Постанова

від 22.08.2024 по справі 910/14532/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/14532/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участі:

секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія "Спецзапчасть"» - Денисенко Т. М.,

відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» - Карліна О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 (колегія суддів: Владимиренко С. В. (головуючий), Ходаківська І. П., Демидова А. М.) та рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 (суддя Паламар П. І.),

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 (колегія суддів: Владимиренко С. В. (головуючий), Ходаківська І. П., Демидова А. М.) про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, ухвалену за результатами перегляду додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2023,

на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 (колегія суддів: Владимиренко С. В. (головуючий), Ходаківська І. П., Демидова А. М.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія "Спецзапчасть"»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України»

про стягнення 24 042 681,18 грн,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія "Спецзапчасть"» (далі - позивач, Торгова компанія) подало до господарського суду позов, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - відповідач, Оператор ГТС) 24 042 681,18 грн, з яких 23 752 996,74 грн основного боргу, 242 701,17 грн пені, 664,93 грн 0,01 % річних, 46 318,34 грн інфляційних втрат. Також просило стягнути судовий збір у розмірі 360 640,22 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 33 500,00 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) від 21.12.2022 № 4600006922 (далі - договір) в частині оплати за поставлені автонавантажувачі вилкові WECAN CPCD50 (далі - товар) згідно з видатковими накладними та актами приймання-передачі товару, підписаних відповідачем без зауважень щодо якості, що є підставою для стягнення заявленого розміру боргу та нарахованих на нього сум пені (з розрахунку 0,01 % від суми боргу за кожен день прострочення платежів), 0,01 % річних та інфляційних втрат. Матеріально-правовою підставою позову визначено, зокрема ст. 625, 692, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Господарський суд міста Києва у рішенні від 12.02.2023, залишеному без змін згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024, позов задовольнив повністю. Стягнув з відповідача на користь позивача 23 752 996,74 боргу, 242 701,17 грн пені, 664,93 грн процентів річних, 46 318,34 грн інфляційних втрат та 360 640,22 грн витрат по сплаті судового збору.

Висновки суду першої інстанції по суті спору обґрунтовані тим, що позивач набув право вимоги від відповідача оплати поставленого товару, оскільки поставив товар вчасно, і вправі згідно із ч. 1 ст. 688 ЦК України відмовитись від задоволення вимог відповідача щодо усунення недоліків якості поставленого товару з огляду на порушення відповідачем строку складання та направлення позивачу актів приймання товарів за кількістю та якістю із зауваженнями, встановлений Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7 (далі - Інструкція № П-7). Також за висновками суду відповідач не відмовився від договору з підстав передання товару неналежної якості, втім таке його право, передбачене ст. 678 ЦК України, не кореспондується з виявленими ним недоліками якості товарів, адже вони не є істотними, а матеріали справи підтверджують передання позивачем як товарів, так і обумовлених договором документів до них. Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків пені, 0,01 % річних та інфляційних втрат, суд визнав їх правильними.

Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками місцевого господарського суду, додатково зазначивши, що акти приймання товарів за кількістю та якістю із зауваженнями відповідача не спростовують факт передачі товару за актами приймання-передачі, що підписані уповноважено особою Оператора ГТС, відповідно акти приймання-передачі товарів є підставою для проведення розрахунків за отриманий товар і не можуть слугувати підставою для відстрочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати поставленого. Окрім ст. 678, 688 ЦК України, застосованих місцевим господарським судом, апеляційний суд до спірних правовідносин застосував, зокрема ст. 664, 680, 692 ЦК України, ст. 269 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

При цьому суди попередніх інстанцій при вирішенні спору звернулися до положень Інструкції № П-7: суд першої інстанції послався на п. 6, 10, 11, 18, апеляційний суд - додатково на п. 18, позаяк застосування цієї Інструкції передбачено умовами договору. Водночас апеляційний суд не погодився з відповідачем про наявність підстав для застосування при розгляді справи Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1998 № 888 (далі - Положення № 888), адже договором передбачено інше, а також відхилив покликання на висновки Верховного Суду у постанові від 06.12.2022 у справі № 925/1429/21 з огляду на неподібність правовідносин.

