Рішення

від 06.08.2024 по справі 910/2753/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.08.2024Справа № 910/2753/24

За позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі

Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранзитгаз»

про визнання правочинів недійсними у частині,

стягнення 93.238.214,50 грн

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Ключерова В.С.

за участю представників сторін

від прокурора Косенко Д.В., прокурор

від позивача Рогозянський В.Г., самопредставництво

від відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

06.03.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранзитгаз» про

1) Визнання недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб нафти і дистилянтів (09130000-9) (бензин) для техніки спеціального призначення від 10.03.2023 № 286/1/23/5, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранзитгаз», у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

2) Визнання недійсними п.п. 1.1 та 3.1 договору про постачання для державних потреб нафти і дистилянтів (09130000-9) (бензин) для техніки спеціального призначення від 10.03.2023 № 286/1/23/6, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранзитгаз», у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

3) Стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранзитгаз» на користь Міністерства оборони України 93.238.214,50 грн, з яких безпідставно сплачені кошти в сумі 89.918.283,63 грн, інфляційні втрати за період з травня 2023 року по січень 2024 року в сумі 1.608.480,93 грн та 3% річних за період з 03.05.2023 по 26.02.2024 в сумі 1.711.449,94 грн.

В обґрунтування заявлених вимог прокуратура зазначає, що 10.03.2023 між позивачем та відповідачем були укладені два договори про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (бензину) для техніки спеціального призначення, а саме № 286/1/23/5 (далі - договір № 5) та № 286/1/23/6 (далі - договір № 6). Договори №№ 5, 6 містять положення про сплату позивачем на користь відповідача ПДВ у загальному розмірі 89.918.283, 64 грн, або 7% вартості бензину, встановленого договором № 5 і специфікацією 1 у договорі № 6, та 20% вартості бензину, передбаченого специфікацією 2 у договорі № 6. Позивачем за договорами № № 5, 6 за поставлений товар загалом сплачено 1.160.185.481,79 грн, у тому числі ПДВ - 89.918.283,63 грн. пункти 1.1 та 3.1 договорів №№ 5, 6 містять положення щодо включення ПДВ у розмірі еквівалентному 7% та 20% ціни бензину автомобільного. Прокуратура зазначає, що вказані положення договорів у частині включення ПДВ до договірної ціни правочинів суперечать постанові Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 та п.п. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, згідно з якими операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту Збройних Сил України, інших військових формувань, військових частин, підрозділів, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету для потреб оборони України підлягають оподаткуванню ПДВ за нульовою ставкою, а тому є підстави для визнання цих пунктів договорів недійсними; безпідставно отримані кошти в розмірі ПДВ підлягають поверненню з наступного дня після їх отримання; за прострочення виконання грошового зобов`язання є підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2024 відкрито провадження у справі № 910/2753/24 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 09.04.2024.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 13.03.2024 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0600255475360 за адресою: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 126/23, офіс 206, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Проте, 08.04.2024 конверт разом з ухвалою від 13.03.2024 (номер відправлення 0600255475360) було повернуто до суду поштовим відділенням зв`язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 03.04.2024 з позначкою «за закінченням терміну зберігання».

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 07.03.2024 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

08.04.2024 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі.

09.04.2024 у підготовчому засіданні представником позивача подано клопотання про розгляд справи № 910/2753/24 у закритому судовому засіданні, у зв`язку з тим, що відкритий розгляд справи може мати наслідком завдання значної шкоди інтересам національної безпеки та оборони України.

09.04.2024 у підготовчому засіданні у відповідності до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 30.04.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/2753/24 від 09.04.2024 викликано відповідача у підготовче засідання, яке відбудеться 30.04.2024. Дану ухвалу було надіслано відповідачу в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 10.04.2024 о 18:55 год., що підтверджується наявним у справі повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/2753/24 від 15.04.2024 клопотання Міністерства оборони України про розгляд справи у закритому судовому засіданні задоволено.

22.04.2024 прокуратурою до суду подано заперечення проти додаткових пояснень позивача.

26.04.2024 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про розгляд справи № 910/2753/24 у закритому судовому засіданні.

26.04.2024 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/2753/24 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 320/20717/23.

Відповідач у підготовче засідання 30.04.2024 не з`явився.

30.04.2024 у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, про залишення без розгляду клопотання позивача про розгляд справи у закритому судовому засіданні, оскільки раніше подане позивачем відповідне клопотання вже задоволено судом.

30.04.2024 у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, про відмову в задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі.

