Однак, як свідчать матеріали справи, ТОВ «СВІС ОІЛ ЛОДЖІСТІК» не скористалось наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

В свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки ТОВ «СВІС ОІЛ ЛОДЖІСТІК» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 08 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» (позивач у справі, лізингодавець за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СВІС ОІЛ ЛОДЖІСТІК» (відповідач у справі, лізингоодержувач за Договором) було укладено Договір фінансового лізингу №FL505-04/21 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого лізингодавець на підставі Договору купівлі-продажу (поставки) зобов`язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, загальна вартість та строк поставки якого зазначаються в специфікації (додаток № 2 до цього договору) (далі - предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Строк лізингу становить 60 місяців та складається з періодів лізингу, зазначених в графіку платежів (додаток №1 до договору) (далі - графік), але не може бути менше одного року (п. 1.2 Договору).

Розділами 2-10 Договору сторони погодили окремі умови придбання та користування предмета лізингу, вартість предмета лізингу, лізингові платежі та порядок розрахунків, відповідальність сторін, дострокове розірвання, форс-мажорні обставини, порядок вирішення спорів та строк дії Договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно з пунктом 8.1 даний Договір набирає чинності з дня його підписання обома сторонами та скріплення печаткою лізингодавця і діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків за цим Договором.

Також сторонами було підписано Додатки: № 1 «Графік платежів», № 2 «Специфікація предмета лізингу», № 3 «Акт приймання - передачі предмета лізингу», № 4 «Загальні умови фінансового лізингу» до Договору та укладено Додаткові угоди № 1 від 18.06.2021 року, №2 від 10.11.2021 року та № 3 від 01.07.2022 року, якими внесені зміни до умов Договору в частині реквізитів лізингодавця, електронного документообігу сторін та графіку погашення лізингових платежів, в тому числі простроченої заборгованості.

Вказаний Договір, додатки та Додаткові угоди до нього підписані представниками лізингодавця та лізингоодержувача та засвідчені печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання норм статті 292 Господарського кодексу України та § 5 глави 58 Цивільного кодексу України.

Загальні правові та організаційні засади фінансового лізингу в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України "Про фінансовий лізинг" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон).

Так, відповідно до ст. 2 вказаного нормативно-правового акту відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг (статті 806-809), найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до частини 1, 2 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майно, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів; залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.

Згідно з частиною 1, частиною 2 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі); до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням встановлених параграфом 6 цього Кодексу та законом; до відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічне визначення поняття договору фінансового лізингу міститься в ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Суд зазначає, що за договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець зобов`язаний, зокрема, у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору.

Об`єктом фінансового лізингу може бути майно, визначене індивідуальними ознаками, що відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо передачі якого в лізинг законом не встановлено обмежень (частина 3 статті 292 Господарського кодексу, частина 1 статті 807 Цивільного кодексу України та стаття 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

У статті 11 вказаного Закону передбачено, що лізингоодержувач зобов`язаний прийняти предмет лізингу та користуватись ним відповідно до його призначення та умов договору.

Згідно п. 2.1 Договору лізингоодержувач самостійно та на власний ризик обрав предмет лізингу та продавця (постачальника) предмета лізингу ТОВ «Автосаміт на Столичному», ЄДРПОУ 36203667, адреса: м. Київ, Столичне шосе, 90.

Як встановлено судом за змістом Специфікації (Додаток № 2 до Договору), предметом лізингу є автомобіль Toyota Corolla, 2021 року випуску, робочий об`єм ДВЗ: 1598 куб.см, Тип КПП: CVT, колір: чорний металік, номер шасі/кузова: НОМЕР_1 , з комплектацією згідно наведеного переліку.

За умовами п. 3.1 Договору вартість предмета лізингу становить 579 590,00 грн., в тому числі ПДВ 96 598,33 грн.

Відповідно до пункту 2.3 Договору передача предмета лізингу лізингоодержувачу здійснюється відповідно до умов додатку 4 до Договору "Загальні умови фінансового лізингу" (далі - Загальні умови) та на підставі акту приймання-передачі (додаток 3 до Договору). Місце передачі предмета лізингу лізингоодержувачу - 03045, м. Київ, Столичне шосе, 90.

Так, згідно п. 1.2 Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 4 до Договору) приймання та передача предмета лізингу оформляється Актом приймання - передачі. Передача предмета лізингу лізингоодержувачу здійснюється лізингодавцем після поставки продавцем (постачальником) всіх одиниць предмета лізингу згідно специфікації (додатку № 2 до Договору). Часткова передача предмета лізингу не допускається. При цьому лізингоодержувач зобов`язаний підписати та передати лізингодавцю Акт приймання - передачі предмета лізингу або письмово повідомити про претензії до предмета лізингу протягом 10 календарних днів з дня отримання такого Акту.