У додатковому рішенні від 26.12.2023 Господарський суд міста Києва відмовив позивачу в задоволенні клопотання про розподіл судових витрат та стягнення з відповідача 31 000,00 грн судових витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції. Північний апеляційний господарський суд постановою від 16.04.2024 додаткове рішення суду першої інстанції від 26.12.2023 скасував, ухвалив нове додаткове рішення про часткове задоволення вказаної заяви позивача. Стягнув з відповідача на користь позивача 22 000,00 грн витрат на правничу професійну допомогу. У додатковій постанові від 28.05.2024 Північний апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відшкодування судових витрат на правничу професійну допомогу в суді апеляційної інстанції з огляду на залишення апеляційної скарги без задоволення, а аналогічну заяву позивача задовольнив та стягнути з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2024 року, Оператор ГТС, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій при прийнятті судових рішень по суті спору норм матеріального та процесуального права, а також наявність підстав касаційного оскарження за п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить скасувати постанову апеляційного суду від 16.04.2024 та рішення суду першої інстанції від 12.12.2023, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції на підставі ч. 4 ст. 310 ГПК України.

Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження судових рішень по суті за п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідач вказав, що:

- суди не врахували правового висновку Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 927/626/17 щодо питання застосування ст. 627, 692 ЦК України;

- відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування п. 6 Інструкції № П-7 у сукупності зі ст. 687, 688 ЦК України у контексті питання визначення дати (моменту) поставки;

- суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме: акти приймання-передачі товарів, в результаті чого не звернули уваги на відсутність у них посилання на документ, який би підтверджував повноваження особи на підписання цих актів від імені відповідача, та встановили обставини настання дати поставки та виникнення у відповідача обов`язку зі сплати на підставі недопустимих доказів - актів приймання-передачі товарів, адже такими доказами є акти приймання товарів за кількістю та якістю, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень відповідно до п. 1, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України та передачі справи на новий розгляд.

Окрім того, відповідач вказав, що до спірних правовідносин п. 6 Інструкції № П-7, який встановлює строк на прийняття продукції за якістю, застосуванню не підлягає, оскільки його застосування саме до порядку приймання товару сторони у договорі не погодили, натомість слід застосувати ст. 687, 688 ЦК України та п. 41 Положення № 888, який надає покупцю право не оплачувати товар до усунення продавцем виявлених недоліків.

Суд звертає увагу, що з тексту касаційної скарги вбачається, що відповідач не оскаржує постанову апеляційного суду від 16.04.2024, ухвалену за результатами перегляду додаткового рішення місцевого господарського суду від 26.12.2023, та додаткову постанову суду апеляційної інстанції від 28.05.2024 із наведенням нормативно-правового обґрунтування та підстав за ч. 2 ст. 287 ГПК України, однак просить скасувати ці судові рішення за наслідками скасування оскаржуваних судових рішень по суті і передачі справи на новий розгляд, при здійсненні якого буде проведено новий розподіл судових витрат.

Одночасно у касаційній скарзі відповідач навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, в якому зазначив, що розмір судових витрат на правову допомогу становитиме суму, яка буде розрахована, виходячи з даних про витрачений надалі адвокатом час на надання правової допомоги з урахуванням ставки 9 260,00 грн/год. Також просив здійснити перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору та професійної правничої допомоги за розгляд справи у судах попередніх інстанцій у разі, якщо Суд дійде висновку про скасування оскаржуваних судових рішень по суті і ухвалення нового рішення у справі про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 10.07.2024 відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

25.07.2024 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому Торгова компанія заперечила проти доводів касаційної скарги, просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін; навела попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, згідно з яким очікує понести такі витрати у розмірі 22 000,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, врахувавши заперечення у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень по суті спору в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Суди попередніх інстанцій встановили, що за результатами процедури закупівлі 21.12.2022 між відповідачем (покупець) та позивачем (постачальник) укладено договір (з урахуванням змін згідно з додатковими угодами від 02.05.2023 № 1 та від 03.05.2023 № 2), за умовами якого постачальник зобов`язався, зокрема у визначені строки передати у власність покупця товар (підіймально-транспортувальне обладнання - вилкові автонавантажувачі, зазначені в специфікаціях), а покупець зобов`язався, зокрема прийняти та оплатити такі товари (п. 1.1).