30.04.2024 у підготовчому засіданні у відповідності до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 14.05.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/2753/24 від 30.04.2024 викликано відповідача у підготовче засідання, яке відбудеться 14.05.2024. Дану ухвалу було надіслано відповідачу в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 01.05.2024 о 20:30 год., що підтверджується наявним у справі повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Відповідач у підготовче засідання 14.05.2024 не з`явився.

14.05.2024 у підготовчому засіданні у відповідності до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 04.06.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/2753/24 від 14.05.2024 викликано відповідача у підготовче засідання, яке відбудеться 04.06.2024. Дану ухвалу було надіслано відповідачу в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 15.05.2024 о 16:08 год., що підтверджується наявним у справі повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Відповідач у підготовче засідання 04.06.2024 не з`явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/2753/24 від 04.06.2024 закрито підготовче провадження у справі № 910/2753/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.07.2024. Дану ухвалу було надіслано відповідачу в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 05.06.2024 о 20:24 год., що підтверджується наявним у справі повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

Прокуратура в судовому засіданні 16.07.2024 позовні вимоги підтримала повністю.

Позивач в судовому засіданні 16.07.2024 проти задоволення позовних вимог заперечував.

Відповідач у судове засідання 16.07.2024 не з`явився.

16.07.2024 у судовому засіданні у відповідності до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 06.08.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/2753/24 від 16.07.2024 викликано відповідача у судове засідання, яке відбудеться 06.08.2024. Дану ухвалу було надіслано відповідачу в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 17.07.2024 о 17:55 год., що підтверджується наявним у справі повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

19.07.2024 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення по справі.

Відповідач у судове засідання 06.08.2024 не з`явився.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 06.08.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та триває на день прийняття даного рішення.

10.03.2023 між Міністерством оборони України (замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранзитгаз» (постачальник, відповідач) укладено два договори про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (09130000-9) (бензин) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) № 286/1/23/5 (далі - договір № 5) та № 286/1/23/6 (далі - договір № 6).

Пунктом 1.1 зазначених договорів визначено, що постачальник зобов`язується поставити у 2023 році нафту та дистиляти (09130000-9) (бензин) для потреб Міністерства оборони України та Збройних сил України згідно зі специфікаціями, а замовник забезпечити приймання товару та його оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно зі специфікаціями.

Відповідно до п. 2.2 зазначених договорів одержувачами товарів є військові частини згідно з рознарядками замовника (додаток 12.2 до договорів).

Так, додатками 12.2 до договорів №№ 5, 6 сторони визначили конкретні військові частини, що є отримувачами товару, їх місцезнаходження та обсяги постачання кожній.

Спір виник у зв`язку з тим, що на думку Заступника Генерального прокурора договори №№ 5, 6 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 89.918.283,63 грн мають бути визнані недійсними, а зазначені кошти повернутими позивачу як безпідставно набуті із застосуванням наслідків, що передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Заступника Генерального прокурора підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (ч. 3);

- прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4).

За приписами ст. 53 Господарського процесуального кодексу України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, aлe яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Своє звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України Заступник Генерального прокурора обґрунтовував наступним.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.

Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії.

Основи організації оборони та повноваження державних органів з її забезпечення, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України «Про оборону України».

Статтею 3 цього Закону передбачено, що підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого, включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами.

Тому порушені інтереси держави в цьому випадку полягають, насамперед, у належному матеріально-технічному забезпеченні Збройних Сил України з метою захисту суверенітету держави, її територіальної цілісності і недоторканності, зміцнення обороноздатності держави в умовах збройної агресії проти неї.

Крім того, видатками бюджету є кошти, спрямовані на виконання бюджетних програм, передбачених відповідним бюджетом (п. 13 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Пунктом 6 ч. 1 ст. 7 указаного Кодексу визначено, що бюджетна система України функціонує, зокрема, за принципом ефективності та результативності, який означає, що при виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

У свою чергу, практична реалізація вказаного принципу бюджетної системи України під час здійснення видатків бюджету в умовах воєнного стану досягається завдяки комплексу заходів із адміністрування податків, зокрема й тих, які встановлені пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та п. 1 постанови № 178.

Проте, недотримання зазначених положень законодавства суб`єктами господарювання нівелює можливість втілення вказаних принципів бюджетної системи України, призводить до неефективного та неекономного використання бюджетних коштів для придбання товарів, робіт і послуг.

