Рішення

від 04.07.2024 по справі 487/2677/15-ц

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 487/2677/15-ц

Провадження № 2/487/604/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2024 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді - Нікітіна Д.Г. при секретарі - Шульга В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Фінексперт» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

09.04.2015 року ТОВ «Смарт Фінексперт» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ЛФ-12023325 від 31.05.2014 року у розмірі 24195,06 грн.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надав до суду заяву, просив слухати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, надав згоду на ухвалення заочного рішення.

У судове засідання відповідач та його представник не з`явилися, надали до суду відзив та заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Дослідавши матеріали справи, суд приходить до наступного:

Як встановлено в судовому засіданні між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАЙМ-ФІНАНС", який здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України (надалі - Кредитодавець) та ОСОБА_1 (надалі - Боржник та/або Позичальник) укладено кредитний договір від 31.05.2014 р. № ЛФ-12023325 на суму 3000,00 гривень з оплатою процентів за користування кредитом (надалі - Кредитний договір).

Згідно п. 1.1 Кредитного договору Кредитодавець передає Позичальнику грошові кошти (кредит) в сумі 3000 гривень 00 копійок , а Позичальник зобов`язується повернути зазначену суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі та порядку, що визначені цим Договором.

Згідно п. 1.3 Кредитного договору Позичальник зобов`язаний сплатити Кредитодавцю проценти за користування кредитом. Проценти за користування кредитом встановлюються в розмірі 2 ( два ) відсотки від суми наданого кредиту за кожен день користування ним, ( 730 (Сімсот тридцять ) відсотки річних) та підлягають сплаті Позичальником Кредитодавцю в день повернення суми кредиту (п. 3.1. цього Договору).

Відповідно до 3.1. Кредитного договору Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю суму кредиту, зазначену в п. 1.1. цього Договору не пізніше 15 червня 2014 р.

Кредитодавець повністю виконав взяті на себе за Кредитним договором зобов`язання, що підтверджується квитанцією про отримання коштів за договором № ЛФ-12023325.

Згідно п. 5.1. Кредитного договору, у випадку, якщо Позичальник у визначений в п. 3.1. цього Договору термін не сплатить Кредитодавцю суму, достатню для повернення суми кредиту та сплати нарахованих до вказаного терміну процентів (п. 4.2. цього Договору), Позичальник зобов`язаний з наступного дня після настання передбаченої в п. 3.1. дати остаточного розрахунку за кредитом сплачувати Кредитодавцю пеню в розмірі 2,5 ( два 50 ) % від суми залишку основного боргу за кожен день прострочення платежу до дня фактичної сплати вказаної суми. Згідно п. 5.2. у випадку прострочення Позичальником сплати процентів, нарахованих на суму кредиту, більш ніж на 14 (чотирнадцять) календарних днів, Позичальник додатково до пені передбаченої в п. 5.1. цього Договору, сплачує Кредитодавцю штраф в розмірі 100 ( сто) грн.

У зв`язку з відступленням Кредитодавцем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАЙМ-ФІНАНС" (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 37992423) права вимоги за Кредитним договором № ЛФ-12023325 від 31.05.2014 р. Товариству з обмеженою відповідальністю "Смарт Фінексперт", (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 38313650)(надалі - позивач), та заміною Сторони в зобов`язанні, а саме Кредитодавця на Кредитора, що підтверджується договором факторингу від 30 грудня 2014 р. укладений між Кредитодавцем та Кредитором, Позичальник зобов`язаний виконати свої зобов`язання, що виникли з підстав неналежного виконання ним власних зобов`язань за кредитним договором відповідно до ст. 512-513 ЦК України та погасити заборгованість перед новим Кредитором. Згідно ст. 514 ЦК України, До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором не виконав, в визначені кредитним договором строки, а саме станом на 27 лютого 2015 р. заборгованість не погасив за Кредитним договором, не сплачує нараховану у відповідності до п. 5.1 Кредитного договору пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, проценти за користування ним, та таким чином ухиляється від виконання прийнятих на себе зобов`язань за Кредитним договором, грубо порушуючи його умови та вимоги ст.ст. 525, 526, 611 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Повідомлення Позивача з вимогою про сплату заборгованості за Кредитним договором, надіслану Боржнику, ним не виконані.

Заборгованість за Кредитним договором Відповідачем до теперішнього часу не погашена.