За змістом умов укладеного правочину постачальник зобов`язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікацій на умовах DDP «Поставка зі сплатою мита» правил Інкотермс (редакція 2010 року) (п. 5.1, 5.6);

- право власності на товар переходить від постачальника до покупця в дату прийняття товарів за видатковою накладною (п. 5.9);

- приймання покупцем товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання постачальником його обов`язку з поставки товарів за договором та відсутності у покупця претензій до постачальника щодо якості та комплектності товарів. Такі претензії можуть бути заявлені покупцем постачальнику у порядку, визначеному договором та чинним законодавством (п. 5.10);

- датою поставки товарів за договором є дата підписання покупцем акта приймання товарів за кількістю та якістю відповідно до п. 5.16 договору та передачі постачальником покупцю одночасно із поставкою товарів у повному обсязі документів, а саме: видаткової накладної; документа про підтвердження якості товару на кожну одиницю (або партію) товару: паспорта; документа про підтвердження гарантійних зобов`язань виробника на товар; рахунка-фактури; товарно-транспортної накладної; на кожну одиницю товару комплект експлуатаційної документації українською мовою відповідно до норм чинного законодавства та на електронному носії (п. 5.11);

- приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі акта приймання товарів за кількістю та якістю.

Приймання покупцем розпочинається з перевірки, зокрема якості постановленого товару вимогам договору та положенням, зокрема Інструкції № П-7, що застосовуються до правовідносин сторін в тій частині, що не суперечить умовам, встановленим договором.

Покупець в односторонньому порядку підписує акт приймання товарів за кількістю та якістю у порядку, передбаченому договором. У випадку участі постачальника у прийманні товарів за кількістю та якістю відповідний акт підписується обома сторонами договору (п. 5.16);

- неналежне оформлення постачальником документів, зазначених в п. 5.11, або відсутність хоча б одного із цих документів, або невиконання чи неналежне виконання інших вимог договору вважається простроченням постачальника, до усунення якого покупець має право відстрочити виконання своїх зобов`язань з оплати товарів (п. 5.17);

- у разі виявлення недоліків в переданих товарах (будь-яка невідповідність товару вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів умовам договору або вимогам, що пред`являються до товарів, а також інформації про товар, наданій виробником (постачальником), покупець має право, незалежно від можливості використання товарів за призначенням, вимагати від постачальника за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення вартості товарів; 2) безоплатного усунення недоліків товарів у визначених покупцем строк, але не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання постачальником повідомлення покупця про виявлені недоліки товарів; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товарів (п. 5.12);

- у разі виявлення істотних недоліків товарів, що впливає на їх використання, покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитись від договору шляхом його розірвання в односторонньому порядку і вимагати повернення сплаченої грошової суми; 2) вимагати заміни товарів, зокрема на товар належної якості, у визначений покупцем строк, але не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання постачальником повідомлення про заміну товарів (п. 5.13);

- якщо постачальник товарів неналежної якості не є його виробником, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товарів і відшкодування збитків пред`являються до постачальника (п. 5.14);

- ціна договору становить 23 946 796,74 грн (п. 3.1);

- розрахунки за поставлений товар здійснюються у безготівковій формі в національній валюті шляхом перерахунку покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника у строк не раніше 20 та пізніше 30 календарних днів з дати поставки товару (п. 4.1);

- у разі порушення покупцем строків оплати за цим договором, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,01 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня; на суму боргу у разі порушення строків оплати нараховується 0,01 % річних від простроченої суми (п. 7.2, 7.10);

- за порушення постачальником умов договору щодо якості передбачена сплата штрафу у розмірі 20 % вартості неякісних товарів (п. 7.3). Крім того, зобов`язання постачальника забезпечені оперативно-господарськими санкціями, що передбачені ст. 236 ГК України (штрафні санкції, збитки) (п. 7.13).