Так, за рахунок безпідставно сплачених як ПДВ коштів у сумі 89.918.283,63 грн, що заявлені до стягнення, можна було б придбати ще близько 2300 тонн бензину автомобільного А-80, або п`яту частину обсягу постачання цього товару за договором № 5 чи сьому частину обсягу постачання за договором № 6.

Тому пред`явлення позову прокурором у цьому випадку зумовлено очевидним порушенням інтересів держави в оборонній і бюджетній сферах, оскільки укладення оспорюваних у частині договорів № № 5, 6 разом із безпідставною сплатою коштів у вказаній сумі не спрямовані на забезпечення обороноздатності України (а тим паче на її зміцнення) в умовах воєнного стану з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів для цього.

Згідно з абзацами 1, 4 ст. 10 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням.

Аналогічні повноваження щодо матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України надано Замовнику й Положенням про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 671 від 26.11.2014.

Крім того, фінансування договорів № № 5, 6 здійснювалося за рахунок коштів бюджетної програми 2101020 «Забезпечення діяльності Збройних Сил України, підготовка кадрів і військ, медичне забезпечення особового складу, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей, ветеранів війни», головним розпорядником якої згідно з додатками 3 до законів України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» і «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є Міністерство оборони України.

При цьому відповідно до п. 7 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів.

Таким чином, Міністерство оборони України наділене повноваженнями як щодо забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування, постачання їм матеріальних та інших ресурсів, так і щодо управління бюджетними коштами, наданими на відповідні цілі, із забезпеченням їх ефективного та результативного використання.

Крім того, за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу державної влади, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем.

Подібна за змістом правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 922/708/19 та від 08.12.2020 у справі № 908/1664/19.

Офіс Генерального прокурора листом № 11/3/1-30ВИХ-24 від 23.01.2024 повідомив Міністерство оборони України про порушення інтересів держави внаслідок укладення між ним та ТОВ «Укртранзитгаз» у 2023 році договорів на постачання пально-мастильних матеріалів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил України, положення яких у частині включення до договірних цін ПДВ за ставкою, відмінною від нульової, суперечать пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та п. 1 постанови № 178, а також унаслідок безпідставної сплати на користь указаного товариства коштів як ПДВ за такими договорами.

У відповідь листом № 220/74/152 від 29.01.2024 Міністерство оборони України повідомило, що ним було подано до Київського окружного адміністративного суду позов щодо оскарження вимоги Державної аудиторської служби України № 000800-14/5639-2023 від 18.05.2023, яка полягала в ужитті заходів реагування, в тому числі з приводу надмірно сплаченого ПДВ за контрактами/договорами. Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 02.08.2023 передав справу № 320/20717/23 за таким позовом за підсудністю до Харківського окружного адміністративного суду, ухвалою якого від 03.10.2023 справа прийнята до провадження.

Таким чином, як указано Міністерством оборони України, питання правомірності застосування ПДВ до операцій із постачання пально-мастильних матеріалів згідно з контрактами/договорами, які було укладено Міністерством оборони України під час дії воєнного стану, наразі є предметом судового розгляду. За результатами цього розгляду Міністерство оборони України буде прийнято рішення щодо подальших правових заходів, у тому числі з приводу надмірно сплаченого ПДВ.

Разом із тим спірна у справі № 320/20717/23 вимога Державної аудиторської служби України складена за результатами ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства оборони України за період з 01.01.2022 по 31.12.2022.

Отже, договори №№ 5, 6 не були (й не могли бути) предметом такого заходу державного фінансового контролю, позаяк ці правочини вчинено 10.03.2023.

Незалежно від причин неподання до суду Міністерством оборони України позову, факт такого незвернення до суду свідчить про те, що вказаний орган державної влади не виконує своїх повноважень щодо захисту інтересів держави.

Унаслідок нездійснення Міністерством оборони України захисту інтереси держави залишаються незахищеними.

У зв`язку із цим у прокурора виникло не тільки право, але й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Тож наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України шляхом пред`явлення цього позову обгрунтовується наявним порушенням інтересів держави в оборонній і бюджетній сферах, адже укладення оспорюваних у частині договорів №№ 5, 6 та безпідставна сплата коштів як ПДВ не спрямовані на забезпечення обороноздатності України в умовах воєнного стану з максимальною економією, ефективністю та із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів для цього. Водночас вказаний орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме - Міністерство оборони України, будучи поінформованим про існування такого порушення, не здійснює захисту інтересів держави.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Заступник Генерального прокурора звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, вказав, у чому полягає порушення інтересів держави, та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При цьому судом враховано, що на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Заступник Генерального прокурора попередньо повідомив Міністерства оборони України листом № 11/3/1-70ВИХ-24 від 27.02.2024 про те, що у зв`язку з виявленим порушенням прокуратурою буде подано відповідний позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно п. 10.1 договорів № 5 та № 6 вони набирають чинності з дати його підписання сторонами та діють до 31.12.2023.

