Ухвала

від 26.08.2024 по справі 766/4579/23

ХЕРСОНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №766/4579/23

н/п 1-кп/766/587/24

УХВАЛА

про продовження строку дії запобіжного заходу

26.08.2024 року Херсонський міський суд Херсонської області в складі колегії суддів:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

суддів:

ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря: ОСОБА_4

прокурора: ОСОБА_5

обвинуваченого: ОСОБА_6

захисника: ОСОБА_7

під час відкритого судового засідання з розгляду кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №22023230000000187 від 06.04.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, -

в с т а н о в и в :

Прокурором заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді «тримання під вартою» стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 . В обґрунтування клопотання зазначено, що ризики, які існували на момент обрання найбільш суворого запобіжного заходу не зменшились. так, існують ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. А саме: переховування від органів досудового розслідування та суду, незаконний вплив на свідків у кримінальному провадженні, ризик вчинити інше криміанльне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. під час роботи у незаконно створеному окупаційною владою правоохонному органі обвинувачений набув зв`язків із кола інших осіб, які співпрацювали з окупаційною владою, частина яких є свідкам по даному кримінальному провадженню, знає їх повні анкетні дані, тому може самостійно, перебуваючи на волі, або через інших осіб, здіснювати на свідків вплив, з метою дачі ними неправдивих показів на користь обвинуваченого або перешкодити прибуттю до суду. Усвідомлюючи можливе притягнення до кримінальної відповідальності, може умисно ухилятися від явки до суду або переховуватись від суду, матиме можливість спробувати опинитись на території громади, яка перебуває в тимчасовій окупації, що унеможливіть подальше проведення судового розгляду. Крім того, за період співпраці з окупаційною владою обвинувачений набув відповідні зв`язки та контакти з кола окупантів, чиї дані наразі встановлюються, серед яких є такі, які продовжують вчиняти дестабілізаційні заходи, тому існує ризик того, що обвинувачений, опинившись на волі, продовжить вчиняти діяння на шкоду державі, матиме можливість перетину ділянок місцевості з метою потрапляння на лівий берег, який тимчасово знаходиться в окупації, де зможе продовжити вчинення кримінальних правопорушень або вчинить нові злочини.

Обвинувачений та захисник заперечили проти клопотання прокурора, оскільки відсутні докази на підтвердження ризиків. Не має можливості у обвинуваченого впливати на свідків, скриватися від суду, доказів такого не надано. Захисник вважає, що в задоволенні клопотання слід відмовити.

Вирішуючи заявлене прокурором клопотання про доцільність продовження щодо ОСОБА_6 терміну раніше обраного запобіжного заходу, заслухавши думку учасників судового засідання, суд вважає за необхідне клопотання прокурора задовольнити, виходячи з наступного.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, за санкцією якого передбачено покарання строком понад десять років позбавлення волі.

Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 199 КПК України, суд при вирішенні питання щодо доцільності подальшого тримання під вартою обвинуваченого, повинен враховувати зокрема таке: чи не зменшився заявлений ризик або чи не з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; встановити наявність обставин, які перешкоджають завершенню провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 03.08.2023 року відносно ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та встановлено наявність ризиків.

Оцінюючи наявність ризиків, які можуть стати підставою для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує можливість обвинуваченого переховуватись від суду; незаконно впливати на свідків, допит яких на даному етапі судового розгляду не розпочато; переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Також при вирішенні питання суд бере до уваги у сукупності обставини, які передбачені ст. 178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, яке може бути застосоване до обвинуваченого у разі доведення обсягу обвинувачення під час судового розгляду; судом також враховуються вік та стан здоров`я обвинуваченого, які не перешкоджають подальшому утриманню в умовах ізоляції від суспільства, оскільки даних на підтвердження неможливості утримання обвинуваченого під вартою до суду не надходило, що дає можливість зробити висновок про те, що його здоров`я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув`язнення.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, при вирішені питання, чи було особу «обвинувачену в кримінальному правопорушенні» для цілей статті 6 Конвенції, необхідно виходити з таких трьох критеріїв: категорія даного провадження згідно з національним законодавством; суттєві характерні риси цього провадження; вид та суворість міри покарання, яке можу бути призначено заявникові. [«O. v. Norway», n. 33926].

«Законність» тримання під вартою з погляду національного закону не завжди є вирішальним чинником. Європейський суд з прав людини зазначає, що тримання під вартою протягом зазначеного періоду має відповідати меті пункту 1 статті 5 Конвенції, яка забороняє безпідставне позбавлення свободи. [«Гаважук проти України», п. 63654]; [«Мурукін проти України», п. 34]; [«Буряга проти України», п. 54655]; [«Фельдман проти України», п. 68656].

Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

З постанов Верховного Суду від 20.06.2019 по справі № 166/313/17, від 13.08.2020 по справі № 674/1202/19, від 27.02.2019 по справі № 0503/10653/2012 убачається, що усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.

У рішенні від 26.01.1993 року у справі «W. проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Так, ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу, як встановлено у пункту 43 рішення Європейського суду з прав людини «Яжинський проти Польщі», але зі спливом часу, інтереси слідства стають недостатніми для тримання обвинуваченого під вартою, за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевіркою, дачі показів (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клоот проти Бельгії»).