У розділі 6 договору сторони обумовили, що:

- покупець зобов`язаний, зокрема прийняти поставлені товари та в повному обсязі оплатити їх, а також має право, зокрема: в односторонньому порядку відмовитись від договору, якщо постачальник, зокрема передає неякісні товари; не здійснювати оплату в разі неналежного оформлення документів, зазначених у п. 5.11 договору (відсутність печатки, підписів тощо); відмовитись від прийняття товарів у разі їх невідповідності якості технічним характеристикам, умовам поставки, умова договору та відстрочити виконання зобов`язань з оплати до усунення порушень умов договору (п.6.1, 6.2);

- постачальник зобов`язаний: забезпечити поставку у строки; забезпечити поставку товарів, якість та комплектність яких відповідають договору; у разі поставки товарів неналежної якості виконати вимоги покупця відповідно до п. 5.12, 5.13 договору, а також має право вимагати від покупця належного виконання зобов`язань з оплати лише у разі підписання актів приймання товарів за кількістю та якістю (п. 6.3, 6.4).

У специфікаціях (додатки до договору) сторони узгодили, зокрема строки поставки у 180 днів від дати підписання договору та адреси місць поставки.

02.05.2023 та 03.05.2023 позивач передав відповідачу у місцях, погоджених сторонами, обумовлені договором та специфікаціями товари в загальному на 23 752 996,74 грн, що підтверджується, зокрема видатковими накладними № РН-02051 та № РН-03051.

Відповідач прийняв товари, про що складено акти приймання-передачі товарів за договором від 02.03.2023 та від 03.05.2023 у трьох примірниках (один - для продавця, інші два - для покупця), в яких зазначив, що разом із товарами позивач передав документацію, претензій по кількості та якості відсутні і акти є підставою для проведення розрахунків за отримані товари.

У ті ж дні позивач передав відповідачу товарно-транспортні та податкові накладні, рахунки-фактури на суму 23 752 996,74 грн.

Суди також з`ясували, що відповідач склав та підписав акти приймання товарів за кількістю та якістю, в яких висловив зауваження щодо якості поставлених товарів та вказав на недоліки у них:

- від 11.05.2023 № 67, який направив позивачу електронним листом від 25.05.2023, на що отримав відповідь від 26.05.2023 про пропуск строку для звернення із зауваженнями щодо якості та комплектності товарів із наданням коментарів на зауваження відповідача;

- від 30.05.2023 № 1099, який того ж дня направив позивачу електронним листом, на що отримав відповідь від 30.05.2023 про пропуск строку для звернення із зауваженнями щодо якості та комплектності товарів із наданням коментарів на зауваження відповідача;

- від 09.06.2023 № 74, який направив позивачу електронним листом від 13.06.2023, на що отримав відповідь від 20.06.2023 про пропуск строку для звернення із зауваженнями щодо якості та комплектності товарів із наданням коментарів на зауваження відповідача.

Враховуючи відсутність своєчасної та повної оплати за прийнятий товар, 21.07.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату 23 752 996,74 грн боргу та нарахованої на нього суми пені, незадоволення якої стало причиною звернення позивача до суду із цим позовом з посиланням на те, що акти приймання-передачі товарів від 02.05.2023 та від 03.05.2023 без зауважень по якості зі сторони відповідача є підставою для проведення розрахунків.