Згідно Специфікації, наведеної в п. 1.1 договору № 5, замовник і постачальник погодили найменування товару - бензин автомобільний А-80 (61-013-2968), строк постачання - до 30.03.2023 (включно), кількість товару - 11300 тонн; загальна вартість товару 473.459.378,00 грн, у тому числі ПДВ - 30.973.978 грн.

Згідно з п. 3.1 договору № 5 його ціна складає: без ПДВ - 442.485.400,00 грн, крім того, ПДВ - 30.973.978,00 грн, а ціна договору, що підлягає сплаті становить 473.459.378,00 грн.

Додатковою угодою № 1 від 21.03.2023 до договору № 5 сторонами викладено в новій редакції рознарядку, що є додатком 12.2 до цього договору.

Додатковими угодами № 2 від 15.05.2023 та № 3 від 14.06.2023 до договору № 5 сторони вирішили внести зміни до преамбули зазначеного договору.

Додатковою угодою № 4 від 07.12.2023 до договору № 5 специфікацію, що наведена в п. 1.1 та п. 3.1 договору викладено в новій редакції, у зв`язку з чим зменшено кількість товару - до 11257,819 тонн; вартість товару склала 471.692.033,72 грн, у тому числі ПДВ - 30.858.357,30 грн.

Таким чином, пунктами 1.1, 3.1 договору № 5 передбачена сплата ПДВ у сумі 30.858.357,30 грн, що становить 7% вартості товару.

Згідно Специфікації, наведеної в п. 1.1 договору № 6, замовник і постачальник погодили найменування товару - бензин автомобільний А-80 (61-013-2968), строк постачання - до 15.06.2023 (включно), кількість товару - 16921 тонна; загальна вартість товару 692.063.485,28 грн, у тому числі ПДВ - 45.275.181,28 грн.

Згідно з п. 3.1 договору № 6 його ціна становить: без ПДВ - 646.788.304,00 грн, крім того ПДВ - 45.275.181,28 грн. Ціна договору, що підлягає сплаті, складає 692.063.485,28 грн.

Додатковою угодою № 1 від 21.03.2023 до договору № 6 сторони виклали в новій редакції рознарядку, що є додатком 12.2 до цього договору.

Додатковими угодами № 2 від 15.05.2023 та № 3 від 14.06.2023 до договору № 6 сторони преамбулу договору виклали в новій редакції.

Додатковою угодою № 4 від 21.08.2023 до договору № 6 сторони виклали в новій редакції специфікацію, викладену в п. 1.1 цього договору.

Так, відповідно до специфікації № 1 (в редакції додаткової угоди № 4 від 21.08.2023) визначено найменування товару - бензин автомобільний А-80 (61-013-2968), строк постачання - до 15.06.2023 (включно), кількість товару - 13448,413 тонни; загальна вартість товару 550.035.788,17 грн, у тому числі ПДВ - 35.983.649,69 грн.

У п. 1.1 договору № 6 (у редакції додаткової угоди № 4 від 21.08.2023) також передбачено специфікацію № 2, якою сторони погодили найменування товару - бензин автомобільний А-80 (61-013-2968), строк постачання до 15.06.2023 (включно), кількість товару - 3385,301 тонни; загальна вартість товару 138.457.659,90 грн, у тому числі ПДВ - 23.076.276,65 грн.

Вартість усього товару, погодженого указаними специфікаціями, склала 629.433.521,73 грн, крім того ПДВ - 59.059.926,34 грн, загальна вартість товару - 688.493.448,07 грн.

Додатковою угодою № 4 від 21.08.2023 до договору № 6 також викладено в новій редакції п. 3.1 договору, яким передбачено, що загальна вартість товару без ПДВ - 629.433.521,73 грн, у тому числі вартість товару без ПДВ за специфікацією № 1 - 514.052.138,48 грн, вартість товару без ПДВ за специфікацією № 2 - 115.381.383,25 грн. Крім того, загальна сума ПДВ - 59.059.926,34 грн, у тому числі ПДВ за специфікацією № 1 - 35.983.649,69 грн, ПДВ за специфікацією № 2 - 23.076.276,65 грн. Загальна вартість товару, що підлягає сплаті, склала 688.493.448,07 грн, у тому числі ПДВ і вартість вантажних робіт у місцях завантаження, транспортні витрати.