Так, на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв у платне користування предмет лізингу згідно Специфікації та з наведеними нижче характеристиками: автомобіль Toyota Corolla, 2021 року випуску, № двигуна НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_2 , пробіг 14 км, номер шасі/кузова НОМЕР_1 , що підтверджується Актом приймання-передачі предмету лізингу від 14.04.2021, який містить підписи представника позивача в особі директора Бабело С.Ю. та представника відповідача в особі директора Боярської М.В., а також відтиски печаток сторін.

Як зазначено у пункті 4 вказаного Акту, з моменту його підписання зобов`язання Лізингодавця з передачі Предмету лізингу в лізинг вважаються виконаними.

Факт передачі предмету лізингу та його характеристики відповідачем не заперечувались.

Статтею 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

За приписами ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу. До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об`єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об`єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором. Протягом строку дії договору фінансового лізингу розмір лізингових платежів може бути змінено у випадках та порядку, передбачених таким договором.

Відповідно до п. 5.1-5.3 Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 4 до Договору) лізингоодержувач зобов`язується сплачувати лізингові платежі. Датою сплати лізингового платежу вважається дата зарахування такого платежу на поточний рахунок лізингодавця. Лізингоодержувач сплачує авансовий лізинговий платіж на підставі рахунку у строки, зазначені у відповідному рахунку на сплату авансового лізингового платежу. Рахунок на оплату авансового лізингового платежу направляється лізингодавцем на вказану в договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв`язку. Лізингодавець має право відмовитись від виконання цього договору в односторонньому порядку у випадку порушення лізингоодержувачем строку оплати авансового лізингового платежу.

Лізингоодержувач сплачує зазначені в графіку поточні лізингові платежі щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця з урахуванням п. 5.4 цих Загальних умов на підставі рахунку лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв`язку.

У разі неотримання рахунку лізингодавця до 5 числа поточного місяця лізингоодержувач зобов`язаний звернутися до лізингодавця та отримати відповідний рахунок самостійно. Лізингоодержувач зобов`язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставляння та отримання рахунків від лізингодавця.

Лізингоодержувач сплачує відсотки за фінансування згідно абзацу другого п. 4.6 договору на підставі рахунку лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу лізингоодержувача або за допомогою факсимільного зв`язку до 8 числа наступного місяця.

Згідно з п. 5.4 Загальних умов фінансового лізингу лізингоодержувач сплачує поточні лізингові платежі починаючи з першого періоду лізингу. Поточний лізинговий платіж за перший період лізингу лізингоодержувач сплачує авансом до 15 числа поточного місяця на підставі рахунку лізингодавця. У разі неотримання рахунку лізингодавця до 10 числа поточного місяця лізингоодержувач зобов`язаний звернутися до лізингодавця та отримати відповідний рахунок самостійно.

Лізингоодержувач сплачує лізингові платежі незалежно від фактичного користування предметом лізингу. Недоліки якості та комплектності предмета лізингу, його втрата, ремонт, технічне обслуговування не звільняють лізингоодержувача від виконання своїх зобов`язань за договором, в тому числі, своєчасної сплати лізингових платежів (п.5.5 Загальних умов фінансового лізингу).

Якщо день оплати поточного лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний, святковий або ін.) день, то лізингоодержувач зобов`язаний сплатити такий платіж не пізніше дня, який передує останньому робочому дня, за який настає такий неробочий (вихідний, святковий або ін.) день (п.5.6 Загальних умов фінансового лізингу).

Пунктом 8.1.4 Загальних умов фінансового лізингу узгоджено, що лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Так, 01.07.2022 між сторонами укладено Додаткову угоду № 3 до Договору, відповідно до якої лізингоодержувач визнає у повному обсязі суму простроченої заборгованості за Договором, яка станом на дату укладення даної угоди становить 47 896,90 грн.

Пунктом 2 означеної Додаткової угоди сторонами узгоджено графі погашення простроченої заборгованості, а відповідно до п. 3 узгоджено змінити п. 2 Додатку № 1 та викладено його в новій редакції.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ч. 6 ст. 17 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір фінансового лізингу може бути достроково розірваний з інших підстав, встановлених законом або таким договором.

Пунктом 6.1.2. Договору передбачено, що лізингодавець має право достроково, в односторонньому порядку розірвати цей договір та вилучити у лізингоодержувача предмет лізингу в безспірному порядку у випадках несплати останнім лізингового платежу (частково або у повному обсязі) та прострочення його сплати більше 30 днів.