Так, враховуючи, що на даній стадії розгляду справи, свідки ще не дали покази в суді, то ризик можливого незаконного впливу на свідків є актуальним.

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень (зокрема, «Харченко проти України» (Заява № 40107/02) від 10 лютого 2011 року, «Фельдман проти України» (Заяви № 76556/01 та № 38779/04) від 08 квітня 2010 року) неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу. Таким чином, зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і органи досудового розслідування чи прокурор мають навести інші підстави для продовження строку тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані.

24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено введення в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Зазначений Указ затверджений прийнятим Верховною Радою України Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ. У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався, на час розгляду клопотання в України введено режим воєнного стану.

Враховуючи, що режим воєнного стану в країні триває, частина території держави окупована збройними формуваннями рф, суд дійшов висновку, що ризики заявлені прокурором, передбачені п.п. 1, 5 ст. 177 КК України, які також біли підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є актуальні, а саме: можливість обвинуваченого переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.

При цьому суд враховує правовий режим військового стану не як ризик, а як обставину яка вказує на наявність актуальних ризиків, заявлених прокурором.

Щодо твердження захисника, що докази не підтверджуть наявність ризиків, то суд зазначає, що на даній стадії розгляду не надається оцінка доказам. Суд досліджує наявність або відсутність ризиків, які були підставою для обрання запобіжного заходу та їх актуальність.

Обставин, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачених ч.2ст. 183 КПК Українисудом не встановлено.

Вирішуючи питання щодо застосування запобіжних заходів не пов`язаних з триманням під вартою суд вважає, що вони не забезпечать виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків. Доказі погіршення стану здоров`я обвинуваченого, щоб унеможливлювало його перебування в умовах слідчого ізолятора суду не надано.

Відповідно до ч.3 ст. 5 Конвенції звільнення особи може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання, проте сторона захисту не надала таких гарантій.

Таким чином, клопотання про зміну запобіжного заходу задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених 109-114-2, 258258-6, 260-261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.

В рішенніКонституційного Суду України від 19.06.2024 року за № 7-р (ІІ)/2024 вказано, що застосування за частиною шостою статті 176 КПК України під час дії воєнного стану запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до особи, яку підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки, людства та міжнародного правопорядку, за наявності ризиків, визначених статтею 177 КПК України, є потрібнимзасобом длязабезпечення ефективностірозслідування цихзлочинів івиконання завданькримінального провадження в умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України.

На підставі зазначеного, враховуючи актуальність ризиків, визначених п.п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, правовий режим військового стану, як обставину, яка також вказує на наявність актуальних ризиків, суспільну небезпеку інкримінуємого кримінального правопорушення (ст. 111-1 ч. 7 КК України), застосування слідчимсуддею тапродовження судомсаме винятковогозапобіжного заходуз обгрунтуваннямв томучислі наявністю ризиків переховування обвинуваченого від суду, за яких саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить мету запобіжного заходу, тому заставу в якості альтернативного запобіжного заходу суд не зазначає.

Обставини, на які посилаються захисники не зменшують встановлені ризики та не є визначальними аргументами, які б могли бути запорукою належної процесуальної поведінки та надали б можливість застосувати до обвинуваченого запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою.

Згідно ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями109-114-2,258-258-6,260,261,437-442Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених устатті 177цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначенийпунктом 5частини першої цієї статті, тобто «тримання під вартою».

Отже, запобіжний захід був обґрунтовано застосований з урахуванням даних про особу обвинуваченого, тяжкості злочину, який йому інкримінується та інших обставин, з якими закон пов`язує можливість обрання такого запобіжного заходу, передбачених ст. ст. 176-178, 183, 193-194, 196 КПК України, оскільки вищевказане в своїй сукупності, вказує на наявність ризиків, які були підставами для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і не перестали існувати, а тому застосування більш м`якого запобіжного заходу, не зможе запобігти вищезазначеним ризикам.

Суд вважає, що ступінь ризиків, які стали підставою для обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого у вигляді взяття під варту, на даному етапі провадження не зменшились.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши у сукупності всі обставини, з метою запобігти спробам обвинуваченого ухилитися від суду, від виконання процесуальних дій, перешкодити встановленню істини у справі, забезпечити виконання ним процесуальних рішень, суд не знаходить підстав для зміни щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу на менш суворий, з урахуванням цілей п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу правової визначеності, вважає доцільним, продовжити дію раніше обраного запобіжного заходу щодо кожного строком на 60 діб.

Керуючись ст. ст. 27, 176-178, 183, 197, 314-317, 369, 371, 372, 376 КПК України, п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу задовольнити. У задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу відмовити.

Продовжити строк«тримання підвартою» ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,обвинуваченого увчиненні кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.7ст.111-1 ККУкраїни,на 60днів до 24.10.2024року включно.

Ухвала може бути оскаржена в частині продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором протягом 5(п?яти)днів з дня її проголошення безпосередньо до Херсонського апеляційного суду.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Повний текст оголошено 26.08.2024 року об 12-20 год.

Судді:

ОСОБА_1

ОСОБА_2

ОСОБА_3