Серед іншого, цією додатковою угодою викладено в новій редакції рознарядку (додаток 12.2 до договору № 6).

Додатковою угодою № 5 від 28.09.2023 до договору № 6 замовник і постачальник виклали в новій редакції специфікації № 1 та № 2, що наведені в п. 1.1 цього договору, а також п. 3.1. Водночас найменування товарів, строки їх постачання, цінові та вартісні показники, встановлені попередньою додатковою угодою, змін не зазнали.

Пунктом 5 додаткової угоди № 5 від 28.09.2023 до договору № 6 сторони встановили, що умови цієї додаткової угоди застосовуються до відносин між ними, які виникли з 01.07.2023.

Отже, пункти 1.1 та 3.1 договору № 6 передбачають сплату ПДВ у загальній сумі 59.059.926,34 грн, зокрема 7% вартості товару, встановленого в специфікації № 1, та 20% вартості товару, визначеного специфікацією № 2.

Ураховуючи зазначене, договори № 5 та № 6 містять положення про сплату Міністерством оборони України на користь ТОВ «Укртранзитгаз» коштів як ПДВ у загальному розмірі 89.918.283,64 грн, або 7% вартості бензину, встановленого договором № 5 і специфікацією № 1 у договорі № 6, та 20% бензину, передбаченого специфікацією № 2 у договорі № 6.

Пунктом договорів № 5 та № 6 передбачено, що постачальник зобов`язаний надати замовнику після постачання товарів комплекти документів, зокрема:

4.2.2. Акт приймання-передачі (додаток № 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 440 від 17.08.2017)

4.2.5 Повідомлення-підтвердження (додаток 12.4 до договору), оформлене одержувачами замовника, у відповідності до Порядку розподілу та доведення до військ виділених асигнувань, здійснення централізованої оплати товарів, робіт і послуг у Міністерстві оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 757 від 31.12.2016.

Таким чином, після постачання товарів за договорами №№ 5, 6 ТОВ «Укртранзитгаз» повинно надати Міністерству оборони України акти приймання-передачі військового майна та повідомлення-підтвердження, складені отримувачами, якими є військові частини Збройних Сил України, встановлені рознарядками (додатком 12.2 до договорів).

На виконання зобов`язань за договором № 5 відповідач здійснив постачання визначеним військовим частинам загалом 11257,819 тонни бензину автомобільного А-80, що підтверджується наявним у справі оформленими цими військовими частинами актами приймання-передачі військового майна, а також повідомленнями-підтвердженнями про отримання та оприбуткування матеріальних цінностей.

На виконання зобов`язань за договором № 6 відповідач здійснив постачання визначеним військовим частинам загалом 16833,714 тонни бензину автомобільного А-80, що підтверджується наявним у справі оформленими цими військовими частинами актами приймання-передачі військового майна, а також повідомленнями-підтвердженнями про отримання та оприбуткування матеріальних цінностей.

У свою чергу позивач на виконання зобов`язань за договором № 5 перерахував на користь постачальника 471.692.033,72 грн, у тому числі ПДВ - 30.858.357,30 грн на підставі наступних платіжних інструкцій:

№ 286/1/119 від 01.05.2023 (оплачено 02.05.2023) кошти в сумі 29.689.799,60 грн, у тому числі ПДВ - 1.942.323,33 грн;

№ 286/1/120 від 01.05.2023 (оплачено 02.05.2023) кошти в сумі 43.355.345,62 грн, у тому числі ПДВ - 2.836.331,02 грн;

№ 286/1/123 від 01.05.2023 (оплачено 02.05.2023) кошти в сумі 47.647.233,93 грн, у тому числі ПДВ - 3.117.108,75 грн;

№ 286/1/125 від 01.05.2023 (оплачено 02.05.2023) кошти в сумі 20.011.745,24 грн, у тому числі ПДВ - 1.309.179,59 грн;

№ 286/1/131 від 01.05.2023 (оплачено 02.05.2023) кошти в сумі 58.618.083,81 грн, у тому числі ПДВ - 3. 834 827,91 грн;

№ 286/1/132 від 01.05.2023 (оплачено 02.05.2023) кошти в сумі 59.492.223,90 грн, у тому числі ПДВ - 3.892.014,64 грн;

