Рішення

від 21.08.2024 по справі 750/5329/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

Справа № 750/5329/24

Провадження № 2/750/1291/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2024 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

судді - Рахманкулової І.П.,

секретаря - Мойсієнко К.А.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представників відповідачів - Огородник Ю.О. , Прокоф`єва Б.І. ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування,

третя особа - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Коваленко Володимир Васильович,

в с т а н о в и в:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в якому, згідно уточненої позовної заяви від 17 квітня 2024 року, просить визнати недійсним договір дарування 1/8 частини квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Коваленком В.В.

Обґрунтовано позов тим, що ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.01.2014, є власником 3/8 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Іншими власника вказаного домоволодіння є відповідачі по справі: ОСОБА_6 - 1/2 частина та ОСОБА_5 - 1/8 частина. Останній набув право власності на свою частку у порядку спадкування після смерті матері - ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте, будинок фактично розділений в натурі на дві окремі частини з окремими входами, оскільки покійна ОСОБА_7 у належній їй 1/8 частині житлового будинку не проживала і взагалі нею не користувалася, участі в її утриманні зовсім не приймала. Весь цей час вказана частина будинку з надвірними будівлями та спорудами перебуває у володінні та користуванні позивача. На день смерті ОСОБА_7 була зареєстрована та проживала разом із сином - ОСОБА_5 в селі Цвітова, Чортківського району (колишній Бучанській) Тернопільської області. За інформацією Трибухівської сільської ради ОСОБА_7 за вказаною адресою була зарєстрована та проживала ще з 14 червня 1976 року. Також, разом з нею із 03 жовтня 1988 року проживав та проживає і по теперішній час її син - відповідач по справі ОСОБА_5 . 29 січня 2024 року ОСОБА_5 , на підставі нотаріально посвідченого договору, подарував належну йому 1/8 частину спірного домоволодіння ОСОБА_6 . Позивач просить визнати вказаний правочин недійсним, оскільки вона вже більше десяти років добросовісно, безперервно володіє та відкрито користується спірною частиною домоволодіння, постійно робить в будинку поточний ремонт, доглядає за надвірними будівлями, сплачує комунальні послуги. Не зважаючи на вказані обставини, відповідачі все ж таки уклали договір дарування вказаної частини будинку, приховавши цей факт від нотаріуса.

Даний правочин позивач оспорює з тих підстав, що він є фіктивним відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України, оскільки вчинений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися, так як обдарований подарунком фактично не користується, будь-яких заходів щодо його належного утримання не вживає. Також, позивач посилається на порушення норми ч. 2 ст. 369 ЦК України, відповідно до якої розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Крім того, як на обґрунтування позовних вимог, позивач у позовній заяві посилається на ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 квітня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

Представники відповідачів подали до суду відзиви на позовну заяву, в яких заперечували проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на їх безпідставність на необґрунтованість.

Представник позивача надіслав до суду відповіді на відзиви обох відповідачів на позовну заяву.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 червня 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Представники відповідачів у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували у повному обсязі, з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву.

Приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Коваленко В.В. надіслав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є співвласниками (по 1/2 частині кожний) житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

29 січня 2024 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування, згідно якого останній отримав у дар 1/8 частину у вказаному домоволодінні. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Коваленком В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 124 (а.с. 9).

Позивач вважає вказаний правочин фіктивним відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України, оскільки він був вчинений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися. Обдарований подарунком фактично не користується, будь-яких заходів щодо його належного утримання не вживає. Натомість позивач вже більше десяти років добросовісно, безперервно володіє та відкрито користується спірною частиною домоволодіння, постійно робить в ньому поточний ремонт, доглядає за надвірними будівлями, сплачує комунальні послуги.

Попередньо власником спірної 1/8 частини домоволодіння була ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті право власності на вказану частку у порядку спадкування набув її син - відповідач по справі ОСОБА_5 .

Проте, як пояснила у судовому засіданні позивач, будинок фактично розділений в натурі на дві окремі частини з окремими входами, оскільки покійна ОСОБА_7 у належній їй 1/8 частині житлового будинку не проживала і взагалі нею не користувалася, участі в її утриманні зовсім не приймала.

Представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Огородник Ю.О. у судовому засіданні зазначила, що фактичне проживання її довірителя за іншою адресою ніяк не впливало на володіння, користування та розпорядження своїм майном і він ніколи не відмовлявся від своєї власності. Його рідна сестра - ОСОБА_7 , яка певний період часу проживала в тій частині будинку (окремій кімнаті) і була там зареєстрована до 2002 року, на прохання брата постійно навідувалася до будинку, але ОСОБА_1 вчиняла постійні сварки та створювала перешкоди, щоб не допускати її до будинку, у зв`язку із чим ОСОБА_7 була змушена звертатися до правоохоронних органів (а.с. 54, 55).

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 травня 2023 року у справі № 750/2565/23, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року, було відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання права власності на спірну 1/8 частину вказаного будинку з надвірними будівлями за набувальною давністю, зокрема, з тих підстав, що позивачем не доведено добросовісності заволодіння спірною частиною будинку і безперервне володіння нею протягом 10 років.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони.

Статтею 627 ЦК України визначено поняття свободи договору, а саме зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно ч. 1 ст. 718 ЦК України, дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 720 ЦК України, сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада. Договір дарування від імені дарувальника може укласти його представник. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені обдаровуваного, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Частиною першою статті 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За умовами ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що факт невиконання сторонами умов правочину або його часткове невиконання також не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Слід відмітити, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинна довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16 та підтверджена 27 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 607/15555/17-ц, провадження № 61-2594 св 19 (ЄДРСРУ № 80888806).

Судом встановлено, що ОСОБА_5 , отримавши у спадок після смерті матері ОСОБА_7 1/8 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , вирішив розпорядитися нею та подарувати ОСОБА_6 , уклавши 29.01.2024 договір дарування вказаної частки, який був посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Коваленком В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 124.

Згідно п. 8 договору, представник дарувальника та обдарований стверджують, що розуміють значення та умови цього договору, його правові наслідки, а також те, що договір не носить фіктивного або удаваного правочину.

Відповідно до п. 13 договору право власності на 1/8 частку у праві на житловий будинок виникає з моменту їх прийняття та державної реєстрації права власності.

ОСОБА_6 зареєстрував своє право власності на вказану частку житлового будинку, а отже прийняв дарунок.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що договір дарування 1/8 частини квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Коваленком В.В., відповідає вимогам законодавства, обидві сторони договору дарування мали одну дійсну мету, це відчуження дарувальником на користь обдарованого 1/8 ідеальної частини житлового будинку, яка не виділена в натурі, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з підстав фіктивності правочину.

Також, суд вважає за необхідне зазначити про необґрунтованість посилання позивача на порушення вимог ч. 2 ст. 369 ЦК України щодо отримання згоди всіх співвласників на розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, адже спірний будинок перебуває на праві спільної часткової (а не спільної сумісної) власності.

Інші доводи позивача щодо підстав недійсності правочину не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову ОСОБА_6 мають бути відшкодовані витрати на правничу допомогу.

Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України та статтею 15 ЦПК України.

За приписами статей 133, 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно п. 3 частини другої ст. 141 ЦПК судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Правничу допомогу ОСОБА_6 надавав адвокат Прокоф`єв Б.І. на підставі ордеру серії СВ № 1081828 від 03 червня 2024 року (а.с. 40), договору про надання правничої допомоги № 15/24 від 03 червня 2024 року (а.с. 77).

На підтвердження наданих послуг надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 17 червня 2024 року на загальну суму 10000 грн. (а.с. 79) та квитанцію до прибуткового ордеру від 17 червня 2024 року про оплату 10000 грн. ОСОБА_6 згідно з договором про надання правничої допомоги № 15/24 від 03 червня 2024 року (а.с.78).

Згідно частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно частини шостої статті 137 ЦПК України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказані критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Така ж позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц.

Оскільки ОСОБА_6 документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, а тому суд вважає за необхідне стягнути з позивача на його користь понесені витрати на правничу допомогу у даній справі. Проте, враховуючи складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співрозмірності, суд вважає за можливе стягнути з позивача на користь ОСОБА_6 6000 грн. витрат на правничу допомогу, вважаючи таку суму співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи.

Керуючись статтями 2, 4, 10-13, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) до ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ), ОСОБА_6 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) про визнання недійсним договору дарування - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 6000 грн. витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 26.08.2024.

Суддя