Тобто, умовами укладеного між сторонами правочину передбачено право лізингодавця в односторонньому порядку достроково розірвати договір лізингу за наявності певних умов.

Як встановлено судом за матеріалами справи, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору в частині своєчасної та повної оплати лізингових платежів, ТОВ «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «СВІС ОІЛ ЛОДЖІСТІК» про дострокове розірвання Договору фінансового лізингу № FL505-04/21 від 08.04.2021 року та стягнення заборгованості в розмірі 124 077,82 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 року у справі №910/1589/23, яке сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили 03.07.2023 року, позов задоволено частково. Розірвано Договір фінансового лізингу № FL505-04/21 від 08.04.2021 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СВІС ОІЛ ЛОДЖІСТІК».

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІС ОІЛ ЛОДЖІСТІК» (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 1, оф. 2, ідентифікаційний код: 43122045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» 124077 (сто двадцять чотири тисячі сімдесят сім) грн. 82 коп. основного боргу, 45 007 (сорок п`ять тисяч сім) грн. 95 коп. пені, 3 253 (три тисячі двісті п`ятдесят три) грн. 21 коп. трьох процентів річних, 28 550 (двадцять вісім тисяч п`ятсот п`ятдесят) грн. 75 коп. інфляційних втрат, а також 5 697 (п`ять тисяч шістсот дев`яносто сім) грн. 35 коп. витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що ТОВ «Свіс Оіл Лоджістік» порушено зобов`язання за Договором в частині сплати лізингових платежів за період з березня 2022 року по січень 2023 року включно у розмірі 124077,82 грн., в тому числі станом на час розгляду справи в суді, у зв`язку з чим судом було визнано обґрунтованими вимоги лізингодавця про одностороннє дострокове розірвання Договору на підставі п. 6.1.2 правочину та ст. 651 ЦК України, внаслідок прострочення оплати більше 30 днів, з одночасним стягненням заборгованості з лізингових платежів, а також судом встановлено наявність підстав для нарахування пені, процентів річних та втрат від інфляції у зв`язку з порушенням грошових зобов`язань відповідачем.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16.

Таким чином, оскільки факти, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 у справі №910/1589/23, яке набрало законної сили, не підлягають доказуванню та можуть бути спростовані не інакше як шляхом скасування відповідного судового рішення, суд констатує, що обставини невиконання відповідачем умов Договору фінансового лізингу №FL505-04/21 від 08.04.2021 року, наслідком чого є наявність заборгованості за лізинговими платежами за період з березня 2022 року по січень 2023 року включно у розмірі 124 077,82 грн. та підстав для розірвання вказаного Договору фінансового лізингу №FL505-04/21 від 08.04.2021 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СВІС ОІЛ ЛОДЖІСТІК», в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об`єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об`єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об`єкта фінансового лізингу, повернути об`єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об`єкт фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 8.1.16. Загальних умов у разі дострокового припинення дії договору та/або прийняття лізингодавцем рішення про повернення предмета лізингу, лізингоодержувач зобов`язане здійснити за власний рахунок доставку предмета лізингу з усіма його складовими частинами, обладнанням, документами та іншими приналежностями, отриманими згідно з актом приймання-передачі у придатному для експлуатації стані. Предмет лізингу повинен бути повернутий у справному стані, а за ступенем зношеності - відповідати його зносу за час користування при нормальних умовах експлуатації.

Пунктом 10.3.1. Загальних умов також передбачено обов`язок відповідача повернути предмет лізингу позивачу за власний рахунок у визначені останнім строки та місце в межах території України. Незалежно від цього лізингодавець має право самостійно вилучити предмет лізингу з місця зберігання (знаходження) такого предмета лізингу без будь-яких погоджень або дозволу відповідача з покладенням на нього понесених при цьому витрат.

У разі дострокового припинення цього договору всі витрати, пов`язані з вилученням предмета лізингу та його подальшою реалізацією здійснюються за рахунок відповідача або відшкодовуються останнім у повному обсязі (пункт 6.4. договору).

Як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, оскільки після дострокового розірвання укладеного між сторонами договору фінансового лізингу від 08.04.2021 року № FL505-04/21 в судовому порядку відповідач не повернув позивачу обумовлений вказаним правочином предмет лізингу (з усіма його складовими частинами, обладнанням, документами та іншими приналежностями, отриманими згідно з актом приймання-передачі, у придатному для експлуатації стані (у тому числі свідоцтво про державну реєстрацію предмета лізингу, комплект ключів, комплект державних реєстраційних номерів), ТОВ «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» звернулось з позовними вимогами про вилучення у відповідача предмету лізингу в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання зобов`язань з передачі предмета лізингу лізингодавцю, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору фінансового лізингу №FL505-04/21 від 08.04.2021 та Додаткових угод до нього та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання з боку сторін також відсутні.