Загальний розмір боргу за Кредитним договором № ЛФ-12023325 від 31.05.2014 станом на 27 лютого 2015 р. становить 24195,06 гривень ( 22 580 (двадцять дві тисячі п`ятсот вісімдесят) гривень 20 копійок) і складається з:

- заборгованості по кредиту (в тому числі прострочений) 3000,00 грн.;

- заборгованість по процентах (в т. ч. прострочені) - 960,00 грн.;

- пені 19275,00 грн.

- інфляційні втрати 776,40 грн.

- три відсотка річних 83,66 грн.

Однак до суду позивачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження власного Розрахунку не надано до суду ані жодної виписки по рахунку, ані жодного меморіального ордеру, які б підтверджували невиконання Відповідачем умов Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" N 996-XIV від 16.07.99 року підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до ч. 3 ст. 1054 Цивільного кодексу України, особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Тобто, Закон України «Про захист прав споживачів» є спеціальним нормативним актом по відношенню до Цивільного кодексу України, в частині регулювання відносин зі споживчого кредитування (на час укладення Кредитного договору).

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинна на момент укладення Кредитного договору), споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Згідно з п. 23 ч. 1 ст. 1 цього Закону, споживчий кредит кошти, щонадаютьсякредитодавцем (банком абоіншоюфінансовоюустановою) споживачеві на придбанняпродукції. Пунктом 19 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (надалі Закон) встановлено, щопродукція це будь-якийвиріб (товар), робота чипослуга, щовиготовляються, виконуютьсячинадаються для задоволеннясуспільних потреб.

Згідно п. 7.1 Кредитного договору, кредитні кошти надано Позичальнику на придбання автомобіля та інші споживчі цілі.

З огляду на зазначене, Відповідач є споживачем в розумінні Закону, а Кредит є споживчим. Отже, до правовідносин, щовиникли на підставі Кредитного договору застосовуютьсяположення Закону України «Про захист прав споживачів».

Як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 10.11.2011 р. по справі №1-26/2011, «держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

…Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року N 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти 9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви).

За змістом Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів важливим для забезпечення довіри споживачів є пропонування ринком достатнього ступеня їх захисту. При цьому в зазначеній Директиві відповідні права споживачів регламентуються на доконтрактній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди».

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно з позовною заявою, Позивач стверджує, що ОСОБА_1 має заборгованість за тілом кредиту у сумі 3000 грн. при цьому пеня нарахована у розмірі 19275 грн., що більш ніж в шість разів перевищує заборгованість за тілом кредиту.

Частиною 2 ст. 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

За своєю сутністю Договір від 31.05.2014 р. є договором споживчого кредитування, у зв`язку з чим до нього застосовується Закон України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинна на момент укладання договору, зокрема, положення ст. 11, 18 про несправедливі умови в договорах.

Відповідно до ч.2 ст.18 згаданого Закону, умови договору є несправедливими якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. При цьому, несправедливими, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», є встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Так, апеляційний суд Полтавської області вухвалі від 24.03.2014 р. по справі №552/8771/13-ц, зазначав, що за положеннями п. 22, 23 ст. 1, ч. 5 ст. 11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цьогоЗаконупро несправедливі умови в договорах. На підставі викладеного, апеляційний суд Полтавської області у вказаній ухвалі зробив висновок, що відповідач включив в оспорюваний кредитний договір умову відповідальності лише позичальника - споживача фінансових послуг, яка зобов`язує останнього сплатити кредиторові компенсацію за прострочення виконання зобов`язання, що вдвічі перевищує суму заборгованості за кредитом, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується судова колегія, що такі умови є несправедливими, суперечать положенням ч. 5ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»та є недійсними.

Наведенаухвалаапеляційного суду Полтавської області була залишена в силі рішенням Вищого спеціалізованого суду України від 20.08.2014 року.

Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Така ж правова позиція щодо зменшення розміру неустойки висловлена Верховним Судом України в постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-473цс16.

Як зазначено у позовній заяві та у розрахунку заборгованості, Позивач вимагає стягнути з ОСОБА_1 19275 грн пені та 100 грн штрафу. Фактично Позивач вимагає застосувати двічі один вид відповідальності за одне й те саме правопорушення, що суперечить чинному законодавству.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на порушника невигідних правових наслідків, що ґрунтуються на умовах договору або на законі та які полягають у позбавленні його певних прав, або в заміні невиконання обов`язку новим, або в покладенні на цю особу нового додаткового обов`язку. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності відбувається, зокрема, у разі стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до положеньст. 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання.