№ 286/1/135 від 01.05.2023 (оплачено 02.05.2023) кошти в сумі 31.732.630,18 грн, у тому числі ПДВ - 2.075.966,47 грн;

№ 286/1/138 від 04.05.2023 (оплачено 06.05.2023) кошти в сумі 53.058.623,24 грн, у тому числі ПДВ - 3.471.124,88 грн;

№ 286/1/139 від 05.05.2023 (оплачено 06.05.2023) кошти в сумі 7.574.176,87 грн, у тому числі ПДВ - 495.506,90 грн;

№ 286/1/144 від 10.05.2023 (оплачено 12.05.2023) кошти в сумі 2.528.231,18 грн, у тому числі ПДВ - 165.398,30 грн;

№ 286/1/145 від 26.05.2023 (оплачено 27.05.2023) кошти в сумі 41.074.737,90 грн, у тому числі ПДВ - 2.687.132,38 грн;

№ 286/1/146 від 26.05.2023 (оплачено 27.05.2023) кошти в сумі 9.825.455,27 грн, у тому числі ПДВ - 642.786,79 грн;

№ 286/1/161 від 26.05.2023 (оплачено 27.05.2023) кошти в сумі 23.756.934,62 грн, у тому числі ПДВ - 1.554.191,99 грн;

№ 286/1/178 від 26.05.2023 (оплачено 28.05.2023) кошти в сумі 5.133.556,63 грн, у тому числі ПДВ - 335.840,15 грн;

№ 286/1/187 від 30.05.2023 (оплачено 31.05.2023) кошти в сумі 11.533.847,54 грн, у тому числі ПДВ - 754.550,77 грн;

№ 286/1/229 від 20.06.2023 (оплачено 21.06.2023) кошти в сумі 26.659.408,19 грн, у тому числі ПДВ - 1.744.073,43 грн.

Також позивач на виконання своїх зобов`язань за договором № 6 перерахував на користь постачальника 688.493.448,07 грн, у тому числі ПДВ - 59.059.926,33 грн на підставі наступних платіжних інструкцій:

№ 286/1/160 від 26.05.2023 (оплачено 27.05.2023) кошти в сумі 21.300.635,14 грн, у тому числі ПДВ - 1.393.499,50 грн;

№ 286/1/230 від 20.06.2023 (оплачено 21.06.2023) кошти в сумі 50.730.122,59 грн, у тому числі ПДВ - 3.318.793,07 грн;

№ 286/1/238 від 22.06.2023 (оплачено 23.06.2023) кошти в сумі 16.920.320,32 грн, у тому числі ПДВ - 1.106.936,84 грн;

№ 286/1/242 від 22.06.2023 (оплачено 23.06.2023) кошти в сумі 11.641.889,42 грн, у тому числі ПДВ - 761.618,94 грн;

№ 286/1/246 від 22.06.2023 (оплачено 24.06.2023) кошти в сумі 37.881.488,11 грн, у тому числі ПДВ - 2.478.228,19 грн;

№ 286/1/247 від 22.06.2023 (оплачено 24.06.2023) кошти в сумі 11.048.066,96 грн, у тому числі ПДВ - 722.770,74 грн;

№ 286/1/250 від 23.06.2023 (оплачено 25.06.2023) кошти в сумі 23.220.098,03 грн, у тому числі ПДВ - 1.519.071,83 грн;

№ 286/1/252 від 23.06.2023 (оплачено 25.06.2023) кошти в сумі 24.052.447,41 грн, у тому числі ПДВ - 1.573.524,60 грн;

№ 286/1/253 від 23.06.2023 (оплачено 25.06.2023) кошти в сумі 18.873.934,43 грн, у тому числі ПДВ - 1.234.743,37 грн;

№ 286/1/255 від 23.06.2023 (оплачено 25.06.2023) кошти в сумі 10.428.559,49 грн, у тому числі ПДВ - 682.242,21 грн;

№ 286/1/269 від 05.07.2023 (оплачено 07.07.2023) кошти в сумі 35.065.626,95 грн, у тому числі ПДВ - 2.294.012,98 грн;

№ 286/1/273 від 05.07.2023 (оплачено 07.07.2023) кошти в сумі 49.043.133,47 грн, у тому числі ПДВ - 3.208.429,29 грн;

№ 286/1/275 від 10.07.2023 (оплачено 11.07.2023) кошти в сумі 30.344.944,98 грн, у тому числі ПДВ - 1.985.183,32 грн;

№ 286/1/276 від 10.07.2023 (оплачено 11.07.2023) кошти в сумі 40.995.998,76 грн, у тому числі ПДВ - 2.681.981,23 грн;

№ 286/1/281 від 12.07.2023 (оплачено 13.07.2023) кошти в сумі 20.787.794,05 грн, у тому числі ПДВ - 1.359.949,14 грн;

№ 286/1/300 від 27.07.2023 (оплачено 29.07.2023) кошти в сумі 41.366.304,45 грн, у тому числі ПДВ - 2.706.206,84 грн;

№ 286/1/302 від 31.07.2023 (оплачено 02.08.2023) кошти в сумі 48.466.120,79 грн, у тому числі ПДВ - 3.170.680,79 грн;

№ 286/1/303 від 31.07.2023 (оплачено 02.08.2023) кошти в сумі 27.987.814,61 грн, у тому числі ПДВ - 1.830.978,52 гривні;

№ 286/1/306 від 02.08.2023 (оплачено 04.08.2023) кошти в сумі 13.202.171,30 грн, у тому числі ПДВ - 863.693,44 грн;

№ 286/1/306 від 17.08.2023 (оплачено 18.08.2023) кошти в сумі 16.678.316,91 грн, у тому числі ПДВ - 1.091.104,85 грн;

№ 286/1/354 від 11.09.2023 (оплачено 13.09.2023) кошти в сумі 29.067.061,16 грн, у тому числі ПДВ - 4.844.510,19 грн;

№ 286/1/355 від 12.09.2023 (оплачено 14.09.2023) кошти в сумі 17.637.078,58 грн, у тому числі ПДВ - 2.939.513,10 грн;

№ 286/1/377 від 27.09.2023 (оплачено 29.09.2023) кошти в сумі 46.199.110,75 грн, у тому числі ПДВ - 7.699.851,79 грн;

№ 286/1/395 від 30.09.2023 (оплачено 04.10.2023) кошти в сумі 125.756.601,79 грн, у тому числі ПДВ - 4.292.766,96 грн;

№ 286/1/424 від 11.10.2023 (оплачено 14.10.2023) кошти в сумі 11.182.457,84 грн, у тому числі ПДВ - 1.863.742,97 грн;

№ 286/1/483 від 14.11.2023 (оплачено 16.11.2023) кошти в сумі 8.615.349,78 грн, у тому числі ПДВ - 1. 435.891,63 грн.

Отже, за договорами № 5 та № 6 замовником загалом сплачено постачальнику 1.160.185.481,79 грн, у тому числі ПДВ - 89.918.283,63 грн.

Разом з цим, за зверненнями Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України № 266/2269 від 07.04.2023, № 286/2555 від 21.04.2023 та № 286/2597 від 24.04.2023 Державна податкова служба України в індивідуальній податковій консультації № 1372/ІПК/99-00-04-02-03-05 від 07.06.2023 роз`яснила, що відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розд. V Податкового кодексу України нульова ставка ПДВ до операцій з постачання товарів, які використовуються для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту визначеним категоріям отримувачів, що беруть участь у забезпеченні оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, застосовується при дотриманні вимог, установлених постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану».

Аналогічне роз`яснення викладено у листі Державної податкової служби України № 10244/5/99-00-08-01-04-05 від 21.08.2023, наданому на запит Офісу Генерального прокурора № 11/3/1-186ВИХ-23 від 14.08.2023.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів особи.

Абзацами 1-3 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України врегульовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч.ч. 3, 5 ст. 180 Господарського кодексу України).

Статтею 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» визначено, що вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Згідно з пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України ПДВ - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 185.1 ст. 185 та п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. База оподаткування операцій з постачання товарів визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Таким чином, за своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Розміри ставок ПДВ урегульовано п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, згідно з яким ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: 20 відсотків; 0 відсотків; 7 відсотків; 14 відсотків.

Зміст ст. 194 Податкового кодексу України свідчить, що ставка ПДВ у розмірі 20 % є основною ставкою, що застосовується до операцій, крім тих, які не є об`єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків.

У свою чергу, операції, що підлягають оподаткуванню ПДВ за нульовою ставкою, визначено ст. 195 Податкового кодексу України, згідно з пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 якої за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України у випадках, передбачених законодавством.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - постанови № 178) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022 (п. 2 постанови № 178).

У постанові № 178 зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України № 64 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Згідно з абзацами 1, 4 ст. 10 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням.

Аналогічні повноваження щодо матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України надано замовнику п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 671 від 26.11.2014.

Крім того, фінансування договорів №№ 5, 6 здійснювалося за рахунок коштів Державного бюджету України в межах бюджетної програми 2101020 «Забезпечення діяльності Збройних Сил України, підготовка кадрів і військ, медичне забезпечення особового складу, ветеранів військової служби та членів їхніх сімей, ветеранів війни».

Постачання бензину (товару для заправки) за цими договорами здійснювалося військовим частинам Збройних Сил України (визначені у додатку 12.2 договорів).

Враховуючи викладене, до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави за договорами, укладеними Міністерством оборони України, оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ в силу пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України та відповідно до постанови № 178.

Натомість пункти 1.1, 3.1 договорів №№ 5, 6 містять положення щодо включення ПДВ у розмірі, еквівалентному 7% та 20% ціни бензину автомобільного.

Тому вказані положення цих договорів у частині включення ПДВ до договірних цін правочинів суперечать пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України та постанові № 178.

Верховний Суд у постанові від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23 виснував, що оскільки не тільки постановою № 178 визначено нульову ставку ПДВ для операцій із заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, ураховуючи, що замовником товару за договором виступає військова частина, суперечить постанові № 178, яка прийнята відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Указані приписи Цивільного кодексу України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин. При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. За таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Зокрема, у випадку укладення договорів № № 5, 6 можна припустити їх наявність і без включення до них умов щодо ПДВ.

Хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.

З огляду на викладене, позовні вимоги прокурора про визнання пунктів 1.1, 3.1 договорів №№ 5, 6 в частині включення ПДВ до договірних цін обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки у разі, якщо така правова підстава в подальшому відпала, зокрема, визнана недійсною в установленому порядку, або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без правової підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином.

З огляду на те, що відповідачем сума ПДВ у розмірі 89.918.283,63 грн отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

Таким чином, позовні вимоги прокурора про стягнення з відповідача отриманої суми податку на додану вартість у розмірі 89.918.283,63 грн як безпідставно отриманих коштів обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 524 та ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

За змістом наведених норм, грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Разом з цим, з положень ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України вбачається, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Враховуючи підстави цього позову, у відповідача відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України виник обов`язок із повернення позивачу грошових коштів у сумі 89.918.283,63 грн, а тому це зобов`язання є грошовим.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 Цивільного кодексу України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Даного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, а також Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 у справі № 910/23457/17.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Відповідно до обставин спірних правовідносин за змістом ст. 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана з постачальника сума інфляційних втрат та 3% річних від неповернутих безпідставно отриманих грошових коштів є відповідальністю сторони зобов`язання за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, у відповідача обов`язок щодо поновлення порушеного права позивача шляхом повернення безпідставно отриманих коштів у розмірі 89.918.283,63 грн виник на наступний день після їх отримання.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Такий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог прокуратури щодо стягнення з відповідача 1.592.489,92 грн інфляційних втрат та 1.704.249,91 грн 3% річних (за розрахунками суду, що знаходяться в матеріалах справи).

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України (без врахування положень ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається прокуратура в обґрунтування своїх позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд вважає, що позовні вимоги Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь Офісу Генерального прокурора пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсними пункт 1.1 та пункт 3.1 договору про постачання для державних потреб нафти і дистилянтів (09130000-9) (бензин) для техніки спеціального призначення від 10.03.2023 № 286/1/23/5, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранзитгаз», у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

3. Визнати недійсними пункт 1.1 та пункт 3.1 договору про постачання для державних потреб нафти і дистилянтів (09130000-9) (бензин) для техніки спеціального призначення від 10.03.2023 № 286/1/23/6, укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртранзитгаз», у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранзитгаз» (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 126/23, офіс 206; код ЄДРПОУ 41365948) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, 6; код ЄДРПОУ 00034022) 89.918.283 (вісімдесят дев`ять мільйонів дев`ятсот вісімнадцять тисяч двісті вісімдесят три) грн 63 коп. безпідставно сплачених коштів, 1.592.489 (один мільйон п`ятсот дев`яносто дві тисячі чотириста вісімдесят дев`ять) грн 92 коп. інфляційних втрат, 1.704.249 (один мільйон сімсот чотири тисячі двісті сорок дев`ять) грн 91 коп. 3% річних.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранзитгаз» (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 126/23, офіс 206; код ЄДРПОУ 41365948) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) 1.065.592 (один мільйон шістдесят п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто дві) грн 40 коп витрат по сплаті судового збору.

6. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 23.08.2024.

Суддя В.В.Сівакова