З огляду на встановлення обставин своєчасної поставки товарів та належно оформленої документації до них, суди дійшли висновку, що позивач вправі вимагати оплати поставленого. Враховуючи, що за умовами п. 4.1 договору кінцевим строком оплати вартості поставленого є 01.06.2023 та 02.06.2023, доказів чого на момент розгляду справи сторонами не надано, суди вказали на наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Врахувавши п. 6 Інструкції № П-7, який встановлює строк приймання у 20 днів, суди виснували, що відповідач повинен був перевірити додержання продавцем умов договору щодо якості поставленого, скласти та направити позивачу акти приймання товарів за кількістю та якістю не пізніше 22.05.2023 та 23.05.2023, тоді як такі акти відповідач надіслав 25.05.2023 та 30.05.2023, тобто з пропуском строку на звернення із зауваженнями.

Відповідач як у судах попередніх інстанцій, так і в касаційній скарзі не заперечує, що товари отримав, проте вказує, що датою поставки вважається дата складання актів приймання товарів за кількістю та якістю, однак, матеріали справи не містять таких актів, які б підтверджували факт їх прийняття відповідачем без зауважень, натомість наявні такі акти із запереченням щодо якості поставленого, а тому дата поставки не наступила, відповідно строк на проведення розрахунків не розпочав свій перебіг.

Таким чином, спірним у цій справі є питання визначення дати (моменту) поставки товарів, з настанням якого у відповідача виникає обов`язок щодо оплати поставленого, ураховуючи умови договору та встановлені судами обставини.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України.)

За змістом ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором, та одночасно передати його приналежності та документи.

При цьому ст. 663, ч. 1 ст. 664, ст. 673 ЦК України встановлюють, що товар, якість якого відповідає умовам договору, має бути переданий у строк, встановлений правочином, і обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

У цій справі суди встановили, що у договорі сторони погодили, що постачальник зобов`язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікацій на умовах DDP «Поставка зі сплатою мита» правил Інкотермс (редакція 2010 року) (п. 5.1, 5.6).

Згідно з правилами Інкотермс (в редакції 2010 року) термін DDР (поставка зі сплатою мита) передбачає, зокрема, що: продавець зобов`язаний надати нерозвантажений товар у розпорядження покупця або іншої особи, призначеної покупцем, на будь-якому прибулому транспортному засобі, у названому місці призначення, в узгоджену дату або в межах періоду, узгодженого для поставки (ст. А.4 розділу DDР); продавець зобов`язаний з урахуванням положень ст. Б.5 нести всі ризики втрати чи пошкодження товару до моменту здійснення його поставки відповідно до ст. А.4 (ст. А.5 розділу DDР); покупець зобов`язаний нести всі ризики втрати чи пошкодження товару з моменту здійснення його поставки у відповідності до ст. А.4 (ст. Б.5 розділу DDР).

З огляду на вказане товар вважається поставленим відповідачу з дати прибуття його в місце поставки, що підтверджується, зокрема видатковими та товарно-транспортними накладними, актами приймання-передачі товарів. Такий висновок узгоджується з наведеним у постанові Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 910/17814/23.

Отже, враховуючи зазначені приписи, погоджені сторонами в договорі умови поставки, встановлені судами обставини, що 02.05.2023 та 03.05.2023 позивач поставив товари разом із документацією у встановлені строки та в обумовлені в специфікаціях місця, що підтверджується видатковими та товарно-транспортними накладними, актами приймання-передачі товарів з документами, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що товар вважається поставленим відповідачу з дати прибуття його в місце поставки, і з цього моменту у відповідача виникає обов`язок здійснити оплату поставленого у строки, встановлені п. 4.1 договору, тобто до 01.06.2023 та 02.06.2023, невиконання якого спричинило прострочення платежу.

При цьому суди не встановили, що погоджуючи строк поставки товарів у 180 днів з дати підписання договору, сторони обумовили би, що поставка має бути здійснена з урахуванням строків, необхідних покупцю для прийняття товару за кількістю та якістю, тому відсутні підстави покладати на продавця обов`язок вираховувати ризики щодо тривалості прийняття товару покупцем за кількістю та якістю. Для того, щоб такі ризики могли бути враховані продавцем, сторони мали б передбачити в договорі строки поставки товару з урахуванням строку на його прийняття покупцем за кількістю та якістю. Проте договір відповідних застережень не містить.