Наразі, під час розгляду справи, згідно рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 року по справі №910/1589/23 судом встановлено факт порушення відповідачем умов Договору в частині вчасної та в повному обсязі сплати лізингових платежів згідно погодженого сторонами Графіку нарахування та розірвання Договору фінансового лізингу №FL505-04/21 від 08.04.2021 року в судовому порядку.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За умовами п. 9.1 Договору по закінченню строку лізингу та за умови належного виконання лізингоодержувачем своїх зобов`язань за Договором, лізингоодержувач має право придбати (викупити)/отримати у власність предмет лізингу.

Згідно п.9.2 Договору придбання у власність (викуп) предмету лізингу відбувається на підставі Договору купівлі - продажу (викупу) та акту переходу права власності.

У постанові від 15.06.2021 року по справі №904/5726/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за частиною третьою статті 615 ЦК України внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відтак, оскільки як свідчать матеріали справи та встановлено рішенням у справі № 910/1589/23 відповідачем згідно умов Договору не було виконано свого зобов`язання із своєчасної та повної сплати платежів, передбачених умовами Договору, та останній був розірваний з ініціативи позивача, підстав для набуття права власності на спірний предмет лізингу не виникло, отже станом на час розгляду спору власником предмету лізингу (оренди) за Договором є Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ».

Факт перебування предмету лізингу у власності позивача підтверджується наявною в справі копією Свідоцтва серії НОМЕР_4 про реєстрацію транспортного засобу автомобіль легковий - загальний седан Toyota Corolla, 2021 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , номер шасі/кузова НОМЕР_1 .

Відповідно до п. 8.4.4 Додатку № 4 лізингодавець має право вилучити предмет лізингу в порядку, передбаченому цими Загальними умовами.

Згідно з пунктом 6.2.2 Договору лізингодавець має право вилучити предмет лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду.

Отже, з моменту розірвання договору фінансового лізингу з ініціативи лізингодавця у лізингоодержувача виникає обов`язок негайно повернути об`єкт лізингу у відповідному стані.

Після припинення дії договору лізингу невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірні дії лізингоодержувача. Тому права та обов`язки лізингодавця та лізингоодержувача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням відповідно до умов договору та положень законодавства, які регламентують наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення предмета лізингу.

Наразі, доказів повернення предмету лізингу на вимогу позивача матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене та факт розірвання укладеного між сторонами Договору фінансового лізингу №FL505-04/21 від 08.04.2021 року в судовому порядку, оскільки власником легкового автомобіля Toyota Corolla, 2021 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , номер шасі/кузова НОМЕР_1 , є позивач, за умови відсутності у відповідача правових підстав на володіння предметом лізингу на підставі Договору, а також доказів передачі відповідачем предмету лізингу позивачу або третім особам, з урахуванням умов укладеного між сторонами Договору та приписів частин 6 статті 17, пункту 7 частини 2 статті 21 Закону України "Про фінансовий лізинг", таке майно підлягає вилученню шляхом передачі на користь власника, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, а предмет лізингу - легковий автомобіль Toyota Corolla, 2021 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , номер шасі/кузова НОМЕР_1 , відповідно, вилученню у відповідача та передачі позивачу.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника.

Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Вилучити у Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІС ОІЛ ЛОДЖІСТІК» (01011, місто Київ, вулиця Панаса Мирного, будинок 1, офіс 2; код ЄДРПОУ 43122045) та передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 50; код ЄДРПОУ 41802323) предмет лізингу за договором фінансового лізингу від 08.04.2021 року № FL505-04/21, а саме: автомобіль Toyota Corolla, седан, колір чорний, 2021 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , державний номерний знак: НОМЕР_2 , з усіма його складовими частинами, обладнанням, документами та іншими приналежностями, отриманими згідно акту приймання-передачі, у придатному для експлуатації стані (у тому числі свідоцтво про державну реєстрацію предмета лізингу, комплект ключів, комплект державних реєстраційних номерів).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВІС ОІЛ ЛОДЖІСТІК» (01011, місто Київ, вулиця Панаса Мирного, будинок 1, офіс 2; код ЄДРПОУ 43122045) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРСОНАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІЗИНГ» (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 50; код ЄДРПОУ 41802323) 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

4.Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 22 серпня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон