Рішення

від 26.08.2024 по справі 911/1012/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2024 р.,

м. Київ

Справа № 911/1012/24

Суддя Черногуз А.Ф. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лекора» (01011, місто Київ, вулиця П. Мирного, будинок 11, офіс 2/9, код ЄДРПОУ 43317636)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фурнир» (07301, Київська область, місто Вишгород, вулиця Лугова, будинок 36-А, офіс 109/1, код ЄДРПОУ 44707191)

про стягнення заборгованості за договором поставки №44707191 від 04.01.2023,

в с т а н о в и в :

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лекора» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фурнир» про стягнення заборгованості за договором поставки №44707191 від 04.01.2023.

Господарський суд ухвалою від 26.04.2024 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Судом встановлено строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Ухвалу про відкриття провадження було направлено сторонам, позивачу в електронний кабінет, відповідачу поштовим відправленням №0600914847688. Відповідно до відомостей відстеження сайту Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua) вказний лист був вручений за довіреністю 17.05.2024.

Суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов`язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.

Відтак, у зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки сторонам було надано всі можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою.

Звертаючись до суду позивач просив стягнути з відповідача борг в сумі 81561,60 грн, пеню в розмірі 17343,86 грн, штраф в розмірі 20390,38 грн, інфляційні втрати в сумі 1366,18 грн, та три відсотки річних в сумі 1710,64 грн.

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статей 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Позивач звертав увагу суду на те, що між ним та відповідачем було укладено договір поставки №44707191, що датований 04.02.2023.

В силу статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами.

Судом встановлено, що згідно преамбули договору позивач виступав в цих відносинах постачальником, а відповідач покупцем.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Пунктом 1.1 договору визначено, що постачальник зобов`язується передавати (поставляти), а покупець приймати замовлений товар (щебінь, керамзит, відсів, пісок, та інші будівельні матеріали) та здійснювати його оплату. Загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю вимірювання, загальна вартість, умови та строки поставки і оплати яких визначена сторонами у рахунках, що є невід`ємною частиною даного договору.

У пункті 1.2 закріплено, що видаткові накладні підписуються сторонами, з зазначенням в них кількості товару, одиниці виміру, ціни за одиницю виміру та загальної ціни товару, умов і строків поставки та оплати Товару.

В силу пункту 2.1 ціна одиниці виміру товару та загальна вартість кожної партії товару, за необхідності вартість доставки, визначаються сторонами в рахунках, які формує постачальник на кожну конкретну поставку.

Згідно пункту 3.1 договору, розрахунки за кожну партію товару здійснюються покупцем шляхом 100% оплати не пізніше ніж 3 (три) банківських дні з моменту отримання товару.

Позивачем долучені до справи докази поставки товару, електронні видаткові накладні, які скріплені Електронними підписами сторін: №463 від 08.05.2023 на суму 29386,20 грн, №475 від 09.05.2023 на суму 14116,80 грн, №513 від 17.05.2023 на суму 15402,00 грн, №531 від 22.05.2023 на суму 15198,00 грн, №543 від 23.05.2023 на суму 15177,60 грн. №558 від 25.02.2023 на суму 48429,60 грн., №741 від 15.06.2023 на суму 33356,40 грн.

Вбачається. що відповідачем було здійснено часткову оплату отриманого товару на загальну суму 89505,00 грн., що підтверджується наданими до суду платіжними інструкціями №6 від 17.05.2023, №9 від 18.05.2023, №11 від 15300,00 грн, №13 від 23.05.2023.

Суд зазначає, що в силу положень частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Таким чином, оскільки відповідачем не надано доказів проведення інших оплат за договором, про які не повідомляв позивач, не спростовано факту поставки, то суд приймає докази, що надані позивачем, як такі, що підтверджують обставини, що викладені у позовній заяві.

З огляду на це, здійснивши перевірку розрахунку позивача, суд встановив, що різниця між сумою поставленого товару та сумою оплаченого товару становить 81561,60 грн, строк оплати всіх поставлених за накладними товарів настав, тож суд вважає за необхідне стягнути вказану суму основної заборгованості зі сторони відповідача.

Позивач також нарахував відповідачу відсотки річні та інфляційні за період з 28.05.2023 по 18.04.2024.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому проценти річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України, відтак, обмеження нарахування шістьма місяцями відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України до процентів річних та інфляційних втрат не застосовується.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд звертає увагу учасників справи на те, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За розрахунком суду розмір відсотків та інфляційних у заявлений період є більшим ніж визначено позивачем. За таких умов позов підлягає задоволенню у розмірі, що заявлений у прохальній частині позову 1366,18 грн інфляційні втрати та 1710,64 грн відсотки річні.

Поряд з цим позивачем заявлено до стягнення пеню за загальний період з 28.05.2023 по 17.12.2023 та штраф.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 6.2 договору узгоджено, що за несвоєчасну оплату покупцем Товару за Договором, він сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого Товару за кожний день порушення оплати. У випадку затримки оплати на строк більше 10 (десяти) календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 25% від вартості неоплаченого Товару.

Суд перевірив розрахунок штрафу та розрахунок пені та встановив його правильність. Тож суд вважає за можливе стягнути з відповідача 20390,38 грн штрафу та 17343,86 грн пені.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача повністю.

До суду 27.05.2024 позивачем було подано заяву про розподіл судових витрат, у якій він заявив до стягнення 28237,26 грн витрат на правничу допомогу.

До наведеної заяви долучено копії договору про надання правової допомоги, звіту про виконання доручення за договором про надання правової допомоги. У наведеному звіті зазначено: за період ведення справи №911/1012/24 адвокатом були виконані наступні роботи:

консультування клієнта щодо підстав стягнення боргу, збір доказів (2 години);

підготовка позовної заяви та систематизація позовних матеріалів (3 години);

підготовка та подання заяви про розподіл судових витрат (0,5 години).

Згідно з п.7 договору про надання правової допомоги, гонорар адвоката визначається з розрахунку 2900,00 грн за годину роботи. Отже, загальна вартість наданої правової допомоги склала 16000,00.

До справи долучено копію видаткового ордеру від 27.05.2024 на суму 16000,00 грн.

В той же час, суд констатує, що враховуючи положення пункту 7 договору, за проведені роботи тривалістю 5,5 годин, адвокат до сплати підлягала сума 15950,00 грн (2900х5,5).

Згідно з положеннями пункту 1 частини 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За положеннями частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 4, 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 5 статті 129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Окрім іншого у заяві позивач звертав увагу суду на те, що відповідно до п.7 договору про правову допомогу у випадку успішного виконання доручення Клієнт сплачує на користь Адвоката додатковий гонорар у розмірі 10% економічної вигоди, отриманої внаслідок наданої Адвокатом правової допомоги.

Таким чином, на виконання цих зобов`язань позивач, у випадку задоволення позову повинен буде сплатити адвокату ще 12237,26 грн додаткового гонорару.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 в справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 755/9215/15-ц (провадження N 14-382цс19).

Крім того суд вважає, що гонорар успіху є доцільним у тому випадку, коли складність справи викликає сумніви у сторони щодо задоволення її вимог і саме робота адвоката стосовно доведеності правомірності вимог сторони приводить до прийняття позитивного рішення.

З огляду на викладене, оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність позивачем у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання позивачу адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, суд дійшов до висновку про те, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору в частині 15950 грн, а стягнення з відповідача додаткової суми "гонорару успіху" буде вважатися надмірним тягарем для сторони відповідача, яка взагалі не заявла жодних заперечень щодо позову, у спорі незначної складності.

Тож суд стягує з відповідача витрати позивача на адвоката лише в частині 15950,00 грн, як такі що стосуються реально здійснених адвокатом робіт, що були необхідними у справі, в решті відмовляє.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фурнир» (07301, Київська область, Вишгородський р-н, місто Вишгород, вулиця Лугова, будинок 36-А, офіс 109/1, код ЄДРПОУ 44707191) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лекора» (01011, місто Київ, вулиця П. Мирного, будинок 11, офіс 2/9, код ЄДРПОУ 43317636) 81561,60 грн основного боргу за договором поставки №44707191 від 04.01.2023, 1366,18 грн інфляційних втрат, 1710,64 грн відсотків річних, 20390,38 грн штрафу, 17343,86 грн пені, 3028,00 грн судового збору та 15950,00 грн витрат на правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 26.08.2024.

Суддя А.Ф. Черногуз