Ураховуючи зазначене, Суд відхиляє посилання відповідача на те, що строк на проведення розрахунків не розпочав свій перебіг, оскільки дата поставки не наступила, враховуючи наявність актів приймання товарів за кількістю та якістю із зауваженнями, а не без них, та зазначає, що за умовами договору сам факт підписання акта приймання товарів за кількістю та якістю свідчить про виконання постачальником його обов`язку з поставки товарів, що кореспондує обов`язку покупця здійснити оплату поставленого, адже будь-яких застережень про те, що такий акт має бути саме без зауважень по якості для того, щоб покупець мав право на відстрочення виконання зобов`язання з оплати чи не виконання такого обов`язку взагалі, умови договору не містять.

Тому суд апеляційної інстанції цілком слушно зауважив, що відсутність актів приймання товарів за кількістю та якістю без зауважень не спростовують факту фізичного приймання-передачі товарів та доданих до них документів на підставі наявних у матеріалах справи актів приймання-передачі від 02.05.2023 та від 03.05.2023, підписаних без зауважень уповноваженими на це представниками сторін.

Факт наявності названого акта із зауваженнями щодо якості за умовами договору не звільняє відповідача від обов`язку сплатити за отримані товари, однак надає покупцю право на звернення до постачальника із претензією у порядку, визначеному договором та чинним законодавством, або в залежності від характеру виявлених недоліків у якості поставленого вчинити дії, передбачені п. 5.12, 5.13 договору, або застосувати відповідальність до постачальника відповідно до п. 7.3, 7.13 договору, або звернутись до суду із позовом за захистом свого порушеного права.

Ураховуючи наведене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач набув право вимоги від відповідача оплати поставленого товару, тому наявні підстави для задоволення позову та стягнення боргу у заявленому розмірі 23 752 996,74 грн.

Зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, відсутність заперечень відповідача у касаційній скарзі щодо наданих позивачем розрахунків пені, 0,01 % річних та інфляційних втрат, які суди визнали обґрунтованими, Суд погоджується із рішеннями судів про стягнення 242 701,17 грн пені, 664,93 грн 0,01 % річних, 46 318,34 грн інфляційних втрат.

Щодо підстав касаційного оскарження за п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

В обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України відповідач посилається на неврахуванням судами правових висновків Верховного Суду у справі № 927/626/17 (постанова від 10.04.2018) щодо питання застосування ст. 692 ЦК України у подібних правовідносинах.

Перевіривши такі доводи скаржника, колегія суддів зазначає таке.

Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України поширюється саме на подібні правовідносини.

Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст. Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

У справі № 927/626/17 (постанова від 10.04.2018), на яку посилається скаржник, Верховний Суд зазначив, що до договору контрактації сільськогосподарської продукції застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом, тому застосування судами попередніх інстанцій до правовідносин сторін ст. 530 ЦК України замість ст. 692 ЦК України в частині визначення термінів виконання зобов`язань з оплати є помилковим.

Отже, висновки Верховного Суду у вказаній для порівняння постанові наведено в контексті застосування ст. 530, 692 ЦК України до правовідносин, які виникли з договору контрактації сільськогосподарської продукції, тобто у неподібних до справи, яка розглядається, правовідносинах насамперед за змістовим критерієм.

У п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Підсумовуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження постанови апеляційного суду за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, тому колегія суддів відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою відповідача в частині підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Мотивуючи наявність підстави касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування п. 6 Інструкції № П-7 у сукупності зі ст. 687, 688 ЦК України у подібних правовідносинах.

Суд звертає увагу, що положення п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

На думку скаржника, суди попередніх інстанцій неправомірно застосували до спірних правовідносин п. 6 Інструкції № П-7 та залишили поза увагою необхідність застосування ст. 687, 688 ЦК України, п. 41 Положення № 888 у контексті обставин даної справи.