Натомість згідно зіст. 61 Конституції Україниніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за те саме правопорушення.

Відповідно дост. 549 ЦК Україништраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за те саме порушення (наприклад, порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором), на думку багатьох суддів, свідчить про недотримання імперативних положень, закріплених уст. 61 Конституції України, щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за те саме порушення.

В одному з рішень Верховний Суд установив, що в жодному нормативно-правовому акті та акті судової практики не закріплено висновку про те, який же вид неустойки (штраф чи пеня) підлягає стягненню в разі посилання суду наст. 61 Конституції Українита який критерій потрібно застосовувати для його вибору. Водночас суд дійшов висновку, що тлумаченняст. ст. 3та549 ЦК Українидає підстави стверджувати, що під час вибору виду неустойки (штраф чи пеня), який належить стягнути, потрібно враховувати принципи справедливості та розумності (п. 6 ст. 3 ЦК України). Тому в кожному випадку окремо необхідно визначити, стягнення якого виду неустойки (штрафу чи пені) є нерозумним і несправедливим, зокрема, з урахуванням їхнього розміру.

На теперішній час, даний принцип закріплено й у частині 4 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», де сказано, що застосування штрафу та пені за одне й те саме порушення споживачем зобов`язання за договором про споживчий кредит заборонено.

Така ситуація призводить до порушення принципів справедливості, добросовісності та розумності, передбачених ст. 3 Цивільного кодексу України.

Цивільний кодекс України закріплює визначений перелік загальних засад цивільного законодавства, на які поширюється доктринальне розуміння поняття принципів цивільного права як основних засад цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

Закріплення загальних засад цивільного законодавства в ЦК свідчить про підтвердження законодавцем природного права як "першоджерела" цивільного законодавства, що випливає із раціональності і розумності.

Ці принципи використовують за відсутності конкретних правових норм, що регулюють відповідні відносини, або в разі нечіткості, суперечності таких спеціальних норм, чи явної несправедливості формально правильної норми.

Такі норми-принципи мають загальнообов`язковий характер, і тому їх дотримання та облік при розгляді конкретних правових ситуацій є обов`язковою вимогою закону. Практичне значення цього положення полягає, зокрема в тому, що суд повинен не лише механістично аналізувати конкретні юридичні документи, але й осмислювати принципи і цілі, що покладено в основу їх прийняття.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Через призму природних принципів справедливості, добросовісності і розумності має оцінюватися і тлумачитися все позитивне і природне право і наслідки його застосування.

Принцип добросовісності є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору.

Основне призначення цього принципу, вперше нормативно закріпленого вітчизняним законодавцем, вбачається в "наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину".

Крім того, концепція «goodfaith» - добросовісності, певною мірою виступає як гарантія захищеності прав слабшої сторони в зобов`язальних відносинах.

Виконання зобов`язань має спиратися на засади добросовісності, розумності та справедливості.

Добросовісність має "обмежувальну" функцію, згідно з якою правило, обов`язкове для сторін не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості.

Отже, добросовісність може за даних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених сторонами.

В цьому зв`язку всі правила, які створюються сторонами чи законом підпадають під контроль судів не для того звісно, щоб оцінити їх внутрішню справедливість, а для того, щоб вирішити чи не призведе їх застосування в конкретній справі до несправедливих результатів.

При цьому сферою застосування справедливості є "виправлення закону там, де він має недоліки через свою загальність".

У випадку конкретної справи про стягнення коштів з Відповідачки, яка повністю виконала всі кредитні зобов`язання, сплатила тіло кредиту та проценти, при цьому ще має сплатити незаконно нараховану пеню, що в декілька разів перевищує суму кредиту, а також зважаючи на недоведеність існування та розміру заборгованості по Кредитному договору, керуючись одним з основоположних принципів цивільного права щодо справедливості, добросовісності і розумності, Відповідачка змушена звернутися до суду з даною заявою про перегляд Заочного рішення щоб реалізувати свої законні права щодо захисту власних інтересів та інтересів своєї сім`ї.

Згідно зіст. 8 ЦПК України:«суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів законодавства України».

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги, щодо стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором у сумі 24195,06 грн не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Смарт Фінексперт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили через 30 днів після його проголошення та може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Заводський районний суд м. Миколаєва в строк і порядок, встановлений ст. ст.354, 355 ЦПК України.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Фінексперт", ЄДРПОУ 38313650, м. Миколаїв, вул. Декабристів 38А/9.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Суддя Д.Г. Нікітін