Водночас за умовами п. 5.16 договору сторони самостійно визначили проведення приймання товару за процедурою, встановленою Інструкцією № П-7, тому при складанні акта приймання товарі за кількістю та якістю зобов`язані послуговуватись таким порядком.

Разом з тим перевірка дотримання відповідачем процедури приймання товарів за якістю на предмет дотримання вимог Інструкції № П-7, дослідження строків повідомлення постачальника про здійснену перевірку та встановлення додержання правил складання акта приймання товарів за кількістю та якістю не має вирішального значення для правильного вирішення цієї справи та не входить в предмет доказування в ній з огляду на предмет спору (спірні правовідносини виникли з приводу поставки і питання якості поставленого товару не є предметом розгляду у цій справі) та встановлені судами попередніх інстанцій обставини виконання позивачем обов`язку з поставки товарів із документами та з`ясований факт прострочення строку приймання товарів відповідачем.

Тим часом дослідження судами питання дотримання відповідачем самої процедури приймання товарів та застосування до спірних правовідносин Інструкції № П-7, ст. 688 ЦК України не призвело до ухвалення незаконних/необґрунтованих рішень по суті, оскільки під час вирішення питання в частині належного виконання позивачем обов`язку з поставки, зокрема суд апеляційної інстанції застосував правильні норми права, в тому числі, ст. 664 ЦК України, а відповідно до ч. 2 ст. 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо питання застосування п. 6 Інструкції № П-7 у сукупності зі ст. 687, 688 ЦК України у правовідносинах, що склались між сторонами цього спору, за встановлених обставин.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.

Аргументуючи наявність підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, відповідач зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, а саме: акти приймання-передачі товарів, в результаті чого не звернули уваги на відсутність у них посилання на документ, який би підтверджував повноваження особи на підписання цих актів від імені відповідача, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Верховний Суд вказує, що за змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Враховуючи положення п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України та те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачена п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилась після відкриття касаційного провадження, доводи скаржника про неповне та неналежне дослідження судами зібраних у справі доказів є недостатніми і відхиляються судом касаційної інстанції, отже підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України немає.

Скаржник також вказує, що суди встановили обставини настання дати поставки та виникнення у відповідача обов`язку зі сплати на підставі недопустимих доказів - актів приймання-передачі товарів, адже такими доказами є акти приймання товарів за кількістю та якістю без зауважень, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Оцінюючи такі доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що недопустимість і неналежність доказів є різними поняттями, про що зазначав Верховний Суд у постанові від 30.08.2022 у справі № 910/2328/21.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до ст. 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що суд використав недопустимий доказ (див. постанову Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19).

Зі змісту касаційної скарги вбачається цитування скаржником на ст. 77 ГПК України і не вбачається наведення ним мотивів стосовно постановлення оскаржуваних судових рішень на підставі недопустимих доказів, тобто таких, що отримані внаслідок порушення закону, відповідно не наводить аргументів порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права саме в контексті ст. 77 цього Кодексу.

Загалом усі аргументи касаційної скарги в цій частині ґрунтуються на тому, що Оператор ГТС не погоджується з оцінкою доказів, яка була здійснена судами, і встановлених на їх підставі обставин, та вказує на неналежність наданих позивачем доказів, спрямовуючи свої доводи на необхідності переоцінки Судом доказів і встановлення інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Однак зміст судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій надали оцінку обставинам та наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів ст. 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи № 373/2054/16-ц).

З огляду на наведене Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України та передачі цієї справи на новий розгляд з цієї підстави.

Отже, підстава касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги Оператора ГТС.

Щодо відшкодування судових витрат на надання професійної правничої допомоги у суді касаційної інстанції, заявлених позивачем, колегія суддів зазначає таке.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У ч. 1-3 ст. 126 ГПК України зазначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Ці витрати підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах відомості щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

З огляду на наведені норми права розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язаних з підготовкою до розгляду справи у судовому засіданні, має бути доведений та документально обґрунтований відповідно до ст. 74 ГПК України.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру правничої допомоги або зменшення розміру на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (постанова Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19).

Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що планує понести судові витрати на надання професійної правничої допомоги у суді касаційної інстанції в розмірі 22 000,00 грн, які складають з 18 000,00 грн за надання послуг з підготовки та подачі відзиву на касаційну скаргу та 4 000,00 грн за участь представника в одному судовому засіданні.

На виконання п. 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України позивач надав:

- договір від 01.02.2024 № 0102-03 на надання правової допомоги, укладений з Адвокатським бюро «Тетяна Денисенко», за умовами якого Бюро надає правову допомогу позивачу в усіх справах, які пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів (п. 1); бюро зобов`язується представляти інтереси позивача, зокрема у судах України (п. 2.1); гонорар Бюро становить 18 000,00 грн на місяць (п. 3); договір укладено на рік, тобто до 01.02.2025;

- ордер на надання правничої допомоги позивачу адвокатом Денисенко Т. М. на підставі договору від 01.02.2024 № 0102-03 у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду;

- свідоцтво Денисенко Т. М. на право зайняття адвокатською діяльністю.

З тексту відзиву на касаційну скаргу вбачається, що цей документ підготовлено та подано до Суду адвокатом Денисенко Т. М. у строк, встановлений Судом для його подачі, отже був прийнятий до розгляду. У судовому засіданні 22.08.2024 інтереси позивача представляла адвокат Денисенко Т. М.

Суд враховує, що послугою з підготовки відзиву на касаційну скаргу охоплюється не лише його складення, а також послуги з вивчення касаційної скарги, аналізу судової практики та позицій Верховного Суду, визначених у касаційній скарзі (побідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 910/789/21), тому ураховуючи умови договору щодо визначення фіксованої суми гонорару адвоката надання послуг з підготовки та подачі відзиву підтверджуються на суму 18 000,00 грн.

Разом з тим позивач не надав доказів в розумінні ст. 129 ГПК України на підтвердження понесення витрат у розмірі 4 000,00 грн щодо участі адвоката у судовому засіданні у суді касаційної інстанції, яке відбулось 22.08.2024.

Враховуючи викладене та те, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, а наданими позивачем доказами підтверджується понесення ним витрат на оплату професійної правничої допомоги в суді касаційної інстанції в розмірі 18 000,00 грн, прийнявши до уваги відсутність письмового клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на послуги адвоката, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення заява позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок відповідача та стягнення 18 000,00 грн, оскільки касаційна скарга Оператора ГТС Судом залишена без задоволення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення по суті в межах доводів касаційної скарги Оператора ГТС, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду від 16.04.2024 та рішення суду першої інстанції від 12.12.2023, прийнятих за результатами розгляду справи по суті, - без змін, та як наслідок не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного суду від 16.04.2024 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, ухваленої за результатами перегляду додаткового рішення місцевого господарського суду від 26.12.2023, і додаткової постанови апеляційного суду від 28.05.2024 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Судові витрати скаржника зі сплати судового збору за перегляд справи у суді касаційної інстанції та витрат на професійну правничу допомогу адвоката покладаються на скаржника з огляду на те, що Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі в частині підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, в частині підстав, передбачених п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, - залишення касаційної скарги Оператора ГТС без задоволення, а оскаржуваних судових рішень по суті - без змін.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, перерозподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст. 129 ГПК України), відповідно доводи касаційної скарги в цій частині не переглядаються.

Керуючись статтями 126, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 у справі № 910/14532/23 залишити без змін.

4. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, ухвалену за результатами перегляду додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 26.12.2023, та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2024 у справі № 910/14532/23 залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (03065, м. Київ, проспект Любомира Гузара, 44, ідентифікаційний код ЄДРПО 42795490) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» (08700, Київська область, м. Обухів, вул. Малишка, 9-В, ідентифікаційний код ЄДРПО 36549406) 18 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

6. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос